Заняття: "Цікава Франція. Вивчаємо символіку."

Тема: «Цікава Франція . Вивчаємо символіку»

Мета: залучити дітей до пізнання французьких звичаїв та традицій; акцентувати увагу на основні пам’ятні особливості країни; вправляти в умінні визначати французьку символіку серед інших країн; виховувати друзні стосунки з іншими жителями.

1. Читання французької народної казки «Дік – Дон»

Якось до сільського ткача завітав незнайомець. Приніс йому великий моток прядива на полотно.

– Я прийду забрати полотно через тиждень. Заплачу тобі дев’ять екю за роботу. Та коли не впораєшся – нарікай на себе.

Ткач старанно взявся до роботи, працював ночами, але не встиг виткати й чверті замовленого шматка полотна.

– О лихо! – сказав він собі.– Мені треба принаймні місяць, щоб закінчити роботу. Чого б тільки не дав я тому, хто допоміг би мені!

Аж тут відчинилися двері, і до кімнати прошмигнув маленький зелений чоловічок.

– Я виручу тебе з біди! Я почув твоє прохання – і ось я тут. Миттю зітчу твоє полотно. Але за цю послугу я заберу твою душу, якщо за три дні ти не відгадаєш моє ім’я. Можеш назвати три імені – одне з них має бути моїм. Прощавай!

Маленький зелений чоловічок стрибнув у піч і зник.

Озирнувшися, ткач побачив, що на лаві замість прядива лежить готове полотно – хоч зараз віддавай замовникові! Але бідному ткачеві не стало від цього легше. Як же відгадати ім’я чорта, бо то, ясне діло, був таки чорт?! Мабуть, це неможливо.

Наступного дня прийшов замовник, забрав полотно і замість обіцяних дев’яти екю дав дванадцять.

У сусідньому селі жила ткачева хрещена мати. Вона зналася на чарах. Отож ткач і вирішив звернутися до неї за порадою.

– Піди завтра до лісу, сховайся в кущах і запам’ятай усе, що там почуєш,– сказала ткачеві хрещена.

Рано-вранці пішов ткач до лісу. Просидів у кущах до вечора, але так нічого й не почув. Уже втратив був і надію.

Раптом над головою в нього тріснула гілка. Величезний чорний чортисько стрибнув звідкись згори і опинився біля самісіньких ніг ткача. Той з переляку закляк на місці. А чорт виліз на дерево і заверещав:

Дік-Дон, Дік-Дон –

Так мене звати!

Та нікому цього не вгадати!

Він довго повторював ці слова–щоразу голосніше й голосніше. Нарешті зник. Та ще довго чув ткач слова, які йшли луною:

Дік-Дон, Дік-Дон –

Так мене звати!

Та нікому цього не вгадати!

Пішов ткач до хрещеної матері. Вона його і питає:

– Ну, що ти почув від чорта?

– «Дік-Дон, Дік-Дон – так мене звати! Та нікому цього не вгадати!»

– Отепер він твій: ти знаєш його ім’я. Йди додому, він скоро прийде. Ткач пішов додому. Сів біля печі, чекаючи чорта. Невдовзі в комині

загуркотіло, і маленький зелений чоловічок, розбризкуючи навколо себе іскри, вискочив з вогню. Сів навпроти ткача, засміявся глузливо й питає:

– Ну що, відгадав моє ім’я? Побачимо, який ти кмітливий,

– Мабуть, відгадав. Тебе звати Жан?

– Ні,– відповів чорт, радісно потираючи руки.

– Тебе звати П’єр?

– Ні!

– Тебе звати... Ой, як же тебе звати?! Тебе звати... Чи не Дік-Дон? Чорт закричав не своїм голосом і кинувся туди, звідки прийшов. Ткачева хата наповнилася димом і смородом.

Відтоді ткач ніколи більше не чув про чорта на ймення Дік-Дон.

2. Розгадування загадок про героїв мультфільмів

Втік із мультику дивак.
Як це трапилося, як?
Дуже просто, наче птах,
Полетів собі на дах.(Карлсон)

Народилась в горошині,
В шкаралупі я жила,
Та мене одної днини
З дому жаба понесла.
В старої миші була на гостинах,
І з кротом зустрічалася я.
І ластівка мене на крилах
В країну ельфів відвезла. (Дюймовочка)

Старенька бабуся у лісі жила,
Гостинці для неї онука несла.
Хто дівчинку ту по дорозі зустрів?
Як казка ця зветься? Хто б відповів? (Червона Шапочка)

У Задзеркаллі побувала,
Країною Чудес гуляла.
Кіт Чеширський не дрімає,
В казці дівчину чекає. (Аліса)

Працювала я у хатці,
Танцювала у палаці.
Є така у мене звичка —
Десь губити черевички. (Попелюшка)

Жила я у гномів, ласкава та ніжна,
І пташок я слухала спів дивовижний,
Мов кров, мої губи , волосся – мов нічка,
А личко – як сніг… Мене звуть…(Білосніжка)

В Італії він народився,
Родиною дуже гордився.
Він не просто цибулина,
Вірний друг це… (Чіполіно)

Випадково заморозила
Молодшу сестру.
І на замок одягнула
Шубу снігову.(Ельза)

Я – істота нежива,
Я – істота снігова.
Мене зліпили дві сестри,
Коли грали уночі.(Сніговик Олаф)

Заморозить все навкруг —
Поле, річку, ліс та луг.
Не почує серце бід,
Герда лиш розтопить лід. (Снігова Королева)

До прогулянок він ласий,
Є на мед чутливий нюх.
Зветься плюшевий ведмедик,
Всім відомо… (Вінні Пух)

3. Розфарбуй улюбленого героя

3. Розфарбуй костюм давніх римлян

4. Рухлива гра - «Водоноси»

Італія — спекотна південна країна. І як немає тут довго дощу, все на ланах висихає і гине.

Італійці навчилися боротись із засухою ще в давню давнину. Вони рили канали, зрошували виноградни­ки й поля. Хтозна-скільки літ працює в Італії й водо­гін. Ну, а в дітей навіть деякі ігри не обходяться без води. От хоч би й «Водоноси».
Станьте двома вервечками. Перед кожною вервеч­кою поставте відерце з водою та ківшик, а кроків за двадцять від них — по пляшці. Щойно пролунає сиг­нал починати гру, ті, хто стоять у вервечках перши­ми, зачерпують ківшиками воду і мчать кожен до сво­єї пляшки. Вилив воду у пляшку — і якнайшвидше вертайся назад, щоб передати ківшик товаришеві. Котрий гурток наповнить свою пляшку раніше, той і переміг.

Ще веселіше проходить гра, як воду до пляшок но­сити не ківшиками, а в блюдцях.

5.  Читання казки: «Вогонь вода і честь»

Зустрілися якось на дорозі Вогонь і Вода.

Вогонь не любить сидіти на місці. Навіть коли його запирають у грубці або печі, він тільки й дивиться, щоб вирватись.

Вода теж на місці ніколи не всидить, завжди кудись біжить.

Отож і вибігли вони кожне на прогулянку.

Тільки встигли здибатись і поздоровкатись, аж тут їм Честь назустріч.

Здивувались Вогонь і Вода: адже досі вони ніколи не зустрічались на одному шляху.

Честь — не з тих легковажних синьйор, що буде переходити з одного шляху на другий чи взагалі вештатися по дорозі.

Вони й гадки не мали, що сьогодні Честі довелося назавжди покинути одного знатного синьйора, що зробив безчесний вчинок.

— Синьйоро Честь,— звернулися до неї Вогонь і Вода,— чи ви не зробите нам честі й не прогуляєтеся з нами?

— Щиро дякую за запросини,— відповіла Честь,— я певна, що це буде приємна прогулянка. Тільки якщо вже йти з вами, то чи не скажете, що ви за одні?

— Не турбуйтеся, синьйоро Честь,— зажебоніла Вода,— вам не сором буде йти поруч зі мною. Я гамую спрагу, мию, перу, зрошую поля, кручу колеса млинів.

І Вода казала щиру правду.

Вона тільки те приховала від Честі, що інколи її жебоніння переходить у страшенне ревисько, тоді вона прориває греблі, затоплює села і навіть міста, розтрощує на друзки найбільші кораблі. Але кому захочеться розповідати про себе таке, та ще й при першому знайомстві?

— Ну а я,— промовив Вогонь,— освітлюю та грію оселі, варю їсти і допомагаю ковалям кувати залізо.

Вогонь не хотів, звичайно, здаватися менше добродійним, ніж Вода. Тому він теж дечого про себе не сказав.

Змовчав, наприклад, про те, що може спалити хату, а коли вітер, то й село чи місто; що він, граючись, може розчахнути дуба-велетня, який ще зеленів би триста років.

Честь, бувши аж надто вибагливою, проте завжди недовірливою, була в захваті від тих супутників.

— Згода! Ходімо тоді втрьох, друзі, прогуляємося! — щиро вигукнула вона.

— Стривайте,— сказав раптом Вогонь.— А коли хтось із нас зайде не в той бік чи відстане? Як нам тоді знаходити одне одного? Треба домовитись, кого за якими прикметами можна знайти. Мене, наприклад, треба шукати по димові — адже, як відомо, не буває диму без вогню.

— Не шукайте мене там,— сказала Вода,— де пожовкли й зів’яли рослини, або де земля вся потріскалася від спеки. Я тільки там, де гнуться гіллясті верби, де росте вільха, очерет і висока зелена трава.

— А в мене,— сказала Честь,— якихось особливих прикмет немає. Коли хочете зі мною приятелювати, завжди бережіть мене, щоб не згубити. Затямте собі, синьйори, мою головну прикмету: хто мене раз загубить, той більш ніколи не знайде.

З усіх трьох супутників тільки Честь не приховала нічого і сказала щиру правду.