Консультація «Чи бути батькам у групі»

Консультація

«Чи бути батькам у групі»

 Важко заперечити, що однією умовою з умов успішної адаптації дитини у перші дні відвідування дошкільного закладу є присутність у групі найрідніших людей – мами чи тата. Проте ця ситуація викликає значну кількість запитань і суперечок як з боку педагогів, так і з боку батьків.

 Присутність батьків у групі як засіб

 зниження тривожності дітей

 Насамперед зазначимо, що підстав для відмови батькам у спільному перебуванні з дитиною протягом перших кількох днів у групі для успішної її адаптації до нових умов, у адміністрації дошкільного закладу немає. Дитячий садок є відкритою установою, а батьки – рівноправними партнерами у освітньому процесі.

 Мама чи тато поруч з малюком у найскладніший етап його життя не просто «модні інновації» чи примхи малюка і його сім′ї. Це – потреба маленької людини, яка вперше так кардинально розширює межі соціального та предметного простору і вперше переживає зміни такого масштабу у своєму житті.

 Усім, хто скептично ставиться до такої потреби маленьких дітей, варто пригадати власну ситуацію зміни місця роботи або вступу у навчальний заклад тощо. Навіть доросла людина у подібних ситуаціях не почувається стовідсотково комфортно. Питання на кшталт: «як мене приймуть у колективі?», «як я влаштуюся на новому місці?», «чи знайду я там друзів?», «як до мене поставляться колеги?» турбують, зауважте, дорослу людину не один день до того. Але ж у дорослих подібного досвіду значно більше: ми йшли до школи, вступали до вишів, уперше влаштовувалися на роботу. Доросла людина має досвід встановлення контакту з незнайомими, налагодження стосунків з іншим, уникнення або ж розв′язання конфліктних ситуацій тощо. Проте дво- чи трирічна дитина, яка вперше приходить до дитячого садка, нічого цього не знає і не вміє. Умови життя вдома з мамою і татом, до яких вона призвичаєна, які є для дитини зрозумілими, змінюються вперше у її житті. А життя в групі дітей значно відрізняється від звичних умов дитини. І гідно пережити ці зміни допомагають дитині, насамперед, батьки, з якими безпечно і комфортно.

 Тому, якщо виховатиель прагне забезпечити оптимальні умови для повноцінного психічного і фізичного розвитку дитини та збереження її здоров′я, він має з розумінням поставитися до проблеми новачка освоювати нову ситуацію разом з мамою чи татом і задовольнити бажання батьків. При цьому слід обов′язково нагадати батькам, що вони повинні мати змінне взуття.

 Вплив педагога на позицію

 батьків у групі

 Іншої думки щодо спільного перебування дитини з батьками може бути виїхователь, який приймає новачка у групу дитячого садка.

 Найбільший спротив така організація процесу адаптації новеньких дітей викликає у тих вихователів, які чи то не знають, як цей процес організувати, чи то не розуміють, як поводитися з батьками у цій ситуації. І, зазвичай, пояснюють свою позицію приблизно так: «У мене є своя робота, у групі багато дітей. І у мене немає часу розважати ще й маму». Отже, у такій ситуації батьки і вихователь існують у групі у паралельних площинах, не перетинаючись.

 За таких умов мама чи тато у групі перетворюються на жорсткого контролера і критика, таке собі «всевидяще око», оскільки вони перебувають у групі зі своїм малюком окремо від усіх інших дітей і споглядають все, що відбувається, збоку. Батьки власне спостерігають та аналізують ситуацію взаємодії вихователя з дітьми, особливо спілкування, загальне емоційне тло у групі і, зрештою, компетентність і професіоналізм вихователя. Цілком логічно, що свою оцінку педагога вони доводять до відома адміністрації дошкільного закладу. Здебільшого така оцінка не є позитивною, адже перебування перед прискіпливим оком сторонніх людей мало кому додає впевненості і знімає чи хоча б зменшує нервове напруження. Як наслідок, навіть те, що вчора виконувалось автоматично – сьогодні потребує неабияких зусиль від педагога. Вихователь може забути вірші, речитативи до рухливих ігор, а інколи й імена дітей. Може розгубитися, а від того не досить яскраво, нелогічно вибудувати заняття. Зазвичай організоване одягання на прогулянку у такій ситуації перетворюється на метушню. І, зрештою, вихователь може не стримати свого роздратування. Усе це – результат знервованості педагога від роботи під таким «прицілом».

 Але винен в цьому сам педагог, адже він дав можливість розглядати, вивчати, аналізувати себе і свою роботу, оскільки відсторонився від батьків новачка і від нього самого.

 Маємо зауважити, що діти, адаптацію яких до умов дошкільного закладу організовано у такий спосіб, дуже важко переживають цей період. Адже батьки, навіть перебуваючи разом з дитиною у дитячому садку, ніяк не сприяють тому, щоб вона йшла до виователя і інших дітей. Іноді навіть можна почути, як мама зупиняє свого малюка, коли він хоче підійти до дітей, зацікавлюється їхніми діями, справами: «Не треба туди підходити, постій біля мене. Ми звідси подивимось». А інколи навіть носить своє чадо на руках, не спускаючи додолу.

 Проте, є й інший варіант, коли мама чи тато, приодять разом з малюком у групу, а самі відсторонюються від його справ і переживань: «іди з дітками», «роби разом з ними», «слухай, що каже вихователь» тощо, обирають собі місце у куточку, подалі від галасливої і метушливої дітвори, виконуючи свою функцію полегшення адаптування малюка до дитячого садка абсолютно формально. Зі свого досвіду можк навести такий винятковий приклад: тато приводив у групу свого сина, сідав осторонь на стільчик і розгортав уранішню газету…

 Рекомендації вихователям щодо організації

 взаємодії з батьками у період адаптації

 Вихователь не повинен дозволити батькам перетворюватися на жорстких, але абсолютно поверхневих контроолерів, на наглядачів, а тим більше на «меблі» у групі.

 Завдання педагога полягає у тому, щоб допомогти батькам дійсно полегшити процес адаптації їхньої дитини до нових умов життя. А цього можна досягти, залучивши тата чи маму до справжнього життя у групі так само, як вихователь робить це з новачком. Адже головне завдання батьків – сформувати у дитини довіру до вихователя. Дитина, спостерігаючи за поведінкою своєї мами чи тата, має впевнитися, що «цій тьоті можна довіряти», ну майже як мамі. Адже мама так щиро усміхається виховательці і грається разом з іншими дітками.

 Батьки малюка, які перебувають разом з ним у групі, мають брати участь у всіх справах дітей: виконувати дії в рухливій грі, малювати, ліпити тощо. А збираючись на прогулянку, допомогти одягнутися не тільки своєму синові чи донці, а й іншим дітям.

 Вихователь, запрошуючи дітей групи раннього віку до рухливої гри «Потяг», пропонує мамі новачка Михайлика виконати роль «паровозика» (безумовно, без попереднього погодження з нею): «Дітки, зараз ми пограємо з вами в гру «Потяг». Сьогодні у нас буде незвичайний «потяг», його вестиме «паровозик», а ним буде мама Михайлика. Ми ж з вами будемо «вагончиками» цього потягу (вихователь підходить до мами і веде за собою дівчинку, яка і стає першим «вагончиком»). А для того, щоб «вагончики» не відірвались, ми покладемо ручки на пояс попередньому «вагончику» і триматимемося одне за одного. Наш «потяг» повезе нас у чудову мандрівку. Давайте запитаємо у «паровозика», куди ж ми поїдемо?». Отже, поки мама вимушено імпровізує і розповідає про чудову подорож, яка вже заявлена вихователем (власне відступати мамі нікуди), сам вихователь має змогу допомогти малюкам вишикуватись одне за одним. А гра триває далі, і мама повинна, орієнтуючись на вказівки педагога, вести «потяг» уперед.

 А її син, Михайлик, який до цього досить боязко поглядав на жвавих дітей і наближався до них боком, начебто щоб завжди мати можливість миттєво повернутися до мами і заховатися за неї, тепер впевнено стає серед «вагончиків» і захоплено дивиться на свою маму. А наслідує звуки, які видає такий рідний і найкращий у світі «потяг»: «Чух-чух-чух. Ту-ту-ту», - то вже найголосніше.

 Така активна участь мами у житті дитячої групи пом»якшує ситуацію, а інколи і взагалі розв»язує складні проблеми у взаємодії з малюками. По-перше, загострена реакція інших малюків: «А де моя мама?», стає поодиноким явищем і звучить здебільшого власне як запитання, а не як трагедія загубленого маляти. Адже за таких обставин ця мама «належить» усім у групі так само, як і вихователь, лише приходить і йде з отим хлопчиком чи дівчинкою. А по-друге,майже зникає заява: «Це моя мама!», оскільки малюк діє разом з мамою, поруч з нею: вона ж бо його не покинула, а тому син чи донька і не сприймають дії інших дітей чи їх звернення, як зазіхання на свою маму.

 Безумовно, що є й такі батьки, які навідріз відмовляються хоч якось змінити свою споглядальну позицію на активну участь. У такому разі вихователь має тактовно, але чітко і твердо пояснити батькам, що прийшовши до дошкільного закладу з дитиною, вони апріорі повинні брати активну участь у житті дитячої групи, в усіх її справах. І саме за таких обставин вони допомагають своєму малюкові увійти до дитячого колективу і адаптуватися до нових умов. Інакше, їхня відсторонена позиція лише шкодить дитині і формує специфічне негативне ставлення і сприймання як вихователя, так і групи однолітків, та й дитячого садка в цілому.

 Щодо цього питання і вихователі, і практичний психолог, і адміністрація дошкільного закладу мають бути одностайними. Та зауважимо, що обговорювати ситуацію присутності мами чи батька в групі з новачком варто ще на етапі знайомства батьків з дошкільним закладом.

 Отже, позиція, яку займає мама чи тато у групі, привівши туди свою дитину, цілком залежить від вихователя, що у групі дошкільного закладу має займати провідне положення. Саме вихователь встановлює правила поведінки у групі, адже на нього покладено відповідальність за всіх дітей.