"Заняття з народознавства (старша група)"

"СІМ'Я"

Мета: Продовжувати формувати знання про сім'ю, родину, рідню. Знайомити з ремеслами, якими займалися родичі: вишивання, плетіння, ліплення з глини, обробка дерева. Виховувати почуття гор­дості за людські умілі руки.

Обладнання: Вишивані серветки, рушники, дерев'яні шка­тулки, глиняні вироби. Сюжетні картинки із зображенням людей різної професії, вироби членів  сімей.

Хід заняття

Вихователь організовує дітей на заняття. Читає вірш Т.Г.Шевченка "Садок вишневий коло хати".

— Діти, в цьому вірші є слова "сім'я вечеря коло хати". Хто з вас ска­же, що значить слово "сім'я"? Хто входить до складу сім'ї? Так, правильно. До складу сім'ї входять: мама, тато, братики, сестрички, дідусі, бабусі. Все це сім'я, рід, родина.

В сиву давнину кожна дитина повинна була знати, чим займається її тато, мама, бабуся, дідусь. А хто не знав, то це був великий сором. І ось ми з вами сьогодні поговоримо про те, де працюють наші тати й мами. Хто розповість? Підходьте до столу. Беріть картинку, яка допоможе вам розповісти краще про роботу тата, мами, братика, сестрички про їх про­фесії. (Розповіді дітей).

Старші люди люблять згадувати свої молоді літа: як вони розважали­ся, в які ігри грали, яких пісень співали. А до розповіді ще й дотеп якийсь докинуть, прислів'я народне чи приказку. Прислухайтеся, за­пам'ятовуйте, діти, бо це наше багатство. Я могла вам, діти, розповісти багато про наших бабусь і дідусів, але хочу, щоб ви самі про це дізналися від них самих або від ваших батьків, щоб ви краще знали історію сім'ї, своєї родини. А зараз я вам, діти, розповім про старовин­ний звичай "збирати росу".

Це родинний звичай. На початку травня селяни виходили "збирати росу". Як правило, одягали святковий одяг, брали їжу і вдосвіта сходи­лися до одного з сусідів. Як прокидалося сонячне проміння, вирушали в поле. Ішли лише попарно: чоловік і дружина, хлопчик і дівчинку. Доро­гою, за звичаєм, не розмовляли, а як траплялися стрічні, то віталися ли­ше поклоном.

. Біля ниви розстеляли скатертину і виставляли сніданок. Господар з хлібом на вишитому рушнику запрошував усіх тричі обійти житні схо­ди. Потім скроплювали один одного росою, бажаючи міцного здоров'я та щастя.

Дітям окремо приказували:--"Зароси та води вам!" Тоді ж збирали у долоні: росу і зливали в пляшечки, щоб вигоювати нею рани.

•             Діти, а ось у мене на столі лежать вишиті рушники, серветки. Хто розповість, можливо, хтось з членів його дружної сім'ї теж вишиває?
•             А ось подивіться, які гарні вироби із дерева. Тут і шкатулки, і де­рев'яні ложки. А ну подумайте і скажіть, хто з вашої родини вміє виго­товляти такі вироби, (Діти розповідають, демонструючи вироби своєї родини.

 Ось, діти, ми з вами поговорили про ваші сім'ї. Почули, які праць­овиті люди живуть в них. Як гарно вміють працювати, які гарні вироби вміють робити, які дружні сім'ї.

Протягом багатьох років люди навчилися спостерігати, запам'ятову­вати і буде дуже прикро, коли ми не продовжимо цієї традиції. Це буде гарна пам'ятка не тільки про свій родовід, але й повага до нашої історії. Адже раніше в Україні було за честь і обов'язок знати свій родовід аж до сьомого коліна. Як писав Іван Франко у передньому-слові до своєї казки "Фарбований лис", "...тисячі речей забудете, а тих хвиль, коли вам люба мама чи бабуся оповідала байки, не забудете до смерті". А може це, діти, до нас звернені ці мудрі слова?

Підсумок заняття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

"БЕЗ ВЕРБИ Й КАЛИНИ НЕМА УКРАЇНИ"

Мета: Ознайомити дітей з народною символікою - вербою і кали­ною, їх значенням. Виховувати інтерес і повагу до національних тра­дицій, любов до праці на рідній землі.

Обладнання: вишиті рушники, китиці калини, ви­готовлений кущ калини, букет з вербових котиків., пісні.

Хід заняття

Кімната святково прикрашена китицями калини, вишитими рушни­ками, плакатами із висловленням про калину. Посередині кімнати — високий гіллястий кущ.

-Діти, сьогодні у нас не зовсім звичайне заняття. Ви це, напевно,
помітили по тому, як надзвичайно гарно прибрана наша кімната. А за­раз сідайте навколо калини і будьте уважні.

Червоні кетяги калини

горять вогнями усіма.

Без калини нема України,

Без народу Вкраїни нема.

Калина і Україна нероздільні... Калина полюбила українську землю, де має найбільш сприятливі умови для росту, а народ України шанує її за пишну вроду й цілющі властивості» Нема, мабуть, такого села в нашій державі, де б за тином чи біля колодязя, в лузі чи на березі водой­ми не росла, не квітла вона рясним білим цвітом навесні та не рум'яніла червоними ягодами аж до зими.

Про шанобливе ставлення до цієї рослини свідчить хоча б той факт, що на Україні понад сто населених пунктів названих словом "калина" — Калинівка, Калинове...

• А зараз, діти, я розкажу вам легенду про насіння ягід,  яке, мов
  серце в калині..

Легенда про калину ,

То давним-давно було. В одному селі жила привітна й чарівна дівчина. Звали її Калиною. Люди любили її за добре й щире серце. На­весні Калина, як завжди, пішла в ліс. Довгий, курний шлях пролягав до нього. Дай, думає, посаджу вздовж шляху якісь рослини. Викопала в гу­щавині лісу тонюсіньке стебло. Щоб воно прийнялося, Калина аж від своєї хати носила воду з криниці та поливала. І почав розростатися ве­ликий кущ- Іде якось шляхом подорожній. Стомився та й сів під кущем перепочити... Усміхнувся: спасибі тим роботящим рукам, що кущ посадили!

 Тут увесь кущ, немов від сну, стрепенувся. Гульк  - і враз кущ ук­рився білим-білим цвітом. Дивиться подорожній: що ж воно далі буде? І дивно - в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце.

Прийшла Калина до свого улюбленця і здивувалася зерняткам, а кущ нахилився до неї і шепоче: "Це на згадку про твоє добре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім'я, Калинко..."

(Звучать пісні "Ой у лузі червона калина" та "Ой у лузі калина сто­яла") с

  Діти, не злічити легенд, переказів, пісень та інших видів творчості
про калину, створених народом. Народ втілив у ній, насамперед, образ
вродливої, ніжної дівчини-українки, в якої щедра душа, вірне серце. Дві
сторони розвитку калини — весняне цвітіння і осіннє плодоношення
стали об'єднаним символом, що відобразив процес становлення юної
дівчини до зрілої жінки. А хто, з вас діти, знає якесь прислів'я, вірш, за­
гадку про калину? -

(Діти розповідають). .

Вітер з гаєм розмовляє,

 Шепче з осокою,  

Пливе човен по Дунаю

 Один за водою...

Сонце гріє, вітер віє
       З поля на долину,
      Над водою гне з вербою
       Червону калину;

На-калині одиноке Гніздечко гойдає.

 Із-за лісу, з-за туману Місяць випливає.

Червоніє круглолиций,

 Горить, а не сяє...

Тече вода з-під явора

Яром на долину,

Пишається над водою

 Червона калина.

-Діти, а. чиї вірші зараз ми вам розказали, хто їх написав? (Діти відповідають).

- Правильно, Т.Г.Шевченко - великий український поет. Він дуже любив калину і в своєму "Кобзарі" слово "калина" вжив аж 385 разів. Діти, червона калина є символом отчого краю, усієї неньки України.

Коли козак вирушав на чужину, мати частувала його калиновим чаєм та давала йому на дорогу хліб з калини, а наречена прикріплювала до коня гілочку, щоб постійно нагадувала йому про домівку, матір, ко­хану, його рідну мову:

Солов'ї на калині,

На калині зозуля,

Через гори й долини

Лине пісня з Посулля

Мова в ній калинова,

Древа сонячна гілка,

Серця тиха розмова,    

  Калинова сопілка.

І мости калинові

До братів, до народів,

 В сім'ї вольній і новій

Всьому світу на подив..

• Я прочитала вам вірш про калину. А хто з вас знає прислів'я, за­гадки про калину?

Я не груша, я не слива,

я — калинонька вродлива.

 Я стою в зеленім листі

 І в червоному намисті.

А чом я так прибралась?

Бо до свята готувалась.

За хатою у садочку

У зеленому віночку

Та в червоних намистинках

Стала нова молода.

 І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти.

За намисто кожен смик

Та й укине на язик.

"Пишна та красива, мов червона калина".

"Убралася в біле плаття, як калина в білий цвіт".

"Щоки червоні як кетяги калинові".

 "Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте".

Загадка: У вінку зеленолистім, /

У червоному намисті ,

Видивляється у воду На свою хорошу вроду.

(Калина)

 

 Не дівчина, а червоні стрічки має.

(Калина)

- Молодці, діти, ви гарно розповідали вірші про калину, загадки, прислів'я. А чи знаєте ви, які на смак ягоди калини? Так, на смак вони кислі і трохи гіркуваті. Але вони дуже корисні. Вони лікують багато хво­роб таких як кашель, гнійну ангіну, гіпертонію, запальні процеси шлунка і ки­шечника. Свіжу зрізану кору кладуть на кровоточиві місця.

Використовують і цвіт калини, оті білі пишні грона, які тішать око. А
ще, діти, з калини приготовляють багато смачних страв: пироги, кисіль,
варення, компот. 

Ось така калина, наша вічна супутниця, всебічно корисна і сим­волічно пісенна, в кожній квітці та ягоді якої дівчина і дивина. Упро­довж віків вона супроводжувала історію розвитку нашого народу. Калина й Україна невіддільні настільки, що не мислять собі одна без одної.

А зараз подивіться, діти, сюди і скажіть, що у мене в руках. Так, пра­вильно, я тримаю в руках букет з вербових котиків.

«Котики-вуркотики всілися рядком, поїть сонце котики теплим молоком»

Не глядить на котиків лиш вусатий кіт, мабуть, знає, що котики — це вербовий цвіт.

— Діти, коли ви подаруєте матері, бабусі чи дівчинці букет вербових котиків, — це буде найкращий весняний подарунок. Тому, що ті пух­насті котики схожі на молоді курчата, вони блискучо-білявим усміхом випромінюють не тільки тепло і ласку, а й запах весни. Зацвіла верба, — кажуть в народі, — прийшла весна. Верба, як і калина, є своєрідним символом нашого народу. Діти, а хто мені скаже, як росте верба і де? Правильно, в парках, скверах. А вербником обсаджують дороги, греблі та ставки, береги річок і левади, городи і джерельця. А хто мені скаже, для чого? А тому, що верба тримає вологу, І на полях її садять, щоб вони не руйнувалися від вітрів і дощів, а річкам верби не дають висихати і міліти. В народі кажуть: "Де росте верба, там житиме й ріка".

На нашій планеті росте 500 видів верб, у нас в Україні — 30. А щоб вони не зникли з нашої території, їх треба оберігати, не ламати а, на­впаки, насаджувати.

З верболозу народні майстри плели кошики, меблі, деко­ративні прикраси. Широко застосовували лозу для огорож. Верби — найперші медоноси, адже лозові кущі найраніше починають цвісти, і бджоли з першим вильотом збирають солодкий пилок з квітів.

Про вербу, як і про калину, складено багато віршів, приказок, прислів'їв, пісень. З давніх-давен, як тільки луки покривалися трави­цею, сільська молодь влаштовувала традиційні весняні ігри. Вибравши з поміж себе найгарнішу дівчину, прихорошували її котиками та розпук­лими вербовими галузками, наспівували веснянку:

Ой, вербе, вербе, вербице, Час тобі, вербице, розвиться!

В народі, якщо комусь хтось хоче висловити побажання, то згадують приємне прислів'я: "Будь високим, як верба, а багатим, як земля". І на­впаки, хто полюбляє небилиці розпускати, про нього кажуть: "У нього на вербі груші ростуть". А про того, хто завжди зіпсує справу, кажуть: "Куди не повернешся, то в нього золоте верб'я росте".

А ще в народі так кажуть: "Без верби й калини нема України". А рос­ти калина любить поряд з вербою.

Ой, вербо, вербо зелена,

 Спусти гіллячко додолу,

На зелену діброву,

На червону калину,

Де соловейко гніздце в'є,

 А сивая зозуленька воркує.

Підсумок заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КРАСА І СИЛА РІДНОЇ МОВИ

Мета: Розширити і поглибити знання дітей і про красу і силу рідної мови, про художнє слово класиків української літератури Лесі Українки та Франка. Виховувати любов до художнього слова.

Обладнання: ілюстрації до казки "Ріпка", "Заєць і їжак",  картинки із зображенням сільської хати, портрет Лесі Українки.

Хід заняття.

Вихователь читає вірш

Ой, яка чудова 

українська мова.

Де береться все це,

звідкіля і як?

Є в ній ліс, лісок, лісочок,

пуща, гай, діброва,

бір, перелісок, чорноліс,

є іще і байрак.

- Діти, бачите, яка чудова наша мова. Співуча, ніжна, мелодійна, лагідна. Цією мовою писали і пишуть художні твори наші поети і пись­менники.

На зеленому горбочку,

у вишневому садочку

притулилася хатинка,

мов маленька дитинка.

Стиха вийшла виглядати,

Чи не вийде її мати,

І до білої хатинки,

немов мати до дитинки,

 вийшло сонце,

засвітило і хатинку звеселило. .

Діти, ось бачите, як гарно про хатинку написала Леся Українка, якою лагідною мовою. Хата у неї — хатинка, сад — садочок, дитина — дитинка. Леся Українка — наша українська поетеса. В своїх віршах вона оспівувала і маму, яка співала колискові:

Місяць яснесенький, 

Промінь тихесенький

Кинув до нас.

Спи, мій малесенький,

Пізній бо час.

 

"Тішся, дитино"

 Тішся, дитино, поки ще маленька,

 Ти ж-бо живеш навесні

Ще твоя думка літає легенька,

 Ще твої мрії ясні.

 

«Тиша морська»

В час гарячий, полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небо, ясне море,

Ясні хмари, ясне сонце_…

Леся Українка в дитинстві любила слухати веснянки, багато їх знала і співала. Пізніше вона їх зібрала і впорядкувала. Ось послухайте одну з них:

А вже весна, а вже красна,

Із стріх вода капле,

Молодому козаченьку

Мандрівочка пахне.

Як поїхав козаченько

Через чисте поле,

За ним його дівчинонька:

       -Вернися, соколе...

       -Діти, а які вірші Лесі Українки ви знаєте?

-Молодці! А ще, діти, Леся Українка писала казки. Ось
послухайте, як гарно вона пише початок:

"В тридев'ятім славнім царстві, де колись був цар Горох, є тепер на господарстві мудрий лан, вельможний Ох". І послухайте кінець:

Вже вам казка обридає? " Що ж! Хто має кладенець, хай замки ті розрубає — Буде казочці кінець.

 Вихователь вивчає з дітьми останні рядки.

• Діти, вам вже казка обридає?
  -Ні!
• От молодці!

Діти, я вас познайомлю із ще одним письменником І.Я. Франком, він писав багато казок. Вихователь знайомить дітей із його казками, демонструє ілюстрації.

 

Підсумок заняття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗАНЯТТЯ-ЗАГАДКА

Мета: Поглибити знання дітей про усну народну творчість — загад­ки. Вчити їх використовувати.

Хід заняття.

Вихователь організовує дітей на заняття. Говорить про те, що сьо­годні буде дуже цікаве заняття — заняття-загадка.

— Діти, я вам буду розповідати, а ви будете відгадувати, про кого я
вам розповідала. В пригоді нам сьогодні стане магнітна дошка, бо відгадки
ви будете відкладати саме на неї. Отже, слухайте.

Жили-були дід та баба  відкладаються персонажі діда та баби. Бабуся часто носила «Два скельця, три дужки на ніс і на вушка» (окуляри)

— Діти, хто дає правильну відповідь, викладає на дошку картинки.  Бу­ла в них внучка Галинка, яка дуже любила гратися з тим хто «вдень і вночі у кожусі на печі» (кішка). Завжди за нею бігав той, хто «гавкає, кусає, а в дім не пускає» (собака). Дівчинка Галинка разом з собакою часто ходила на луг пасти ту, що «голодна мукає, сита— дітям молоко дає» (корова). На лузі дівчинка бігала, гралася. Галинка була помічницею стареньким. Вона гнала на річку «крилатих, горла­стих, на ногах ласти» (гуси). Часто вона бачила біля річки дітей, які ло­вили те, що «крила має, не літає, без ніг, а не наздоженеш» (риба).  А одного разу дівчинка побачила «довгі ноги, довгий ніс, по болоті ходить скрізь». (Чапля).  Довгонога, довгоноса чапля, походжаючи по болоті, ловила тих, що «у зеленому жакеті галасують в очереті, хоч і плавати мастак, а не риба і не рак». (Жаба). Дівчинка дуже любила ліс, вона туди часто ходила зі своїми друзя­ми, Діти рвали "солодку Гапочку в червоній шапочці" (суниця) і ласу­вали нею. Збирали тих, що «стоять при дорозі на одній нозі» . (Гриби). Аж раптом із-за кущів вискочив той, що має "довгі вуха, куций хвіст, невеличкий сам на зріст" (заєць), а за ним викотився "клубочок в сто голочок" (їжак). Вони, напевне, тікали від тієї, що «хвіст пухнастий, хутро золотисте, в лісі живе, в селі курей краде. (Лисиця). Діти замилувалися тим, що

«живе лише улітку він, шовкові крила має, із квіточки на квіточку .

він весело літає» (метелик), але його налякав звірок, який «живе в густому лісі і ласує на горісі, як намисто оченята, хто це, спробуй відгадати». (Білка).
Також діти побачили на квітці ту, що «зимою спить літом бринить, понад садком літає, солодку росу збирає». (Бджілка). Аж раптом діти побачили величезне дерево, «гарне дерево, міцне, листя різьблене, рясне, а на гілочках крилатих буде жолудів багато». (Дуб).  А на дереві сидів і вистукував на весь ліс той, хто «має носик-долото, ним комах з кори виймає, про здоров'я лісу дбає» (Дятел). Діти понюхали гілочки тих дерев, які зимою і літом одним кольором. Аж раптом в гущавині лісу заспівав той, «хто великий має хист і співає, як артист, спів той радісний усюди дуже люблять слухать люди».(Соловейко). Потім діти пішли в поле. А там побачили «ходив полем з краю в край, різав чорний коровай». — Хто, діти? Так, трактор. Незчулися діти, як за лісом сховалося тепле, гарне, «на людей дивиться, а на себе дивитись не дозволяє» (Сонце). Веселі поверталися діти додому. До хати вони прийшли, коли зійшов той, що» ходить у дозорі і пильнує в небі зорі, з високості дрібно-дрібно розсипає сяйво срібне. (Місяць).

Підводиться підсумок заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ГОСТИННІСТЬ В НАШОМУ ДОМІ

Мета: Розширити і поглибити знання дітей про хліб і картоплю, ви­ховувати гостинність, повагу до хліба.

Обладнання: рушник, хліб, сіль, страви з муки, картоплі в українському національному посуді на столі, прикрашеному вишитими серветками.

ХІД ЗАНЯТТЯ

Вихователь організовує дітей на заняття, читає:

Виріс у полі

На добрій землі,

Місце найкраще

Знайшов на столі.

— Діти, про що я розказала вірша? Так, про хліб. Ось який він гар­
ний, запашний лежить на столі. А на чому на столі лежить хліб? Так, на
рушникові. А чому на рушникові, як ви думаєте? Так, щоб було
гарніше. І хлібом-сіллю на рушникові завжди зустрічають гостей у нас в
Україні. Такий існує в Україні звичай. Люди кажуть: "Без солі, без
хліба немає обіда". А ще які ви знаєте прислів'я, приказки про хліб?

Коли хліб на столі,

то й стіл — престол,

а коли хліба ні кусочка,

— то гола дошка. 

Де хліб і вода, там немає голода. 

Коли хліб на возі, нема біди в дорозі.

— Молодці, ви знаєте багато прислів'їв, приказок про хліб, І хліб
треба шанувати. Гостей хлібом-сіллю пригощати. Ось послухайте вірш
^«Пахне хліб»

Пахне хліб, як тепло пахне хліб

 Любов'ю трударів і радістю земною,

 І сонцем, що всміхається весною,

І щастям наших неповторних діб

Духмяно пахне хліб.

П.Воронько

•                                                                                                                 Діти, а як до нас на стіл прийшов хліб?
•                                                                                   Так, молодці. '

Хліб не зайчик з лісу носить,

Брат мій сіє, тато косить

Хліборобом хочу стати,

 Як мій братик, як мій тато,

Прибіжить із лісу зайчик

Сам подам йому окрайчик.

— Ви бачите, скільки праці вкладено в хліб. І тому хліб треба шану­вати, доїдати всі кусочки, і борони боже, кидатись хлібом.

"Не кидайсь хлібом —

Він святий", —

і суворості ласкавій,

Бувало, каже дід старий

Малечі кучерявій.

"Не грайся хлібом,

То ж бо гріх", —

І ще до немовляти,

Щасливий стримуючи сміх,

Бувало, каже мати.

М.Рильський

— І ми це, дітки, повинні з вами пам'ятати. Діти, то з чого печуть
хліб? Так, з муки. Що ще печуть з муки? Так, і бублики.

Ой смачні, ой смачні Бублики у Тані.

Медяні, запашні, З маком, ще й рум'яні.

І калачі печуть.

Я печу, печу, печу Дітям всім по калачу.

 А що ще? Правильно, і млинці, і пиріжки, і вареники. Вихователь перераховує, показуючи на страви, що стоять на стіл. Діти, а з чим ва­рять вареники? Так, з сиром, з капустою, картоплею. Ось ми з вами на­звали картоплю, яку в народі називають другим хлібом. І прислів'їв є багато про картоплю, і приказок, і загадок. Можливо, хтось з вас назве? . Так, молодці. «їмо бараболі і не знаємо долі». А ось послухайте загадку. Про що вона?

Я росла в темній темниці

Як зросла — взяли в світлицю,

З мене шкуру всі деруть,

Мене! варять, мене труть,

Пироги з мене печуть.

Відгадайте, хто я є,

Чи ви знаєте мене? .

Так, це картопля. Діти, а хто ховає під кущі наші супи і борщі? Правильно, картопля. А ось послухайте бувальщину. Їхали одного разу мандрівники, та й застала їх ніч. Голодні, за­мерзлі, вони почали рвати сухий бур'ян, щоб розпалити вогнище. Але одні кущі почали вириватися разом маленькими грудочками. Не звер­нули на них увагу мандрівники. Кинули у вогонь. А зранку на попелищі вони добачили невеликі вуглики, які перетворилися в грудочки. Попро­бували. Смачно. Навибирали сирих грудочок, привезли додому і почали вирощувати, як ви думаєте, що? Так, картоплю. Із картоплі можна ва­рити що? Послухайте загадку.

Місили, місили,

Ліпили, ліпили,

А потім в окріп помістили.

Що це, діти? Так, вареники,

Вареники-великомученики, великі муки терпіли: в гарячому окропі кипіли. Ми вас поважаємо — картоплею напихаємо; гостей пригощаємо.             

Діти, а які ще Страви виготовляють з картоплі? Так, є картопля
товчена, смажена, картопля "в кожусі", й картопляники, деруни. Ось
скільки страв ви можете приготувати разом з мамою, щоб пригостити
дітей. Подивіться, як вони гарно прикрашають стіл. А як смачно пах­нуть. Але картопля ще має лікувальні властивості. З неї роблять комп­реси, коли нежить, і погоду вона передбачає. Якщо ніжки картоплі почали згинатися донизу, а квітки начебто зів'яли — це на непогоду. Але я бачу, що вам уже хочеться пригоститися стравами, які стоять на столі. Ну що ж, прошу.

 

Підсумок заняття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БЕСІДА ПРО РУШНИК

Мета: закріпити знання дітей про рушник, про те, що це предмет національного побуту, про те, де він використовується, які є види рушників. Виховувати почуття національної гордості. Словник: рушник хрестиком, гладдю, скриня, орнамент.

Обладнання: рушник, хліб-сіль, ілюстрації, гілка калини.

Хід заняття

• Діти, послухайте загадку.

Б'ють мене ломакою,

Ріжуть мене ножакою.

Це від того мене гублять,

       Що всі мене дуже люблять.

-Діти, а про що я загадала загадку? Так, про хліб. Хліб —- наше ба­гатство, наше надбання, і тому є така традиція українського народу: зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю. Ось так. Демонструю на картинці.

- А на чому підносять хліб-сіль? Правильно, на рушникові. Ось подивіться, на якому гарному рушникові лежить хліб-сіль. Правда, гарний рушник? Чим він вам подобається? Правиль­но, тому що він створений гарним сполученням кольорів. Якими кольо­рами вишитий рушник? Так, червоним і чорним. Червоний колір — колір калини, яку завжди любили і шанували на Україні. Ось бачите, яка вона гарна. Чорний же колір — це колір землі-годувальниці.

А чи знаєте ви, як створюється рушник? Для того, щоб створити таке чудо, спочатку сіють льон, вирощують його. Ось бачите, який він. Увібрав у себе колір ясного голубого неба. Потім збирають льон, прядуть нитки і тчуть полотно. Потім полотно відбілюють. І виходить гарна біла тканина.

Велика наша Україна. І рушники в різних куточках по-різному ви­шивають, і кольори підбирають різні. Так, на Закарпатті і а Прикар­патті, в основному, вишивають червоним і чорним хрестиком, так як на нашому рушникові. На деяких рушниках добавляють зелене. На Поліссі, Київщині, Полтавщині вишивають і хрестиком, але більше гладдю і кольори беруть, які тільки хочеш: і голубий, і червоний, і зеле­ний. Ось чому гостей зустрічають хлібом-сіллю на рушникові. А як видумаєте, де ще використовують рушник? Правильно, ним прикрашають
портрети, ігрові кімнати і музичні зали  в дитячих садках, обв'язують
сніп на обжинках. А коли діти стають дорослими і одружуються, то вони
стають на рушничок щастя, щоб життя було щасливим.

В кожен рушник вкладена велика праця, і тому рушник бережуть, передають з покоління у покоління. Він займає чільне місце. Тому ми зараз покладемо рушник із хлібом-сіллю біля портрета Т.Г.Шевченка. Традиція вишивати рушники існує з давніх-давен. Від діда-прадіда пе­редаються узори і вміння вишивати. Рушник - найкращий подарунок. Про рушник складено багато прислів'їв, приказок, пісень. Можливо, хтось з вас розкаже?

Рушник — символ людського щастя. І тому батьки дарують його
своїм дітям, коли йдуть у дорогу власного життя. Послухайте про це
пісню. (Звучить "Пісня про рушник" А.Малишка та П.Майбороди)
Підсумок заняття.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОЗНАЙОМЛЕННЯ  З ПРЕДМЕТАМИ УКРАЇНСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ПОБУТУ, ПОСУДУ

Мета: Продовжувати знайомити дітей з творами національного мистецтва - посудом: глечик, макітра, макогін, дерев'яна ложка, миска, горщик, горнятко, діжа; Виховувати бережливе ставлення до народних традицій.

Словник: горщик, глечик, макітра, макогін, дерев'яна ложка, миска, горнятко, діжа.

Матеріал: вищезгадані твори національного мистецтва.

Хід заняття

Показ ілюстрації до казки "Лисиця і Журавель".' .

-Діти, що ви бачите на цій картинці? Правильно, Лисичка прий­шла в гості до Журавля і хоче пригоститися. А з чого вона хоче приго­ститися? Так, з глечика.  У мене на столі стоїть глечик. Хто з вас піде, візьме глечик і розкаже, де його можна використати. (Діти роз­повідають).

Вихователь робить опис глечика, використавши фрагмент ук­раїнської народної казки "Лисичка і журавель". Хтось стукає. Заходить ведмедик, що дуже любить їсти мед.

-В що ми йому насиплемо меду? Так, в миску. Ось яка вона. По­
дивіться, діти. З чого вона зроблена? Так, з глини, Якої вона форми?
Правильної, круглої. З такої миски їли наші дідусі й бабусі. А чому ж не
їсть наш ведмедик? Так, бо ж ми не дали йому ложки.  Вихователь про­понує дитині  взяти ложку. Запитує, з чого вона зроблена.

-Так, ця ложка дерев'яна. Дай ведмедикові, хай ласує медом. Ко­лись давно, коли ще не було фабрик і заводів, і миски, і ложки люди ви­готовляли вручну. Оздоблювали гарним візерунком. Бачите, які вони гарні. (Показ ілюстрації до української народної казки «Колосок».

-А ось подивіться на цей малюнок. Кого ви, діти, бачите? Так, це півник сидить за столом. А біля нього що, діти? Так, макітра. А з чого вона зроблена? Так, теж з глини. Вона круглої форми, глибока. У ній можна тримати вареники, пиріжки. І вареники, і пиріжки довго залиша­ються теплими і смачними. А ще в макітрі можна товкти часник з салом, щоб заправити борщ. І тоді він буде дуже смачний. А товкти часник в макітрі можна макогоном. А ще макогоном можна терти мак. Тому він і називається макогоном. Ось подивіться, який він продовгуватий, схо­жий на качалку. Діти, а що роблять качалкою? Так, качають тісто.

Наталко-Полтавко,

Бери-но качалку,

Вранці покачай,

Вареники мамі дай,

То чим, діти, тісто на вареники качають? Правильно, качалкою.
Ось яка вона. Дерев'яна. Без неї і зараз не може обійтися жодна госпо­диня. А в чому ж можна місити тісто? Гляньте-но на цей малюнок. Він вам допоможе пригадати, в чому колись наші бабусі тісто місили. Діти, подивіться на цей малюнок. Кого ви тут бачите? Так, сороку-ворону, яка діжу місила, дітям кашу варила. Ви чули, діти? В пісні про сороку-ворону говориться про діжу, в якій тісто місять. Ось у нас є іграшкова діжа. Вона глибока, дерев'яна, у ній місять тісто, з якого печуть хліб.
Хто з вас знає загадку про хліб? Молодці, ви всі лю­бите хліб, а тому знаєте про нього багато загадок. Ось послухайте, що я вам розкажу.             

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

 В глиняному горщику..

Діти, про що я вам розказувала потішку? Так, про горщик. А який
він, хто покаже?

Вихователь узагальнює розповідь

А ось послухайте ще одну потішку.

Варила мамочка кашку, варила.

Одному дала до горнятка,

Другому — до мисочки,

Третьому до кайстроника,

Четвертому до ложки.

— То у що мама насипала дітям кашку? Хто з вас піде покаже гор­нятко? Так, воно схоже на чашку. Миску і ложку ми вже з вами, діти, дивилися. А про кайстроник я вам, діти, розкажу наступного разу. А за­раз, діти, пограємо з вами гру на уважність. Я вам буду починати роз­повідати віршика, потішку. Ви ж, хто знає, будете продовжувати, а після розповіді покажете той предмет, про який розповідалося.

-Киця Мура, де ти була?

-У бабусі.

       -Що робила? (Діти продовжують)

 

Диби-диби

Ішла баба по гриби,

А дід по опеньки

В неділю раненько. (Діти продовжують/)

Нарвали опеньки,

Зварили опеньку,

 Поклали опеньки

В макітру гарненько.

 

Печу, печу хлібчик

Дітям на обідчик. (Діти продовжують)

 

 Люлі, люлі, люлечку,

Звари, мамо, кулешику. (Діти продовжують)

-Отже, діти, сьогодні. ми з вами говорили про український
національний посуд, згадали про нього пісні, потішки, загадки, казки.
Все це - надбання нашого українського народу, яке ми повинні шану­вати. В ході заняття вихователь може активізувати словник дітей за до­помогою ведмедика, тобто, щоб діти розповідали ведмедику про всі свої предмети .

 

ЗАНЯТТЯ "ЩЕДРИК, ЩЕДРИК, ЩЕДРІВОЧКА"

Мета: Поглибити знання дітей про усну народну творчість: щедрівки, колядки. Виховувати любов до усної народної творчості. Словник: щедрівка, колядка.

Обладнання: ілюстрації із зображенням народних традицій.

Хід заняття

 Загадує загадку:

 Я завжди, усякі дні

 Все стою в однім вбранні.

І свитинку цю, що маю,

 Взимку й спеку не скидаю.       

- Що це, діти? Вірно, ялинка. Подивіться на її, перед
вами справжня зелена красуня. А в що одягнена вона? Правильно ,вона прикрашена різноколірними кульками. На її плечах жовті, чер­воні, сині стрічки, а на шиї переливаються буси. Хто стоїть біля неї? Так, красуню охороняє сторож у червоному жупані із сивою бородою і великою палицею — Дід Мороз.

А хто скаже, яке свято  готуємося зустріти? Вірно, Різдво, найвеселіше і всіма любиме, бо несе воно багато нових ігор, забав, под­арунків, новин. Через те воно й називається Різдво. Народження Ісуса Христа, народження надії на все добре, тому й святкуємо його з радістю. Готуємо смачні страви, піснями, вітаємо щедрівками і колядками.  З давніх-давен існує традиція на Різдво щедрувати і колядувати. Хлопці, дівчата, чоловіки, жінки, діти заходять на подвір'я кожної ха­ти, піснями вітають господаря, бажають їм здоров'я і достатку»  Ось послухайте кілька, щедрівок і колядок. А яка вам найбільше сподобається, ту ми й вивчимо напам'ять. (Вихователь зачи­тує 4-5 щедрівок та колядок, після чого вивчає з дітьми щедрівку)

Щедрівочка щедрувала,
      До віконця припадала:

-Чи ти, тітко, наварила,

Чи ти, тітко, напекла?

Неси мені до вікна.

А в нашої неньки

Рученьки біленькі. 

Кругом столу ходить, 

 Варенички робить...

Підсумок заняття

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ХАТА МОЯ, БІЛА ХАТА

Мета: Продовжувати давати знання про українську оселю, знайоми­ти з народними традиціями її прикрашання, з національним посудом. Виховувати повагу, гордість до національних обрядів, звичаїв, бережли­ве ставлення до народних традицій.

Обладнання: картина із зображенням українського села, міста, глиняні вироби.

Хід заняття

-Діти, сьогодні на занятті ми будемо продовжувати знайомитися з українськими звичаями,  а саме будемо говорити про українську оселю, про те, як люди в ній живуть і чим прикрашають.

Є такий давній народний звичай: на тому місці, де має стояти хата, ввечері розкладають чотири житні перепічки. За повір'ям, якщо одна з них зникне, то тут можна будувати оселю, якщо ні — значить у гос­подарстві не вестиметься худоба, обсідатимуть злидні.

Витоки цього звичаю, очевидно, тягнуться ще з того часу, коли люди­на була безсила перед природніми явищами і тому вдавалася до всяких передбачень. Наші предки намагалися вибрати зручне місце для житла. Діти, погляньте на цю картину. (Показую українське мальовниче село). Чи подобаються вам ці чепурні хатинки? Але і люди не завжди жили б таких гарних помешканнях. Спочатку їхнім місцем проживання були просторі хатки, що називалися землянками.  Вони були трохи вкопані в землю, з похилим дахом. З тих пір пройшло досить багато часу, і вчарувала наша оселя весь світ, стала чепурною, з  білизною стін, з вишневими садками, з палахкучими рушниками на покуті, з мальованими коминами і терпким запахом рути-м'яти.

  Діти, як ви думаєте, де для людини найрідніше місце на землі? Так,
без Вітчизни, без рідної хати не було і не може бути. Як мовиться в пісні,
Батьківщина починається від рідного порога, а отже — з батьківської
домівки. .

Ви повинні знати, що людській оселі першорядну роль відіграє не багатство, а помірність, гармонія речей і предметів, чистота і охайність, які милують око. В народі кажуть: "Хата хоч і бідненька, але чиста й че­пурненька, а тому гарна й веселенька",  пригадайте, діти, чим у вас вдо­ма обгороджене подвір'я? Правильно, обгороджують подвір'я парканом. Добрий господар завжди тримає своє господарство в порядку, дбає, щоб воно було не гірше других. А що росте біля хати? Так, правильно. Біля хати насаджують садки, які навесні чарують своїм цвітом, висівають квіти. Квітникарство у нас здавна в пошані.

А які ви знаєте поширені у нас дерева? Так, це тополя, верба, бузок. Влітку окрасою багатьох садиб є соняшники, чорнобривці, мальви. Так і колись, не було села, а в ньому хати, де не палахкотіли б під вікнами мальви — берегині наших прекрасних традицій.

Села були гарні, привабливі, але коли б зайти в хату, то можна було б побачити, що вона і всередині була не менш цікаво прибрана. Ви вже знаєте, чим прибирали світлицю. Так, в оселі повинні були бути вишиті рушники. Не випадково в народній пісні мати навчає дочку «Тримай хаточку, як у віночку І рушники на кілочку» А як ще прикрашали хату? Правильно, прикрашали хату ще й так: малюванням на стінах, витинанками, килимами, налавниками, роз­мальовуванням меблів. Невіддільною частиною побуту були красиві, зручні вироби з глини. Колись давно люди ліпили посуд руками і випа­лювали   на   вогнищі.   Прикрашали   його   тоді   дуже   простенькими візерунками. А пізніше появилися справжні майстри гончарного вироб­ництва. Свої вироби вони прикрашали різноманітним орнаментом. На тарілках і мисках малювали півнів, рибок, козаків на конях, дівчат у танку.

Пригадайте, діти, назви посуду, який ви знаєте. Предмети побуту говорять про давній звичай нашого народу прикрашати своє житло. Дерев'яний мисник з декоративними глечиками, баран­цями, розмальованими тарілками добре поєднувався з про­стими меблями, А які гарні були кахлі. Оздоблювалися вони по-різному: трафаретними візерунками, за допомогою дерев'яної фор­ми, розписами, а потім покривалися спеціальною поливкою. Діти, ви, напевно, помітили, що вироби були різні, але всі вони мали одну спільність: відображали світлий, життєстверджуючий настрій народу.

А тепер, діти, погляньте на цю картину. Вихователь демонструє багатоповерхові будинки. Скажіть, що спільного в них з тими, що будувались колись. Правильно, і в одних, і в других живуть люди. А в якому б хотіли ви жи­ти? Відповіді дітей цікаві і неоднозначні. Але висновок один: не так вже й важливо, де жити, аби був мир і злагода в сім'ї.               

Отже, діти, ми поговорили з вами про українську домівку. Де б люди­на не була, вона завжди повертається до рідної домівки, старається при­чепурити її, прикрасити так, як це робили наші предки. І ми з вами повинні зберігати старі, але славні народні звичаї.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БАБУСИНА ХАТА

Мета: Поглибити знання дітей про інтер'єр української хати. Вихо­вувати почуття любові до народних звичаїв, естетичні смаки.

Словник: горщик, рогач, коцюба, світлиця.

Обладнання: макет української хати, деталі українського інтер'єру, ви­шиті рушники.

Хід заняття

-Діти хто у вас є в родині? Де живуть їхні дідусі і бабусі. Пропоную поговорити про те, в яких хатах живуть в селі дідусі і бабусі і розповісти, в яких хатах жили ко­лись. А жили вони у маленьких глиняних хатах під солом'яною стріхою. У добрих господарів, які не лінувались працювати, все було: і тин біля хати, і садок, і квіти, і на подвір'ї криниця. А яка вже хата була: завжди набіло помащена, розмальована і темною глиною підведена. Біля хати була призьба. У неділю або на свята люди сідали на призьбу відпочивати і співали народі  пісень, а діти грали в ігри.

-Малята, а вам цікаво, як виглядає українська хата всередині? У нас немає таких стареньких хат, щоб ми могли подивитись, то я зробила макет такої хати. Ось подивіться: на покуті стояв стіл, накритий обру-сом. А на столі — вишитий рушник і хліб-сіль. Це символізує гос­тинність господарів. Кожна людина, яка переступить поріг цієї хати буде радо зустріта господарями. Стільців не було. Біля столу стояла до­вга лава. Подивіться, що це. Так, ви впізнали. Це піч. Вона була велика і давала багато тепла. Піч була гарно розмальована, ось як наша. А ще у печі варили смачний борщ, кашу, картоплю і пекли хліб. Ось подивіться на посуд, у якому варили борщ та кашу, Це горщик і чавунець. Як називається посуд? Зверніть увагу на форму горщика і чавун­ця. Знизу вони вузькі, а до верху розширені. Це для того, щоб зручно було брати рогачем, ставити у піч та виймати з неї. А ще була коцюба. нею розгортали вугілля, поправляли дрова. Рогач і коцюба за­вжди стояли у куточку біля печі.

Ще була у хаті велика скриня. Вам цікаво, що у скрині? Тоді заплющить очі і скажіть: "Чудо-скриня, відчинися і покажи, що є там".

(Вихователь витягує із скрині українські костюми для хлопчика і дівчинки і розглядає їх з дітьми).

- У скрині був одяг для дітей, дорослих, святковий і буденний. А ще було полотно, обруси, рушники і сорочки, які дівчата готували собі у придане. Коли дівчина виходила заміж, мати все їй віддавала, що вона собі наскладала у скриню, То де зберігався одяг? Добре, а якщо у госпо­дарів була маленька дитина, то спала вона у колисці. Якщо то була дівчинка, то колисала її мати у вербовій або калиновій люлечці. Тоді росла вона бадьорою, красивою, як калина. Якщо був хлопчик, то коли­сали його в дубовій або в ясеновій люлечці. Тоді виростав він сильним, як дуб, красивим, як ясен. Це бабуся мені так говорила. А коли мати ще співає колискових пісень, то дитина повік найріднішою буде. А ви знаєте колискові пісні? Як знаєте, то давайте заспіваємо. (Колискова пісня "Ой, ходить сон").

Всі ці речі, про які я говорила, стояли на землі, яка була змащена глиною, бо підлоги тоді ще не було. А подивіться, що було на стінах? /Діти відповідають/. Так, рушники, образи, портрети. А що було виши­то на рушниках? Листячко, квіти, калина. А якими кольорами? На Україні є давній звичай — прикрашати хату рушниками. Ось та­ку хату називали світлицею. То як називається така хата? Добре, а те­пер послухайте пісню "Мамина світлиця".

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

З БАБУСИНОЇ СКРИНІ

Мета: Поглибити знання дітей про національну символіку: предмети національного одягу. Виховувати естетичні смаки.

Обладнання: дидактичні набори одягу національного та звичайного.

Хід заняття

Вихователь організовує дітей на заняття. Приходить лялька. Гово­рить, що вже весна, скоро настануть свята. І їй треба подумати, як гар­но прибратися. Переглядає цілий ряд предметів одягу. Вихователь пропонує підійти до бабусиної скрині і подивитися, що там є.

-В цій скрині € святковий і буденний одяг, який носили і в свята, і в будні наші дідусі і бабусі. Ось що це, діти? Так, віночок. Його в давнину носили лише дівчата. В віночок вплетені різні квіти. І кожна квітка має своє значення. Діти, можливо хто з вас знає значення якихось квітів? Так, троянда означає красу, чорнобривці — пам'ять, цвіт вишні — ма­теринську любов, а маківку могли вплести в віночок лише дівчата-сиро-ти. Можна прикрасити віночок і колосками, і барвінком, міртом. Ще віночок прибраний стрічками. У різних областях України їх кількість різна, і кольори різні. Коричневі означають любов до землі, голубі — вірність, червоні — радість. Але всі вони мусять бути довші за косу, бо оберігають її красу. В народі кажуть: "Коса — дівоча краса".

Діти, а коли одягали віночок дівчата? Так, коли були святкові дні. Одягне дівчина красивий віночок ось так (вихователь одягає на дити­ну), і очей від неї не відірвати. Вихователь дістає із скрині вишиту со­рочку запитує в дітей, що це і що діти про неї знають. Правильно, діти, це вишита сорочка. Вона, в основному, довга. Вишита спереду, на рукавах. Низ теж може бути вишитим. Вишивка внизу називається цирка. Раніше сорочки вишивали шовковими нитками, а тепер і бісером. Сорочки були на свято і на будень. На свято вишивали на тон­кому полотні, а буденну сорочку — на грубому лляному полотні. Діти, якими кольорами вишивали сорочки? Так, кольори у вишиванці були різні. На­приклад, у Прикарпатті вишивають чорним, світло-коричневим і черво­ним кольором. У нашій області — червоно-чорним, а іноді добавляють жовтого кольору, зеленого.

Діти, а яким орнаментом вишивають сорочки? Так, і рослинним ор­наментом, і орнаментом геометричної форми. Вишивають гладдю, хре­стиком.              ,

Для того, щоб вийшла ось така гарна сорочка, вирощували льон, пряли нитки, ткали полотно, вимочували у воді, били праником і сушили. Чим більше били праником, тим воно було біліше. Кращою вважалася сорочка з тонкого полотна.

Вишита сорочка, аж до поясочка.

А хто вишивав?

Тарасова дочка.

Діти, а ще що можна одягнути на свято? Так, кептарик або його ще називають камізелька. Його теж вишивають шовком або бісером. Діти, а ще що входить до святкового жіночого національного одягу? Так, плах­та, фартух, спідниця. Ще дівчата та заміжні жінки одягали на шию намисто на свято.

Діти, а це що? Це очіпок, який замість вінка носили жінки.(Вихова­тель показує гарну хустку). Це хустка. Вона, як бачите, дуже гарна, кольори чудові.

Лялька говорить, «що вона вже знає, що одягне на свято, а ще вона хоче прибрати свого братика Іванка.

(Вихователь разом з дітьми пропонує їй предмети чоловічого одягу - святкового і буденного: сорочку, шаровари, пояс (крайка, попружка, пасок), бриль, шапку, крисаню, камізельку (кептарик), свитку, кожух, чоботи, личаки (постоли)_.

Вихователь показує лляну сорочку, розповідає, що нема кращого ма­теріалу, ніж льон. Лляне полотно швидко всмоктує вологу і швидко ви­паровує її. Сорочка вишита. Це святковий одяг. Показує бриль. Що це, діти? Так, це бриль. На сході України з давніх-давен носили брилі: ка­пелюхи з пшеничної соломи з широкими крисами. Ось чому деякі різновиди цих капелюхів звуться крисані. (Вихователь супроводжує розповідь показом. Аналогічно розповідає про інші предмети чоловічого одягу.

Підсумок заняття.

 

 

ЕКСКУРСІЯ В МУЗЕЙ

Мета: Продовжувати знайомити дітей з виробами народних умільців. Розширити знання дітей про ткацьку роботу, її попередників /прядіння ниток/. Прищеплювати дітям думку про ганебність бути невмілими, ле­дачими; викликати інтерес, бажання пізнавати навколишній світ; вихо­вувати бережливе ставлення до праці дорослих. Збагатити словник дітей словами: прялка, веретено, цівка, ткаля, верстати, гребінка, кружілка.

Обладнання: вироби народних умільців гончарів, плетярів, бондарів, вишивальниць, ткаль, старовинні знаряддя праці, верстат, прялка, гребінка, веретено, цівка.

Хід заняття

Вихователь проводить заняття в музеї.

-Діти, з давніх-давен у нас на Україні з покоління в покоління надродні майстри передають своє ремесло, яке і донині ще існує і радує лю­дей своєю чарівною принадою.

Недарма мистецтво нашого народу визнане одним із найбагатших у світі. Вишивальниці і малювальниці, ткалі і килимарі, ливарники і гон­чарі, що жили і працювали по селах і містах, виробляли різноманітні речі побуту. 1 ось сьогодні ми з вами відвідаємо виставку чудових речей побуту, виготовлених руками народних умільців. Це для нас буде свято, тому що ці речі, традиційно оселившись у сільських та міських кварти­рах, творять у них святковість, затишок і красу, приносять насолоду до­рослим і дітям.

Сьогодні ми з вами зустрінемось з цими чудовими речами. Діти, зверніть увагу на ці речі, як ви думаєте, хто їх виготовив? Вірно, ці речі виготовили народні умільці. А хто такі народні умільці? Так, це люди, які самі навчились робити речі побуту від своїх батьків, дідусів, бабусь. А що ви ще знаєте про народних умільців? А яких ви знаєте народних умільців?  Що ж виготовляють гон­чарі? Що са­ме? А щоб він був кращий, вони його розписують візерунками. А де найбільше поширене гончарство у нас на Україні? Діти, а що роблять плетярі? А тепер зверніть увагу ось на ці речі. Як ви гадаєте, хто їх виготовив? Показують їм вироби бондарі. Так, вірно, бондарі. Це дуже важка справа - виготовляти речі з дерева. Робота їхня дуже важлива, тому що в кожній домівці неможливо обійтися без цих речей. Які ж саме речі ви­готовляють бондарі?  А зараз ми з вами зайдемо в кімнату, в якій розміщені речі, що зача­ровують всіх, хто сюди зайде. Діти розглядають вишивки, килимові вироби, рядна в різноколірні смужки. Це теж робота народних умільців, а яких, то ви, мабуть, уже здогадалися. Так, ці рушники, і доріжки, і подушечки, і серветки вишили вишивальниці. Таке ремесло, як вишивання, у нас на Україні виникло дуже давно. Жінки і дівчата ве­чорами збиралися в одній хаті і вишивали, співаючи українських пісень. Кожна світлиця була прикрашена чудовими рушниками . Діти, а хто виткав все це? Так, їх вигото­вили ткалі. Це дуже трудолюбиві жінки, з великою силою волі, з есте­тичним смаком. Адже, виготовляючи такий чудовий килим, працювати треба довго. Необхідно підібрати нитки, щоб вони переливалися, ніби райдуга. Але люди, які їх виготовляють, люблять свою роботу. їм вона приносить насолоду і радість.

А як саме виготовляють килими? Може хтось з вас, діти, знає або ба­чив? Вірно, килими виготовляють на верстатах. На таких верстатах колись ткали не тільки килими, а й полотно для одягу. Бо купляти тканину чи полотняний одяг вважалося ганьбою. Хто куп­ляв, то того називали ледачим і сміялися з нього. Отож першим обов'язком матері було навчити свою доньку прясти нитки і ткати ось на таких  верстатах.

Для того, щоб ткати, необхідні були нитки. Ті нитки лляні люди
виготовляли з льону, який спочатку сіяли, потім збирали, вимочували,
розчісували, а вже потім пряли. Вовняні нитки шерстяні виготовля­лись з овечої вовни. Цю вовну пряли, потім розчісували ось такими гребінками , і пряли з неї нитки. Нитки пряли вечорами, коли клали дітей спати. Пряли і наспівували дитині колискову:             

Льон збирала,

тонкі нитки пряла,

тонкі нитки пряла,

сповиточки клала,

щоб було дитя вродливе,

 щоб було дитя щасливе...

А діти дивилися, як крутиться швидко веретенце і кружилка, довго-довго дивилися і засинали.

Нитки прясти — це дуже складна робота. Дітям давалося це важко, але до шести років вони оволодівали певними навичками, допомагали дорослим, намотували на цівки нитки. І не тільки в піснях малеча розуміла послідовність виготовлення ниток, а ще закріплювала сам хід роботи на верстаті в іграх.

Пограємо в дидактичну гру "Якого майстра робота?".

Хід гри

Серед дітей вибираються діти-майстри, які по черзі імітують робо­ту майстра, яким він є.  Решта дітей відгадують, який це майстер. Нази­вають його вироби.

Підсумок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

БЕСІДА "СОЛОВ'ЇНА НАША МОВА".

Мета: Поглибити знання дітей про те, що вона пісенна, багата прислів'ями, приказками, скоромовками, загадками, казками. Вихову­вати любов до рідної мови.

Словник: мелодійність, пісенність, співучість.

Обладнання: ілюстрації,  музичні твори до казок та про пори року»

Хід заняття

Організовую дітей на заняття. Читаю вірш О.Підсухи 'Мова".

 Ой, яка чудова українська мова!

Де береться все це, Звідкіля і як?

 Є в ній ліс — Лісок, лісочок,

 Пуща, гай, діброва,

 Бір, перелісок, чорноліс

Є іще й байрак.

— Діти, про що я вам прочитала вірш? Так, правильно, про красу та мелодійність української мови,  мови,  якою розмовляли наші діди-прадіди, пісенної мови Шевченка, мови, якою ми розмовляємо і ду­маємо, без якої не мислимо своє існування. Свою рідну мову діти чують з вуст матері, вбирають її красу:

Бо кажуть, дитино, Що мова наша — солов'їна... Пам'ятаєте, як мама вам співала колискові? Розповідала про "сороку-ворону", "про оцей пальчик", "Іде коза рогатая".

Наша мова, діти, дуже багата на загадки, прислів'я, приказки, ско­ромовки. А про що можна загадати загадку?

Так, загадки є про все: і про людей, і про тварин, і про ліс , про поле, і про людську працю.

А хто з вас знає якісь загадки? А ще можна загада­ти загадки про пори року. Ось послухайте.
Сніг на полях,
Лід на річках,
Хуга гуляє,
Коли це буває?

Правильно, взимку. Крім загадок є ще й прикмети. Прикмета — це ознака, яка провіщає близьке настання чогось. Прикмети існують здав­на. Люди склали прикмети, спостерігаючи за змінами в природі. Ось по­слухайте прикмети про зиму.

Хмари пливуть низько — буде холодно. Вчора на прогулянці ми спостерігали, як хмари пливли проти вітру. А сьогодні що йде на вулиці? Так, сніг. Отже, правдива прикмета: хмари пливуть проти вітру — чекай снігу. Якщо навколо сонця або місяця вид­но кола — чекай морозу.

Діти, а які прикметами знаєте про весну? А ось послухайте.

Якщо загули бджоли-над-горобиною, то значить закінчиться весна і буде літо.

Рум'яний вечір і сірий ранок — на хорошу погоду.

Є й про літо прикмети.

Ластівки літають низом, граються — на дощ, холод.

Киця вмивається довго — на суху погоду.

-Діти, про які пори року ми з вами назвали прикмети? Правильно,
про зиму, весну, літо. А про яку пору року ще не назвали? Правильно,
про осінь. Можливо з вас хтось знає? А ось послухайте, які я назву.

Осінь бідна на гриби - зима буде багата на сніг і морози. Якщо багато павутиння і не поспішають відлітати в теплі краї птиці — осінь буде тривала.

-Всі прикмети можна спостерігати. І ми кожен місяць будемо з ва­
ми спостерігати нові прикмети.

А тепер подумайте і скажіть, що ви більше всього любите слухати? Правильно, казки/А хто складає казки? Правильно, народ і письменни­ки. Отже, як ви бачите, є народні казки, в які народ вкладає свою мудрість, все багатство мови. А які казки ви знаєте? Діти, а є ще й докучні казки, які теж складає народ. Ось послухайте.

• Розказать вам казку?
• Розкажіть.

•             Ви кажете: "Розкажіть!"
•             І я вам: "Розкажіть!" Розказать?
•             Так.

—- Ви кажете: "Так!" І я вам кажу: "Так!" Розказать...?"

 Отже, діти, що ми сьогодні робили на занятті? Так, ми загадували загадки, тобто говорили про неоціненний скарб — нашу рідну мову, яку потрібно не лише любити, а й берегти, як зіницю ока, бо Мова барвиста, Мова багата, Рідна й тепла, Як батьківська хата.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРИЙДИ, ПРИЙДИ, ВЕСНА-КРАСНА

Мета: Розширити знання дітей про весну, про народні свята, про на­родні прикмети.

Обладнання: котики верби, проліски.

Хід заняття

 Вихователь організовує дітей на заняття. Читає вірш "Встала весна" Т.Г.Шевченка.

— Діти, про яку пору року я прочитала вірш? А яка зараз пори року?
А звідки ви бачите, що надворі весна? Так, правильно, зараз весна. Це
видно і по тому, що повітря лагідніше, і сонечко тепліше, і травичка
проситься до сонечка. _:

А що стоїть у мене на столі? Так, котики, і перша квіточка весни... пролісок. Це перші весняні вісники. З року в рік ми з нетерпінням че­каємо приходу весни. Ми чекаємо,

поки лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько гаснуть стане, 

1 здалеку бистресенько

Вона до нас прибуде,

 Кому-кому любесенько,

А дітям більше буде.

(Л.Глібов "Хто весна")

 Ми рахуємо дні, виглядаємо з вирію пташки, які на своїх крилах принесуть нам весну-красну. Ми чекаємо, поки весна прожене холод, устеле землю травичкою зеленою, уквітчає квітами, а пташки напов­нять гаї і діброви своїм веселим весняним щебетом.

Діти, а які перші птахи прилітають до нас навесні?

Так, був у нашого народу дуже цікавий звичай. З нетерпінням люди чекали весну і вважали, що це птахи на своїх крилах приносять весну, проганяють люту зиму з її морозами. Люди виткали з тіста пташок, вибігали на подвір'я, весело стрибали, співали пісні: Вилети, люлю, горою, Винеси літо з собою. Цим випеченим пташкам люди давали назву жайворонки. Бо ці пташки раненько прокидаються, кружляють над полем і звеселяють працю хлібороба.

Люба, мила людям весна... Про неї є багато віршів, загадок, при­кмет. Відгадайте загадки. Що росте вниз головою? Які квіти першими зацвітають весною? Які пташки першими повертаються з вирію? Що ви можете сказати про весняний день?

Гра "Довга лози",

В землю затикають кілька паличок, утворюючи "лабіринт", а потім,
узявшись за руки, співаючи, ходять між паличками.
У довгої лози поїли хлопці кози, дівчата-козенята, та й померзли ноженята.

Ой, дівоньки гожі, кидайте ті кози, В кривім танцю походжаймо, Та ніженьки зігріваймо. Ой, кривого танця не виведу кінця. Треба його виводити, кінець йому знаходити.

Ведуча.

Годі, годі, діти, гратись, Ось весна-красна гуляє І луги в квітки вбирає. Ось дивіться: на галяві Ведуть квіти танець жваво, співали дівоньки, співали, у решето пісні складали, та й поставили на вербі, де взялись горобці, звалили решето додолу - час вам, діточки, додому.

Підсумок заняття,