Заняття "Зозуленька, моя ненька".

Заняття. «Зозуленько, моя ненька».

Ознайомити дітей з походженням рушників в Україні, дати знання  про весільний рушник з птахами, зозульками; вправляти у техніці посипання зернятами  по силуету; формувати вміння колективно створювати композицію на рушнику виховувати любов та пошану до українського народного мистецтва.

Хліб і рушник – одвічні людські символи. Хліб-сіль на вишитому рушникові  -то висока ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив із чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню.

Розповідь вихователя.

Моя бабуся говорить, що рушники почали називати від слова «Руш», «Рушай»,  тобто іди в дорогу, рухайся. Але спочатку це був шмат ось такого самостійно витканого полотна.

(Відкриває скриньку, показує шмат полотна).

- Він не такий білий та тонкий, як сучасні тканини. Ось візьміть в руки спробуйте. Ось такий шматок полотна первинно служив за рушника, котрий матері давали кожному, хто вирушав у дорогу, синові або донечці.

-Замотувала в полотно хлібину та й казала: «На, рушай – щасливо, благословляю».

- Цей шмат полотна був витканий матір’ю власноруч.

Люди раніше вірили, що  через руки до речей передавалося те, що бажала материнська душа своїй дитині.

- Йшов час, і полотно для супроводу в дорогу почала ткати за певними правилами та візерунком.

 - Моя бабуся мені розповідала, що цей рушник вона густо виткала смугами для того, щоб об ті смуги зло спотикалося.

- Цей  витканий рушник моя бабуся   завжди давала моєму татові, коли він збирався в дорогу.

А виткала бабуся його червоними нитками. Цей колір символізує невичерпну любов до дитини.

- Сплинуло багато часу, поки рушники після тканих почали вишивати.

-  Рушники були різні за призначенням. Оберегові –їх вишивали на вікнах, дверях і вірили, що ні в двері ні в вікна зло не зайде до хати.

 Ще рушники були побутові, їх використовували кожного дня в побуті і їх звали «стрекачі», або «утирачі».

-Стирачем стирали стіл, посуд. Утирачем витирали обличчя, руки.

-Ще в бабусиній скриньці є старовинний рушник, він називається обрядовий, бо його бабуся вишивала саме на своє весілля

Вихователь виймає із скриньки останній вишитий рушник. Звертає увагу дітей саме на нього, читаючи вірш В. Рисцова «Рушник».

Наче сонце схід над криницею

Вишивала бабуся його.

Молодою

Тягнула голкою

Радість і біль,

І вплітався рушник цей

В щербату долю. –

А на ньому

І хліб,

І сіль.

Крізь сторічну даль,

Крізь журбу і печаль,

Він до мене прийшов,

І мені приніс

Щебетання птахів,

Мрії жагу, солоність

Бабусиних сліз.

Тримаючи в руках рушника, вихователь промовляє до дітей: «На бабусиному весільному рушникові щебечуть дві пташки, зозульки на калинових гілочках. І дивлячись на рушник на думку спадають слова з пісні:

Сіли галочки

На ясиночки.

-Зозулька на калині.  В Україні цю пташку шанували і називали «Зозуленько, моя ненько».  Зозуленькі співали пісень, її просили дати кращої долі, казали:

«Зозуленько, моя ненько,

Закуй мені жалібненько…

Вкажи мені ту дорогу

Куди їхати до роду,

Ой, до роду, родиноньки,

До отця рідної неньки».

-Пташечку цю завжди народ любив і була вона в нього символом добра. Ось і вишивала моя бабуся собі весільний рушник на щастя. А зозульки на добро.

- А ось тепер після моєї розповіді не верстатом ткатимемо. Не голочкою вишиватимемо, а пучечками висипатимемо рушничок з зозуленьками на щастя,  на добро, і гостям і собі.

-А зараз пограємо в гру  «Ой. Летіла зозуленька».

Після гри вихователь пропонує провести колективну роботу «Рушничок із зозуленьками».  (Висипання пучечками).

Розподіляють роботу. Вихователь нагадує прийоми роботи з матеріалом, котрий висипається (спочатку мастимо клеєм, аж потім легкими рухами рівномірно, не виходячи за межи силуету, втрушуємо зернятками).

Самостійна робота дітей, вихователь індивідуально допомагає дітям. Після поступового закінчення роботи вихователь дає схвальну оцінку роботи дітей, та зазначає, що цей рушник на щастя , на добро нашим гостям і дітям.

- Мистецтво виготовлення рушників досить давнє в Україні.

Наш український рушник пройшов крізь віки, і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх дітей, до всіх, хто не черствіє душею; він  простелений близьким і далеким друзям, гостям. Отож хай символ цей завше сусідить у нашій добрій хаті, як ознака великої любові і незрадливості.