Заочна екскурсія «Рідне місто моє…»

Заочна екскурсія «Рідне місто моє…»

-  Доброго вам вечора, шановні екскурсанти! Ми раді бачити вас на борту нашого екскурсійного лайнера. Якщо ви обрали маршрут заочної подорожі по місту, ми спробуємо зробити її цікавою та змістовною.

-  Давайте познайомимось! Господиня нашого комфортабельного екскурсійного лайнера –….., за кермом –……, екскурсовод я  - ……. Тож сідайте, дорогі гості, зручно, і ми поринемо у світ легенд, фантазій та реалій, які пов’язані з Глуховом.

Місто Глухів неповторне у своїй величі та красі, розкинулося на високому пагорбі в долині річки Есмань. Це одне із стародавніших українських міст. Десь у глибині століть губиться час зародження Глухова. Перші письмові згадки про нього в Іпатіївському   літописі датовані 13-14 грудня 1152 р. вказують не на дату заснування, а вже на період активного розвитку. Назву свою місто отримало від староруського слова «глухий», т.т. захищений лісами і водами.

Місто Глухів – колишня столиця Лівобережної України, сьогодні – музей під відкритим небом, у якому є 52  архітектурні пам’ятки.

Протягом майже всього XVII ст. Глухів був резиденцією останніх гетьманів, ареною державних змагань і прикрих поразок. Доля рідного міста подібна долі всієї України: руйнування, пожежі, спроби відродження…

Щоб вивчити історію міста, іноді мало життя, а щоб його полюбити – достатньо знайомства.

Там, де річка есмань в’ється,

Попід схилами біжить,

Ти послухай - і озветься

Голос золотих століть.

Ти послухай, ти послухай,

Як століття гомонять,

Як до тебе, древній Глухів,

З неба журавлі летять.

М. Єроха

Музична пауза.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 Кажуть, усі дороги ведуть у Рим, а у нашому місті всі дороги для подорожніх починаються з автовокзалу.

 Уже протягом кількох століть це місце залишається багатолюдним, бо саме тут знаходився Соборний майдан. Його архітектурною окрасою довгий час був Свято-Троїцький собор. До його будівництва були причетні найвидатніші українські архітектори XVII ст.: Іван Мергасов, Федір Савичев, Андрій Квасов, Максим Мосцепанов. Гроші на будівництво виділяла цариця Російської імперії Анна Іоанівна. Будівництво тривало майже сто років. У 1962 р. за наказом місцевої влади собор було підірвано. Свідку цього вандалізму говорили, що підривати було складно, бо вміли-таки наші пращури будувати.

 Миколаївська церква – кам’яна споруда. Була побудована за замовленням Глухівського сотника Федоровича. Вона до 1784 р. була головною громадською спорудою України, перед нею відбувалися козацькі ради, тут обирали гетьманів, тут їх і проклинали. Сьогодні Миколаївська церква  - головна домінанта Глухова.

 Спасо-Преображенська церква побудована на місті погорілої дерев’яної на кошти осавула Григорія Кологривого під наглядом А.Квасова.

На початку XIX ст. було споруджено багатоярусну дзвіницю в стилі класицизму, яку в 1930 р. було зруйновано.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 Місто Глухів – невелика крапка на карті України . але вагома сторінка історії в її державотворенні. Упродовж 1708 – 1782 рр. Глухів – політичний центр України. На Соборному майдані обираються і призначаються гетьмани. Вирує життя в столиці.

 Іван Ілліч Скоропадський обійняв посаду гетьмана у важкі для України часи. 6 листопада 1708 р. після Батуринської трагедії у Глухів явився сам Петро І чинити суд та розправу над невірними.

 Діяльність І. Скоропадського оцінюється істориками неоднозначно, але більшість схиляється до думки, що він був найвидатнішим полковником часів Мазепи. Рятував залишки української державності, нерідко одягав на себе образ простодушного козака, володів латиною та знав кілька європейських мов.

 Павло Леонтійови Полуботок – енергійний і послідовний захисник інтересів України. Але його правління більше було формальним. Усі важливі справи міг впроваджувати лише після узгодження з малоросійською колегією. Спроби позбутися цього впливу викликали бурю незадоволення з боку царського уряду. Тому Полуботка було викликано до Москви. Після року важких тортур він помирає.

 1 жовтян 1727 р. на свято Св. Покрови на Соборній площі проголошено гетьманом Данила Павловича Апостола. Талановитий дипломат, будівничий української держави, чудово знав військову справу. Він заснував казначейство, видав інструкції судам, особливо підтримував підприємців, відмінив мито, встановлене для українських купців на кордоні з Росією.

 На зміну чорним часм репресій і обмежень приходить бурхливе, але романтичне XVIII ст.. На політичній арені з’являються нові постаті. Доля їх підняла з низин і дала можливість віддячити своєму народу.

 22-річний кавалер багатьох нагород, справді талановитий і по-європейськи освічений, а в юнацькі роки пастух громадської череди на хуторі Лемеші, поблизу Козельця, Кирило Григорович Розумовський стає гетьманом Лівобережної України.

 З 1782 року Глухів стає повітовим містом.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 Після реформи 1861 р. Глухів стає значним центром хліботоргівлі та цукрової промисловості. Починається доба відродження міста. У Глухові з’являється Анастасіївський храм (ви сьогодні відвідали), подібний до Володимирського собору у Києві. Велику цінність в його інтер’єрі становлять розписи, виконані братами Павлом і Олександром Свєдомськими, іконостас з сірого катарського мармуру, зроблений за проектом глухівського іконописця О. Мурашко.

 Багато зусиль і коштів доклали до розбудови міста промисловці і купці Артемій Терещенко і його сини Микола та Федір. Їх коштом було збудовано жіночу та чоловічу гімназії (ЗОШ №1, ЗОШ №4), ремісниче училище (коледж СНАУ), дитячий притулок для сиріт, лікарня для бідних Св. Єфросинії, банк Терещенків, їх міський будинок та будинки дворянських сімей Лютих (приміщення дитячої бібліотеки) і Неплюєвих (рай адміністрація), Амосових (СЮТ) доводять нам стару істину: «Поспішайте творити добро сьогодні, і пам’ять про вас житиме вічно».

__________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

-  Пройдемось тихими, затишними вуличками нашого рідного міста. Придивіться в обличчя перехожих. Більшість – молодь. Глухів сьогоднішній нагадує студентське містечко. А улюблене зібрання молоді – «стометрівка».

Тут і побачення призначаються, і весільні фото сесії  відбуваються. І хто скаже, що це маленьке провінційне містечко? – У жодному разі!

 На стометрівці знаходиться двоповерхова будівля, яка надає вишуканості та романтизму. Будинок побудовано на місці малоросійської колегії, яка наводила страх на всю Україну. Згодом приміщення стало непотрібним, і глухівчани з радістю розібрали його. З цегли вистелили дороги в місті.

 А на початку XX ст. коштом повітового земства у стилі модерн і з багатющим скульптурним декором споруджується  приміщення для повітового земства. В архітектурі проявилося прагнення місцевого самоврядування до відродження колишньої слави столичного Глухова. Сьогодні – це училище №31.

 Центром освіти, культури, науки нашого міста є ГНПУ імені Олександра Довженка. Був заснований у 1874 р. як учительський інститут, де може «син мужицький» навчатися. Учительський інститут становить визначну історико-культурну цінність як другий в Україні найвидатніший (після ліцею кн. Безбородька в Ніжині), педагогічний вищий навчальний заклад. Тут навчалися О.Довженко, С.Васильченко і, можливо, ви, шановні гості міста.

______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 Наступна наша зупинка – сквер. У будь-яку пору року тут можна відпочити. У затишку зелені чи падолисту зійшлись два велетня, два музичних генія: Дмитро Степанович Бортнянський та Максим Созонтович Березовський.

 Обдарування М. Березовського і його музичні успіхи принесли нашому землякові надзвичайну популярність у країні співу. Його було обрано почесним членом численних академій Італії, а Булонська академія занесла його ім’я на мармурову дошку золотими літерами, нагородила титулом почесного академіка.

 Твори Д. Бортнянського викликали справжню сенсацію. Глухівський музикант був призначений композитором придворної капели, а трохи пізніше її директорм. Він написав більше ста творів хорової духовної музики.

 За життя не судилося зустрітися двом землякам – композиторам, щоб наодинці поговорити про усмішку долі до них, але головне – про музику… Мабуть, тому тут так по-особливому музично сходить сонце і накрапає дощ, опадає лист і рипить сніг під ногами.

 Історія міста золотими літерами вписала в своє сьогодення імена відомих діячів науки, культури, мистецтва, які жили, творили або народилися в Глухові: художник Г. Нарбут, поет В. Нарбут, письменник О. Довженко, С.Васильченко, Ю. Смолич, мистецтвознавець Ф. Ернст, археолог М. Ернст, історик В. Романовський, правник М. Василенко, композитор Ю. Шапорін, народна артистка А. Роговцева, славетний Т. Шевченко і вічний філософ Г.Сковорода.

 Хто знає, можливо, колись ми зможемо здійснити віртуальну подорож у часі? Тоді у глухівському сквері зустрінуться різні епохи, різні культури та їх представники.

________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

 А поки ми наближаємось до наступної зупинки. Глухів і сьогодні провінційне містечко, але час від часу його відвідують високі державні особи: цар Російської імперії Петро І (1708 р.), імператриця Росії Єлизавети (1766 р.). на честь її приїзду у місті було побудовано Тріумфальну арку або (як називають у Глухові) Київську браму, бо тут проходила раніше дорога до Києва. Куди б не їхав чий шов подорожній у ХVIII ст., не міг її оминути. Будувалася вона під наглядом архітектора А. Квасова на місці дерев’яної фортечної брами, яка мала теж призначення, що і Золоті ворота в Києві. Згодом перебудовувалася і служила пропускним пунктом для тих, хто їхав з Києва до Росії та з Росії до Києва. Зараз це архітектурна пам’ятка ХVIII ст.

 Нещодавно до нашого міста знову завітали високі гості – президенти Росії та України. Цей візит був дружнім і, сподіваємося, плідним.

 А наша з вами зустріч підходить до завершення, і я хочу надати слово господині комфортабельного екскурсійного лайнера ……………….