Заочна мандрівка-гра «Україна – моя Батьківщина»

Заочна мандрівка-гра

 «Україна – моя Батьківщина»

 

   Мета: узагальнити знання учнів про рідну країну, її державні та національні символи, визначні пам’ятники історії і культури, прищеплювати національну гордість за свою країну, виховувати любов до Батьківщини.

 

   Обладнання: карта України, ілюстрації із зображенням краєвидів, визначних місць України, державні символи України, букет калини, вербові гілки, коровай на вишитому рушнику та ін..

 

Зупинка 1. Передстартова.

 

   Добрий день, дорогі друзі. Ми зібралися для того, щоб дати старт мандрівці-грі «Україна – моя Батьківщина». Барвистими шляхами ви будете мандрувати по рідній українській землі. Знайомитися з її історією, традиціями, символами, визначними місцями, багато цікавого дізнаєтеся про свій рідний край.

 

Ми завзяті подорожні,

Сили в нас непереможні –

Кажемо правду, не жартуємо:

В Рідний край ми помандруємо.

 

Ми моря у мрії-гадці

Переступимо, мов по кладці,

Гір перейдемо сто чи двісті,

Мить, і ми уже на місці.

 

«Ой, наш милий Рідний Краю,

Ми устами припадаємо

До святих твоїх порогів –

Будь щасливим ти у Бога!»

 

Ми з Хмельницького в Карпати

Починаємо мандрувати –

Там гуцули наші браві,

Бойки там і лемки жваві.

 

Крізь карпатську Верховину

Помандруємо в Буковину,

З Буковини – в Закарпаття,

Бо і там є наші браття.

 

Відпочинемо на дозвіллі,

На пшеничному Поділлі,

Заночуємо на Волині,

Там, де замки і твердині.

 

Попливемо на Полісся,

Бо ніхто з нас не боїться

Вод глибоких,нетрів темних,

Пущ дрімучих і таємних.

 

А з Полісся ми полинем

У столицю України,

Привітаємо Київ давній

І Дніпро старий, преславний.

 

З Києва дорога в Канів,

Покладемо у пошані

Пишних квітів в’язку білу

На Тарасову могилу.

 

Помандруємо далі жваво

В Переяслав і Полтаву,

В місто Харків завітаєм,

Степом підемо безкраїм.

 

Там замріють Кримські гори,

Зашумує Чорне море,

І з Одеси в світ широкий.

Злинуть судна білобокі.

 

Шлях здолаємо неблизький

І повернемось в Хмельницький,

Нашим мандрам мить остання,

Ми шепочемо прощання:

 

«Будь здоровий, милий краю,

В Бога ласки ми благаєм,

Щоб у щасті та на волі,

Ти розцвів, як квітка в полі.

 

         

 Пісня «Рідний край»

Сл. і муз. М. Михайленка

 

Край, де ми народились,

Де ростем, живемо,

Батьківщиною ніжно

Із любов’ю звемо.

 

Приспів:

Рідний край, рідний край,

Ти, Вітчизно наша.

Різні в світі землі є.

Але ти – найкраща.

 

І ліси , і рівнини,

Ріки, гори, поля.

Все це наша Вітчизна –

Неозора земля.

 

Приспів:

 

Щоб могли всі народи

Жити в спільній сім’ї,

Захистимо природу,

Бережімо її.

 

 

 

 

 

Зупинка 2. Державні символи України.

 

Ведуча: Запам’ятайте дату – 24 серпня 1991 року. В цей день прийнято Акт проголошення незалежності України, за яким Україна є самостійною незалежною державою. Виборовши волю, Україна має свої державні символи: Герб, прапор і гімн, які уособлюють її історію, її сутність.

Ведучий: герб – символ влади. В основу сучасного герба нашої держави покладено стародавній золотий тризуб на синьому тлі. Національний прапор України – синьо жовтий стяг.

Ведуча: Жовтий колір – це колір пшеничної ниви, колір хліба, зерна. Це і колір золотого сонечка. Синій колір – це колір чистого мирного неба.

Ведучий: В основу сучасного державного Гімну України покладено мелодію композитора ХІХ століття Михайла Вербицького «Ще не вмерла Україна»

Ведуча: Струнко! Звучить Гімн України!

Ведучий: Внести Державний прапор України!

(Звучить запис Гімну. Прапороносець з асистентами урочисто вносять Державний прапор України)

 

Бажаємо довідатися ми,

(Бо вчити нам історію так любо!)

Чи справді герб походить з давнини?

І звідки йде зображення тризуба?

 

З нашої ери, з першого століття –

Я сам від археологів це чув!

Тризуб давно існує вже на світі,

Хоча спочатку він гербом не був.

 

За князя Володимира часів,

А потім вже за князя Ярослава

Тризуб почесне місце вже посів,

Був навіть на монетах. Це вже слава!

 

Йшов рік буремний –

Тисяча дев’ятсот…

Здається, вісімнадцятий!

Вгадали!

І УНР, а тобто весь народ,

Державний герб країни обирали.

 

Це був тризуб?

 

Звичайно так. Це він!

На синім тлі мав колір золотавий.

Цей символ мав підняти із руїн

Національну гідність, нашу славу!

 

Минув рік, День Соборності настав,

Який припав на 22 січня,

Тризуб тоді Схід й Захід об’єднав,

Бо єдність України  - споконвічна!

 

А потім, за радянських вже часів,

Наш герб-тризуб, на жаль, не визнавали…

Та він в душі народу завжди жив,

Його, як ту святиню, зберігали!

 

 

 

Пройшли роки, здійснилось безліч змін!

І часу промайнуло вже чимало,

Та знову герб-тризуб, і тільки він,

Бо Україна незалежна стала!

 

  Танець

 

Ми живемо щасливої пори!

Тепер про прапор розкажіть, будь ласка!

 

Він має дуже гарні кольори –

Синій і жовтий. Наче казка!

Здається, вітерець легкий подув –

І колос ледь гойдається тендітний…

Цей прапор за Центральну Раду був,

Але він був тоді жовто-блакитний!

 

За Скоропадського порядок кольорів

На синьо-жовтий назавжди змінився.

Над Директорією прапор майорів,

І він таким й сьогодні залишився.

 

У прапорі, мов неповторна мить,

Два кольори. Та в них є все, що треба:

Це золото ланів, Дніпра блакить,

Це українське синє-синє небо.

 

Бо синє небо – спокій на землі,

Достаток – колір жовтого колосся.

Нехай часи нас обминають злі,

Аби страждати людям не прийшлося.

 

Для розквіту країни, не секрет,

Одна умова є, вона важлива –

Це незалежність, суверенітет,

Тоді й людина, вірю я, щаслива.

 

    Пісня «Україна моя»

 

А як же гімн? Які палкі слова!

Він дійсно наш – державний, український!

Живе країна, нація жива!

А написав його Павло Чубинський!

 

А музика? Здіймає до висот!

Яка краса. Це я скажу відверто.

Слова були і в тисяча вісімсот…

Згадаю зараз…шістдесят четвертім

І музика написана була

Вербицьким, композитором чудовим,

Такою і до нас вона дійшла,

І для нащадків Гімн лунає знову.

 

Та й взагалі, чудові в нас пісні,

Як не збагнути велич їх і вроду?

Веселі, жартівливі і сумні –

Дорогоцінний скарб мого народу!

Повільні, мелодійні чи стрімкі –

Здається, кожне слово з серця лине…

Ні! Україна житиме віки!

Хай чують – «Ще не вмерла Україна»

 

     (Лунає Гімн. Урочисто виносять прапор України)

 

 

Зупинка 3. Національні символи України

 

Ведуча: У кожного народу є свої улюблені речі, дерева, рослини. Верба, калина, барвінок – невіддільні від українського народу.

 

Ведучий: Народне прислів’я говорить: «Без верби й калини нема України». Верба – символ краси, неперервності життя. Вона живуча: встромиш гілочку і виросте дерево, засип ранку порошком меленої вербової кори – і кров зупиниться.

 

Ведуча: З давніх давен в Україні вважали вербу святим деревом. Перед Великоднем шостий тиждень посту називався «Вербним». На Вербному тижні, у неділю, святили вербу. Освячені її гілочки служили оберегами полів від граду, підчас грози їх викидали на двір, щоб гроза припинилася, обкурювали хату від хвороб, клали у купіль немовляти.

 

Ведучий: Діти хльостали один одного освяченими прутиками, примовляючи:

        Не я б’ю – верба б’є,

        За тиждень – Великдень.

        Недалечко – червоне яєчко!

        Спаси і сохрани, Матір Божа,

        Під своїм покровом.

На це хльостання не можна було ображатися, оскільки верба давала силу і здоров’я.

 

Діти:

Пухнасті вербові котики – символ краси.

Навесні вони тішать надією і звеселяють наші серця.

 

Котики-воркотики в мене на вікні,

Котики-воркотики – гості весняні.

Не глядить на котиків лиш вусатий кіт –

Мабуть, зна, що котики – це вербовий цвіт.

 

Верба – це символ України. То ж не міг з нею розлучитись Великий Кобзар і привіз з собою на заслання вербову гілку, з якої розрослося велике дерево. Згодом дерево назвали вербою Тараса. Тому не дивно, що його перу належать слова:

І досі бачу під горою

Між вербами та над водою

Біленьку хату…

 

Вербова гілка зацвіла

У мене на столі,

Як символ сонця і тепла,

Ще схованих в імлі.

 

Як знак зеленої весни,

Яка ще в далині

Як знак, що щастя сад рясний

Даровано мені.

 

Вербова гілка на столі

У мене розцвіла…

Прилинуть, серце, журавлі,

А в них на кожному крилі

Знак сонця і тепла.

 

Пісня «В кінці греблі шумлять верби»

 

Ведуча: Калина – це слава рідної землі, отчого краю, батьківської хати.

 

Ведучий: Калина – це той символ, що пам'ять людську береже, нагадуючи про милий край. Це символ безсмертя.

 

Ведуча: Калина – це символ мужності і незламності духу в боротьбі за незалежність рідного краю.

 

Пісня «Ой у лузі червона калина»

 

У легенді «Дівочий ліс» мужня дівчина Маринка завела турків-бусурманів у хащі. Там вони і загинули. За те султан-турок стяв Маринці голову. Заструменіла гаряча кров. І де кровиця на камінь упала – калиною стала. 

 

В нашому садочку в червонім віночку

Над самим струмочком виросла калина.

Листя з сонцем грає, в воду поглядає,

Гарну вроду має молода князівна.

 

Вітер догоджає, коси розплітає.

Уночі туманом сизим укриває.

А вона стріпнеться, сумно усміхнеться,

Вгору поглядає – сонечка чекає.

 

Стала червона калина символом отчого краю, нашої рідної України. Немає такого села, де б за тином, чи біля криниці, у лузі чи на березі водойми не росла, не квітла калина рясним білим цвітом навесні, не рум’яніла червоними ягодами аж до зими.

 

Посадіть калину …

Коло школи,

Щоб на цілий білий світ

Усміхалась щиро доля,

Материнський ніжний цвіт.

 

Посадіть калину …

Коло тину,

Щоби злагода цвіла!

Буде щедрою родина,

Буде честь їй і хвала.

 

Посадіть калину …

На городі,

Щоб заквітнула земля!

Із роси – пречиста врода,

З неба – почерк журавля.

 

Посадіть калину …

Коло хати,

Щоб на всеньке на життя!

Стане кожен ранок святом,
Дітям буде вороття.

 

Посадіть калину …

В чистім полі

Хай вона освятить час!

Рід наш любить дуже волю,

Хай же й воля любить нас!

 

Пісня: «При долині кущ калини»

 

Це ж тобі від вітрів не ламатись,

Білим цвітом шуміти над світом.

Свіжих сил у землі набиратись,
дивом кетягів погомоніти.

 

Неподоланому народу,

Солов’їній моїй Україні,

Над камінням, над сині води

Ти про щастя шуми, калино!

 

Хай ізнов калина

Червоніє, достигає,

Всьому світу заявляє:

Я – країна Україна –

На горі – калина!

 

 

Зупинка 4.  Мій рідний край Подільський.

 

Ведуча: Шановні юні подоляни! Наші щирі вітання всім, хто любить свій рідний Подільський край.

 

Ведучий: Сьогодні ми поведемо розмову про наше рідне Поділля і всіх вас запрошуємо взяти участь у пізнавальній програмі про наш рідний край.

 

Красо України, Поділля!

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Нещастя тебе не спіткало!

 

Радуйся, земле, свято в нас, свято!

Йдуть понад Бугом хлопці й дівчата

Грають на вістрі стрічки шовкові,

А в кожнім серці промінь любові.

 

Земле Подільська, рідний наш краю,

Кращого в світі, мабуть, немає.

Яблуні білі, сяйво калини

І неповторна пісня Вкраїни.

 

Пісня: «Поділля»

 

 

Хлопчик:   Я – подолянин, над Бугом

                      Стоїть в саду вишневім хата

                      Кущі калини під вікном,

                      Криниця, журавель з цебром

                      І скибка місяця щербата.

 

Дівчинка:     Я – подолянка. З юних літ

                          Мене пісень навчила мати,

                          Які чарують цілий світ

                          Тож заспіваймо разом з нами.

 

Діти танцюють і співають «Подоляночку»

 

Поділля! Рідний край!

Золота, чарівна сторона.

Земле, увінчана пишним колоссям,

Рястом і зеленню закосичена.

 

А скільки ласкавих слів придумали люди,

Щоб висловити свою гарячу любов до краю,

Де ми живемо…

 

Над Бугом сонечко встає,

Радіє серденько моє,

Новітній день свій зустрічай

Подільський краю, мій розмай.

 

Тобі в дарунок принесу

Розкрилля рук, душі красу.

Цвіти, буяй, мов зіллячко,

Любов моя, Поділлячко.

 

 

 

Куди не глянь – кругом краса,

Тріпоче жайвір в небесах.

Над ним веселка золота.

Зоріють маки у житах.

 

Мов у вишневому гаю,

Усе цвіте в моїм краю.

То – не вишнева гілочка,

Поділля, я – твоя дочка!

 

Тут мамина пісня лунає і нині,

Її підхопили поля і гаї,

Її вечорами по всій Україні

Співають в садах солов’ї.

 

І я припадаю до неї устами,

І серцем вбираю, мов спраглий, води.

Без рідної мови, калини, без мами

Збідніє Подільська земля назавжди.

 

Пісня: «На калині мене мати колихала»

 

Ведуча: А чи знаєте ви історію рідного краю? Зараз ми з вами проведемо вікторину.

• Як раніше називалася Хмельницька область?
• Назвіть рік утворення Кам’янець-Подільської області.
• Коли змінена назва області?
• Скільки районів входить до Хмельницької області? Назвіть їх.
• Історичні пам’ятники якого міста ввійшли в «сім чудес України»?
• Назвіть нескореного ватажка знедоленого народу, пам'ять про якого збереглася у народних піснях?
• Де і коли була одержана одна з блискучих перемог над польською шляхтою на Поділлі під керівництвом Б. Хмельницького?
• Назвіть річки на території Поділля?
• Коли і в якому місті перебував Т. Шевченко на Поділлі?
• Коли була окупована Хмельниччина фашистськими загарбниками? Коли була визволена?
• Назвіть прізвища видатних земляків?
• Назвіть найчарівніші куточки Поділля.

Ведучий: Молодці, добре справилися із завданнями вікторини.

 

 

 

 

Зачепився місяць за вербову гілку

З чистого джерельця вечір воду п’є,

А в бузковій тиші голос перепілки

До любові кличе, що у серці є.

 

Тихо ніч пливе над рідною землею,

Стелиться туман над лугом!

Десь далеко чути ніжний спів

Про Хмельницький – місто над  Бугом.

 

Пісня «Пісня про Хмельницький»

 

 

Зупинка 5. Київ – столиця України.

 

Ведуча:    Знову день почався, діти!

                 Всі зібрались на урок.

                 Тож пора нам починати,

                 Кличе в подорож дзвінок.

 

Ведучий: Сьогодні ми помандруємо в столицю України – Київ – древнє і славне місто, героїчне своєю трудовою і бойовою славою.

 

Ведуча: Нищене, палене, висаджуване в повітря, місто доводило своє безсмертя впродовж століть. Воно незнищенне, як народ, і безсмертне, як народ.

 

Ведучий:  Я стільки чув похвальних слів про Київ,

                  Такі захоплені чув голоси.

                  І це – не чемності самої вияв,

                  А лиш визнання справжньої краси.

 

Ведуча: А зараз ми дізнаємося, як виник Київ.

 

Діти: 

        Багато легенд написано про Київ, його заснування. Першим описав історію заснування Києва чернець Нестор у літописі, який називається «Повість минулих літ».

 

Берегами річки Рось до річки Почайни

простяглася полянська земля, за

Ірпенем починалась древлянська земля, а

за Дніпром по Десні – Сіверянська. Жили

тут різні племена – поляни, древляни,

сіверяни – родами. Кожен на своєму.

 

І були у полян три брати: одному імя – Кий,

другому – Щек, а третьому – Хорив,

а сестра в них була Либідь.

 

Що на першій горі на стрімкій,

Де дзвеніли тополі сріблисті,

Жив полянин на імя Кий,

У затишнім зеленім обійсті.

Він тримав перевіз на річці

І ладді конопатив не даром,

Звідусіль чужоземні купці

До полян прибували з товаром.

 

Що на другій горі між смерек,

Де волхви зупинялися віщі,

Жив рудий, наче полум’я, Щек

У зеленім затишнім обійсті.

Ще умільством уславився Щек –

Мав щоднини мистецьку затію…

Візьме глини та виліпить глек –

Куплять глек у саму Візантію.

 

Що на третій горі, де обрив

Оширя валуни крем’янисті,

Жив русявий і ніжний Хорив

У затишнім зеленім обійсті.

Тільки візьме він срібла шматок,

Радість іскрою блисне у зорі.

Аж співає його молоток

Та мережить полянські узори.

 

Над струмком, що петляв до Дніпра,

Між зеленого буйного дива

Оселилася Либідь – сестра

Трьох братів: Кия, Щека, Хорива.

В літню пору, було, дотемна

Конопельки, льонок вона брала.

На сорочки братам полотна

По сувою на кожного ткала.

 

Легенда розповідає: « І приснився Кию сон: став старець перед його постіллю, підняв руку і говорить:

• Кию, великий князю! На цих горбах побудуєш місто та осядеш в ньому зі своїм родом назавжди. Тут прославиться твій рід і держава його. Як довго твої нащадки у згоді і єдності житимуть і труд цінуватимуть, на горах цих сяятиме благодать Божа!»

 

І пішла робота. А по світу рознеслася вість про нове місто над Дніпром, місто Київ, що назване ім’ям князя Кия.

 

Важко сказати, де закінчується легенда і де починається дійсність. Але до наших днів збереглися назви гір Хоревиця і Щекавиця. А на честь сестри було названо річку Либідь. Засновникам міста народ поставив пам’ятник. (Продемонструвати слайдів).

 

Де стоїть тепер наш Київ,

Тут була сама гора.

Жив тут перший Кий з Хоривом,

Щек та Либідь – їх сестра.

 

Над самим Дніпром на горах,

Огороджений з боків

Ровом. Мурами, валами,

Київ виріс і розцвів.

 

На сторожі коло нього,

Наче батько, став Дніпро,

Наче батько сину, ніс він

З півдня й півночі добро.

 

Ведуча: Тисячу років тому навколо центральної частини Києва, розташованій на високій горі, був глибочезний рів. Він перешкоджав ворогам проникнути в місто. В’їхати в столицю можна було через Золоті ворота. На ніч ворота міцно замикали, піднімали над ровом міст. На жаль, до нас дійшли тільки руїни Золотих воріт. Зараз тут музей. (Демонстрація  слайдів)

 

Ведучий: окрасою Києва є Софіївський собор. Побудував його Ярослав Мудрий. (демонстрація слайдів)

 

Ведуча: найбільша святиня українського народу – Києво-Печерська лавра. У православному світі її пошановують найбільше після Єрусалиму та святої гори Афон у Греції. Більше сотні печерських ченців визнано святими. У печерах покояться їхні мощі – нетлінні тіла. Ченцем лаври був і Нестор-літописець.

 

Ведучий: Київ – місто, багате на пам’ятники історії і культури. Ми в цьому переконаємось, переглядаючи ілюстрації видів Києва.

(Перегляд ілюстрацій з коментарем вчителя-екскурсовода)

 

Ведуча: Нині Київ – столиця України. Тут знаходяться Верховна Рада і Уряд України.

 

Ведучий: В Києві є багато красивих вулиць. На всіх вулицях вздовж тротуарів висаджені дерева – липи, тополі, клени, та найбільше – каштанів. Саме гілка каштана вважається символом Києва.

 

У тумані віків, між розкішних гаїв,

Над задуманим сріблом Славути,

На зелених горах гордий Київ розцвів,

Ніби рицар, у панцир закутий.

 

Ніби сад-ясноград. Лийся гуслями влад,

Юний спів про красу України,

Що шумить над Дніпром і крізь бур громопад

Пронесла свою долю орлину.

 

Про найкраще із міст, повне барв і пісень,

Злотоверхе, ясне, пурпурове,

Що в тумані віків починало свій день.

Розбиваючи ночі закови.

 

Зацвіли каштани. Пелюстки проміння

На панелі ронить сонячна блакить.

Гай, ви, далі безкінечні й сині.

Як чудесно в світі молодому жить.

 

Києве мій, Київ, рицар України,

Малинове місто юності й пісень!

Зір для тебе квітне, спів про тебе лине

На лани блакитні в цей майовий день.

 

Пісня «Як тебе не любити, Києве мій»

 

 

Примітка: Гра-подорож носить довготривалий характер і, залежно від кількості зупинок, може бути розрахована на семестр або навчальний рік. Крім розроблених зупинок пропонуємо:

Зупинка 6. Ріки України.

Зупинка 7. Похід у гори.

Зупинка 8. Природні багатства України.

Зупинка 9. На кордоні з Україною.

Підсумком гри-подорожі може бути інтелектуальна гра, де діти зможуть проявити свої знання історії, географії, культури, традицій рідного краю.