Збірка "Легенди та перекази Костопільщини"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Упорядник: Корейко Людмила Борисівна,

вчитель української мови та літератури Костопільського ліцею № 4 Костопільської міської ради

 

 

 

 

Дана збірка містить матеріал, який дозволяє популяризувати фольклорну спадщину Костопільського краю, знати і шанувати духовну спадщину своїх предків, осмислювати її у нерозривному зв’язку з власною історією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залізничний вокзал

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст       

                                                                             

Про назву «Костопіль»…………………………………..……4

Річка Замчисько…………………………………………...…..5 

Настусина свічка…………………………………………...…6

Данчиміст…………………………………………………......8

Малий Мидськ………………………………………………..9 

Квасниця……………………………………………………..10 

Про виникнення річки Горинь……………………………...11

Легенда про назву річки Горинь……………………….     12 

ЖовтийБрід…………………………………………………15

МісцинаГраєвське………………………………………….16

Вовча гора………………………………………………...…18

Одарчине поле…………………………………………..…..20 

Лєсничовка …………………………………………………21

Криничка…………………………………………………....22

Мельниця……………………………………………………23

           

       

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Про назву «Костопіль»

І. Давно колись тут, на цій місцевості, була битва, кривава і страшна,  між озброєними полісянами і татарвою. Січа була люта, дзвеніли шаблі об шаблі, викрешуючи яскраво-червоні іскри; зі смертельним свистом шугали над розтривоженим полем гострі стріли; дикими голосами іржали сполохані коні, літаючи по полю без своїх вершників. Табір ішов на табір, стіна на стіну. Билися не на життя, а на смерть. А коли розвіявся бойовий туман, гори людських тіл лежали на сірій траві, столоченій кінськими копитами, поржавілій од крові. Стогін стояв над полем такий, що навіть хиже гайвороння лякливо споглядало звіддаля, роздумуючи, чи безпечно вже злітатися на свій кривавий бенкет: викльовувати очі тим, хто поліг у жорстокім бою. Кажуть, не було кому ні оплакувати, ні ховати загиблих…Бігли нестримно літа. Дощі і вітри повибілювали людські кості. І коли тутешній поліщук орав землю, не раз плужок чи дерев’яна соха викидали назовні жовтаво-білі кості. Тому  Костяним  полем прозвали люди цю місцевість.

I. Розказують, що на березі річки син Данила Галицького, Костянин, побудував замок, тому все, що було кругом, назвали Костевим полем, а річку – Замчиськом.

 ІІІ. Тут, де розташований Костопіль, у полях часто знаходили білий кремінь. А він на людські кості схожий.

 IV. Навколишні поля всіяні камінням, а слово «камінь» польською мовою звучить як «костка». На теренах краю на той час проживало багато поляків.

___________________________

 Карп’юк А. Костопіль. Сторінки історії / А. Карп’юк. – Костопіль, 1999. – С. 8-9

 

 

 

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису: Рівненська обл., м. Костопіль

Дата запису: 1998 року

Респондент: Олег Коленда

Рік народження респондента: не вказано

Місце народження респондента: м. Костопіль

Місце проживання респондента: м. Костопіль

 

Річка Замчисько

Старожили кажуть, що назва Замчисько з’явилася тоді, як на узбережжі безіменної річки хтось із удільних князів побудував замок. Старожили  покажуть  чітко окреслені контури півострівця у вигляді лука, що видніється на правому березі річки, неподалік нового собору.  У другій половині 50-х років ніби-то на цьому півострові стояла капличка. Хто її поставив?  Невідомо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису: Рівненська обл., м. Костопіль

Дата запису: 1998 рік

Респондент: Хамелюк Фаїна Степенівна

Рік народження респондента: не вказано у виданні

Місце народження респондента: с.Золотолин  Костопільського  району

Місце проживання респондента: : с.Золотолин  Костопільського  району

 

 

 

 

Настусина свічка

На узбережжі Замчиська густими очеретами шуміли плавні. Тростини мали вигляд гострих стріл, спрямованих угору. Під зимову пору вони так висихали, що пустотливі хлопчаки, ковзаючись по льоду, бувало, підвалювали очерет. І він горів яскравим полум’ям.

 Але, кажуть, є такі плавні, де очерет спалахує від… Настусиної свічки.

Неподалік річки Замчисько жив старий рибалка з дочкою-одиначкою. Одного разу татари гасали по селу і ловили дівчат, щоб вигідно продати у неволю.

Разом з багатьма іншими заарканили молоденьку Настуню і погнали в чужинецький полон. Осиротів посивілий батько. Хата пусткою стала. Ні до кого й слова промовити. Кожної Божої днини виглядав дочку. З горя-розпуки пішов до річки і не повернувся.

 Через кілька літ Настусі вдалося вирватись із татарської неволі. Немов на крилах летіла у рідні країна тихі води і ясні зорі. Страшна звістка важким каменем лягла на серце, коли дізналася про смерть старого батька.

 Затуманився її розум, світ став немилим. Бувало, вийде взимку на лід Замчиська і плаче-тужить, заломлює руки..              І раптом з-під криги їй вчувається голос рідного батька. Настуся присідає, запалює свічку.

Від гірких дівочих сліз і полум’я свічки починає танути лід. Холодні хвилі забирають нещасну дівчину у свої цупкі обійми-на дно річки. Та зосталася свічка…

 Тепер напередодні Водохреща на цьому місці спалахують сухі плавні. То горить Настусина свічка…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

___________________________

 

³ Карп’юк А. Костопіль. Сторінки історії / А. Карп’юк. – Костопіль, 1999. – С.11-12

 

Хто записав: Анатолій Микитович Карп’юк

Місце запису:с. Данчиміст , Костопільський р-н, Рівненська обл.

Дата запису:1998

Респондент:

Рік народження респондента:

Місце народження респондента:

Місце проживання респондента:

 

Данчиміст

Легенда перша. На території поселення ще в давні часи проживав дуже багатий пан. В нього була одна – єдина донька, яку він дуже любив. Батько вирішив подарувати дочці на день народження якийсь приємний подарунок. Дочка була дуже гарною, і батько наказав збудувати міст, по якому б вона гуляла. Міст було збудовано, і на честь дочки названо Доньчин міст. І тому село стало називатися Данчиміст.

Легенда друга. Польська пані Дана розпорядилася збудувати розкішний палац на пагорбі, що знаходився серед боліт. А щоб не грузли коні та екіпажеві було легше добиратися до панської садиби, звеліла викласти міст із каменю.

Проте спокійне, безтурботне життя поміщиці тривало недовго. Грізна звістка про наближення татар викликала в її душі небезпідставну тривогу. Щоб ординці не змогли подолати болотяний простір, дала наказ негайно розібрати міст. Але вороги увірвалися на територію палацу і вщент зруйнували його. Не стало ні маєтку, ні моста. Залишилося тільки поселення із назвою Данчин міст.

Людська пам'ять донесла до наших днів і таку легенду.

Жив колись тут багатий пан. Він мав дочку незвичайної краси на ймення Данка. Дівчині забажалося, щоб батько побудував через глибокий рів місток, який з'єднав би два сусідні села. Поміщик виконав волю дочки. На честь панночки назвали міст Данчин.

 

 

 

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

 

 

Малий Мидськ

Колись давно  це місце називали Селище. Тепер це урочище, розташоване на березі лісового озера. Коли пожежа знищила раннє поселення, люди будували житла далі від того місця. Коли пожежа знищила раннє поселення, люди будували житла подалі від того місця, бо на випаленому місці Нечистий вже похазяйнував. А згодом його почали називати так, як зветься Великий Мидськ, тільки той звуть Малим, бо він пізніше заселений. Мидськ – то значить, що в околицях обох сіл добували мідну руду з місцевих боліт. У 1940 році село знову вигоріло. З того часу про ті страшні події нагадує лише місце під старою назвою «Селище».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Квасниця

Окраїну  села Малий Мидськ називають Квасниця. Розказували старожили, що раніше тут було болото. А посеред нього проходила  дорога.  Ходили корови на пашу по ній, і вона була завжди грузькою. І всі говорили на ту місцевість «кваша». Так і утворилася назва «Квасниця». Болото висохло, а назва лишилась. А люди на тому місці вони почали тут будуватись. Тепер це вулиця села.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Про виникнення річки Горинь

Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони й ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона  вирвалася і кинулася в річку, яку на згадку про сміливу українську дівчину нарекли Горинню.

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Присяжнюк А.

Місце запису: Рівненська обл., с. Клевань

Дата запису: не вказано у виданні

Респондент: Лішкевич Н. П.

Рік народження респондента: не вказано у виданні

Місце народження респондента: не вказано у виданні

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Рівненський р-н,

с. Клевань

 

Легенда про назву річки Горинь

Це було в часи, коли на нашу землю напали монголи. Завоювали вони ту місцевість, де зараз протікає річка Горинь. Хан захопив у полон багато українських дівчат. Серед них була вродлива, струнка, як берізка, з довгою косою, дівчина, яку звали Гориною. Помітив її хан і захотів зробити своєю коханкою. Та коли слуги привели красуню до хана, вона вхопила ножа і вбила насильника. Дівчину тут же закатували.

У цей час юнак на ім’я Случ зібрав таких, як і сам, сміливців, наздогнав ворогів, щоб визволити свою кохану. Та не судилося, бо ворожі сили були в кілька разів більшими.

Коли ж Случ був убитий, то струмки його крові і Горині злилися воєдино, а на місці їх злиття утворилася річка, яку на згадку про сміливу дівчину нарекли Горинню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Присяжнюк А.

Місце запису: Рівненська обл., с. Тучин

Дата запису: не вказано у виданні

Респондент: Кравчук К. А.

Рік народження респондента: не вказано у виданні

Місце народження респондента: не вказано у виданні

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Гощанський р-н,

с. Тучин

 

 

Легенда про назву річки Горинь

В одній землі проживав князь. Померла в нього кохана дружина. Роки минали, князь старів, а спадкоємця на велике багатство не було. Князя не любили навіть родичі, які все ж надіялися на його милість. Та він все лютішав, все частіше били людей у його дворі.

Ось-таки одружився князь вдруге з молодою княжною з сусідніх земель. Зі сльозами йшла вона за нього. Але не питали тоді в дівчат ні бідних ,ні багатих, за кого вони хочуть іти. Скоро народилася в них дочка. Молода мати душі не чаяла в дитині. А князь лютував. Плакали від нього слуги, плакала від нього і жінка, яка втікала від його погроз і лайок у тихі місця. Тільки дочка тримала її на світі, висохла, змарніла, тільки очі світилися безмежною любов’ю до рідної кровинки. Своєю люттю князь загнав молоду дружину в могилу. Дочка до того часу вже виросла, та материної краси не успадкувала – тільки серце мала добре і відкрите. А як померла мати ,то люди ще не бачил, щоб хто так тужив! Обнімала, падала на мертве тіло, здавалося, збожеволіла. І після похорону люди кожного дня бачили її на могилі – сидить у красивій одежі, схиливши голову, і тяжку думу думає. Навіть князь її не чіпав, а вже й               зовсім принишк – боявся доньчиного страшного погляду.

Одного гожого ранку проходив біля місця Горені (так почали звати дівчину через тугу за матір’ю) молодий красень із села. Поглянула вона на хлопця – і прокинулася. Сама не знала, що з нею сталося. З того часу виглядала його, стежила за ним, і її негарне обличчя наливалося красою. Раз не втрималася, перестріла його і сказала, що любить. Гордо скинув хлопець голову, бо норовисту мав душу. Та княжна не зблідла, не розізлилась – лише посміхнулася Горень і відступила, прощаючись із ним поглядом, а він застиг вражений. Яке принадне стало її лице, і посмішку її вперше бачив. Немов відчуваючи біду, юнак стиха окликнув: «Гореню, послухай!» . Але вона вже не чула і, мов кізочка, метнулася вперед. Від швидкого бігу розлетілося воронням її чорне волосся. Осмь вона вже на березі ріки. Мить – і бурхлива річка поглинула біле княже вбрання.

А другого ранку вода винесла її на берег. Усміхалась дівчина вперше після смерті матері. Князя вивели до дочки, глянув – одвернувся. Ця посмішка докоряла йому. З того часу річку назвали Гореня (нині Горинь). А перед заходом сонця можна побачити юнакову постать на камені біля річки.

– Гореню, Гореню! Вже мертвою причарувала ти молоде серце.

_________________

⁶ Немиро М. Легенди Волині та Полісся / М.Немиро. – Рівне,1998. – С. 25 – 26.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Жовтий Брід

Таку назву носить урочище, яке розташоване неподалік сіл Малий Мидськ і Ледне. Старожили кажуть, що коли потрапляєш у це урочище присмерком, то тебе починає «водити» і ти ходиш «по кругу», кілька разів повертаєшся на одне й те ж місце. Розказують, що колись там жила стара відьма. Вона заманювала молодих дівчат, ніби для гадання, а сама вбивала їх. Земля, наситившись кров’ю, поглинула чаклунку.  Правда це чи ні, але люди обходять це місце стороною.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 13 липня 2011 року

Респондент: Рокунь Лідія Данилівна

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

 

Місцина Граєвське

Сє мені розказувала моя мати, а йуй – її  мати. Давно сє було, шо буду розказувать. В том мисці, про яке буду розказувать, стояла здоровенна хата, а в ньой жив пан. Багатий був: шо худоби-матінко моя-не полічить. А поля – за день, було, і не обойдеш. Наймити загинались на його робить. А тому пану все мало було, заздрене, зараза така. А страшний який був: гочі злиє, так шуляк на зайца дивица, а носяра здорова, загнута – бр-рр. А скупе таке було, не приведи Господи! Шукав вон собі жонку, не мог ніяк подобрать.

Аж раз у себе в лісі почув як хтось спиває – та гарно як! Геть у чорта і потепліло в грудях. Лучче би вон в той ліс і не йшов. Но шо сталось, того і не минуть. Побачив той пан дивчину, і світ йому померк. Поняв, шо жить вон без її уже не зможе. А дивчина злякаласа, плаче, думає, шо пан її накаже, шо без спроса  ломаччя в лісі збирає. Вон її успокоїв, наймиту приказав, шоб йуй помог донести ломаччя до хати.

 Спокою багач уже не мав. Сниласа дивчина йому щоночі. Осенню шле вон сватов-одказує йому. Розсердивса  крепко, рєшив  взять силою. Познім вечором, літом, коли дівки гуляли з парубками, налєтіли наймити пана і схапили дивчину. Приволокли її на двор багача. «Шо, не хотіла по-доброму, буде по-поганому, всьоравно будеш моя», – гаркнув. «Лучче мертвою буть, чим з тобой», – одказала дивчина  і полоснула ножом руку. На том мисці стала криница, глибока, геть дна не видно. Довго пан боявса до її подходить. І недарма: коли насміливса подойти, то джерело поглинуло його. Пошло у землю і все хозяйство. Довго люде ще чули з-под землі, як шось грає, стугонить, будь-то сварица хтось з кимось.

 Пройшли багато рочков…Нічо не напоминало про те, шо тут хтось жив. Стали люде городи в том мисці садить, бо вельми родюча земля була в Граєвському (так  нарекли ту місцинку).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 13 липня 2011 року

Респондент: Рокунь Лідія Данилівна

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

 

 

Вовча гора

У лиси, між селами Ледне і Малий Мидськ є невеличка гора, яку назива-ють Вовча. Розказували стариє  люде, шо колись занадився до села вовчисько. Нічо   клопоту людям не було, хоч і рос  недалеко од села старезний лис із усякою звериною в глухих нетрах. Вовки тоже водилиса – завивали холодними зимовими ночами , нападали деколи на заблудлу худобину, але помеж хаток до сіх пор не забредали. 
        А тут – подвипивший дядько вертався якось глупої ночі додом, йому на встрєчу (просто посеред  улиці!) – здоровенний вовчисько… Стоїть, дивица  на гуляку жовтими очима, що так і свитяца, ікла вискалює, гарчит!

Дядько перш  вкляк од переляку, протер кулаками гочі (може, примари-лося од утоми?) – нє, не зникає вовк!.. Тоді полуношник  – де тольки сили взялиса? – давай текать додом, вже думкою з життєм прощавса, бо ж вовк – у два стрибка дожене небораку і зжере його, нещасного, хіба косточки повипльовує! 

Тольки хижак не кинувся за їм. Дядько благополучно накивав п’ятами, а рано – давай  сусидам про пригоду розказувати,  прибрихуючи про себе. Хтось повірив дядьку, хтось з його посмеявса…

Словом, почали люде бояца звера. Бояца поночи виходить з хат. 

Раз молодий чоловик  поїхав коньом по дрова. Поки вон заготовляв їх-вовки коня роздерли. Йде селянин додом пішки, аж на горци вовк здоровенний  сидить, не пускає пройти.  Схопились з вовком. Чоловик побідив. Кажуть, або вовк не був голодним, або чоловик був вельми дужим. З тих пор горку називають Вовча.                                  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 13 липня 2011 року

Респондент: Рокунь Лідія Данилівна

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Одарчине поле

Сє було вельми давно, ще коли моя мати дивкою була. Було сє діло на Івана Купала. Все було, як всєгда.

Хлопци палили огонь, скакали разом з девчатами через його. Потом хтось предложив пойти в ліс шукать папороть. Пошли всі разом, у лісі розбилиса по парах-одной Одарци не було пари, бо вельми мала була. Поки бачила когось серед дерев, то було йой не страшно. А коли всі порозходилиса - осталаса Одарка сама. Не знала, куди пойти, в яку сторону. Побачила, шо вроді шось блиснуло. Зраділа-огонь. Бигла, бигла і заблудиласа. Довго її водило по ліси, поки не втопиласа в болоті.

З тих пор, кажуть, в  ноч на Івана Купала можна побачить примару серед поля перед лісом, яка махає рукою, кличучи молодь до себе. То душа Одарки не може знайти спокою.

Правда то чи ні, але хлопци і девчата з тих пор у ліс не ходят, а поле те стали звать Одарчиним.

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Великий Мидськ

Дата запису: 20 травня 2000 року

Респондент: Корейко Ольга Степанівна

Рік народження респондента: 1920 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Великий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Великий Мидськ

Лєсничовка

Сьо я розкажу вельми інтересну історию. Про сє в ту пору, коли я дивувала, знав каждий. Мо, чула, кажуть: «Поїдем по ягоди до Лєсничовки?» Ото про  сє і розкажу. Далеко у ліси стояла невелікая хатка, а в ньой жив вельми гарний молодий лєсник Микола. Да шо вже і гарний був – не розказать. Всі девчата мліли за їм А вон не обращав вніманія ні на ко.

Раз девчата пошли в лис по гриби. Осень була теплая. Одна дивчина, зваласа  Орися, одстала од гурту і заблудила. Довго вона блудила по лісу, гукала так, шо геть охрипла. Аж тут увиділа таке, шо ноги в землю вгрузли. На полянци сидів вовк, вон вже готов був скочить на Орисю, алє  тут гримнув вистрел, і звир упав мертво. Од страху Орися закрила гочи, коли одкрила, перед єю стояв лєсник. Дивчина з радості кинуласа йому на шию, почала цолувать. Вон покраснів.

С тих пор вони не розлучалиса. На весиллі гуляло все село. Вони жили вельми файно. Родилоса в їх багато діточок, да славниє…І тепера, коли хтось женица, то кажуть, шоб жили довго і щасливо, як Орися з Миколаєм.

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Корейко Людмила Борисівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 8 травня 1999 року

Респондент: Рокунь Володимир Васильович

Рік народження респондента: 1930 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Криничка

Осьо у нас коло ставков є криница. Вона не глибокая, а в засуху, коли у бліжніх селах нема геть води, пересихають колодязі, вона поїть всіх. Всіх інтересує, як хватає на всіх води, бо криничка ( так ніжно її називають) і мілка, і не видно, чи б’є джерело.

Стариє люде казали, шо колись на том мисці була сіножать. Пасли коней, коров, коротше, худобу, хто яку мав. Того дня пастухом був  один старий набожний чоловик, а вельми сухо було в те літо. Паші пощи не було. От селянин почав молица, і тут серед ясного неба вдарила блискавка так глибоко, шо з землі поднявса великий стовп води. Стовп був такий мошний, шо нихто не мог до його подойти. Позній все те утихомирилось, джерело тихо било, поячи всих. Хоч кажуть, шо там не одна корова втопиласа-таке воно крепке у землі. Потом вже криничку огородили, освятили. Отак було.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хто записав: Ковальчук Юлія Василівна

Місце запису: Рівненська обл., с. Малий Мидськ

Дата запису: 25 травня 2016 року

Респондент: Борис Назарович Ярошик

Рік народження респондента: 1936 р. н.

Місце народження респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Місце проживання респондента: Рівненська обл., Костопільський р-н,

с. Малий Мидськ

Мельниця

Через село Малий Мидськ протікає річка Мельниця. Старі люди розказують, що колись на річці, а була вона глибока і повновода, стояв млин. У тому млину жив мельник з родиною. Чоловік був дуже скупий і недобрий. Все норовив обмануть селян. А над своєю жінкою і дітьми так знущався, що вони втекли. Однієї ночі парубки підпалили млин. Згорів і мельник.

Річка зміліла, заросла, ніби їй  було чогось соромно. Мельниця вливається в річку Горинь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Збірник

легенд та переказів Костопільщини

 

 

 

Упорядник: Корейко Людмила Борисівна, вчитель української мови та літератури Костопільського ліцею № 4 Костопільської міської ради

 

 

Обкладинка : фото - берег річки Замчисько