Збірка літературних паспортів до розділу "Нова українська література" 9 клас

 

 

 

Літературний паспорт поеми “Енеїда” І. Котляревського

 

Автор: Іван Котляревський

Рік написання:

1798 – видано перші чотири частини,

1826 рік – завершено “Енеїду”,

1842 – “Енеїда” надрукована повністю.

Рід літератури – ліро епос

Жанр: епічна бурлескно-травестійна поема

Напрям: просвітницький реалізм

Тема: змалювання життя українського суспільства кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст. різних верств населення.

Ідея: висміювання українських панів і чиновників, козацьких старшин, їх паразитичного життя, обжерливості, пияцтва, нікчемних сварок і водночас уславлення патріотизму, вірності обов’язку, мужності, товариської солідарності (Еней, троянці, Низ та Евріал).

Основна думка: засобом сміху викрити і засудити негативні соціальні явища суспільства к. ХVІІІ ст.— поч. ХІХ ст.

Проблематика поеми:

      соціальна нерівність;

      патріотизм народних мас;

      виховання майбутнього покоління; _ дружба і ворожість;

      любов і ненависть;

      людяність і моральна нікчемність.

Головні герої:

Олімпійські боги:

      Зевс (Зевес або Юпітер) — верховний бог, бог блискавки і грому.

      Юнона (Гера) — богиня шлюбу, його дружина.

      Венера (Афродита) — богиня кохання, побічна дочка Зевса, мати Енея.

      Еол — бог вітрів, брат Зевса.

      Нептун — бог моря, брат Зевса.

      Вулкан — бог вогню, покровитель ковалів, чоловік Венери.

      Меркурій — бог торгівлі, посланець богів, син Зевса.

Земні герої:

      Еней — троянський цар, син Венери й Анхіза.

      Анхіз — цар Трої, батько Енея.

      Низ та Евріал — троянські воїни.

      Дідона — цариця Карфагена.

      Латин — цар Латинської землі.

      Амата — його дружина.

      Лавінія (Лавіся) — їх дочка.

      Турн — цар рутульський.

      Еванд — цар аркадський.

      Палант — його син.

      Сівілла — жриця бога сонця Феба.

Короткий зміст:

Частина І. Початок подорожі Енея. Гостювання в Дідони. Буря на морі. Відвідини Енея із Сівіллою.

Частина ІІ. У Сіцілії. Поминки по батькові Енея Анхізу. Пожежа (горить троянський флот).

Частина ІІІ. На землі Кумській. Зустріч Енея із Сівіллою, вони подорожують на той світ (опис пекла, раю). Зустріч із батьком Анхізом.

Частина ІV. У Латинській землі. Вивчення троянцями латинської граматики. Обмін подарунками Енея із царем Латином. Підготовка до війни, її початок.

Частина V. Війна між троянцями і рутульцями. Героїчний подвиг Низа та Евріала.

Частина VІ. Продовження війни. Поєдинок Турна з Енеєм. Перемога Енея.

Композиція поеми:

Твір містить 6 частин, які змістовно пов’язані з подорожжю Енея і тими пригодами, що трапилися з ним.

Експозиція: знайомство з Енеєм і його ватагою троянців, які нагадують козаків-запорожців, з їх завзяттям, хоробрістю, веселими звичаями і войовничим настроєм.

Зав’язка: подорож Енея з троянцями у пошуках Італії.

Кульмінація: битва Енея з Турном, в результаті якої боги також розділились на два загони.

Розв’язка: перемога Енея над Турном, бо Зевс зглянувся на героя і став на його бік: Живе хто в світі необачно, / Тому нігде не буде смачно, / А більш, коли і совість жметь.

Сюжет  поеми:

У творі накладаються дві сюжетні лінії:

     основна — реальні мандри запорозьких козаків після зруйнування Січі;

     канва сюжету поеми Вергілія.

Перша сюжетна лінія домінує над другою через образну систему твору. Звідси — історично обґрунтовані висновки про характери героїв як національних типів, а конкретно — як запорозьких козаків.

Сюжет «Енеїди» майже відтворює сюжет Вергілієвої «Енеїди». Після зруйнування Трої Еней разом з уцілілими троянцями шукає Італію. Сім років злостиві боги водили їх морем. Коли троянці прибувають до Італії, їх зустрічають гостинно. Еней хоче одружитися з дочкою місцевого царя Латина Лавінією, але того ж прагне Турн, цар рутульців. Турнові допомагають цариця Амата, дружина Латина, і цар Евандор. Боги також розділились на два загони: одні — на боці Енея, інші — Турна. Однак Еней перемагає Турна в бою і стає чоловіком Лавінії.

Особливості твору “Енеїда”

«Енеїда» — енциклопедія життя українського народу. Легко і невимушено вплітаються у сюжет поеми описи різних аспектів життя українця. У поемі зібрано велику й цінну етнографічну, етнологічну і фольклорну інформацію. У структурі поеми описано народні вірування, звичаї, ігри, обряди, справи, побут, кухню й одяг. І. Котляревський з гумором описує порядки в судах, війську, канцеляріях. Місце у поемі знайдено й розповіді про влаштування українських шкіл. У поемі відбито народну мову періоду Гетьманщини, у ній наводяться зразки не тільки мови суто народної, але й мови, притаманної козацькій верхівці, фактично новоутвореному українському дворянству. Українське присутнє у поемі в усьому. Етнічна картина Європи й Азії у поемі також проходить через «українізацію». Еней-козак зустрічає в античному світі знайомі йому сучасні народи: гішпанців, прусів, татарву, ляхів, турчинів.

У поемі минуле стало сучасним, сучасне — минулим, героїчне — побутовим, а побутове — піднесено-урочистим.

 

Літературний паспорт  п’єси “Наталка Полтавка”

І. Котляревського

 

Автор: Іван Котляревський

Рік написання: 1819

Літературний рід: драма

Напрям: Просвітительський реалізм і класицизм  з елементами сентименталізму

Жанр: соціально-побутова драма (за визначенням автора – малоросійська опера)

Тема: показ життя й побуту українських селян на початку ХІХ ст,; вірність у коханні людей з народу

Ідея: возвеличення духовної величі людини з народу; засудження покірності долі, владі та застарілим звичаям.

Мотив: розлука дівчини з коханим-бідняком  та одруження з багатієм

Головні герої твору:

• Наталка Полтавка,
• її коханий Петро
• мати Горпина Терпелиха,
• возний Тетерваковський ,
• виборний Макогоненко,
• бурлака Микола.

Композиція:

У цьому творі є дві дії: І дія (7 яв), ІІ дія (11 яв). Особливістю композиції є обрамлення кожної дії піснями.

Експозиція: знайомство з Наталкою та її родиною, виборним, возним. Наталка кохає Петра і чекає його. 

Зав’язка: намір возного одружитися з Наталкою.  Наталка давно кохає наймита Петра, який відправився на заробітках через відмову Наталчиного батька віддати за нього дочку. Дівчина відповідає відмовою, натякаючи на їхню станову нерівність.

Розвиток дії: Наталка погоджується на шлюб з возним заради покращення матеріального становища сім’ї: її мати Терпилиха мріє про заможного зятя. Микола влаштовує побачення Наталки з Петром, який повернувся із заробітків.

Кульмінація: Наталка категорично відмовляється стати дружиною возного. Петро радить підкоритися матері й пропонує коханій усі зароблені ним гроші.

Розв’язка:  Мати дає благословення Наталки і Петра на одруження. Розчулений таким актом самопожертви, возний зрікається Наталки на користь благородного парубка, бо розуміє, що Наталки йому не втримати.

Твір «Наталка Полтавка» започаткував нову українську драматургію й повів її шляхом народності до вершин світової драматургії.

Проблематика твору:

 

• вірність і зрада
• соціальна нерівність
• батьки і діти
• нове і старе
• правда і брехня
• працьовитість і лінощі

 

Літературний паспорт повісті «Маруся»

 Григорія Квітки-Основ’яненка

Твір “Маруся” вважається першим прозовим твором нової української літератури, а Квітку-Основ’яненка – батьком української прози (фундатором).

Рік написання: 1832

Літературний рід: епос.

Жанр: повість (сентиментально-реалістична, соціально-побутова).

Напрям: ознаки сентименталізму та риси реалізму

Тема: зображення життя українського селянства, праці, побуту і звичаїв народу.

Ідея: засудження соціальної нерівності, що перешкоджала щасливому життю героїв, уславлення гуманізму, щирості, чесності, доброти, палкого почуття кохання.

Основна думка: закохані не можуть одружитися через загрозу солдатчини та бідність нареченого.

Головні герої:

• Маруся — головна героїня, донька Наума Дрота;
• Наум Дрот — багатий селянин, батько Марусі. Він став заможною людиною завдяки чесній праці та дотриманню норм християнської моралі
• Настя Дрот — мати Марусі, дружина Наума Дрота;
• Василь — наречений Марусі. Був свитником
• Олена – подруга Марусі.

Проблематика:

Композиція:

Будова твору своєрідна, відповідає різким змінам сюжетної лінії. Спираючись на зміст, можна виділити три частини: позасюжетний вступ, сюжет, моралізаторські висновки.

Експозиція: знайомство з героями твору — родиною Дротів, які жили, віруючи в Бога. Роздуми про минущість усього живого

Зав’язка: зустріч Марусі з Василем, їх кохання з першого погляду.

Розвиток дії: Василь просить руки дочки у Наума Дрота, але отримує відмову. Василь відправляється на заробітки. Маруся потрапляє під зливу, хворіє.

Кульмінація: смерть Марусі, її поховання.

Розв’язка: страждання Василя — ченця в монастирі, його смерть через тугу за милою. Утіха батьків Марусі у праці, молитвах, смиренні та спілкуванні з Богом

 

Літературний паспорт балади «Рибалка»

Петра Гулака- Артемовського

 

Тема: розповідь про те, як молодий Рибалка за наполегливими умовляннями Дівчини-русалки пірнув у воду, намагаючись там продовжити своє життя.

Ідея: уславлення щирого почуття кохання, за допомогою якого можна звабити людину, змінити умови її життя.

Основна думка: кохання — зваба, що змушує людину без вагань пройнятися цим почуттям і насолоджуватися ним.

Жанр: малоросійська балада (за визначенням самого автора). Віршований розмір: ямб.

Римування: перехресне (суміжне).

Рима: чоловіча.

Образи:

 – мрійливий рибалка й водяна красуня (мають яскравий національний колорит).

Юний Рибалка — це справді український «парубок» із селянських низів, Русалка-спокусниця — українська «дівчинонька», що «косу зчісує і брівками моргає».

Сюжет: Молодий парубок ловив рибку, увесь час сумуючи і спостерігаючи за поплавком. Аж ось з води виринула Дівчина-русалка. Вона почала дорікати Рибалці в тому, що він «нівечить її рід і плід». Красуня почала із захопленням розповідати юнакові про красу підводного царства, запрошуючи його залишити землю і продовжити своє життя у морі. Не довго роздумуючи, Рибалка, заворожений привабливістю русалки, залишив берег і пірнув у воду. «І більше вже ніде не бачили Рибалки!».

Композиція: Балада складається з десяти куплетів по чотири рядки. Експозиція: На березі Рибалка молоденький.

Зав’язка: Аж гульк… з води Дівчинонька пливе, / І косу зчісує, брівками моргає!

Кульмінація: Рибалка встав, Рибалка йде, / То спиниться, то вп’ять все глибшенько пірнає!

Розв’язка: І більше вже ніде не бачили Рибалки!

Художні засоби:

 

Літературний паспорт  байки «Ведмежий суд»

Євгена Гребінки

 

Автор: Євген Гребінка

Жанр: байка

Тема: змалювання панського суду.

Ідея: демонстрація несправедливості суду, його корисливості, та безправності людини перед судом.

Герої та образи:

• Ведмідь – не чесний, несправедливий суддя.
• Вовки – судові чиновники для яких суд – особиста нажива. Вовки уособлюють образ підлабузників.
• Лисиця – дрібний, прислужливий чиновник. Саме Лисичка подала бомагу на Вола до суду. Лисичка уособлює образ донощика.
• Віл – простий трудівник, якого несправедливо засуджують. (Вола засудили за те, що він їв сіно, і овес, і сіль). Волові навіть не дали слово для виправдання, тому що воно було неважливим для суду. Головною метою суду було власне збагачення. Волу винесли вирок – четвертувати.

Автор у цьому творі критикує тогочасну несправедливу судову систему.

У байці «Ведмежий суд» Гребінка змальовує панський суд, його свавілля і знущання з простих людей, показує безправність простої людини перед цим судом.

Мораль:

Судити можуть всі усіх, але чи правильно вони це роблять, чи ні, потрібно розібратись! Не тільки круті та сильні мають право на все, якщо у людини є своя голова і щось у тій голові, вона обов’язково цим скористується.

 

Літературний паспорт  балади «Човен» Євгена Гребінки

 

Автор:  Євген Гребінка

Рік написання: 1833

Жанр: віршована балада

Рід: лірика

Вид лірики: філософська

Тема: роздуми поета про майбутнє життя

Ідея: зображення всіх негараздів та випробувань людського життя.

Мотиви: жорстокість буття, безвихідь, трагічна самотність особистості

Конфлікт: протистояння особистості та навколишнього світу

Образи-символи: човен (людина), море (життя), хвилі, вітер, хмари, громи (життєві негаразди, випробування).

Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій.

Римування: перехресна, суміжне

Художні засоби:

      Епітети – синєє море, буйнії вітри, чорнії гори, темная нічка.

      Порівняння – хвиля гуляє, мов чорнії гори; в тих хмарах, мов голос небесної кари: як човнові море, для мене світ білий; як темная нічка, насупились хмари.

      Метафори –  хвиля гуляє, грає синє море;

      Зменшувально-пестливі слова (нічка, весельце),

      повтори (плавле),

      звертання (мій покою),

      нестягнені форми прикметників (буйнії, лютеє).

В останньому рядку першої строфи балади повторюються звуки  «р», «г», які передають гуркіт грому, це алітерація, яка підсилює образну картину бурхливого моря.

Риси романтичного стилю:

      грізна морська стихія,

      трагедія з човном,

      переживання ліричного героя,

      зв’язок із фольклором.

 

 

Літературний паспорт повісті «ТАРАС БУЛЬБА» М. Гоголя

 

Автор: Микола Гоголь

Рік написання: 1835

Жанр: історична повість.

Рід літератури: епос

У центрі твору – доля козацького полковника Тараса Бульби та двох його синів.

Тема: Зображення історичних подій ХVІ – ХVІІ століття в Україні, побуту, звичаїв Запорозької Січі

Ідея: Уславлення військового товариства, звеличення подвигу, патріотизму, відданості ідеї захисту рідної землі.

Основна думка: Любов до Батьківщини, звеличення козацтва.

Головні герої:

      Тарас Бульба – головний герой, полковник козаків

      Андрій – менший син Тараса

      Остап – старший син Тараса

      дружина Тараса Бульби

      польська панночка – дочка польського воєводи. Це дівчина в яку був закоханий Андрія, через яку він зрадив Вітчизні;

      татарка – служниця панночки;

      єврей Янкель – повідомив Тарасу про зраду Андрія, а згодом ще й допоміг дістатися до Варшави

      польський гетьман Потоцький.

      Козаки-запорожці – Кукубенко, Бородатий, Кирдяга, Балабан, Степан Гуска, Мусій Шило, Метелиця, Вертихвіст, Бовдюг, Голокопитенко та ін.

Час подій: ХV століття

Місце подій: Хутір Тараса Бульби, Запорізька Січ, фортеця Дубно, Варшава

Проблематика: 

      Захист рідної землі.

      Моральний вибір.

      Єдність, згуртованість –запорука перемоги.

      Кохання, вірність, самопожертва.

      Стосунки батьків і дітей.

      Честь і зрада

Композиція твору:

Повість поділена на 12 глав.

Зав’язка: повернення у батьківський дім синів Тараса Бульби Остапа й Андрія 

Розвиток дії: приїзд Тараса з синами на Січ. Битва козаків з поляками, осада фортеці Дубно

Кульмінація: Зрада Андрія, вбивство Тарасом Бульбою сина за зраду;  Полон та страта поляками Остапа

Розв’язка: загибель Тараса Бульби

 

Літературний паспорт роману “Чорна рада”

Пантелеймона  Куліша

Підзаголовок: “Хроніка 1663 року”

Автор: П. Куліш

Рік: 1857

Літературний рід: епос

Літературний напрям: романтизм

Жанр: історичний роман, роман-хроніка

Тема: розповідь про Чорну раду, що відбулася в Ніжині в 1663 році

Ідея: заклик до єднання, цілісності України; утвердження думки, що тільки свідома українська інтелігенція має бути панівним класом суспільства.

 У романі зображено історичні події Доби Руїни. Переяславська угода 1654 р. – та історична подія, яка стала темою роману.

Джерела роману: “История Малороссии” М. Маркевича, “История Малой России” Д. Бантиш-Каменського, літопис Самовидця. В основу твору покладено історичні події, описуються в ньому роки, коли Правобережна Україна відійшла від Польщі. На гетьманську булаву в той час претендувало кілька осіб, боротьба не була справедливою.

Дві сюжетні лінії – соціальна і любовна.

Відхилення від історичних фактів: опис подорожі полковника Шрама, його перебування на хуторі Хмарище, зустріч його сина Петра з Лесею, двобій Петра з Кирилом Туром, переживання Лесі через коханого.

Проблематика:

• Історична доля України
• Взаємини між панством та біднотою
• Стосунки між Україною та Росією
• Вірність обов’язку, козацька честь
• Місце Запорозької Січі в історії України
• Любов і ненависть
• Вірність і зрада

• Батьки і діти
• Історична постать і сучасність
• Цінність людського життя

Головні герої:

      Яким Сомко – наказний гетьман Лівобережжя, переяславський полковник;

      Павло Тетеря – правобережний гетьман

      Васюта Золотаренко – ніжинський полковник,

      Іван Брюховецький – кошовий – гетьман Запорозької Січі

      московський князь Гагін,

      Кирило Тур – запорозький козак, курінний отаман ( НЕ є історичною особою);

      полковник і панотець Шрам (справжнє прізвище Чепурний). Шрам є узагальненням характеру запорожців-старшин, їхніх звичаїв і патріотизму.

      Петро Шраменко – його син;

      Михайло Черевань – колишній козак, господар хутора,

      Меланія дружина Михайла Череваня і дочка Леся

      Божий Чоловік

      Матвій Гвинтовка

      Вуяхевич

Сюжет:

Приїзд батька й сина Шрамів на хутір Хмарище до Череваня, знайомство Петра Шрама з родиною Череванів, спілкування з Божим Чоловіком — бажання Шрама заручити Петра й Лесю — Шрами й Черевані в Києві, розмова з незадоволеними міщанами — знайомство Лесі з Кирилом Туром — зустріч Череваня й Шрама з Якимом Сомком у Києво-Печерській лаврі — вечеря Сомка, Шрама, Череваня, Тура й Лесі в Києві, натяк Тура на викрадення Лесі — нічне викрадення Лесі, двобій Кирила Тура з Петром Шраменком — гостини Шрама на хуторі в Гвинтовки, недалеко від Ніжина — зустріч Петра Шраменка з Кирилом Туром, сніданок у нього вдома — покарання біля стовпа Кирила Тура в урочищі Романовський Кут, повернення Кирила й Пет­ра додому — перипетії в Ніжині — Чорна рада в Ніжині — обурення обдуреної черні, розчарування її в Брюховецькому — пропозиція Тура порятувати ціною свого життя Сомка (у в’язниці) й відмова останнього — засудження Тетерею на смерть старого Шрама («як бунтівника») — одруження Петра ІІІраменка й Лесі.

Композиція:

Твір містить 18 розділів.

Автор влучно використав композиційний прийом — подорож героїв. Цей прийом дає змогу показати широку панораму народного життя, різні стани, верстви населення, ознайомити і героїв твору, і читачів із тим, як і чим живе й дихає народ, складними соціальними проблемами тогочасності.

Експозиція: зображення історичної епохи, у якій відбуватимуться події твору, знайомство з головними героями роману.

Зав’язка: прагнення Шрама підтримати на раді Я. Сомка, подолати розбрат і безлад серед козацтва.

Кульмінація: проведення «чорної ради», за підсумками якої І. Брюховецький — гетьман, Я. Сомко — в’язень.

Розв’язка: смерть Я. Сомка, І. Шрама; одруження Петра з Лесею.

 

Літературний паспорт  балади Т. Шевченка  “Причинна”

Особливості назви твору. Причинна — жінка, яка втратила психічну рівновагу внаслідок того, що їй, за давніми народними уявленнями, «щось пороблено», в даному разі — ворожкою.

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 1837

Напрям: романтизм

Жанр: романтична балада (невеликий віршований ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного чи героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом і співчутливо-сумним звучанням)

Тема: розповідь про вірне кохання, розлуку і трагічну смерть закоханих.

Ідея: возвеличення щирого почуття кохання і водночас засудження жорстокого і злого світу, де неможливо зберегти сильні, чисті, справжні почуття.

Основна думка: людина, яка здатна сильно й істинно проявляти кохання, відданість, вірність, приречена на трагічний кінець.

Образи:

Дівчина-причинна, ворожка, русалки, місяць, калина, явір, голубки, зозулі.

Сюжет:

      Буря

      Знайомство з дівчиною, яка під впливом ворожіння стала причинною.

      Очікування коханого козака.

      Русалки залоскотали дівчину насмерть

      Повернення козака

      Смерть козака.

      Поховання закоханих.

Сюжет твору простий, дуже близький до народної творчості.

Композиція: 

Експозиція: пролог, знайомство з дівчиною, яка під впливом ворожіння стала причинною.

Зав’язка: очікування героїнею коханого козака, що обіцяв повернутися до неї з походу.

Кульмінація: смерть героїв.

Розв’язка: епілог (поховання закоханих).

Художні засоби:

епітети: блідий місяць; сердитий вітер;  «синє море», «біле тіло», «козаченько молоденький», «біле личко», «гай темний», «Дніпро широкий», «чисте поле», «дуб кучерявий»;

пестливі назви: «козаченько», «русалонька», «слізоньки», «дівчинонька»

порівняння: місяць, неначе човен, «з уст — ні пари», «кругом, як в усі, все мовчить».

уособлення: реве та стогне Дніпр; вітер завива.

метафори: горами хвилю підійма.

антитеза: то виринав, то потопав.

інверсія: додолу верби гне високі; горами хвилю підійма.

 

Літературний паспорт поеми “Іван Підкова” Т. Шевченка

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 1839

Рід: ліро епос

Жанр: історична поема

Тема: зображення спогадів діда про героїчну минувшину рідного краю, коли козаки на чолі з отаманом Іваном Підковою боролися з турецькими загарбниками.

Ідея: возвеличення мужності, героїзму козаків та отамана Івана Підкови, їх сили волі, братерської дружби, які так необхідні в здобутті перемоги над ворогом.

Основна думка: ми повинні пишатись героїчним минулим України та її синами-козаками, на чолі яких були такі мудрі керівники, як І. Підкова; вшановувати їх і пам’ятати.

Композиція  поеми:

Твір поділяється на дві частини:

1) сучасність (дід, дивлячись на могили, згадує, як козаки мужньо виборювали волю, щасливе життя для України; козаки не втрачали почуття гумору, впевненості в собі навіть під час небезпеки);

2) минувшина (бурхливе море, яке начебто відчуває небезпеку, що наближається, — битва козаків з турками. І. Підкова обмірковує, де будуть відбуватися військові події, і відчувається задоволення отамана від того, що запорожці готові до рішучої боротьби, за це він їм дуже вдячний).

У першій частині поеми Шевченко змальовує степ, вкритий курганами, де лежать славні козаки, які боролися за незалежність. Пейзаж нагадує нащадкам про славне минуле.

У другій частині бачимо чорну хмару ворогів з-за Лиману. І відважний ватажок козаків – Івана Підкова сміливо і впевнено веде козацькі чайки на бій. До перемоги.

Художні засоби:

      рефрен: «Було колись…»;

      метафори: «ревіли гармати», «тіло лягло», «могили чорніють, … говорять», «лихо танцювало», «журба … кружала», «серце … спочине», «небо сонце криє», «море… стогне, виє», «лиман човни вкрили», «хвилі запінились», «море грає», «серце мліє», «човни стали»;

      епітети: «біле тіло», «козацьке тіло», «синє море», “високії могили”, “чорна хмара”, “чорні уси”.;

      порівняння: «могили …, як гори», «хвилі, як ті гори»;

      звертання: «Ану же, хлоп’ята», «Грай же, море», «Добре, батьку, отамане»;

      риторичні оклики: «А згадаймо!», «На байдаки!», «Ходім погуляти!», «Грай же, море!», «Поїдемо в гості», «Спасибі вам!»;

      риторичні запитання: «Де-то буть роботі?»

Образи-символи:

синє море — розбурхана стихія звеселяє їхні серця, наснажує співати пісні, піднімає дух козацький перед походом на Царгород.

могили —  свідки колись гучної слави, і водночас нагадування сучасникам, онукам запорозьких велетнів, що втрачене можна відновити, що такі люди, як Підкова, і зараз, напевно, є, бо дух народу незнищенний.

Характеристика головного героя Івана Підкови

Іван Підкова – відважний, рішучий, впевнений у собі, вміє прислухатися до думки інших, цілеспрямований – має чорні вуса, чуприну. Героя називають батьком , він є прикладом для козаків. Ватажок козаків Івана Підкова ставиться до підлеглих, як до рідних, однодумців, товаришів : «А ну те, хлоп’ята, на байдаки!», з повагою звертається до них: «панове-молодці… спасибі вам». І козаки називають його «батьком отаманом», відповідають взаємністю та розумінням: «висипали запорожці — лиман човни вкрили».

Іван Підкова в однойменній поемі має козацьке звання отамана. Він зібрався пливти до Царграда

Т. Шевченко у поемі оспівує Івана Підкову, сміливого отамана, що не раз очолював морські походи проти Туреччини. У поемі, що названа його іменем, цей козарлюга змальований мужнім, відчайдушним, досвідченим, справедливим, за що побратими дуже його шанують. Сміливість притаманна кожному із запорожців.

Отамана в поемі зображено розсудливим, мудрим керівником, що пам’ятає про свої моральні обов’язки перед рідним народом і є прикладом для січовиків.

 

Літературний паспорт поеми «І мертвим, і живим, і ненародженим…»  Тараса Шевченка.

 

Рік написання:1845

Літературний рід: ліро-епос.

Жанр: поема-послання.

Вид лірики: патріотична (громадянська).

Напрям: реалізм

Тема:  показ змодельованого образу національної еліти, якою вона повинна бути, визначення її політичних та морально-етичних поглядів.

Ідея: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

Провідний мотив: звернення до тогочасної української еліти, яка має дбати про свій народ, його історію, культуру та державність.

Основна думка:  “І мертвим, і живим…”:

а) Учитесь, читайте, / І чужому научайтесь, / Й свого не цурайтесь…

б) правду треба шукати на власній землі, силу слід черпати, спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути в єднанні з ним;

в) інтелігенція України повинна бути разом із народом, про світити його, написати українську історію і зберегти культуру.

Головні герої: оповідач, німець, мати-Україна.

Проблематика поеми:  “І мертвим, і живим”:

• осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»;
• викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»;
• засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»;
• осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни…»);
• критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок дер­жавотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу…»).

Композиція:  “І мертвим, і живим…”

Композиційно твір поділяється на 5 частин:

І частина: епіграф.

ІІ частина: вступ (у якому ліричний герой заклик тогочасної інтелігенції полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України).

ІІІ частина: критика тогочасної еліти.

ІV частина: узагальнення й проповідницький монолог автора.

V частина: кінцівка, в якій лунає заклик до інтелігенції, яка має очолити свій народ.

Художні засоби поеми:

Персоніфікація: настане суд, заговорять і Дніпро, і гори;

Гіпербола: і потече сторіками кров у синє море;

Метонімія: і Коллара читаєте з усієї сили;

Синекдоха: просвітити, кажуть, хочуть материні очі;

Епітети: рай тихий, щирим серцем;

Оксиморон: в німецькі землі, не чужії, претеся знову тощо

Особливість назви  “І мертвим, і живим…”

мертві — українські поміщики — кріпосники,

живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі, ненароджені — простий народ, поневолений, не готовий до участі в боротьбі.

У заголовку цього твору автор звертається не тільки до своїх сучасників, а й до «ненароджених земляків», тобто до наступних поколінь українців — отже, й до нас. Він вчить, що наш порятунок — в єдності всіх сил нації.

 

Літературний паспорт поеми «Кавказ» Т.Г. Шевченка

 

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 18 листопада 1845 року

Поему “Кавказ” Т. Шевченко присвятив своєму другу, уродженцю України, полеглому в бою на Кавказі художникові Якову де Бальмену.

Літературний рід: ліро-епос.

Рід: лірика

Жанр: сатирична поема

Літературний напрям: реалізм

Тема: викриття загарбницької політики російського самодержавства, показ страждань поневолених народів Кавказу, зображення реакційної ролі церкви і прогнилої дворянської культури.

Ідея: співчуття поневоленим, схвалення патріотичної і мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу, гнівний осуд самодержавства, кріпосництва і православ’я — душителів свободи, носіїв темноти, страждань та звироднілої панської моралі, полум’яний інтернаціональний заклик об’єднаної боротьби всіх народів проти спільного ворога — російського царизму.

Головна думка: «Борітеся — поборете!».

Провідний мотив: Боротьба за незалежність, вірність Батьківщині, патріотизм та героїзм горських народів

Віршований розмір: Значна частина сатири написана чотиристопним ямбом, поет відчув силу «викривального ямба», як називають цей розмір, і з гнівом кинув його на ненависного ворога.

Головні герої та образи:

      ліричний герой-оповідач.

      образ Прометея,

      орел,

      образ горців,

      завойовник-колонізатор,

      чуреку і саклі.

І. Франко назвав «Кавказ» «…це огниста інвектива проти темного царства…»

Сюжет:

Поема розповідає про загарбницьку безглузду війну, що десятиріччями веде самодержавство з маленькими кавказькими народами, чия національна свідомість настільки висока, що не вдається цей народ здолати.

У творі звучить ніби гімн героям-кавказцям, що борються за волю, й звинувачення в безглуздій невиправданій війні, яка не принесе користі ні Кавказу, ні народам імперії. Тільки верхівка країни може отримає зиск і задоволення.

Композиція:

Експозиція: романтичне зображення величі Кавказьких гір; давньогрецький міф про Прометея.

Зав’язка: розмірковування автора над стражданнями, приниженням народу від жорстоких утисків катів-гнобителів та засудження бездіяльності, пасивності простого люду в зв’язку з цим.

Кульмінація: монолог-звернення колонізатора до горця.

Розв’язка: інтимний реквієм по загиблому другові, «доброму», «незабутньому» Якову де Бальмену, який випив з московської чаші московську отруту». Значить, його вбивця — царизм, а не горці.

Художні засоби:

 

Літературний паспорт поеми «Катерина» Т. Г. Шевченка

 

Автор: Тарас Шевченко

Рік написання: 1838.

Поема має присвяту В. А. Жуковському. «Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года».

Жанр: соціально-побутова поема

Літературний рід: ліро-епос.

Напрям: романтизм (з елементами сентименталізму)

Тема: трагічна доля жінки-покритки  й дитини-безбатченка у кріпосному суспільстві.

Ідея: гнівний осуд панської розбещеності, співчуття жінці-матері, захист знедолених. Ідея вільного кохання.

Герої: Катерина, її батьки, син Івась, москаль Іван.

Образи-символи поеми:

• Катерина — образ України (прообраз героїні – Оксана Коваленко).
• Іван — образ байстрюка.
• Офіцер — негідник (в кульмінації).
• Наскрізним у творі є образ шляху.

Проблематика:

• любов і страждання;
• батьки і діти;
• моральні закони тогочасного суспільства, їх порушення;
• честь і безвідповідальність;
• крах ілюзій

Сюжет:

Експозиція: пролог-звернення поета, в якому він застерігає дівчат не кохатися із москалями; кохання і розлучення Катерини з офіцером.

Зав’язка: Катерина за наказом батьків іде з рідної домівки.

Кульмінація: героїня зустрічається з москалем; вона накладає на себе руки.

Розв’язка: епілог — доля Івася-байстря, його випадкова зустріч з «батьком».

Композиція: Поема має вступ,  4 розділи та епілог

Художні засоби: