Збірка поезій "Хвилини настрою"

Петренко Лариса

Хвилини  настрою

      (Поезії

Вчителя української мови та літератури Конотопської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 12)

■

Слово про мову

Скільки криється барв у слові, Леготу, ласки, любові, Окриленості, покаяння,

Віри,  впевненості, , вагання, Очищення і осяяння,

Пам'яті, прощення, прозріння, Ревнощів, радощів, розуміння, Осуду,  образ,  розпуки,

Молитви, музики і муки,

Овацій, обману, отрути, Всевладності і воскресіння

У пагоні-слові мови - коріння.

Петренко Л. 

Захмарена осінь

Захмарена осінь в сп’янінні терпкому Опалого листя з осики і клену Тужливим "курли" від розлуки із домом Виспівує ноту брунатно-черлену.

Захмарена осінь, омита дощами, Заплутає стежку сухою травою,

Оголені віти розчеше вітрами

Й на павутинні заплаче росою.

Захмарена осінь грозово погляне

На квітку останню, на гай в надвечір’ї, Хмаринкою сірою в небі розтане,

Вночі упаде морозцем на подвір'я.

Петренко Л. 

            Дощу краплина

Дощу краплина, немов сльоза, Стікає по шибці повільно.

У природі стихає гроза,

В серці - музика Паганіні.

Вічний плин круговерті подій

Не підвладний часу й епохам..

В ритмах мелодій – плетиво мрій   

Й за минулим є смутків трохи.

Короткий спалах життя людей, Мов політ комети у небі. Зітхання вирвалося з грудей: Повертатись в реальність треба.

Петренко Л. 

        Славний ювілей

Для школи нині незвичне свято.

Чи вмістять класи бажаючих всіх?

Летять до школи діти-орлята.

Дитинство кличе на зустріч їх.

Дитинство кличе на урочистість.

Збирає школа на свій ювілей.

Гостинно двері її відкриті

Для вчителів, і батьків, і дітей.

Сімдесят п’ять – це не просто дата,

Це  десять років в школі навчань.

Долі, очі, серця…  Їх багато…

Перший дзвоник, і дзвоник останній…

Злітаються на дужих крилах

Зміцнілі до свого гнізда орлята:

Тут добре  їх колись учили

Вчителі-мами, вчителі-тата.

Нехай далеко мудрішали звідси,

Й несхожі світанки відбились в очах,

Та спогадів в серці не згасить відстань,

Хоч по яких не блукали б світах.

Привили в школі любов до освіти.

В родині шкільній непомітно зросли.

І кожному з нас дано зрозуміти -

Знання для майбутнього всім тут дали.

Для школи нині незвичне свято.

Чи вмістять класи бажаючих всіх?

Летять до школи діти-орлята.

Дитинство кличе на зустріч їх.

Петренко Л. 

      Шкільний сонет

Стікає літо сонячним окропом.

На клумбах чорнобривці пломенять.

І я іду до школи підсвідомо,

Де діти навіть влітку гомонять.

Вони приходять на шкільне подвір’я

Погратися, побігати довкруж,

Учителю сказати щось з довір’ям,

Метеликів і бджіл зігнати з руж.

Тут згода й мир, тут слово без принуки,

Та у випускників прохоплюється враз

Тривожний щем  з розлуки…

Спливли літа, мов сніг на переметі.

І вже збере тут згодом доля нас

Хіба що в цім шкільнім сонеті.

Петренко Л.

             Світлі миті

Над школою, над липами старими

Пливе тривожно хмаровиння.

Та перший дзвоник розігнав краплини

Й покликав в класи дітлахів нестримних.

У коридорах, в тиші настороженій

Примовкли мами, тата й дідусі:

Чекають першокласника з уроку

З портфеликом і книжкою в руці.

Ці світлі миті, як пелюстка рути,

Що спогадами в серце їхнє впала.

Вони ж крилом майнули – і пропали?..

Ні! Не дано шкільні роки забути!

Петренко Л. 

Самозречені чи приречені?..

Школа, учні, дзвінок,

Дошка, крейда, урок,

Парти, дитячі очі,

Зошити до півночі,

І канікули – не канікули:

Педради, екскурсії і походи,

Наради, об’єднання, збори,

Тести, диктанти, перекази, твори,

Огляди, конкурси, олімпіади,

Змагання й вихідний, для відради,

Бачені виставки і небачені…

Самозречені чи приречені?..

           Петренко Л.

Зоріє  карим поглядом синок

Зоріє  карим поглядом синок.

Моя кровиночка. Моє дитя

Довірливо долоньку простяга

І дріботить по стежці у життя.

Малий серйозний чоловічок

Нахмурив мило бровенята.

Вуста слова шепочуть перші:

Ма.. мама, мама, тато, тато.

В разочки фраз збира синок слова,

Будівлі зводить  перші на піску.

Молитиму у долі я тобі

Щасливу пожиттю й легку ходу.

Петренко Л. 

         Доня

В доні сонні оченята?

Може, доня хоче спати?

Ні. Не хоче спати доня.

Плеще радісно в долоні

Сміхом сповнюється дім.

Де ж бо сну узяться в нім.

Допоможе колискова:

І мелодія, і слово

Напророчать сни щасливі,

Стежку в райдузі грайливій,

І росу на павутинні,

І хмаринку в небі синім,

І в траві ромашку білу,

І суничку в лісі стиглу –

Розмаїття літнє все

Моїй доні сон несе.

Петренко Л. 

     Щасливий той…

Кохання чоловіка й жінки - то краса

І виру незбагненна сила почуттів.

Щасливий той, хто у житті хоч раз

Спізнати це зумів.

Хай в юності, чи в розквіті, чи в осені,

Чи в сніг, чи в дощ, чи в світлій просині...

Але щасливий той, хто до останніх днів

Ще й зберегти усе зумів.

                                          Петренко Л. 

               Усе минулося

Усе минулось, мов у сні чарівнім.

Ох, не рівні в любові ми, ох, не рівні.

Твоя зів'яла, зачахла, розтанула...

Моя ж тобою розтоптана й зламана.

Твоя пихато, з погордою скривлена,

Моя ж бо - зболена, гірко так скривджена.

Шукала в тобі все рятунку й  відради,

Ти ж безжально, підступно зрадив...

Дивлюсь на тебе такого щасливого,

Ще близького, але вже далекого.

А щастя прощально змахнуло крилом

І в  синє небо майнуло лелекою.

                                    Петренко Л. 

                   Мрія

Хотіла б ластівкою стати,

Щоби могла злетіти в небо,

Твого чола крилом дістати

І пригорнутися до тебе.

Хотіла б променем я обернутись,

Щоб ніжних уст твоїх торкнутись, Своїм теплом зігріти тобі руки... Тільки б не знати мук розлуки.

Якби могла я прихилити небо,

То зорі всі зібрала б я для тебе,

Щоб був твій шлях усіяний зірками,

Щоб щастя міряв ти роками,

І не хвилини мав їх на життєвій ниві,

Щоб  всі літа твої були щасливі.

Петренко Л. І.

Зміст

1. Слово про мову.
2. Захмарена осінь.
3. Дощу краплина.
4. Славний ювілей.
5. Шкільний сонет.
6. Світлі миті.
7. Самозречені чи приречені?..
8. Зоріє  карим поглядом синок.
9. Доня.
10. Щасливий той…
11. Усе минулося
12. Мрія.