Збірка "Зима іде - свята веде"

Про матеріал

У збірці висвітлено суть свят зимового циклу, дана інформація про те, як формувалися традиції українського народу. Вона містить цікаві факти з історії виникнення свят. Учні початкових класів знайдуть у збірці народні прикмети, колядки, щедрівки, засівалки, які стануть їм у пригоді під час підготовки до зимових свят. Для вчителів початкових класів зібрано заходи, які допоможуть зробити процес навчання та виховання цікавим, різноманітним, захоплюючим.

Перегляд файлу

$D:\Мои рисунки2\pre33-2.jpg$ $D:\розробки\зимові свята\Стрітення\Стрітення\ecd1e1f098f3.jpg$ $D:\Мои рисунки2\00150.jpg$ $D:\Мои рисунки2\00142.jpg$ $D:\Картинки\RIS_otborn\Animated\J0323744.GIF$ $D:\зимові свята\Стрітення\Стрітення\29859413532540.jpg$ $D:\Мои рисунки2\00444.jpg$

Ця збірка – кінцевий продукт дослідницько-пошукового проекту «Зимові свята, обряди, звичаї українського народу». Створений спільними зусиллями учнів 4 класу та вчителів.

Проект було започатковано Г.І.Пєрковою - вчителем вищої категорії, вчителем – методистом та Т.І.Сернецькою – педагогом-організатором Октябрської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Великоновосілківського району Донецької області.

У збірці висвітлено суть свят зимового циклу, дана інформація про те, як формувалися традиції українського народу. Вона містить цікаві факти з історії виникнення свят.

Учні початкових класів знайдуть у збірці народні прикмети, колядки, щедрівки, засівалки, які стануть їм у пригоді під час підготовки до зимових свят.

Для вчителів початкових класів зібрано заходи, які допоможуть зробити процес навчання та виховання цікавим, різноманітним, захоплюючим.

В кінці збірки для вчителів подано презентацію даного проекту від авторів.

Різдвяно-новорічні свята: як формувалися традиції українського народу

$D:\Мои рисунки2\00448.jpg$

Багато дослідників вважають, що свята різдвяно-новорічного циклу несуть у собі язичницьке коріння. Наші предки жили у гармонії із природою і були частиною цієї природи. В минулому, коли люди жили в безпосередньому контакті із природою, зміна пір року і місячний цикл Місяця здійснювали величезний вплив на релігійні церемонії. Народні свята були своєрідними календарними сторінками річного циклу, який базувався залежно від сонцевороту та сонячної сили.

В Україні побутова релігія народу являла і являє собою складну суміш християнських ідей з язичницькими віруваннями та уявленнями. Так, наприклад, молодіжний характер у давнину мали свята Катерини (24 листопада за старим стилем) і Андрія (30 листопада за старим стилем), що слугували немовби репетицією до наступних різдвяно-новорічних святок.

У наш час грудень завершує календарний рік. На кінець місяця, тобто 22 числа (найчастіше) припадає і зимове сонцестояння, за яким визначають астрономічний початок зими. Наші пращури пов’язували з ним «народження сонця», або ж «родини сонця». Саме в цей день настає найдовша ніч. У давніх народів, саме народження нового сонця, у день зимового сонцестояння свідчить про початок нового року, перемоги світла над темрявою та поступовим пробудженням природи. Шанували відродження сонця у Древньому Вавилоні та Стародавньому Єгипті. Автор «Української міфології» Валерій Войтович пише, що за віруваннями предків, у день зимового сонцестояння богиня Всесвіту Лада народжує сина світла – молоде Сонце. У цей час на сході сходить зоря Великої Діви і відкриваються в сузір’ї Кози небесні ворота («Брама богів»), які символізують воскресіння сили Сонця. За іншою із легенд, у цю ніч богиня Коляда у вигляді кози ховається у печері (печера символізує жіноче лоно, до того ж Ісус Христос теж народився у печері-стайні) від Чорнобога і народжує сина – нове сонце. Може це порівняти із грецьким міфом про верховного бога Зевса. Коли могутній Зевс був ще немовлям, його мати Рея, за порадою богині Землі Геї, сховала його від чоловіка у гроті на горі Іла. Годувала Зевса коза Амальтея. Знаючи все це, вкотре переконуємося, що все єдине під небесами.

Звичай святкувати зимове сонцестояння зберігся у сучасних неоязичників – віккан. Прихильників цієї світової релігії у світі нараховується 3 мільйони. День зимового сонцестояння вони називають Йолем. Вважається, що у цей день завершується старий рік і починається новий. Також у цю добу, коли найдовша ніч у році, народжується новий Бог-Сонце. Це міфологічна складова свята. Себто свято символізує світло, яке народжується із темряви й припинення довгих зимових ночей. Це повернення світла, сонця, радості і життя. В це свято закладений глибокий архетипічний символізм. У цей день прикрашається ялинка (яка називається Йольським деревом), і люди частуються традиційними смаколиками. У цей день виконують ритуали, які «допомагають» новому Сонцю народитися із лона Богині.

День зимового сонцестояння святкували із шаленим розмахом у Стародавньому Римі. На період із 17 по 24 грудня припадав фестиваль «Сатурналіїв», це був період буйних веселощів. Тому церкві зручно було назвати один день із цього проміжку часу Різдвом Христовим, саме із метою протистояння язичницьким традиціям зимового фестивалю. Зауважимо, що лише у 354 році нашої ери римський єписком Ліберій підписав указ про святкування Різдва 25 грудня. Він явно керувався бажанням перетворити язичницький фестиваль у християнське свято. Як пише дослідник Валерій Войтович, протидіяти давньому звичаю, християнський Рим на місце Сонце-бога поставив Сонце-Богочоловіка. Від 354 року Католицька церква називає Ісуса Христа Сонцем правди, Сонцем справедливості.

У Різдві, як одному із найбільших українських свят, збереглося чимало язичницьких рис. На Різдво – це ряджені, колядки, ворожіння про погоду на рік, про майбутній врожай, людські долі. Із спеціальним різдвяним хлібом – корочуном (у Карпатах) дослідники пов’язують ритуали давнього культу Сонця. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свято Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення ці дні не відігравали важливої ролі у релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітні церковні мотиви.

Широко популярною в Україні була драматизована обрядова гра з участю масок – «Коза», що мала свій характерний ритуальний сценарій, пісеннний і музичний репертуар. Назва її походить від головного діючого персонажа – парубка, перевдягнутого козою. Центральним у ритуальному дійстві був танець кози під супровідну мелодію, її «вмирання» й «воскресіння», що символізували кругообіг часу. Обряд «Маланка», як і «Коза», бере свій початок від давніх аграрно-магічних звичаїв. Виразний аграрно-магічний зміст мав новорічний обряд засівання, посипання, відомий у всіх східних слов’ян. Широко побутував звичай першої ноги – бажано було, щоб першим гостем на Новий рік була людина добра і щаслива.

Водохреще є третім зимовим великим святом. Як пишуть дослідники, у давнину – це було велике свято води богині Дани, що прискорює прихід весни.

Насправді ж це символ жнив, підведення підсумку, кінця одного періоду і початку наступного. У ряді європейських народів на ритуали, які пов’язані із зимовим сонцестоянням, здавна використовується велике поліно або пеньок, який запалювався в день сонцестояння і потроху згорав протягом дванадцяти днів. У південних слов’ян таке поліно називається Бадняка. Зауважимо, що будь-яких вказівок на дерево як символ святкування Різдва Христового в Новому Заповіті немає.

Ялинка у ранніх кельтів (і не лише у них) поважалася за дерево, яке має магічне значення, тим паче, що це дерево було ще й вічнозеленим. Саме в такого дерева (або його мешканців) слід було просити допомоги і добра у наступному році.

Мало хто нині знає, що традиційною українською символікою на Новий рік є дідух, а не ялинка. Виготовляли його найчастіше із першого зажинкового снопа. На сьогодні обряди, пов’язані із дідухом, на жаль, майже втрачені.

Різдво Христове – одне із найбільших християнських свят, яке, як і свято Богоявлення (Хрещення Господнє), згідно православної церковної традиції, належить до так званих двунадесятих свят. Це – 12 найбільших свят церковного календаря (не враховуючи Пасхи, яка вважається «святом над святами»). До них належать: Різдво, Хрещення Господнє, Стрітення, Благовіщення, Вхід Господній до Єрусалиму, або Вербна неділя, Вознесіння, Трійця, або П’ятидесятниця, Преображення Господнє, Успіння, Різдво Богородиці, Воздвиження та Введення у храм Діви Марії. Різдво, як і свято Воскресіння Христового – Пасха, є вже більше ніж півтора тисячоліття чи не найурочистішим святом християнського світу, адже цього дня Церква згадує пришестя в світ Спасителя – народження в тілі Сина Божого. Згідно з християнським вченням Бог-Син – Друга особа Святої Трійці, задля виконання місії спасіння людства і визволення його від влади гріха і смерті сам став людиною. «Ради людей і нашого ради спасіння зійшов із небес і тіло прийняв від духа святого і Марії Діви і став людиною», – говориться про це у загальновідомій молитві «Символ віри».

Святкування Різдва як окремого свята у Християнській Церкві має досить цікаву історію. І, як ми побачимо, воно здавна було пов’язане із святкуванням Хрещення Господнього, або Богоявлення. І якщо куплет відомої української колядки звучить як «а третій же празник – святе Водохреща…», то свого часу, перші християни обидві події ( Народження і хрещення Христа) згадували і святкували в один день.

Євангеліє не подає точної дати і часу народження Ісуса Христа, і багато істориків згоджуються на думці, що ця подія мала місце за 4 роки до початку нової, тобто християнської ери.

Традиція святкувати Богоявлення як День Різдва і Хрещення Христа збереглась в деяких церквах Сходу, зокрема у Вірмено-Григоріанській. Сучасна Вірменська Церква дотримується григоріанського календаря, отож це свято там відзначається 6 січня за новим стилем. Після урочистої літургії, в цей день відразу ж відбувається і чин освячення води.

Традиція святкувати Різдво Христове як окреме свято 25 грудня виникла в IV столітті в Римській Церкві в останні роки правління імператора Костянтина. Церковні історики вказують, що вже з 336 року на латинському Заході Різдво почали відзначати саме 25 грудня.

В українському народі святкування різдвяних свят здавна оздоблене різноманітними народними звичаями і традиціями, в тому числі й тими, які сягають корінням прадавніх, ще дохристиянських часів. Разом із тим окремі із них не тільки не засуджуються Церквою, але навіть увійшли до богослужбової практики. Мова йде про звичай колядувати, адже колядки лунають і в храмах.

«В Україні традиція колядувати і ставити різдвяні вертепи дуже розвинена. Люди ходять від хати до хати, прославляючи Христа. В дохристиянські часи язичники прославляли сонце, а християни прославляють Христа, який говорить – «Я є світлом для світу».

Стосовно, народних звичаїв, як, наприклад, 12 різдвяних страв, куті, а також новорічних віншувань, то Православна Церква їх не засуджує і цілком приймає. «Зокрема 12 страв символізують 12 апостолів, а під час новорічних щедрівок бажають гарного врожаю. Але ж зрозуміло, що це Господь дає землі ту силу родити і посилає врожай… А в окремих храмах навіть є звичай, коли священик посипає прихожан пшеницею, кажучи – «сію вію, посіває, Слово Боже у вас засіваю…».

Якою поетичністю віє від звичаїв і традицій українського народу! Здавна українці любили оточувати себе красою, цінували її, і це відбилося у їхніх обрядах. Звичаї та традиції виникли дуже давно, відшліфовувалися віками. І мали не лише магічну основу, а й раціональний та глибоко духовний зміст.

З останнім місяцем року пов’язано чи не найбільше народних свят. Першим таким зимовим святом є Введення.

Введення у храм Пресвятої Богородиці пов’язане з біблійною розповіддю про те, як Марію, коли їй виповнилося три роки, повели до храму Єрусалимського, щоб почати служити Богові. Священик зустрів її, завів до храму, у святе місце, куди заходив первосвященик тільки раз у рік. У цей день вважається, що коли до хати зайде першим чоловік, то все буде благополучно. Тому цього дня в гості жінки не ходили.

Первозванного відзначають 13 грудня кожного року. Церква вшановує апостола Андрія, учня та сподвижника Христа, передовсім, як проповідника християнства на землях прадавньої України. В руських стародавніх літописах зустрічаються описи того, як під час останньої емісійної подорожі апостол побував на берегах Чорного моря. Пропливав Дніпром у Скіфії і, навіть, побував у місці, де пізніше постане величне місто Київ. В народному визнанні апостол Андрій здобув славу, як покровитель шлюбу та повелитель хижих звірів. За народними переказами на свій день святий збирає вовків у зграї, а господарі напередодні свята ввечері розпалюють «Андріївську ватру», щоб відганяти хижих звірів від своєї господи.

Свято Андрія – один день в році, коли молодь бешкетує. Їм усі збитки прощаються.

Цей день пов’язаний з дівочим ворожінням на щасливе заміжжя. Розпочиналося гадання на свою долю пізно вночі, напередодні Андрія. Святкування цього дня полягає у тому, що молоді люди обох статей збиралися разом і гадали на своє майбутнє. Серед них – найвідоміша традиція «посівання»: набравши в жменю конопель, дівчата вибігають на подвір’я і, розсіваючи їх, промовляють: «Я, святий Андрію, конопельки сію. Дай же, Боже, знати, з ким весілля грати…» Роблять це переважно ввечері напередодні Андрія.

$D:\зимові свята\Календарні свята та обряди\12296703302-nikola[1].gif$

День Святого Миколая 19 грудня – радісне свято для дітей. Із стародавніх переказів цей чоловік, який народився ще в третьому столітті нашої ери в невеликій провінції стародавньої Римської імперії, в світі живих ще й по цей час. Єпископ Ніколаус із Малоазійської провінції Римської імперії Лікія (тепер турецька провінція Мугла) родився у заможній християнській родині, але надумав відмовитись від світського життя і присвятив себе служінню Богові.

Одного разу молодий священник довідався, що його земляк, який раніше був багатим, став банкрутом. Отець Ніколаус вирішує зарадити сімейній трагедії і підкидає торбинку із золотом банкруту.

Крім допомоги хворим, бідним та знедоленим він рахувався покровителем мореплавства, так як, за переказами, він мав силу вгамувати на морі бурю.

Рік від року в ніч на 19 грудня ходить святий Миколай по оселях і роздає дітям слухняним подарунки, а неслухняним та бешкетникам – різки…

$D:\Мои рисунки2\53288904_320x480_ded_moroz_01.jpg$

Святкування Нового року 1 січня започаткували римляни в 46 р. до н.е. Щоправда, цьому передували значні складнощі. Першу реформу провів Юлій Цезарь, який ознайомився з досить точним єгипетським календарем. Одначе повністю його запровадити не вдалося – на заваді стали релігійні традиції.

На Русі Володимир Святославович, офіційно запровадивши християнство, ввів і відзначення Нового року за старим візантійським зразком, тобто 1 вересня. Проте в народі ще тривалий час відзначали його в березні. Відтак наші пращури користувалися двома календарями – церковним і світським. Проте релігійникам такий різнобій не подобався, і митрополит Феогностій 1342 р. видав наказ про єдине відзначення Нового року - 1 вересня.

Збереглося чимало свідчень про урочисту новорічну обрядовість в Україні. Особливо пишною вона була в Києві. До центру свята – майдану на Подолі – заздалегідь привозили кронисті дерева, прикрашали їх виробами ремісників та «дідухами» - солом’яними снопками. З настанням сутінків довкіл спалахували тисячі свічок. Опівночі на площу сходилися майже всі городяни. Кожен ремісничий цех мав своє парадне вбрання, корогви і знаки, навіть гімн. Співаючи, цеховики виходили на майдан. Цілу ніч лунали пісні, влаштовувалися новорічні вистави й вертепні дійства. Свято завершувалось удосвіта, і веселі юрми розходилися містом, щоб защедрувати городянам віншувальними колядками

У нас помилково утвердилася думка, буцімто вперше січневе новолітування запровадив у 1700 році Петро Перший. Справді, такий указ був обнародуваний московським імператором. Але в Україні, зокрема в її західних областях, січневим відліком року почали користуватися значно раніше, оскільки ці землі мали тісні зв’язки з європейськими країнами.

$D:\Мои рисунки2\16705-1600x1200.jpg$

Вечір напередодні Різдва ( 6 січня) - «Святвечір», «вілія», «кутя» був магічним часом творення іншого, вимріяного буття. Звичні й буденні предмети, речі набували чарівної сили, а господар ставав домашнім жерцем. Урочисто вносив він до господи сніп, як правило, житній, і ставив його на покуті – на врожай і достаток, це була коляда або ще «дідух», «дідочок». Із – за застромленими в нього серпом, граблями стояв він на покуті аж до Нового року, мирно сусідуючи з іконами – святинями інших часів, іншої релігії.

А панувала у Святвечір кутя – головна обрядова страва. Як удасться кутя – буде крута ще й із «верхом» - то буде на урожай, а в оселі щастя. Поклавши в рукавицю гроші (щоб водились), несе кутю на покуть господиня, а діти під час цієї церемонії завзято мекають, мукають, іржуть, квокчуть, крякають – щоб уся ця живність плодилася. І перша ложка куті була для бджіл – кидали її до стелі, щоб рої велися. Друга – для самого морозу, щоб отак задобрений, він не чинив збитків, не морозив посівів і городини. На святковому столі 12 страв, і геть усі пісні: риба просіл, пісний борщ, вареники, гречаники й пироги, пироги з капустою, грибами, квасолею, горохом, сливами, яблуками тощо. Зійшла вечірня зоря, й можна сідати вечеряти. Починали із куті. Повечерявши, брав господар зі столу потроху кожної із страв і ніс до хліва худобі, щоб не скаржилася. Бо за повір’ям у ніч під Різдво дарує їй Бог мову – за те, що колись у давнину спав у яслах маленький Христос.

Кутю давали курям, щоб гарно неслися. Її несли на гостинець хрещеним батькам. Для предків, що в ці свята прийдуть у гості з того світу до живих, кутю залишали на столі на ніч.

Цієї ночі, як ніколи, гуляє нечиста і зла сила. Це проти неї клали на чотири сторони столу зубці часнику, засікав господар сокирою і пороги господарських будівель, примовляючи при цьому: «Згинь, щезни, нечиста сило!»

$D:\Мои рисунки2\00177.jpg$

Різдво Христове 7 січня – дуже велике свято. В церквах правляться святкові богослужіння, родина до родини йдуть в гості з колядою та віншуванням. Характерним є те, що в ці дні люди ходять один до одного в гості без запрошення.

У день Різдва ходили з зіркою, вертепом, водили козу, колядували. У цей день ніхто не згадував і не розповідав сумних історій, бо Різдво об’єднує усіх злагодою і любов’ю. Зірка – традиційний атрибут колядування, пов’язаний з Євангелієм, бо про народження Христа сповістила віфлеємська зірка. Вертеп – це свого роду ляльковий театр, ясла, де народився Христос, люди, тварини. У давні часи носили вертеп і розповідали про Христа. Переодягались в головних героїв: Ірода, ангеликів, пастухів та трьох царів, які прийшли поклонитися Христу. А «Коза» - це встановлений обряд – гра з піснями, музикою. Вмирання та воскресіння «кози» - символ циклічності часу і повороту сонця на літо, а також віра у безсмертя.

Колядники ходили хатами, виконуючи спеціальні пісні. У поетичних текстах оспівувалися господарі та їх діти. Їм бажали щастя і здоров’я, достатку у господарстві, доброго врожаю. Фактично ці тексти мали значення заклять – вважалося, що висловлені у свята побажання обов’язково збудуться. Господарі зобов’язані були щедро обдарувати колядників харчами. Зібрані запаси несли 8 січня на великі вечорниці – молодіжне гуляння з танцями й веселим застіллям, де юнаки і дівчата часто знаходили собі наречених.

Народні традиції щедрування в Україні. Свято Меланки.

13 січня за християнським календарем свято преподобної Меланії (Меланки) або як у народі кажуть – Старий Новий рік чи Щедрий вечір! Саме цього дня завершується цикл «святих вечорів» а щедрувальники обходять оселі і звеселяють гостину. Народні традиції щедрування в Україні тягнуться із давніх - давен. Втім, етнографи вважають, що новорічна пісенність в Україні вважається однією з найменш вивчених. Що відомо, то це приуроченість щедрівок до обряду святкування Нового року за старим стилем. Їх співають після заходу сонця з 13 на 14 січня. В давні часи наші пращури були язичниками та поклонялися матінці природі й різним духам. Але, коли на давньоруські землі прийшло християнство, - все змішалося. Якщо поглянути на тексти колядок-щедрівок, то в них є багато згадок про ластівок і жайворонків. А все тому, що раніше зустрічали прихід Нового року навесні, тому і про птахів згадується, а потім новий рік перенесли, а обрядові пісні залишили. За традицією, на Щедрий вечір, господар прибирає домівку, а господиня готує вечерю. У щедрий вечір на столі має бути 12 страв, серед них – обов’язкова друга щедра кутя (перша була багата різдвяна). Крім того, цього вечора пекли млинці, пироги та вареники, щоб ними пригостити щедрувальників та посівальників. У сучасні ж дні щедрувальників пригощають лише цукерками, фруктами або грішми. На відміну від колядування щедрування незначною мірою відчуло на собі вплив християнської церкви. На кінець XIX ст. обряд переважно став явищем народної художньої творчості. Таким він зберігся й до сьогодні.

Народні прикмети погоди 13 січня

Якщо вночі вітер дме з півдня – рік буде жаркий, із заходу – буде вдосталь молока і риби, зі сходу – до врожаю фруктів.
Якщо на Меланку (13 січня) сонячно й відлига, то чекай теплого літа. «Яка Меланка, такі й Петро з Павлом».
Діти клали у батькові чоботи шматочок хліба і вуглинку.

Натомість він просив подати правий чи лівий чобіт, якщо потрапила вуглинка, то рік буде голодний, а хлібець – щедрий.

Якщо вранці сіль набухла вологою, то невдовзі піде дощ, стала геть мокрою – злива.
Дивилися, куди тварина ляже головою: до сходу – на врожай, до заходу – на недорід.
Зоряне небо – добре нестимуться кури.
Ожеледь на деревах – уродиться садовина.
Багато пухнастого інею на деревах – до врожаю зернових і доброго медозбору.
Сильний мороз і падає малий сніжок – на врожай хліба, здоров’я людей і тварин; коли ж тепло і без снігу – на неврожай і хвороби.
Падає м’який сніг – на врожай, а коли тепло, то літо буде дощовим.

NG(B)2

14 січня наставав Новий рік за старим стилем. У цей день, за християнським ученням, Христу робили “обрізання”, тому в цей день не можна нічого різати. Це також день пам’яті святого Василія Великого, вчителя церкви, який у 370 році був єпископом Кесарії Каппадокійської. Святий Василь зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не впратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Василь Великий заснував два монастирі – жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї метрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя – справжній зразок для наслідування. Святий Василь Великий вважався покровителем хліборобства. Тому основною обрядо – дією цього дня було засівання осель українців збіжжям і відповідними примовляннями.

Засівання – це давньослов’янський новорічний звичай. Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа – посівати треба. Із самого ранку хлопці набирали в рукавички й кишені зерна ( жито, пшеницю, овес) й, дочекавшись закінчення ранкової церковної відправи, починали засівати. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім іти до чужих людей. У перший день Нового року дорослі й діти, переважно чоловічої статі ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібні зерна, бажаючи господарям щастя, здоров’я, щедрого врожаю. Широке розповсюдження мали побажання виконувані речитативом:

Сійся, родися,

Жито, пшениця,

Всяка пашниця,

Зверху колосиста,

Зі споду корениста.

Будьте з святом здорові,

З Новим роком!

$D:\Картинки\RIS_otborn\Glipart_alphabet\S\SNOWFL01.WMF$ Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!

На щастя, на здоров’я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, ніж торік, -

$D:\Картинки\RIS_otborn\Glipart_alphabet\S\SNOWFL01.WMF$ Жито, пшениця і всяка пашниця,

Коноплі під стелю на велику куделю.

Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

Дай, Боже!

Послухавши посівальну пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми і солодощами. Засівальників сприймали як самих бажаних гостей, запрошували сісти до столу, щоб добре все сідало, або щоб свати сідали (так казали там, де були незаміжні дівчата).

$C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\Мои рисунки\Грамота\Грамота 002.jpg$ $D:\Картинки\RIS_otborn\Glipart_alphabet\S\SNOWFL01.WMF$ Перший посівальник приносить до оселі щастя. Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати не бажано.Для дівчат день Василя був досить важливим, тому вважали, що ворожіння цей день завжди збуваються і щоб не вийшло – так і буде.

$D:\Картинки\RIS_otborn\Glipart_alphabet\S\SNOWFL01.WMF$

$D:\Картинки\RIS_otborn\Glipart_alphabet\S\SNOWFL01.WMF$ $D:\Картинки\RIS_otborn\Glipart_alphabet\S\SNOWFL01.WMF$

18 січня – вечір перед Водохрещем – голодна кутя. Голодна тому, що готували менше страв, ніж на дві попередні. Ввечері теж святили воду, вона теж мала цілющу силу, деякі вважали її більш сильною, ніж йорданська.
Водохреща, Йордан припадає на 19 січня. Це третє найбільше свято зимового кола. З ним пов’язують хрещення на Йордані Христа. Христу було 30 років. У цей день Бог Син хрестився у воді Йордану, а святий Дух сходив на нього і голос Бога промовляв до Ісуса. Тому це свято інколи називають Богоявлення. Цей звичай прийшов до нас на Україну разом із християнством і став традиційним святом нашого народу.

Свято Водохреща відбувалося 19 січня на річці або біля криниці. Напередодні чоловіки вирубували на льоду великий хрест, обливали його червоним буряковим соком. Тут відбувалася Божа служба. Кульмінаційним моментом свята було занурення священиком хреста у воду. З цього часу вода вважалася освяченою.

Парубки в цей час випускали голубів у небо, а чоловіки - стріляли з рушниць: давали звістку Богу, що його син Ісус охрещений. Освячена вода вважалася цілющою. Нею напували хворих, По обіді молодь гуляла, каталась на конях, проводила кулачні бої…

$C:\Documents and Settings\Admin\Мои документы\Мои рисунки\Грамота\Грамота 001.jpg$

На 15 лютого припадає свято Стрітення, у церковному календарі – Стрітення Господа нашого Ісуса Христа або Стрітення Господнє.

Свято відзначають у пам'ять про те, як Діва Марія принесла до Єрусалимського храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження для посвячення Богові. Там їх зустрів старець Симеон, доброчесного життя людина, якому було обіцяно від Бога, що він не помре, поки не побачить Спасителя. Симеон довго чекав цієї події. За переказом, він жив майже 300 років. І одного дня з навіяння Святого Духа прийшов у храм. Він узяв Немовля на руки і, славлячи Бога, промовив: «Нині відпускаєш у спокої раба Твого, Владико, як і казав Ти, бо побачили очі мої спасіння Твоє…». Старець Симеон названий Богоприїмцем, бо прийняв на руки Христа.

У тому ж храмі Діву Марію та Йосифа побачила благочестива вдова Анна-пророчиця. Вона взнала Спасителя, і славила Господа, і говорила про Нього всім у Єрусалимі, хто очікував пришестя на землю Христа.

На честь події зустрічі в храмі Ісуса Христа з праведним Симеоном і Анною, тобто зустрічі Бога й людини, і встановлено свято Стрітення (зустрічі) – дванадесяте

православне свято.Свято Стрітення встановлено в глибоку давнину, але урочисто

відзначати його почали з кінця V ст.

В Україні цей празник здавна шанувався. Селяни намагалися не працювати, а стежити за погодою, бо «лютий до березня в гості приїжджає», щоб «на Стрітення зимі з весною зустрітися». Хто кого переборе, то такою вважали, й буде погода до початку березня.

$D:\зимові свята\Стрітення\Стрітення\8255decf83d4.jpg$

Про цей день у народі живе й досі красива легенда. У ній розповідається, що зустрівшись на Стрітення, стара Зима й молоде Літо сперечаються – кому йти, а кому залишитися. Якщо під вечір потеплішає – Літо перемогло Зиму, якщо похолоднішає – навпаки.

Оскільки занародними переказами, це свято пов’язується з кінцем зими і початком весни, то на Стрітення наприкінці дня сільські дітлахи збиралися де-небудь на пагорбі і починали кликати сонечко, щоб воно «виглянуло із-за гор-гори».

Язичники цей день називали «зимобором», позаяк зима боролася з весною. Наші пращури ретельно стежили за погодою. Ясна і тиха погода в цей день віщує добрий урожай на полях та роїння бджіл; вітер погана ознака; відлига – чекай пізньої весни. Казали ще й таке: як на Стрітення півень нап’ється води з калюжі, то жди ще стужі!

У церквах України в цей день святять воду і свячки. Такі свічки називали раніше «громичними», тому їх ставили перед образами під час грози, щоб захистити людей і худобу від грому. Важливу роль традиційно відігравала й стрітенська вода. Вона мала ті ж цілющі властивості, що й хрещенська. Віруючі, йдучи до церкви, брали з собою нову невживану посудину, наповнювали свяченою водою й зберігали її протягом року. Вона вважалася цілющою: нею натирали на тілі хворі місця, давали пити од «пристріту» або «дання» хвороб, викликаних «поганим оком».

Напровесні, виганяючи худобу в поле, скроплювали її «стрітенницею», а пасічники – бджіл і вулики, щоб не заїдали чужі комахи та не нападав «гнилець» - небезпечна інфекційна хвороба. Це робили протягом року – в кожну першу неділю на молодику.

Колись, як чумак виходив у дорогу, господар давав йому хліб-сіль і кропив стрітенською водою волів, воза і самого чумака, примовляючи: «Боже тобі поможи!»

Як син ішов на війну, батько благословляючи, кропив його стрітенською водою і промовляв: «Боже тебе збережи!». Віра в силу стрітенської води в багатьох людей зберігається й досі.

$D:\зимові свята\Колядки щедрівки\ged.jpeg$ Добрий вечір тобі, пане Господарю!