Збройні сили України на захисті Вітчизни

Розділ 2. Збройні Сили України на захисті Вітчизни. Тема 2.2. Історія розвитку українського війська

План. Українські військові формування та участь українців у військових подіях ХХ століття. ЗСУ незалежної України до 2014 року. Нова українська армія 2014-2017; видатні військові діячі українського народу.«Захист Вітчизни (рівень стандарту)» підручник для 10 класу (авт. Хараху С. О.; Павлов В. Б.; Дзюба І. І.; Саганчі Є. Д.) Видавництво “Світ”-2018 Ст.40 - 50

Кінець XIX – початок XX ст. ознаменовано новим піднесенням національно-визвольної боротьби українського народу. Центром її стала Західна Україна (Галичина). Там зародився січовий стрілецький рух, що свідчило про його зв’язок із традиціями січового козацтва. Січовий стрілецький рух об’єднував у свої товариства (″Січ″, ″Сокіл″ та ін.) радикально налаштованих селян, інтелігенцію, пізніше – студентську й учнівську молодь (зокрема, пластунів – членів дитячих таємних гуртків ″Пласт″).

Першу “Січ“ заснував Кирило Трильовський (“січовий батько“) в с. Завалля Снятинського повіту 5 травня 1900 р

У 1911 р. Іван Чмола створив перший гурток “Пласту“ з учнів шкіл і гімназій Львова.

Члени “Січі“ й “Пласту“ об’єднувались у курені, сот ні, чоти, гурти. Керівництво ними здійснювала виборна старшина: курінний, суддя, писар, скарбник. Товариства навчали своїх членів військового ремесла, теоретичних військових положень, організовували вишколи, тренувальні стрільби

Українські військові формування під час Першої світової війни (1914–1918 рр.). Перша світова війна розпочалася 1 вересня 1914 р. як протистояння Антанти (Англія, Франція, Росія) та Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Іта- лія). У планах супротивників чільне місце належало завоюванню українських земель, які були театром жорстоких боїв. Українці змушені були воювати на боці російської (3,5 млн) та австрійської (250 тис.) армій за чужі інтереси і вести братовбивчу війну.

Розпочалося створення легіону Українських січових стрільців(УСС) на засадах офіційних збройних сил. У вересні 1914 р. з дозволу австрійського уряду Легіон з 2500 добро вольців прийняв присягу на вірність Україні.

Він складався з піхотного полку (2–3 курені). Кожен курінь (батальйон) мав 4 піхотні сотні (роти). Сотні складалися з 4-х чот (взводів), чоти — з 4-х роїв (відділень) по 10–15 осіб. Легіон УСС здебільшого складався з вихованців воєнізованих організацій: спортивно-громадської («Сокіл»), пожежної («Січ»), учнівсько-шкільної («Пласт»).

Будучи штатним підрозділом австро-угорської армії, легіон УСС був озброєний австрійською зброєю. Основним зразком озброєння стала гвинтівка Манліхера з багнетом. У боях також використовували пістолети, станкові кулемети Шварлозе та ручні гранати. Легіон діяв чотири роки

Бойове хрещення усуси (від абревіатури УСС) прийняти 25 вересня, захищаючи Ужоцький перевал Карпат. Тут проти них вела наступ дивізія кубанських козаків. Отож одразу ж проявилася й загальнонаціональна для українців трагедія: адже змушені вони були битися один проти одного у лавах ворогуючих армій. Усуси виказали себе найстійкішими солдатами австрійської армії, яким доручали найвідповідальніші завдання.

Українські січові стрільці були однією з найкращих формацій української армії, що стала основою для відновлення військових традицій, зростання українського патріотизму, створення військової термінології, військового фольклору, пісні й музики, для утвердження форми українського однострою.

Навесні 1917 р. розпочався новий етап у розвитку української військової організації. На уламках імперій поставали нові держави. На фоні національного піднесення розпочався військовий рух, виникали стихійні військові підрозділи. У 1918 р. проголошена Українська Народна Республіка зібрала під своїми прапорами до 60 тис. війська, а у 1919 р. його кількість зросла до 300 тис.

У грудні 1917 р. – лютому 1918 р. майже вся територія України вперше була окупована більшовицькими військами.

У військах УНР були різні роди військ – піхота, кавалерія, гарматні підрозділи, залізничні з панцирними поїздами, панцерні з першими броньованими автомобілями, флот на Чорному морі, авіаційні та допоміжні військові формування

148 тис. чол. 4157 кулеметів, 894 гармати15-20 тис. чол.65 тис.чол.. 3208 кулеметів, 666 гармат

29 квітня 1918 р. внаслідок гетьманського перевороту замість УНР постала Українська Держава на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським.

Наприкінці осені 1918 р. чисельність гетьманської армії становила близько 65 тис. чол.

У листопаді 1918 р. починається антигетьманське повстання під проводом Директорії УНР, головною ударною силою якого були Окремий загін Січових стрільців (згодом Корпус) та Запорізький

1 листопада 1918 р. у Галичині утворилася Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) з власними збройними силами – Українською галицькою армією (УГА). Бойові частини УГА нараховували до 45 тис. багнетів та понад 2500 шабель.

У липні 1919 р. дієва армія УНР та УГА об’єднались і майже 100-тисячна українська армія розпочала наступ на Київ. Наприкінці літа – восени 1919 р. українські вояки героїчно та самовіддано відстоювали у численних боях українську державність. Але становище було не на їхню користь – окрім більшовицьких та польських військ українці були змушені протистояти ще й білогвардійцям.

До українського збройного формування у 1917–1921 рр. входили такі роди війська: піхота, кіннота, артилерія, технічне військо (саперні, зв’язкові, автомобільні, автопанцерні, залізничні частини та панцерні (броньові) потяги) та авіація.

Основною бойовою одиницею піхоти був полк (бригада), який складався зі штабу, трьох піших куренів, гарматної батареї, розвідувальної, зв’язкової, саперної, санітарної чот, полкової обозної валки та полкового оркестру. Починаючи з 1919 р. базовим тактичним з’єднанням в українській піхоті стає стрілецька дивізія.

Українська піхота була кращою в наступі, ніж у обороні, адже ніколи не мала забагато набоїв. У наступі вона дуже часто здобувала ворожі позиції атакою на багнети. Кінні підрозділи були розпорошені між піхотними формаціями і ніколи не утворювали великих з’єднань, що могли діяти самостійно. Українська кіннота воювала шаблями та пістолетами. Широко застосовували й ручні гранати. Деякі частини мали на озброєнні кавалерійські піки. Основною автоматичною зброєю піхоти й кінноти були станкові та ручні кулемети. Артилерія була найкращою частиною українського війська. Часто вона випереджала піхоту в наступі, знищуючи противника вогнем зі своїх гармат, а у відвороті відступала останньою, стримуючи надто сильний натиск ворога. Українська авіація на своєму озброєнні мала лише старі літаки російської та австрійської армій. Застарілість конструкцій, відсутність фахівців та пального не дали українській авіації значно вплинути на хід бойових дій. Пілоти виконували головним чином функції розвідки та зв’язку.

Протягом 1917–1921 рр. Україна та її військові формування постійно протистояли агресії більшовицької Росії (грудень 1917 р. – квітень 1918 р., грудень 1918 р. – жовтень 1919 р., березень – листопад 1920 р.), воювали проти білогвардійців (грудень 1918 р. – січень 1920 р.), боролися з поляками за західноукраїнські землі (листопад 1918 р. – липень 1919 р.). Загалом УГА виявилася найчисельнішою і національно сконсолідованою українською військовою формацією першої половини ХХ ст., яка без втручання Антанти мала всі можливості відстояти суверенітет молодої Української держави і від Польщі, і від більшовицької Росії.

Окремим періодом варто виділити часовий проміжок розвитку військової справи на західноукраїнських землях (1921–1939). 30 липня 1920 р. у Празі відбувся з’їзд українців- військовиків, на якому під керівництвом командира Січових стрільців полковника Євгена Коновальця була створена Українська Військова Організація (УВО)

На конгресі представників націоналістичних організацій, що відбувся у Відні з 27 січня по 3 лютого 1929 р., завдяки об’єднанню УВО та націоналістичних студентських організацій було створено Організацію українських націоналістів (керівник – Євген Коновалець), яка очолювала український політичний рух, що ставив собі за мету встановлення незалежної Української держави.

ОУН була підпільною організацією і мала чітко централізовану структуру. Членами ОУН були переважно студенти та молодь. ОУН наголошувала на важливості формування сильної політичної еліти, національної солідарності та опори на “свої власні сили“. ОУН сприйняла збройну боротьбу як політичне знаряддя проти зовнішніх і внутрішніх ворогів

Активність ОУН наростала і це змусило радянський режим організувати вбивство її лідера Євгена Коновальця у Роттердамі в 1938 р. А найвідомішого керівника ОУН Степана Бандеру спочатку польська окупаційна влада засудила до смертної кари, потім німецький окупаційний режим – до концтаборів. Справу завершили агенти радянських спецслужб, які надіслали професійного вбивцю. Провідника ОУН убив 15 жовтня 1959 р. агент КДБ Б. Сташинський пострілами зі спеціального пістолета з отрутою, яку складно було ідентифікувати.

З розгортанням Другої світової війни українці починають творити свої власні збройні формування. Першим таким можна вважати Карпатську Січ —мілітарну організацію, яку формують українці Закарпаття для захисту власної держави — Карпатської України.

У 1938 р. у місті Хуст на Закарпатті постала мілітарна організація “Карпатська Січ“, яка після проголошення самостійності Карпатської України стала її національною армією і в березні 1939 р. чинила збройний опір угорській армії.

Коли 17.09.1939 р. радянські війська перейшли польсько-радянський кордон, для українського народу розпочалася Друга світова війна. Західна Україна відповідно до радянсько-німецького пакту про ненапад від 23.08.1939 р. і, зокрема, «Таємничого додаткового протоколу» перейшла під контроль СРСР. Після нападу 22.06.1941 р. Німеччини на СРСР Україна перетворилася на важливий театр воєнних дій між радянськими та німецькими військами. На території України воєнні дії тривали з першого дня війни до 28.10.1944 р.

Створення українських військових частин, зокрема у складі Вермахту (батальйонів “Роланд” і “Нахтіґаль”), було пов’язано з намаганням керівництва ОУН мати свої власні збройні формування. Керівництво Організації українських націоналістів надіялося, що ці підрозділи стануть ядром майбутньої української армії і гарантом створення незалежної суверенної Української держави. Але подібний розвиток подій не входив у плани німецького керівництва. Весь склад цих батальйонів перейшов до Української Повстанської Армії вже у 1942 р.

Основною тактичною одиницею в УПА була сотня. До її складу входили три чоти, які складалися з трьох роїв. Рій налічував 10–12 вояків, озброєних одним легким кулеметом, двома-трьома автоматами та гвинтівками. В УПА існувала функціональна система командних призначень (ройовий, чотовий, сотенний, курінний, командир загону або тактичного відтинка, командир ВО чи групи, крайовий командир, Головний командир УПА).

Головнокомандувачами УПА були генерал Роман Шухевич (псевдо – Тарас Чупринка, Тур, Дзвін та ін., убитий військами НКВС у 1950 р.) та Василь Кук (Леміш, Медвідь та ін., відсидів у радянських катівнях 6 років).

Українські повстанці використовували лише трофейну зброю, переважно радянського виробництва, хоча була й німецька, польська, чеська, угорська зброя. Вояки УПА застосовували переважно стрілецьку зброю (пістолети і револьвери, ручні гранати, пістолети-кулемети, автомати (штурмові гвинтівки), ручні кулемети, протитанкові рушниці й гранатомети, артилерію, реактивну зброю) та ручні гранати. УПА була в основному армією піхоти. У 1943–1944 рр. до її складу входили окремі сотні кінноти й артилерії.

Одним із найяскравіших феноменів боротьби українських повстанців 1940–1950 рр. були криївки, які передовсім слугували схованками для підпільників. У них також розміщували шпиталі для поранених або підпільні друкарні.

УПА діяла великими силами до літа 1945 р., коли була змушена реорганізуватися через значні втрати серед особового складу. Протягом 1945– 1946 рр. повстанці поступово перейшли від активних наступальних методів до оборонних. На кінець 1949 р., за наказом Головної команди УПА, сотні і курені було розформовано або демобілізовано і переведено у збройне підпілля. Проте боротьба тривала ще довго – останній бій повстанці дали окупантам 12 квітня 1960 р. на Підгаєччині.

Головна мета творення УПА – побудова незалежної Української держави шляхом збройної боротьби проти окупаційних режимів, які панували на українських землях у той час. Відповідно головними противниками були нацистський та більшовицький тоталітарний режими, а також польські збройні формування, на протидії яким і зосередилася уся сила УПА та збройного підпілля ОУН.

У складі Червоної армії воювало 7 млн громадян України — друга за кількістю на- ціональна група після росіян. Українці брали участь у переможному завершенні війни з гітлерівською Німеччиною і в боях з арміями мілітаристської Японії.

У перемогу над Німеччиною та її союзниками Україна зробила величезний внесок. З початком радянсько-німецької війни основна частина українців була в складі армій СРСР, а також у підпіллі та партизанах. Вважають, що кількість партизан в Україні становила 50–500 тис. осіб у різні роки. Найвідоміші партизанські з’єднання діяли під проводом Ковпака, Федорова та ін.

Військовий подвиг багатьох українців відзначений найвищими державними нагородами СРСР. Серед них 2072 особи удостоєні звання Героя Радянського Союзу, із них 32 особи — двічі, а льотчик-винищувач Іван Кожедуб здобув це звання тричі. Із 7 млн орденів і медалей, вручених солдатам і офіцерам, 2,5 млн здобули жителі України.

2. ЗСУ незалежної України до 2014 року. Після Другої світової війни розпочався новий період військової історії українських вояків, який тривав до 24 серпня 1991 р. – до періоду проголошення незалежності України. Цей період можна назвати: “Українці у війнах держав світу. 1941–1991 рр.“ Українці воювали в цей час у арміях різних країн і режимів. Найбільше, звісно, воювали в армії СРСР. Якщо порахувати відомих командирів і полководців за період існування радянської імперії, то їх було 34 з 67 (50 % від загальної кількості, яка була в Червоній армії, тоді як серед усього війська українців було близько 20 %).

Після проголошення в 1991 р. незалежності Україна мала майже 800-тисячну армію, понад 6100 танків, 8000 бойових машин, 1100 літаків, за кількістю та якістю яких українська армія поступалась лише американській, російській та китайській. В Україні дислокувалися ракетна армія, 3 загальновійськові та 2 танкові армії, армійський корпус, 4 повітряні армії, окрема армія Протиповітряної оборони, Чорноморський флот. Хто ж тоді міг уявити, що у 2014 р. нам доведеться захищатися, розраховуючи лише на 6000 солдат та офіцерів

24 серпня 1991 р. Верховна Рада України прийняла постанову «Про військові формування в Україні», якою визначила: «Підпорядкувати всі військові формування, дислоковані на території України, Верховній Раді України; утворити Міністерство оборони України; Урядові України приступити до створення Збройних сил України». Фактично цією постановою було покладено початок будівництва Збройних сил України як важливого інституту держави і невід’ємного елемента її воєнної організації.

МО України історію ЗСУ умовно поділяє на ряд етапів: перший етап — формування основ ЗСУ (1991–1996); другий етап — подальше будівництво ЗСУ (1997–2000); третій етап — реформування ЗСУ (2001–2005); четвертий етап — розвиток ЗСУ (2006–2011). З 2012 р. розпочато новий етап військової реформи — реформування і розвитку ЗСУ, а з початком російської агресії на Сході України та окупацією Криму розпочався етап створення нової української армії, який триває й понині.

1 жовтня 1991 р. Верховна Рада затвердила Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України. Під тиском західних держав та Росії у прийнятій Концепції передбачалася, що Україна стає без’ядерною державою та бере на себе зобов’язання не входити до будь-якого військового блоку. Тобто фактично проголошувалась нейтральність.

Згідно концепції Збройні Сили України повинні були складатися з чотирьох видів — Сухопутних військ, Військово-Повітряних Сил, Сил Протиповітряної оборони та Військово-Морських Сил. Чисельність ЗСУ визначалася на рівні 0,8–0,9% чисельності населення країни, тобто 400–420 тис. осіб. Тоді ж (11 жовтня) Верховна Рада України постановила створити Раду оборони України та затвердила склад посадових осіб, які входять до неї.

6 грудня Верховна Рада України прийняла два надважливих закони — «Про оборону України і «Про Збройні Сили України». І ще — було затверджено текст Військової присяги, яку в залі Верховної Ради першим склав Міністр оборони України генерал-полковник Костянтин Морозов

3 січня 1992 року розпочався процес приведення до добровільної присяги на вірність народові України дислоковані на українській території війська. Навесні було сформовано і останній вид ЗСУ — Військово-Морські Сили України (на базі сил Чорноморського флоту).

У середині червня 1992 року Верховна Рада України ратифікувала Договір про звичайні збройні сили в Європі, яким визначалися максимальні рівні озброєння і військової техніки для України. Фактично країна мала більшу за Договором кількість озброєння, тому кількість танків потрібно було скорочувати на 5300 одиниць, бойових броньованих машин — на 2400 одиниць, бойових літаків — на 477 одиниць. До реалізації цих завдань Україна приступила вже 18 серпня 1992 року.

Однак вже тоді було очевидно, що, не маючи очевидних ворогів, країні така велика армія була не потрібна, грошей у бюджеті катастрофічно не вистачало і тому практично відразу почалось реформування (на практиці — скорочення). Так, Указом Президента України від 28 січня 1993 року на базі Військово-Повітряних Сил України та Військ Протиповітряної оборони України розпочалося формування єдиного виду Збройних Сил України — Військ Повітряної оборони.

Рішеннями українського керівництва наша армія добровільно позбулася ядерної зброї (міжбалістичних ракет, боєголовок, літаків і бомбардувальників-ракетоносців) в обмін на гарантії безпеки і територіальної цілісності з боку Російської Федерації, Великобританії та США (Будапештський меморандум). 2 червня 1996 р. Україна офіційно втратила ядерний статус

З 1998 року замість військових округів було утворено оперативні командування. Було створено нові функціональні компоненти Збройних Сил України — сили стримування, сили швидкого реагування та частини прикриття державного кордону. ЗСУ були суттєво зменшені — так, у грудні 1998 року була затверджена чисельність Збройних Сил в 320 тисяч військовослужбовців.

Наступний етап реорганізації ЗСУ приходиться на 2001–2005 рр., коли були сформовані Об’єднані сили швидкого реагування, основні сили оборони і Стратегічні резерви. А у 2004-2005 рр. здійснено перехід Збройних Сил з чотирьох видової на трьохвидову структуру шляхом створення на базі ВПС і Військ Протиповітряної оборони єдиного виду Збройних Сил — Повітряних Сил у складі трьох повітряних командувань («Захід», «Південь», «Центр») і тактичної групи «Крим»

З трьох оперативних командувань залишилися два (Західне та Південне), а північне оперативне командування переформовано в територіальне управління «Північ». Загальна чисельність особового складу Збройних Сил України станом на кінець 2005 року складала 180 тис. військовослужбовців (і ще 65 тис. цивільних), а до 2012 року — 139 тис. військовослужбовців (і ще 45 тис. цивільних). На цьому фоні продовжувалась деградація системи військової підготовки — так, за дуже короткий час кількість вищих військових навчальних закладів і військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів було зменшена вдвічі — з 60 до 31.

Найбільшого падіння за весь час незалежності армія зазнала в 2013 році . Продовжувались розформування найбільш боєздатні частини — у Сухопутних військах було розформовано територіальне управління «Північ» та змінено організаційно-штатну структуру механізованих бригад. У Військово-Морських Силах розформовано Центр морських операцій, а високомобільні десантні війська виведено з підпорядкування командування Сухопутних військ і включено до складу військ, безпосередньо підпорядкованих Генеральному штабу.

На кінець 2013 року чисельність Збройних Сил України становила 120,9 тис. військовослужбовців

3. Нова українська армія 2014-2017; видатні військові діячі українського народу. З початком проведення антитерористичної операції на Донбасі ЗСУ було суттєво підсилені —за рахунок шести хвиль мобілізації (було призвано понад 200 тис. військовозобов’язаних) тільки в 2014 році було сформовано 4 нові бригади та 29 батальйонів територіальної оборони, які згодом були переформовані в окремі мотопіхотні батальйони. В результаті на кінець року чисельність ЗСУ становила 250 тис. осіб, у тому числі 204 тис. військовослужбовців. Далі цей процес набував доволі стрімких форм — так, із початку проведення АТО у складі Збройних Силах було сформовано 15 бригад, полк, 5 батальйонів (дивізіонів), а також бригаду, 6 полків та 11 батальйонів оперативного (бойового), тилового і технічного забезпечення.

Навесні 2016 року в Україні було відновлено призов на строкову службу — ще до початку війни було вирішено переходити на контрактну основу, але в умовах гібридної війни цей принцип не спрацював. Загалом до Збройних Сил призвано 19 тис. осіб, що дало змогу не допустити зниження укомплектованості до критичного рівня та замінити військовослужбовців, переміщених до частин, задіяних у війні на сході країни. Завершено процес створення спільної литовсько-польсько-української військової частини ЛИТПОЛУКРБРИГ, що дасть змогу Збройним Силам України втілити передові світові стандарти підготовки військ та підвищити їх рівень сумісності з НАТО. Символом мужності й героїзму наших бійців стали оборона Донецького (242 доби) і Луганського (146 діб) аеропортів, оборона Іловайська, Дебальцевого та Маріуполя.

У 2016 р. створено четвертий за стандартами НАТО вид ЗСУ – Сили спеціальних операцій (ССО). На озброєння надходять нові модернізовані взірці озброєння – від танків “Булат“ та “Оплот“ до броньованих катерів “Гюрза“ та надсучасних літаків АН-70. У 2016 р. Україна оголосила про початок розробки новітнього оперативно-тактичного ракетного комплексу “Грім-2“, дальність польоту снарядів якого дасть змогу вражати територію Москви з території України.

Найголовніша зміна в українській армії – це те, що вона позбавляється радянських традицій – від символіки та військового однострою до адаптації до стандартів НАТО. Україна взяла на себе зобов’язання до 2020 р. забезпечити повну сумісність своїх збройних сил із силами країн-членів НАТО.

Презентацію підготував викладач предмета «Захист Вітчизни» Дунаєвецького НВК «ЗОШ I-III ст., гімназія» Кам’янець-Подільського району Хмельницької області Свірідов Г. П.

Дякую за увагу!