Життя та творча діяльність Івана Дощівника

 

1886 – 1973

Літературний псевдонім

Іван Підгоренко та Омелян Миколаєнко

"Живучи в своєму краю, між своїми людьми ми й не завважуємо краси мови, якою говорять усі кругом тебе і чару пісень , яких співають. Але як людина опиниться на чужині - по волі, чи по неволі, - аж тоді переконається, як важко жити на чужині, не чуючи своєї мови і своєї пісні. Яке тепло розіллється по всій істоті людини, коли якийсь щасливий випадок донесе до її вуха хоч би одне рідне слівце або якийсь уривок рідної пісні."

Іван Дощівник "Над Дунаєм"

План

Вступ...........................................2

Розділ І. Формування світогляду І. Дощівника ..............4

Розділ II. Творчий шлях письменника ....................6

Педагогічна та літературна діяльність....................6

Іван Дощівник - перекладач, критик, публіцист.............8

Розділ III. Увіковічнення пам'яті І.Т. Дощівника.............. 10

Висновки........................................? 11

Список використаних джерел та літератури.................  12

Додатки...................

Слайд 1. Банилівська ЗОШІ-ІІІ ст.

 Слайд 2. Тема проекту.

Слайд 3. Портрет І.Дощівника.

 Слайд 4. Мета проекту.

 Слайд 5.Завдання проекту.

Слайд 6. Актуальність теми.  

Слайд 7. Новизна теми.

Слайд 8. Практичне значення.

Слайд 9. Методи дослідження.

 Слайд 10. Формування світогляду.

 Слайд 11. Здобуття освіти.

Слайд 12. Педагогічна діяльність.

Слайд 13. Творчий шлях.

Слайд 14. На чужині.

Слайд 15. Мовознавець.

Слайд 16. Служба в армії.

Слайд 17. Повернення на Буковину.

Слайд 18. Відродження пам'яті.

Слайд 19. У кабінеті І.Дощівника.

Слайд 20. Висновки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Зелена перлина Буковини - Вижниччина славиться не лише своїми прекрасними горами, смерековими борами, розкішними полонинами і швидкоплинним Черемошем, але й талановитими письменниками.

З плеяди буковинських письменників деяких ми знаємо дуже добре, імена інших залишилися для нас маловідомими. До таких імен належить ім'я нашого земляка - письменника, критика, перекладача, талановитого педагога, просто мудрої, люблячої свій край людини, Івана Дощівника. Літературний псевдонім - Іван Підгоренко або Омелько Миколаєнко.

Як багато інших письменників, Іван Дощівник не з власної долі, опинився за межами України. Провівши більшу частину свого життя на чужині, в Румунії, він не забув про своє українське коріння, завжди мріяв про незалежну і соборну Україну від Сяну до Кавказу, виступав за утвердження української мови.

Мета даної роботи полягає в дослідженні питань, пов'язаних з творчою та перекладницькою діяльністю Івана Тимофійовича Дощівника та вшанування пам'яті письменника на Буковині.

Мета роботи зумовила вирішення наступних завдань:

-         розглянути процес формування світогляду Івана Дощівника;

-         розкрити діяльність митця як письменника, перекладача, публіциста, критика, мовознавця;

-         розвивати інтереси до творчого доробку та спадщини письменника;

-         дослідити вшанування пам'яті письменника на Буковині.

Актуальність теми полягає в тому, що в сучасних умовах

утвердження українців як нації, нам необхідно частіше звертатися до творчості Івана Дощівника, ще раз перегорнути сторінки його творів, публіцистичних праць та перекладів, щоб відчути велич цієї особистості, вчитися в нього любові до рідного краю, виховувати в собі духовність, людяність, повагу до високих людських почуттів.

Об'єктом дослідження виступає життя і творчість Івана Дощівника, який посідав чільне місце серед представників інтелігенції того часу, людини, яка збагатила нашу літературу своїми чисельними творами...Його ім'я було незаслужено забуте, а творчість маловідома.

Предметом дослідження слугують праці та літературні твори І .Дощівника, відгуки про нього науковців: доцента Чернівецького державного університету С.В. Далавурака, доктора філологічних наук Ф.Погребенника, друзів та рідних (спогади племінниці ).Методологічною основою дослідження є проблемний, хронологічний, описовий методи; принципи наукового пізнання, об'єктивності; робота з науково-дослідною літературою, газетними статтями, спогадами сучасників, рідних.

Наукова новизна полягає в тому, що в роботі висвітлено формування світогляду Івана Дощівника, його діяльність як письменника, перекладача та публіциста, просвітителя, розкрито його любов до рідного краю, до Батьківщини, показано увіковічнення пам'яті письменника на Буковині.

Практичне значення роботу можна використовувати на уроках літератури рідного краю, українознавства, історії рідного краю, виховних заходах, конференціях, присвячених діяльності нашого талановитого земляка Івана Дощівника.

Структура роботи робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. ФОРМУВАННЯ СВІТОГЛЯДУ І.ДОЩІВНИКА

Сьогодні на літературній карті Буковини з'явилося ім'я Івана Дощівника, яке протягом багатьох років було невідомим для громадськості. Провівши більшу частину свого життя на чужині, в Румунії, ніколи не забував про свій край, свою мову, був справжнім патріотом своєї землі.

Світогляд Івана Дощівника формувався під впливом суспільно-політичних обставин на Буковині.

Нелегким був життєвий шлях письменника.

Народився Іван Дощівник в с. Банилові Вижницького району Чернівецької області 4 липня 1886 року в бідній селянській родині Тимофія та Олени Дощівників.

Початкову освіту здобув в Банилівській народній школі. Учитель Карл Шольц, оцінивши великі здібності хлопця до науки, запропонував батькам віддати сина вчитися до Чернівецької української гімназії. Це було 1898 року. Важко було утримувати хлопця в Чернівцях. Тому через два роки батько з сином вирішують просити митрополита виділити кошти на навчання з релігійного фонду. Стипендію не дали, тому що юнак навчався в українській гімназії. Ці події згодом стануть основою твору " По стипендію". Пізніше І. Дощівник писав про це так: "Якби мені в писок дав, - каже Тим до сина. Тицьнув мені свідоцтво, навіть не прочитавши; наче чорт у нього вскочив, як учув, що ти ходиш до української гімназії».[1] Одного року Тим продав бика, іншого року продав восени дещо плодів з поля, син мав приватні лекції і якось дотягнули.

Маючи, успадковане від батька велике бажання вчитися допомогло побороти усі труднощі. Всі роки навчання в гімназії навчався на відмінно, закінчивши її у 1906 році. Саме в ці роки формується його світобачення. Як зазначає Іван Дощівник у "Життєписі" : "Тут зросла моя національна свідомість, тут формувався мій світогляд".[З] Одним із чинників становлення особистості Івана Дощівника є читання книг, особливо драм Шіллера. Вони вражали юнака своїм пафосом, багатою,образною,_;поетичною мовою.

Сенсом життя юного Івана Дощівника стала українська ідея. Він ,як багато його товаришів ,приходив до неї через пізнання своєї історії, культури. Будучи учнем старших класів гімназії, він стає активним членом таємного гуртка самоосвіти. На сходах гуртка читали про Т.Шевченка, І.Франка, з історії про Богдана Хмельницького. Після викладу, звичайно, були дискусії. А "Ми говорили про українські справи. Нас не інтересувала ні Австрія, ні Відень. Наші думки були на Україні, в Києві, у Львові, нас інтересувала боротьба за

український університет у Львові, ми мріяли про українську державу від Сяну до Кавказу . . . "[4]

В 1906 році Іван Дощівник записується на філософський відділ Чернівецького університету. Студіює германістику, україністику в професора Степана Смаль-Стоцького. Ставши студентом університету, Іван Дощівник є активним учасником академічних товариств "Січ" та "Союз". Світогляд зумовлює і активну життєву позицію : "В 1907 році я приймав участь у демонстрації боротьби за український університет у Львові".[8] Як активний учасник демонстрації був заарештований.

Іван Дощівник був організатором студентської молоді по залученню української інтелігенції міста Чернівців на перегляд вистав українського театру Галичини. "Українська публіка рідко коли заповнювала залу, а студенти хвилювалися, і їм було стидно перед чужинцями".[8]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ II. ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ПИСЬМЕННИКА

І.Педагогічна та літературна діяльність І.Дощівника

Іван Дощівник почав свою педагогічну діяльність у другій Чернівецькій гімназії на кафедрі, так тоді називали, німецької мови, де зараз розміщена 23 середня школа. Він був твердо переконаний, що духовний поступ всякої людини пов'язаний зі школою. Тому , не шкодуючи ні сил, ні часу, працює з дітьми на посаді викладача Чернівецької гімназії № 2, згодом Вижницької української гімназії. Добрі спогади про Дощівника - вчителя залишив колишній учень по Вижницькій гімназії І.М.Новосівський. "Як педагог був лагідної вдачі, хоч й вимогливий до учнів, але справедливий в оцінці їхніх знань. Учні любили і шанували свого професора. Дощівник був одним із невсипущих працівників, які завершували процес національного відродження Буковини".[9]

Літературну діяльність розпочав ще в стінах Чернівецького університету. Друкувався, починаючи з 1905 року, зокрема в газеті «Час». Перу Івана Дощівника належить велика кількість повістей та оповідань. Кожний його твір виходив під псевдонімом Івана Підгоренка або Омеляна Миколаєнка. Продовжує літературну діяльність письменник живучи за межами країни.

Мала Батьківщина - рідний Банилів, що на Вижниччині, - один з тих чинників, що додавали сил жити і працювати на чужині. Дуже детально описується банилівський період у "Життєписі" І. Дощівника.

Кожен епізод описаний з великою любов'ю. Батьки, їх заняття, обряди, звичаї села, стосунки українців та євреїв у селі, що може стати темою окремого дослідження.

Цікавим є те, що детальний опис окремих куточків Банилова зустрічаємо й у художніх творах Івана Дощівника, написаних прекрасною літературною мовою, легким, прозовим стилем.

Ось твір "Стріча з доброжанськими земляками". Герой оповідання, опинившись на чужині, згадує минуле України, оспівану Шевченком героїчну добу козаччини, його охоплює невеселий настрій і він лине у рідне село "положене на Буковинському Підгір'ї над самим Черемошом".[1] Далі йде спогад про дитячі роки "Малим хлопцем бувало ціле літо пас я вівці на зарінку, виводив з ровесниками різні забави, купався десять раз на день у бистрих хвилях Черемоша, перекидував плиточки "бабки" з буковинського берега на галицький". [9] Перед очима героя пересуваються спогади "як образки на полотні!". І знову - куточок рідного Банилова : "Бігаю, як малий хлопчина, зеленими садками, довгим гостинцем попри муровану церкву з трьома червоними банями і годинником на чоловому боці... Іду попри школу в горішньому куті, де я одержав початкову освіту, завертаю в круту вуличку, що веде до Черемоша, заслуховую і немов чую шум річки та виклики керманичів, що женуть дараби ..."[9]

Про Банилів, дитинство, проведене тут, і оповідання "Іванова груша" (є в бібліографії творів Івана Дощівника, укладеної самим автором) та ,на жаль, самого оповідання ми поки що не маємо.

Рідне село, рідний край, для людини важить дуже багато. І доки ти маєш з ним зв'язок, живеш його болями, доти життя має зміст. Все життя любив Дощівник рідну землю, тужив за нею. Герой вже згаданого оповідання "Стріча з доброжанськими земляками" з гіркотою, проходячи в Костанці повз пам'ятник римському поету Овідію, якого заслав колись Август порівнює себе з ним. У І. Дощівника - як і в ліричного героя -народжується гірке порівняння : "І мене вирвали з рідних обставин, хоч далеко не таких блискучих, як у Олівія, і пересадили на чужий грунт". [3]А врости в чужий грунт важко, часто й неможливо, як це сталося з Дариною героїнею оповідання "Без Батьківщини". Освічена, інтелігентна українка, що зросла в українському селі, вигодувалася українським хлібом, бавилася й училася з українськими дітьми, співала з ними українських пісень, жила на чужині, пам'ятаючи, що в цю переломну пору, більше як коли - небудь ,усяка одиниця має обов'язки супроти тих, між якими виросла",[3] пригадувала собі, з яким огірчинням говорив їм на семінарі професор української літератури про національне відступництво, яким, як казав, на жаль,таке багате українське минуле. "Зацікавлення на чужині державотворчими змаганнями українського народу, сподівання, що серед народу, де так мало освічених людей, вона може йому прислужитися робить життя героїні змістовним. Стати в чужому оточенні своєю вона не змогла : "Переконалася, що в цій країні життя їй не буде, що вона тут не запустить коріння".[3] Зрозумівши це, Дарина топиться у хвилях моря.

Іван Дощівник усвідомлював функцію мови як виразника і творця духовності і національної самосвідомості.

Показовим з цього приводу є оповідання "Як умирала школа" (про закриття Вижницькоьукраїнської гімназії 1921 року). Закінчується воно описом останнього уроку у 3-му класі. Учитель бачачи, що має ще доволі часу до дзвінка, каже повибирати українські читанки і читати Альфонса Доде "Останню лекцію". [1] Був схвильований, а щоб заховати своє хвилювання, ходив по класі. Це оповідання вже давніше читали й переповідали, але тепер його інакше розуміли, душею розуміли. Слова "Франція" і "французька мова" вони заступали собі інші слова, іншими поняттями. На одному місці учитель сказав:

- Звертаю ,зокрема, вашу увагу на наступний уступ, де говориться про мову...

А учень читав:

"... треба її плекати у себе і ніколи не забувати, бо нарід, навіть у неволі доки заховує свою мову, то Так якби тримав ключ від своєї в'язниці, ключ, що увільнить його з кайданів".[9]

Особливо гостро відчуваєш красу рідного слова, коли опиняєшся далеко від рідної землі. Це добре знав Іван Дощівник. Це усвідомлює герой його оповідання "Над Дунаєм" "Справдішньою насолодою" є звуки рідної української мови для нього, побувавши на концерті співачки Марії К. Герой з захопленням відзначає, що всі присутні у залі добре сприймають українську народну пісню, не розуміючи слів, відчуваючи красу слів і мелодій"[3]

2. Іван Дощівник - критик, перекладач та публіцист

І. Дощівник був не тільки педагогом, письменником але й публіцистом,

критиком і перекладачем. Він залишив після себе поважну письменницьку

спадщину, розсипану по різних періодичних виданнях і в недрукованих рукописах. Його поезії, нариси, новели, повісті та спогади почали друкуватися, починаючи з 1906 р. у буковинській і галицькій періодиці: в «Буковині», «Ділі», «Часі», «Самостійній думці», «Рідній мові» та ін. Більшість його творів друкувалися від псевдонімом Івана Підгоренка або Омелька Миколаєнка. Писав І. Дощівник про життя та побут селян, інтелігенції та на історичні теми.

У «Буковині» були надруковані твори «Розбита скрипочка», «Перегони», «Під ялицями», «Шматок синього неба». У «Ділі» — «Граничний опір», «Літературний силует». У «Часі» — «Боротьба за український університет у Львові 1907 р.».[3]

Слід відзначити, що І. Т.Дощівник брав безпосередньо участь у боротьбі за український університет у Львові, за що був арештований. На викладах у професора Степана Смаль-Стоцького «Казка», «Воєнний іспит», «Винахідник», «Мій доброжанський сусід», «Поворот», «Іванова груша», «Юзько Буцік», «Комісар Чук», «Бабине літо», «Стріча з добружанськими земляками», «Над Дунаєм», «Самітник»,»Без батьківщини», «Вічний мир», «Професор Тиран». У «Неділі» — «У Молдові на роботі». У «Робітнику» — «Соціальні поеми Тараса Шевченка». [3]

Досить цікавими для нас є критичні статті Івана Дощівника про Тараса Шевченка, Юрія Федьковича, Осипа Маковея, Євгена Гребінку, які відзначаються обізнаністю з життям яскравих постатей нашого письменника, глибиною критичного аналізу їх творчості з точки зору служіння їх українському народові.

Дощівник багато перекладав літературних творів видатних румунських письменників,а саме :«Соловейко» і «Віолончело» письменника

І.Братську-Войнетті; «Цибух логофета Богуша» і «Руксанда" Никола Гане; «Піп Волокита» — Йона Славіча, Олександра Влагуци та інші. На основі румунських джерел і літописів І. Дощівник писав нариси про Куксандру Хмельницьку, про Івана Підкову та Байду Вишневецького.

Іван Дощівник вистояв на чужині, прислужився українцям у Румунії своїми знаннями рідної мови, працюючи як мовознавець. "Рідна мова" надрукувала статтю Івана Дощівника "Румунські слова в українській мові на Буковині". Він був співавтором великих українсько - румунського і румунсько - українського словників, що вийшли в Бухаресті 1963 і 1964 роках, на жаль, тиражем всього дев'ятсот сорок примірників.

І. Дощівник залишив по собі спадок недрукованих оригінальних творів: «Зрадник», «Спогади про Осипа Маковея», «По стипендію», «Як умирала школа», «Гадючий острів».

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ III УВІКОВІЧНЕННЯ ПАМ'ЯТІ І.ДОЩІВНИКА.

Ім'я Івана Дощівника, затавроване у свій час, повертається до нас із забуття. Воно було відроджене в 1993 році стараннями колишнього вчителя історії, краєзнавця, невтомного працелюба Івана Миколайовича Грушковського.

Приводом до пошукової роботи стала стаття в газеті «Час» Федора Погребенника про Івана Дощівника. Прочитавши її, І. Грушковський поставив собі за мету зібрати його твори і видати збірку. З цією метою він їздив у Львів, де працював у науковій бібліотеці імені В. Стефаника. Довго працював у Чернівецькому держуніверситеті.

Щасливим дарунком у його пошуковій роботі стала передача з Бухаресту від доньки письменника пані Мирослави його рукописів, спогадів, друкованих і недрукованих творів. Усе це дало можливість зібрати більшість творів.

Перша книжка під назвою «Біографія і літературна діяльність Івана Дощівника» вийшла з друку в 1993році. В цій книзі було вміщено біографію і вісім творів. Пізніше у 2006 році вийшла друга книга «Життєпис». Вибрані твори. Упорядником цих книг є І. Грушковський. У другому виданні автор відкриває читачам маловідомі сторінки із життя, літературної, громадсько-політичної діяльності цієї яскравої творчої особистості.

З 1993 року в Банилівській ЗОНІ І-ІІІ ступенів діє кабінет І. Дощівника. Різні форми роботи, ознайомлення з життям та творчістю земляка сприяють пізнанню історії свого краю, моральних цінностей наших попередників, пробудженню людської гідності.

Іменем письменника названо вулицю села, де народився письменник.

Сьогодні ми завдячуємо І.М.Грушковському, який так багато зробив для увіковічнення пам'яті нашого славетного земляка.

Творча спадщина Івана Дощівника має велике пізнавальне значення. Вона заслуговує на визнання та пошанування .

 

 

 

 

 

 

Висновки

Іван Дощівник був відомою людиною свого часу, надзвичайно старанний робітник на літературній ниві( письменник, перекладач, критик,публіцист, мовознавець). Його творчість залишила помітний слід в історії української культури, в літературі рідного краю. До такого висновку ми дійшли, розглядаючи вибрані твори І. Дощівника та враховуючи численні літературознавчі і критичні дослідження його творчості. Ми намагалися довести, що письменник своєю багатогранною діяльністю зробив вагомий внесок у розвиток культури на Буковині.

Нелегкий життєвий шлях пройшов І.Дощівник, та завжди залишався патріотом України, все своє свідоме життя боровся за її Незалежність. «Він був одним із невсипущих працівників, які завершували процес національного відродження Буковини»,- писав про І. Дощівника один із дописувачів до «Професорського альманаху». [9]

Творчий шлях І.Дощівника- це шлях невпинних пошуків, освоєння нових тем, образів, плідної праці на перекладацькій та критико-літературній ниві.

Найбільшою мрією письменника було повернутися на Батьківщину. Його мрія не здійснилася, помер на чужині в 1973 році і похоронений на Євангелицькому кладовищі у Бухаресті.

Так сталося, що не всі слова письменник зміг сказати. А краще з його спадщини: твори, майстерні переклади, критичні та публіцистичні статті активно впливали на свідомість багатьох людей, отже, допомагали їм у житті й роботі. Чимало його творів витримали випробування часом, зберегли пізнавальне й виховне значення. Вони є актуальними й тепер.

У своїй роботі ми прагнули простежити життєвий та творчий шлях письменника - земляка І.Дощівника на основі невеликої частини, котру вдалося відшукати і проаналізувати.

Сильні почуття, любов до рідної землі, рідної мови, позначилися на духовному змісті його творів. Життя письменника є прикладом для наслідування, а його творчість потребує дослідження й належного поцінування. І все ж приємно усвідомлювати, що Іван Дощівник, гнаний з рідної землі, повертається на Батьківщину, вже по своїй смерті, як гідний син суверенної, Незалежної України. ..

 

 

 

 

 

 

Список використаних джерел та літератури

1. Грушковський І. Біографія та літературна діяльність І. Дощівника. - Вижниця: Черемош, 1993. - 43 с.
2. Грушковський І. Віхи історії рідної землі. Публіцистичні статті. - Вижниця: Черемош, 2009. - 48 с.
3. Грушковський І. «Життєпис». Вибрані твори. - Вижниця: Черемош, 2006. -207 с.
4. Грушковський І. Незаслужено забутий // Вижницькі обрії. - 1993. - 5 червня.
5. Грушковський І. Незвичайний урок // Вижницькі обрії. - 1993. - 18 грудня.
6. Далавурак С. Вижницька українська гімназія // Радянська Буковина. - 1993. - 17 березня.
7. Іванюк М. Літературно-мистецька енциклопедія // Вижницькі обрії. - 1993

-     24 липня.

8.     Погребенник Ф. Письменник І.Дощівник у студентські роки // Час. - 1993

-     26 лютого.

9. Рукописи, спогади, друковані та недруковані твори (зберігаються в особистому архіві І.Грушковського).

 

 

 

 

 

 

 

І. Дощивник із своїми рідними: дружиною Арістією і донькою Мирославою

 

І. Дощівник професор Вижницької гі мназії