Живаприрода- Біорізноманіття. Червона та зелена книги України

Вчитель біології та хіміїЗЗСО № 5 М. Білгорода-Дністровського. Янчишена Олександра Сергіївна. Біологічне та ландшафтне різноманіття. Червона та Зелена книги України

Біорізноманіття. У Конвенції про охорону біологічного різноманіття термін “біологічне різноманіття” визначається як “різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є; це поняття включає у себе різноманітність у рамках виду, між видами і різноманітність екосистем”. Поняття «біорізноманніття» почало широко застосовуватись після того, як у 1986 р. у США відбувся Національний форум з біорізноманіття, а у 1988 р. відомий американський біолог Едвард Вілсон видав книжку «Біорізноманіття» з матеріалами форуму.

Біорізноманіття, яке ми бачимо сьогодні, – це продукт еволюції життя впродовж мільярдів років, який визначається природними процесами, і на який все більше впливає людська діяльність. Біорізноманіття – це тканина життя, складовою частиною якої є ми і від якої ми повністю залежимо. Для людей біорізноманіття маєекономічнурекреаційнуекологічну культурну

Програма Організації Об’єднаних Націй з навколишнього середовища (UNEP) організувала в листопаді 1988 р. Спеціальну робочу групу експертів з метою вивчення необхідності розробки міжнародної конвенції про біорізноманіття (CBD). У травні 1989 р., вона заснувала Спеціальну робочу експертів з технічних та правових питань для підготовки міжнародного правового документа щодо збереження і невиснажливого використання біорізноманіття. З лютого 1991 року Спеціальна робоча група була перетворена в Міжурядовий комітет з питань ведення переговорів. Результатом його роботи стало проведення 22 травня 1992 р. в Найробі Конференції з прийняття узгодженого тексту Конвенції про біорізноманіття. Конвенція була відкрита для підписання 5 червня 1992 р. на Конференції ООН з питань довкілля та розвитку в Ріо-де-Жанейро (Самміт “Планета Земля”). Друга Конференція про охорону біорізноманіття відбулася у Джакарті, у листопаді 1995 року. Конвенція була підтримана всіма країнами світу, окрім Андорри, Брунею, Ватикану, Іраку, Сомалі, Східного Тимору та США. Всеєвропейська Стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (Pan-European Biological and Landscape Diversity Strategy), прийнята на Конференції міністрів довкілля в Софії (1995), фактично є механізмом впровадження Рамкової Конвенції на Європейському континенті

З часу підписання Конвенції термін “біорізноманіття” широко використовується науковцями, урядами, засобами масової інформації. Фактично, він використовується для позначення усіх проявів життя і акцентування на необхідності їх збереження, наголошує на одній з головних ознак життя – наявності великої кількості різноманітних живих форм. 5 пріоритетних проблем людства: Вода. Енергія. Здоров’яатмосфера+На Всесвітньому Самміті з невиснажливого розвитку, який відбувся в Йоганезбурзі 26 серпня – 4 вересня 2002 року, збереження та невиснажливе використання біорізноманіття та впровадження екосистемного підходу до збереження природи

Займаючи менше 6% площі Європи, Україна володіє не менше 35% її біорізноманіття, і за цим показником випереджає майже всі європейські країни. Україна має значний потенціал біорізноманіття і може розглядатися як один з потужних резерватів для відновлення біорізноманіття усієї Європи. Географічне положення України, її фізико-географічні умови сприяли формуванню багатого рослинного і тваринного світу, що налічує більше 70 тис. видів (за оцінками експертів, ще не описано одну третину видів, здебільшого грибів і комах). Це обумовлено тим, що в Україні на відносно невеликій території представлено біоту 4-х природних зон. До того ж, Україна знаходиться на перехресті міграційних маршрутів багатьох видів тварин.

Прийнято говорити про три рівні біорізноманіття: генетичний, видовий та різноманітність екосистем. Генетична різноманітність – це все різні гени, що містяться у всіх живих організмах, включаючи рослини, тварин, гриби і мікроорганізми. Різноманітність видів oхвативает всі види, а також відмінності всередині окремих видів. Різноманітність екосистем – це все різні місця існування, біологічні спільноти і екологічні процеси, а також відмінності в окремих екосистемах.

Генетична різноманітність – це сукупність генофондів різних популяцій одного виду.

Різноманітність видів- це сукупність видів, що населяють певну територію

Екосистемне= ландшафтне різноманіття – це все різні місця існування, біологічні спільноти і екологічні процеси, а також відмінності в окремих екосистемах

Унікальними з точки зору збереження біорізноманіття є екосистеми Українських Карпат, Гірського Криму, Подільського Подністров’я та іншіКарпати. Гірський крим. Подільське Подністров’я

М. Д. Гродзинський, П. Г. Щищенко вказують на чотири аспекти трактування ландшафтного різноманіття: - ландшафтнознавче трактування ладшафтного різноманіття зводиться до визначення кількості типів ландшафтів і кількості їх контурів у межах певної території. Виявлення ареалів максимуму різноманіття територіальної структури ландшафту має особливе значення для виділення мережі природоохоронних територій.

- антропогенне тлумачення ландшафтного різноманіття побудоване на широкому розумінні цього терміна, а саме – зміненого і перетвореного людською діяльністю ландшафту. Ландшафтно-екологічної оптимізації території можна досягти при гармонійному порівнянні природних і антропогенних ландшафтів у співвідношенні 60% до 40% ландшафтної структури.

-біоцентричне розуміння ландшафтного різноманіття полягає в тому, що досягнення ландшафтного різноманіття передусім необхідне для забезпечення біотичного. Згідно з таким підходом, головна причина втрати біотичного різноманіття полягає в ізольованості окремих ділянок рослинного покриву. Тому відновлення біотичного різноманіття в умовах реального ландшафту полягає в поєднанні окремих ділянок із збереженою природною рослинністю в цілісну мережу завдяки формуванню екологічних кордонів.

- гуманістичне розуміння ландшафтного біорізноманіття зводиться до трактування ландшафту як природно-культурної цілісності . У такому ракурсі ландшафтне різноманіття охоплює природне, культурне й етнічне середовище. Кожний ландшафт наділений специфічними культурними і етнічними рисами, притаманними традиціями, звичаями і обрядами місцевого населення.

Природозаповідання як одна з ефективних форм збереження біорізноманіття. Заповідна справа – це не тільки збереження і охорона заповідних обєктів різних рангів. Заповідання виконує ряд важливих наукових, господарських, екологічних завдань.

До природно-заповідного фонду України належать: - природні території та об ’ єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, заказники тощо.

Сучасні екологічні спостереження і оцінки показують, що збереження генофонду будь-якого регіону можливе за умови 10-15% заповідності його площі. Нарощування кількості заповідних об ’ єктів не є самоціллю й особливого ефекту не дасть. Необхідно цілеспрямовано формувати екологічні мережі, в яких заповідні території виконуватимуть функції основних структурних елементів.- Наявна мережа заповідних об єктів україни охоплює близько 42% видів рослин і тварин України і незначну частку ландшафтного різноманіття. Тому ідея системного підходу до охорони природи, яка зазначена в концепції екомереж має стати провідною у ХХІ ст.- Україна володіє третім після Росії і Франції біорізноманіттям Європи. Тому реалізація загальнодержавної програми формування національної екомережі сприятиме своєчасному збереженню і відновленню видового, генетичного та ландшафтного різноманіть.

Перша Червона книга України була видана у 1980 році під назвою "Червона Книга Української РСР". Вона містила опис 85 видів тварин: 29 - ссавців, 28 - птахів, 6 - плазунів, 4 - земноводних, 18 - комах і 151 вид вищих рослин. Після набуття Україною незалежності у видавництві "Українська енциклопедія" було випущене друге видання Червоної книги України: в 1994 році - том "Тваринний світ»,в 1996 році - том "Рослинний світ" . Друге видання нараховувало 382 види тваринного та 541 вид рослинного світу. У 2009 році вийшло третє видання Червоної книги України. До нього занесено вже 542 види тварин і 826 видів рослин і грибів. Третє і на поточний час останнє видання Червоної книги України вийшло у 2009 році. У ньому було описано 542 види тварин і 826 видів рослин і грибів. На жаль, з кожним роком перелік рідкісних видів тварин збільшується...

У новому виданні список рослин та грибів, які потребують охорони, нараховує 826 видів; тобто, у порівнянні з відповідним списком з другого видання, він збільшився на третину (35%). У новому списку суттєво переважають судинні рослини (611 видів), хоча відсоток збільшення їх кількості у порівнянні з попереднім списком є найнижчим (лише 28%). Мохоподібні представлені 46 видами (на 39% більше, ніж у попередньому виданні), водорості — 60 (72%), лишайники — 52 (48%), гриби — 57 видами (кількість збільшена на 47%). Сон великий. Зозулині черевички. Сосна крейдова. Модрина польська

На жаль, видове багатство як тварин, так і рослин стрімко зменшується через антропогенне навантаження на довкілля. Приблизно 31,1% ссавців, 19,7% птахів, 38% плазунів, 26,3% амфібій перебувають під загрозою зникнення. До першого видання Червоної книги України (1980) 85 видів тварин. До другого(тваринний світ – 1994 р., рослинний світ – 1996 р.), третього (2009) видання Червоної книги України включено вже 382 види тварин. Істотне збільшення (у 4,5 рази) кількості рідкісних рослин і тварин і таких видів, що перебувають під загрозою зникнення, зумовлене збільшенням антропогенного тиску на природні екосистеми і свідчить про збереження тенденції до втрати живої природи. Тваринний світафаліна. Ведмідь бурийкорсак. Тушканчик великий

Зелена книга України є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, типових природних рослинних угруповань, які підлягають охороні. У кожній з 160 статей міститься наступна інформація: Наукова назва рослинного угруповання, його синфітосозологічний індекс, клас, категорія, статус, поширення в Україні, фізико-географічні умови, біотоп, фітоценотична, аутфітосозологічна та ботаніко-географічна значущість, ценотична структура та флористичне ядро, потенціал відновлюваності, вид режиму збереження, біотехнічні і созотехнічні рекомендації, джерела інформації, картосхема поширення угруповання. У книзі подано 88 ілюстрацій рідкісних угруповань, також вміщено нормативні документи про Зелену книгу України.

Ідея створення Зеленої книги виникла в Україні. Історія її втілення пройшла два етапи: науковий та нормативно-правовий (Зелена книга ..., 2003). Ця проблема почала дискутуватися ще з початку 60-х років. Необхідність охорони типових корінних угруповань нарівні з рідкісними вперше теоретично обґрунтував Є. М. Лавренко (1971). Згодом на необхідність охорони раритетних угруповань вказували Б. П. Колесников, А. М. Семенова-Тянь. Шанська, С. М. Стойко та В. М. Тихомиров (1974). Ця ідея поступово стала привертати увагу ширшого кола ботаніків. З метою її практичної реалізації в 1982 р. у Москві була проведена I Всесоюзна конференція з охорони рідкісних рослинних угруповань, на якій було розглянуто й заходи щодо їх збереження (Стойко, 1983). У 1983 році на VII з'їзді Всесоюзного ботанічного товариства запропоновано виділити сім категорій унікальних, рідкісних і типових угруповань, що потребують пасивної охорони чи регулювання за допомогою різних господарських методів.

На цьому ж з'їзді Ю. Р. Шелягом Сосонком та Т. Л. Андрієнко був представлений проект Зеленої книги України (Шеляг-Сосонко, Андриенко, 1983). У 1987 році українські ботаніки вперше у світовій природоохоронній практиці реалізували ідею охорони раритетних угруповань. Вченими розроблені теоретичні основи їх збереження, обґрунтовані показники виділення раритетних угруповань, запропоновано структуру Зеленої книги України та здійснено її видання у вигляді монографії (Зеленая книга …,1987). До цього видання включено 127 раритетних лісових, чагарникових, чагарничкових, лучних, болотних і водних угруповань різного синтаксономічного рангу - від формації до асоціації (загальною кількістю понад 630 асоціацій). Для кожного із синтаксонів наведені мотиви та категорія охорони, поширення, картосхема, екологічні умови, синтаксономічний склад, будова, видовий склад, флористичне ядро, фактори загроз та скорочення ареалу, заходи збереження. Шеляг-Сосонко Юрій Романович. Тетя́на Леоні́дівна Андріє́нко

Перше її видання відбулося 1987 р. у вигляді монографії «Зеленая книга УССР». Друге — 2002 р.: «Зелена книга України. Ліси». Третє — 2009 р.: «Зелена книга України», що містить 160 статей, в яких наведена інформація про 800 асоціацій рослинності України, серед них є рідкісні, що перебувають під загрозою зникнення.

До Зеленої книги України занесено 10 рослинних угруповань: 4 лісових, 2 болотних та 4 водних. З лісових угруповань охороняються соснові ліси чорничні та зеленомохові - типові для Українського Полісся, соснові ліси плаунові, а також соснові ліси ялівцеві - рідкісні лісові угруповання, які на території країни знаходяться на крайній межі свого поширення. Серед болотних рослинних угруповань збереглися сосново-сфагнові опуклі верхові болота з журавлиною дрібноплодою та рідкісні реліктові шейхцерієво-сфагнові. Значного поширення в заповіднику набули водні угруповання з участю водяного горіха плаваючого, лілії білої, глечиків жовтих та їжачої голівки малої.