Живопис І половини ХІХ століття

Живопис (Тарас Шевченко, М. Пимоненко, О. Мурашко та ін.).

Живопис (Тарас Шевченко, М. Пимоненко, О. Мурашко та ін.). Провідним стилем у мистецтві I половини ХІХ ст. був класицизм. Паралельно з ним розвивався романтизм, закладались основи реалізму. Демократично налаштовані художники вбачали розвиток мистецтва саме у реалізмі.

Тарас Шевченко Одним із таких художників, засновників критичного реалізму, який правдиво відображав мотиви рідної природи та життя народу, був Тарас Григорович Шевченко. Становлення Тараса Шевченка як художника, поета і громадянина припадає на епоху романтизму. За півроку до смерті Шевченка, 2 вересня 1860 р., рада Петербурзької академії мистецтв присвоїла йому звання академіка гравюри. (1814 — 1861)

Мистецька спадщина Шевченка тривалий час перебувала у приватних колекціях і не була доступна широким масам. Митець писав невеликі полотна. Серед них найбільша та найвідоміша робота – «Катерина». Т. Шевченко. “Селянська родина”

Картина написана 1842 р. олією, за мотивами однойменної поеми. «Катерина» — єдина написана олією картина академічного періоду, що збереглася. Художник прагнув, щоб картина була ясною і зрозумілою, викликала співчуття. «Катерина» Шевченка відображає пошуки збірного образу й утвердження національного ідеалу. Художник відтворив лише один момент із життя Катерини - розлуку з її коханим.

У тому самому році (1842 р.) Т. Шевченко починає роботу над серією офортів «Мальовнича Україна» (що триває весь 1844), він сам працює над гравіруванням, опановуючи цю складну техніку. Серія «Мальовнича Україна» — унікальне явище в історії українського мистецтва. «Видубицький монастир» «Судна рада»

«Дари в Чигирині» «У Києві»

«Старости» «Казка»

Творча спадщина Тараса Шевченка — великий скарб, залишений прийдешнім поколінням, яскрава сторінка в історії української художньої культури Т. Шевченко. “Пожежа в степу”

Наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. одним із основних центрів художнього життя України стала Рисувальна школа, яку заснував у Києві у 1875 р. художник і педагог М. Мурашко. Її діяльність підтримували художники-передвижники І. Крамськой, В. Перов, І. Рєпін, В. Полєнов, І. Шишкін та ін. У цій школі глибше й органічніше збереглася народна традиція, провідне місце посідала селянська тема.

Олександр Мурашко Найвидатнішим художником, творчістю якого розпочалося українське мистецтво, був Олександр Олександрович Мурашко. Він був великим українським живописцем і мудрим художником.Його картини, портрети, етюди полонили світ, їх замовляли вельможі, меценати, шанувальники таланту. Істинний киянин, він створив у своєму улюбленому місті Українську академію мистецтв і був її першим ректором. (1875 — 1919)

Олександр Мурашко прагнув відтворити духовний світ зображуваної людини. Його твори особливо приваблюють емоційним ладом і психологічною характеристикою. Ці риси яскраво виявилися в «Автопортреті», намальованому незадовго до трагічної загибелі митця. Автопортрет (1918)

По всьому світу розкидані живописні шедеври Олександра Мурашка, багато полотен утрачено. У Національному художньому музеї Майстру відведено гідне місце. Його трагічне вбивство досі не розгадано. Олександр Мурашко був не тільки талановитим художником, енергійною і творчою людиною. Він вивів українське мистецтво на європейський рівень. «А. А. Крюгер-Прахова зі своїм первістком Володимиром» (1900-ті)

«Похорони кошового» (1990)

Художник використовує чисті прозорі тони, підібрані з почуттям доброго смаку. У Парижі Мурашко створив «Портрет дівчини у червоному капелюсі», побудований на яскравих колірних контрастах. «Портрет дівчини у червоному капелюсі» (1902-1903)

Микола Корнилович Пимоненко – видатний художник, з іменем якого пов'язане піднесення в українському образотворчому мистецтві другої половини ХІХ ст. У його творах знайшли відображення різні сторони життя і побуту народу України, чарівність української природи, образи трудівників українського села. Він зробив значний внесок у створення національного мистецтва живопису. Микола Пимоненко (1862 — 1912)

Микола Корнилович був активним учасником Товариства пересувних художніх виставок. Нагороджений двома малими та однією великою срібними медалями Петербурзької академії мистецтв, орденом Святої Анни ІІ і ІІІ ступенів. Автор 180 картин, близько 400 етюдів і більш як 100 малюнків. Основні з них: «Весілля в Київській губернії» (1891), «Ворожіння» (1893), «На річці» (1897), «3 лісу» (1900) та ін. М. Пимоненко. “Сінокіс. 1900-ті”

Майже кожен твір Миколи Пимоненка — це своєрідна розповідь про складні людські взаємини. Продуманістю характерів персонажів, майстерністю компонування і поєднання кольорів позначені картини «Свати», «Святкове ворожіння», «Жнива», «Хлібороб», «Ярмарок», «Суперниці», «Проводи рекрутів», «Жертва фанатизму». У кожному з цих творів митець ставить важливі морально-етичні проблеми. «Свати» (1882) «У похід» (1902)

«Українська ніч» (1905) «Побачення» «У затінку»

«Жниця» (1889) «Ворожіння» (1888)

Висновок Творчість цих художників займає особливе місце в розвитку українського образотворчого мистецтва. Їхні твори розкрили життя і побут простого люду, служили його інтересам, не тільки повідали про тяжку долю і працю людини, але й показали її зовнішню і внутрішню красу, яка збагатила цей світ. І тепер із гордістю можна повторити відомі слова про те, що краса і правда врятує таке недосконале, важке й водночас прекрасне життя.