Зібрання-реквієм «Небесна Сотня в вирій полетіла..»

Сценарій зібрання-реквієму,

присвяченого вшануванню героїв Небесної Сотні та воїнів,

що загинули під час бойових дій в зоні АТО на Донбасі.

 «Небесна Сотня в вирій полетіла..»

Мета:

•       формувати в учнів розуміння єдності й цілісності України, як національної ідеї розвитку вільної, незалежної, демократичної та заможної держави;
•       сприяти формуванню історичної пам’яті;
•       виховувати почуття патріотизму та усвідомлення національності, виховувати  шанобливе ставлення до Героїв Небесної сотні, воїнів, загиблих у боротьбі за свободу та цілісність України, виховати патріотичну свідомість;
•       розвивати бажання стати гідними громадянами України;
•       вшанувати пам’ять героїв Небесної сотні та воїнів, що загинули під час бойових дій в зоні АТО на Донбасі.

Оформлення: Стіна пам’яті Небесної сотні. Прапор України та бойові прапори із зони АТО, надпис  «Герої не вмирають», список прізвищ героїв  з фото, маленькі ангелики, зроблені дитячими руками. На столі вишитий рушник, ікона Божої матері, свічка, квіти з чорною стрічкою.

Учасники реквієму: ведучі – учні 8-9 класів, читці – учні 5-9 класів

Епіграф .

Хто вмирає в боротьбі – в серцях живе повіки!

ВЧИТЕЛЬ. Шановні друзі, вчителі, учні!

Сьогодні ми зібрались в цьому залі, щоб у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної Сотні, які боролися за честь правду і гідність  і віддали своє життя за Україну. Ми з вами добре пам’ятаємо про події, які відбувались на Майдані, в столиці України. Події, які дали поштовх до дій по всій території держави. Це був надзвичайно важкий іспит для України, коли Український народ, вже в сучасний період новітньої історії боротьби за утвердження Української державності, продемонстрував свою європейськість, гідність і прагнення до свободи.

Ще кілька років тому, переглядаючи у засобах масової інформації новини і хроніки подій з Єгипту, Сомалі, сектору Гази, Чечні, Осетії, нам навіть у кошмарних снах не марилось, що у гарячу точку перетвориться наша Україна. І от у наш повсякденний словник жорстокою реальністю увірвались страшні гнітючі терміни: АТО, мобілізація, БТР, «Град», сепаратист, терорист… Кривавою плямою курсує картою України війна: Київ (Вулиця Грушевського, Інститутська), Крим, Одеса, Донбас… Колись – шахта і кузня Європи, сьогодні – незагоєна рана і біль України.

Але у мороці відчаю та безвиході ледь жевріє вогник віри та надії. Адже, всупереч ворожій пропагандистській машині, на небувалу за роки незалежності висоту піднялась хвиля українського патріотизму. В моді українські кольори, українські символи, українська мова. Національна самосвідомість спонукає чоловіків, молодих і зрілих, з півночі, півдня, заходу і сходу України записуватись добровольцями і захищати рідні землю до останньої краплі крові.  Саме наша єдність, сила нашого українського духу допоможуть перебороти всі труднощі.

 

Ведуча 1: Українська земля… Земля щедро полита кров’ю її синів. З нашої історії ми бачимо споконвічне прагнення українства до волі та незалежності неньки - України.

Ведуча 2: Українська земля… Це країна добрих, щирих, привітних, веселих і гостинних людей, які ніколи не поневолювали інші народи, а лише вміло захищалися від ворога.

Ведуча 1: Споконвіків українці боронили свою волю, незалежність, прагнення до свободи. Скільки довелось пройти шляху у боротьбі із ворогами козацької доби, із царським режимом Росії, фашистськими окупантами – гітлерівцями. Але вистояли, вибороли свободу! Ціною власних життів…

Ведуча 2:  Тим, хто в боротьбі за волю і кращу долю України не дожив до сьогоднішнього дня, спить у незнаних і безіменних могилах – присвячується!

Ведуча 1: Цвіту нашого народу, його славним синам і донькам, які у розквіті сил віддали свою молодість, і, найдорожче, життя – присвячується!

Ведуча 2: І знову, в котрий це вже раз

Зійшлися ми в одній родині,

Щоб пом’янути славний час,

Коли в офіру Батьківщині

Себе принесли кращі з нас.

Відеокліп

На сцені всі учасники заходу із свічечками у руках.

Учень 1. А як все починалось? Листопад  2013 рік. Україна перед важливим історичним кроком  –  стати незалежною Європейською державою. 21 листопада українська молодь, студенти, школярі вийшли на Майдан, на мирну акцію з гаслами: «Україна – це Європа», «Ми – вільні», «Ми хочемо в ЄС». В їх руках були лише прапори України та Євросоюзу, а в очах – надія та віра у майбутнє. А що ж було далі?…

Учень 2. А далі – не підписання угоди про асоціацію. Через соціальні мережі люди стали само організовуватися і йти на Майдан Незалежності. Близько 22:00 учасників мітингу нараховувалось більше 1500 осіб. А що ж було далі?…

Учень 1. А далі… У ніч проти 30 листопада  українська влада на дахах будинків розмістила снайперів, а силами «Беркуту» влаштувала силовий розгін мирного Євромайдану в Києві. На очах у всього світу влада била свій народ, своїх дітей. А що ж було далі?…

Учень 2. А далі… Страшна звістка 22 січня 2014 року облетіла весь світ.  Стали відомі імена тих,  хто поліг на Грушевського, пожертвувавши собою. Ці Герої стали першими з Небесної сотні…

Виходять учні (в руках тримають фото героїв Небесної Сотні)

1. Сергі́й Нігоя́н.  Народився та проживав у селі Березнуватівці Солонянського району Дніпропетровської області. Батько та мати — вірмени.  Сергій був єдиним сином. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі. Він сам поїхав на Майдан, оскільки мав український паспорт і вважав Україну своєю справжньою батьківщиною. Останнього разу він приїздив додому на свята і знов повернувся в Київ. Загинув, коли йому було 21 рік.  

Відеоролик «Нігоян декламує вірш Шевченка»

2. Михайло Жизневський. Громадянин Білорусі, виїхав з Батьківщини через політичні проблеми. В Україні був бійцем націоналістичної організації «УНА-УНСО». Останнім часом жив і працював у Києві та в Білій Церкві. Загинув під час штурму на вулиці Грушевського. Отримав наскрізне поранення в серце мисливською кулею.

3. Юрій Вербицький викрадений невідомими з Олександрівської лікарні разом з активістом Ігорем Луценко вранці 21 січня 2014 року. Його тіло було знайдено 22 січня в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами торту. За відео свідченням друга Юрія Вербицького Романа, при пізнанні було очевидно, що ноги перебиті — виднілися кістки, вся спина була синя, обличчя розбите, ребра випирали з правого боку зі шкіри, бо певне були поламані. Офіційною причиною смерті визнано лікарями лікарні — переохолодження.

4. Роман Сеник. 45 років. Помер в київській лікарні від важких поранень, після кількох перенесених операцій і не виходячи з коми.

5. Майдан… з Героями іде прощання…

Тисячі людей зібралися в цю мить.

Для когось на землі вона передостання,

А хтось в землі сирій вже мирно спить…

Вже не побачить батько, не зустріне мати…

Живого сина в світі більше вже нема…

Прийшли у путь останню проводжати

Своїх Героїв… вічная їм слава й хвала…

Учень 3. Замість того,  щоб мирно врегулювати ситуацію, 18 лютого тодішня влада на чолі з президентом Януковичем віддала злочинний наказ застосувати зброю і зробити «зачистку» Майдану, застосовуючи водомети, бронетранспортери і вогнепальну зброю. Майдан щосекунди стікав кров’ю. Поранених не давали виносити, скажені пси цілили в саме серце тим, хто поспішав побратиму на допомогу. Вбивали всіх: молодих, старих, жінок, дівчат, медиків, представників преси. До кінця дня 20 лютого, пізніше названого у народі «Чорним четвергом», було вбито близько сотні героїв, названих пізніше Небесною сотнею.

Учень 4. Наймолодший герой Майдану Назар Войтович. Йому було 17 і у батьків він був єдиним. Навчався на третьому курсі відділення дизайну Тернопільського кооперативного торговельно-економічного коледжу. Ще 19 лютого, Назар був на парах, а ввечері мав тільки віднести до автобуса, який їхав на Київ, речі для столичного майдану. В останню хвилину чомусь вирішив, що й сам поїде туди. Це рішення коштувало йому життя.

З друзями до Києва прибув пів восьмої ранку.  А за дві години на дзвінок від мами замість сина відповіла незнайома жінка із Михайлівського собору, яка повідомила, що Назара вбито пострілом у голову. Снайперська куля влучила хлопцеві в обличчя і вийшла через хребет. А вже наступного дня, 20 лютого, під час протистоянь на Майдані його вбили з вогнепальної зброї.

 

Відео кліп «Небесна сотня поіменно…»

 

Учень 5. Мамо, не плач. Я повернусь весною.

У шибку пташинкою вдарюсь твою.

Прийду на світанні в садок із росою,

А, може, дощем на поріг упаду.

Мені колискову ангел співає

I рана смертельна уже не болить.

Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває

Душа за тобою, рідненька, щемить.

Мамочко, вибач за чорну хустину

За те, що віднині будеш сама.

Тебе я любив… I любив Україну…

Вона, як і ти, була в мене одна.

Учень 6. Справжні бої розгорталися в центрі Києва 18-20 лютого на вулицях Інститутській, Грушевського, на Європейській площі, майдані, у Маріїнському парку! Із засобів оборони у мітингувальників були тільки дерев’яні щити, дерев’яні палиці, бруківка, яку розбирали прямо з-під ніг, «коктейлі Молотова», барикади, палаючі автомобільні шини і  їдкий дим, що густою хмарою оповив серце України – Київ.

До нас прийшла війна. Справжня кровопролитна війна. Нерівною була вона. Влада, сила і гроші – проти гарячих сердець. Зло – проти добра. Куля – проти мрії.

Учень 7.  Тисячі поранених і майже 100 людей було вбито снайперами та бійцями спецпідрозділів міліції.   Вони не були героями. Вони були звичайними людьми. І в останню мить віддали нам найдорожче – своє життя. За нас віддали. Аби ми жили. Безсмертні душі вбитих і закатованих відійшли у небеса, але вони вічно житимуть в народній пам’яті, бо «Герої не вмирають!»

 

Учень 8.  А сотню вже зустріли небеса…

Летіли легко, хоч майдан ридав.

І з кров’ю перемішана сльоза

А батько сина ще не відпускав!

Учень 9.  Й заплакав Бог, побачивши загін:

Спереду – сотник, молодий, вродливий

І юний хлопчик в касці голубій,

І вчитель літній – сивий-сивий.

Учень 10.  І рани їхні вже не їм болять.

Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло,

Як крила ангела, злітаючи назад,

Небесна Сотня в вирій полетіла…

 

Ведуча 1.  Україна заплатила високу ціну за свій європейський вибір на Майдані. Але не завершилася боротьба українського народу за свою незалежність. Кремлівська влада та колишні керівники України, які грабували народ і знищили українську армію,  приготували для українців  ще одне страшне випробування – ВІЙНУ!

Ведуча 2. Ніхто навіть не міг уявити, що у 21 столітті розпочнеться братовбивча війна між народами, які пліч-о-пліч боролись за свободу і Перемогу у ІІ Світовій війні. Російська армія,  ховаючись за спинами мирних жителів Донбасу, розпочала знищення України зі Сходу.

Пісня Віталік Білоножко «Я ненавиджу війну»

Учень 11. Не вмивайте кров’ю Україну!

Об’єднайтесь, хто з щитом і без щита.

Стане легше у важку хвилину,

Якщо серце переповнене доброта.

Істину не можна приховати,

І народ топтати, як сміття.

Скільки ще за правду воювати?

Поверніть украдені життя!

Учень 12. Вас омиють материнські сльози,

І ненависть за вбитих дітей.

Тут нема ні лірики, ні прози.

Ви вбиваєте людей!

Схаменіться, бо лихо Вам буде!

Божа кара - за найтяжчий гріх!

Не народ  Вас - Бог осуде.

Ви відповісте за всіх!!

Ведуча 1. Війна, яка триває зараз – це не жахливий сон, а страшний період нашої історії. Ця війна збирає свій кривавий урожай. Сплюндровані села та міста: Слов’янськ, Іловайськ, Волноваха, Дебальцеве, Донецьк… Біженці, вдови, сироти, поранені. І не одна небесна сотня поповнила вже небесний легіон захисників України перед Богом.

Пісня « Плакала калина»

Ведуча 2. В глибокій скорботі згадаємо тих, хто  загинув за нашу Україну, хто зараз своїм життям виборює її незалежність та цілісність Сході країни. Хвилиною мовчання вшануємо вічну пам’ять про них.

Хвилина мовчання

Ведуча 1. Нехай пам’ятають про наших героїв,

що за волю поклали безцінне життя,

що творили історію, наше минуле,

у яке вже нема вороття.

Ведуча 2. Сьогодні я молюсь за Україну,

За всіх померлих і за всіх живих,

Які будь-що боронять вже руїну,

Допоки стукіт серця не затих.

Виконується пісня Т. Петриненко «Господи, помилуй нас».