Значення текстильної промисловості. Класифікація швейних матеріалів

ТЕМА  № 1. ВСТУП

Урок 1 – 2: Значення текстильної промисловості. Класифікація швейних матеріалів.

План:

1. Предмет матеріалознавство швейного виробництва.
2. Коротка історія розвитку текстильної промисловості на Україні.
3. Класифікація швейних матеріалів та вимоги до одягу.

1. Предмет матеріалознавство швейного виробництва.

Основними завданнями, які стоять перед виробниками одягу, є постійне оновлення асортименту та поліпшення якості швейних виробів, створення конкурентоспроможної продукції. Під час проектування одягу, в процесі його виготовлення, а також експлуатації виникає багато питань, пов’язаних із властивостями матеріалів, з яких виготовлено одяг, а саме:

• Які властивості слід брати до уваги при виборі матеріалів для конкретного виду одягу?
• Які властивості матеріалів суттєво впливають на конструкцію одягу та мають бути враховані при побудові креслення та виготовленні лекал виробу?
• Які властивості матеріалів зумовлюють вибір параметрів та режимів обробки при виготовленні виробів на швейному виробництві?
• Як поводяться матеріали при експлуатації одягу, після хімічного чищення та прання?

На всі ці питання можна отримати відповіді, вивчаючи дисципліну «Матеріалознавство».

Матеріалознавство – це наука, яка вивчає будову, властивості, асортимент та якість матеріалів для одягу та їх зміни внаслідок різних впливів при виготовленні швейних виробів та їх експлуатації.

Крім того, матеріалознавство дає рекомендації з раціонального та економного використання матеріалів в швейному виробництві.

Для виготовлення одягу використовують велику кількість різноманітних матеріалів, які відрізняються структурою, властивостями, способом виготовлення.

Матеріали, які використовуються при виготовленні одягу, поділяють на текстильні та не текстильні. Найбільш широко використовують текстильні матеріали, які виробляють з пряжі та ниток – продукції текстильних виробництв. Це тканини, трикотажні та неткані полотна, швейні нитки. Не текстильні матеріали випускають підприємства інших галузей промисловості. Це такі матеріали як: штучні шкіри, плівки, матеріали з плівковим покриттям, клеї, натуральні шкіра та хутро.

Властивості матеріалів безпосередньо пов’язані з видами волокнистої сировини, методами виробництва та оздоблення. Тому необхідно вивчати будову, хімічний склад і властивості текстильних волокон, види та властивості текстильних ниток, методи виробництва та види пряжі, технологію текстильного виробництва.

Основними постачальниками матеріалів для одягу є текстильна та трикотажна промисловості; промисловість штучних шкіряних матеріалів та матеріалів з плівок; текстильно-галантерейна та хутряна промисловості. Але головними постачальниками є текстильна промисловість. Обсяги виробництва тканин та трикотажних полотен постійно збільшується, значно поновлюється асортимент та поліпшується якість тканин. Випускаються тканини нових структур з новими різноманітними спеціальними оздоблюваннями, які поліпшують зовнішній вигляд та властивості тканин.

Постійно зростає та поширюється сировинна база текстильної промисловості, значне місце в ній займають хімічні волокна.

Знання матеріалів, вміння оцінити їхні будови, властивості, асортимент і якість необхідні для розробки досконалої конструкції одягу, добору режимів та технології обробки матеріалів для виготовлення одягу високої якості.

Для того щоб достатньо глибоко і повно ознайомитися з будовою і властивостями волокон, пряжі та тканин, будемо проводити лабораторно-практичні роботи.

2. Коротка історія розвитку текстильної промисловості на Україні.

Текстильна промисловість є провідною галуззю легкої промисловості, підприємства якої виробляють товари народного споживання. Текстильна промисловість виробляє різні тканини для населення і технічних потреб. Традиційно тканини виробляються з натуральних волокон як рослинного (бавовник, льон, коноплі, джут тощо), так і тваринного (вовна, кокони шовкопряду) походження. З розвитком хімічної промисловості зі середини 70-х років ХХ ст. зросла частка тканин, вироблених із синтетичних та штучних волокон.

Виробництво бавовняних тканин відзначається найбільшим обсягом і представлене в країнах, що вирощують бавовник, і в тих, які імпортують сировину. Головними виробниками є Китай, Індія, США, Росія. На другому місці за обсягом – виробництво тканин із хімічних волокон. Лідерами тут залишаються США і європейські країни, а останнім часом, значно нарощують об’єми випуску цих тканин Нові індустріальні країни Азії.

Виробництво льняних тканин переважає в країнах, де вирощується льон-довгунець і є потужності його переробки (Росія, Білорусь, Чехія, Україна, Польща, Франція тощо). Основними виробниками натуральних та штучних шовкових тканин традиційно залишаються Японія, Індія, Китай та країни Європи.

Вовняні тканини виробляють Італія, Велика Британія, Росія, Японія. Вовну як сировину на світовий ринок постачають Австралія, Аргентина та інші країни з великим поголів’ям овець, кіз, верблюдів та інших тварин. Отже, крім високорозвинутих країн, текстильна промисловість широко представлена у країнах, що розвиваються, де є в надлишку дешева робоча сила.

Ткацька промисловістьУкраїни

До XVII століття

Доморобне виробництво тканин було поширене на українських теренах від неоліту. За часів Київської Русі воно відокремилося в окреме ремество і набуло деякої диференціації. Значним осередком ткацького ремесла і торгівлі тканинами був Київ, куди привозили ірано-візантійські шовкові і золототкані матерії і суконні вироби зЗахідної Європи. Військові потреби княжих дружин впливали на поширення виробництва вітрильного полотна, шатер, теплого вовняного одягу тощо.

Після татарської навали і занепаду Києва осередком текстильного виробництва стали міста Галичини і Волині, а саме Львів; у XVI—XVII століттях також Луцьк, Крем'янець, Володимир-Волинський й інші міста, з сер. XVII ст. ще деякі міста Лівобережжя. Із заснуванням цехів, техніка виробництва тканин значно удосконалюється (серед іншого, сукно виготовлялося при допомозі фолюшів — великих ступ для збивання сукна, що ставилися на водяних млинах); разом з тим почалася деяка спеціалізація виробництва.

Гетьманський уряд підтримував розвиток текстильного виробництва (серед іншого для військових потреб — сукно, вітрила) і охороняв його митною політикою. У XVIII столітті у зв'язку з поступовим послабленням автономії гетьманської держави на текстильне виробництво в Україні чимраз більший вплив мала меркантилістична політика царського уряду, регламентація виробництва, його розбудова (головним чином в центральних районах Росії) для військових потреб (сукно для армії), скуп текстилю державою; вона й мала власні текстильні заводи та вівчарські заводи-ферми. На ізоляцію українського текстильного ринку впливала заборона вивозити за кордони Російської імперії тканини з льону і конопель (1714), вовни і вовняного прядива (1720) і ввозу (1721) полотна, шовкових матерій, панчішних виробів тощо. Разом з тим московські підприємства скуповували за низькою ціною українське прядиво й вовну та перепродували їх у Москву або за кордон за дорожчими цінами. 1757 року скасовано митний кордон між Україною і Росією. Тариф 1822 року остаточно забезпечив російській текстильній продукції монопольне становище в Україні, а з 1830-го запроваджено також і спеціальне мито на польські суконні вироби.

З кінця XVII століття панівною формою текстильного виробництва в Україні стає мануфактура. Вона виступала у двох видах: поміщицької (також вотчинна — посесійна або кріпосницька), яка будувалася на безкоштовній праці кріпаків, і купецької (капіталістичної) з найманими робітниками. 15 (це були властиво ремісничо-кустарні верстати) до 1000 робітників.

Суконна мануфактура була пов'язана з зростанням вівчарства; але лише частину вовни перероблювали в Україні, більшість (особливо з південної України, де майже не було суконних мануфактур) експортували до Росії.

У 1850 — 60-их pp. у текстильній промисловості України відбулися далекосяжні зміни, бо через скасування кріпацтва поміщицька мануфактура втратила свою базу (1860 її уділ становив ще 47%) і незабаром майже перестала існувати; разом з промисловим переворотом і повільним (з 1830-их pp.), але постійним введенням машинної техніки мануфактурне виробництво перетворювалося на фабричне.

Інші галузі текстильної промисловості (полотняна, шовкова) мали в Україні підрядне значення. Виробництва бавовняних тканин, яке посіло в Росії перше місце, в Україні не існувало.

XIX століття[ред. • ред. код]

У другій пол.19 — на поч.20 в. Текстильна промисловість зазнала ще більшого занепаду, хоч Україна мала всі дані для її розвитку: чимало сировини (вовна, льон, коноплі) і корисне географічне положення для імпорту ін. (бавовна, джут), багато рук до праці і місц. ринок збуту. Причиною цього була колоніальна політика Росії, що хотіла мати в Україні ринок збуту для своєї текстильної промисловості. З різних видів Т. п. в Україні майже цілком не було бавовняної і шовкової, дуже слабо була розвинена льонарська і конопляна (дрібні, майже кустарні промисли), слабо (3,4% всерос. продукції) вовняна (переважно вовномийні зав.) та були невеликі суконні фабрики.

XX століття

1914 в Україні було всього 6 більших текст. підприємств: дві вовномийки і мішечний зав. у Харкові, один мішечноканатний зав. і джутова фабрика в Одесі та Луганськийзав. пресового сукна для олієнь; всі вони давали ледве 0,6% виробництва всієї промисловості України;

1914 — 40 pp

Під час першої світової війни в Україну перенесено деякі дрібні підприємства Т. п. з Росії і Польщі. Після 1917 Т. п. занепала. 

За довоєнних п'ятирічок в Україні створено ряд нових галузей Т. п.: трикотажну (фабрики в Одесі, Харкові, Києві) і первинної обробки луб'яних культур (9 зав. в Одеській, Миколаївській і Дніпропетровській обл.) та реконструйовано і поширено ін. (зокрема вовняну).

З 1950 р

Під час другої світової війни більшість підприємств текстильної промисловості зруйновано і їх реставрація закінчилась аж у 1950 — 55. Починаючи з 1960-их pp. значно розширився асортимент виробництва Т. п., будуються нові зав.; відбувається частково механізація виробничих процесів. Так, за 1961 — 70 виробництво білизняних тканин збільшилося у 22 рази.

3. Класифікація швейних матеріалів та вимоги до одягу.

Всі матеріали, які використовують в швейному виробництві при виготовленні одягу, поділяються на групи за призначенням:

1. Оснівні матеріали – матеріали, які використовують для виготовлення деталей верху швейного виробу.
2. Підкладкові матеріали – матеріали для виготовлення деталей підкладки у верхньому одязі (тканини та трикотажні полотна).
3. Утеплювальні матеріали – матеріали для теплоізоляційних прокладок в одязі (ватини, хутро, пух, поролон та ін.).
4. Прокладкові матеріали – матеріали, які використовують для виготовлення деталей прокладки в одязі для надання їм необхідної жорсткості та форми (тканини, неткані полотна, тасьма, стрічки та ін.).
5. Матеріали для з’єднання деталей одягу (швейні нитки, клейові матеріали).
6.  Оздоблювальні матеріали – матеріали для декоративного оздоблення одягу (мереживо, стрічки, тасьма, шнури, сутаж та ін.).
7. Фурнітура – допоміжні вироби для застібок в одязі та для його оздоблення (ґудзики, тасьма – блискавка, кнопки, гачки, петлі, пряжки та ін.).

Для правильного та раціонального використання матеріалів необхідно знати властивості цих матеріалів та вміти визначати ці властивості.

Одяг повинен задовольняти певним вимогам: гігієнічним, технологічним, естетичним та економічним.

Гігієнічні вимоги до одягу – це вимоги з гігроскопічності, повітропроникності, інерції до забруднення, теплозахисних якостей та ін. Гігієнічні вимоги до одягу визначаються його призначенням.

Технологічні вимоги до одягу – це вимоги до механічних та фізичних властивостей матеріалів, які виявляються в процесі виготовлення одягу. Це такі властивості матеріалів як міцність, видовження внаслідок розтягу, драпірування, жорсткість, розсунення ниток в швах, обсипання ниток та ін. пошиття одягу виконується за затвердженими методами обробки. Одяг має бути міцним, стійким до прання та хімічної чистки; мати високу міцність фарбування, високу формостійкість і зберігати ці основні якості в процесі експлуатації.

Естетичні вимоги до одягу спрямовані на забезпечення високої якості оформлення зовнішнього виду матеріалів у відповідності зі стилем, напрямком моди, національними традиціями. Одяг має бути модним, красивим, зручним.

Економічні вимоги до одягу характеризуються вартістю матеріалів, терміном служби швейного виробу та легкістю догляду за ним в процесі експлуатації.

При вивченні курсу матеріалознавства майбутні спеціалісти набувають знання зі структури та властивостей матеріалів, навички та вміння обґрунтованого вибору матеріалів для швейного виробу, оцінки якості матеріалів за стандартними методиками, а також правильного формування вимог до матеріалів. Глибокі знання основ матеріалознавства, вміле використання цих знань – одна з умов поліпшення рівня якості швейних виробів.