ЗНО №36 Історія України

 

1. Україна в 2005-2010 рр.

 

23 січня 2005 р. в сесійній залі Верховної Ради України відбулася інавгурація – урочистий вступ на посаду Президента України В. Ющенка. В залі було багато іноземних гостей, чимало поважних представників українського суспільства. 

4 лютого 2005 р. 365 депутатів Верховної Ради України підтримали пропозицію В. Ющенка призначити Ю. Тимошенко на посаду Прем’єрміністра.

Уряд поставив перед собою кілька ключових завдань:

✓  наповнити державний бюджет за рахунок ліквідації пільг в оподаткуванні, вільних економічних зон і всіляких тіньових схем отримання доходів; припинення контрабанди, маніпуляцій із поверненням податку на додану вартість (ПДВ);

✓  підвищити доходи громадян за рахунок збільшення заробітної плати, розширення соціальних виплат тощо;

✓  провести реприватизацію незаконно приватизованої власності.

Проте в «помаранчевій» команді назрівав розкол, основна боротьба розгорнулась між Кабінетом Міністрів, який очолювала Юлія Тимошенко та РНБО, Секретарем якого був Петро Порошенко. 8 вересня 2005 р. Ющенко відправив у відставку уряд Тимошенко. Уряд очолив Юрій Єхануров.

За часи його прем’єрства 30 грудня 2005 р. Україну було визнано державою з ринковою економікою.

 

Вибори до ВР 2006 р. 

У парламентських виборах 2006 р. взяли участь 45 партій і блоків. Проте 3%-й бар’єр подолали лише п’ять із них. Найбільше голосів набрала Партія регіонів (32,14 %), другу позицію посів БЮТ (22,29 %), далі йшли «Наша Україна» (менше 14 %), СПУ (5,6 %), КПУ (3,6 %). Вибори 2006 р. вперше відбулися за пропорційною системою. Проте головну роль у виборах відіграли не партійні програми, а авторитет лідерів. Парламентська кампанія фактично стала продовженням президентських виборів 2004 р., а перемогу Партії регіонів розглядали як реванш за попередню поразку. Проте набраної кількості голосів регіоналам було недостатньо для формування самостійної парламентської більшості. До того ж «помаранчеві» сили разом мали більше голосів. Така ситуація зумовила тривалий переговорний процес і жорстку боротьбу навколо формування парламентської більшості.

6 липня 2006 р. Головою Верховної Ради України було обрано О. Мороза. Це стало свідченням домовленості про створення Антикризової коаліції між Партією регіонів, КПУ і СПУ. Так, у результаті переходу СПУ до стану «антипомаранчевих» сил «помаранчеві» зазнали поразки. До того ж набули чинності поправки до Конституції України, які значно звужували обсяг повноважень Президента України. Прем’єр-міністром України за поданням

Президента став В. Янукович. 

 

Президент України В. Ющенко 2 квітня 2007 р. видав Указ «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і призначення дострокових виборів на 27 травня 2007 р.». Відповідно до Указу Президента

України від 31 липня 2007 р. вибори було перенесено на 30 вересня.

 

 

Вибори до ВР 2007 р.

На виборах 3%-й бар’єр подолали п’ять партій і блоків: Партія регіонів (34,37 %), БЮТ (30,71 %), блок «Наша Україна — Народна Самооборона» (14,15 %), КПУ (5,39 %), Блок Литвина (3,96 %). СПУ набрала 2,86 % і до парламенту не потрапила.

У новому складі Верховної Ради України БЮТ і блок «Наша Україна – Народна Самооборона» утворили парламентську більшість у складі 227 депутатів. Головою Верховної Ради України було обрано А. Яценюка, а

Прем’єр-міністром України – Ю. Тимошенко.

 

16  травня 2008 р. – Україна стала членом Світової організації торгівлі. 

Київ засудив агресію Росії проти Грузії в серпні 2008 р., а також Україна попередила Росію про небажаність участі кораблів Чорноморського флоту Росії, що базуються в Криму у війні проти Грузії.

Від самого початку РФ підтримувала В. Януковича.Зовнішньополітичний курс України декларований Ющенком був спрямованим наєвроатлантичну інтеграцію, що дуже непокоїло Кремль. Саме тому Москва вирішили тиснути на Київ, розпалюючи антиукраїнські настрої в Криму та Донбасі. Ще одним важелем тиску на Україну стали газові війни. Росія відмовлялась постачати Україні газ, вимагаючи збільшення ціни. Ситуація в українсько-російських відносинах стабілізувалась лише після того як Янукович очолив уряд. Проте в 2008 р. Росія розпочала нову газову війну проти України, а з 1 січня 2009 р. «Газпром» повністю припинив постачання газу до України. Москва вдало підтримувала конфлікт ЮщенкоТимошенко, і18 січня 2009 р. між главами урядів обох країн Тимошенко і Путіним була підписана нова газова угода, яка не була вигідна Україні. Ціна на газ збільшувалась до 450 доларів за тисячу кубометрів. Ця угода була невигідна українські економіці та фактично започаткувала енергетичну колонізацію України Росією.

 

2. Вибори Президента 2010 р.

Вибори були призначені на 17 січня 2010 р.

Перший тур голосування не виявив переможця. Голоси виборців розподілилися таким чином: В. Янукович (35,32 %), Ю. Тимошенко (25,05 %), С. Тігіпко (13,06 %).

У другому турі з мінімальною перевагою перемогу здобув В. Янукович. 

 

Обрання нового Президента призвело до чергового переформатування в парламенті. Із порушенням чинної Конституції було створено нову пропрезидентську коаліцію кількістю 235 депутатів у складі фракцій Партії регіонів, КПУ, Блоку Литвина, позафракційних депутатів і депутатів, що погодилися увійти до коаліції на основі індивідуального членства. Коаліція сформувала уряд на чолі з М. Азаровим.

Новий уряд і Президент змінили зовнішньополітичний курс і внутрішню політику країни. За рішенням Конституційного Суду України було скасовано конституційну реформу 2004 р. і відновлено дію Конституції 1996 р. Спроба запровадити в Україні парламентсько-президентську форму правління завершилася поразкою.

 

3. Розвиток України в 2010-2013 рр.

Внутрішня політика:

➢наступ на опозицію: 2011 р. була засуджена Ю. Тимошенко (7 років), а 2012 р. – Ю. Луценко (4 роки). Опозиційні лідери почали виїжджати за кордон. 

➢утиски свободи слова (Індекс свободи слова – з 42 на 130 місце) та падіння в рейтингу демократії з 53 на 79 місце.

➢Було проголошено проведення податкової, пенсійної, судової та інших реформ, скорочення бюрократичного апарату, просування в бік європейської інтеграції. 

➢ Листопад – грудень 2010 р. – «Податковий майдан» - проти прийняття нового Податкового кодексу – був розігнаний силовиками 3 грудня під приводом встановлення новорічної ялинки.

➢2012 р. – проведення спільно з Польщею «Євро-2012».

➢ 3 липня 2012 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про засади державної мовної політики», авторами якого були Колесніченко та Ківалов, члени Партії регіонів. Закон був спрямований на розширення прав російської мови, ним провладна партія хотіла здобути собі політичні бонуси на майбутніх виборах. Наслідки:

«мовний Майдан» (3 липня – 8 серпня 2012 р.).

 

Вибори до ВР України 2012 р.

Партія регіонів + «Сильна Україна» С. Тігіпко

VS

Об’єднана опозиція (утворилася 22 січня 2012 р.)

Напередодні парламентських виборів, провладна партія ініціювала зміни до виборчого законодавства, зокрема прохідний бар’єр для політичних партій було збільшено до 5%, а також заборонено брати участь у виборах політичним блокам, що на думку експертів, зроблено для того, щоб не дати об’єднатися розрізненій опозиції. Незважаючи на численні фальсифікації, підкуп виборців та використання адміністративного ресурсуПартія регіонів отримала – 30% голосів; Батьківщина – 25,54%; УДАР – 13,96%; КПУ – 13,18%; Свобода – 10,44%. Оскільки вибори відбували за змішаною системою то владі вдалось перетягнути на свою сторону чимало самовисуванців і вже 12 грудня 2012 р. було затверджено уряд на чолі з М. Азаровим, спікером Верховної Ради став один з лідерів Партії регіонів В. Рибак.

 

 

Зовнішня політика:

➢ 21 квітня 2010 р. президент РФ Д. Медвєдєв відвідав Харків, де було підписано угоду про знижку у сто доларів ціни на газ для України, взамін українська сторона погоджувалась продовжити термін дислокації ЧФ Росії до 2042 р., так звані Харківські угоди.  

 

➢ 2 квітня 2010 р. президент В. Янукович ліквідував комісію з підготовки вступу України до НАТО. Водночас Київський апеляційний суд заборонив проведення референдуму з питання вступу України до НАТО. 

➢ 1 липня 2010 р. Верховна Рада ухвалила Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», в якому наша держава визначається як позаблокова європейська держава.

➢ 21 листопада 2013 р. Кабінет Міністрів України призупинив процес підготовки до підписання Угоди про асоціацію між

Україною та ЄС, мотивуючи це «інтересами національної безпеки».

У відповідь уже ввечері цього ж дня люди, переважно студентство, зібралися на Майдані Незалежності на підтримку європейської інтеграції. Такі самі акції розгорнулися в інших областях України. Згодом вони отримали узагальнюючу назву Євромайдан. Однак навіть під тиском суспільства В. Янукович на саміті Східного партнерства у Вільнюсі (Литва), що відбувся 29 листопада, відмовився підписати Угоду про асоціацію з ЄС. А 30 листопада «Беркут» на Майдані Незалежності жорстоко розігнав людей, які протестували проти рішення Президента призупинити переговори із ЄС.

 

Застосування сили проти мирних людей викликало хвилю обурення в українській громадськості. Ця подія стала переломним моментом у революційних подіях. Поступово протести перетворилися із проєвропейських на антиурядові і стали значно масштабнішими.

 

4. Революція Гідності

	!!! Термін		«Революція Гідності» (Євромайдан) – масові народні виступи проти корумпованої олігархічної влади в листопаді 2013 – лютому 2014, які призвели до повалення режиму В. Януковича.

 

Причини «Революції Гідності»:

✓  панування олігархату, особливо так званої «Сім’ї»;

✓  зростання корумпованості режиму В. Януковича;

✓  натиск на демократію, права людини;

✓  збільшення політичної й економічної залежносте від Росії;

✓  посилення зросійщення України;

✓  погіршення матеріального становища значної частини населення; ✓ відмова від європейської перспективи.

Рушійні сили Революції Гідності (Євромайдану):

✓  українське студентство, особливо на початковому етапі подій;

✓  футбольні фанати – одна з найбільш організованих частин української молоді;

✓  представники середнього та малого бізнесу;

✓  наймані працівники з різних сфер і регіонів;

✓  представники інтелігенції, селянства тощо.

 

Дата	Перебіг основних подій
21-23 листопада     2013р.	Уряд М.Азарова оголосив, що процес євроінтеграції призупиняється в зв’язку з тим, що українська економіка не

 

	готова до асоціації, та не витримає конкуренцію з ЄС. Опозиційні політики закликали українців вийти на мирний протест, щоб захистити свій європейський вибір. 21 листопада 2013 р. В Києві зібрався мітинг в підтримку євроінтеграції. Згідно рішенню київського суду мітинги в центрі столиці були заборонені, але це не зупинило мітингувальників. На Майдані було встановлено наметове містечко. Його комендантом був А.Парубій. Відбулися перші сутички протестувальників з міліцією. На підтримку євроінтеграції зібралися нечисленні мітинги в Львові, Івано-Франківську, Сумах, Кривому Розі, Дніпропетровську, Донецьку, Чернівцях.
24 листопада  2013р.	В Києві відбувся мітинг за європейську Україну (опозиція назвала його "Народне віче". За різними даними мітингувальників було від 50 до 100 тис.Вимагали дострокових парламентських і президентських виборів, якщо в Вільнюсі не буде підписана асоціація з ЄС. Частина мітингувальників хотіла заблокувати урядовий квартал, знову почалися сутички з міліцією. Опозиція заявила, що влада використовує провокаторів і таким чином загострюється протистояння. В подальшому їх назвали тітушками. Біля опівночі спецзагін "Беркут" атакував майдан, але протестувальники відбили атаку. На Михайлівській площі в Києві зібрався Антимайдан, який був організований Партією Регіонів. Звучали антиєвропейські гасла.
25-29 листопада 2013р.	Президент В.Янукович так і не підписав асоціацію з ЄС в м.Вільнюс. На Майдані в Києві опозиція заявила про дострокові вибори. Протестувальники відмовилися розходитися. Президента підтримали в Криму та східних областях.
30 листопада 2013р	Розпочався розгін мітингувальників. Спецпризначенці застосували силу. Частина демонстрантів отримала прихисток в Михайлівському соборі. Десятки студентів були побиті і госпіталізовані. Серед потерпілих були і співробітники МВС.
1 грудня 2013р.	На Майдані зібралося від 200 до 500 тис. протестувальників. Оголосили про безстроковий страйк. Головна вимога – відставка президента В.Януковича. Протестувальники захопили Київську міську раду та Київську міську державну адміністрацію, будинок профспілок.
2-8 грудня 2013р.	Протести продовжилися під Верховною Радою, кабміном та

 

	адміністрацією президента. Мітингувальники      скинули      пам’ятник      Леніну      на Бессарабській площі. В центрі Києва почали створювати барикади. Мітингувальників підтримали колишні президенти України Л.Кравчук, Л.Кучма, В.Ющенко. Закликали сторони не допустити кровопролиття. Мітингувальників підтримав колишній президент Грузії М.Саакашвілі, а також  помічник держсекретатя США В.Нуланд та інші іноземні політики. Відбулося народне віче "Марш мільйонів" в підтримку євроінтеграції. На майдані почали створюватися загони самооборони.
9-15 грудня 2013р.	Розпочався мітинг         біля   Генеральної           прокуратури. Протестувальники вимагали притягнути до відповідальності міліціонерів, які перевищили повноваження під час розгону студентів . Майдан відвідала представник ЄС Кетрін Ештон. Вона провела переговори з президентом і опозицією. Закликала українську владу прислухатися до думки власного народу. Євромайдан підтримали західні та центральні області, а владу-південні та східні. Прибічники президента проводили свої мітинги в Маріїнському парку. Європейські політики звинуватили Януковича в зупинці процесів євроінтеграції, та в намаганні затягнути Україну в Митний союз з Росією.
16-22 грудня 2013р.	Опозиційні депутати ВР почали вимагати відставки прем’єрміністра М.Азарова. Було зірвано прийняття бюджету в парламенті. Президент Росії  В.Путін надав допомогу Україні 15 млрд.доларів на підтримку економіки.Опозиція заявила, що в такий спосіб Росія хоче затягнути Україну до Митного союзу. Протестувальники створили Раду Майдану.Очолювали О.Тягнибок, А.Яценюк, В.Кличко та ряд інших політиків та діячів культури .
23-31грудня 2013р.	Спочатку організатори протестів хотіли призупинити свої дії до кінця новорічних свят, але потім прийняли рішення не розходитися до повного виконання своїх вимог. До вимог додалися нові – боротьба з корупцією, проведення дострокових виборів, та ряд інших. Тітушки побили журналістку Т.Чорновіл в Києві та

 

		активіста Євромайдану в Харкові Д. Пилипця. На Майдані прозвучали вимоги-ліквідувати загін спецпризначення "Беркут". На сході та півдні України проходили виступи Антимайдану за федералізацію України та вступ в Митний Союз. В Києві автомайдан хотів здійснити візит до резиденції президента в Межигір’ї, але по дорозі його зупинила міліція.
Січень 2014 р.		16 січня 2014 року Верховна Рада України з численними порушеннями прийняла закони, які обмежували права громадян України. В народі їх прозвали "Диктаторські закони". Заборонялися мітинги, обмежувалася свобода слова, преси, контролювалися засоби масової інформації. Журналістам заборонили проводити розслідування про корупцію чиновників. 19 січня 2014 року на Майдані протестувальники виступили проти "Диктаторських законів". Організація "Правий Сектор" вступила в сутички з спецпризначенцями, далі приєдналися інші протестувальники.
		22 січння 2014року. На Майдані з’явилися перші загиблі- Сергій      Нігоян,      Михайло      Жизневський      ,Юрій
		Вербицький.	Наступного дня в лікарні померли Р.Сеник та Влада та опозиція провели переговори, на яких домовилися                 диктаторських    законів    та    амністію учасникам протестів як майдану, так і антимайдану.  січня 2014 року. Відбулися масові мітинги на підтримку Євромайдану по всій Україні крім Криму, Донецької та Луганської областей. В західних областях мітингувальники почали захоплювати обласні та міські адміністрації. Продовжилися сутички з правоохоронцями.
		О.Бадера. про    скасування 22-26
Лютий 2014 р.		18              лютого 2014року. Протестувальники прийшли до Верховної Ради, з вимогою відновити Конституцію України 2004 року, та обмежити владу президента. Їх вимогу відкинули, знову почалися сутички з правоохоронцями та тітушками. Беркутівцям вдалося відтіснити протестувальників на Майдан. Становище ставало критичним. Майдан був оточений спецпризначенцями. З великими труднощами вдалося відбити атаку "Беркуту" в ніч з 18-19 січня. Загинуло близько 20 людей. До оточених проривалися кияни та інші активісти, що приїхали до столиці. 19              лютого 2014 року. Відбулися переговори влади та опозиції, але вони були безрезультатні. Мітингувальники продовжували відбивати атаки правоохоронців. До них через
	оточення приєднувалися активісти з усієї України. 20 лютого 2014року. Мітингувальники перейшли в наступ, правоохоронці почали застосовувати вогнепальну зброю. Загинуло більше сотні мітингувальників, декотрі з них не ідентифіковані до сьогодення. Всіх загиблих на Майдані назвали "Небесна Сотня".    Верховна Рада відновила Конституцію 2004року, обмеживши владу президента. 21лютого2014року. На Майдані відбулося прощання з "Небесною Сотнею". Виступив В. Парасюк і оголосив вимогу усунути Януковича від влади, якщо вимога не буде виконана, то протестувальники розпочнуть штурм резиденції президента в Межигір’ї. 22 лютого 2014 року. Верховна Рада усунула В.Януковича з посади президента України, сам колишній президент втік до Росії. Були призначені дострокові президентські вибори на 25 травня 2014 року. Партія Регіонів засудила злочинні дії Януковича. Генеральна прокуратура України оголосила Януковича в розшук. Він підозрюється в масових вбивствах на Майдані та державній зраді. Отже, після подій на Майдані перемогу здобули демократичні сили, режим Януковича був ліквідований.

 

Після перемоги Євромайдану відновлювалася дієздатність органів державної влади. 23 лютого обов’язки Президента поклали на Голову ВР Олександра Турчинова. Стартувала кампанія з позачергових виборів Президента України та була сформована нова парламентська більшість у складі п’яти фракцій. 

 

5. Вибори 2014 р.

Підсумки позачергових президентських виборів 2014 року

Кандидати в Президенти України, які набрали більше 5%	Відсоток отриманих голосів, %
Порошенко Петро Олексійович	54,70
Тимошенко Юлія Володимирівна	12,81
Ляшко Олег Володимирович	8,32
Гриценко Анатолій Степанович	5,48
Тігіпко Сергій Леонідович	5,23

 

Переможцем президентських виборів, які відбулися 25 травня, вже в

першому турі став П.О.Порошенко* (не голосували в Криму та м. Севастополі, тому що були під окупацією, і в окремих районах Донецької й Луганської областей). Того ж дня відбулися вибори міських голів у найбільших містах України. (Карта)

Указом Президента Порошенка були припинені повноваження ВР України в серпні 2014 р., оскільки більшості в парламенті не було, а позачергові вибори

народних депутатів були призначені на 26 жовтня 2014 року. 

Вперше до ВР не потрапила Комуністична партія. Коаліція створена з 5 політичних сил. Прем’єр – міністром було обрано А.Яценюка, а Головою ВР –

В.Гройсмана (випереджувальне завдання). 

 

Підсумки позачергових парламентських виборів 2014 року  (за партійними списками)

Політична сила	Відсоток набраних голосів, %
Політична партія «Народний фронт»	22,14
Партія «Блок Петра Порошенка»	21,82
Політична партія «Об’єднання «Самопоміч»	10,97
Політична партія «Опозиційний блок»	9,43
Радикальна Партія Олега Ляшка	7,44
Політична партія Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»	5,68

 

6. Анексія Криму (2014 р.)

23 лютого в Севастополі відбувся 20-тисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати в Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії Олексія Чалого. 

26 лютого перед будинком кримського парламенту відбулася акція сепаратистів, але вона була нівельована проукраїнським мітингом. 

 

 

 

Мітинг на підтримку єдності України

 

У ніч на 27 лютого російський спецпідрозділ захопив парламент та уряд Криму, над ними підняли прапор Російської Федерації.

Починаючи з 1 березня російські війська розпочали масштабні силові акції, спрямовані на блокування українських військових баз на території Криму, захоплення адміністративних приміщень, контроль транспортних магістралей та інших стратегічно важливих об’єктів. Одразу захопити об’єкти не вдалося, незважаючи на зраду командувача флоту України Д.

Березовського. Після майже місячної облоги й силових дій військові об’єкти України в Криму були захоплені. Дві третини особового складу частин перейшли на бік Росії.

11 березня 2014 р. Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Севастопольська міська рада прийняли Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим та м. Севастополя. 

16 березня 2014 р. за рішенням кримського парламенту був проведений референдум щодо статусу Криму, який суперечив законодавству України. В умовах бойкотування референдуму кримськотатарським народом,

присутності великої кількості озброєних російських військовослужбовців, а також масових фальсифікацій референдум в АРК нібито зібрав понад 1,2 млн заповнених бюлетенів (це відповідає 83,10 % загальної кількості виборців), із яких 96,77 % зробили вибір «за возз’єднання Криму з Росією на правах суб’єкта Російської Федерації». Насправді, як свідчать окремі російські парламентарі та лідери кримських татар, за незалежність Криму проголосувало

приблизно 32-34 % виборців, що взяли участь у референдумі.

18 березня 2014 р. у Москві президент Росії В. Путін, прем’єр-міністр самопроголошеної Республіки Крим С. Аксьонов, голова новоствореної Державної Ради самопроголошеної Республіки Крим В. Константинов, представник сепаратистського керівництва м. Севастополя О. Чалий підписали так званий Договір про прийняття Криму до складу Росії.

 

 

 

 

 

7.  Російська агресія на Сході України

➢Перші масштабні проросійські виступи на сході та півдні України відбулися 1 березня 2014 р. (Донецьк, Луганськ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Херсон та Одеса). У цей день мітингувальники намагалися підняти над будівлями обласних державних адміністрацій російські прапори, виголошуючи «Росія!», «Путін — наш президент!» тощо. У цих акціях масово брали участь «туристи» з Росії. Мітинги мали підтримку з боку Партії регіонів, КПУ.

➢Найбільшого загострення ситуація набула у квітні. Відбулися спроби проголосити «народні республіки»: 7 квітня – Донецьку та Харківську, 28 квітня – Луганську. Сепаратистський рух у Харкові та інших містах було придушено українськими правоохоронцями та активістами. На Донбасі на боці сепаратистів, які почали створювати незаконні збройні формування, з’явилися збройні загони російських найманців. До керівництва так званих «ДНР» і «ЛНР» увійшли громадяни Росії. Почала розкручуватися ідея створення «Новоросії» з південних і східних областей України.

➢Одним із найважливіших форпостів сепаратистів став Слов’янськ, де 12 квітня відбулося збройне захоплення районного відділу міліції, і над ним підняли прапор Російської Федерації. Дії сепаратистів схвалила міський голова, член Партії регіонів Н. Штепа. Участь в операції брав загін російського спецпідрозділу із Криму та Росії на чолі з відставним полковником російських спецслужб І. Гіркіним (Стрєлковим), до якого приєдналися місцеві жителі. Того ж дня було захоплено відділ міліції та виконком у Краматорську, над будівлею виконкому піднято прапор самопроголошеної ДНР. Те саме сталося і в Артемівську. Подібні збройні акції почали ширитися регіоном.

➢ До кінця квітня сепаратисти зайняли Донецьк, Луганськ, Горлівку, Краматорськ, Слов’янськ, Лисичанськ, Маріуполь; під їхнім контролем опинилася половина території та населення Луганської та Донецької областей. Із 18 квітня російські прапори на захоплених адміністративних будівлях сепаратисти замінювали прапорами самопроголошених ДНР і ЛНР, які асоціювалися із символікою

Росії.

➢Для легалізації своєї влади в ДНР і ЛНР 11 травня 2014 р. були проведені псевдореферендуми, на яких нібито була підтримана незалежність «республік». Ініціатори референдумів оголосили заздалегідь визначені результати: явка виборців у Донецькій області склала 74,87 %, «за» ДНР проголосували 89,07 %, «проти» — 10,19 %, 0,74 % бюлетенів зіпсовані; у Луганській області явка становила 75 %, незалежність ЛНР підтримали 96 % виборців, «проти» проголосувало 3,8 %, недійсними визнано 0,2 % бюлетенів.

➢13 квітня 2014 р. уряд України оголосив про початок антитерористичної операції (АТО) на Донбасі, а Генеральна прокуратура 17 травня визнала ДНР і ЛНР терористичними організаціями. Незважаючи на досить гучні заяви, українська влада не форсувала початок бойових дій. Повномасштабні бойові дії почалися наприкінці червня.

➢Головною проблемою для України стала нестача боєздатних частин. Для її вирішення почали терміново формувати батальйони добровольців у складі МВС і Збройних Сил України. Загалом було створено близько 30 батальйонів (1-й батальйон Національної гвардії, «Айдар», «Азов», «Донбас», «Дніпро-1», «Київська Русь», «Київ-1», обласні територіальні батальйони тощо). Політичні партії та організації теж створювали добровольчі батальйони («ДУК “Правий сектор”», «ОУН», «Карпатська Січ»,

«Свята Марія» та інші). Однак у цьому процесі слід було впорядкувати патріотичний порив, що охопив українське суспільство, і не допустити негативного явища «отаманщини», яке було характерним для Української революції 1917-1921 рр. З осені 2014 р. всі добровольчі батальйони були розпущені або увійшли до частин МВС і Збройних Сил України.

➢20-30 червня діяло одностороннє припинення вогню з боку українських військових. Проте проросійські терористи ігнорували мирні ініціативи та не припиняли напади. Зрештою бойові дії відновилися.

➢17 липня 2014 р. над територією Донецької області в районі міста Сніжне російським зенітно-ракетним комплексом «Бук-М» під управлінням російського екіпажу було збито пасажирський літак Боїнг-777 компанії «Малайзійські авіалінії» рейсу МН17, унаслідок чого загинули всі пасажири та екіпаж (загалом 298 осіб). Ця трагедія порушила плани Росії щодо нагнітання ситуації в Україні й відтермінувала пряме російське вторгнення. США й країни Заходу запровадили нові санкції проти Росії.

➢ Уранці 24 серпня, у День незалежності України, основне ударне угруповання російських регулярних військ перетнуло кордон у районі Амвросіївки й за потужної артилерійської підтримки почало наступ у західному напрямку — на Кутейникове—Старобешеве. Нечисленні українські підрозділи в цьому районі не очікували на такий удар у спину й почали неорганізований відступ.

➢25-26 серпня противник просунувся на 35-40 км від кордону і в районі міст Іловайськ та Кутейникове оточив українські частини (у «котлі» опинилися підрозділи п’яти добровольчих батальйонів та окремі частини регулярних військ). Спроби 27 серпня деблокувати оточених виявилися безуспішними. 29 серпня колона українських військ, яка за домовленостями з російською стороною виходила з оточення, була піддана на марші масованому обстрілу. Загинуло понад 400 українських солдатів.

➢ 5 вересня 2014 р. в Мінську було підписано угоду про припинення вогню, а 19 вересня – про розмежування сторін і відведення важкого озброєння з лінії зіткнення.

➢Оборона Донецького аеропорту, що тривала 242 дні, стала символом незламності українського духу.

➢ 24 січня 2015 було завдано ракетного удару по житлових кварталах Маріуполя, а 10 лютого – Краматорська, жертвами яких стали сотні мирних громадян.

➢30 квітня 2018 р. Президент України П. Порошенко оголосив про офіційне завершення АТО на сході України та початок Операції Об’єднаних сил (ООС).

➢Агресія Росії забрала життя багатьох людей, призвела до втрат в економічній та фінансовій сферах. Окуповано 7 % території України (Кримський півострів та окремі райони Донецької і Луганської областей). Кількість жертв перевищує 4 тис. осіб («Книга пам’яті полеглих за Україну»). Близько 1,5 млн людей були змушені залишити свої домівки. Понад 3 млн українців проживають на окупованих територіях.

➢Було втрачено 15 % ВВП та 25 % промислового потенціалу країни (у тому числі 80 % родовищ природного газу та 10 % портової інфраструктури).

➢Інфляція у 2014 р. склала 25 %, а у 2015 р. зросла до 43,3 %. Прямі іноземні інвестиції впали до рівня історичного мінімуму. Дефіцит бюджету зріс до 14 %. На початку 2015 р. золотовалютні резерви зменшилися майже втричі — до 5,6 млрд дол. Гривня знецінилася, стрімко сягнувши п’ятикратного падіння вартості. Ситуацію вдалося стабілізувати за два роки. У 2018 р. ВВП зріс на 3,5 %.

 

8.  Соціально-економічне та політичне життя 2014-2019 рр.

Станом на 2014 р. державна скарбниця була майже порожня, становище економіки дуже плачевне. 1 все-таки Україна не пішла на дефолт, уряд А. Яценюка доклав суттєвих зусиль для виходу з кризового стану. Погіршувала ситуацію війна, що забирала значну частину державних коштів, втрата понад 7 % території, суттєвого економічного потенціалу, понад два млн переселенців, інфляція тощо. Тому, звичайно, рівень життя серйозно погіршився. Лише в 2017 р. Україна почала за умов війни економічно зростати. Це відбувалося вже за часів прем’єрства В. Гройсмана, та не будемо забувати, що основу для піднесення створив попередній уряд. Темпи зростання не задовольняють ні владу, ні народ, причини повільних темпів як об’єктивні, так і суб’єктивні: помилки, корупція продовжує залишатися великою проблемою, система люстрації працює незадовільно. І все ж за останні роки були безперечні досягнення, що в майбутньому дадуть свої результати:

✓  створена боєздатна армія, на яку пішло і йде значна частина коштів;

✓  відкритість відомостей про владу, прозорі закупівлі;

✓  децентралізація, що дала можливість успішніше розвиватися регіонам;

✓  газова незалежність від РФ, скорочення торгівлі з нею, зростання товарообігу з ЄС;

✓  пенсійна, освітня, медична реформи, розраховані на перспективу;

✓  розвиток аграрного сектора, будівництва, ремонт доріг, бум пасажирської авіації.

Як одна з великих держав Європи, Україна бере участь у загальноєвропейських і світових процесах:

1)    27 червня 2014 р. Україна підписала Угоду з Євросоюзом про асоціацію;

2)    11 червня 2017 р. встановлено безвізовий режим, що дозволяє громадянам України вільно перетинати кордони країн ЄС без попереднього отримання дозволів;

3)    закріплення курсу на ЄС і НАТО в Конституції України (лютий 2019 р.);

4)    міжнародний вплив України значно зріс, Європа і світ враховують позицію України.

У всіх цих (крім вступу в СОТ) досягненнях значна заслуга Президента

України П. Порошенка.

 

9. Культура й духовність.  

Освіта перебуває у процесі майже безперервних реформ:

✓  2010 р. 12-річну освіту відкладено, 2018 р. знову розпочався процес переходу на неї;

✓  2005 р. Україна долучилася до Болонського процесу реформування вищої школи;

✓  з 2008 р. випускники шкіл складають ЗНО;

✓  2014 р. ухвалено новий прогресивний закон про вищу освіту;

✓  5.09.2017 р. ухвалено закон «Про освіту» з низкою нововведень, зокрема про мову навчання, ухвалено нарешті закон «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; ✓ заплановано ухвалити новий закон про середню освіту.

Наука. У цих складних умовах плідно працюють українські вчені у галузях точних та природничих наук: матеріалознавстві, електрозварюванні (Б. Патон і його учні), Г. Морозовська, О. Ангельський, Є. Єлисєєв, Л. Левчук, біологи Ю. Глеба, Н. Войтенко, О. Броварець, В. Лущак та інші. Серед представників гуманітарних наук слід виділити істориків Я. Грицака, В. В’ятровича, В. Сергійчука, Ю. Шаповала, Н. Яковенко. Важливими були дослідження учених, що сприяло ухваленню рішення про декомунізацію (2015 р.), визнання борців за волю України (2015 р., поправки 2018 р.).

Література. Найвидатнішими літературними творами, написаними за останні десять років, можна назвати прозовий публіцистичний роман «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, історичні романи «Залишенець. Чорний Ворон», «Маруся» Василя Шкляра, книгу публіцистики

«І знов я влізаю в танк...» Оксани Забужко, романи «Криничар», «Горянин» Мирослава Дочинця, твори Валерія Шевчука, Юрія Андруховича, Івана Малковича, Сергія Жадана та інших.

Мистецтво. Незважаючи на економічну скруту, справжнє піднесення переживає театральне мистецтво (режисер Р. Держипільський). За останні кілька років різко зросли обсяги виробництва кінопродукції — держава приділяє значну увагу розвитку саме цього виду мистецтва. До здобутків можна віднести «Поводир» (Олесь Санін), «Плем’я» (М. Слабошпицький), «Гніздо горлиці» (Т. Ткаченко). Найкращі традиції українського оперного мистецтва продовжують Вікторія Лук’янець, Валентина Степова, Анжеліна Швачка, В. Сліпак (загинув в АТО), А. Шкурган, Т. Штонда. Співачка Джамала в 2016 р. виграла «Євробачення». Явищем у музиці є С. Вакарчук. З’явились нові твори композиторів Алли Загайкевич, Є. Станковича, М. Скорика та інших. Серед художників і далі активно працюють І. Марчук, А.

Криволап, представники нового покоління Оксана Мась, О. Ройтбурд, О.

Тістол, І. Чичкан.

Національне книгодрукування теж на піднесенні, хоча варто було державі більше сприяти цій сфері. Зросійщення українського книжкового ринку, телевізійного простору, інших галузей культури призупинено, але існує небезпека нової хвилі змосковщення. Тільки здійснення широкої програми заходів, спрямованих на забезпечення відповідної матеріально-технічної бази, може надати необхідні умови для збереження й дальшого розвитку культури.

Спорт. Україна – держава з розвинутими спортивними традиціями. Незважаючи на труднощі з матеріальною базою, українські спортсмени досягли значних успіхів на міжнародній арені. Брати Віталій і Володимир Клички - видатні боксери, багаторічні лідери у найважчій ваговій категорії. Дві золоті медалі чемпіона Олімпійських ігор здобули боксер В. Ломаченко і веслувальник Ю. Чебан. На зимових Олімпіадах перемагали естафетна команда біатлоністок (Валя і Віта Семеренки, Юлія Джима, Олена Підгрушна), фристайліст О. Абраменко. Успіхи могли б бути і кращими при належному фінансуванні фізкультури та спорту.

Релігійне життя. Сучасна релігійна ситуація характеризується екуменізмом. 15.12.2018 внаслідок об’єднання УПЦ-КП, УАПЦ і частини представників УПЦ-МП утворилася ПЦУ. Першим предстоятелем ПЦУ став Епіфаній (Думенко). До новоутвореної церкви належить найбільше

вірян України. 06.01.2019 р. ПЦУ отримала Томос від Константинопольського Патріарха. Велику роль у цьому відіграв Президент України П. Порошенко. Російська православна церква в Україні досить часто займає відверто ворожу позицію щодо держави, на території якої має храми та парафії. Це створює великі проблеми для духовності й обороноздатносте українців. Значний вплив, особливо на Заході України, має УГКЦ, яку з 2011 очолює Святослав Шевчук. Немало прибічників є у протестантських церков. Частина українців є атеїстами або сповідують нехристиянські релігії.

Україна перебуває на вирішальному етапі своєї історії. Її майбутнє залежить від далекоглядносте та рішучосте лідерів, толерантності й зваженості в діях різних політичних сил, єдносте та віри у свої сили, зрілосте й активності громадянського суспільства.

 

10. Вибори 2019 р.

31 березня 2019 р. відбулися вибори Президента України. Своє бажання обійняти президентську посаду виявили 44 кандидати (це найбільша кількість, яка була зареєстрована в історії України). У першому турі були визначені два кандидати, які продовжили боротьбу: Володимир Зеленський (30,24 %) і П. Порошенко (15,95 %). Новиною другого туру стали дебати претендентів на посаду на стадіоні «Олімпійський» у Києві у присутності прихильників. 21 квітня відбувся другий тур виборів Президента України. За його результатами переможцем став В. Зеленський, що набрав 73,22 % голосів, у той час як чинний Президент України П. Порошенко отримав 24,45 %.

Парламентські вибори в Україні 2019 року – позачергові вибори народних депутатів Верховної Ради України, що відбулися 21 липня 2019 року. Чергові вибори, згідно із законодавством, були заплановані на 27 жовтня 2019 року, але президент Зеленський під час своєї інавгурації 20 травня оголосив про намір розпустити парламент, а вже наступного дня підписав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради VIII скликання. Указ Президента набирав чинності з дня його опублікування в офіційних виданнях — «Голос України» та «Урядовий кур’єр». 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Результати виборів:

 

10 грудня 2019 р. в Парижі вперше за три роки відбулася зустріч лідерів «нормандської четвірки» – України, Росії, Франції та Німеччини.