ЗНО №6 Галицько-Волинська держава

ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКА ДЕРЖАВА (КОРОЛІВСТВО)

 

І. ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ

 

Роман Мстиславович

1199-1205

 

1199 рік – волинський князь Роман Мстиславович, скориставшись смертю останнього галицького князя Володимира, який не мав нащадків, захопив Галич, і, таким чином, об’єднав  Галицьке і Волинське князівства.

Передумови об’єднання та піднесення:

1. Вигідне географічне положення – віддаленість від Києва (князь київський не мав реального впливу, особливо на Галич), розташування на перехресті торгівельних шляхів.
2. Потреба об’єднання  у боротьбі проти Угорщини та Польщі, згодом – монголо-татар.
3. Важкодоступність сприяла незначній активності кочовиків зі степу.
4. Поклади солі сприяли економічному піднесенню.

Внутрішня і зовнішня політика:

• жорстоко придушив боярську опозицію та централізував владу
• 1204 р. -  приєднав Київське князівство, здобувши титул князя київського
• 1202, 1204 рр. – здійснив успішні походи проти половців
• після приєднання Києва під владою Романа Мстиславича опинилися Галицьке, Волинське, Київське і Переяславське князівства, тобто всі землі, що складають сучасні українські, за винятком Чернігівської. За обширом територій його володіння перевищували розміри Священної Римської імперії.
• на початку XIII століття князь Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, якого літописці називали «великим князем», «самодержцем усієї Русі» та «царем в Руській землі»
• його послів і купців приймали у Візантії, Священній Римській імперії, Польщі, Угорщині. У його володіннях шукав притулку візантійський імператор Олексій III Ангел, що в 1204 р. був вигнаний із Константинополя хрестоносцями.

Початок княжіння великого князя Романа, що був державцем всеї Руської землі, князя галицького. По смерті ж великого князя Романа, вікопомного самодержця всеї Русі, який одолів усі поганські народи, мудрістю ума додержуючи заповідей божих, [*...] Він бо кинувся був на поганих, як той лев, сердитий же був, як та рись, і губив [їх], як той крокодил, і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха, що погубив поганих ізмаїльтян, тобто половців, вигнав [хана їхнього] Отрока в Обези за Залізнії ворота, а [хан] Сирчан зостався коло Дону, рибою живлячись. Галицько-Волинський літопис

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

• Активна зовнішня політика князя зумовила до його втручання в боротьбу між прихильниками римських пап (ґвельфів) та імператорів (ґібелінів), у якій він зайняв бік останніх. Рухаючись до Німеччини, він несподівано зіткнувся із загоном краківського князя. Бій відбувся в липні 1205 р. під Завихвостом. Про цю подію французька хроніка повідомляє: «Король Русі на ім’я Роман, вийшовши за межі своїх кордонів і бажаючи пройти Польщею до Саксонії... за волею Божею вбитий двома братами, князями польськими, Лешком і Конрадом, на річці Вісла».

 

Період міжусобиць

1205-1238 рр.

 

ГАЛИЧИНА:

• після смерті Романа галицькі бояри вигнали його дружину Анну з його малолітніми синами Данилом (4 роки) та Васильком (2 роки), які були змушені переховуватися в Польщі
• у боротьбу за галицько-волинські землі втрутилася Польща, Угорщина та ін. князі-сусіди
• з 1206 по 1212 роки Галичиною управляли сини Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича Володимир, Святослав та Роман (Ігоревичі) [«Ігоровичі зібралися на раду в справі галицьких бояр і вирішили перебити їх — і при нагоді таки перебили... було вбито їх числом 500, а інші розбіглися хто куди».]
• у 1213 році галицький престол зайняв боярин Владислав Кормильчич – у своїй політиці орієнтувався на Угорщину
• 1214 року Галичину захоплює Угорщина, а правителем стає син угорського короля Андрія ІІ Коломан
• Польський князь Лешко Краківський захоплює Перемишль та домагається для Мстислава Удатного посади Новгородського князя
• у 1221 році Мстислав Удатний при підтримці половців відвойовує Галичину в угорців та править там до 1228 року

 

ВОЛИНЬ:

• розпалась на дрібні удільні князівства. Деякі землі були захоплені Польщею
• 1215 року Данило та Василько повертають собі владу у Володимирі
• 1230 рік – Данило та Василько Романовичі об’єднують всю Волинь та починають боротьбу за Галичину

 

1238 рік – об’єднання Волині та Галичини Данилом та Васильком /Романовичами/

 

Данило Галицький + Василько Романович

1238-1264 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Данило Романович (Галицький)

Василько Романович

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Внутрішня та зовнішня політика:

1. 1238 рік – битва під Дорогочином – розгром тевтонських рицарів, що вторглися в його володіння, а ще й узяв у полон їхнього магістра Бруно. За літописом, Данило напередодні битви виголосив: «Не личить держати нашу батьківщину крижевникам (хрестоносцям)»
2. 1239 рік – приєднав Турово-Пінське та Київське князівство
3. переніс столицю Галицько-Волинської держави до міста Холм, збудованого 1238 року:

[«Галицько-Волинський літопис» про заснування Данилом Романовичем міста Холм «...Місто же Холм було споруджено за Божим велінням. Коли ото Данило княжив у Володимирі, спорудив він місто Угровськ і поставив у ньому єпископа [Іоасафа]. Але [якось], коли він [Данило], їздив по полю і діяв лови, то побачив він на горі гарне і лісисте місце, оточене навкруги його полем, і запитав тамтешніх жителів: “Як іменується це місце?” І вони сказали: “Холм його ім’я є”. І уподобавши місце це, надумав він, що поставить на ньому невеликий город. Він дав обітницю Богові та святому Іоанну Златоусту, що спорудить на честь його церкву. І поставив він невеликий городок, та, побачивши, що Бог помічником йому є, спорудив він інше місто, що його татари не змогли взяти, коли Батий всю землю Руську захопив. Тоді й церква Святої Трійці запалена була і знову була споруджена. Коли ж побачив це князь Данило, що Бог сприяє місцю тому, почав він закликати приходнів — німців і русів, іноплеменників і ляхів. Ішли вони день у день. І юнаки, і майстри всякі утікали (сюди) од татар — сідельники, і лучники, і сагайдачники, і ковалі заліза, і міді, і срібла. І настало пожвавлення, і поповнили вони дворами навколо міста поля і села. Звів також (Данило) церкву святого Іоанна (Злотоустого), красну і гожу... І вежа стояла посеред міста висока, щоб бити з неї довкола міста. Знизу зведена з каменю п’ятнадцять ліктів у висоту, а сама зроблена з тесаного дерева і вибілена як сир, сяяла вона на всі сторони...»]

 

4. Проводив активну політику протистояння монголо-татарській навалі на руські землі:

!!! Термін

Монголо-татари – монгольські племена, які мешкали на території Монголії і Північно-Східного Китаю у давнину. З XIII ст. монгольські племена почали називати монголо-татарами.

 

1. 1223 рік – битва на річці Калка (суч. Кальміус) між русько-половецьким та монголо-татарським військом. Перемогу здобули останні. Данило Галицький, який командував військами Мстислава Удатного був поранений у груди. Монголи перемогли війська руських князів поодинці

У РІК 6732 [1224]. У той же рік прийшла нечувана рать: безбожні моавитяни, прозвані | татарами, прийшли на землю Половецьку, і половці стали [супроти них. Але навіть хан] Юрій Кончакович, що був найбільший між усіх половців, не зміг вистояти перед ними. І побіг він до ріки Дніпра, і многі [половці] побиті були. А татари, вернувшись, пішли у вежі свої. І прибігло половців багато в Руську землю, і говорили вони руським князям: «Якщо ви не поможете нам,— [то] ми нині порубані були, а ви завтра порубані будете». І була рада всіх князів у городі Києві, [і] нарадились вони так: «Лучче б нам зустріти їх на чужій землі, аніж на своїй». Тоді бо Мстислав Романович був [князем] у Києві, а Мстислав [Святославич] у Ковельську і в Чернігові, а Мстислав Мстиславич [Удатний] у Галичі,— це ж були старійшини в Руській землі. А Юрія [Всеволодовича], князя великого суздальського, не було на тій раді. Се ж іще молоді князі, [котрі були тут]: Данило Романович, Михайло Всеволодович, Всеволод Мстиславич київський 1 та інших багато князів. Тоді ж великий князь половецький охрестився, Бастий. А Василька [Романовича] не було, бо він, молодий, лишився у Володимирі. Звідти ж, [із Києва], рушили 2 вони місяця квітня і прийшли до ріки Дніпра, до острова Варязького. І приїхала туди до них уся земля половецька, і чернігівці приїхали, і кияни, і смольняни, й інші землі. Всі ми 3 посуху Дніпро перейшли,— так ото покрита вода була безліччю човнів 4. А галичани й волинці, кожен зі своїми князями, і куряни, і трубчани, і путивльці, кожен зі своїми князями, прийшли кіньми. А вигонці галицькі рушили  2 по Дністру 5 і ввійшли в море,— човнів же було тисяча. І ввійшли вони в ріку Дніпро, і провели [човни] вгору до порогів, і стали коло ріки Хортиці, на броді близ Протолчів. Був же з ними [воєвода] Домажирич 6 Юрій і [боярин] Держикрай Володиславич. Коли ж прибули вісті у стани, що [татари] прийшли вже поглянути на руські човни, то Данило Романович, почувши [це] і сівши на коня, помчав подивитися на небачену рать. і кінники, які були  з ним, і багато інших князів, з ним погнали подивитись на небачену рать. Але ті одійшли, і Юрій [Домажирич] їм, [князям], говорив: «Вони стрільці є». А інші казали: «Вони прості люди є, гірші половців». Юрій же Домажирич мовив: «Вони ратники є і добрі вої». І, приїхавши [назад], вони сказали [це] Мстиславу [Романовичу], і Юрій [про] все сказав. І промовили молоді князі: «Мстиславе і другий Мстиславе! Не стійте! Підемо проти них!» І перейшли всі князі, Мстислав [Романович], і другий Мстислав, [Святославич] чернігівський, ріку Дніпро. І інші князі прибули, і рушили [всі разом] у поле Половецьке. Перейшли ж вони Дніпро в день вівторок. І встріли татари полки руськії, але стрільці руськії перемогли їх і гнали в поле далеко, рубаючи, і зайняли їх скот,— а зі стадами втекли, так що всі вої набрали повно скоту.  Звідти ж ішли вони вісім днів до ріки Калки. [І] встріли їх сторожі татарські, і сторожі [ці] билися з ними, і вбитий був [воєвода] Іван Дмитрійович та інших двоє з ним, а татари од’їхали звідти. На ріці Калці татари встріли їх, війська половецькі і руські. Мстислав Мстиславич тим часом повелів Данилові попереду перейти з полками ріку Калку і іншим полкам [піти] з ним, а сам після нього перейшов. Сам же поїхав він у сторожі, і, коли побачив полки татарські, він, приїхавши, сказав: «Оружіться!» Мстислав же [Романович] і другий Мстислав, [Святославич], сиділи у стані, не знаючи [цього], тому що Мстислав [Мстиславич] їм обом [нічого] не сказав — через зависть, бо велика незгода була межи ними. Коли зітнулися війська між собою, то Данило виїхав наперед, і [воєвода] Семен Олуйович, і [воєвода] Василько Гаврилович. Ударили вони в полки татарські, і Василько був збитий [з коня], а сам Данило поранений був у груди. Але через молодість і одвагу він не чув ран, що були на тілі його,— був бо він віком вісімнадцяти літ 7, був бо він сильний,— і Данило кріпко боровся, побиваючи татар. Мстислав [Ярославич] Німий, бачивши це [і] подумавши, що Данило збитий був, | помчав і сам між них, бо був той муж дужий, [і] тому, що він [був] родич Романові, із племені Володимира, на прозвище Мономаха. Він бо, велику приязнь маючи до отця його; йому й поручив по смерті свою волость — оддав князю Данилові. Татари ж утікали, а Данило побивав їх своїм військом, і Олег [Святославич] 8 курський. Кріпко вони билися, [але] інші полки [татарські] зітнулися з ними, [і] за гріхи наші руські полки було переможено. Данило, бачивши, що все сильніше в битві налягають вороги [і] стрільці їх стріляють сильно, повернув коня свого на втечу — через те, що кинулися [за ним] противники. І коли він біг, то захотів води, [і], пивши, відчув рану на тілі своєму,— в битві не помітив він її через силу й мужність віку свого. Був бо він смілий і хоробрий, «од голови й до ніг його не було на нім вади» 9. І сталася побіда над усіма князями руськими, якої ото не бувало ніколи 10. Татари ж, перемігши руських князів за гріхи християн, пішли й дійшли до Новгорода Святополчського  11, а руси, які не знали лукавства їх, виходили назустріч їм із хрестами, і вони побили їх усіх.

 

1239 р. – монголи захопили та спалили Переяслав і Чернігів

1240 р. – монголо-татари руйнують Київ, обороною командував галицький воєвода Дмитро

Того ж року прийшов Батий до Києва з великою силою, великим множеством своєї сили. Він обляг город, обступила його татарська сила й город був у стані прикрої облоги. Коло города був (сам) Батий і його хлопці окружили город; не можна було (нічого) чути від гамірного скрипання його теліг 49), сильного реву його верблюдів і іржання його кінських стад. Руська Земля була повна війська. (Русь) піймали в них татарина, на імя Товрула, й той розказав про всю їхню силу. Отсе були його брати 50), сильні воєводи: Урдюй, Байдар, Бирюй, Кайдан, Бечак, Менгу і Кююк, що вернувся, почувши про хамову смерть, і став ханом, хоч не був із його роду, але був його першим воєводою; далі Бідяй багатир і Бурундай багатир, що взяв Болгарську Землю й Суздальську, й інших воєвод без числа, що ми їх тут не писали. А Батий поставив пороки на город коло лядських воріт, бо тут були прийшли дебри 51). Пороки били безнастанно день і ніч й вибили стіни. Горожани вийшли на вибиті стіни й тут можна було бачити ламання копій і розбивання щитів, а стріли затемнили світ побідженим. Дмитро був ранений. Татари вийшли на стіну й сиділи той день і ніч. А горожани збудували другий город 52) довкруги (церкви) святої Богородиці (Десятинної). На другий день прийшли на них (татари) й почалася між ними велика битва.     49) теліг: великих возів. 50) його брати: Батиєві. 51) були пройшли дебри: не цілком ясне речення. 52) другий город; себто нові укріплення.     Люди вибігли на церкву й на  склепіння церковні зі своїм добутком. Та від тягару провалилися з ними церковні стіни й так (вороже) військо зайняло город. [6. XII. 1240] Дмитра ж вивели раненого, але не вбили його із за його хоробрости.

 

 

Після цього Київ на довгі роки перетворився на невеличке місто…

 

1241 р. – вторгнення монголо-татар у Галицько-Волинське князівство. Монголи захопили Галич, Володимир та інші міста.

 

2. у час облоги Києва Данило Галицький намагається заручитися підтримкою Польщі та Угорщини у боротьбі з монгольською навалою. Однак їх правителі сподівалися, що орди монголо-татар оминуть їхні країни, а тому Данилові було відмовлено у допомозі

5. 1244 р. – захопив Люблінську землю у поляків

3. спустошенням Галицько-Волинського князівства вирішили скористатися сусіди – Угорщина та Польща. 17 серпня 1245 року Данило та Василько розгромили польсько-угорські війська під Ярославом
4. у 1245-1246 роках здійснив візит до Золотої Орди (монгольська держава, утворена в результаті розпаду імперії Чингізхана), де отримав ярлик на княжіння. Такий вимушений крок вберіг його державу від розорення монголо-татар. Інші руські землі потрапили в більшу залежність від Золотої Орди. Порівняно з іншими руськими землями меншого спустошення від монгольської навали зазнало Галицько-Волинське князівство. Воно не було переділене монголами на адміністративні округи, як інші князівства, не було в ньому і намісників-баскаків.

 

!!! Термін	Ярлик – писемний документ (грамота), який видавався підлеглим руським князям ханами Золотої Орди на велике або удільне княжіння в період золотоординського панування на Русі.
	Баскак — урядовець хана Золотої Орди, який за його дорученням здійснював облік населення та збирання данини на підкорених монголами руських землях

 

6. Потрапивши у залежність від монголів, князь спрямував свій зовнішньополітичний курс на утворення антиординської коаліції держав. З цією метою уклав союзи із Польщею, Угорщиною, Мазовією і Тевтонським Орденом, захопив ятвязькі землі, Чорну Русь у 1250–1253 рр., чим ліквідував загрозу нападів литовців на Волинь
7. 1253 рік - у Дорогичині папський легат Опізо урочисто коронував Данила Галицького. Однак оголошений папою  у тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів.  Коронація Данила стала важливою подією в історії України. Відтоді Галицько-Волинське князівство було визнано окремою державою, спадкоємницею Русі-України.

5. не діставши підтримки від Європи, Данило Галицький вирішує власними силами протистояти Золотій Орді: Перша війна 1254–1255 рр. проти орд Куремси була переможною, однак залучення монголами елітних військ полководця Бурундая у 1259 році змусило русинів капітулювати. Під тиском несприятливих обставин Данило мусив прийняти вимоги Бурундая про зруйнування укріплень Львова, Володимира, Луцька та ряду інших міст. Лише столичний Холм зберіг фортифікації

1264 рік – смерть Данила Галицького

«Був бо він смілий і хоробрий – “від стопи ноги його і аж до верху голови його не було ньому вади”. Сей же король Данило був князем добрим, хоробрим і мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, і братолюбством він світився був із братом своїм Васильком. Сей же Данило був другий по Соломоні». (Фрагмент із Галицько-Волинського літопису)

 

Після смерті Данила Галицького державу успадкували:

1. Василько Романович /брат/ - Волинь
2. Лев Данилович /син/ - Галич та Перемишль
3. Мстислав /син/ - Теребовлянщина
4. Шварно /син/ - Белз, Холм, Дорогочин, Чорна Русь, Червенські міста

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лев І Данилович «Шалений»

1264-1301 рр.

 

Зовнішня та внутрішня політика:

• Більшу частину свого тривалого правління Лев Данилович провів у майже безперервних війнах із сусідами: Польщею, Угорщиною, Литвою, ятвягам
• 1269 року, після смерті Шварна, приєднав до своїх володінь Холм та Дорогочин
• Він не гребував уступати в союз із колишніми ворогами. Не зупинився перед запрошенням монголів для здійснення спільних походів. Перший такий похід Лев здійснив 1275 р. У наступні роки такі походи повторювалися неодноразово. Вони супроводжувалися страшенними пограбуваннями і розореннями та викликали осуд населення
• У 1272 році переніс столицю із Галича до Львова
• У 1279 р. Лев втрутився в боротьбу за володіння Краківською землею (Малопольщею), де після смерті князя не залишилося наступника. Однак, не маючи підтримки серед місцевої знаті, Лев зазнав поразки.
• 1281 р. – приєднав частину Закарпаття з Мукачевим
• За роки безладного князювання Лева його володіння занепали. У літописах немає жодної згадки про його діяльність із господарської розбудови своїх земель

Володимир Василькович /син Василька Романовича, брата Данила Галицького/

1269-1289 рр.

Зовнішня та внутрішня політика:

• Повна протилежність Льва І Даниловича
• Розвивалися міста, торгівля і ремесла. За сприяння князя велося широке будівництво церков, монастирів, розвивалося літописання
• У зовнішній політиці він віддавав перевагу дипломатії, але не уникав і війн, коли по-іншому залагодити справу було неможливо
• Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив нам словесний портрет: [«Цей благородний князь Володимир. Був високий на зріст. Широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве. Бороду він стриг; руки й ноги в нього були гарні, голос низький. Він тлумачив книжне писання, тому що був він великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий»]
• Після смерті у 1289 році його володіння успадкував Мстислав Данилович

Юрій І Львович

1301-1308 (?)

Зовнішня та внутрішня політика:

• Об’єднання Волині та Галичини, переніс столицю із Холма до Володимира
•  Литва відвоювала Дорогочин та Берестя
• Польща загарбала Західну Галичину та Люблінську землю
• Відновив владу над Пониззям до гирла Дністра та Південного Бугу, звільнився залежності від Золотої Орди
• 1303 р. - домігся утворення окремої Галицької православної митрополії, зміцнивши цим свою владу та незалежність князівства. Галицька митрополія мала Галицький, Волинський, Луцький, Перемишльський, Турівський, Холмський єпископати, тобто обіймала більшість заселеної української території. Такий крок було продиктовано подією, яка сталася в 1299 р., коли митрополит Київський і всієї Русі перебрався до Московської землі. Першим митрополитом галицьким був, імовірно, грек Нифонт, а другим — представник місцевого духовенства Петро, який згодом під тиском константинопольського патріарха перебрався до Володимира-на-Клязьмі

Як свідчить польський хроніст Ян Длугош, Юрій, був [«людиною спритною і шляхетною, щедрою для духовних осіб. У його правління Русь користувалася благами миру і величезного добробуту»]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Печатка Юрія І Болеслава

• Титулував себе «королем Русі, князем Володимирії»

Андрій та Лев ІІ

1308-1323 рр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зовнішня та внутрішня політика:

• Вони називали себе «князями всієї Русі», у такий спосіб висловлюючи претензії на наступництво державницьких традицій Київської Русі.
• Провідним напрямом зовнішньополітичної діяльності Андрія і Льва була орієнтація на союз із Тевтонським орденом і Польщею.
• У такий спосіб князі намагалися ослабити свою залежність від Орди, у битві проти якої вони, можливо, й загинули.
• Оскільки жоден із братів не мав дітей, то з їхньою смертю у 1323 р. династія Романовичів по чоловічій лінії урвалася.
• Майже два роки галицько-волинський трон залишався вакантним, хоча претендентів не бракувало.

 

 

 

Юрій ІІ Болеслав

1325-1340 рр.

Зовнішня і внутрішня політика:

• син Марії, сестри останніх правителів Андрія та Льва II та чеського князя Тройдена, який прийняв православ’я та ім’я Юрія
• у документах Юрій II називав себе «божою милістю князем і дідичем королівства Русі» або «божою милістю уродженим князем всієї Малої Русі» та використовував королівську печатку Юрія І
• У зовнішній політиці він тримався союзу з Тевтонським орденом, знайшовши у такий спосіб противагу Польщі, відносини з якою були ворожими
• Юрій ІІ налагодив дружні стосунки із Литвою, зміцнивши їх шлюбом із дочкою князя Ґедиміна
• 1340 р. його було отруєно - за свідченням джерел, така доля спіткала Юрія ІІ Болеслава через ускладнення релігійної ситуації.  Із дитинства католик, він «став розмножати число латинників і їх віру», «принаджував з різних країв католицьких священиків і богословів, бажаючи защепити їхню віру в русинів».

Юрій ІІ Болеслав – останній правитель Галицько-Волинської держави

 

 

 

 

Історичне значення Галицько-Волинської держави:

1. Друга після Київської Русі велика держава на українських землях, яка продовжувала її культурні традиції.
2. Захистила від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східних слов'ян, сприяла їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності.
3. Після занепаду Києва стала центром економічного і політичного життя, який забезпечував високий рівень розвитку українських земель.
4. Упродовж століття після монгольської навали забезпечувала безперервність розвитку традицій самостійного державного життя на українських землях.
5. Своєю орієнтацією на Захід сприяла поступовому подоланню однобічності візантійських культурних впливів і збільшенню можливостей поширення західноєвропейських культурних впливів.

 

ІІ. СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ ТА ГОСПОДАРСЬКЕ ЖИТТЯ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ:

 

 

 

……………………………………………………………………………………..