Зображення руйнівної влади грошей в романі Оноре де Бальзака “Батько Горіо”

Зображення руйнівної влади грошей в романі Оноре де Бальзака “Батько Горіо”

Вибір епіграфа«Продажність стала зброєю бездарності, і його вістря відчувається скрізь».«Я звідси бачу, яка морда буде у цих святош, якщо бог візьме і скасує Страшний суд».«Не існує більшого задоволення для жінок, як прислухатися до дзюрчання ніжних слів».

У романі “Батько Горіо” дія розгортається в Парижі, на вулиці Сент-Женев’єв, де розташований чотириповерховий будинок, що належить пані Воке. Це своєрідний пансіон, у якому за різну плату проживають непомітні, потерті люди. Тут можна зустріти колишніх крамарів, дрібних чиновників у відставці, вдів на пенсії, тихо доживають свій вік.

Коли Горіо тільки з’явився в пансіоні кілька років тому, то був ще досить міцним чоловіком. Він вразив уяву пані Воке своїми дорогими костюмами, столовим сріблом та іншими речами, явно вказують на те, що він людина заможна. Господиня пансіону, неохайна і некрасива жінка в літах, подумувала про те, щоб одружити його на собі, але на її очах Горіо перетворився на старезну руїну, жалюгідного бідняка. Замість новенького фрака став носити на тілі якесь ганчір’я, перестав пудрити перуку, відмовився від тютюну.

З кращої кімнати пансіону поступово перекочував у комірку на горищі і з шанованого постояльця перетворився на відігнаного. Пані Воле не знала, чим пояснити таку зміну і стійке неувага до своєї особи, а тому налаштувала проти старого всіх мешканців пансіону. Тільки один з них – студент Растиньяк – дивився на старого з співчуттям. Від нього ми і дізнаємося історію життя Горіо. І історія ця дуже сумна.

У молодості Горіо був робочим-вермішельником, “спритним, бережливим і настільки заповзятим, що в 1789 році купив всю справу свого господаря”. Він нажив стан на тому, що під час післяреволюційного голоду продавав борошно за нечувано високими цінами. “Всі його розумові здібності пішли в торгівлю хлібом”, а всі почуття – на любов до родини – дружині і двом дочкам. Дружина Горіо померла рано, і він сам ростив і виховував дочок.

Він віддав їм усю свою любов, наряджав, балував їх. Його “батьківське почуття… перейшло всі розумні межі “, доньки стали його кумирами. Горіо “підносив їх над собою, любив навіть те зло, яке терпів від них”. А з роками це зло ставало дедалі відчутнішим.

Доньки виросли, і тато Горіо, наділивши кожну багатим приданим, видав їх заміж. Старшу, Анастазі – за графа де Ресто, молодшу, Дельфіну – за банкіра Нусингена. Вони стали світськими дамами і соромилися того, що їх батько торгує борошном. На догоду їм старий кинув свою справу. Він бачив, що дочки соромляться його, і раз вони люблять своїх чоловіків, то він перешкода для зятів. Старий Горіо зрозумів, що настав час принести жертву, і він пожертвував собою: сам себе вигнав з їхніх будинків і оселився в пансіоні матусі Воке.

Він думав, що буде жити на спокої, час від часу відвідуючи своїх дочок, але ті пускали його до себе дуже рідко і то потай, з чорного ходу. Їм потрібні були тільки його гроші. Коли вони не могли отримати грошей у чоловіків на яку-небудь примха, вони кидалися до батька, і поступово він віддав їм все, що в нього було. Постарілий, що опустився, він годинами простоював на вулиці, щоб хоч мигцем поглянути на своїх кумирів.

У передсмертному маренні Горіо будує божевільні плани, як добути багатство, щоб допомогти своїм “ангелам”. Він вмирає, а дочки так і не приходять проводити батька в останню путь. Поховання батька Горіо оплачують чужі люди. Перед смертю Горіо усвідомлює причину свого нещастя. Він не потрібен їм тому, що він бідний: “Ах, коли б я був багатий, якщо б я не віддав їм своє багатство, а зберіг би у себе, вони були б тут, у мене б щоки лисніли від їх поцілунків”.

Що може почерпнути для себе читач в романі«Батько Горіо»? Аналіз цього твору дозволяє переглянути відносини в родині. З одного боку, люблячий батько, який не може похвалитися блискучою освітою або приналежністю до стародавнього аристократичного роду, однак уособлює ідеал батьківської любові. З іншого боку - дочки головного героя, які, як тільки батько вдало видав їх заміж, поспішно відвернулися від нього. В кінці роману головний герой помирає, проте насправді він був мертвий ще на початку розповіді, тому що без залишку віддав себе власним дітям. Фінал твору трагічний і психологічно важкий: лежачи на смертному одрі, Горіо не проклинає своїх дочок, навпаки, він прощає їх і благословляє. Розуміючи безмірну прагматичність своїх дітей, він не може звинувачувати їх, навіть більш того - виправдовує їх вчинки

Що ж сталося з дітьми цього нещасного людини? Чи винен батько, що балував їх? Після його смерті цей факт стає очевидним. На жаль, Оноре де Бальзак змушений визнати, що справжня любов не в честі в Парижі - її замінили на щось зовсім інше. Як зауважує автор роману вустами однієї героїні - все життя парижан будується на титулах і грошах, щирість тут не вважається чеснотою, а скоріше, поганим тоном або навіть пороком.

Образ Растиньяка в романі «Батько Горіо» дуже показовий адже поєднує в собі не тільки позитивні, але і негативні якості, тобто читач може простежити зміни, які відбувалися в світогляді юнака протягом усього роману. На початку твору він представляється як захоплений молодик, який нещодавно залишив рідну домівку, але з моменту його переїзду в Париж з ним відбуваються значні зміни. Звичайно ж, був період, коли, зіткнувшись з реальним життям парижан, Растиньяк категорично засуджував його. Однак до кінця твору з ним відбуваються значні метаморфози. Це проявляється найбільш яскраво, коли юнакові приходить в голову думка вбити чоловіка своєї коханки.

Значення роману. Твір Оноре де Бальзака «Батько Горіо»вніс величезний внесок у світову літературу, поповнивши її скарбницю гідним романом. Вперше читач мав можливість зіткнутися з твором, настільки яскраво і реалістично передає атмосферу повсякденного життя. Гідність реалізму в тому, що він не усуває і не згладжує темні сторони людської натури, а допомагає по-новому поглянути на суспільство, переосмислити пріоритети і задуматися над перспективами.