"Афганістан - біль всього народу"

Зміст

1. Вступ

2. Інтернаціональне виховання у загальноосвітніх закладах

3. Жорстока та нещадна війна. Афганістан.

4. Відлуння війни у м. Дружківка.

5. Висновки

6. Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність. Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки допоможе запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.

 В стінах Дружківської гімназії «Інтелект» був створений пошуковий загін «Врятуємо від забуття», його мета полягає в покращенні знань про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього. Діти беруть участь у створенні  історичних відеоматеріалів про рідне місто, і цим  поповнюють знання про історію рідного краю та видатних людей, які прославили місцевість. Перший відеоматеріал був створений Жеребцовою Софією, ученицею 10-А класу, яка вирішила розкрити  питання інтернаціонального виховання та лаконічно розповісти учням про війну в Афганістані.

 

 

 

1. Інтернаціональне виховання у загальноосвітніх закладах

Сьогодні у системі морального виховання чільне місце посідають патріотичне й інтернаціональне виховання. Патріотизм (від гр. patriotes — батьківщина) — любов до своєї Батьківщини, відданість своєму народу, гордість за свій народ, прагнення захистити його надбання, продовжити примноження  його загальнолюдських і національних морально-духовних цінностей. Патріотизм проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне і що любить особистість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, патріотизм як діяльна спрямованість свідомості, волі, почуттів діалектично пов'язаний з освіченістю, етичною, естетичною й емоційною культурою, світоглядною стійкістю, творчою працею. Виховання патріотичної свідомості, почуттів і переконань неможливо відокремити від складного цілісного процесу формування особистості. В арсеналі діяльності з патріотичного виховання підростаючого покоління є багато засобів і методів впливу. Однак головне — це включення кожної особистості в конкретну діяльність з творення й примноження багатства і краси своєї Вітчизни.

Патріотичне виховання є передумовою формування почуттів інтернаціоналізму. Український поет В. Сосюра писав: "Неможна любити народів других, коли ти не любиш Вкраїну!"

Інтернаціоналізм (від лат. inter — між + natio — народ) передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історії, культури, традицій, мови, прагнення до взаємодопомоги. Інтернаціональне виховання здійснюється в процесі всієї життєдіяльності особистості в сім'ї, дошкільних і шкільних та професійних навчально-виховних закладах, у процесі безпосередньої участі людини в стосунках з представниками інших націй. Велика роль у вихованні почуттів інтернаціоналізму належить літературі та засобам масової інформації. Знання історії, культури, звичаїв і побуту інших народів сприяє формуванню моральної культури взагалі і культури інтернаціональних почуттів зокрема. Це особливо суттєво, коли український народ вибудовує демократичну державу, громадянами якої є представники багатьох національностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Жорстока та нещадна війна. Афганістан.

У 1978 році афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинув монарха, проголосив Афганістан республікою. Нова влада взяла курс на соціалізм. Було видано закони про ліквідацію лихварської заборгованості, скасування калиму при одруженні, про наділення селян землею, яка раніше була власністю поміщиків. Запровадили початкову освіту, надали право жінкам зняти паранджу. У мусульманських країнах такі закони були приречені на провал, бо суперечили нормам  ісламу. Новий режим почав репресії проти духовенства, закривалися і руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Почали формуватися загони “маджахетів”(“борців за віру”). У країні спалахнула громадянська війна.

У грудні 1978 року між СРСР і Афганістаном був підписаний договір, за яким Радянський Союз зобов’язувався переозброїти афганську армію. Виходячи з цього, керівництво СРСР на чолі з Л. І. Брежнєвим продемонструвало готовність надати прокомуністичному НДПА реальну воєнну підтримку. 27 грудня 1979 року були введені десантні частини в Баграм, Кабул та інші великі міста, а згодом  бойові дії розпочались по всій території. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки.

         Про те, що готують введення обмеженого контингенту в Афганістан , звичайно не знали. Але було передчуття чогось незвичайного. Нашим солдатам говорили, що  вони виконують інтернаціональний обов’язок, тобто захищають братній народ. І вони, сліпо обдурені, “наводили лад” у тій країні “вогнем і мечем”. Вони вірили і думали, що продовжують подвиги й славу батьків і дідів, які виконували такі обов’язки в Іспанії, Чехії, Угорщині…

Кількість загиблих збільшувалася б з кожним днем. Але, слава Богу, нове керівництво СРСР на чолі з Михайлом Горбачовим визнало помилковим рішення попередників, і з кінця 1986 року пішло на поетапне виведення військ з Афганістану. Однак воєнні дії не припинялися.

         Восени 1988 року за наказом Москви розпочалася операція “Тайфун”. Радянська авіація завдала нищівного бомбоштурмового удару по кишлаках уздовж траси Кабул-Саланг, якою мали виводити війська.

15 лютого 1989 року, ступаючи із сином по мосту через Амудар’ю, генерал Громов символізував цим переходом закінчення для радянських військ  афганської війни! Через цю  війну пройшли майже 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українців.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Відлуння війни у м. Дружківка

Питання війни в Афганістані торкнулась й нашої рідної Дружківки. У 2009 році спільними зусиллями мешканців Дружківки та підприємцями  на алеї Космонавтів було  встановлено обеліск у вигляді відколу  кам'яної гори, на якому викарбувана фігура пораненого десантника, який сумно вдивляється в далечінь. Робота була виконана  скульптором  Юрієм Топусом за ескізом художника Віктора Федоренко та була встановлена на честь 30-річчя  введення радянських військ в Афганістан.

  З Дружківки на війну в Афганістан пішли близько 200 добровольців. Грудень 1979 року був роковим для нашого міста. Щоб більш детально дізнатись для розробки документального фільму як наші співвітчизники потрапили до Афганістану ми звернулись до воїна-інтернаціоналіста Іваницького Олександра Миколайовича, який з радістю пішов нам на зустріч.

У 1982 році його призвали у ряди радянської армії у Монголію. У місті Сай-Шань Олександр Миколайович за тиждень пройшов курс молодого бійця. Сумлінно виконавши присягу Батьківщині він повернувся додому та одружився. Тепер головним питанням для Олександра було знайти гідну роботу для молодої родини. На початку 1988 року,  чекаючи на поповнення у родині він вирішив піти на контракту службу для Афганістану щоб забезпечити родину. У лютому 1988 року з аеропорту у м. Донецьк він полетів у гарячу точку в Ташкент. С першого ж дня він став працювати машиністом у водонасосної станції . Саме на цій війні Олександр Миколайович дізнався що таке війна. Він зробив висновок, що життя – це найдорожчий скарб кожної людини. Афганська війна глибоко врізалась у  пам’ять, але ніхто й гадки не мав, що сьогодні бойові дії будуть вестись і на території нашої держави. Кожна пора породжує своїх героїв. В українських хлопців, що сьогодні стоять в рядах захисників України та боронять рідну землю, не вичерпалися вірність обов'язку й традиціям старших поколінь. Пам'ять - це найважливіше, що залишається після тих, що пішов від нас.

Висновок

Патріотизм – це фундамент суспільства й держави, духовно-моральна основа їх життєдіяльності та ефективного функціонування. Будь-яка країна та нація потребують наявності дієвої, ефективної системи патріотичного виховання громадян, методи й форми якого можуть видозмінюватися й оновлюватися. Виходячи з цього, головною метою школи на сучасному етапі є відродження вікових національних принципів виховання та відповідно до сучасних вимог – виховання громадянина як члена правового суспільства, демократичної держави, особистості, що відчуває й цінує ідеали свободи й рівності, усвідомлює цінність людської гідності, здатна сама визначати пріоритети власного життя, прагне встановлення справедливості і стабільності політичної системи й готова підтримувати її існування.

 Головна мета патріотизму – це поширення  історичної освіти. Саме тому у стінах Дружківської гімназії «Інтелект» був створений пошуковий загін «Врятуємо від забуття», його мета полягає в покращенні знань про минуле рідного краю і тим самим сприяє вихованню любові до нього. Діти беруть участь у створенні  історичних відеоматеріалів про рідне місто, і цим  поповнюють знання про історію рідного краю та видатних людей, які прославили місцевість Перший відеоматеріал був створений Жеребцовою Софією, ученицею 10-А класу, яка вирішила розкрити  питання інтернаціонального виховання та лаконічно розповісти учням про війну в Афганістані. Ця робота підкреслила, що Афганська війна глибоко врізалась у  пам’ять, але ніхто й гадки не мав, що сьогодні бойові дії будуть вестись і на території нашої держави. Кожна пора породжує своїх героїв. В українських хлопців, що сьогодні стоять в рядах захисників України та боронять рідну землю, не вичерпалися вірність обов'язку й традиціям старших поколінь. Пам'ять - це найважливіше, що залишається після тих, що пішов від нас.

 

Список використаної літератури

1.Бєлашов Б. Загребельний В. «Вони були солдатами війни», Донецьк - 2011

2 Вихованець І. Р. Таїна слова – К. Радянська школа – 1990

3  Методичні рекомендації щодо національно- патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах. Додаток до Наказу Міністерства освіти і науки України

4. Основні орієнтири виховання учнів 1-1 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

5. Іменем закону № 7 (5913), 13 лютого 2014