"Афганістан болить в моїй душі".

                                                         Мелодія

 Чи треба взагалі згадувати про війну!

Деякі кажуть, що не треба. Я думаю, що треба. Треба до тих пір, поки людство неспроможне бути сказати: «Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було, і її не буде!».

У цей день ми не можемо сказати, що війна була давно і ми тільки згадуємо про неї 

Ще минулого року ми згадували  про війну, яку ми тоді називали  останньою не тільки тому, що хочеться назвати її так, але й тому, що були пе­реконані в тому.

Отже, Сьогодні ми зібралися щоб згадати, присвя­чене воїнам-інтернаціоналістам, які загинули в аф­ганській війні.

Саме,15 лютого ми вшановуємо учасників бойових дій на території інших держав, віддаємо шану усім тим, хто з честю та гідністю виконав свій військовий обов’язок у різний час, у різних державах.
Особливо болісною раною був і залишається Афганістан. Війна у тій далекій країні принесла горе не в одну родину.

1 учень. Афганістан став горнилом для тих, хто туди потрапив. Він навчив юнаків цінувати дружбу, відданість, любов. І знати ціну життя. Адже воно обривалося іноді у неповних 19 років перед їхніми очима. І терпли юні душі від втрати друзів, тих, хто ще вчора дарував їм своє тепло. А потім повертався на рідну землю у цинковій труні. Це все потрібно було пережити. Але вони 19-ти річні свято вірили, що виконують свій інтернаціональний обов’язок.

2 учень. Болить Афган, в душі туман
Ніхто не знає, ніхто не скаже,
Коли і де, хто за ким,
В чужім краю на землю ляже.

Мелодія №    (дзвони)

1учень.Що це? Ти чуєш?

2учень.Це дзвін. Дзвін пам’яті…

1учень.Пам’яті? А хіба такі бувають?

2учень.Бувають, слухай.(дзвін сильнішає)

Це говорить сама пам’ять… Пам’ять про загиблих наших земляків.

1учень.Але хіба пам’ять буває живою?

2учень.А ти не віриш? Людина може вмерти двічі:
Там на полі бою, коли його догнала куля
А другий—в пам’яті народній.
Другий раз вмирати страшніше,
Другий раз людина повинна жити!

Дзвін

Ховали інтернаціоналіста

Блищала глухо цинкова труна,

Нестерпно пахло тополиним листом,

І плач дівочий танув, як струна.

Руда земля розверзлась чорнорото.

Чекає хижо мовчки на своє,

А мати на колінах у болоті

Обмацує труну: « Чи ж він там є?!!»

Стоять, відводять погляд вбік солдати

І шепотить сержант ледве чуть:

«Не велено… Не можна відкривати..

Не велено..»

Уже струмки течуть,

Уже весна така глибока, рання.

Учора вже летіли журавлі.

Таке врочисте вийшло поховання:

Школярики стоять, учителі

А голосок дівочий квилить, квилить,

Соромиться кричати на весь світ..

Кого клясти, кого назвати винним?

І що той світ? Хіба він дасть одвіт?

На хрест сусідній похилився тато,

Похнюпились братики малі –

В селі ховали воїна – солдата

У мирному  вкраїнському селі

(розказати про В Кравченка)

1учень.Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мирний час. У скількох сімей у траурному обрамленні зберігаються фотографії синів. Одну нагороду заробили вони за проявлену мужність і героїзм—право бути похованим на рідній землі.

Пісня

Вчитель. Пам’ять! Гірка пам’ять війни! Вона ніколи не згасне. Вона ятрить мозок, збуджує уяву. Пам’ять! Що ти залишила? Похоронки? Сльози матерів? Наречених, що недолюбили своїх хлопців? Поминальний дзвін та тепло свічки?

1 учень.Не йдуть з пам’яті скалічені душі людей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої жалобні сторінки. Вшановує держава твої подвиги, віддаючи належне твоєму героїзму. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?

2 учень.Чимало літ минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська, але рани цієї війни кровоточать і досі. Не можуть матері забути загиблих та покалічених синів, а дружини та діти своїх чоловіків і батьків.
Пісня

 
1учень. Посивiли завчасно хлопцi-афганцi, ще й донинi йдуть у тривожних снах у бiй, затуляючи вiд куль одне одного. Їм досi важко повертатися до цих чорних сторiнок у їхньому життi, та ще важче вирвати їх, знищити й забути.

2учень.Хто ж відповість за юні долі,
У крові викупаний стяг?
Коли і як приспати болі
В людських знівечених серцях?
А, може, скажуть кладовища
 Устами жалібних троянд,
 Чом дев'ять літ там юність нищив
 Для нас чужий Афганістан ?

1 учень. Покоління воїнів-афганців пройшло кривавими дорогами афганської війни, залишаючи на них життя і біль втрат. Ми це пам'ятаємо. І на підтвердження цього стоять сотні пам'ятників та пам'ятних знаків по всій Україні.
Мелодія №

2учень.Чи  вбити  і  жити?  Померти?
 Чого  навчила  війна?
 Там  досі  чимало  смерті,  
 Та  в  чому  наша  вина?
А  так  не  хотілось  вмирати
 І  землю  святу  покидать.
 І  плаче  у  розпачі  мати,
 Не  може  це  горе  тримать.
 -Помер  він  за  віру  чи  правду?
 За  що  він  убитий?  Чому?
 Не  знати  матері  правди,
 Не  спинить  убивства  чуму.
 Визволяли  народ  норовливий,
 А  загинуло  стільки  солдат.
 І  землю  покрили  могили,
 Та  сльози  батьків  і  дівчат.
 Везуть  молодих  воювати,
 Летить  страхітливий  „тюльпан”.
  Вони  пішли  з  дому  назавжди,
 Забрав  їх  далекий  Афган.
_________________________________________________
1учень.Третина учасників афганської війни була родом з квітучої української землі. На їх долю випало випробування вогнем і кров'ю. Скільки їх голубооких, русявих і чорнявих синів України загинуло на тій землі.
 Молоде життя обірвалося. Солдати гинули. І кожна смерть страшна. А як страшно, коли не хочеться помирати, коли ще тільки починаєш жити.

2Учень. Поставте скибку хліба на стакан
 І голову схиліть в скорботі вічній …

Вчитель.  Хвилина мовчання…Найдовша хвилина. Хвилина мовчання…Найтихіша, найсумніша, найтяжча хвилина…
Пам'ять загиблих вшановуємо хвилиною мовчання.
 (Хронометр відбиває хвилину).  

 Вчитель. Падали хлопці на чужій землі, а в них на м'яких долонях лінії життя такі довгі і прекрасні... Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя. Але вони живуть у пам'яті бойових друзів, продовжують усміхатись зі сторінок солдатських альбомів. Вони вічно живуть у  люблячих, палких материнських серцях.
 Імена цих хлопців навічно вписані в літопис нашої пам'яті.

2учень.Час лікує рани. Але фізичні. А в душі, у пам 'яті воїнів - афганців назавжди залишаться суворі будні Афганістану, які випали на їх долю.

 1учень. Їм випало жити - так кажуть про тих, хто повернувся до рідного дому, порядкує рідну землю, віддаючи їй свої сили і вміння. Вони пройшли пек¬ло війни Афганістану, вони не поповнили списки загиблих, вони і є тією пам'яттю, що пише історію.

Вчитель. Серед воїнів-інтернаціоналістів є і наші земляки: Кисленко Валентин, Гуров Андрій, Демченко Василь.

1учень.Сумними і гіркими спогадами поселилася в пам’яті наших людей афганська війна. Ця жахлива катастрофа людства й досі пред’являє рахунки людських втрат, смертей, каліцтв. Ніхто не применшує героїзму наших воїнів . І ніхто, і ніщо не може забутися. Віримо, що більше не будуть убивати наших хлопців на чужих землях.

2учень.15 лютого - день скорботи і вшанування пам’яті тих, хто не повернувся додому з афганської війни, і свято для тих, хто залишився живий і тепер серед нас.

Вчитель.Україна сьогодні—незалежна держава. Українські Збройні Сили покликані охороняти кордони України, спокій нашого народу, створювати атмосферу миру і дружби з народами інших держав.

Пісня
Вчитель. На цьому наша зустріч завершена. Бажаємо вам  добробуту, благополуччя, родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей. Щасливих та яскравих подій та усього  найкращого!