Агностицизм Томаса Гекслі

Агностицизм Томаса ГексліВиконала студентка 1 курсу 113-м групи. Спеціальна освіта. Логопедія Романова Альона. Науковий керівник: д.ф.н., професор С. К. Костючков2024 р.

Агностици́зм (від грец. ἄγνωστος — непізнаваний) — філософська позиція, яке повністю або частково заперечує можливість пізнання світу; гносеологічний песимізм. Термін "агностицизм" введений у науковий обіг 1869 англійським натуралістом Т. Гакслі. Проте сумніви в спроможності людини пізнати навколишній світ виникли ще в античній філософії, зокрема, у Протагора, софістів та скептиків. Давньогрецькі філософи зауважували недосконалість, відносність, суб’єктивність та мінливість знання, що спонукало їх до висновку про неможливість розумового осягнення справжньої суті речей. Теоретичне обґрунтування агностицизму було здійснено лише у 18 ст. у філософських ученнях:а) Дж. Берклі про буття (бути — це бути сприйманим);б) Д. Юма про раціональну недоказовість існування причинно-наслідкових зв’язків;в) у теоретико-пізнавальній концепції розмежування «речей у собі» і «речей для нас» І. Канта, згідно з якою суто логічним шляхом неможливо встановити відповідність між об’єктивним світом і системою знань. У післякантівській філософії елементи агностицизму активно розвивалися в контексті соціального пізнання — від позитивізму й неопозитивізму до конвенціоналізму й критичного реалізму. Агностицизм може поставати унаслідок будь-якого тлумачення пізнавального процесу, обмеженого рамками емпіризму або раціоналізму, які абсолютизують роль чуттєвого пізнання або інтелектуальні пізнавальні здібності. У новітніх течіях філософської думки термін "агностицизм" вживається переважно в релігійно-філософських та історико-філософських контекстах. Для характеристики позиції, що виражає сумнів у досягненні істинного знання про світ, вживається зазвичай інший термін — скептицизм.

То́мас Ге́нрі Га́кслі (або Хакслі чи Гекслі, англ. Thomas Henry Huxley, 4 травня 1825, Ілінґ поблизу Лондона, Велика Британія - 29 червня 1895, Істборн, графство Суссекс, Англія, Велика Британія) — британський природознавець, зоолог, пропагандист дарвінізму. Освіту здобув у Лондоні. У 1854-95 роках Т. Г. Гакслі — професор Королівської гірничої школи. Багаторічний член (у 1883—85 рр. — президент) Лондонського королівського товариства. Т. Г. Гакслі — автор праць із зоології, порівняльної анатомії, палеонтології, антропології, геології тощо. Особливе значення мають наукові твори Гакслі про походження людини. Вчений послідовно довів єдність будови черепа хребетних тварин, походження птахів від плазунів, спорідненість медуз і поліпів тощо. Томас Гакслі широко популяризував еволюційну теорію Ч. Дарвіна, захищав його учення від нападок реакціоністів. Т. Г. Гакслі належав до передтеч науковців-матеріалістів, називаючи себе агностиком. Від Гакслі веде початок ціла династія видатних вчених і літераторів Гакслі.

Термін введений у середині XIX ст. британським натуралістом Т. Гакслі (1869) для позначення непізнаваності того, що не може бути виявлене безпосередньо як сенсибельне (предмет почуттєвого сприйняття), і на цій підставі хибності усього інтелігібельного (предмет розумового сприйняття, не сенсибельне). Корені такої позиції ідуть у глиб сторіч. За словами Протагора з Абдери (близько 480 — 410 рр. до н. е.): «Про богів я не можу знати ні того, що вони є, ні того, що їх немає, ні як вони виглядають, тому, що багато перешкод знанню: і непевність (предмета), і короткість людського життя». Античні філософи (головним чином, софісти) підтверджували позицію посиланнями на недосконалості, мінливість, суб'єктивність, відносність і постійний перегляд знань. Отже, недосконалість природи людини, обмеженість її життєвих сил і пізнавальних спроможностей робить граничні причини і цілі її життя незбагненними для неї самої. Проте, варто відрізняти агностицизм від античного скептицизму. У філософії скептицизму заперечується істинне як предмет думки, тобто релятивізується всіляке буття, неважливо — сенсибельне або інтелігібельне. На цій підставі скептики, додержуючись гераклітівської позиції «усе тече», пропонують уживати замість існує слово здається. Для агностицизму навпаки характерне розуміння сенсибельного як цілком істинного буття, так що сумніватися варто тільки в бутті інтелігібельному.

Традиція агностицизму бере початок у філософії Берклі, який вважав, що людині неможливо вийти зі свого досвіду, щоб розв'язати питання про відношення цього досвіду до фактів дійсності. Слідом за ним Юм виступив з послідовним запереченням істинного пізнання, починаючи з критики основного закону пізнання — причинності, що, з його погляду, — лише уявлення, що характеризує сприйняття світу людиною. Людське пізнання, з цього погляду, — ланцюг суб'єктивних досвідів і домислюваних до них припущень, причому ставиться мета звести останні до мінімуму (ідеал — математичне природознавство). Юм нараховував три «ряди досвіду»: враження, віра в існування предмета, ідея. Враження виникають з почуттєвого досвіду. Повторюваність одного враження веде до віри в існування даного предмета. Ідеї являють собою найяскравіші враження. Усе інтелігібельне, тобто чисто світоглядні питання, виявляються позбавленими сенсу. Наприклад, питання про об'єктивну реальність сенсибельних предметів виходить за межі почуттєвого досвіду, тому запитувати, чи існують тіла чи ні, марно. Німецька класична філософія переборює позицію Юма, говорячи не про одне, а про два джерела пізнання. Так, за твердженням Канта, що пізнаючий суб'єкт не може вийти не тільки за межі почуттєвого досвіду, але також і за межі світу інтелігібельних об'єктів (не можна помислити немислиме). Тому іманентне знання необхідно доповнювати знанням трансцендентним. По суті, робота Канта по опису пізнання як вибудовування світу (феноменів) і уникнення запитування про світ узагалі (річ-в-собі) лежить у руслі, що задається Юмом.

Істотний внесок в еволюцію агностицизму внесло «відкриття» сфер, участь свідомості в яких обмежена (зокрема — воля або несвідоме, інтуїція). Агностицизм розвивається в позитивізмі, неопозитивізмі і постпозитивізмі як конвенціалізм — визнання, що неможливо перевірити поняття на практиці, воно — функція від угоди співтовариства що пізнають, а не від факту дійсності. Традиція позитивізму, пориваючи з метафізикою, продовжує лінію юмівського агностицизму. Ідеалом істинного знання позитивізм проголошує дослідне пізнання природничих наук, заперечуючи гносеологічну цінність інтелігібельних об'єктів. Прагматична філософія і критичний реалізм розглядають істину як похідну нерефлексивної віри. Крайнього ступеня агностицизм досягає в сучасній філософії, що закликає відмовитися узагалі від поняття реальності і розглядати тільки різні модифікації людської свідомості і мови в їхній відносності.

Список використаних джерел:Інтернет ресурси - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B3%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D0%B8%D1%86%D0%B8%D0%B7%D0%BC Інтернет ресурси - https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D1%81_%D0%93%D0%B5%D0%BD%D1%80%D1%96_%D0%93%D0%B0%D0%BA%D1%81%D0%BB%D1%96 Інтернет ресурси - https://shron1.chtyvo.org.ua/Shynkaruk_Volodymyr/Filosofskyi_entsyklopedychnyi_slovnyk.pdf Інтернет ресурси - https://lafeum.ru/img/authors/1607515158.png Дякую за увагу