10 липня о 18:00Вебінар: Мультфільм за 5 хвилин: онлайн-сервіси для створення анімації та монтажу

АКАДЕМІК І.І. ЛУКІНОВ (1927–2004) – ВЧЕНИЙ, ОРГАНІЗАТОР АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

Про матеріал
В роботі комплексно висвітлено життєвий шлях, наукову, громадську, просвітницьку, представницьку діяльность академіка І.І. Лукінова, його внеску в розвиток аграрно-економічної науки в Україні у другій половині ХХ – початку ХХІ ст., визначення його місця в системі знань про сільське господарство та впливу результатів досліджень вченого на розвиток цієї важливої галузі національного господарства України.
Перегляд файлу

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК

ДЕРЖАВНА НАУКОВА СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКА БІБЛІОТЕКА

 

 

 

На правах рукопису

 

 

РАДЧЕНКО Людмила Сергіївна

 

 

 

АКАДЕМІК І.І. ЛУКІНОВ (19272004) –

ВЧЕНИЙ, ОРГАНІЗАТОР

АГРАРНО-ЕКОНОМІЧНОЇ НАУКИ В УКРАЇНІ

 

 

07.00.07 − історія науки і техніки

 

 

Дипломна робота

 

 

Науковий керівник

ЮРЧИШИН Володимир Васильович

доктор економічних наук, професор, академік УААН

 

 

 

 

Переяслав-Хмельницький 2014

 

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………

   6

РОЗДІЛ 1

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА І.І. ЛУКІНОВА

1

1.1.

Короткий аналіз життєвого шляху академіка І.І. Лукінова. ………………………...……………...……

  13

1.2.

Етапи і віхи наукового зростання академіка І.І. Лукінова ……………………………………………..

  31

1.3.

Входження І.І. Лукінова в науку …..…..........................

3

             1.4.

Становлення І.І. Лукінова як визначного вченого           економіста …………………………………………...…..

443

1.5.

Утвердження академіка І.І. Лукінова в статусі видатного вченого ……………………………...……….

444

РОЗДІЛ 2

НАУКОВО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ТА НАУКОВО-ПРЕДСТАВ-НИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА І.І. ЛУКІНОВА………

 

103

2.1.

Науково-організаційна діяльність І.І. Лукінова в Українському науково-дослідному інституті економіки і організації сільського господарства (УНДІЕОСГ) (1967–1976 рр.)……..……………………………………

1

1

1104

2.2.

Науково-організаційна діяльності І.І. Лукінова в Інституті економіки НАН України (19762003 рр.)……………..........................................................

1

 

 117

2.3.

Вплив академіка І.І. Лукінова та його досліджень на розвиток сільського господарства ……………………..

 

2.4.

Світове визнання наукової спадщини академіка І.І. Лукінова …………………….......................................

 

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………...

 187

ДОДАТКИ …………………………………………………………………..

 193

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………

 211


ВСТУП

Актуальність теми. У великій сукупності наук, що формували наукову базу розвитку сільського господарства, суспільну й соціально-економічну результативність цієї найважливішої для нашої країни виробничої галузі, особливе місце посідає аграрно-економічна наука. Вагома роль її зумовлюється насамперед реалізацією функцій економічного забезпечення піднесення сільського господарства та водночас впливу на розвиток спеціальних, технологічних, ресурсозабезпечуючих та інших сфер агропродовольчого призначення, а разом з ними – безпосередньо на виробництво.

Подібно до інших наук, аграрно-економічна є результатом попиту на її наукові здобутки загалом на відповідні надбання зайнятих у ній. Кожний з науковців виконує доступне для нього дослідження, а всі сукупно вони формують зростання обсягів наукових знань та виведення їх на високий або доступний для кожного даного періоду рівень розвитку. У ній, як і в інших галузях знань, час від часу з’являються видатні вчені, які особисто, виводячи науку на найвищий для кожного даного періоду рівень, формують навколо себе наукові школи, розширюють простір для науки майбутнього.

У вітчизняній аграрно-економічній науці радянського і пострадянського періодів визначальне місце посідав академік НАН України, УААН і ряду зарубіжних академій Іван Іларіонович Лукінов (1927–2004 рр.). Завдяки природним здібностям, фундаментальній навчальній, передусім вузівській підготовці працездатності й цілеспрямованості він сформувався як науковець, створив провідну школу науковців, набув широкого визнання як видатний учений і талановитий організатор вітчизняної економічної науки. Упродовж кількох десятиліть І.І. Лукінов очолював головні науково-дослідні економічні установи України. Його наукова спадщина залишається скарбницею знань, своєрідним дороговказом для теперішніх і майбутніх дослідників.

Наукова спільнота не лише України, а й далеко за її межами добре знала й шанувала Івана Іларіоновича Лукінова. Це знайшло відображення, зокрема, при урочистостях на відзначенні у жовтні 2007 року 80-річчя від дня його народження.

Поглиблену увагу до постаті видатного вченого слід вважати цілком виправданою. Адже в особистості академіка І.І. Лукінова був зосереджений невимірно великий науковий потенціал. Зацікавлене й уміле використання його наукової спадщини дедалі помітніше стає одним із засобів підвищення наукового забезпечення агропродовольчого сектору економіки країни.

Метою дослідження є комплексне висвітлення життєвого шляху, наукової, громадської, просвітницької, представницької діяльності академіка І.І. Лукінова, його внеску в розвиток аграрно-економічної науки в Україні у другій половині ХХ – початку ХХІ ст., визначення його місця в системі знань про сільське господарство та впливу результатів досліджень вченого на розвиток цієї важливої галузі національного господарства України.

Для реалізації поставленої мети автором визначено основні завдання дослідження:

  •                    проаналізувати сучасний стан наукової розробки проблем, що стосуються предмета дослідження;
  •                    узагальнити та ввести до наукового обігу малоз’ясовані й невідомі факти біографії й діяльності академіка І.І. Лукінова;
  •                    дослідити наукову спадщину вченого, оцінити її місце і роль у розвитку аграрно-економічної науки в Україні;
  •                    оцінити вплив наукових здобутків І.І. Лукінова на розвиток сільського господарства в період його наукової діяльності та на сучасному етапі;
  •                    зясувати роль і значення науково-організаційної роботи І.І. Лукінова в системі науково-дослідних установах України;
  •                    проаналізувати науково-представницьку й науково-просвітницьку діяльність вченого;
  •                    висвітлити процес формування та становлення наукової школи І.І. Лукінова і її місце в розвитку аграрно-економічної науки.

Хронологічні межі дипломної роботи визначаються роками життя  академіка І.І. Лукінова (1927–2004) та періодом його наукової й науково-організаційної (1954–2004) діяльності. Деякі розділи містять певні дані про події, що виходять за межі зазначеного періоду.

Об’єктом дослідження є система аграрно-економічних знань в Україні в другій половині ХХ − початку ХХІ ст. і місце в ній наукової творчості та громадської діяльності академіка І.І. Лукінова.

Предметом дослідження є життєвий шлях вченого, його наукова, науково-організаційна, науково-представницька, науково-просвітницька та громадська діяльність та її результативність у контексті розвитку аграрно-економічної науки.

Наукова новизна одержаних результатів:

вперше проведено системне дослідження життєвого шляху та наукової спадщини видатного вченого, державного діяча, організатора аграрноекономічної науки в Україні академіка І.І. Лукінова; всебічно проаналізовано його наукову, науково-організаційну й науково-представницьку діяльність у галузі аграрної науки. Дослідження є першим в Україні, яке охоплює всю сукупність наукових надбань видатного економіста доби, в якій він творив і при житті був визнаний одним із найвидатніших економістів-аграріїв;

розвинуто періодизацію наукової діяльності академіка І.І. Лукінова шляхом виділення у кожному досліджуваному періоді його найважливіших досягнень (віх), а також особливостей результативної науково-організаційної діяльності.

РОЗДІЛ 1

НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ АКАДЕМІКА І.І. ЛУКІНОВА

  1.        Короткий аналіз життєвого шляху академіка І.І. Лукінова

Іван Іларіонович Лукінов народився 5 жовтня 1927 року на хуторі Голівка поблизу села Попівка Корочанського району Білгородської області, тепер – Російської Федерації. У сім’ї виховувалося четверо дітей − три старших доньки та наймолодший син Іван. Саме він став видатним вченим-економістом (Додаток А).

Його батька, селянина Лукінова Іларіона Івановича (1886–1939) знали як грамотія і книжника. Замолоду він ходив на відхожі промисли і десь на просторах Росії  зустрівся з Максимом Горьким. Довгий час у домі Лукінових зберігалися листи відомого письменника. Простий селянин зміг чимось його зацікавити, що спонукало його написати  листа Іларіону Лукінову [1]. Голові сім’ї судилося прожити лише 53 роки. Він помер від важкої хвороби.

Надалі турбота про дітей лягла на плечі матері − Лукінової (Зайцевої) Парасковії Олексіївни (1885–1999). Вона, як і більшість тогочасних селянок, була неписьменною, але мудрою та з добрим серцем. З ранку до вечора вона трудилась на колгоспній фермі. Старші доньки Олена (1910 р.н.) та Катерина (1919 р.н.) були помічницями в господарстві, на городі, син Іван пас корову, яка виручала сім’ю у важкі часи.

Життя сім”ї Лукінових проходило в тяжкій селянській праці. І чим важче їм жилося, тим більше мати мріяла про кращу долю для дітей. Шлях до неї бачила один − через навчання. Можливостей на це в сім’ї вистачило лише на двох молодших: доньки Марії (1924 р.н.), яка закінчивши школу, а згодом і педінститут, стала вчителькою математики в рідному селі, та сина Івана, який одержав вищу освіту [2].

Початок формування характеру та світогляду майбутнього вченого припадає на 30-і роки − надзвичайно важкий період для тодішньої країни загалом і особливо для селянства (колективізація, розкуркулювання, голодомор, репресії). Він рано звик до нелегкої селянської праці в домашньому господарстві, а під час шкільних канікул працював на різних роботах у колгоспі. З дитинства тягнувся до знань. Підтримку в усьому доброму знаходив у матері.

У п’ятирічному віці, в 1932 р., Іван разом із сестрою Марією, якій на той час було 8 років, пішов до школи в с. Попівка. Родичі побоювалися, що через малий вік він не захоче вчитися. Проте йому в школі сподобалося. Вона вважалася семирічкою, але в ній було всього дві класні кімнати і два вчителя. В одній кімнаті навчалися учні 1–4 класів з одиним учителем, а в іншій – учні 5–7 класів з іншим. За відсутності паперу писали олівцем або чорнилом переважно на газетних листах. Здібності І.І. Лукінова до навчання проявилися досить рано. У родині Лукінових зберігалися розповіді про те, що, навчаючись у першому класі, він вирішував арифметичні задачі та робив інші завдання за програмами не тільки першого класу, а й старших класів.

У 1939 році після закінчення 7 класів Попівської школи, Парасковія Олексіївна віддала дітей до Корочанської середньої школи для продовження навчання. Школа знаходилась на відстані трьох кілометрів від села. Влітку й восени діти ходили до школи пішки, взимку матері доводилось наймати для них квартиру в місті.

Під час Другої світової війни сім’я пережила кількамісячну німецьку окупацію, під час якої стався випадок, що міг коштувати Івану Лукінову життя (про нього нам відомо з розповіді академіка-секретаря Відділення механізації та електрифікації Української академії сільськогосподарських наук В.М. Булгакова, якому Іван Іларіолнович розповідав про свої юнацькі роки). Взимку 1943 року з місцевих жителів, у яких були коні, німці сформували валку. На одних з них їздовим випало бути 14 річному Івану Лукінову. На кожні сані німці посадили свого часового та, завантаживши боєприпаси, рушили під Курськ. Дорога була не близькою – 50 км. Десь на половині відстані сусід Івана Лукінова запропонував йому тікати. Доїхавши до найближчих кущів, вони щодуху кинулися бігти. Німці навздогін стріляли, але в жодного з втікачів не влучили. Повертались додому лісами й засніженими полями протягом двох тижнів. Матері Івана доводилось ще довгий час переховувати сина від німців, та з часом все минулося. Ніхто з односельців, які йшли в тому обозі під Курськ, живим не повернувся [3, с. 93–94].

Після невеликої перерви в навчанні під час війни Іван Лукінов разом із старшою сестрою Марією став учнем Корочанського сільськогосподарського технікуму і навчався в ньому в 1943–1946 рр. Під час канікул працював у колгоспі, де катастрофічно бракувало робочих рук. По закінченню технікума шляхи брата і сестри розійшлися. Сестра Марія Іларіонівна вступила до педагогічного вузу, а Іван Лукінов, закінчивши технікум з відзнакою, що давало право вступу на навчання у вищому навчальному закладі без екзаменів, став студентом Харківського сільськогосподарського інституту ім. В.В. Докучаєва. У ньому він з 1946 року навчався на економічному факультеті [4, с. 151]. На той час це був єдиний в Україні вищий навчальний заклад з підготовки економістів для сільського господарства. У певному відношенні йому, як і всім іншим студентам цього факультету, пощастило, бо економічний факультет поновив свою роботу незадовго до вступу до нього Івана Лукінова.

Перші роки навчання були важкими. Зруйновані під час війни гуртожитки інституту відбудовувалися дуже повільно. У зв’язку з цим багатьох студентів, зокрема перших і других років навчання, поселяли і в конференц-залі інституту, і в лабораторних корпусах. Першокурсника Івана Лукінова поселили в конференц-залі, у якому мешкало близько сорока студентів. Ліжок не було, тому студенти спали на постелених на підлозі матрацах. Весь вільний від лекцій час студент проводив у бібліотеках [5, с. 141].

Болючими були й проблеми з харчуванням. Ціни на ринку для студентів були занадтовисокими. Керівництво Інституту разом із профспілковим комітетом організували дві студентські їдальні, але ними могла користуватися лише частина студентів. Харчування в них відбувалося за талонами, які профспілковий комітет розподіляв по академічних групах. Відчутною для студентів була проблема забезпечення гостродефіцитними у післявоєний час промисловими товарами. Джерелом забезпечення промтоварами у Харкові був Благовіщенський ринок, але ціни на ньому для студентів теж були недосяжними. Тому в академгрупах періодично розподіляли промтоварні талони, за якими можна було придбати за помірними цінами одяг і взуття [6, с. 32].

Додому Іван Лукінов їздив дуже рідко. До нього було далеко і діставатися важко. Мати для харчування сина сушила в печі картоплю. Знаючи тонкощі печі, вона напалювала її так, що з картоплі лише виходила вода і вона підсушувалась. У такому стані картопля могла зберігатися протягом тривалого часу. Студентові доводилось 50 км. нести їжу на плечах до товарного потягу. Траплялися випадки, коли мати з сестрою привозили йому передачу в Харків. Стипендія на той час була мізерною, тому Іван, разом з іншими студентами, підробляв у нічну зміну. Найчастіше це були залізничні станції м. Харкова, на яких вони розвантажували вагони.

Особливе місце у формуванні Івана Іларіоновича як фахівця мала кафедра економіки й організації сільського господарства в тодішньому сільськогосподарському інституті. З часу її створення в 1933 році кафедру очолював професор Л.М. Клецький, один із фундаторів вищої економічної аграрної освіти в Україні, автор першого в країні підручника “Економіка соціалістичного сільського господарства”. Пізніше його було обрано членом-кореспондентом ВАСГНІЛ, і в 1959 році він перейшов на роботу до Української сільськогосподарської академії у Києві [6, с. 31].

Є підстави вважати, що на формування майбутнього економіста-аграрника, а згодом і видатного вченого, крім інших обставин, сприяло те, що середню спеціальну освіту він одержав агрономічну, а вищу − економічну. Маючи агрономічну освіту й добрі знання з різних сільськогосподарських галузей, він, займаючись економічними дослідженнями, мав можливості бачити за ними всю сільськогосподарську галузь.

Важливе значення для формування Івана Іларіоновича як визнаного фахівця в галузі аграрної економіки та економічної теорії мала кафедра політичної економії, доцентом якої був Ф.Ф. Абрамов. До того ж в усі роки навчання Івана Лукінова він був деканом факультету. А це мало особливе значення з багатьох причин, у тому числі з позицій підтримки студента, який був одним із найкращих на факультеті за багатьма показниками, насамперед − за рівнем навчання і студентської наукової роботи, і разом із тим відчував великі труднощі в матеріальному плані [6, с. 32]. З розповідей, можна зробити припущення, що саме він першим помітив у молодого студента науково-дослідницькі здібності.

Іван Іларіонович з любов’ю й великою вдячністю згадував викладачів та наставників в Інституті. Ректор Інституту академік Олександр Никифорович Соколовський підбирав професорсько-викладацькі кадри прискіпливо та зі знанням справи. Серед тих, хто навчав студентів Інституту, були видатні вчені, досвідчені професори, які, уміючи зацікавити своїх студентів, давали майбутнім спеціалістам міцні знання. Серед них Іван Іларіонович часто згадував академіка П.С. Піщемуку, який викладав хімію. Він був талановитим ученим, прекрасним викладачем і здібним вихователем. З вдячністю він згадував також академіка В.Я. Юр’єва, професора М.М. Кулешова, інших своїх наставників.

Студенту-першокурснику спочатку було не легко, давалися взнаки обмежені знання, одержані в сільській школі та в технікумі. Особливо важко було з математикою, іноді з’являлися навіть думки покинути навчання і повернутися в рідне село. Та поступово, крок за кроком, удалося вистояти. Наполеглива праця принесла свої плоди, з’явилися успіхи в навчанні, що дало можливість отримувати підвищену стипендію [7, с. 765].

Знаючи важкий матеріальний стан студента Івана Лукінова, декан економічного факультету після третього курсу навчання допоміг йому влаштуватися влітку 1949 р. на роботу в Агролісопроект − організацію, яка проектувала посадку державної захисної лісової смуги Бєлгород−Дон у Ростовській області. Спочатку він був зарахований у ній на посаду старшого техніка-ґрунтознавця [4, с. 151], а згодом його перевели на посаду інженера.

Працівники цієї організації в літніх експедиціях намічали місця майбутніх лісозахисних посадок. Іван Лукінов відповідав за економічне обґрунтування проектів. Оформлення документів проводилось після закінчення експедиції, тобто в навчальний час, тому навчання доводилось поєднувати з роботою. Його практична робота відіграла велику роль не тільки для нього самого, а й для його сім’ї. У повоєнні роки кожна сільська сім’я змушена була виплачувати державі податок, розмір якого залежав від кількості землі, тварин, майна. У середньому потрібно було щорічно сплатити двадцять-тридцять тодішніх рублів. Тоді це була велика сума, зібрати яку при мізерній оплаті праці в колгоспі було дуже важко. Матері Івана Лукінова доводилося ходити в місто продавати молоко, сметану, сир. Ціна молочних продуктів була дуже мізерною (наприклад, один літр молока коштував 3 копійки). Та, заробивши гроші під час експедиції, він надіслав матері двадцять рублів у село, щоб вона могла сплатити податок. Їй на все життя запам’ятався цей випадок, вона з вдячністю згадувала, як її син допоміг вийти з великої скрути.

Користь від участі в експедиції для Івана Лукінова мала подвійне значення. Крім суттєвого поповнення бюджету, він набув певного досвіду у проведенні наукових досліджень. Матеріали експедицій він успішно використовував для своїх курсових робіт, доповідей у студентському науковому товаристві, а згодом одержані в процесі практики результати були використані і при підготовці дипломної роботи на тему “Проблема освоєння яруго-балкових угідь у південних районах УРСР”. Це була його перша наукова робота, якою керував один із провідних викладачів факультету доцент Г.І. Монашов [6, с. 33–34]. Виконана на високому рівні, вона на конкурсі студентських дипломних робіт вузів м. Харкова у 1951 році була відзначена другою премією. Є підстави вважати що вона стала першим кроком Івана Лукінова до великої науки.

Практичний досвід зміцнив авторитет Івана Іларіоновича як одного з кращих студентів. У відгуку про результати проходження практики, підписаному начальником експедиції, зазначалося, що старший технік, а потім інженер І.І. Лукінов не тільки успішно справлявся зі своїми обов’язками, а поряд із роботою ґрунтознавця в межах програми практики брав участь і в інших роботах експедиції, зокрема у виборі місця розташування державної лісової смуги.

У період навчання Івана Лукінова підручників у навчальному закладі з більшості предметів не було. Єдиним джерелом для підготовки до складання іспитів були конспекти прослуханих лекцій. Уважно слухаючи лекції і маючи здатність коротко узагальнювати почуте, він вміло записував розповідь викладача і завжди мав добрі конспекти, якими дозволяв користуватися також іншим студентам. Користувалися ними навіть ті студенти, що вступали до інституту після закінчення вузу Іваном Іларіоновичем [5, с. 141].

Яскраво вимальовується дружба Івана Лукінова зі своїми однокурсниками. Бажання допомогти один одному, підтримати в скрутну годину, націленість на перспективу, обов’язковість і відповідальність, довіра до кожного − це було для нього нормою життя й поведінки в технікумі, інституті, в гуртожитках. Усі позитивні риси, яких він дотримувався в дитинстві, під час навчання далі розвинулися й утвердилися, він достойно й плідно проніс їх через усе своє життя, утверджував у відносинах з людьми.

Серед студентів і викладачів інституту він користувався великою повагою. Його фото постійно знаходилось на стенді відмінників навчання. Він часто обирався до президії факультетських профспілкових і комсомольських зборів, до складу факультетського комсомольського бюро і комітету комсомолу інституту. В інститутському комітеті комсомолу, куди його обирали на старших курсах, він відповідав за роботу наукових гуртків при кафедрах. Був частим доповідачем на студентських конференціях. Його доповіді вирізнялися нестандартною постановкою порушених проблем, логікою розкриття їхньої суті й обґрунтованістю висновків та пропозицій [7, с. 684]. За відмінні показники в навчанні та активну участь у суспільному житті молодому студенту було оголошено подяку із занесенням в особову справу [8].

Велика сукупність найкращих безпосередньо студентських, людських рис студента Івана Лукінова стала визначальною обставиною, яка дала вченій раді Інституту підстави рекомендувати його для вступу до аспірантури. Йому з цього приводу надійшло запрошення з Києва від академіка Академії наук УРСР Павла Миколайовича Першина, який у той час завідував відділом економіки сільського господарства в Інституті економіки АН УРСР і очолював Раду по вивченню продуктивних сил УРСР, що функціонувала при Президії АН. Очевидно він уже мав відомості про талановитого випускника економічного факультету Харківського сільськогосподарського інституту. Інститут економіки Академії наук був на той час провідною науково-дослідною установою в Україні економічного профілю. В ньому переважала істинно наукова атмосфера, яка не могла не втягти у свою орбіту здібного дослідника.

І.І. Лукінов приїхав до Києва. Вступні іспити до аспірантури мали відбутися у вересні. Оскільки курс навчання в Харківському інституті закінчився у квітні, то І.І. Лукінова було зараховано до штату Інституту економіки АН УРСР на посаду референта (а згодом молодшого наукового співробітника) відділу економіки сільського господарства. Він був включений до складу експедиції, яка досліджувала в ті роки продуктивні сили півдня України, у тому числі й сільського господарства, та обґрунтовувала шляхи підвищення продуктивності й ефективності їхнього використання. Зокрема аграрники обґрунтовували ефективність переведення колгоспно-радгоспного землеробства з богарного на зрошуване у зв’язку з будівництвом Інгулецької зрошувальної системи.

Іспити склав успішно. Рішення про зарахування його аспірантом було прийнято Президією АН УРСР лише після розгляду та схвалення кандидатури Секретаріатом ЦК Компартії України. Така практика існувала в той час стосовно всіх майбутніх аспірантів інститутів секції суспільних наук [9, с. 684].

Одним із важливих моментів під час навчання І.І. Лукінова в аспірантурі слід відзначити і зміни в його особистому житті. Саме в цей період Іван Іларіонович познайомився та подружився із аспіранткою Тетяною Борисівною Козмінською, яка згодом стала його вірною дружиною. За спеціальністю Тетяна Борисівна філолог, і саме вона допомагала Івану Іларіоновичу перед захистом із оформленням та редагуванням дисертаційної роботи. Як зазначала сама Тетяна Борисівна, “… я із задаволенням виконала цю роботу, тим більше, що текст був написаний цілком грамотно і не потребував особливого виправлення” [7, с.769][1].

Молоде подружжя зіграло весілля тоді, коли І.І. Лукінов отримав невелику кімнатку в комунальній квартирі, а Т.Б. Козмінська захистила кандидатську дисертацію. Прожили І.І. та Т.Б. Лукінови в мирі та злагоді майже п’ятдесят років, виховали сина та доньку. Тетяна Борисівна створила умови І.І. Лукінову для роботи, повністю звільнила його від будь-яких буденних клопотів по господарству, і він мав можливість напружено працювати як науковець.

Після закінчення аспірантури І.І. Лукінов включився в науково-дослідну роботу відділу аграрної економіки Інституту. Працював, як завжди напружено, виїжджав у експедиції, писав статті, розділи в колективні монографії, виношував і виконував плани самостійної розробки важливих аграрних проблем. У серпні 1956 року І.І. Лукінова переводять на нову роботу − у відділ сільського господарства ЦК Компартії України, завідувачем сектора економіки й науки. У його підпорядкуванні були всі аграрні середні й вищі навчальні заклади та наукові установи України. Робата в апараті ЦК стала для нього великою школою життя, тут йому відкрились механізми, що рухають численні події в Україні і в країні загалом, розширилась його взаємодія з керівними та творчими колами. При цьому не лише він пізнавав людей, але й вони, спостерігаючи за стилем його роботи, нерідко виявляли йому симпатію, довіру та повагу.

В партійному апараті І.І. Лукінов карєри не здобув. Його вабила наука і він продовжував дослідницьку роботу. Не завжди добре складалися й стосунки в новому колективі. Найкращими вони виявилися із заступником завідуючого відділу Олександром Несторовичем Федченком. Вони часто з багатьох питань були однодумцями і сміливо відстоювали свої позиції. Так було і при обговоренні питання про ліквідацію Української аграрної академії. Питання розглядалося спочатку в Москві, згодом на його обговорення з Україні серед інших були запрошенні І.І. Лукінов та О.Н. Федченко. Обидва категорично заперечували проти ліквідації академії, аргументуючи свою позицію тим, що в економіці України аграрний сектор займає важливе місце і, отже, потребує відповідної наукової бази. Більшість присутніх на засіданні слухняно підтримували рішення Москви. Тоді на знак незгоди І.І. Лукінов і О.Н. Федченко залишили засідання. Українська академія все ж була ліквідована. Лише з проголошенням незалежності України вона в 1991 році відновила своє функціонування [7].

Творчі стосунки склалися у І.І. Лукінова з Анатолієм Дмитровичем Коваленком, який прийшов працювати в сільськогосподарський відділ ЦК в 60-ті роки. А.Д. Коваленко швидко зробив партійну кар’єру, займав керуючі посади спочатку у відділі, а потім працював помічником В.В. Щербицького з аграрних питань. Анатолій Дмитрович постійно спілкувався з І.І. Лукіновим, вони часто зустрічались, обговорювали найбільш актуальні та важливі на той час проблеми економіки України, виробляли стратегію й тактику їх вирішення, а потім Анатолій Дмитрович, маючи чималі можливості, прагнув втілити їх у життя [7].

Будучи природженим генератором ідей, І.І. Лукінов володів умінням визначати тенденції і встановлювати закономірності, виділяти проблему та бачити оптимальні шляхи її вирішення. Він умів чітко формулювати свої думки, знаходити для них адекватну словесну форму. Ці уміння не могли не привернути увагу керівництва. Працюючи на партійній роботі, І.І. Лукінов став постійним учасником редакційної групи, що готувала партійні документи, різноманітні постанови, доповіді для керівників партії на партійних конференціях, пленумах, з’їздах і ін. Це була творча робота, І.І. Лукінову іноді вдавалось відстояти деякі, на його погляд, важливі, принципові ідеї.

Ще в молоді роки, під час експедицій І.І. Лукінов виступав перед колгоспниками із лекціями чи просто проводив бесіду. До цієї сторони своєї діяльності він відносився дуже відповідально, вважав важливим і обов’язковим для себе спілкуватися з колгоспниками, робітниками колгоспів, розповідати їм про розробки вчених, методи підвищення врожайності та продуктивності праці, подальші перспективи господарювання і вмів робити це дохідливо й цікаво.

Відданість науці, цілеспрямованість і наполегливість допомогли І.І. Лукінову, працюючи на партійній роботі, написати велике дослідження, присвячене ціноутворенню й рентабельності сільськогосподарської продукції. Цю двотомну працю він захистив у 1964 р. як докторську дисертацію. З 1965 р. він повертається до Академії наук на посаду завідувача відділу Інституту економіки АН УРСР.

Нові зміни в житті та діяльності І.І. Лукінова відбулися на початку 1967 року, коли він одержав призначення на посаду директора Українського науково-дослідного інституту економіки і організації сільського господарства [10, с. 44]. Добре знаючи проблеми, у тому числі наукові, тодішнього сільського господарства України, він за роки роботи в УНДІЕОСГ вивів його на рівень одного з найпрестижніших наукових центрів з питань аграрної економіки Радянського Союзу. Одночасно з цим очолюваний ним Інститут вважався одним із кращих в системі сільськогосподарської науки України.

У 1976 році президент Академії наук України Б.Є. Патон запропонував І.І. Лукінову прийняти керівництво Інститутом економіки АН УРСР. Не одразу, після довгих вагань він погодився на цю пропозицію і пропрацював директором цього Інституту понад двадцять пять років. В Інституті економіки АН Української РСР розквітнув його талант як талановитого дослідника теоретичних проблем економіки, в тому числі й передусім економіста-аграрника, і як умілого організатора науки і державного діяча, багатогранна діяльність якого вписала чимало яскравих сторінок в історію української науки [11, с. 3]. (Детальніше про діяльність І.І. Лукінова в Українському науково-дослідному інституті економіки і організації сільського господарства та Інституті економіки АН УРСР див. розд. 2, підрозд. 2.1, 2.2).

Напружена робота, стреси підірвали здоровя Івана Іларіоновича. Останні роки тримала його на землі тільки незламна воля. Помер І.І. Лукінов 3 грудня 2004 року. Похоронений на Байковому кладовищі в м. Києві.

 

1.2. Етапи й віхи наукового зростання академіка І.І. Лукінова

Сутнісною і науково-методологічною основою цієї частини даного дослідження обрано особливості й риси формування академіка І.І. Лукінова як видатного вченого. Наскільки відомо, першим увагу до цього привернув відомий учений, економіст-аграрник і дослідник діяльності І.І. Лукінова академік УААН В.В. Юрчишин. До цієї проблеми він звертався у кількох своїх дослідженнях і публікаціях [12, 13, 14, 15, 16], присвячених І.І. Лукінову як особистості, науковцю й людині. Їх аналіз і узагальнення, а також власні дослідження дають підстави для висновку щодо виправданості виділення кількох етапів формування академіка І.І. Лукінова як видатного вченого та наукових віх на кожному з них.

Уже в першій з своїх публікацій з цього приводу [13] В.В. Юрчишин відніс до найважливіших особливостей формування майбутнього академіка Івана Лукінова прояв у нього активного інтересу до наукових досліджень ще з студентських років. Це стало однією з передумов його раннього входження в науку як сформованого дослідника аграрно-економічних проблем тодішньої сільськогосподарської галузі України. Ще одна особливість формування майбутнього видатного вченого, за оцінкою того ж автора, полягала у високих темпах його становлення як визначного вченого. Він порівняно швидко обрав нетрадиційну для того часу нішу наукових досліджень і почав активно наповнювати її новими знаннями. Але, як відзначалось далі, і це його не задовольняло, і він почав розширювати горизонти досліджень, змінювати їх напрями. Одним з результатів цього стало швидке утвердження І.І. Лукінова як видатного дослідника аграрної економіки. Сукупний прояв цих його рис і особливостей сприяв тому, що він, знову таки швидко, у порівняно молодому віці одержав наукове визнання в Радянському Союзі, а з часом і світове визнання.

 Ці та інші особливості наукового зростання академіка І.І. Лукінова були предметом досліджень автора. Їх результати дали підстави виділити в його науковому зростанні три етапи:

  •                 входження молодого дослідника в науку;
  •                 становлення його як визначного науковця;
  •                 утвердження в статусі видатного вченого.

Одержані з цього приводу результати привели до висновку, що на кожному з них І.І. Лукіновим було одержано винятково важливі наукові результати, які можна вважати його науковими віхами. Вони знаходили відображення в монографічних виданнях, у тому числі таких, які в даній дисертації розглядаються рубіжними між різними етапами.

Найсуттєвіші характеристики цих етапів і віх, зроблені особисто авторкою в процесі роботи розглядаються далі.

1.3. Входження І.І. Лукінова в науку

Робота в експедиції Інституту економіки АН УРСР стала визначальною у виборі І.І. Лукіновим теми дисертаційного дослідження. Він виконував його під керівництвом академіка П.М. Першина. Керівник робив численні зауваження на сторінках рукопису дисертації, а Іван Іларіонович високовідповідально ставився до них, старанно виправляв і удосконалював працю. Це було великою школою не лише безпосередньо для його аспірантської підготовки, а й для всієї подальшої наукової діяльності і роботи з власними аспірантами, докторантами, для написання інших матеріалів, що виходили з під його пера, взагалі для доведення до досконалості всіх наукових праць. Дисертаційну роботу він написав і захистив у жовтні 1954 року достроково, що в практиці інститутів секції суспільних наук АН УРСР у той час було рідкістю. Особливо з урахуванням того, що обсяг кандидатської дисертації встановлювався в ті роки понад 300 сторінок. В Івана Іларіоновича він становив близько 350 сторінок.

Його дисертація становила частину досліджень керованого П.М. Першиним аграрного відділу Інституту, була присвячена проблемам організації та економіки плодівництва й виноградарства і мала назву ”Перспективы развития плодоводства и виноградарства в колхозах юга Украинской ССР (на примере колхозов Баштанского и Снигиревского районов Николаевской области)” [17]. Подібних праць в Україні на той час було небагато і, наскільки відомо, виконане ним дослідження було першою дисертацією з цієї проблеми. Дисертаційна робота складалась з чотирьох розділів і дванадцяти підрозділів.

Перший розділ Экономические особенности отраслей плодоводства и виноградарства и их место в многоотраслевом развитии колхозного производства започатковував новий напрям в дослідженнях багаторічних продуктивних насаджень. За оцінками цієї дисертації, почутими від академіка УААН В.В. Юрчишина, який багато років також досліджував економіку і організацію плодових і ягідних культур та виноградарства, це дослідження І.І. Лукінова було першим, у якому плодово-ягідні та виноградні насадження розглядалися з позицій основних засобів виробництва, що створювалися безпосередньо в сільськогосподарському підприємстві та вступали в процес виробництва, минаючи сферу обігу. Приверталась увага до того, що на виробництво циєї специфічної продукції потрібен певний, порівняно тривалий період часу, який зумовлюється біологічними особливостями різних плодово-ягідних культур, з нерідко пізнім вступом у плодоношення – на 6–8-й і навіть десятий рік після посадки плодових саджанців на постійне місце їх подальшого розвитку. З врахуваннями того, що у той час садівництво та виноградарство базувались переважно на ручній праці, їх вирощування було капіталомістким і тому не всім колгоспам доступним. У дисертації особливо наголошувалось на тому, що розвиток плодівництва і виноградарства в колгоспах був одним з складових інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, внаслідок якої мало забезпечуватися зростання прибутковості колгоспів. Важливим положенням дисертації було також те, що складний виробничий процес у садівництві та виноградарстві потребує застосування вищої, порівняно з іншими галузями сільського господарства, кваліфікації праці. Досліджуючи конкретні колгоспи, І.І. Лукінов привертав увагу до нерівномірності розвитку цих галузей по окремих районах. У зв’язку з цим, він за рівнем розвитку плодівництва та виноградарства всі колгоспи поділяє на 4 групи і дає кожній з них детальну виробничу та економічну характеристику. Особливої уваги варті положення дисертації щодо ефективнішого використання трудових ресурсів у колгоспах з більшими площами багаторічних насаджень.

У другому розділі дисертації “Расширение производства фруктов в колхозах юга Украины”, І.І. Лукінов обгрунтовує необхідність покращення всієї системи виробництва фруктів у подальшому. Для того щоб забезпечити необхідні розміри виробництва і більш раціональне поєднання садівництва з іншими галузями, загальна площа під плодово-ягідними насадженнями в степовій зоні України, за його висновками, повинна бути значно розширена. Приверталась увага також до того, що при плануванні насаджень по окремих районах та колгоспах потрібно враховувати оптимальність розмірів виробництва, виробничі можливості кожного господарства, технологічний рівень розвитку цієї галузі, грунтово-кліматичні умови та ін. Структура плодових насаджень повинна відповідати принципам раціонального поєднання цієї галузі з зерновим виробництвом.

Однією з визначальних ланок у системі заходів, спрямованих на розвиток садівництва, є формування бази вирощування посадкового матеріалу в спеціалізованих державних розсадниках.

За твердженням І.І. Лукінова, дані про врожайність у передових колгоспах та бригадах вказують на наявність невикористаних резервів в підвищенні урожайності садів. Поширення досвіду передовиків і виконання всього комплексу агротехніки в садівництві степової зони можуть забезпечити підвищення урожайності в 2–3 рази.

В третьому розділі “Расширение производства виноградарства в колхозах юга Украины” І.І. Лукінов спочатку описує історію розвитку виноградарства в цілому, а далі зупиняється на досліджуваному періоді півдня України.

Обґрунтовується висновок, що оскільки умови для вирощування винограду на Півдні більш сприятливі порівняно з іншими місцевостями, то площа під виноградниками повинна розширюватись швидшими темпами, ніж під садами. У кожному конкретному випадку питання про співвідношення садів і виноградників повинно вирішуватися залежно від місцевих умов. Особлива увага приділялась поліпшенню сортового складу виноградних насаджень. Відповідно до встановленої урядом порайонною спеціалізацією виноградарства у кожному конкретному господарстві доцільно вирощувати 6–7 найкращих сортів.

Вирощування виноградних саджанців пропонувалось зосереджувати в найкращих державних та індивідуальних виноградних розсадниках. Одночасно обґрунтовувалась необхідність розширення мережі колгоспних розсадників. Їх розміри в кожному конкретному випадку можуть бути визначені достатньо точним розрахунком за викладеною в цьому розділі методикою. Численні показники передових колгоспів та радгоспів і окремих бригад вказували на наявність у виробництві великих резервів підвищення врожайності виноградників.

У четвертому розділі “Средства производства и организация труда в садоводстве и виноградарстве колхозов” наголошувалось на тому, що розширення садів, виноградників та ягідників пов’язано з багаторічними капіталовкладеннями, що складаються з трудових витрат колгоспників, які обчислюються в трудоднях, витрат матеріалів, живої та механізованої тяглової сили і грошових витрат на оплату за роботу МТС, купівлю саджанців, мінеральних добрив, ядохімікатів, лісу та інших необхідних матеріалів. На основі раніше викладеної методики та аналізу існуючих в економічній літературі точок зору, автор з деякою умовністю підбив підсумки капітальних затрат на вирощування садів і виноградників.

Дисертант обґрунтував висновок щодо розширення виробництва фруктів і винограду в колгоспах з позицій великого народногосподарського завдання. Його дослідження показали, що для цього необхідно проводити низку взаємопов’язаних заходів: а) підвищити оснащенність МТС і колгоспів спеціальними садово-виноградними машинами і знаряддями; б) зміцнити їх організуючу роль у розвитку цих галузей на основі підвищення рівня механізації цих галузей; в) значно разширити виробництво посадкового матеріалу і знизити відпускні ціни на саджанці на основі їх виробничого здешевлення; г) покращити організацію праці і ліквідувати допущені в цій справі помилки; д) значно підвищити капіталовкладення колгоспів на розширення садів і виноградників і переглянути методику їх обчислення.

Узагальнення найважливіших науково-прикладних положень кандидатської дисертації І.І. Лукінова дає підстави для наступних висновків:

  •             в його особі аграрно-економічна наука поповнилась здібним науковцем з нетрадиційним мисленням, спрямованим у майбутнє;
  •             науково-прикладний рівень дисертації настільки високий, що її виправдано вважати першою науковою віхою дослідника, яка відкривала йому шлях у широкий науковий світ. Захист І.І. Лукіновим дисертації, її високий науково-прикладний зміст і порівняно широке для того часу висвітлення її результатів у наукових публікаціях слід вважати його першим науковим успіхом. Цю віху слід вважати особливо важливою, бо вона не лише відкрила йому шлях у ”велику науку”, а, ймовірно, ще раз упевнила його в тому, що саме аграрно-економічна наука є його науковим покликанням;
  •             перші два висновки достатні для того, щоб сформулювати ще один, більш загальний: підготовкою і захистом кандидатської дисертації І.І. Лукінов увійшов у вітчизняну аграрно-економічну науку з великим дослідницьким і науково-результативним, багатообіцяючим потенціалом. Як показав час, він у своїх подальших наукових дослідженнях використав його повною мірою.

У тому ж 1954 р. дослідження було частково опубліковано в коллективній монографії відділу ”Развитие общественного хозяйства колхозов юга УССР (на материалах Баштанского района Николаевской области)” [18]. У наступному році вийшла нова книга з розділом І.І. Лукінова ”Природа і господарство південних районів УРСР” [19].

Підводячи підсумки періоду входження І.І. Лукінова в науку, нами встановлено, що цей період був дуже короткий – з початку 50-х років, коли вчений почав працювати молодшим науковим співробітником Інституту економіки  Академії наук УРСР і тоді ж вступив до аспірантури при ньому і до 1954 року, коли після захисту дисертації йому було присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук. 27-річний кандидат наук для того часу було не частим явищем. Такий науковий успіх став можливим завдяки кільком сприятливим для цього обставинам:

• зацікавленістю І.І. Лукінова науковими дослідженнями ще в студентські роки на кафедрах Харківського сільськогосподарського інституту, включаючи участь в експериментальній перевірці одержаних наукових результатів;

• його природному хисту дослідника, потягу до пізнання невідомого, підкріплюваних його високою зацікавлено-цілеспрямованою працездатністю;

• призначення керівником його дисертаційного дослідження видатного вченого-економіста академіка АН УРСР П.М. Першина, який не лише мав величезний багаж знань і був винятково працездатним та вимогливим до всіх учнів, а й умів зацікавити молодих дослідників;

• висока творча атмосфера, яка панувала тоді в Інституті економіки АН УРСР; на це, як і на високі наукові й моральні риси академіка П.М. Першина, вказували всі, хто працював тоді і в пізніші роки в цьому Інституті.

1.4. Становлення І.І. Лукінова як визначного вченого економіста

Захист дисертації і одержання у молодому – 27-річному віці наукового ступеня кандидата економічних наук з галузевої аграрної економіки відкрили для І.І. Лукінова простір для подальшого наукового зростання. Продовжуючи працювати в Інституті економіки АН УРСР, він активно включився в дослідження винятково важливих для того часу проблем оплати праці в колгоспах та продуктивності праці в сільському господарстві загалом. Починаючи з 1956 року, він наступні майже одинадцять років завідував сектором економіки і науки сільськогосподарського відділу ЦК Компартії України.

За розповідями вдови Івана Іларіоновича Тетяни Борисівни Лукінової він сприйняв призначення на цю роботу неохоче. Передусім через те, що не хотів поривати з науково-дослідною роботою, яку любив і до якої тягнувся. Водночас, за її ж словами, його певною мірою приваблював кращий доступ до офіційної статистичної інформації не тільки безпосередньо сільськогосподарської, а й загальноекономічної (на той час офіційна статистична інформація загалом, у тому числі та, що стосувалася сільського господарства, частково була закритою, а без неї, як відомо, науково-економічні дослідження не можуть бути якісними, всебічними й глибокими).

Тож саме доступ до ширшої інформації сприяв тому, що, як можна судити по його тогочасних наукових публікаціях, коло наукових досліджень вченого поширювалось.

На це, крім усього іншого, вказують його наукові публікації на межі 50–60-х років минулого століття. Зокрема, в 1957 році привертають увагу його публікації з питань нової для того часу проблеми обчислення і шляхів зниження собівартості колгоспної продукції [20], розвитку підсобних підприємств у колгоспах [21], виробництва картоплі та овоче-баштанних культур [22]. У наступні роки він активно продовжує досліджувати з проблем різні шляхи підвищення продуктивності праці колгоспників (удосконалення і організація оплати праці, впровадження механізації та ін.). Тематика наукових досліджень І.І. Лукінова була на той час дуже актуальною. 

У 1958 році вийшло з друку дві його наукові праці, які одразу привернули увагу не тільки в Україні, а й у Радянському Союзі загалом. Одну з них окремою брошурою видало у Києві Товариство для поширення політичних і наукових знань УРСР (Знання) “Продуктивність праці в сільському господарстві і шляхи її підвищення” [23]. Видана масовим тиражем, вона одразу поширилась по всій Україні і, за відомими тогочасними відгуками, одержала визнання серед науковців та керівників і спеціалістів сільського господарства різних рівнів. Іншу працю було видано в Москві “Пути повышения продуктивности труда в сельском хозяйстве” [24], внаслідок чого її автор став відомим серед науковців і виробничників сільськогосподарського профілю у всьому Радянському Союзі.

Зміст книги охоплював чотири частини:

– розуміння сутності категорії продуктивність праці в сільському господарстві та методі її обчислення;

– рівень і динаміка продуктивності праці;

– резерви підвищення продуктивності праці;

– шляхи зниження затрат праці на одиницю продукції.

Ця остання частина складаєть з кількох підрозділів:

– механізація в сільському господарстві;

– впровадження економічних процесів виробництва;

– нормування і організація праці;

– переведення бригад і ферм на господарський розрахунок;

– удосконалення оплати праці.

Отже, ґрунтовному дослідженню конкретних матеріалів передувала теоретична частина. Далі приверталісь увага до того, що лише на базі високого рівня продуктивності праці колгоспи і радгоспи зможуть забезпечити подальше збільшення валових зборів зерна, технічних культур, овочів. На прикладах колгоспів та радгоспів Української РСР детально аналізувався ріст продуктивності праці в сільському господарстві за останні роки. Особлива увага в книзі приділялась дослідженню резервів та шляхів підвищення продуктивності праці, зниження затрат на одиницю сільськогосподарської продукції за рахунок росту врожайності культур та продуктивності тваринництва, підвищення рівня механізації, покращення організації і нормування праці в колгоспах. Наводяться дані зниження собівартості продукції і підвищення доходів колгоспів на основі встановлених на той час нових єдиних цін на сільськогосподарську продукцію.

У монографії І.І. Лукінов окрему увагу приділяв питанням оплати праці колгоспників. Замість злиденних трудоднів, які давно дискредитували себе, пропонувалася гарантована фіксована оплата на кшталт зарплати робітників промислових підприємств. Як перехідна форма називалося щомісячне грошове авансування [2, с. 12].

Ця книга І.І. Лукінова виявилась корисною для сільськогосподарської галузі не тільки нашої країни, а й для інших соціалістичних країн, і в 1960 році її було видано за кордоном румунською [25] та словацькою [26] мовами.

Отже, вже першими своїми науковими публікаціями після захисту кандидатської дисертації молодий дослідник економіст-аграрник заявив про себе як науковець, який знає потреби виробництва, вміє аналізувати їх з наукових і прекладних позицій, обґрунтовувати конкретні пропозиції виробництву та органам управління сільськогосподарською галуззю. Наскільки відомо, на той час було дуже рідким явищем, коли молодий науковець у дуже короткий період часу був визнаний не лише у своїй країні, а й за кордоном.

Публікації, (присвячені продуктивності праці) І.І. Лукінов здійснював також у 1959 [27, 28] і 1960 [29, 30] роках. Серед видань 1961 року особливу увагу привертає його участь у підготовленій та виданій у Москві колективній праці “Себестоимость продукции и рентабельность в колхозах” [31]. І.І. Лукінову тут належить перша, теоретична глава “Теоретическая сущность себестоимости колхозной продукции и методика ее исчисления” та п’ята глава “Эффективность производственных затрат в колхозах. Вопросы планирования закупочных цен и сравнительная доходность отдельных отраслей”, що уже на цьому етапі відбиває інтерес дослідника до проблеми цін. У тому ж році книгу було перекладено і видано болгарською мовою в Софії.

У тому ж 1961 році І.І. Лукінов вперше виступив як співавтор і редактор підготовленої за його редакцією “Методики обчислення й аналізу рентабельності виробництва в колгоспах і радгоспах [32]. Проблемам рентабельності присвячено також низку статей. Як свідчить аналіз наукових публікацій І.І. Лукінова за п’ятдисяті-шістдесяті роки, він, перебуваючи на партійній роботі, продовжував активно працювати на науковій ниві. Про це ж красномовно свідчить і автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук ”Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственных продуктов”, що побачив світ у 1963 р. [33].

Щодо проблем рентабельності виробництва в сільському господарстві Іван Іларіонович на той час належав до найбільш відомих у цій царині знань науковців не лише в Україні, а й у Радянському Союзі. Що ж стосувалося проблеми ціноутворення загалом і, що особливо важливе, в поєднанні з рентабельністю, на той час його публікації не були відомі. Це дає підстави для висновку, що всебічно досліджуючи всі інші питання і публікуючи відповідні наукові роботи, І.І. Лукінов водночас настільки активно досліджував макроекономічні проблеми сільськогосподарської галузі, в тому числі її цінову (ціноутворювальну) складову, що за короткий період часу нагромадив достатню для докторської дисертації суму нових наукових даних. На це, зокрема, вказує те, що у тому ж 1963 році він у головних українських і московських наукових журналах видав 6 наукових публікацій [34–38]. Таке високопродуктивне наукове ”роздвоєння” можливе було лише для І.І. Лукінова, що додатково підтверджує його високий науковий талант і велику працездатність.

Важливим слід вважати також те, що найважливіші результати досліджень І.І. Лукінов стисло, але достатньо аргументовано узагальнював у науково-аналітичних записках з окремих питань і подавав їх у відповідні партійні і державні структури України. В них він викладав не лише зміст матеріалу, а й вносив конкретні пропозиції з приводу того, що і як саме слід робити науковим установам, управлінським структурам, безпосередньо виробничникам. Як вдалось встановити, до нього на консультації також все частіше приходили і приїзджали з різних установ, колгоспів і радгоспів практично з усіх областей і з багатьох районів України. За розповідями Тетяни Борисівни Лукінової, Іван Іларіонович розглядав такі зустрічі-консультації корисними для обох сторін, називав їх живильним джерелом глибшого пізнання потреб науки і практики.

У 1964 році в московському виданні ”Колос” вийшла з друку монографія І.І. Лукінова ”Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственной продукции” [39], яка відкрила широкому науковому світові талановитого й оригінального дослідника аграрно-економічних проблем. Цю монографію у тому ж році він захистив як докторську дисертацію.

Розгляд докторської дисертації і згаданої монографії як єдиного цілого дає підстави оцінювати їх з позицій його другої віхи, якою він започаткував і вивів на високий рівень знань новий напрям в економічній науці – проблеми ціноутворення в сільському господарстві. За оцінкою В.В. Юрчишина, цим він впритул підвів до необхідності розвитку в економіці ринкових відносин [15].

Книга про ціноутворення у сільському господарстві складалася з двох частин: “Характер реализации колхозной продукции и теоретические основы ценообразования” (4 розділи); “Ценообразование на продукты земледелия и животноводства. Пути совершенствования закупочных цен” (4 розділи). У цій праці І.І. Лукінов зазначав, що всесвітній підйом сільськогосподарського виробництва був на той час важливою проблемою виробництва. В умовах широкого товарообігу між містом і селом процес розширеного відтворення неможливий без регулювання в плановому порядку внутрішнього ринку, зокрема, правильного встановлення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, а також оптових і роздрібних цін на товари промислового виробництва, що споживаються колгоспами та колгоспниками. Вчений наголошував, що за останні десять років зроблений значний крок уперед як у практичному упорядкуванні державних цін, так і в розробці питань планового ціноутворення, вивченні особливостей дії закону вартості в умовах соціалістичного господарства. Однак невирішених питань залишається все ще багато, а розробка теоретичних основ формування цін продовжує відставати від попиту практики” [39, с. 3–4].

Досліджуючи питання реалізації сільськогосподарської продукції, ціноутворення і рентабельності виробництва, автор охоплює їх у всій складності і різноманітності, у тісному зв’язку з аналізом державної політики цін щодо колгоспного селянства на різних етапах соціалістичного будівництва. Велика увага приділялась розкриттю позитивних та негативних сторін системи цін, яка склалась на той час у сільському господарстві Радянського Союзу, визначенню заходів щодо виправлення уже існуючих недоліків і визначення найбільш доцільних шляхів подальшого руху цін і зниження собівартості господарських продуктів з тим, щоб забезпечити швидке зростання рентабельності їх виробництва [39, с. 3–4].

На це наукове видання І.І. Лукінова було опубліковано пять рецензій, як в Україні, так і за її межами. В Україні першою зявилася рецензія В. Волошина та О. Онищенка “Шляхи вдосконалення цін на сільськогосподарські продукти” [40]. Рецензенти зазначають: “… у нашій економічній літературі до останнього часу не було фундаментальних праць з даної проблеми. Книга І.І. Лукінова − перше серйозне монографічне дослідження, в якому питання вдосконалення закупівельних цін розглядається на основі аналізу тих глибинних процесів, що відбуваються у сферах виробництва й обігу та впливають на формування затрат виробництва й суспільної вартості продукту” [40, с. 90][2]. 

У наступному році після виходу монографії оцінку праці І.І. Лукінова подає заступник начальника Управління сільського господарства ЦСУ СРСР З. Трясорукова в журналі “Коммунист” [41]. Після загальної характеристики книги вона зазначає: “Книга І.І. Лукінова − корисний вклад в економічну науку. Складні питання реалізації сільськогосподарської продукції, ціноутворення і рентабельності колгоспного виробництва викладені в ній в тісному звязку з аналізом політики цін і критичним обгрунтуванням різних поглядів щодо цих питань.” [41, с. 128][3].

Після захисту І.І. Лукіновим кандидатської роботи до видання цієї монографії минуло 10 років. За цей період він виріс з науковця-початківця до видатного вченого, відбулося його становлення як дослідника із значним науковим потенціалом, великою працездатністю і високою відповідальністю перед наукою і перед самим собою.

Упродовж 19671976 років, за час роботи в УНДІЕОСГ І.І. Лукіновим було видано понад 130 наукових публікацій. У них продовжувалась всебічна розробка проблем цін і рентабельності сільського господарства, підіймалися теоретичні питання закону вартості і ціноутворення земельної ренти і економічної оцінки землі, методології прогнозування в аграрній сфері, а також пов’язані з ними численні проблеми інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, розвитку аграрно-промислових об’єднань, спеціалізації і кооперування госпрозрахунку і т. ін.

Колективом науковців УНДІЕОСГ у співпраці з науковцями Інституту економіки АН УРСР під керівництвом І.І. Лукінова було створено фундаментальне дослідження “Ценообразование и рентабельность сельскохозяйственного производства” [42], де І.І. Лукінову належить перша, теоретична глава і кілька параграфів в інших розділах. Працю було високо оцінено в рецензіях українських і російських учених.

Однією із наукових віх цього періоду стала монографія “Воспроизводство и цены”, видрукувана в Москві у 1977 році [10]. Вона була результатом тривалого й ґрунтовного дослідження комплексної проблеми розширеного відтворення в масштабах Радянського Союзу в органічному взаємозв’язку із системою планового ціноутворення в умовах економічного управління. Принципово новим внеском в теорію відтворення було введення у відтворювальні моделі коефіцієнтів якості виробничих ресурсів, до складу яких автор включав відтворювальні засоби виробництва, вихідну сировину, функціонуючу робочу силу і природні ресурси.

На особливу увагу в монографії заслуговує розроблена автором теорія розширеного відтворення на мікроекономічному рівні, яка виходить з ресурсної забезпеченості, темпів науково-технічного прогресу і вдосконалення організаційних форм господарювання. Найбільш детально досліджено стимулюючий вплив цінового фактора на колективні інтереси трудівників, темпи відтворення й підвищення його ефективності. Розкрито економічну суть цінової системи і ті найважливіші функції, які вона виконувала у стимулюванні виробництва й економічного кругообігу. Вперше представлено деталізовану схему класифікації і структури цін у загальній ієрархії цінової системи, виявлено внутрішні взаємозв’язки і взаємодію цін при виконанні ними регулюючих функцій.

У статті “Велет економічної думки: вітчизняний класик із світовим іменем” академік УААН В.В. Юрчишин віддає належне І.І. Лукінову, зазначивши, що в монографії розкрито економічну суть цінової системи й ті найважливіші функції, які ціна виконувала у стимулюванні виробництва й економічного кругообігу [13, с. 146].

Характеристику монографії подають численні її рецензенти, серед них такі відомі українські вчені, як академіки АН УРСР В.С. Міхалевич (1980) [43] і М.Г. Чумаченко (1977) [44], доктори економічних наук І. Ступницький (1979) [45] та І.С. Ястремський (1977) [46], російські економісти Н.А. Мойсеєнко (1978) [47], В.К. Тихонов (1978) [48] та К. Плотніков (1978) [49], білоруські вчені Ф.С. Марцінкевич та А.Н. Шклярик (1980) [50].

Охарактеризуємо деякі з них. М.Г. Чумаченко в журналі “Вісник академії наук УРСР” пише: ”... рецензована монографія являє собою результат ґрунтовного дослідження актуальної комплексної проблеми розширеного соціалістичного відтворення в органічному взаємозв’язку з системою планового ціноутворення” [44, с.96][4]. У рецензії відзначено особливості підходу і висновки автора: пропозиція схеми розширеного відтворення на рівні виробничого об’єднання (підприємства); роль науково-технічного прогресу в розвитку промисловості та сільського господарства і, відповідно, планового управління процесами; запропоновано класифікацію діючих цін за їх призначенням; визначено співвідношення оптових цін і вартості товарів, руху витрат, вартості й цін. Відзначено конструктивні пропозиції автора: вартісна оцінка невідтворюваних природних ресурсів, питання про межу продуктивної й непродуктивної праці, визначення і фіксація величини суспільної вартості, прогнози руху цін на майбутнє. Наприкінці рецензії констатується: ”Висновки і пропозиції автора ґрунтуються на великому фактичному матеріалі, ретельно зібраному й обробленому. В роботі широко використано математичний апарат для формалізації ряду положень і застосування сучасної обчислювальної техніки, детально проаналізовано літературні джерела з теми. Поряд з теоретичними положеннями й концепціями, монографія містить ряд пропозицій, які мають велике прикладне значення. Тому вона, безумовно, буде корисна як науковим працівникам, аспірантам та студентам, так і працівникам планових органів, міністерств і об’єднань” (с. 99). [51, с. 696][5].

Не можемо лишити поза увагою рецензію на дану працю, написану К. Плотніковим, І. Буздаловим, В. Сиськовим. Вони пишуть: “монографія є фундаментальним дослідженням проблем соціалістичного відтворення і цін. Вона відрізняється новизною і творчим підходом до розробки складних теоретичних і прикладних аспектів планового управління відтворювальним процесом у развинутому соціалістичному суспільстві” [49, с. 147–148][6].

Пізніше в спогадах про академіка І.І. Лукінова академік УААН П.І. Гайдуцький пише: ”У монографії І.І. Лукінова я побачив велику аналітичну силу цього прийому й повірив у нього на всю наступну наукову та фахову діяльність. Відверто скажу, й нині вдаються до використання цього прийому, незважаючи на те, що є уже досконаліші на комп’ютерних технологіях, але з менш прозорими механізмами пізнання”. І далі: ”Ознайомлення з монографією ”Відтворення і ціни” на фоні маси перечитаних інших книг і монографій викликало у мене відчуття, що я доторкнувся до праці справжнього вченого, в якого кожен висновок − це не голослівне твердження, а згусток аргументації” [52, с. 52].

У статті ”И.И. Лукинов − яркий представитель научной элиты послевоенного поколения” [53,] академік РАЕН Ю.В. Яковець згадує дану монографію: ”Мою увагу привернули циклограми, що характеризують динаміку економічних циклів. Спираючись на ці циклограми і розвиваючи їх, я сформулював основні положення теорії науково-технічних циклів, які пізніше доповів на науковому семінарі в НДІ цін та опублікував в монографії ”Экономический механизм повышения эффективности производства” [53, с.71]”[7]. Таким чином монографія І.І. Лукінова дала поштовх для становлення сучасної школи російського циклізму, що розвиває ідеї М.Д. Кондратьєва, П.А. Сорокіна, М.І. Туган-Барановского, О.Л. Чижевського, інших російських учених.

Праця ”Воспроизводство и цены” І.І. Лукінова, яка одержала позитивну оцінку в республіці і в союзних журналах, була удостоєна Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки за 1979 рік [10, c. 12].

Узагальнення відгуків на монографію І.І. Лукінова ”Воспроизводство и цены” дає підстави для висновку, що:

  •             впевнено пройшовши шлях наукового становлення, він цим науковим виданням утвердив себе як учений здатний бачити проблеми радянської економіки далі і глибше порівняно з іншими;
  •             учений не лише утвердив себе як видатний економіст-аграрник радянського періоду, а й посів одне з визначних місць в економічній науці тодішньої країни в цілому;
  •             усім своїм змістом, науковим і методологічним, ця монографія стала одним з передвісників неминучості розвитку ринкових відносин в економіці;
  •             ставши черговою науковою віхою академіка І.І. Лукінова й утвердивши його високе місце в економічній науці того часу, ця монографія одночасно посіла чільне місце серед тих його наукових видань, які принесли йому визнання у світовій науково-економічній спільноті.

Становлення в молодому віці І.І. Лукінова як науковця дало аграрно-економічній науці дослідника з власним своєрідним науковим баченням запитів науки і виробництва, і разом з тим ввело його в коло найбільш видатних вітчизняних економістів. У творчій діяльності цей етап припадає на 1964–1977 роки, коли І.І. Лукінов активно й всебічно досліджував макро- й мікро економічні відносини в сільському господарстві й АПК, їх цінові, госпрозрахункові, земельно-рентні та інші аспекти, проблеми прогнозування в сільському господарстві, удосконалення аграрної політики, формування матеріально-технічної бази АПК, інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, спеціалізацію і концентрацію виробництва та інші винятково важливі наукові проблеми, у тому числі під кутом зору підпорядкування одержуваних результатів інтересам виробництва.

 

1.5. Утвердження академіка І.І. Лукінова в статусі видатного вченого

Наукова діяльність академіка І.І. Лукінова відбувалася у двох історично різних суспільно-політичних епохах. У найбільш загальному відношенні їх виправдано йменувати радянським і пострадянським періодами. Вони різні за календарними термінами, науковими інтересами дослідника, результатами досліджень. Проте на кожному з них у багатьох його наукових здобутках він був першопрохідцем і залишив після себе неповторні наукові надбання найвищих ґатунків, сукупність яких сформувала його як одного з найвидатніших вчених нашого часу.

Радянський період, як відзначалось вище, включає в себе етапи входження І.І. Лукінова в науку і становлення як визначного науковця, які впритул привели його до утвердження в статусі видатного вченого. Цей етап охоплює кінець радянського та початок пострадянського періодів. Переходом до нього виправдано вважати монографію “Воспроизводство и цены”. Її зацікавлено сприйняли в науковому світі країни. Резонанс, який вона одержала в наукової громадськості та у певної частини державних, передусім планово-економічних структур, навіть перші ознаки впливу її положень на характер і глибину розвитку економічного мислення в країні засвідчували, крім усього іншого, утвердження її автора серед вчених, які за їхні наукові здобутки набувають неформального статусу видатних.

Аналіз особливостей його утвердження дає підстави виділити в такому процесі дві найважливіші складові:

  •             розширення, своєрідна диверсифікація наукових досліджень і одержання в кожному з них видатних результатів.

У радянський період академік І.І. Лукінов продовжував займатися питаннями агропромислового комплексу, результатом чого стали його численні наукові праці: Совершенствование системы экономических отношений в сельском хозяйстве” (1979) [54], Стратегія удосконалення господарського механізму” (1980) [55], “Труд в сельском хозяйстве” (1980) [56], Развитие агропромышленного комплекса Украинской ССР (1981) [57], Некоторые проблемы воспроизводства и использования трудового потенциала” (1981) [58], “Совершенствование методов управления социалистическим хозяйством” (1981) [59], Агропромисловий комплекс республіки (1982) [60], Экономические отношения в системе агропромышленного комплекса СССР (1982) [61], К вопросу о моделировании процесса развития производства (1982) [62], Современные проблемы экономического регулирования в агропромышленном комплексе (1982) [63], Экономические проблемы развития продовольственного хозяйства (1983) [64], Аграрный труд и общественный прогресс (1985) [65] та ін.

Для діяльності академіка І.І. Лукінова у вісімдесяті роки характерна організація наукового колективу Інституту економіки на створення фундаментальних колективних праць. Перша така праця вийшла ще в 1979 р.: Аграрные проблемы развитого социализма (1985) [66], де І.І. Лукінову як авторові належать перші теоретичні і заключний розділи; Історія народного господарства Української РСР в 3 т., 4 кн. (1983–1987) [67].

У 1984–1985 рр. побачила світ чотиритомна праця (в 5 книгах) “Экономические проблемы развитого социализма” (1984) [68] також за редакцією і авторською участю І.І. Лукінова. Аграрним проблемам було присвячено фундаментальне тритомне колективне дослідження Экономические и социальные проблемы агропромышленного комплекса (1985–1986) [69].

І.І. Лукінова було запрошено до участі в кількох колективних виданнях російських учених: “Экономический строй социализма” (в 3х т. 1984) [70], Политическая економия (1979) [71],Политическая економия (вид 3, 1983) [72].

У пострадянський період І.І. Лукінов зосередив увагу і свою, і керованого ним колективу науковців на дослідженні проблем соціально-економічного розвитку країни та її агропродовольчого сектора в умовах політичної незалежності і освоєння ринкових відносин. З цієї тематики ним видано 117 публікацій. Велику кількість його наукових праць присвячено проблемам формування пострадянської аграрної політики в Україні, реформування аграрних відносин, майбутнього розвитку сільського сектора. На особливу увагу заслуговує стаття ”Економічний розвиток села і аграрна політика на сучасному етапі” (1991) [73], написана І.І. Лукіновим одразу після набуття Україною політичної незалежності. Надрукована на 12 журнальних сторінках, вона у концентрованому вигляді містить цілу програму дій щодо розвитку аграрного сектора.

Передбачення-застереження Івана Іларіоновича стосувалося безперспективності і нереальності розрахунку на високоінтенсивну ручну працю селян у власному господарстві. Його позиція була істотно іншою: створити передусім надійні передумови для ефективних ринкових структур на селі і конкурентоздатних господарських систем на базі вільного підприємництва. Учений закликав не допускати руйнування того, що вже було на той час, бо, як він зазначав, на руїнах старого будувати нове набагато складніше й довше. Він також наголошував на неможливості обмеження аграрної політики різного роду трансформаціями. Ключове місце в ній повинно посісти системне вирішення проблем розвитку сільського господарства і АПК.

Протягом 90-х років І.І. Лукінов виконує дослідження відповідного плану: ”Демографічний стан і ринковий механізм регулювання соціально-економічного розвитку села” [74], ”Продуктивні сили села – основа його відродження і прогресу”(1993) [75], ”Про національну програму відродження села” (1994) [76], ”Соціально-економічні перетворення і приватизація в сільському господарстві України” (1995) [77], ”Агропромислова політика в макроструктурних пріоритетах” (1996) [78], ”До стабілізації еколого-економічного і соціального розвитку” (1998) [79], ”Регулюючі ринкові і державні механізми в агробізнесі України ” (1999) [80], ”Соціальний стан села: проблеми і перспективи” (1999) [81].

Серед видань 2000 року увагу привертає наукова доповідь ”Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України” [82]. У наступному році І.І. Лукіновим надруковано також низку статей, серед них ”Стратегія і механізм реформування АПК України” [83], ”До історії аграрно-економічної думки в Україні” [84].

Спільним для всіх наукових праць І.І. Лукінова в цей період було те, що в них доводилася необхідність суворого наукового підходу до проведення економічних трансформацій. Кожна друкована праця І.І. Лукінова − це помітний внесок у науку. Серед праць немає малозначущих, ”прохідних” публікацій. Незалежно від того, чи це монографія, стаття, чи розробка іншого призначення, кожна з них методологічно, науково відшліфована до досконалості [85, с. 739].

  •             розроблення загальнонаукових економічних пластів, тобто таких, що виходили за межі його інтересів, що сформували його як видатного вченого.

В узагальненому вигляді його ідеї і спостереження знайшли втілення у фундаментальній праці “Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя)” [86]. У ній відображено результати розроблення теоретичних основ нової економічної політики і загальноекономічної стратегії; виявлено причини загострення кризових явищ та визначено шляхи їх подолання. Особлива увага приділяється вирішенню проблем економічної безпеки країни, формуванню і функціонуванню державного та ринкового механізмів активного регулювання створювальних трансформаційних процесів, політиці розвитку регіонів, міжнародних економічних зв’язків тощо.

Монографія привертала увагу, з одного боку до об’єктивної необхідності трансформаційних процесів, і з іншого – до їх ключових, за його баченням, складових.

Вже у перших двох абзацах вступної частини книги чітко окреслено об’єктивну необхідність економічних трансформацій: “Сучасне і майбутнє соціально-економічних перетворень завжди пов’язані з об’єктивною необхідністю подолання живучих застарілих догм і стереотипів мислення минулого та ґрунтовної розробки нової теоретичної бази, наукових концепцій майбутнього прогресу як надійного фундаменту стратегії і тактики загальнодержавної політики”, “… В основі успіхів лежать безпосередні економічні інтереси людини, дисципліна й порядок, чітка система організації й управління процесами капіталотворення, формування фондів нагромадження і споживання” [86, с. 5][8]. Особливу увагу привернуто до необхідності здійснювати трансформації на еволюційній основі, не допускати революційних шокових ударів [86, с. 6].

Структурна побудова книги відображає результати досліджень автором трансформаційних процесів не тільки в Україні, а й у інших країнах і має такий вигляд:

Частина І. Методологічні і політичні аспекти економічної трансформації.

Розділ 1. Теоретичні основи стратегії економічного розвитку.

Розділ 2. Трансформації в контексті світового розвитку.

Частина ІІ. Механізм регулювання і структурна трансформація.

Розділ 3. Ринкові реформи і регулюючі механізми.

Розділ 4. Структурна політика і макроструктурні пріоритети.

Розділ 5. Агропромислова політика у макроструктурних пріоритетах.

Розділ 6. Пріоритетна політика держави в технологічних перетвореннях.

Частина ІІІ. Регіональні та міжнародні аспекти економічної політики.

Розділ 7. Соціальна переорієнтація економіки перехідного періоду з відносинами внутрішніх і зовнішніх ринків.

Праця висвітлила Івана Іларіоновича як дослідника місця й ролі України у світових трансформаційних процесах. З часу її видання пройшло 12 років, але, наскільки відомо, жодної подібної книги до цього часу в Україні не було видано.

У журналі “Віче” М. Чумаченко, О. Шпичак, В. Будкін опублікували рецензію “Фундаментальне економічне дослідження” [87]. Автори зазначили, що серед опублікованих праць, присвячених проблемам ринкових реформ, монографія академіка І.І. Лукінова є вагомим внеском у розробку теоретичних основ економічної трансформації, формування нової соціально-економічної парадигми, що відповідає напрямкам загальнолюдського прогресу. Висновки автора ґрунтуються на дослідженні глибинних процесів, які відбуваються в країні, на з’ясуванні сукупності причин гострої економічної кризи, дії факторів, що її зумовлюють, узагальненні світового досвіду подолання кризових явищ з урахуванням національно-історичних особливостей Української держави. Узагальнюється класична спадщина вітчизняної та зарубіжної наукової думки щодо здійснення ефективних трансформаційних процесів. Ринок нової економічної літератури України поповнився цінним виданням, що розвиває вітчизняну економічну думку і створює наукові основи для здійснення ефективної державної політики в економічних перетвореннях кінця ХХ − початку ХХІ сторіч.

Особливої уваги варта рецензія академіка А. Чухна надрукована в журналі “Економіка України” під назвою “Важлива книга” [88]. Автор пише: “… вийшла у світ конче потрібна суспільству наукова праця, яка характеризує глибокий зміст і панорамний розгляд економічних трансформацій нашого часу” і далі: “... автор використав величезний фактичний матеріал, проаналізував національні та зарубіжні дослідження, що робить його книгу вагомою і в теоретичному, і в практичному відношенні” [88, с. 92][9]. Не менше значення має рецензія в журналі “Вопросы экономики”, автором якої є член-кореспондент РАН Г. Шмелев [89]. Він вважає, що книга академіка НАН України І.І. Лукінова, без сумніву, становить вагомий інтерес не тільки для України, а й для Росії і заслуговує перекладу на російську мову.

За ініціативою московських колег монографію було перекладено англійською мовою і видано в Москві. Президія НАН України відзначила книгу премією імені видатного українського економіста М.В. Птухи. З часу її видання пройшло більше десяти років, але її ключові тези не втратили свого значення і до сьогодні, вона увійшла до скарбниці світових знань.

Останню фундаментальну монографію І.І. Лукінова видано Російською академією наук в 2002 році у видавництві ”Экономика” в серії “Российские академики об экономике” під назвою ”Эволюция економических систем” [90]. Вона настільки глибока, масштабна й багатоаспектна, що має підстави оцінюватися серед світових досягнень вітчизняної економічної науки. Всі її аспекти розглядаються з позиції інтересів і потреб України, в тому числі у зв’язку з активізацією її устремлінь до Європейського і світового агропродовольчого простору в умовах відповідних глобалізаційних процесів [14, с. 42].

У монографії підводяться підсумки господарювання в нових, ринкових умовах за 10 років − на початок 2000-х. Трансформації в Україні аналізуються в контексті сучасного розвитку світової економіки. Визначаючи цінову політику основним регулюючим механізмом ринкових реформ, І.І. Лукінов звертається до світового досвіду цінової та монетарної політики ринкових трансформацій, зокрема, до так званої ”шокової терапії”, хоча інфляційний сплеск цін мав місце і в постсоціалістичній політиці. Спираючись на аналіз цінової динаміки в Україні, він переконливо доводить, що головним ”двигуном” гіперінфляцій були випереджаючі темпи зростання цін у найбільш монополізованій галузі промисловості і пропонує посилити антимонопольні заходи, включаючи законодавчу фіксацію цін або норми рентабельності, податкове вилучення монопольних надприбутків, а у деяких випадках − посилення імпортної конкуренції [91, с.15].

Академік УААН В.В. Юрчишин у статті про І.І. Лукінова щодо даної монографії зупиняється на кількох винятково важливих теоретичних узагальненнях: ”…Посилаючись на останні спільні напрацювання вчених-економістів і кібернетиків, Іван Іларіонович привернув увагу до того, що довгострокова програма соціально-економічного розвитку України має базуватися на трьох відтворювальних етапах (с. 526):

подолання кризових явищ, стабілізація і перехід до економічного зростання;

проведення інтенсивної структурної переорієнтації народного господарства, підвищення його ефективності та досягнення економічного росту до 7% у рік;

продовження структурної перебудови і досягнення середньорічних темпів зростання до 8% з виходом на одержання душового ВВП 4,5 тис. доларів (у порівняних оцінках 1997 р.).

Благородні ідеї стійкого розвитку будуть залишатися не більше ніж політичними гаслами, поки не набудуть серйозного матеріального втілення –створення достатньо капіталомістких систем з чистими технологіями (с. 546). [85, с. 734]”[10].

За І.І. Лукіновим, все, що робитиметься в країні для потреб її розвитку, повинно мати поступально природоохоронну, екологозабезпечуючу основу, якою мусять керуватися всі без винятку державно-управлінські інституції, безпосередньо виробничо-господарські та інші агенти і структури функціонування держави” [85, с. 735].

Основними складовими наукової діяльності академіка І.І. Лукінова наприкінці ХХ – початку ХХІ ст. можна виділити наступні: переосмислення старих догм; творчий підхід до розуміння нових соціально-економічних реалій; пошук ефективних шляхів до подолання загальноекономічної і соціальної кризи в країні. Саме через призму зазначених аспектів будувалася науково-дослідна робота. Наукові розробки І.І. Лукінова як ученого і керівника колективу Інституту економіки НАН України були спрямовані на досягнення основної мети – створення стратегії соціально-економічного розвитку країни. Він вважав, що ”свідомий вибір ідеалу економічного устрою з властивою йому структурою і динамізмом, внутрішня енергія якого стає могутньою рушійною силою прогресу, є важливою складовою економічної стратегії”.

У період панівної тоталітарної ідеології І.І. Лукінов об’єктивно бачив сутність економічних явищ, нагромадження негативних тенденцій, які призводили до гальмування позитивних соціально-економічних процесів. Після здобуття країною незалежності він з притаманною йому науковою мужністю виявив свою позицію у фундаментальних дослідженнях вирішальних соціально-економічних трансформацій, у розкритті причин і суті кризового стану економіки й пошуку шляхів виходу з нього [92, с. 139].

Економічні проблеми, що виникають на сучасному етапі розвитку вітчизняного аграрного сектора, спонукають економістів звертатися до наукової спадщини видатного вченого, академіка Івана Іларіоновича Лукінова, праці якого не тільки не старіють, а, навпаки, дедалі більше підтверджуються практикою. Віхами на цьому етапі стали його монографії “Економічні трансформації (наприкінці XX сторіччя)” та “Еволюція економічних систем”.

І.І. Лукінов активно і всебічно досліджував макроекономічні відносини в сільському господарстві і АПК, їх цінові, госпрозрахункові, земельно-рентні та інші аспекти, проблеми прогнозування в сільському господарстві, удосконалення аграрної політики, формування матеріально-технічної бази АПК, інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, спеціалізацію і концентрацію виробництва та інші винятково важливі наукові проблеми, у тому числі й насамперед під кутом зору підпорядкування одержуваних результатів інтересам виробництва.

Опублікуванню зазначених праць передували численні статті вченого у вітчизняних і зарубіжних журналах, його доповіді у збірниках матеріалів українських і міжнародних наукових конгресів, конференцій, симпозіумів тощо. Здійснюючи аналіз наукової спадщини І.І. Лукінова, ми дійшли висновку, що його найпродуктивніша діяльність у плані написання наукових та науково-популярних праць припадає на період, який охоплює 1978–2003 рр.

Народжений у Росії й проживши в ній початок свого життя, І.І. Лукінов, чи тому, що дитинство й перші роки юнацтва пройшли у краях, близьких до України, чи то на нього саме так вплинули роки навчання в Харківському сільськогосподарському інституті, а можливо до цього його спонукала одержана від простих батьків-селян висока внутрішня, у тому числі міжнаціональна культура, яка згодом доповнилась його високою інтелігентністю, він зрісся з Україною настільки, що вона з легкістю прийняла його в свої обійми, і він залишився у них на все своє життя. В Україні він отримав освіту, звання, наукове визнання й родинне щастя, освоїв українську мову настільки, що вільно володів і думав нею, сприйняв політичну незалежність нашої країни і своїми науковими положеннями сприяв її утвердженню [15, с. 56]. З цього приводу про нього можна сказати: етнічний росіянин, він в Україні став не лише її громадянином, українським ученим, а й її вірним сином.

 

 

 

Висновки до 1-го розділу

  1.        Перші два десятиріччя життя І.І. Лукінова пройшли в селі; у підростковому віці він сам брав участь у виконанні сільськогосподарських робіт у колгоспі і тому добре знав і тяжку працю селян, і їхнє злиденне життя. Це згодом допомогло йому обрати свій життєвий шлях: через наукові дослідження сприяти оптимізації функціонування аграрних господарств, а відтак і поліпшенню життя сільських трудівників.

І.І. Лукінову дуже пощастило на учителів – і в Харківському сільськогосподарському інституті, і потім в аспірантурі: це були високопрофесійні фахівці, інтелігентні й високоморальні люди, що стали достойним взірцем для молодого спеціаліста. І можна сказати, що вчителям І.І. Лукінова теж пощастило з учнем: він жадібно вчився і свідомо наслідував кращі риси своїх наставників.

Аналіз інформації з цього приводу дає підстави для висновків, що з кожного життєвого етапа І.І. Лукінов виніс специфічні особливості, які згодом в тій чи іншій формі проявилися в його науковій роботі. До них зокрема належать відданість своїй справі, висока громадянська свідомість, велика працелюбність і працездатність на будь-якій ділянці роботи, відповідальність за якість виконаної роботи, вміння знайти найважливішу в кожній ситуації ділянку і зробити наслідки своєї праці корисними для суспільства, для людей. Ще одна особливість життєвого шляху полягає в тому, що він відображає поступове зростання І.І. Лукінова як працівника, науковця та організатора науки. Життєвий шлях І.І. Лукінова засвідчує об’єктивність і природність його сходження по наукових і службових сходинках.

2. За результатами досліджень у науковій діяльності академіка І.І. Лукінова виділено три етапи:

перший (1951–1954 рр.) – раннє входження в науку, про що свідчать його конкурсна дипломна робота, кандидатська дисертація та низка наукових публікацій;

другий (1954–1977 рр.) – становлення І.І. Лукінова як науковця в широкому тематичному спектрі досліджень. Науковою віхою цього етапу стала фундаментальна монографія ”Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственной продукции”;

третій (1977–2004 рр.) – утвердження І.І. Лукінова як видатного вченого. Результатом численних наукових публікацій академіка було започаткування у 1977 р. вперше в Україні ґрунтовного дослідження цінових відносин у сільському господарстві й АПК. Науковими віхами цього етапу стали монографії ”Воспроизводство и цены”, ”Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя)” та ”Эволюция экономических систем”.

Кожний етап роботи академіка І.І. Лукінова характеризується визначними науковими досягненнями. Наукова бібліографія славетного вченого – аграрія-економіста налічує понад 600 найменувань й вичерпно відображає весь спектр результатів його досліджень.

 

 

РОЗДІЛ 2

науково-Організаційна ТА НАУКОВО-ПРЕДСТАВНИЦЬКА діяльність АКАДЕМІКА і.і. лУКІНОВА

2.1. Науково-організаційна діяльність І.І. Лукінова в Українському

науково-дослідному інституті економіки і організації

сільського господарства (УНДІЕОСГ) (1967–1976 рр.)

Як засвідчує світова й вітчизняна практика, кожний керівник має властиві йому особливості своєї роботи. На їх формування впливають його природні дані, рівень знання справи, яку він очолює, ступінь усвідомлення відповідальності за неї, уміння бачити ситуацію, що складається в ній і навколо неї, такою, якою вона є насправді. Особливе місце посідає уміння визначати стратегію розвитку керованої ним системи, формувати й використовувати її кадровий потенціал.

Всі ці чинники й обставини діяли при керівництві академіком І.І. Лукіновим Українським науково-дослідним інститутом економіки та організації сільського господарства.

У середині 50-х років минулого століття тодішня Українська РСР, як одна з союзних республік Радянського Союзу, долала великі втрати воєнних років, робила все відчутніші спроби вивести країну з великого соціально-економічного занепаду. Все очевидніше заявляла про себе об’єктивна необхідність прискореного розвитку економіки. Однією з її найважливіших складових було визначено зміцнення наукового потенціалу. Поглиблений розвиток одержали не лише фундаментальні, а й прикладні та галузеві дослідження. Такі процеси охопили сільськогосподарську галузь як у центрі, так і на місцях, у тодішніх союзних республіках [10, с. 43].

Одним з підтверджень цього стало прийняття Центральним Комітетом Комуністичної партії і Ради Міністрів України у лютому 1956 року постанови „Про заходи по поліпшенню роботи науково-дослідних установ, зміцнення науково-технічної бази по сільському господарству” [1, с.1]. Нею було передбачено реорганізацію і покращення територіального розміщення сільськогосподарських наукових установ, зміцнення їхньої науково-технічної бази, удосконалення координації в науково-дослідній роботі.

Згідно з даною постановою, 10 травня 1956 року був створений Український науково-дослідний інститут економіки і організації сільського господарства (УНДІЕОСГ) [93, с.3]. Як зазначає історична довідка, знайдена нами в бібліотеці Національного наукового центру „Інститут аграрної економіки” Української академії аграрних наук, який є безпосереднім спадкоємцем заснованого в той час інституту, “створення інституту було викликано інтересами дальшого розвитку сільськогосподарського виробництва в республіці, зокрема, зростання вимог практики до аграрно-економічної науки, потребою мати в Україні науковий центр, який розглядав би актуальні питання теорії і практики економіки сільського господарства…” [1, c. 2][11]. Днем заснування УНДІЕОСГ вважається 5 червня 1956 року, коли інститут розпочав свою діяльність [94, с. 5.]. У 2006 році він відзначив свій піввіковий ювілей.

Найважливішими особливостями цього інституту були:

  •                  він був першою науково-дослідною установою в Україні аграрно-економічного призначення. До того часу відповідні дослідження здійснювалися на економічних факультетах сільськогосподарських вузів. Чільне місце серед них посідав Харківський сільськогосподарський інститут. З самого початку новостворений інститут розглядався як головний науковий центр з досліджень аграрно-економічних проблем. Таким він є й нині;
  •                  почавши роботу, як кажуть „на цілині”, він порівняно швидко пройшов науково-організаційний етап і заявив про себе винятково важливим для науки й практики.

Визначальними передумовами успішної роботи Інституту стали:

  •                      чіткість і стратегічна спрямованість партійно-урядових завдань, які ставились перед ним;
  •                      високі вимоги, які ставились до його колективу керівними інстанціями щодо тематики досліджень, виконання їх у встановлені строки, конкретності одержуваних результатів та їх відповідності вимогам науки й практики;
  •                 залучення до роботи в інституті необхідної кількості талановитих дослідників, з яких з часом виросли такі відомі вчені як академік НАН України О.М. Онищенко, академік УААН П.Т. Саблук, член-кореспондент ВАСГНІЛ О.О. Сторожук, доктори економічних наук О.О. Бугуцький, І.Й. Дорош, О.В. Крисальний та багато інших.

Однією з найважливіших обставин, що сприяла швидкому становленню УНДІЕОСГ, слід вважати також вдале вирішення з самого початку питань про його керівників. З часу заснування інституту, 15 травня 1956 року, першим директором інституту був видатний учений і організатор аграрно-економічної науки, доктор економічних наук, згодом член-кореспондент ВАСГНІЛ Ілля Никанорович Романенко [93, с. 11.]. У січні 1967 року наказом Міністра сільського господарства УРСР було призначено молодого, але такого, що вже найкраще заявив про себе як науковець, доктора економічних наук Івана Іларіоновича Лукінова [95; 96].

Серед досліджених нами особливостей науково-організаційної діяльності академіка І.І. Лукінова привернемо увагу до наступних.

   Як розповідають ветерани Інституту (доктори економічних наук О.В. Крисальний та В.Н. Зимовець), призначення директором І.І. Лукінова сприймалося частиною співробітників з певною пересторогою: чи зможе він уміло керувати великим колективом з його науковими і трудовими традиціями і чи не стане він насаджувати в Інституті, умовно кажучи, партійні методи роботи. Проте вже перше ж його звернення до колективу розсіяло будь-які сумніви і побоювання. Новий директор говорив, що науковці не повинні турбуватися за подальшу роботу в Інституті, якщо виконуватимуть свої завдання сумлінно і з наростаючою віддачею. Він наголосив на тому, що має намір створити в Інституті соціальну і психологічну атмосферу довіри та сприяти якомога кращому прояву наукової творчості кожного працівника. Дуже швидко всі переконались, що це була не декларація намірів, а заклик до плідної співпраці. Працювати з І.І. Лукіновим було легко, у тому числі з огляду на його простоту і доступність до нього як до керівника й людини [10, с. 45].

За свідченням академіка УААН В.В. Юрчишина, І.І. Лукінов з самого початку визначив найважливіші завдання, на яких повинен зосередитись колектив Інституту, а також засоби їх вирішення.

 У найбільш загальному відношенні завдання колективу полягали в наступному:

  •                 розроблення економічних основ формування й здійснення аграрної політики в Україні, актуальних проблем теорії й практики розвитку агропромислового виробництва;
  •                 організація впровадження у виробництво досягнень економічної науки;
  •                 здійснення координації наукових досліджень з аграрної економіки;
  •                 підготовка наукових кадрів, зокрема вищої кваліфікації.

До засобів досягнення такої мети він відніс:

  •                 високу відповідальність керівників структурних наукових підрозділів за своєчасне і якісне виконання завдань (планів), визначених кожному структурному підрозділу, і таку саму індивідуальну відповідальність кожного працівника за доручену йому ділянку роботи;
  •                 обов’язковість базування досліджень на достатньо високій для кожної конкретної теми теорії та методології;
  •                 орієнтацію досліджень на одержання конкретних прикладних результатів, які зацікавлено сприйняли б у виробництві. Вони повинні своєчасно і в доступній для сприйняття формі доводитися до зацікавлених інстанцій і безпосередньо до виробництва. При потребі автор одержаних науково-прикладних результатів повинен під особисту відповідальність надавати допомогу при їх впровадженні у практику.

Висуваючи такі вимоги до співробітників Інституту, директор послідовно дотримувався їх особисто: всі його дослідження були настільки досконалими, що у багатьох випадках виводили аграрно-економічну науку на вищий рівень не лише в Україні, а й у Союзі РСР. Більше того, багато з них визнавались і в інших країнах.

Одна з особливостей діяльності І.І. Лукінова як директора полягала в тому, що він постійно дбав про удосконалення науково-організаційної структури Інституту. На час призначення його директором у ньому діяло 15 відділів з вузькоспеціалізованою тематикою досліджень і невеликою кількістю співробітників. Удосконалюючи наукову тематику і формування на цій основі досконалішої науково-організаційної структури Інституту, він уже в наступному році після призначення директором замість 15 малочисельних наукових відділів створив 7 відділів з двама-трьома секторами в кожному. Це відповідало новій тематиці наукових досліджень, чіткіше визначало їх напрями. На чолі кожного відділу та сектору були поставлені найбільш підготовлені керівники. Вже перші роки показали виправданість такої реорганізації структури Інституту. Так, крім всього іншого, це сприяло тому, що зросла відповідальність кожного, і не лише керівника відділу чи сектору, а й переважної більшості працівників [97, с. 27].

Важливим аспектом у роботі І.І. Лукінова була його постійна турбота про зміцнення наукового потенціалу інституту. Це йому вдавалося передусім завдяки його вмінню бачити наукові здобутки молоді, допомозі в її науковому зростанні.

Винятково важливою особливістю науково-організаційної діяльності І.І. Лукінова була підготовка Інститутом наукових доповідей для керівних органів з найважливіших для кожного періоду питань (проблем). До їх підготовки залучались практично всі наукові співробітники, кожному з яких виділялося чільне місце в майбутній науковій доповіді, за науково-прикладне забезпечення якого він ніс особисту відповідальність. Остаточне наукове опрацювання доповіді здійснював і надавав їй закінченого наукового завершення І.І. Лукінов особисто.

Для нього одночасно це була перевірка здібностей конкретних науковців, яка проводилась для кращої розстановки і дальшого їх зростання. Наукові доповіді доводилися до високого рівня, вони викликали великий інтерес у науковому середовищі і в державних управлінських структурах, допомагали визначати стратегію розвитку сільського господарства України [97, с. 28].

 Кожного року розроблявся та вдосконалювався план роботи УНДІЕОСГ, ставилися основні проблеми, які потрібно було вирішити. Кожна проблема конкретизувалася в кількох темах. Так, у середньому кожного року ставилося шість проблем та 20−30 тем. (Додаток Е). Тривалість розробки і зміни наукових проблем можна простежити з Даодатка Е

Іван Іларіонович Лукінов сам завжди був керівником тієї чи іншої проблеми (Додаток Е). Усі проблеми, розроблювані науковцями Інституту, характеризувалися чітким цільовим призначенням і високою науковою прикладною спрямованістю. Вони були важливі як для аграрної економічної теорії, так і для практики сільськогосподарського виробництва, наприклад: інтенсифікація сільського господарства та її економічна ефективність; удосконалення розміщення і спеціалізації сільського господарства; організація, нормування і оплата праці; раціональна організація праці та управління виробництвом; удосконалення планування, обліку і звітності в сільському господарстві; собівартість продукції, рентабельність виробництва і ціноутворення в сільському господарстві. Помітне місце в дослідженнях Інституту посідали також й інші важливі питання, зокрема меліорації, економічної ефективності системи заходів щодо використання добрив в землеробстві, комплексної механізації в рослинництві, тваринництві, організації механізованого обліку в спеціалізованих господарствах, економічних основ земельного кадастру тощо.

Практика підготовки наукових доповідей виявилась настільки вдалою, що І.І. Лукінов переніс її в Інститут економіки АН, директором якого згодом був призначений. Не пройшли безслідно й роки роботи (1965–1967) І.І. Лукінова в Інституті економіки АН УРСР, де він, як зазначалося вище, завідував відділом аграрної економіки. Відділ продовжував працювати в координації з керованим І.І. Лукіновим Інститутом: спільними зуcиллями готувалися документи для керівних органів і методичні матеріали для колгоспів та радгоспів, провадилися наукові конференції, виходили спільні друковані праці (такою була, зокрема колективна монографія “Проблемы экономических взаимоотношений государства с колхозами”. − К. 1974, яка в наступному році одержала премію ВАСГНІЛ).

Поступово зміцнюються, розширюються та урізноманітнюються творчі зв’язки Інституту з науково-дослідними установами України. Закрема з 1972 року до інституту приєднується Харківський відділ, який займався такими проблемами: економічне обґрунтування і перспективи розвитку, розміщення і спеціалізації сільського господарства Харківської області до 2000 року; наукові основи організації праці в основних галузях сільського господарства; розробка і обґрунтування пропозицій по підвищенню оперативності управління в спеціалізованих колгоспах і міжколгоспних об’єднаннях Харківської області по виробництву молока і м’яса [98].

За ініціативою І.І. Лукінова, співробітниками інституту, крім доповідей, готувались та публікувались методичні розробки, рекомендації, нормативи, положення. І.І. Лукінов був співавтором і редактором цих документів, необхідних для поліпшення функціонування сільськогосподарського виробництва, удосконалення керівництва галуззю. Уже в 1967 р. вийшла “Методика обчислення й аналізу рентабельності виробництва в колгоспах і радгоспах”, далі з’явилися “Методика визначення економічної ефективності впровадження досягнень науки і передового досвіду в сільськогосподарське виробництво” (К., 1970), “Рекомендації по організації й оплаті праці та внутрігосподарському розрахунку в колгоспах Української РСР” (К., 1971), “Примірні нормативи штатної чисельності керівних працівників і спеціалістів колгоспів УРСР” (К., 1972), “Методика обчислення фондомісткості сільськогосподарської продукції в колгоспах і радгоспах” (К., 1974), “Методика розробки земельного кадастра в Українській РСР” (К., 1974) та ін.

Постійно дбаючи про впровадження в усі галузі аграрного сектора найновіших досягнень науки й техніки, І.І. Лукінов і сам продовжував вчитися (відомо, що він відвідував, разом з майбутнім академіком О.М. Онищенком курси, де навчалися роботі на ЕОМ). Не випадково під його крівництвом та редакцією з’явилися великі (обсягом у 118 стор.) “Методичні рекомендації із застосування ЕОМ при аналізі рентабельності колгоспного виробництва” (К., 1975).

Послідовна налаштованість УНДІЕОСГ на співпрацю з виробництвом сприяла тому, що поступово збільшувалась чисельність керівників і спеціалістів державних і партійних органів, областей і районів, безпосередньо виробничих структур, зацікавлених у співпраці з Інститутом. Завдяки цьому Інститут одержував можливість експериментальної перевірки результатів власних наукових напрацювань у виробництві.

Одним з основних аспектів роботи І.І. Лукінова була його постійна турбота про зміцнення наукового потенціалу інституту. Це йому вдавалося передусім завдяки його вмінню знаходити здібних молодих науковців, він підтримував їх бажання працювати, дбати про високий науковий імідж Інституту. Він активно сприяв підготовці кандидатів та докторів. Якщо в Інститут приходили співробітники з інших наукових чи навчальних закладів без наукових ступенів, то І.І. Лукінов активно сприяв підготовці з них кандидатів та докторів в Інституті. Деякі з них одержували ступінь вже після того, коли І.І. Лукінов був переведений на іншу роботу, але набуттям наукового ступеня вони завдячували саме йому.

У період керівництва Інститутом І.І. Лукінова розширились і зміцніли зв’язки Інституту з економічними науково-дослідними Інститутами колишнього Радянського Союзу і великої кількості зарубіжних країн. Завдяки цьому співробітники Інституту одержали можливість повніше та глибше ознайомитись з науковими здобутками зарубіжних колег. 

І.І. Лукіновим вирішено важливу проблему –перетворення Інституту в науковий заклад вищої категорії. До приходу в УНДІЕОСГ І.І. Лукінова заклад належав до дослідних установ другої категорії з оплатою праці науковців, яка поступалася оплаті працівників деяких інших установ. Внаслідок цього частина співробітників переходила в ті Інститути, де заробітна плата була вищою. І.І. Лукінову вдалось в Москві домогтися того, щоб Інститут був переведений до першої категорії з відповідною вищою заробітною платою для співробітників, що значно підвищило престиж закладу, зміцнило та стабілізувало науковий потенціал Інституту.

Як видатний економіст-аграрник І.І. Лукінов майже щорічно запрошується на міжнародні наради з економіки сільського господарства країн − членів РЕВ, на наради директорів інститутів економіки сільського господарства зарубіжних країн. Участь у цих нарадах дозволила йому, враховуючи досвід багатьох колег, удосконалювати проблематику досліджень в Інституті, скеровувати колектив та роботу в найактуальніших напрямах.

І.І. Лукінов і сам ділився своїм досвідом. Про його високий авторитет у зарубіжних економістів свідчить, зокрема, той факт, що болгарські вчені запросили його керувати підготовкою до захисту докторської дисертації свого колеги (майбутнього академіка Тодора Пандова).

Керований І.І. Лукіновим науково-дослідний заклад досяг справжнього розквіту, його надбання в сфері аграрної економіки були й залишаються орієнтиром для інших колективів, зайнятих у цій сфері. УНДІЕОСГ вважався одним із кращих у системі сільськогосподарської науки в Україні і у ВАСНГІЛ, який Інститут також був підпорядкований.

Одним із підсумків роботи І.І. Лукінова на посаді директора УНДІЕОСГ є його становлення як крупного організатора аграрно-економічної науки. Це не лише істотно підвищило його роль в аграрно-економічний науці України та колишнього Радянського Союзу, а й стало основою його переведення на десятий рік після затвердження директором УНДІЕОСГ, в головний науково-дослідний центр України – Інститут економіки АН України. Багато з набутого раніше було перенесено І.І. Лукіновим на нове місце роботи, одержало там подальший розвиток та сприяло тому, що за майже 27 років його керівництва цим Інститутом він не лише зберіг своє високе місце в науці, у тому числі в аграрно-економічній галузі, а й істотно примножив здобутки.

 

2.2. Науково-організаційна діяльність І.І. Лукінова

в Інституті економіки НАН України (1976–2003 рр.)

Майже 27 років свого життя Іван Іларіонович Лукінов присвятив діяльності в Інституті економіки АН УРСР. Цей заклад був створений 27 липня 1936 року в Києві на базі Агроекономічного інституту АН УРСР [99, с. 652].

Найважливішими завданнями цього інституту були:

  •             розширення економічних досліджень з теоретичних та прикладних проблем;
  •             наукове висвітлення досягнень у галузі соціалістичного будівництва;
  •             наукове забезпечення подальшого розвитку народного господарства УРСР [101, с. 3].

Від часу створення Інститут економіки очолювали понад одинадцять керівників. Директорами Інституту були: А.Н. Асаткін (1937 р.), В.П. Теплицький (1937–1938 рр.), В.В. Рудницький (1938–1941), К.Г. Воблий (1942–1947), Я.Г. Фейгін (1947–1948), П.М. Першин (1948–1951), А.М. Румянцев (1951–1953), А.А. Нестеренко (1953–1965), С.М. Ямпольський (1965–1970), П.І. Багрій (1971–1976) [100, с. 652]. Для дальшого поліпшення організації досліджень в Інституті керівництво АН УРСР шукало спеціаліста, ученого, який мав достатньо досвіду науково-організаційної роботи. Вибір упав на І.І. Лукінова. До призначення директором головного наукового закладу з економічних проблем у тодішній союзній республіці його знали уже як досвідченого директора УНДІЕОСГ. Він мав чималий досвід наукової та науково-організаційної роботи, зумів за певний проміжок часу вивести заклад на високий рівень розвитку. Активна діяльність І.І. Лукінова була належним чином оцінена Президентом Академії наук Борисом Євгеновичом Патоном. Так у 1976 році Івана Іларіоновича Лукінова було призначено директором Інституту економіки АН УРСР [101, с. 3].

Для І.І. Лукінова розпочався новий етап діяльності з розширеним масштабом дій: ще більше зросла відповідальність, ускладнились і урізноманітнились завдання наукової та науково-організаційної діяльності. Розширилась тематика і власних досліджень І.І. Лукінова, перш за все, теоретичного характеру, а також збільшилось коло спілкування із вченими різних галузей.

В академічному інституті багато працівників пам’ятали І.І. Лукінова ще з аспірантських часів, з часу захисту кандидатської, а потім і докторської дисертації, також знали і за науковими працями, за книгами, неодноразово слухали його доповіді та виступи. До цього часу він уже став одним із провідних економістів республіки, його ім’я було добре відоме вченим.

Увесь набутий досвід І.І. Лукінов плідно використовував на новій посаді. Уже в наступному році, як свідчить історична довідка, відповідно до постанови вченої ради Інституту № 25 від 25. 04. 77 р. і розпорядження Президії АН УРСР за № 1087 від 20. 06. 77 р. “О совершенствовании структуры Института экономики АН УССР”, наказом директора Інституту № 41-осн. від 29. 07. 77 р. з 1 серпня 1977 р. було введено нову структуру Інституту [101]. Створено 7 наукових відділів, що забезпечували розробку фундаментальних проблем економічної теорії, сприяли підвищенню ефективності народного господарства. У структурі відділів функціонували сектори й інші необхідні підрозділи (Додаток Е).

Це дало змогу більш глибоко та цілеспрямовано регулювати тематику, ефективніше досліджувати макро- й мікроекономічні процеси, виявляти об’єктивні закономірності й тенденції, перспективи економічного росту і вдосконалення соціальних відносин у суспільстві. З роками структура інституту постійно вдосконалювалася. В Інституті економіки Іван Іларіонович очолив теоретичний відділ − політекономії. Він активно працював над проблемами рентних відносин на даному етапі, над подальшим вдосконаленням системи ціноутворення. Його увагу привертали питання передумов розширеного відтворення, теоретичних основ розвитку міжгосподарського кооперування, агропромислової інтеграції [7, с. 791].

І.І. Лукінов приділяв велику увагу проблемі розширення комплексності дослідів як внутрішньо інститутських, так і міжінститутських. Прикладом цього є проведення інститутом дослідів з комплексних цільових програм. У 1976 році Інститут економіки АН УРСР почав виконувати дві комплексні цільові програми, розраховані на 1976–1980 рр., у яких він бере участь як голова організації:

1. “Вдосконалення господарського механізму і його значення в підвищенні якості продукції й ефективності суспільного виробництва” (керівник програми акад. П.І. Багрій);

 

                                    

2. “Розвиток спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агрономічної інтеграції” (керівник програми акад. І.І. Лукінов) [11, с. 5].

Програма робіт з даної проблеми виконувалася Інститутом економіки АН УРСР спільно з Радою по вивченню виробничих сил АН УРСР, Південним відділенням ВАСГНІЛ, УНДІЕОСГ ім. О.Г. Шліхтера, ВАСГНІЛ, Науково-дослідним економічним інститутом Держплану УРСР, Міністерством сільського господарства УРСР, Міністерством колгоспів УРСР, Міністерством харчової промисловості УРСР, обласними і районними управліннями сільського господарства.

Метою керованої І.І. Лукіновим програми була розробка теоретичних основ і практичних рекомендацій з розвитку спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва на основі міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції в республіці [11, с. 5]. Вироблені рекомендації обговорювались на Республіканській науково-дослідній конференції, затверджені колегією Міністерства сільського господарства УРСР і розіслані у всі райони республіки. Розроблені були також для Київської і Миколаївської областей пропозиції про основні напрямки вдосконалення спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва [100, с. 88–89].

Як свідчать архівні матеріали, протягом 1976–1987 рр. І.І. Лукінов приділяв велику увагу проведенню досліджень з тематики союзного плану досліджень із важливих економічних проблем (Додаток Е). З таблиці, зокрема, видно, яка кількість проблем ставилася кожного року та скільки тем входило у кожну проблему. Над їх розробкою в інституті колись плідно працювали ще такі видатні вчені-економісти, як Е.С. Варга, К.Г. Воблий, П.І. Лященко, О.О. Нестеренко, П.М. Першин, М.В. Птуха, О.М. Румянцев та ін. [101, с. 4].

Для організації комплексних економічних досліджень І.І. Лукінов створює при відділенні економіки АН УРСР, наукові ради з проблем:

1. Економічні закономірності розвитку соціалізму;

2. Закономірності демографічного розвитку УРСР;

3. Науково-технічний прогрес, економічна ефективність капітальних вкладень і основних фондів [11, с. 6].

Для розв’язання поставлених завдань І.І. Лукінов налагоджував творчі зв’язки з економічними закладами Академії наук СРСР та іншими організаціями. Наукова співпраця здійснювалась з Інститутом економіки Академії наук Білоруської РСР та Молдавської РСР на основі цільової програми по комплексній проблемі “Економічні проблеми науково-технічного прогресу”. До структури Інституту входило 3 іногородні відділення: Львівський (створений у 1964 р.; керівник – д-р екон. наук, проф. М.І. Долішній), Харківський (1965 р.; керівник – д-р екон. наук, проф. О.М. Золотарьов), Одеський (1970 р.; керівник – д-р. екон. наук Б.В. Буркинський) [101, с. 6–7]. Відділення розробляли проблеми, безпосередньо спрямовані на підвищення ефективності виробництва у відповідних регіонах, раціональне використання додаткових ресурсів, досліджували економічні аспекти охорони навколишнього середовища і т. ін. З часом Львівське й Одеське відділення переросли в самостійні Інститути.

Львівське відділення Інституту проводило дослідження з таких напрямків: розробка наукових основ планово-економічного управління з підвищенням ефективності виробництва і якості продукції в основних господарсько-розрахункових ланцюгах народного господарства на базі прискорення науково-технічного прогресу й інтенсифікації виробництва, визначення найбільш раціональних перспектив розвитку територіально-виробничих комплексів і об’єднань.

Харківське відділення розробляло соціально-економічні проблеми науково-технічного прогресу, інтенсифікації виробництва в машинобудуванні, вдосконалення організації виробництва і праці на промислових підприємствах та об’єднаннях, проблеми соціалістичного змагання, підвищення ефективності використання трудових ресурсів у Північно-Східному регіоні Української РСР.

Одеське відділення досліджувало проблеми ефективності використання морського транспорту та пов’язаних з ним галузей промисловості; методологію і методи програмно-цільового планування й управління розвитком виробничих систем; моделювання економіко-екологічних систем, проблеми господарського дослідження ресурсів моря [101].

Інститут і його відділення зміцнювали звязки з життям, з практикою виробництва, які полягали в дослідженнях і інших дорученнях відповідно до завдань радянських і республіканських керівних і планово-господарських органів, в проведенні робіт з господарської тематики для міністерств, промислових об’єднань та підприємств, у виконанні договорів про творчу співпрацю та ін. Інститут співпрацював з багатьма виробничими об’єднаннями та підприємствами, партійними й іншими організаціями міст Києва, Харкова, Львова та Одеси.

У 1987 р. співробітники Інституту завершили виконання 30 планових тем із важливих економічних проблем. Всі ці теми були об’єднані одним науковим напрямом − “Прискорення соціально-економічного розвитку на основі науково-технічного прогресу, вдосконалення соціалістичних виробничих відносин, господарського механізму, підвищення ефективності й інтенсифікації загального виробництва в цілях якісного перетворення соціалістичного суспільства, підвищення рівня народного добробуту” [11, с. 7]. Ще раніше за успішне виконання планових завдань колектив Інституту економіки АН УРСР у 1981 році був занесений на республіканську дошку пошани, а в 1981 і в 1984 рр. нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапору, а також грошовими преміями.

Згідно з висновками Всесоюзного соціалістичного змагання колективів наукових закладів Академії наук СРСР і Академій наук союзних республік за 1984 р. за значні результати в розвитку фундаментальних досліджень, внесок у вирішення важливих народногосподарських проблем, Президією АН СРСР і Президією ЦК профспілки робітників освіти, вищої школи і наукових закладів у 1985 р. Інститут економіки АН УРСР визнаний переможцем у змаганні і нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапору АН СРСР і ЦК профспілки і першою грошовою премією [101, с. 5].

Львівське відділення інституту визнано переможцем серед науково-дослідних, проектно-конструкторських і технологічних організацій Львова. За підсумками змагання за третій квартал 1984 року колективу відділення присуджено 1 місце з врученням Ордену Трудового Червоного Прапора [101].

Вчені Інституту економіки брали участь у розробці комплексної програми науково-технічного прогресу та перспективного прогнозу соціально економічного розвитку УРСР до 2000 р., займалися підготовкою рекомендацій із вдосконалення керівництва народним господарством, аналізу резервів виконання і перевиконання п’ятирічних планів, росту продуктивності суспільної праці, підвищення фондовіддачі, якості продукції.

В Інституті продовжувались інтенсивні дослідження проблем аграрної економіки. Серед іншого результати цієї роботи викладено в науковій доповіді “Агропромисловий комплекс УРСР (перспективи)”, представленій у Відділення економіки АН СРСР (виконавці: акад. АН УРСР і ВАСГНІЛ І.І. Лукінов, доктор. е.н. О.М. Онищенко, д.е.н. Л.А. Шепотько та ін.) [102].

У доповіді містяться обґрунтування найбільш вигідних шляхів і форм розвитку міжгосподарської кооперації й агропромислової інтеграції, визначено шляхи вдосконалення структури агропромислового комплексу республіки, розвитку деяких галузевих комплексів, територіальної організації агропромислового виробництва і вдосконалення його керівництва на верхньому і нижньому ієрархічних рівнях.

Починаючи з 1976 р. науковий колектив Інституту під керівництвом І.І. Лукінова виконав низку фундаментальних і прикладних досліджень. В опублікованих працях і інших наукових розробках інституту міститься низка нових наукових ідей та положень. Багато наукових праць отримали широке суспільне визнання, серед них: “Производственные отношения развитого социализма” Ю.М. Пахомова (1976 р.), “Воспроизводство и цены” І.І. Лукінова (1977 р.) та ін.

Значні зміни відбулись у діяльності І.І. Лукінова в період незалежності України. Із розпадом Радянського Союзу, з розривом зв’язків, що складались протягом десятиліть, з переорієнтацією всього господарства на ринкові відносини кардинально змінився зміст економічних досліджень українських економістів. І.І. Лукінов дуже добре знав економіку зарубіжних країн, у тому числі позитивний досвід господарювання, він розумів необхідність реформ і змін у народному господарстві України. Наприкінці 1980-х років він писав про те, що стан економіки СРСР є досить складним, говорив про необхідність її структурної перебудови,

передбачав і те, що посилиться інфляція, бюджетний дефіцит потребує цінової і фінансово-кредитної реформ. Бачив необхідність переходу республік, областей, міст, районів на принципи самоуправління й самофінансування.

Протягом 1990–2003 рр. І.І. Лукінов наукову діяльність Інституту спрямовує на розробку й обґрунтування стратегії соціально-економічного розвитку України, практичних рекомендацій щодо подолання економічної кризи в країні та поглиблення економічних реформ, передусім у сфері структурної переорієнтації економіки та системи управління економічними процесами, валютно-фінансового регулювання, цінової, кредитної, інвестиційної, аграрної та соціальної політики. Основними напрямами досліджень Інституту, затвердженими Постановою Президії НАН України № 234 від 5 вересня 2001 р., стали:

 − розробка теорії формування високоефективної ринкової економіки, механізмів її регулювання та забезпечення сталого розвитку в постіндустріальну епоху, розробка наукових основ нової внутрішньої та зовнішньої економічної політики держави, дослідження економічної історії та історії соціально-економічної думки України;

− проблеми ефективного функціонування промислового потенціалу країни, його технологічного оновлення й підвищення конкурентоспроможності, методи формування інноваційно-інвестиційної політики та оптимізації відтворювальних процесів;

− основи теорії аграрних відносин у перехідній економіці, напрями забезпечення продовольчої безпеки країни, інтенсивного відтворення ресурсного потенціалу АПК, формування нового життєвого середовища на селі;

− сучасні форми соціальної інфраструктури, методи й механізми подолання демографічної кризи, бідності й безробіття, формування конкурентоспроможних трудових ресурсів, удосконалення стимулюючих факторів підвищення продуктивності праці, поліпшення умов життя населення [100, с. 8].

Спільно із вченими Інституту економіки НАН України І.І. Лукінов здійснював дослідження складних і суперечливих економічних процесів, що відбувалися в країні, Росії та інших країнах СНД, зокрема, в напрямі пошуку моделі оптимізації відношень державного і ринкового регулювання в умовах затяжного кризового стану економіки, структурних зрушень в енерго-промисловій та агропродовольчій сферах, впливу на них банківсько-фінансової та інвестиційно-інноваційної діяльності [103, с. 6]. Разом з ученими Аграрної Академії наук України І.І. Лукінов розробляв ряд проектів ефективної аграрної реформи, включаючи методи надійного регулювання процесів господарських перетворень, формування платоспроможних ринків збуту сільгосппродуктів і придбання необхідних селянам засобів виробництва та забезпечення науково-технічного обслуговування. Особливу увагу приділяв розробці проблем стабілізації та підвищення доходів сільськогосподарських товаровиробників, еквівалентності товарообігу між промисловістю і сільським господарством, соціального розвитку села на базі його економічного зміцнення [103, с. 6].

Розроблено ряд рекомендацій і проектів, нормативних документів, спрямованих, зокрема, на подолання кризи в АПК, на антиінфляційний захист сільськогосподарських товаровиробників і підтримку цінового паритету при міжгалузевому обміні, активізацію інвестиційної та зовнішньоекономічної діяльності агропромислового комплексу [104, c. 8].

Учені інституту на чолі з І.І. Лукіновим здійснювали також координацію досліджень з аграрно-економічних проблем, які проводились в установах НАН України і УААН. Особливу увагу І.І. Лукінов звертав на розробку концептуальних основ здійснення державної аграрної політики і аграрної реформи. Зокрема, були розроблені принципи роздержавлення і приватизації землі, паювання майна та їх реорганізації в підприємницькі структури, було сформовано методологічні й методичні засади щодо практичного здійснення цих процесів, обґрунтовано необхідність і напрями розвитку в Україні сільськогосподарської кооперації.

Вчені установ НАНУ і УААН брали активну участь у розробці урядових програм і концепцій здійснення державної аграрної політики, удосконалення податкової та інвестиційної системи, програми розвитку агропромислового виробництва до 2010 року [104, c.8].

У відповідності до “Генеральної угоди про співробітництво між Національною академією наук України і Національним банком України”, укладеної на 1996–2000 роки, та “Угоди про співробітництво” між НАН України і Українською академією банківської справи (м. Суми), підписаною 27 грудня 1997 року, І.І. Лукінов координував роботу цього співробітництва. Виконувались роботи, передбачені даними угодами, зокрема, у формі публікації вченими інституту економіки НАН України статей, присвячених теоретичним та практичним аспектам грошово-кредитної політики в державі, у формі участі в науково-практичних конференціях, нарадах і семінарах, що проводилися у Національному банку [104, c. 9]. І.І. Лукінов також брав участь разом з економістами-аграрниками УААН у здійсненні заходів, намічених Указом Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки”, прийнятим 3 грудня 1999 р.

Будучи членом Міжвідомчої наукової ради з проблем агропромислового комплексу НАН України та УААН, що була створена спільною постановою Президії НАНУ та УААН від 28 квітня 1999 р. з метою посилення координації і підвищення рівня та ефективності фундаментальних досліджень у сфері АПК, інтенсифікації цільових і творчих зв’язків НАНУ і УААН, І.І. Лукінов разом із вченими інституту брав участь у формуванні плану діяльності зазначеної ради на 2001–2002 рр., а також у підготовці наукової доповіді “Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України”, що була обговорена і схвалена на засіданні Міжвідомчої наукової ради НАНУ та УААН з проблем АПК 25 квітня 2000 р., та на спільному засіданні президій цих Академій [105, с. 12].

Під науковим керівництвом І.І. Лукінова Інститут економіки НАНУ разом з Інститутом аграрної економіки УААН у 2001 р. проводили дослідження за спільним проектом “Методи і механізми відтворення виробничих і фінансових ресурсів аграрної сфери АПК”. На основі всебічного аналізу стану існуючої на той час практики було обґрунтовано пріоритетні напрями модернізації ефективного використання та відтворення аграрного ресурсного потенціалу в нових умовах господарювання на селі. Тоді було запропоновано ціни до цінового та кредитного механізмів з метою створення умов, які забезпечували нормальний відтворювальний процес в аграрній сфері [105, с. 3–4].

Свою громадську позицію вченого-економіста І.І. Лукінов виявив у фундаментальних дослідженнях вирішальних соціально-економічних трансформацій, розкритті причин і суті кризового стану економіки та пошуку шляхів виходу з нього. І.І. Лукінов негативно ставився до непродумано здійснюваних заходів, які призвели до значних соціальних та економічних втрат, зумовили в країні кризові явища.

В Інституті економіки АН УРСР функціонували спеціалізовані вчені ради по захисту докторських та кандидатських дисертацій. Спеціалізована рада мала право приймати до захисту докторські дисертації за спеціальністю: 08.00.01 − політична економія; 08.00.05 − економіка, організація управління народного господарства та кандидатські дисертації із спеціальностей: 08.00.01 − політична економія; 08.00.02 − історія економічних учень; 08.00.03 − історія народного господарства; 08.00.13 − математичні методи і застосування обчислювальної техніки в економічних дослідженнях, планування і управління народним господарством і його галузями [100].

Головою вчених рад був І.І. Лукінов. Саме завдяки йому зміцніла відповідна потужна наукова школа, з якої вийшли видатні вчені економісти-аграрники: академік НАН України О.М. Онищенко, члени-кореспонденти УААН І.В. Прокопа, Б.Й. Пасхавер, А.Е. Юзефович, доктор економічних наук Л.О. Шепотько та багато інших.

На час приходу І.І. Лукінова рабоча територія Інституту економіки була невелика за розмірами, умови праці не відповідали вимогам. Повторювалась ситуація, яка колись існувала в УНДІЕОСГ. Як директор Інституту І.І. Лукінов здійснив велику й важливу роботу з розширення та зміцнення наукової та матеріальної бази досліджень; зокрема, було побудовано нове дванадцятиповерхове приміщення, що дало можливість створити умови плідної праці наукових співробітників.

Ділові зв’язки налагодив І.І. Лукінов у 1990-ті роки із навчальною Академією управління, що була розміщена в тому ж приміщенні. Керівником Академії був колишній аспірант, а згодом і докторант Івана Іларіоновича Сергій Аркадійович Єрохін. Сусідство було взаємокорисним: С.А. Єрохін увійшов до складу вченої ради Інституту, а деякі інститутські учені стали за сумісництвом викладати в навчальному закладі [7, с. 791].

Як директор, І.І. Лукінов прийняв Інститут економіки в середині 70-х років, коли в наше життя, в науку, в теорію і практику почала владно входити кібернетика. Він не міг лишитися осторонь: у новому приміщенні Інституту на першому поверсі великий зал було обладнано під ЕОМ, створено відповідний структурний підрозділ (його пізніша назва − відділ теорії управління й економіко-математичного моделювання). Згодом, з удосконаленням ЕОМ, громіздку систему було, звичайно, замінено комп’ютерами.

І.І. Лукінов був вимогливим і справедливим керівником, який намагався не керуватись емоціями в своїх діях. Він прагнув до позитивних змін у колективі на основі злагоди й взаєморозуміння, шляхом об’єднання людей навколо суспільно важливих творчих завдань. Знайомі Івана Іларіоновича характеризують його як працелюбну і скромну людину, яка уміла цінувати тих, хто з відповідальністю підходив до виконання своїх обов’язків; з особливою увагою він ставився до молодих учених, допомагав їм порадами, робив усе, щоб вони якнайшвидше стали повноцінними співробітниками колективів. Не залишався І.І. Лукінов без підтримки колег в Інституті економіки, яким повністю довіряв. Тривалий час його заступниками були члени-кореспонденти Н.С. Герасимчук і Л.К. Безчасний, а в апараті Президії АН УРСР С.І. Пирожков, а згодом В.С. Чишко допомагали вирішувати численні науково-організаційні й наукові питання. У свій час І.І. Лукінов із гордістю згадував свого достойного учня − С.І. Пирожкова, нині академіка, першого заступника голови РНБО, нині надзвичайного та повноважного посла України в Молдові [106, с. 691–692].

Завдяки талановитій особистості Івана Іларіоновича Інститут зберіг свої провідні позиції в економічній науці в часи перебудови і перехідного періоду. До Інституту зверталися за допомогою і консультаціями уряди України, що змінювалися досить часто. Професіоналізм і надійність рекомендацій Інституту й особливо його директора заслужено мали важливе значення для формування державної політики (на жаль в останні роки його керівництва, до нього не завжди дослухалися).

 

2.3. Вплив академіка І.І. Лукінова та його досліджень на розвиток сільського господарства

Не дивлячись на різноманітність наукових напрямів досліджень академіка І.І. Лукінова, учений на кожному етапі своєї наукової діяльності видавав праці, що стосувалися сільського господарства. На початкових етапах діяльності І.І. Лукінов, у більшості, зосереджував увагу на питаннях розвитку сільськогосподарської галузі. Спочатку це були окремі статті [17–19, 22–24, 28, 107–124], вони знайшли подальший розвиток у його дослідженнях перетворювальних процесів у пострадянському сільському господарстві [73, 75, 76, 125]. Згодом наукові погляди вченого розширюються та включають в себе розгляд аграрноекономічних, економічних, політичних питань, які містять у собі складові сільськогосподарського напрямку. Детальний їх аналіз наводиться у попередньому розділі.

Всебічно дослідивши проблеми ціноутворення в сільському господарстві з позицій впливу цінового фактора на рентабельність виробництва, одержуваної у ньому продукції, він порівняно швидко настільки розширив і поглибив дослідження цінових складових, що невдовзі підготував і видав монографію “Відтворення і ціни” [126]. Тобто, якщо у першому випадку його дослідження охопили тільки одну галузь та лише один аспект її розвитку – рентабельності виробництва, то наступне дослідження цінових проблем він поширив на всю економіку під кутом зору базових – відтворювальних процесів у ній. Є підстави вважати, що в основі цього була логіка трансформацій його наукових поглядів і вміння бачити далі й глибше інших дослідників.

У післярадянський період академік І.І. Лукінов поглиблено зосереджується на питаннях розвитку вітчизняного сільського господарства, села і селянства. Так, на перехідному етапі, у 1991 р. він видає статтю “Економічний розвиток села і аграрна політика на сучасному етапі” [73], до якої привертає увагу академік УААН В.В. Юрчишин  у своєму виступі з нагоди 80-річчя від дня народження академіка І.І. Лукінова [15], детально її проаналізувавши. Він особливо виділив у ній низку передбачень-застережень, покликаних не допустити необдуманих рішень і практичних кроків при розробленні аграрної політики і здійсненні аграрних перетворень у післярадянській Україні. У цій журнальній статті проявилась ще одна риса Івана Іларіоновича: бути не тільки об’єктивним у своїх дослідженнях і сміливим у висновках, а й у доведенні їх до наукової громадськості і державно-управлінських органів. Як відзначив В.В. Юрчишин у згаданому виступі, ці передбачення-застереження було проігноровано, що стало однією з основних причин прорахунків, невдач і помилок при проведенні сучасних аграрних реформувань.

У 1997 році академік І.І. Лукінов видав монографію “Економічні трансформації” [86], яка охопила загальноекономічні, можна сказати, глобальні трансформації. Однією з її складових є, крім усього іншого, привернення особливої уваги до питань розвитку сільського господарства, що включають у себе такі основні групи питань:

аналіз стану сільського господарства в країні у перехідний період. У 1995–1996 рр. сільське господарство взагалі зазнало фінансового банкрутства. Тваринництво стало повністю збитковим, а середньогосподарська рентабельність знизилася з 45% (у 1994 р.) до 8,3% (у 1995 р.) від сукупної собівартості продукції. [86, c. 206.][12]. Відмова в 1995 р. від закупівлі значної частини сільськогосподарської продукції за державними замовленнями і несвоєчасна оплата державою закупленої продукції змушують аграрних товаровиробників продавати її різним посередникам, і в тому числі – міжнародним комерсантам. Вони оптом скуповують пшеницю, цукор, соняшник тощо безпосередньо в господарствах і платять відразу готівкою, здебільшого – у валюті, але за цінами, значно нижчими від їх дійсної вартості. Куплена в такий спосіб продукція вивозиться за кордон, де перепродається відповідно до кон’юнктури зарубіжних ринків за цінами в 1,5–2 рази вищими, або переробляється на кінцеві продукти харчування, які нерідко й повертаються до наших же споживачів, тільки за цінами, набагато вищими, ніж вітчизняні [86, c. 199]. І.І. Лукінов наводить ще один приклад процвітання тіньового бізнесу на насінні соняшнику, який до того ж переробляється на олію, пакується в поліетиленовий посуд з яскравими рекламними етикетками і продається на багатьох ринках, повертаючись і на наш внутрішній ринок з цінами значно вищими за ціни на олію, що виробляється на власних не модернізованих олійних заводах. Якщо врахувати високоцінну макуху, що йде вагомим додатком до комбікормів, то вигода від такого бізнесу дуже значна. Скуповуються безпосередньо в господарствах продовольчі й фуражні зернові культури. За третину ціни продаються і вивозяться за кордон сирі шкіри, які після їх обробки й пошиву модельного взуття повертаються на наш ринок з доходом на порядок вищим [86, c. 259].

поради для подальшого розвитку сільського господарства в Україні. І.І. Лукінов приділяє увагу розвитку фермерства в Україні: “… на одному ентузіазмі й особистому бажанні негайно стати власником і заможним проблему фермерства кардинально не розв’язати. Тут діє сукупність складних факторів інвестиційного, структурного й організаційно-технологічного характеру. Потрібні розробка і здійснення відповідних проектів господарського формування і розвитку на підставі дійсного фінансово-матеріального фундаменту. Інакше це не більше, ніж ілюзії або авантюризм.

Високоефективні й конкурентоздатні фермерські господарства складаються поступово і роками. Політичні гасла й заклики до більш продуктивних нових господарств, крім катастрофічного спаду товаровиробництва і погіршення харчування населення, нічого не обіцяють. Про це свідчить негативний досвід різних історичних епох як в Україні, так і в багатьох зарубіжних країнах. Ігнорувати його не слід, бо й в майбутньому можна опинитися в такій же або ще в більшій біді [86, с. 247].

Окремо стоїть питання про приватизацію сільськогосподарських угідь: “…приватизацію треба здійснювати поступово, формуючи й підтримуючи нові, дійсно високоефективні й конкурентоспроможні господарські системи на приватній і колективній формах власності, що забезпечують справжні й вагомі прирости ефекту порівняно з їх державними аналогами, що функціонують у таких самих економічних умовах підприємницької діяльності… Саме процес приватизації має бути економічно, соціально і політично обґрунтованим, простим і зрозумілим для кожного трудівника…. Відповідальні органи влади у центрі й на місцях, що здійснюють приватизацію, повинні уважно стежити за цим процесом і контролювати його по всіх без винятку об’єктах, роблячи це максимально відкрито й гласно з відбором претендентів на конкурсній основі бізнес-планів їх ефективного післяприватизаційного використання.”. Далі академік І.І. Лукінов наводить приклад приватизації сільсокогосподарських підприємств в іноземних країнах: “Свого часу мені довелося спостерігати, кому здають в оренду або продають збанкрутілі фермерські господарства у ФРН; тільки тому, хто мав вищу сільськогосподарську освіту, досвід роботи на землі, вмів працювати на машинних агрегатах, знав технологію виробництва і аграрний бізнес. Інші претенденти, як правило, придбати ферму не могли” [86, с. 134–136]. В монографії академік І.І. Лукінов зазначає, що тільки на основі добровільного вибору селян повного і високоефективного використання наявного виробничого потенціалу, його еволюційного оновлення, поступового формування нових, продуктивних форм господарювання (включаючи конкурентоздатні акціонерні, фермерські та кооперативні господарства) буде забезпечено стабільне нарощування виробництва сільськогосподарських продуктів [86, с. 75]. Також вчений наголошує на питаннях аграрного страхування: “…cтрахування посівів від вимерзання, вимокання, посух та дій інших неконтрольованих природних явищ, стихійних лих, пожеж, разом із страхуванням матеріально-технічних засобів, виробничих і соціально-культурних об’єктів, сільських жителів, поголів’я тварин від епізоотій є важливим елементом стабілізації розвитку” [86, с. 283].

шляхи вирішення проблем сільського господарства та його подальший розвиток. Тільки створивши міцний економічний і науково-технологічний фундамент аграрних реформ, можна всерйоз розраховувати на успішну реформацію агропродовольчих структур у конкурентоздатні, не припускаючи будь-якого насильства над селянами, конституційно гарантуючи їм дійсно демократичний, вільний вибір у формах власності і господарювання [86, c. 253].

В умовах нових форм господарювання і ринку, при належній матеріально-технічній підтримці, тут є реальні можливості забезпечити продуктивне використання землі, постійну зайнятість і гідне життя селян. За рахунок місцевих нагромаджень, кооперації ресурсів і державної підтримки слід зміцнювати промислову базу українського села, розвивати в ньому промисли та інфраструктуру, здійснювати не тільки первинну, але й глибоку промислову переробку і зберігання продуктів, налагоджувати технічне й побутове обслуговування селян, виробництво будівельних матеріалів, споживчих товарів тощо. Це повинно стати економічною основою для формування сільського населення із збалансованою статево-віковою структурою і розширеним демографічним відтворенням [86, с. 333].

Чимало уваги І.І. Лукінов приділяв розробці проблем соціального захисту населення, дослідженню особливостей сучасної демографічної ситуації, еволюції економічних систем під впливом глобальних процесів. Гостро реагував І.І. Лукінов на трагічну ситуацію в сільському господарстві. Для нього це стало особистою трагедією. Майже все своє життя І.І. Лукінов присвятив покращенню розвитку господарчої і соціальної сфери села. У цьому був головний сенс його життя та наукової діяльності.

Узагальнення цих та інших особливостей впливу академіка І.І. Лукінова на сільське господарство дає підстави для наступних висновків:

  •        він послідовно дотримувався переконань і старався переконати у цьому інших, що “матеріалізація” аграрно-економічної, як і всієї іншої науки, можлива лише через виробництво. Тому вплив на розвиток сільського господарства його, як і інших науковців, міг бути і був не безпосередній, а опосередкований, через доведення різними способами відповідних прикладних напрацювань до зайнятих у цій галузі;
  •        рекомендаціям виробництву очолювані ним наукові колективи надавали певної або й повної завершеності у вигляді відповідних організаційно-методичних напрацювань – доповідей і доповідних записок, проектів, нормативно-правових актів, які направлялися у зацікавлені управлінські структури;
  •        працівники сільського господарства різних рівнів вбачали в академікові І.І. Лукінові науковця, який завжди й у всьому йшов їм назустріч і надавав доступну йому допомогу.

Результати дослідження наукової діяльності І.І. Лукінова дають підстави для висновку, що вона, крім усього іншого, має розглядатися і вивчатися під кутом зору не лише залишеної ним наукової спадщини, і не тільки з погляду на його місце в економічній науці, передусім в її аграрно-економічній гілці, а й з позицій його впливу на розвиток сільського господарства і всього агропромислового комплексу загалом.

 

2.4. Світове визнання наукової спадщини академіка І.І. Лукінова

На хвилі зростаючого інтересу до діяльності академіка І.І. Лукінова постала необхідність ще раз сказати і про визнання наукового доробку видатного вченого не лише в Україні, а й за її межами. Зарубіжне визнання його надбань є одним з найпрестижніших критеріїв оцінки внеску І.І. Лукінова у збагачення національного та світового наукового потенціалу і водночас місця у відповідному рейтингу національної чи світової спільноти. Серед інших методик такої оцінки, наскільки відомо, найчастіше використовується кількість посилань у зарубіжних наукових виданнях на наукові праці і конкретні напрацювання даного вченого.

У процесі дослідження ми одержала достатньо підстав для переконання в тому, що вчений належить до найважливіших вітчизняних дослідників. При цьому враховувалось, що в радянські часи він в аграрноекономічному відношенні досліджував проблеми, які потрібно було вирішувати саме для розвитку сільського господарства радянського типу і які здавалось би, не завжди однаковою мірою могли цікавити країни Європи та інших континентів. Разом з тим, результати його досліджень з інтересом сприймались зарубіжними колегами.

 З погляду ретроспективи, зважаючи на те, що після розпаду Радянського Союзу на його колишніх теренах постали незалежні країни, у попередниках яких – тодішніх союзних республіках – І.І. Лукінов мав широке визнання і де на його наукові праці були посилання, можна твердити, що вже в ті часи він мав визнання далеко за межами України.

Ми не мали можливості точно оцінити місце академіка І.І. Лукінова в європейській чи світовій економічній науці, або хоча б у її аграрноекономічній складовій. У звязку з цим в інтересах даного дослідження було використано інші методичні підходи. Довелось обмежитись критеріями, які слід вважати достатньо доказовими для визнання академіка І.І. Лукінова зарубіжними колегами.

Такими критеріями є:

  •             видання за кордоном його ранніх наукових праць: першу ж його монографію “Пути повышения производительности труда в сельськом хозяйстве”, як уже зазначалося, перекладено словацькою й румунською мовами [25, 26]. Ці публікації академіка І.І. Лукінова можна вважати своєрідним “європейським проривом”, при цьому не лише безпосереднього його, а й аграрноекономічної науки України. Перекладено англійською мовою і видано за кордоном і монографію І.І. Лукінова “Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя)” [127]. За нашими підрахунками, іноземними мовами (німецькою, румунською, польською, угорською та ін.) видано понад двадцять наукових праць І.І. Лукінова, близько двохсот публікацій вийшло з друку російською мовою та понад сто українських праць паралельно надруковано також і російською;
  •             співробітництво із зарубіжними вченими-економістами. Результатом такого співробітництва, зокрема з колегами Економічного інституту Словацької академії наук, була видана в 1989 р. монографія “Хозяйственный механизм в условиях интенсификации социалистической економики” [128]. І.І. Лукінов був запрошений як науковий консультант при підготовці докторської дисертації болгарського економіста Тодора Пандова (пізніше обраного академіком Аграрної академії Болгарії). У 90-х роках І.І. Лукінов ініціював щорічні зустрічі українських учених з російськими найвидатнішими економістами для обговорення найактуальніших питань розвитку економіки в пострадянський період. З 2000 р. він очолив створений при Інституті економіки НАН України філіал Інституту Питирима Сорокіна – Миколи Кондратьоева, що функціонує в Москві.
  •             обрання академіка І.І. Лукінова членом ряду зарубіжних наукових академій і наукових громадських організацій. На даний час в Україні знайдеться не так багато вчених, які є членами зарубіжних академій, співпрацюють у міжнародних наукових структурах, вшановуються відзнаками міжнародних організацій. З 1992 р. І.І. Лукінов академік Російської академії сільськогосподарських наук (після перейменування ВАСГНІЛ, до якої був обраний у 1973 р.), з 1975 р. він академік Шведської Королівської академії сільського і лісового господарства, з 1992 р. академік Російської академії наук (до того в 1984–1992 академік АН СРСР).

У 1970 р. академіка І.І. Лукінова обирають членом Міжнародної асоціації економістів-аграрників, у 1977 р. членом Європейської асоціації економістів-аграрників, а в 1990 р. її віце-президентом. З 1999 р. він обраний членом Ради Міжнародного фонду імені М.Д. Кондратьєва;

  •             науково-представницька діяльність академіка І.І. Лукінова на міжнародному рівні, участь у високопрестижних європейських і світових науково-економічних зібраннях. І.І. Лукінов у складі наукових делегацій або як їх керівник брав участь у високих міжнародних зібраннях у 24 країнах світу, на яких понад 60 разів виступав з науковими доповідями [85, с. 729]. Гідно представляючи вітчизняну аграрно-економічну науку, він ознайомлював учених інших країн з її здобутками, піднімав імідж України як країни з високим рівнем аграрно-економічних знань [129] (детальніше розділ 3, пункт 3.4);
  •             публікації відомостей про І.І. Лукінова як про видатного українського вченого в зарубіжних довідниках типу “Хто є хто”, виданих у Лондоні, Варшаві та інших країнах [130, 131];
  •             нагородження академіка І.І. Лукінова зарубіжними почесними науковими медалями та нагородами. Зарубіжна спільнота високо оцінила внесок академіка І.І. Лукінова у розвиток економічної науки. Він удостоєний почесної нагороди “Золота медаль” Асоціації сприяння національній промисловості Франції (2000 р.), Диплома І ступеня і почесної нагороди „Золота медаль” М.Д. Кондратьєва Міжнародного фонду М.Д. Кондратьєва за великий внесок у розвиток суспільних наук (2001 р.), йому вручено диплом “Менеджер ХХІ століття” і ”Золоту медаль” співтовариства “Європейські контракти” (2001 р.). ”Золоту медаль” Питирима Сорокіна Міжнародного Інституту П. Сорокіна – М. Кондратьєва (2008 р.)

Отже, публікації, видані І.І. Лукіновим в зарубіжних країнах, співробітництво з зарубіжними вченими, обрання його в міжнародні наукові асоціації і зарубіжні академії, зарубіжні нагороди, а також численні виступи на міжнародних наукових зібраннях засвідчують визнання його як вітчизняного класика із світовим іменем.


Висновок до розділу ІІ

  1.          Науково-організаційна робота академіка І.І. Лукінова становила одну з найважливіших граней його діяльності. Він керував Українським науково-дослідним інститутом економіки і організації сільського господарства, був директором Інституту економіки АН УРСР. Цій роботі він віддав половину прожитих ним років і залишив у ній слід, вартий додаткових досліджень. Велике місце в науково-організаційній роботі посідає також керування ним Відділенням економіки та секцією суспільних наук НАН України, діяльність на посаді віце-президента і члена президії НАН України. Цю роботу він виконував одночасно з керівництвом в науково-дослідних інститутах, що давало йому можливість, серед іншого, повніше й глибше бачити потреби інститутів, шляхи й можливості впровадження в практику результатів наукових досліджень.

Найважливішими особливостями науково-організаційної діяльності академіка І.І. Лукінова в дисертаційному дослідженні приймаються:

  •            виведення керованих ним наукових інститутів на якісно вищий і результативніший рівень розвитку;
  •            консолідація наукових колективів різних відомчих систем на вирішення міжгалузевих проблем розвитку;
  •            підготовка для подання державним інституціям колективних наукових доповідей з проблемних і найбільш актуальних аспектів розвитку сільського господарства та агропромислового комплексу. Як показали дослідження, такі доповіді були важливим фактором доведення результатів досліджень до зацікавлених державних інстанцій і водночас засобом консолідації наукових колективів щодо їх вирішення.

На кожній з науково-організаційних посад І.І. Лукінов застосовував найбільш доцільні й ефективні методи організації роботи, обєднати зусилля науковців і забезпечити контроль за якістю наукових досліджень на необхідно високому рівні.

  1.          Вплив наукової діяльності Івана Іларіоновича Лукінова на розвиток сільського господарства і всього агропромислового комплексу загалом розглядається і вивчається з декількох позицій, насамперед під кутом зору залишеної ним наукової спадщини (більшість його наукових публікацій). З самого початку своєї діяльності І.І. Лукінов зосереджував увагу на питаннях розвитку сільськогосподарської галузі. Спочатку це були окремі статті, що стосувалися різних галузей сільського господарства. Вони знайшли подальший розвиток у його фундаментальних дослідженнях, зокрема перетворювальних процесів у пострадянській економіці і насамперед в аграрній сфері.

Як крупний організатор економічної науки, І.І. Лукінов знаходив відповідні форми впливу на впровадження аграрно-економічних надбань у практику розвитку сільськогосподарської галузі. Це особливо проявилось у період, коли він очолював Український науково-дослідний інститут економіки та організації сільського господарства (нині ННЦ ІАЕ УААН). Як показало вивчення його діяльності як керівника Інституту економіки НАН України, він і там послідовно організовував цю, за його переконаннями, невід’ємну складову діяльності наукових установ, їх структурних підрозділів і кожного окремо взятого науковця.

3. Світове визнання − засвідчують публікації праць І.І. Лукінова в зарубіжних країнах, співробітництва із зарубіжними вченими, обрання його в міжнародні наукові асоціації і в зарубіжні академії, зарубіжні нагороди, численні виступи на міжнародних наукових зібраннях.


ВИСНОВКИ

  1.          У дипломній роботі вперше всебічно досліджено всі грані, особливості й результати діяльності видатного вченого і визначного керівника академіка І.І. Лукінова в системі аграрно-економічної науки. Одержані з різних джерел матеріали дали можливість охопити всі аспекти його наукової, науково-організаційної, просвітницької, представницької роботи під кутом зору впливу на розвиток аграрно-економічної науки та сільське господарство. Системний погляд на досліджувану проблему дозволив одержати дані, які цілком підтверджують і обґрунтовують ті високі оцінки діяльності академіка І.І. Лукінова, які давали йому колеги й учні, особливо в останній період (після смерті вченого). Геніальний учений (так іменував його академік П.Т. Саблук), вітчизняний класик із світовим іменем (академік В.В. Юрчишин), патріарх економічної науки (академік М.Г. Чумаченко), героїчний ентузіаст (академік Ю.В. Яковець), економіст від Бога (академік В.В. Юрчишин і доктор с.-г. н. В.А. Вергунов) – такими формулами й епітетами характеризують І.І. Лукінова вчені-економісти в спогадах про нього, про його наукові праці, всю його діяльність, людські якості.

Один з найвидатніших українських учених 2-ої половини ХХ – початку ХХІ ст., І.І. Лукінов може служити високим прикладом відданості науці, громадянської стійкості, виняткової працелюбності й працездатності, масштабності й плідності дослідницької роботи.

  1.          Проведено комплексне дослідження життєвого, творчого шляху та наукової спадщини академіка І.І. Лукінова. Формування особистості вченого, його високих загальнолюдських моральних якостей проходило під впливом працелюбної селянської родини з глибинки Білгородської області. Далі роки його навчання у провідних вітчизняних галузевих навчальних закладах того часу, а саме: Корочанському сільськогосподарському технікумі (1943–1946 рр.) та Харківському сільськогосподарському інституті (1946–1951 рр.). На формування наукового світогляду вченого великий вплив мали його вчителі та наставники, відомі корифеї науки: академіки О.Н. Соколовський, П.С. Піщемука, В.Я. Юр’єв, М.М. Кулешов, професор Л.М. Клецький, доценти Ф.Ф. Абрамов, Г.І. Монашов. Значний поштовх у наукових пошуках академіка І.І. Лукінова зумовила його активна участь у роботі Агрономічного гуртка, що діяв при Харківському сільськогосподарському інституті.

Висвітлено науково-організаційну діяльність вченого на посаді у відділі сільського господарства ЦК Компартії України, завідувачем сектора економіки й науки впродовж 1956–1967 рр.

  1.          Для наукової діяльності академіка І.І. Лукінова характерними особливостями були: вміння визначати стратегію розвитку та найважливіші проблеми кожного конкретного етапу розвитку сільського господарства, досліджувати їх самостійно й формувати наукові колективи для їх великомасштабного дослідження. Він володів також умінням передбачати нові напрями наукових досліджень з погляду їх наукової і прикладної результативності.

У процесі дисертаційного дослідження виявлено таку особливість наукової діяльності І.І. Лукінова, як цілеспрямоване одержання нових знань найвищого рівня. Одним і засобів досягнення такої мети він вважав достатньо високе науково-методологічне забезпечення наукових розробок. Розглядаючи методологію як головну складову теоретичних знань, він водночас особливої уваги надавав поєднанню методології і методики досліджень. Завдяки цьому його особисті праці, як і праці його учнів та наукових колективів, які він очолював, відзначалися високою єдністю теорії, методології і методики дослідження. Така організація сприяла поліпшенню результатів наукових досліджень.

  1.          Встановлено, що академік І.І. Лукінов широко використовував у науково-організаційній роботі наукових доповідей для керівних органів за результатами найбільш актуальних і важливих тематичних досліджень. Вони містили ґрунтовний аналіз реального стану аграрної сфери і рекомендації щодо поліпшення різних її галузей. До підготовки таких доповідей залучались практично всі виконавці наукової теми чи проблеми. Узагальнювальну роботу по доведенню до завершення наукових доповідей безпосередньо виконував І.І. Лукінов. Підготовка перших наукових доповідей припадає на період керівництва І.І. Лукіновим Українського науково-дослідного інституту економіки і організації сільського господарства. Особливості наукових доповідей з проблем аграрної економіки полягали в тому, що в них велика увага надавалась розгляду прикладних аспектів і конкретних пропозицій щодо їх впровадження у виробництво. Наукові доповіді, виконувані в Інституті економіки АН України мали більш фундаментально-узагальнюючий характер, відзначались високим теоретичним рівнем, а прикладні аспекти розглядались із позицій окремих галузей або міжгалузевих зв’язків. Наукові напрацювання І.І. Лукінова і очолюваних ним наукових колективів допомагали керівним органам формувати економічну політику, у тому числі й щодо аграрно-промислового комплексу.

Для поліпшення функціонування сільськогосподарського виробництва безпосередньо призначалися створювані в керованих І.І. Лукіновим інститутах (іноді у співробітництві з працівниками аграрних міністерств, статистичних органів, інших установ) різноманітні рекомендації та методики (обчислення й аналізу рентабельності виробництва, фондомісткості сільськогосподарської продукції, застосування ЕОМ, розвитку спеціалізації й концентрації та ін.).

  1.          Дослідженням встановлено, що наукова діяльність академіка І.І. Лукінова та очолюваного ним Українського науково-дослідного інституту економіки і організації сільського господарства підпорядковувалась вирішенню нових нетрадиційних або мало досліджених науково-прикладних проблем. Йому належить ґрунтовне дослідження проблем ціноутворення в сільському господарстві, які нині розглядаються як такі, що задовго до запровадження ринкових відносин на державному рівні наближали науку й практику до поступового проникнення ринкових основ і механізмів у планову економіку.

 Вагоме місце в науковій діяльності І.І. Лукінова посідає розробка ним вперше не лише в Україні, а й у Радянському Союзі проблеми еволюції економічних систем. Стратегічна спрямованість І.І. Лукінова та керованих ним наукових колективів розглядається як великий внесок ученого в поєднання безпосередньо наукової та організаційної роботи.

  Визнання наукових надбань І.І. Лукінова знайшло своє підтвердження в обранні його членом ряду академій України, Радянського Союзу, Швеції, наукових товариств та інших об’єднань. Це відображало не тільки визнання І.І. Лукінова як видатного вченого, а й підвищувало науковий авторитет усієї аграрно-економічної науки України.

 

 

 

 

ДОДАТКИ

Додаток А

Фото Лукінова Івана Іларіоновича

(5.10.1927–3.12.2004)



Додаток Б

 


Додаток В

 

 

 

 

 

 


Додаток Г

 

Наукові праці академіка І.І. Лукінова

за напрямами діяльності

1. Аграрна політика та аграрні відносини; 2. Валютно фінансова система та інфляція; 3. Відтворення і ціни; 4. Демографія; 5. Економічна теорія та проблеми перебудови економічної структури народного господарства країни; 6. Комплексне використання ресурсного потенціалу; 7. Наука і виробництво; 8. Роботи про Інститут економіки НАН України; 9. Стимулювання і оплата праці; 10. Ціноутворення і рентабельність.


Додаток Д

Рис. Д. 1.           Рис. Д. 2.

       книгаЛюда

Рис. Д. 3.           Рис. Д. 4. 

Рис. Д 5.           Рис. Д. 6. .

Додаток Е

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток Ж

Рис. Ж. 1. 

Рис. Ж. 2.

                   

Додаток З

Карта 1. Країни та міста в яких побував академік І.І. Лукінов



Карта 2 Країни та міста в яких побував академік І.І. Лукінов


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1.  Історична довідка про Український науково-дослідний інституту економіки і організації сільського господарства ім. О. Г. Шліхтера // ННЦ «Інститут аграрної економіки». –К., − 8 с.
  2.  Вергунов В. А. «Природа-мать, когда б таких людей ты иногда не посылала миру, заглохла б нива жизни …» / В. А. Вергунов // Дзеркало тижня. − 2007 р. – 6 груд.
  3.  Боденчук Л. С. Маловідомі сторінки юнацьких років академіка І. І. Лукінова / Л. С. Боденчук // Теоретичні надбання академіка І. І. Лукінова та їх значення у розвитку аграрного виробництва України (Лукіновські читання) ; зб. виступів 10 жовтня 2008 р. – К. : ННЦ ІАЕ, 2009. − С. 92–97.
  4.  Євтушенко М. Д. Студентські роки академіка І. І. Лукінова / М. Д. Євтушенко, Р. І. Киричок, В. Й. Шиян // Економіка АПК. – 2006. – № 3. – С. 150–151.
  5.  Чумаченко М. Г. Патріарх економічної науки / М. Г. Чумаченко // Економіка АПК. – 2006. – № 8. –  С. 151–155.
  6.  Булигін С. Ю. Як гартувався видатний вчений сучасності / С. Ю. Булигін, М. М. Турченко, В. Й. Шиян // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 29–35.
  7.  Лукинова Т. Б. Жизнь по совести / Т. Б. Лукинова // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. − Кн. 1. − С. 760–809.
  8.  Євтушенко М. Д. Студентські роки академіка І. І. Лукінова / М. Д. Євтушенко, Р. І. Киричок, В. Й. Шиян // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. − К. : ННЦ «ІАЕ», 2007. − Кн. 1. − С. 745–746.
  9.  Онищенко О. М. Видатний вчений і великий гуманіст [І. І. Лукінов] / О. М. Онищенко // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. − К. : ННЦ «ІАЕ», 2007. − Кн. 1. − С. 682–688.
  10. Боденчук Л. С. Науково-організаційна діяльність академіка Івана Лукінова в Українському науково-дослідному інституті економіки та організації сільського господарства (1967–976) / Л. С. Боденчук // Історія української науки на межі тисячоліть : зб. наук. пр. / відп. ред. О. Я. Пилипчук. – 2007. – Вип. 28. – С. 42–48.
  11. Боденчук Л. С. Науково-організаційна діяльність І. І. Лукінова в Інституті економіки НАН України (1976–2003) / Л. С. Боденчук // Історія української науки на межі тисячоліть : зб. наук. пр. / відп. ред. О. Я. Пилипчук. – 2008. – Вип. 33. – С. 3–9.
  12. Юрчишин В. В. Економіст від Бога / В. В. Юрчишин, В. А. Вергунов // Урядовий кур’єр. – 2007. – 5 жовт. − С. 6.
  13. Юрчишин В. В. Велет економічної думки: вітчизняний класик із світовим іменем / В. В. Юрчишин //  Економіка АПК. – 2006. – № 1. – С. 143–152.
  14.  Юрчишин В. В. Академік Іван Лукінов : епоха у вітчизняній економічній науці / В. В. Юрчишин // Лукінов Іван Іларіонович (1927–2004) : біобібліогр. покажч. наук. праць за 1954–2004 роки / УААН, Держ. наук. с.-г. б-ка. ; уклад. : В. В. Юрчишин, Л. С. Боденчук, Т. Б. Лукінова ; наук. ред. В. А. Вергунов. − К. : Аграр. наука, 2007. − С. 40–43.
  15. Юрчишин В. В. Спроба погляду на академіка Івана Іларіоновича Лукінова з позиції його місця у вітчизняній економічній науці / В. В. Юрчишин // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 55–64.
  16. Юрчишин В. В. Науковий феномен академіка Івана Лукінова / В. В. Юрчишин. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2009. – 54 с.
  17. Лукинов И. И. Перспективы развития плодоводства и виноградарства в колхозах юга Украинской ССР (на примере колхозов Баштанского и Снигиревского районов Николаевской области) : автореф. дис. на здобуття наук ступеня канд. экон. наук : 08.07.02 шифр «Економика сельского хозяйства» / И. И. Лукинов.− К., 1954. − 16 с.
  18. Лукинов И. И. Развитие садоводства, виноградарства, овощеводства и шелководства / И. И. Лукинов // Развитие общественного хозяйства колхозов юга УССР (на материалах Баштанского района Николаевской области). − К. : Изд-во АН УССР, 1954. – С. 231–262.
  19. Лукінов І. І. Плодівництво i виноградарство в колгоспах Півдня Української РСР / І. І. Лукінов // Природа i господарство південних районів УРСР : матеріали комплекс. південноукр. експедицій під кер. П. М. Першина. − К. : Вид-во АН УРСР, 1955. − Вип. 2. − С. 51−63.
  20. Лукинов И. И. До питания про обчислення i шляхи зниження coбiвapтocтi колгоспної продукції / И. И. Лукинов // Собівартість продукції в колгоспах i шляхи її зниження. − К. : Держсільгоспвидав УРСР, 1957. − С. 122−129.
  21. Лукінов І. І. Підсобні підприємства в колгоспах / І. І. Лукінов, І. П. Здоровець // Блокнот агітатора. − 1957. − № 25. − С. 38−45.
  22. Лукінов І. І. Виробництво картоплі та овочево-баштанних культур / І. І. Лукінов // Сільське господарство Української РСР. − К. : Держсільгоспвидав УРСР, 1958. − С. 304−334.
  23. Лукінов І. І. Продуктивність праці в сільському господарстві і шляхи її підвищення / І. І. Лукінов // Т-во для поширення політ. i наук. знань УРСР. − К. : Т-во «Знання» УРСР, 1958. − 72 с.
  24. Лукинов И. И. Пути повышения производительности труда в сельском хозяйстве / И. И. Лукинов. − М. : Сельхозгиз, 1958. − 107 с.
  25. Căile de ridicare a productivităţii muncii in agricultură. − Bucureşti : Edit. agro-silvică dе stat Ministerul agriculturii, 1960. − 99 p.
  26. Cеsty zvyšovania productivity prace v polnohospodárstvе. − Bratislava : Sloven. vydav. polnohospodar. lit., 1960. − 107 p.
  27. Лукінов І. І. Деякі резерви підвищення продуктивності працi в колгоспах i радгоспах / І. І. Лукінов // Питання економіки cіл. госп-ва Української РСР. − К. : Держсільгоспвидав УРСР, 1959. − Вип. 2. − С. 42−61.
  28. Лукінов І. І. Продуктивність працi в сільському господарстві Української PCP i резерви її дальшого підвищення / І. І. Лукінов // Продуктивність працi i нoвi форми її оплати в колгоспах. − К. : Вид-во УАСГН, 1959. − С. 83−100.
  29. Лукінов І. І. Зниження собівартості продукції − важливий резерв піднесення економіки колгоспів / І. І. Лукінов // Комуніст України. − 1960. − № 5. − С. 54−63.
  30. Лукинов И. И. Многолетние насаждения / И. И. Лукинов // Неделимые фонды колхозов. − М. : Сельхозгиз, 1960. − С. 253−292.
  31. Себестоимость продукции и рентабельность производства в колхозах / [И. Н. Романенко, А. А. Сторожук, И. И. Лукинов и др.] ; под ред. И. Н. Романенко. − М. : Сельхозгиз, 1961. − 296 с.
  32. Методика исчисления и анализа рентабельности производства в колхозах и совхозах / [И. И. Лукинов, И. А. Пуцов, М. Я. Цейтлин, С. Г. Буц] ; АН УССР, Ин-т экономики и др. − К. : Урожай, 1961. − 51 с.
  33. Лукинов И. И. Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственных продуктов : автореф. дис. на соискание науч. степени д-ра экон. наук / И. И. Лукинов; АН УССР, Секция обществ. наук. − К., 1963. − 47 с.
  34. Лукинов И. И. Закупочные цены и качество сахарной свеклы : на примере Украинской ССР / И. И. Лукинов // Вопр. экономики. − 1963. − № 9. − С. 141−146.
  35. Лукінов І. І. Про ціни на продукцію тваринництва / І. І. Лукінов // Економіка Рад. України. − 1963. − № 5. − С. 34−40.
  36. Лукинов И. И. Улучшить планирование закупочных цен: на примере Украинской ССР / И. И. Лукинов // План. хоз-во. − 1963. − № 11. − С. 53−58.
  37. Лукінов І. І. Шляхи удосконалення цін на зерно i підвищення рентабельності його виробництва / І. І. Лукінов // Bicн. с.-г. науки. − 1963. − № 7. − С. 12−21.
  38. Лукинов И. И. Экономические основы ценообразования на сельскохозяйственную продукцию / И. И. Лукинов // Экономика сел. хоз-ва. − 1963. − № 7. − С. 18−34.
  39. Лукинов И. И. Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственных продуктов / И. И. Лукинов. − М. : Колос, 1964. − 423 с.
  40. Волошин В. Пути совершенствования цен на сельскохозяйственную продукцию / В. Волошин, В. Онищенко // Коммунист Украины. − 1965. − № 6. − С. 90−93.
  41. Трясорукова З. Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственных продуктов / З. Трясорукова // Коммунист. − 1965. − № 11. − С. 127−128.
  42. Лукинов И. И. Ценообразования и рентабельность сельскохозяйственного производства / И. И. Лукинов, Т. А. Козлова, В. Я. Дзикович и др. – М. : Экономика, 1971. – 327 с.
  43. Михалевич В. С. Відтворення i ціни / В. С. Михалевич // Bicн. АН УРСР. − 1980. − № 5. − С. 101−102.
  44. Чумаченко М. Г. Рецензія / М. Г. Чумаченко // Вісн. АН УРСР. − 1977. − № 12. − С. 96−99.
  45. Ступницкий И. Рецензия / И. Ступницкий // Экон. науки. − 1979. − № 8. − С. 79−80.
  46. Ястремський И. С. Комплексне дослідження проблем соціалістичного відтворення / И. С. Ястремський // Комуніст України. − 1977. − № 9. − С. 90−93.
  47. Моисеенко Н. A. Рецензия / Н. A. Моисеенко  // Известия АН СССР. Сер. экон. − 1978, − № 4. − С. 139−142.
  48. Тихонов В. К. Проблемы воспроизводства / В. К. Тихонов // Экономика сел. хоз-ва. − 1978. − № 6. − С. 116−117.
  49. Рецензия / К. Плотников, Й. Буздалов, В. Сиськов //Вопр. экономики. − 1978. − № 9. − С. 145−148.
  50. Марцінкевич Ф. С. Узнанлене і цэнаутварэне на умовах развітога сацыялізма / Ф. С. Марцінкевич, А. Н. Шклярык // Весці АН БССР. Сер. грамад. навук. − 1980. − № 2. − С. 123−125.
  51. Чумаченко М. Г. Патріарх економічної науки / М. Г. Чумаченко // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. − Кн. 1. − С. 695–702.
  52. Гайдуцький П. І. Два спогади про академіка І. І. Лукінова / П. І. Гайдуцький // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 52–53.
  53. Яковець Ю. В. И. И. Лукинов – яркий представитель научной элиты послевоенного поколения / Ю. В. Яковець // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 70–72.
  54. Лукинов И. И. Совершенствование системы економических  отношений в сельском хозяйстве / И. И. Лукинов // 50 лет ВАСХНИЛ. – М. : Колос, 1979. – С. 464–481.
  55. Лукінов І. І. Стратегія удосконалення господарського механізму / І. І. Лукінов // Вісн. АН УРСР. – 1980. – № 4. – С. 25–32.
  56. Лукинов И. И. Труд в сельском хозяйстве / И. И. Лукинов // Идейновоспитательная работа на селе в современных условиях : из опыта парторганизации Украины. – К. : Политиздат Украины, 1980. – С. 23–42.
  57. Лукинов И. И. Развитие агропромышленного комплекса Украинской ССР / И. И. Лукинов : докл. на ІІІ конгрессе Европ. Ассоциации экономистов-аграрников (31.08. − 4.09. 1981, Белград). − К., 1981. − 20 с.
  58. Лукинов И. И. Некоторые проблемы воспроизводства и использования трудового потенциала / И. И. Лукинов // Соц. труд. – 1981. – № 8. – С. 101–110.
  59. Лукинов И. И. Совершенствование методов управления социалистическим хозяйством / И. И. Лукинов // Вопр. экономики. – 1981. – № 4. – С. 38–48.
  60. Лукінов І. І. Агропромисловий комплекс республіки / І. І. Лукінов // Наука і культура : Україна, 1981 / АН УРСР, Т-во «Знання» УРСР. − К., 1982. − С. 38–45.
  61. Лукинов И. И. Экономические отношения в системе агропромышленного комплекса СССР / И. И. Лукинов // Весн. с.-х. науки. − 1982. − № 19. − С. 1–12.
  62. Лукинов И. К вопросу о моделировании процесса развития производства / И. Лукинов, Ю. Василенко // Экономика сел. хоз-ва. − 1982. − № 5. − С. 52–58.
  63. Лукинов И. И. Современные проблемы экономического регулирования в агропромышленном комплексе / И. И. Лукинов // Совершенствование финансов, кредита и ценовогом еханизма в сельском хозяйстве / Юж. отд-ние ВАСХНИЛ. − К. : 1982. − С. 5–12.
  64. Лукинов И. И. Экономические проблемы развития продовольственного хозяйства / И. И. Лукинов // Продовольственная программа : задачи науки : совмест. сес. Общ. собр. АН СССР и Общ. собр. ВАСХНИЛ, 22−23 нояб. 1982 г. − М. : Наука, 1983. − С. 66−69.
  65. Лукинов И. И. Аграрный труд и общественный прогресс / И. И. Лукинов // Рабочий класс и современ. мир. − 1985. − № 6. − С. 43–53.
  66. Аграрные проблемы развитого социализма / И. И. Лукинов, Л. А. Шепотько, В. Я. Дзиковыч и др. // АН УССР, Ин-т экономики. − К. : Наук. думка, 1979. – 423 с.
  67. Історія народного господарства Української РСР : в 3 т., 4 кн. / голов. редкол. : І. І. Лукінов та ін. / АН УРСР, Ін-т економіки. – К. : Наук. думка, 1983–1987. − 463 с.
  68. Экономические проблемы развитого социализма : в 4 т., 5 кн. / редкол. : И. И. Лукинов и др. ; АН УССР, Ин-т экономики. − К. : Наук. думка, 1984–1985. − 311 с.
  69. Экономические и социальные проблемы агропромышленного комплекса : в 3 т. / редкол. : И. И. Лукинов и др. ; АН УССР, Ин-т экономики. − К. : Наук. думка, 1985–1986. − 319 с.
  70. Экономический строй социализма : в 3 т. / авт. кол. Л. М. Гатовский (рук.), Л. И. Абалкин, А. Г. Аганбегян …, И. И. Лукинов и др. ; АН УССР, Ин-т экономики. − Т 3. Использвание экономических законов в плановом управлении хозяйством. – М. : Экономика, 1984 . − 640 с.
  71. Политическая экономика : учеб. [для неэкон. вузов] / [А. М. Румянцев, Т. С. Хачатуров, О. Т. Богомолов…, И. И. Лукинов и др.] ; ред. А. М. Румянцев. – М. : Политиздат, 1979. – 608 с.
  72. Политическая экономия : учеб. [для неэкон. вузов] / [А. М. Румянцев, Г. А. Козлов, М. И. Волков…, И. И. Лукинов и др.] – 3-е изд., доп. – М. : Политиздат, 1983. – 592 с.
  73. Лукінов І. І. Економічний розвиток села і аграрна політика на сучасному етапі / І. І. Лукінов // Економіка Рад. України. − 1991. − № 10. − С. 3–14.
  74. Лукінов І. І. Демографічний стан i ринковий механізм регулювання соціально-економічного розвитку села / І. І. Лукінов // Відродження українського села : матеріали наук.-практ. конф., Полтава, 12−14 листоп. 1991 р. − К. : Урожай, 1992. − С. 10−17.
  75. Лукінов І. І. Продуктивні сили села − основа його відродження i прогресу / І. Лукінов, Л. Шепотько // Економіка України. − 1993. − № 3. − С. 3−12.
  76. Лукінов І. Про національну програму відродження села / І. Лукінов, Л. Шепотько // Економіка України. − 1994. − № 6. − С. 3−16.
  77. Соціально-економічні перетворення і приватизація в сільському господарстві України : (соціальне дослідження) / [В. В. Юрчишин, П. Т. Саблук, І. І. Лукінов, О. М. Онищенко та ін.] − К., 1995. − 230 с.
  78. Лукінов І. І. Агропромислова політика у макроструктурних пpiоритетах / І. І. Лукінов // Економіка України. − 1996. − № 10. − С. 4−18; − № 12. − С. 4−20.
  79. Лукінов І. І. До стабілізації еколого-економічного і соціального розвитку / І. І. Лукінов // Проблеми сталого розвитку України : зб. наук. доп. – 2-е вид., доп. і уточн. / НАН України. – К., 1998. − С. 27–41.
  80. Лукінов І. І. Регулюючі ринкові і державні механізми в агробізнесі України / І. І. Лукінов : тези доп. на Всеукр. зборах вчених економістів-аграрників, 14–15 січ. 1999 р. // Економіка АПК. − 1999. − № 1. – С. 48–49.
  81. Соціальний стан села : проблеми, перспективи / [М. В. Зубець, Г. І. Купалова, І. І. Лукінов та ін.] // Бухгалтерія в сіл. госп-ві. − 1999. − № 6. − С. 2–8.
  82. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України : наук. доп. / [І. І. Лукінов, П. Т. Саблук, О. М. Онищенко та ін.] // Економіка АПК. − 2000. − № 8. − С. 3–36.
  83. Лукінов І. І. Стратегія і механізм реформування АПК України / І. І. Лукінов // Вісн. ХДАУ. Сер. Економіка АПК і природокористування. − 2001. − № 5. − С. 26–34.
  84. Лукінов І. І. До історії аграрно-економічної думки в Україні / І. І. Лукінов // Агроінком. − 2001. − № 7. − С. 2–6.
  85. Юрчишин В. В. Велет економічної думки: вітчизняний класик із світовим іменем / В. В. Юрчишин // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. − Кн. 1. − С. 725–740.
  86. Лукінов І. І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя) / І. І. Лукінов / НАН України, Ін-т економіки ; відп. ред. В. М. Геєць. − К., 1997. − 455 с.
  87. Чумаченко М. Фундаментальне дослідження / М. Чумаченко, О. Шпичак, В. Будкін // Віче. – 1998. − № 8. − С. 153–159.
  88. Чухно А. Важлива книга / А. Чухно // Економіка України, 1998. − № 8. − С. 90–92.
  89. Шмелев Г. Экономические трансформации (в конце ХХ столетия) / Г. Шмелев, И. Лукинов // Вопросы экономики, 1998. − № 11. − С. 157–159.
  90. Лукинов И. И. Эволюция экономических систем / И. И. Лукинов. – М. : Экономика, 2002. – 567 с. – (Российские академики об економике).
  91. Геєць В. М. Академік І. І. Лукінов – корифей вітчизняної економічної думки / В. М. Геєць // Економіка АПК. – 2007. – № 10. – С. 9–17.
  92. Зубець М. В. Академік Іван Іларіонович Лукінов і його наукова епоха / М. В. Зубець // Економіка АПК. – 2005.– № 12. – С. 139–140.
  93. Національний науковий центр «Інститут аграрної економіки» : роки і люди. – Ювілейне вид., присвяч. 50-річчю наук.-дослід. установи. – К. : ННЦ «ІАЕ», 2006. – Ч. 1. – 486 с.
  94. Саблук П. Т. Становлення і розвиток Інституту аграрної економіки / П. Т. Саблук // Економіка АПК. – 2006. – № 5.– С. 3–18.
  95. Иван Илларионович Лукинов : библиогр. указатель / сост. Р. И. Шпак, И. А. Синчило ; вступ. ст. Л. К. Бесчастного, Т. И. Деревянкина, В. Ф. Кифорака и др. − К. : Наук. думка, 1987. − 56 с.
  96.  Лукінов Іван Іларіонович : біобібліогр. до 70-річчя / упоряд. І. О. Синчило, В. Є. Міхіденко ; вступ. ст. Л. К. Безчасного, М. С. Герасимчука, Т. І. Дерев’янкіна та ін. ; відп. ред. О. М. Онищенко. − К. : Наук. думка, 1997. − 120 с.
  97. Боденчук Л. С. Академік І. І. Лукінов − керівник УкрНДІ економіки і організації сільського господарства УРСР / Л. С. Боденчук // Актуальні питання історії науки і техніки : матеріали 6-ї Всеукр. наук. конф. (11–12 жовт. 2007 р.). − Полтава, 2008. − С. 26–29.
  98. Отчет о научной и научно-организационной деятельности института за 1976 год. − ЦДАВОВ України. − Ф. 360. − Оп. 1. − Ед. хр. 2095. − 270 арк.
  99. История Академии наук Украинской ССР / редкол. : Б. Е. Патон (гл. ред.) и др. – К. : Наук. думка, 1979. – 835 с.
  100. Звіт про наукову та науково-організаційну діяльність інституту за 1987 рік. – Архів Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. − Ф. 360. − Оп. 1. − Спр. 2751.
  101. Історична довідка про Інститут економіки АН України. – ЦДАВОВ України. − Ф. 360. − Оп. 1. − 70 арк.
  102. Отчет о научной и научно-организационной деятельности института за 1978 год. – Архів Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. − Ф. 360. − Оп. 1. − Спр. 2231. – 205 арк.
  103. Звіт про роботу академіка НАНУ І. І. Лукінова в 1999 р. – Архів Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. − Ф. 360. − Оп. 1. − Ед. хр. 3397. − 16 арк.
  104. Звіт члена Президії НАНУ академіка І. І. Лукінова про роботу в 2000 р. – Архів Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. − Ф. 360. − Оп. 1. − Ед. хр. 3443. − 21 арк.
  105. Звіт академіка НАНУ І. І. Лукінова про роботу в 2001 р. – Архів Інституту архівознавства Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського. − Ф. 360. − Оп. 1. − Ед. хр. 3489. − 12 арк.
  106. Походня И. К. Памяти Ивана Илларионовича Лукинова / И. К. Походня // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. / НАН України, УААН ; відп. ред. С. І. Пирожков. − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. – Кн. 1. – С. 691–694.
  107. Лукинов И. И. Важное средство подъема общественного хозяйства / И. И. Лукинов // Опыт оплаты труда в колхозах. − М. : Сельхозгиз, 1956. − С. 198−212.
  108. Лукінов І. І. Затрати праці в овочівництві i садівництві та шляхи їx зниження / І. І. Лукінов // Шляхи зниження затрат праці на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції : Maтеріали Бровар. район. екон. конф. − К. : Держполітвидав УРСР, 1956. − С. 61−78.
  109.  Лукінов І. І. Знижувати затрати праці на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції / І. І. Лукінов // Комуніст України. − 1956. − № 7. − С. 24−35.
  110. Лукінов І. І. Розвиток виноградарства в колгоспах в умовах зрошення Верхньо-Інгулецького масиву / І. І. Лукінов // Питання господарського використання вперше зрошуваних земель Півдня УРСР. − К. : Вид-во АН УРСР, 1956. − С. 66−81.
  111. Лукінов І. І. До питання підвищення продуктивності працi в сільському господаpcтвi / І. І. Лукінов // Праці першої сесії УАСГН, 1–4 лип. 1957 р. − К. : Вид-во УАСГН, 1959. − С. 617−625.
  112.  Лукінов І. І. В інтересах піднесення сільського господарства / І. І. Лукінов // Рад. Україна. − 1962. − 8 черв.
  113. Лукинов И. И. Сельскохозяйственное производство и цены / И. И. Лукинов // Коммунист. − 1968. − № 4. − С. 60−70.
  114. Лукінов І. І. Особливості аграрної реформи та інтеграційних npoцeciв в АПК України у контексті східноєвропейських перетворень / І. І. Лукінов : доп. на VII Європ. Kонгp. економістів-аграрників, Стреза (Італія), 6−10 верес. 1993 р. // Економіка України. − 1993. − № 12. − С. 3−12.
  115. Лукінов І. І. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва i підвищення рентабельності рослинництва / І. І. Лукінов // За високу культуру землеробства. − К. : Урожай, 1969. − С. 85−99.
  116. Першин П. Н. Колхозное производство на новом этапе / П. Н. Першин, И. И. Лукинов // Коммунист. − 1969. − № 10. − С. 74−81.
  117. Лукинов И. И. Некоторые проблемы методологии прогнозирования сельского хозяйства / И. И. Лукинов // Научно-методологические основы региональных исследований, прогнозирования и размещения сельского хозяйства Украинской ССР. − К. : СОПС, 1970. − Ч. 1. − С. 11−27.
  118. Лукинов И. И. Проблемы прогнозирования сельского хозяйства / И. И. Лукинов // Вопр. экономики. − 1971. − № 7. − С. 43−51.
  119. Лукінов І. І. Сільське господарство − 2000 piк / І. І. Лукінов // Наука і суспільство. − 1973. − № 8. − С. 24−26.
  120. Лукінов І. І. Народногосподарський аграрно-промисловий комплекс / І. І. Лукінов // Економічний сільськогосподарський словник. – К. : Урожай, 1975. – С. 155−156.
  121. Лукинов И. И. Производительность труда в сельском хозяйстве СССР / И. И. Лукинов : докл. на ІІІ сов.-амер. симп. экономистов, 27 нояб. – 11 дек. 1977 г. / Асоц. сов. экон. науч. учреждений, АН УССР, Ин-т экономики. − К., 1977. − 14 с.
  122. Лукинов И. И. Совершенствовать механизм хозяйствования / И. И. Лукинов // Правда Украины. − 1979. − 18 окт.
  123. Лукинов И. И. Изменения в аграрном труде и структуре трудового потенциала под влиянием научно-технического и общественного прогресса / И. И. Лукинов // Развитие рабочего класса и борьба идей. − М. : Наука, 1989. − С. 170−175.
  124. Лукинов И. И. Перестройка системы социалистического хозяйствования / И. И. Лукинов // Демократизация хозяйственной жизни и активизация человеческого фактора : материалы конф., Киев, 18−20 апр. 1988 г. : в 3 ч. / АН УССР, Ин-т экономики. – К., 1989. − Ч. 1. − С. 3−12.
  125. Лукінов І. І. До нової агропромислової стратегії / І. І. Лукінов // Сіл. вicтi. − 1989. − 14 квіт. − С. 2.
  126. Лукинов И. И. Воспроизводство и цены / И. И. Лукинов. − М. : Экономика, 1977. − 431 с.
  127. Lukinov I. I. Ekonomik Transformations (end of the XXI century) / I. I. Lukinov // Pitirim Sorokin / Nikolai Kondratieff International Inst. Moscow : 2002. – 546 р.
  128. Лукинов И. И. Хозяйственный механизм в условиях интенсификации социалистической економики / И. И. Лукинов, И. Окали, В. И. Кононенко, Э. Главаты и др. ; отв. ред. И. И. Лукинов, И. Окали ; АН УССР, Ин-т экономики ; САН, Экономический ин-т. – Братислава ; К. : Наук. думка, 1989. – 296 с.
  129. Боденчук Л. С. Науково-представницька діяльність академіка І. І. Лукінова в кінці ХХ – на початку ХХІ ст. / Л. С. Боденчук // Український селянин : зб. матеріалів VІІ Міжнар. симпозіуму з проблем аграрної історії. – Черкаси, 2008. – Вип. 11. – С. 113–115.
  130. The International Who’s Who 1997−98. 61 st ed. London : Europa Publications Ltd, 1997. − LUKINOV, Ivan Illarionovich.
  131. Kto Jest Kto u sowietskiej i polskiej nauce, technike I kulturie. − Warszawa, Polska, 1990. − Lukinow Iwan.

 


[1]  Лукинова Т. Б. Жизнь по совести / Т. Б. Лукинова // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн.  − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. − Кн. 1. − С. 760–809.

 

[2]  Волошин В. Пути совершенствования цен на сельскохозяйственную продукцию / В. Волошин, В. Онищенко // Коммунист Украины. 1965. № 6. С. 9093.

[3]  Трясорукова З. Ценообразование и рентабельность производства сельскохозяйственных продуктов / З. Трясорукова // Коммунист. 1965. № 11. С. 127128.

 

[4]  Чумаченко М. Г. Рецензія / М. Г. Чумаченко // Вісн. АН УРСР. 1977. 12. С. 9699.

[5] Чумаченко М. Г. Патріарх економічної науки / М. Г. Чумаченко // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн.  − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. − Кн. 1. − С. 695–702.

[6]  Рецензія / К. Плотников, Й. Буздалов, В. Сиськов // Вопр. экономики. 1978. № 9. С. 145148.

[7]  Яковець Ю. В. И. И. Лукинов – яркий представитель научной элиты послевоенного поколения / Ю. В. Яковець // Економіка АПК. – 2007. –  № 10. – С. 70–72.

 

[8]  Лукінов І. І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя) / І. І. Лукінов // НАН України, Ін-т економіки ; відп. ред. В. М. Геєць. − К., 1997. − 455 с.

 

[9]  Чухно А. Важлива книга / А. Чухно // Економіка України. – 1998. − № 8. − С. 90–92.

                                                                                                                                                  

[10]  Юрчишин В. В. Велет економічної думки: вітчизняний класик із світовим іменем / В. В. Юрчишин // Іван Іларіонович Лукінов. Вибрані праці : у 2 кн. − К. : ННЦ ІАЕ, 2007. − Кн. 1. − С. 725–740.

 

[11]  Історична довідка про Український науково-дослідний інституту економіки і організації сільського господарства ім. О.Г. Шліхтера // ННЦ «Інститут аграрної економіки». – К., − 8  с.

[12]  Лукінов І. І. Економічні трансформації (наприкінці ХХ сторіччя) / І. І. Лукінов // НАН України, Ін-т економіки ; відп. ред. В. М. Геєць. − К., 1997. − 455 с.

docx
Додано
19 травня
Переглядів
51
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку