Алгоритм діяльності вчителя щодо організації формувального оцінювання

Алгоритм діяльності вчителя щодо організації формувального оцінювання можна представити у вигляді такої послідовності дій

Розглянемо докладніше зазначені етапи.

1. Навчальні цілі. У процесі навчання об’єктом оцінювання є діяльність учня для досягнення цілей навчання. Отже, розроблення навчальної цілі є основою всіх видів оцінювання. На початковому етапі вчитель розробляє, доводить до відома й обговорює зі школярами цілі уроку. Регулярні обговорення в майбутньому мають перерости у традиційну спільну роботу вчителя з учнями .

Оцінювання може виміряти, на якому рівні досягнута ціль. Це можливо за умови, що вона є вимірною. На жаль, досить часто на практиці цілі формулюються  надто широко,  абстрактно, їх неможливо виміряти, а іноді (це бачимо під час відвідування уроків) формулюються вчителем неправильно. 

До прикладу, формулювання цілі уроку  математики за традиційним підходом буває таким: «покращити знання з математики»; SMART-ціль визначається так: «навчитися розв’язувати задачі двома способами протягом двох тижнівУ  формулюванні конкретних навчальних цілей, тобто очікувань щодо рівня засвоєння навчальної інформації,  ученими визначено шість категорій навчальних цілей: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез, оцінювання, які є складовими компетентності учня(представлені схематично на слайді)

Знання – перша категорія цілей навчання, адже запам’ятовування є частиною й базою для більш складних процесів порівняння, співвіднесення, реорганізації, оцінювання тощо.

Розуміння відображається у трьох типах поведінки: трансляції (від конкретного до абстрактного) – тобто використанні інших термінів, символів у перекладі, переказуванні тощо; інтерпретації (реорганізація ідей, виокремлення серед відомих ідей значимих, тлумачення зв’язків, узагальнення, пояснення, стислий переказ тощо); перенесенні знань (прогнозування, засноване на розумінні напрямів, тенденцій, правил). 

Засвоєння навчального матеріалу на рівні застосування означає, що учень буде правильно застосовувати знання в ситуації, що є відмінною від тієї, у якій він отримував це знання.

 Аналіз спрямовано на виявлення окремих частин матеріалу, визначення зв’язків між ними і принципів організації, з'ясування передумов, висновків, концепцій, яких автор тексту дотримується, проте не висловлює. 

Категорія синтезу означає вміння комбінувати елементи так, щоб отримати нове ціле, що характеризується новизною й оригінальністю. 

Оцінювання  передбачає вміння оцінювати значення певного матеріалу (твердження, художнього твору, дослідницьких даних тощо) із застосуванням чітко визначених критеріїв.

2. Знання й  розуміння учнями критеріїв оцінювання. Практика показує, що розроблення критеріїв робить процес оцінювання прозорим  і зрозумілим для всіх учасників освітнього процесу. Укладання критеріїв спільно з учнями (або їх повторення, якщо учні їх знають)  сприяє позитивному ставленню до процесу оцінювання. Критерії, розроблені для поточного, або формувального, оцінювання мають описувати те, що заявлено в навчальних цілях. Важливим є ознайомлення учнів із критеріями до початку виконання завдання, а також представлення критеріїв у вигляді градації – опису різних рівнів досягнення очікуваного результату. Чим конкретніше сформульовані критерії, тим зрозумілішою для учнів є діяльність щодо успішного виконання завдання.

           Учитель пропонує учням: «Складіть розповідь про Київ. Це має бути шість-сім речень. У розповіді зазначте архітектурні пам’ятки Києва». Під час виконання завдання учні мають точно знати, який «кінцевий продукт» учитель від них хоче отримати. Відповідно до формулювання завдання, він має оцінювати його за такими критеріями:

учень склав розповідь потрібного обсягу;

учень у розповіді вказав архітектурні пам’ятки Києва.

Після того, як учитель перевірив завдання, він озвучує учню його результат: «Молодець, твоя розповідь складається з шести речень. Ти вказав архітектурні пам’ятки міста». Водночас у власних назвах учень припускався помилок. Далі учитель може діяти одним зі способів:
озвучити учню рекомендацію «Зверни увагу на написання власних назв»;

запитати, чи знає учень, як пишуться власні назви. Якщо знає — запропонувати йому перевірити свій текст. Якщо учень не знає, вчитель має спрямувати його на основне правило, приміром, сказати, на якій сторінці підручника його можна прочитати. Відтак — запропонувати учню проглянути свій текст щодо дотримання цього правила.

3. Ефективний зворотний зв'язок

Формувальне оцінювання в класі спрямоване на постійний зворотний зв’язок з учнями. Зворотним зв’язком можна вважати інформацію, яку вчитель отримує у процесі навчання і яка дає йому змогу зробити неформальні висновки про успішність учнів, а учням — побачити власні прогалини в засвоєнні знань, формуванні вмінь тощо. Класичний зворотний зв’язок учителі організовують одразу після того, як учні виконали завдання. Утім інколи він доречний і під час виконання завдання. 

Він має бути чітким, зрозумілим, своєчасним, відбуватися в атмосфері доброзичливості і взаємоповаги.

Стимулювальним при цьому має бути порівняння роботи (відповіді) з тим, як працювала дитина раніше

Доцільно акцентувати увагу лише на позитивній динаміці досягнень учня

Складнощі у навчанні необхідно обговорювати з учнем індивідуально, аби не створювати ситуацію колективної зневаги до дитини. За невдачі або непосильності певної роботи доцільно запропонувати учневі легше завдання, аби підтримати його зусилля й оцінити його

Використання різних технік формувального оцінювання:

Доцільно залучати учнів до взаємооцінювання, при цьому формуючи вміння коректно висловлювати думку про результат роботи однокласника, давати поради щодо його покращення. Така практика

активізує навчання

сприяє розвитку критичного мислення

сприяє формуванню адекватного ставлення до зауважень, рекомендацій

зміцнює стосунки в колективі

Отже, зворотний зв'язок має бути позитивним. Позитивно налаштований учитель пропонує учневі допомогу у виконанні завдання. Чим більше інформації отримує вчитель про те, що учні знають, як міркують,  що вчать і як, тим більше має можливостей для корегування процесу.

4. Наступна дія алгоритму організації формувального оцінювання – забезпечення активної участі учнів у процесі пізнання. Щоб знання ставало інструментом, учень має з ним хотіти працювати: застосовувати, шукати умови й межі застосування, перетворювати, розширювати, доповнювати, знаходити нові зв’язки і співвідношення тощо. Це забезпечується різноманіттям прийомів, форм і методів роботи з навчальним матеріалом.

5.  Можливість і вміння учнів аналізувати власну діяльність (рефлексія). Учні мають учитися самооцінюванню для того, щоб бачити мету навчання й досягати успіху. Для самостійного оцінювання можна використовувати різні форми карт, таблиці самооцінки  тощо. Самооцінювання передує оцінюванню роботи вчителем. Із метою формування адекватного самостійного оцінювання застосовується порівняння двох самооцінок: прогностичної (здійснюється учнем до початку діяльності) та ретроспективної (аналізує досягнутий рівень). Водночас самооцінювання передбачає не лише оцінювання учнем власної роботи, але й визначення проблем і способів їх вирішення.  Доцільно також використовувати взаємооцінювання, під час взаємооцінювання учні вчаться бачити сильні сторони, закріплювати вивчений матеріал, аналізувати власний прогрес, однак не варто  надмірно захоплюватися цією формою.

6. Із самооцінюванням пов’язана наступна складова формувального оцінювання — корегування навчання та викладання. Адже мета самооці-нювання учнів — усунути труднощі, зумовлені різними причинами: недостатньою пізнавальною активністю, уповільненим темпом діяльності, заниженою самооцінкою, невпевненістю у своїх силах тощо. Для цього слід  знайти причину труднощів, а відтак — зрозуміти, що необхідно зробити, аби поліпшити результат. Тобто фактично кінцева мета самооцінювання — це корегування.

        Що дає корегування? Корегування у формувальному оцінюванні дає змогу вчителям відстежувати шлях учня до навчальних цілей, корегувати навчальний процес на ранніх етапах, а учням — бути відповідаль-ними за результати самоосвіти.

А тепер розглянемо окремі техніки формувального оцінювання для розширення діапазону інструментарію, який використовується педагогами для вимірювання  навчальних досягнень учнів.

Як фіксувати інформацію

         Формувальне оцінювання не фіксують у класному журналі, тож постає запитання: як учителю, який його застосовує, фіксувати інформацію про навчальні досягення учнів?

Щоб  збирати, інтерпретувати й фіксувати інформацію, вчитель може:

записувати результати своїх спостережень за навчанням учня;

збирати візуальні, аудіо-, відеозаписи, які виявляють рівень навчальних досягнень учня;

робити відмітки про якість робіт учня порівняно з результатами, що визначені у типовій освітній програмі чи ІПР тощо.

Учитель систематично накопичує  учнівські роботи, що підтверджують їхні досягнення й зростання, а отже, мотивують до навчання.

Застосовувати формувальне оцінювання вчителі мають щодня і щоуроку

Формувальне оцінювання покладене в основу оцінювання Нової української школи, і учні перших, других та третіх  класів оцінюються саме за цим принципом. Міністерство освіти і науки України видало методичні рекомендації, які окреслюють напрями діяльності вчителя щодо оцінювання навчальних досягнень учнів.