Архітектура українського бароко

Підготувала: вчитель Гвинтівського НВК Черепко Г.М.

Українське (Козацьке) бароко— назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Чому козацьке? Українське бароко XVII ст. називають «козацьким», бо саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Козацтво не лише споживало художні цінності, виступаючи в ролі багатого замовника. Будучи насамперед величезною військовою і значною суспільно-політичною силою, воно виявилось також здатним утворити власне творче середовище й виступати на кону духовного життя народу ще й як творець самобутніх художніх цінностей.

Палац збудовано в 1744 році на замовлення імператриці Єлизавети за проектом архітектора Бартоломео Растреллі. Маріїнський палац – яскравий приклад стилю бароко: виразні об’єми, багата пластика фасадів. Під керівництвом учня Растреллі – російського зодчого Івана Мічурина будівництво палацу остаточно було завершено у 1752 році. Впродовж своєї історії Маріїнський палац неодноразово реконструювався. Значнішу реконструкцію провели у 1868-1870 роках після страшної пожежі, що знищила другий поверх та всі парадні приміщення палацу. Під час відновлення палацу надбудували кам’яний поверх та оздобили фасад новими деталями, оновили інтер’єри в стилі класицизму з елементами бароко та ренесансу. Під час Великої Вітчизняної війни в Маріїнку поцілила бомба.

В цей період нового вигляду набувають міста. В Києві створюється сучасний образ старого міста. Йде інтенсивне будівництво північного Лівобережжя, зокрема Чернігова. Типово барочні споруди будуються на західноукраїнських землях, особливо у Львові. Народжується українська національна архітектурна школа, що дала світові таких відомих майстрів як ІванГригорович-Барський, Степан Ковнір, Іван Зарудний, Йоганн Готтфрід Шедель.

Закладений у 1073 році з ініціативи преподобного Феодосія Печерського і побудований за три роки на гроші князя Святослава Ярославовича. Його зведення було овіяне легендами. Храм сильно постраждав від землетрусу в 1230 році, а в 1240 його розграбували монголи хана Батия. Собор був відремонтований в 1470 році, проте вже в 1482 знову розграбований кримськими татарами хана Менглі-Гірея під час набігу на Київ. Згодом відновлений, служив усипальницею литовської та руської шляхти. Зруйнований при сильній пожежі в 1718 році. Відновлено в 1729 році, розширений і прикрашений в стилі українського бароко. В такому вигляді собор зберігся до середини XX століття. З 1920-х років Успенський собор був уже єдиним діючим храмом Верхньої Лаври, але руки безбожників не здригнулися зазіхнути на головну святиню народу Божого. 3 листопада 1941 року в серці Верхньої Лаври грянув вибух. Велика церква перетворилася на руїни. 24 серпня 2000 року Блаженніший Володимир освятив величний храм, який був відновлений з руїн під керівництвом народного архітектора України Граужиса Олега Олександровича (1944-2018 рр.) В тому вигляді, в якому він існував з XVIII по XX ст.

Дзвінииця Софійського собору (висота 76 м.) — дзвіниця собору святої Софії у Києві, пам'ятка української архітектури в стилі українського (козацького) бароко. Збудована в 1699–1706 рр. коштом гетьмана Івана Мазепи. Значно перебудовувалась у 1744–1748 роках за проектом Йогана Шеделя, у 1851–1852 рр. за проектом єпархіального архітектора Павла Спарро надбудовано четвертий ярус. Вертикальна домінанта Верхнього міста. Складова частина Національного заповідника «Софія Київська». Занесена до переліку Світової спадщини ЮНЕСКО під № 527

Катерининська церква — побудована у формах бароко, з цегли, тинькованай побілена. Конструкція хрестоподібна у плані, дев'ятичасна з розвиненими камерами у внутрішніх кутах (висота їх становить 2 / 3 висоти стін основних об'ємів церкви). Кожна з гілок — п'ятигранна, завершується банями на восьмигранних барабанах. Пам'ятка архітектури національного значення., збудована в 1715 р. Яскравий зразок кам'яної української архітектури Лівобережжя XVII–XVIII століть. Зведена на кошти козаків, братів Лизогубів (Якова та Семена), за заповітом їхнього батька Чернігівського полковника Юхима Лизогуба. Церква побудована в пам'ять про героїзм діда, Чернігівського полковника й наказного Гетьмана Якова та козаків Чернігівського полку, виявлений ними під час штурму турецької фортеці Азов 1696 р. Є одним із символів Чернігова.

Архикатедральний собо́р свято́го Ю́ра — собор Галицької митрополії УГКЦ, до 1817 при монастирі Чину св. Василія Великого, бароково-рококовий монументальний архітектурний ансамбль з виразними національними рисами (1744–1762), вважався головною святинею українських греко-католиків, до побудови Патріаршого собору Воскресіння Христового в Києві. З 1998 року Собор разом із Ансамблем історичного центру Львова належить до Світової спадщини ЮНЕСКО. Власне собор є частиною комплексу: барокового собору(1745–1770) з дзвіницею (дзвін з 1341), рококової з класицистичними портиками митрополичої палати (1761–1762), будинків капітули, тераси з двораменними сходами, ажурної огорожі довкола соборового подвір'я з двома брамами в подвір'ї (1771) та мурів, що обводять капітульні будинки і митрополичі сади (1772)

Кам'яна будівля Покровського собору була побудована козаками за межами тодішніх кордонів фортеці, поблизу її північної стіни, в 1689-му замість дерев'яної Покровської церкви (відомої ще з 1659 року). У 1726 у з ініціативи єпископа Білгородського Єпіфанія Тихорського і генерал-губернатора ​​Слобідської України князя Михайла Голіцина був заснований Свято-Покровський чоловічий училищний монастир з харківським колегіумом першим вищим навчальним закладом на ​​Лівобережжі. Покровська церква при цьому з 1729 а стала монастирською і коллегіумською. Храм відремонтували, прикрасили і забезпечили церковним начинням. У 1732-му на дзвіниці встановили дзвін вагою 1,6 тонни. У 1799–1846 Покровський собор був кафедральним собором Харкова. Протягом XIX і початку XX століття в церкві велися роботи з його прикрашання ремонту та благоустрою.

Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври.

Друкарня Києво-Печерської Лаври утворена 1615 року Єлисеєм Плетенецьким, який використав для цього обладнання Стрятинської друкарні, купленої у Гедеона Балабана. Друкарня випускала церковно-службову, богословську, навчальну, світсько-полемічну літературу та віршовані твори. Більшість видань друкарні виходило старослов'янською мовою, але друкувались книги й іншими мовами. Характерною особливістю було намагання видавців наблизити книги до читача через переклад деяких розділів на мову, близьку до розмовної. Деякий час друкарня Києво-Печерської лаври була єдиною у Києві

Митрополит Петро Могила (православний ієрарх) запросив для реставрації і зміцнення мурів Софії Київської - італійського архітектора католика Октавіана Манчіні. Іван Мазепа стає фундатором низки кам'яних церков і замовляє срібні Царські врата для собору Бориса й Гліба ( в Чернігові ) ювелірам протестантської Німеччини. Голландський гравер протестант В.Гондіус робить портрет Богдана Хмельницького.

В Жовкві недовгий час працює німецький архітектор і скульптор Андреас Шлютер Микола Василій Потоцький, український магнат і русин за походженням, роками працює з іноземцями архітекторами, художниками і скульпторами, серед яких - Бернард Меретин, Іван Георгій Пінзель, Готфрід Гофман, що посилює виразність українського бароко на західних землях і наближає їх форми і технології до західноєвропейських.

Таким чином, Українське козацьке бароко розвивалось під впливом європейського бароко, але зі значним впливом місцевих традицій, особливо в центральних і східних регіонах. Разом з тим воно є ланкою в розвитку загальноєвропейської культури, становлячи одну з національних шкіл цього великого художнього стилю.