Виховний захід на тему: «Ніхто не забутий»

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

План-конспект

виховного заходу на тему:

«Ніхто не забутий»

проведеного на ІІ курсі Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу імені І.Я.Франка

магістранткою філологічного факультету 1 курсу

заочної форми навчання

Дмитрієнко Аліною Миколаївною

Ніжин, 2018 рік

Мета: поглибити знання та студентів учнів про героїчне минуле нашого народу, допомогти усвідомити велич подвигу у Вітчизняній війні, виховувати шану і повагу до тих, хто ціною свого життя здобув перемогу, берегти її традиції, вболівати за майбутнє країни.

Форма проведення: година пам’яті

Вид діяльності: пізнавальна і художньо-естетична, навчальна

Вік дітей: 15-16 років

Розподіл ролей:

Перший  – Блищенко Богдан

Друга  – Барабаш Аліна

Третя – Оленіч Інна

Четвертий  –  Ребенок Богдан

Санітарка  – Баранюк Світлана

Хлопець  – Джанджулія Лукас

Диктор – Ковалівський Богдан

Ведуча – Мазька Сніжана

Обладнання: мультимедійний проектор, DYD, диски, флеш-накопичувачі, , фотографії подій 1939 – 1945 рр., фонограми: «Грези» (Р.Шумана), «Нам нужна победа», «Синий платочек», «Темная ночь» (сл. В. Агапова, муз. Н. Богословського). "Священна війна" (сл. В. Лебедева- Кумачу, муз. А.В. Александрова). пісня Д. Тухманова на сл. В. Харитонова "День Перемоги"

Використана література:

1. Левітас Ф. Л. Позакласні заходи з історії / Ф.Л. Левітас. – Х. : Вид. гр.

«Основа», 2004.-160с.

2. Борисова Н. В. Пишаємося Вітчизною своєю [сценарії] / Н.В. Борисова. –

Х.: Ранок-НТ, 2007. –144с.

3. Пономаренко Л. І. «Шкільна бібліотека» / Пономаренко Л.І. [сценарії] /

журнал 2013. – №12

4. Болдовкина О. С. День соборности Украини : сценарій [Eлектронний

ресурс]. Режим доступу: www.biz.kr.ua/articles/sobornost.html

5. Пітрук Л. О. День перемоги: сценарій [Eлектронний ресурс]. Режим

доступу: http://vsim.ua/news/10190621

6. Климанська А. М. День перемоги-день пам‘яті: сценарій [Eлектронний

ресурс]. Режим доступу: http://medievist.org.ua/vid-redakciie/do-dna-sobornosti

Хід проведення:

І. Вступна частина

На сцену виходять дівчата та хлопці, котрі танцюють вальс. Тричі звучать позивні радіо (« Від Радянського інформбюро »). Гасне світло в залі. Звучить Ю. Левитана (фонограма), Наказ Верховного головнокомандувача про початок війни.

На кіноекран проектуються кадри війскової хроніки і в цей час на сцені

показано збір в лави армії (звучить фонограма «Нам нужна победа») Прощання з рідними і дорогими людьми (звучить фонограма «Синий

платочек»)

ІІ. Основна частина

На сцені – 4 герої, які разом з глядачами дивилися розгортання подій.

Звучать акорди гітари

Блищенко Богдан: (звертаючи в зал). Ви пам‘ятаєте цей день? Я не пам‘ятаю, тому що народилася в 1993 році.

Звук гітари посилюється, лунає звук обірваної струни.

Блищенко Богдан: Моя провина не більша і не менша, Я тільки звук обірваної струни. Сьогодні я молюся за усіх загиблих і за тих, хто вижив, від імені тих, що не пам‘ятають війни.

Барабаш Аліна: Я народився через 48 років після Перемоги. Я війни не знаю. Час все далі відділяє від нас ті трагічні події, коли життя і смерть щодня, кожну годину, кожну секунду були поруч. Війна поступово відходить в минуле і стає сторінкою в підручниках історії, в спогадах ветеранів, мого діда і моєї бабусі, у якої загинув син.

Оленіч Інна: 66 років пройшло… 66! Ціле життя людське. Мені тільки

вісімнадцять. Але коли я дивлюся кадри військової хроніки, думаю про одне:

як ми вистояли, як витримали це жахливе пекло?! Я вклоняюсь перед

героїзмом наших батьків, дідів, матерів, сестер.

Ребенок Богдан: Яку ж треба мати моральну силу, стійкість і ненависть до ворогів, щоб пройти через усі муки пекла – голод, холод, концтабори. І залишитися Людиною!

Барабаш Аліна: Коли я слухаю оповідання мого діда, гадаю: цього кошмару могло б і не бути. І дід мій півстоліття не стрибав би на дерев‘яній нозі. І не було б сотень тисяч інвалідів на все життя. Не було б вдів і сиріт.

Блищенко Богдан: Від діда я дізналась, що перед війною було репресовано: з 5 маршалів – 3, з 2 армійських комісарів І рангу – 2, з 4 комісарів І рангу – 2, з 12 командирів ІІ рангу – 12, з 2 флагманів І рангу – 2, з 15 армійських комісарів ІІ рангу – 15, з 67 комкорів – 60, з 28 корпусних комісарів – 25, з 199 комдивів – 136, з 397 комбригів – 221 з 36 бригадних комісарів – 34. Увесь командний склад напередодні війни був розгромлений. Армія обезглавлена. Хтозна, може це привило до того, що мільйони життів забрала війна? Мільйони... Смерть однієї людини трагедія. А коли мільйони?..

Оленіч Інна: Незважаючи на всі втрати, усі мінуси командування, наша армія відвойовувала крок за кроком селища, села, міста, примушуючи фашистів відступати з нашої території!

Ребенок Богдан: 26 мільйонів 452 тисячі загиблих за 1418 днів. Кожен

восьмий житель нашої країни загинув під час війни. Молоді хлопці і дівчата

гинули за Батьківщину на початку свого життя: в 23, 21, 19 і навіть в 13-14

років. Важко і боляче думати про це. Вони не жаліли себе в ім‘я Вітчизни, але шкодували про те, що мало зробили. І нам не можна забувати про мільйони загиблих і про кожного окремо.

Блищенко Богдан: (тримаючи в руках військові реліквії). У мене у руках листи, заповіти, записки з щоденників, які виникли за декілька днів, годин, а іноді і хвилин перед смертю у фашистських застінках, на полі бою, у ворожому тилі.

Звучить музика. На сцені сидять хлопці і дівчата в формі біля вогнища і

співають куплети пісень. Кожен дбайливо бере пожовклій від часу

солдатський трикутник, обгорілий листок із записника або блокнота,

газету і один за іншим читають в проміжках пісень

Барабаш Аліна: Лист до матері партизанки Віри Поршевої від 29 листопада 1941 року « Мила матуся! Пишу цей лист перед смертю. Ти його отримаєш, а мене вже не буде на світі. Ти, мамо, про мене не плач і не убивайся за мною. Я смерті не боюся… Матуся, ти у мене одна залишаєшся, не знаю, як ти житимеш. Як би хотілося пожити і подивитися, яке буде далі життя. Не можу більше писати: руки трусяться, і голова не розуміє нічого – я вже другу добу не їм, з голодним шлунком помирати легше. Знаєш, мамо, шкода помирати в 24 роки. Прощай, моя мила старенька. Цілую усіх. Твоя дочка Віра».

Звук обірваної струни

Оленіч Інна: «Завтра я помру, мамо. Ти прожила 50 років, а я лише 24. Мені хочеться жити. Адже я так мало зробила! Хочеться жити, щоб громити

ненависних фашистів. Вони знущалися надімною, але я нічого не сказала. Я

знаю: за мою смерть поїстяться мої друзі – партизани. Не плач, мамо. Я

помираю, знаючи, що усе віддала Перемозі. За народ померти не страшно.

Віра».

Звук обірваної струни

Барабаш Аліна: «Прощайте, рідні радянські люди. Нас сьогодні уб‘ють, але жити так хочеться. Ми молоді, пережили страшні тортури, проте залишилися вірні Батьківщині. Я – Олександр Сергійович Кузнєцов, росіянин, мій товариш – Саарестик Вальдур, естонець. Вересень, 1943р».

Звук обірваної струни

Оленіч Інна: Лист червоноармійця – зв‘язківця Олега Нечитовського Травень, 1944р. «Прощай, моя дорога матуся. Це мій предсмертний лист, і якщо ти його отримаєш, знай, що сина у тебе більше немає. Я загинув як твій син і як син Батьківщини. Я не пощадив свого життя за благо і щастя людей, за вашу спокійну старість, за щасливе життя дітей. Плакати не треба! Гордись і пам‘ятай мене. Розповідай тим, які тільки ростуть, що був у тебе син, і що він, не жаліючи себе, віддав своє життя за їх щастя, за їх радощі. Я точно знаю, що фашистів зметуть з лиця землі, їм і на тім світі не буде покою. Я українець, але Білоруська земля прийме мене теж за сина. Цілую востаннє міцно-міцно. Твій син Олег».

Блищенко Богдан: І доки є пам‘ять в людей, і живуть матері, допоки й сини що спіткнулися об пулі будуть жити.

Звук обірваної струни

Блищенко Богдан: Передсмертні листи… Вони писалися на останніх хвилинах, між життям і смертю. Скільки таких листів і заповітів… (Перебираючи  листи і записки в руках читає) «Наказ виконаний. Хай живе Батьківщина! 1941 р.».

«Прощай, воля, Прощай, ти, російський наш народ. Липень,1944р.»

Третій: (задумливо) : Не гнівайтесь…В цих листах збережені останні

вчинки, почуття, думки, вижені в словах і навіки застиглі у момент їх загибелі.

Ребенок Богдан: Їх юність закінчилася відразу, але назавжди залишився образ цілого покоління людей. Людей мужніх, відважних, з великою силою духу і національною гідністю.

Сценка

Виходить жіночий колектив і співає пісню «Йшов солдат». Йдуть.

З’являється Санітарка. Вона пише лист батьку і озвучує його. За нею

виходять солдати, розмовляючи між собою.

Баранюк Світлана: «Татусю, я вже зовсім звикла до чобіт, а ти все говорив, що твоя дочка – дуже ніжна. До одного звикнути не можу – дуже багато крові.».

Лунає автоматна черга. Санітарка падає на руки бійцям. Ті сівши на

коліно, обережно підтримують її тіло. Знімають пілотки

Мазька Сніжана: На носилках біля сараю, на краю відбитого села...

Баранюк Світлана: (шепоче, помираючи) «Я ще, хлопці, не жила».

І бійці навколо неї юрбляться і не можуть їй в очі дивитися

Джанджулія Лукас: Вісімнадцять…, тільки вісімнадцять… Але до всіх невблаганна смерть.

Блищенко Богдан: 169 воїнів повторили подвиг Олександра Матросова, своїм тілом ворожого дзоту, щo закрив амбразуру, 78 льотчиків – спонукав Микола Гастелло, який направив свій літак, який згорав, на ворожий склад з військовою технікою, 93 бійці ціною свого життя підірвали ворожі танки.

Барабаш Аліна: Помирали вони молодими, щоб над полем була тиша, щоб чисте небо сяяло, і роздольна пісня звучала. Щоб над Батьківщиною нашою рідною ніколи не промайнула війна.

Оленіч Інна: «Ніколи не промайнула війна». Це звучить як заповіт тих, хто давно пішов в інші часи, тих, хто зараз з нами.

Ребенок Богдан: Фронтові пісні лунали не лише на передовій, але й в тилі об‘єднуючи країну в єдиний фронт. Пісня об‘єднувала людей, мовби

простягаючи нитку між фронтом і тилом, між передовою і рідним будинком.

Пісня про Катюшу виявилася настільки дорога усім і кожному, що на її

мелодію неодноразово вигадували нові слова. Пісня ставала все ближче, все

потрібнішою. Катюша проводжала милого на війну, а потім і сама вирушала в партизанський загін або на передові позиції, щоб із зброєю в руках відстояти свою землю, своє щастя.

Лунає пісня «Катюша» у виконанні студентки

Блищенко Богдан: Не забуваємо, що в дні війни бійці прозвали «Катюшою» гвардійський багатоствольний міномет – грізну зброю, якою панічно боялися вороги! І про це складена пісня.

Барабаш Аліна: Сьогодні, коли слабшає інтерес дітей і підлітків до подвигу людей в цій страшній війні, до того, через що пройшли їх діди, бабусі, коли патріотичне і героїчне перестало хвилювати розум і серця багатьох моїх однолітків, хочеться кричати: «Ти живеш, тому що колись на землі помирали солдати». Це були хлопчаки і дівчата такі ж, як ми. І ми зобов‘язані пам‘ятати про них!

Блищенко Богдан: Ми зобов‘язані пам‘ятати і про трудівників тилу, оскільки усі роки війни тил і фронт були єдині. Ополченці і партизани будували оборонні споруди. У тилі без сну і відпочинку люди працювали в заводських цехах, не виходячи цілодобово, забезпечуючи фронт найнеобхіднішим озброєнням, технікою, боєприпасами.

Оленіч Інна: Бойовими були цілі заводи Ленінграда, Сталінграда, Молотова, нині Перм і інші, що працювали на діючу армію, 13-14 літні хлопчиська брали на себе колосальну відповідальність, стоячи майстрами на заводі і бригадирами в колгоспі.

Ребенок Богдан: Мало хто знає, що існували бригади школярів, студентів по обслуговуванню поранених, вдень хлопці та дівчата вчилися, а вночі – доглядали поранених солдат. Своїми очима вони бачили і біль, і кров, і смерть, на жаль. А ще вони бачили велику силу духу, яка іноді перемагала нестерпні страждання.

Кінохроніка тих подій . Звучить музика Р.Шумана «Грезы»

На її фоні дикторський голос

Ковалівський Богдан: Згадаймо тих хто дав нам право жити, хто в боротьбі поліг від ран. Покладемо на їх могилу свіжі квіти троянду і бузок, жасмин або тюльпан. Вшануймо їх хвилиною мовчання, і вклонимося кожному із них, за їх незвідане кохання, за їх життя, що втрачене навік.

Блищенко Богдан: Біллю та горем, смертю та скаліченими долями відізвалася у наших душах Велика Вітчизняна. Пішли на війну молоді, сильні і здорові хлопці і не повернулися додому живими. Посивіли допори їх матері й батьки, болить у них серце, а в душі назавжди поселилась гіркота.

Барабаш Аліна: Ятрить душа, і падає сльоза на землю плідну, і втрати гіркоту не залікує час, збережемо про всіх загиблих пам'ять гідну, і пам‘ятаємо: з нами вони, серед нас.

Оленіч Інна: Нехай сьогодні горить свічка скорботи, бо разом з нею горить і пече наше серце. Проте, всі ми з вами, як гілочки великого дерева життя, і життя наших батьків продовжується в нас і в наших дітях. Отож жива пам'ять про них й життя продовжується знову, весною оновлюється природа, набухають бруньки, зеленіють листочки могутнього дерева. Нехай ніколи не заросте дорога пам‘яті тих, хто подарував людству свободу і мир!

Шановні ! Вшануємо їх пам'ять хвилиною мовчання!

Удари метроному. Хвилина мовчання.

Звучить тихо пісня «Степом, степом», студенти покладають квіти до

пам’ятника

Ребенок Богдан: Багато років минуло з того часу, як відгриміли останні бої за визволення українського народу від фашистської навали, але мужність, відвагу, стійкість, терпіння і волю, які проявили бійці на Дніпрі і на суші, і ті величезні втрати, які понесли наші воїни на скривавленій землі, забути не можливо. Вогонь, який палає тут, нагадує нам про те, що у братських могилах лежать тисячі загиблих героїв – визволителів нашого краю. Їх душі зараз тут, між оцих вогнів, випробовують нас на мужність, на чесність, готовність творити добро, захищати спокій і мирну працю наших співвітчизників.

Барабаш Аліна: Слово надається ветерану Великої Вітчизняної війни

Блищенко Богдан: Письменник Віктор Астафьєв якось сказав: «Ми перемогли – Слава Богу! Але не можна забувати, що перемогу ми здобули величезними потоками крові. І не дай Бог, щоб ще одна така перемога до нас прийшла». Моєму поколінню треба особливо пам`ятати про це, оскільки дуже тривожно зараз у світі.

Барабаш Аліна: Стоячи у Вічного Вогню у могил загиблих солдатів, я думала: чому сталося те, що сталося? Чому з моєю країною? Невже таке кровопролиття нічому не навчить людей? Чому молоді хлопці, які ще й не починали жити, йдучи на захист Вітчизни, були відомі, а загинувши, стали невідомими? Чому досі не поховали останніх солдат? Чому? Чому? Чому?

Ребенок Богдан: Ця війна має бути останньою. Останньою! Чи люди не гідні називатися людьми? Негідні жити на землі! Негідні користуватися її дарами, їсти хліб, картоплю, м'ясо, рибу… Війна – це і пам'ять, і урок, і скорбота, нагадування про те, що не повинне повторитися.

Оленіч Інна: Йде зміна поколінь, як і належить в житті. Тому особливо важливо, щоб юні знали про тих, хто, не шкодуючи ні сил, ні здоров‘я і життя, билися з лютим ворогом людства – фашизмом.

Барабаш Аліна: Завдання нашого покоління – не дати канути в лету усім людям, героїзмом, що прославив свою Батьківщину, мужністю і відданістю. Приміть наш поклін і квіти. Ми звертаємося зі словами вдячності до ветеранів війни, живих і до тих, хто не дожив до наших світлих днів, усіх учасників визволення нашої Батьківщини, які героїчно билися на фронтах, у партизанських загонах і підпіллі, до людей, які кували в тилу перемоги над ворогом.

Оленіч Інна: Прослухаємо вірш «»Марш ветеранів

Вірш «Марш ветеранів»

Це хто сказав, коли вже сиві, то уклоняємося вітром?

Та ми ще дужі і красиві, ми ще рівня богатирям!

Стрічаєм кожен день бадьоро,звеши, що вчора загадав.

Для юних – космос, дольні зорі, нам – на землі багато справ.

Забудем, друзі, давні рани, уже минув їх лютий срок.

Розправте груди, ветерани, рівніше стрій твердіше крок!

ІІІ. Заключна частина

Оленіч Інна: Мирний час – яке щастя, яка радість! Але Перемога – це не лише радість, але і скорбота. Скільки матерів плакало по синам, скільки дружин не дочекалося чоловіків, полеглих за свободу і честь рідної землі. Ми знаємо, якою ціною була завойована Перемога, і завжди пам‘ятатимемо тих, хто віддав життя за Батьківщину. А пісні тих далеких років ми співаємо і зараз, тому що вони допомагають нам стати сильними, мужніми, людянішими....

Виконання пісні «Темная ночь» (сл. В. Агапова, муз. Н. Богословського)

Блищенко Богдан: Народжені жити, любити, творити давно пішли в інші часи, для багатьох з героїв війна закінчилася не салютом, а свинцем у серці. Вони заповідали нам берегти, пам‘ятати і любити свою Вітчизну. Пам‘ятати про тих, хто віддав своє життя за загальнолюдське щастя. Сьогодні, напередодні Великої Перемоги, моє покоління низько кланяється подвигу солдатів і генералів, жінок і підлітків, учених і конструкторів, усім, хто вистраждав і завоював Велику Перемогу! Нехай доноситься звідусіль величаве, горде –

Барабаш Аліна: Усім відомим і невідомим героям –

Усі: Слава! Слава! Слава!

Кадри кінохроніки. Звучить пісня А. Пахмутовой на Сл. М. Львова

«Вклонимося великим тим рокам»

Класний керівник ____________/Т. І. Романовська/