Авторська казка "Пісня життя"

Пісня життя казка

В одному темному- претемному, густому-прегустому лісі у маленькій хатинці жив-був собі старенький дідусь. У вас, малята, зразу ж виникне запитання, чому він поселився у лісі, далеко від людей. А тому, мої любі, що він був незвичайним дідусем. Ростом він вдався маленький, наче гномик, одягався завжди в довгу сіру полотняну сорочку, підперезувався пшеничним перевеслом, на голові мав солом’яного капелюха, а в руках – ціпок, таку собі паличку-виручалочку. Називався цей дідусь – Кусь. Не знати, хто його так кумедно назвав, бо було це дуже давно, адже дідусеві виповнилося аж триста років. Напевно, тоді давали людям такі імена. Усе своє життя дідусь присвятив читанню старовинної книги, яку беріг, наче зіницю ока і тримав у срібній скрині в своїй єдиній кімнаті, яка була вимощена глибоко в землі, а вхід до  неї пролягав через  дупло тисячолітнього крислатого дуба. Коли дідусеві було весело, то він наспівував свою улюблену пісеньку, яку склав сам:

Я – дідусь Кусь-Кусь-Кусь.

І за що я не берусь

Ясним сонцем виграє, Бо наснага в мене є.

Ясени - мої сини, Донечки – ялини. Взимку, влітку, восени Спів пташиний лине. А весною ліс - мій друг В шатах буйнолистих.

Все застелено навкруг Килимом барвистим.

Білі патла, сивий вус, Я - веселий дід Кусь-Кусь-Кусь.

Я нікого не боюсь, Я - сміливий Кусь-Кусь-Кусь.

Я смерекам поклонюсь,

                                                     Я - привітний Кусь-Кусь-Кусь.

Одного літнього громового дня, якраз падав густий теплий дощ, а  дідусь Кусь обожнював танцювати під дощем. Ви, діти, не беріть прикладу з дідуся, бо можете застудитися, але ж йому можна все - і босим ходити ,і дикі ягоди та корінці їсти, і спати на зеленій траві, бо має Кусь чудодійну силу, яку черпає з природи, і допомагає йому в цьому чарівна книга, що дісталася дідусеві ще від його пра-прадіда.

Отож, Кусь танцював під дощем, наспівував свою пісеньку і не було мабуть в цей час щасливішого дідуся від нього у цілому світі. Аж раптом, щось запищало. Та так голосно і дзвінко, що старенький аж замовк, оторопівши з несподіванки.

-   Що це таке? – майнула думка. Та не встиг він оговтатися, як побачив, що з-під пенька старої липи виповз величезний чорний жук. 

-   Привіт, сусіде! – звернувся він до Куся, підставляючи під дощ свою блискучу спинку, і знову голосно запищав.

-   Доброго дня! – шанобливо вклонився дідусь. Чого ви так пищите? 

-   Це я так співаю! – задоволено сказав жук. Навіть не співаю, а підспівую вам, сусідоньку любий.

-   Але ж який ви мій сусід, – здивувався Кусь, коли я ніколи раніше вас тут не бачив? - Ви мене не бачили, - хитро примружив око незнайомець, а я вас - так. Я за вами завжди спостерігав через маленьке віконце. Але ніколи не визирав зі своєї хатинки з моху, бо боявся і сонця, і пташок, і дощу. Тільки сьогодні насмілився, побачивши як ви радієте. - І добре зробили, - зрадів дідусь. Нічого такого не треба боятися. Навпаки, потрібно радіти природі. Так вчить чарівна книга, яку я кожного дня читаю.

-   Ой, як цікаво! – сказав жук. До речі, мене звати Шух.

-   Дуже приємно, - поклонився Кусь і продовжив. 

-   Так ось, Шуче, зараз ви дізнаєтеся, що написано в книзі про ті речі, яких ви боялися. Він гайнув до хатинки і через мить вони обоє, неначе давні друзі, сиділи на лавчині з гілки ліщини під густим листям. 

-   Сонце – дарує всім, хто живе на землі життя. А ще, воно приносить тепло, ласку, світло і любов.

-   Ти дивися, а я й не знав, - здивувався Шух.

-   Дощ – напуває землю і всіх, хто на ній живе, життєдайною водою, змиває все зло, бруд і невпевненість, дарує надію.

-   Це правда, - заплескав лапками Шух. Я відчуваю в собі велику-привелику надію.

А Кусь читав далі.

-   Пташки – провісники весни, радості і оновлення світу. Своїми піснями вони пробуджують мрії, дарують гарний настрій.

-   Яка цікава книжка! – вигукнув Шух. І настрій у мене пречудовий. Даремно я боявся.

Тепер  відчуваю, що моє життя  наповнилося  втіхою і любов’ю. 

-   Я радий за вас, друже, - сказав поважно Кусь і здмухнув із книги кілька великих дощових краплин.

Дощ припинився, виглянуло сонечко, защебетали пташки… Все засяло чистотою. А Кусь і Шух все сиділи і заворожено слухали найкращу в світі пісню – пісню оновленого життя.