Авторські поезії "Відбиток душі"

Про матеріал
Мої поезії -це наскрізний відбиток мого душевного стану, переживань, емоцій та почуттів, без яких жити - неможливо, які потрібні людині як повітря; і коли я викладаю їх на папір - відчуваю повну гармонію між собою та іноді таким незбагненним світом...
Перегляд файлу

Моє життя – це палітра різнокольорових фарб, які невимушено змінюють одна одну при кожній наступній ситуації.  І найголовнішим, мабуть, є те, наскільки ти здатен вносити корективи до кожного кольору, - надати позитивний яскравий відтінок, від якого залежатимуть подальші: кар’єра, стосунки, взаємини, відносини, успіх та доля в цілому…

Школа моєї мрії

Я мрію ходити у школу

В якій не відчую ніколи

Я тиску, де строге навчання,

Аби виникало бажання

Завжди здобувати нове,

Іти туди знову і знову.

Де вчитель – це друг і порадник,

Але не підступний зрадник.

 

Кожнісінький день – це свято,

Емоцій хороших багато.

Де рівні – учитель і діти,

Для нього – усі ми квіти,

Яких він завжди плекає

Й в усьому нам помагає.

У класі – всі дружні і щирі

Навчаємось разом у мирі.

 

Батьки завжди радо у школу

Приходять не лише на збори,

А з вчителем – наче партнери

Вирішують спільно проблеми.

Не знаю ще, ким хочу бути,

Та мрію освіту здобути

І знати, що роки дитячі

У школі в дитини найкращі!

 

2018

***

 

Україно розорена, долею зморена,

Чому впала ти знов на коліна?

Знойним болем гірким і пекучим  окована,

Топчеш рани загиблого сина.

 

Не здавайся, бо стільки доріг уже пройдено,

Стільки горя уже пережито.

Лист історії вкотре жорстоко скуйовджено,

Сліз розлуки і втрати пролито.

 

Віру май, що навала страшна скоро стомиться,

Час страждань із графи буде змито.

Може доля гнітюча народу підкориться

Прийде втішне і радісне літо.

 

Це все моє…

Чудовий край, що зветься Україна,

Лани широкополі, без кінця, -

Це все у серці пронесу я до загину,

Бо гріє душу нам земля оця.

 

В нім – синьоока даль озер блакиті,

Жагуча розкіш трав  наших степів.

І стиглі яблука в саду, налиті,

І щебіт вранішній моїх птахів.

 

Це все  моє, що зветься Україна,

І всі ми різні, але в нас одна мета.

Боротись спільно, як одна родина,

Аби звільниться з тортур земля свята!

 

 

Я горджуся, що я – українка

Я горджуся, що я – українка,

Це не слово, а справжнє звання.

Кожна пташечка, кожна стеблинка -

Батьківщина квітуча моя.

 

Рідний край – то дитинства колиска,

Промінь сонця – то лан золотий.

Рідна батьківська хата поліська,

Наче символ душі молодий.

 

Кожен звичай – духовна криниця,

Цінний скарб, що дає пізнання,

Тож шануймо усе, як годиться,

 Бо усі українці – рідня.

 

Я горджуся, що я – українка,

І пишаюсь народом своїм:

Волелюбним і мужнім  одвіку,

Таким сильним, на сотні віків!

2017

Гуркіт весни

Весна заглянула в віконце,

Впустила в душі первоцвіт,

Та чи порадує нас сонце,

Коли війна затьмарить світ?!

 

Чи подарує витівниця

Весняний спокій і тепло,

Якщо у бій іде рушниця,

Гримить  гармат страшне кіно?

 

Чому земля наша страждає?

О весне мила, дай же сил,

Всім тим, хто нас обороняє –

Землі своєї мужній тил.

2017

 

Осінь в Україні

Осінь в Україні – справжнє диво:

Різнобарвна, дивовижна та мінлива,

То багрянцем золотим вирує,

А то тихим шелестом крокує.

 

Може бути в гніві – дощ чи злива;

Стихне все – спокійна та грайлива.

А ще – несподівана, крилата,

Дуже щедра, плідна та багата.

 

То курличе смутком в небесах,  -

Сколихне тривогу у серцях,

Бо не можна стерти страх і втому,

Коли ждеш, що хтось повернеться додому.

 

Осінь в Україні – незрівнянна,

Несподівана, завжди неординарна:

Зачаровує, дивує та вражає,

Бо характер незвичайний має.

 

Ось останнє листя саду облітає…

Вихор листопаду ледь стихає.

Та лишається надія - все минеться,

Прийде спокій в кожне українське серце.

2016

 

Лесі Українці…

Поетесе,  ти - зірка народу,

Освітила свій зоряний шлях.

Рідна Леся -  борець за свободу,

Ім’я славиться скрізь на вустах.

 

А життя твоє – плідне й багате,

Залишила нам скарб на землі:

Рідне слово, жагуче, крилате,

Пломеніє у кожній сім’ї.

 

Нам залишила спадок безцінний,

Що лишає відбиток в серцях,

Щоб нащадків нові покоління

Пронесли твоє слово в віках.

 

Не заради якоїсь медалі

Подолала ти долі мету

І тепер на новім п’єдесталі

Возвеличуєм працю святу!

2016

 

Вірш  «Про  джерело»

 

Чи є ще десь така краса, як в нас на Україні?

Чи манять зір так небеса, як у своїй Волині!?

Куди не глянь – то всюди синь із блискіток водиці:

Річок, озер,боліт, струмків,  джерельної криниці.

 

 

В Поліськім краї дорогім краси могутня жила –

Тому, що різнобарв`ям всім серця вже покорила.

В затишнім «раї на землі» виблискує іскристо:

Прекрасне, ніжне, молоде – це джерельце «Пречисте».

 

Вода джерельна – мов жива: вирує, що є сили,

Аби цілющих сил собі  здобути всі зуміли.

Хоча невпинно час летить, та тут він завмирає,

Бо кожен, хто приїде – вмить у казку потрапляє.

 

Воно живе своїм життям, надії ж не вмирати –

Що будуть люди цінувать, і звісно, добре дбати,

Тому, що джерельце додасть енергії , горіння,

Аби міцнішим підростало нове покоління .

 

Якщо у вас нагода є – довідайтесь, будь-ласка,

Бо це – маленький оберіг, це наша диво-казка.

Пориньте в світ простих чудес, розгляньте все навколо:

Відразу серце оживе: як гарно, як чудово!

 

Тому, прошу всіх, закликаю: давайте будем дбати,

Щоб джерело завжди могло здоров`ям напувати.

Аби надалі всі змогли у світ цей поринати,

Енергії, життєвих сил для себе додавати.

 

Тож схаменіться, джерело «Пречисте» бережіть,

Щоб мати користь повсякчас, а не на одну мить.

Нехай Волинський рідний край виблискує красою –

Невпинною цілющою джерельною росою!

2016

 

Як обрати професію

(до КВК)

Всі професії – важливі,

Всі професії корисні,

Але вибір в нас – єдиний,

«Вляпатися» в щось – не смішо!

 

Дивовижне слово – «вчитель»,-

Всіх і всьому він навчає.

За копійки може жити,

А сім’я його – страждає.

 

Допоможу всім і всюди

Славні наші лікарі.

Пацієнти ж – також люди,

Щедрі всі на хабарі.

 

«Жовта» преса процвітає:

Журналіст розповідає.

Дописати, доскладати –

Треба ж вміти так збрехати!

 

Консультанти й продавці,

Наче спритні горобці:

Треба справжнім «асом» бути,

Щоб увесь товар «спихнути».

 

Дуже справа нелегка

У артиста-співака.

Треба ж не лише співати,

А ще й десь щось показати!

 

А кухарі, а кухарі

Готую страви всі смачні.

І піцца – справа непрста,

Та не натрапте на кота.

 

Наша поліція нас береже,

Навіть вночі вона стереже.

Дуже боїться шанс упустити,

Щоб додатково підзаробити.

Модно стати в нас юристом,

 

Бізнесменом, економістом,

А від повних кишенів

Страшно їм і вдень, і в сні.

 

Люди добрі, пам’ятайте:

Є професій – тисячі.

Та для себе обирайте,

Лише ту, що до душі!

2011

 

 

Чи є ще десь така краса

Як тут, на цих палких Капатах?

Ці гори, ріки, небеса

Нас всіх змогли замилувати.

 

Прекрасний спів гірських пташок

Полонять мою душу,

І їх чарівний голосок

Ще раз почути мушу.

 

І скелі Довбуша пройду

Ще раз – обов’язково,

Бо, мабуть, більше не знайду

Щось цікавіш – ніколи.

 

Ще Мертве озеро знайти,

Говерлу осягнути,

Не глянувши, не зможеш ти

Загадку їх збагнути.

 

Шкода, що не побачу скоро

Цю неземну Карпат красу,

Та не забуду вже ніколи

І в своїм серці пронесу.

2006

 

 

Чомусь так швидко плине час,

Та ми не помічаєм;

Що вимагається від нас –

Зробити не встигаєм.

 

У цій хаосній метушні

До чого прагнем, йдемо?

А чи замислювались ви,

Для чого ж ми живемо?

 

Не помічаєм, що довкіл,

Лиш глянь: милує око.

Та часу в нас малий уділ –

Не бачим так глибоко.

 

Але ж навкруг така краса,

Що закохатись можна!

Та нащо вранці та роса,

Коли і так тривожно?

 

Якщо в постійній метушні

Краси не помічаєм;

Чому, скажіть тепер мені,

На бджілку не зважаєм?

 

Для чого нам тоді життя,

 Не бачачи нічого?

Можливо, все і до пуття,

Але в душі убого.

Поглянь навколо, озирнись:

А що позаду тебе?

І якщо можна, зупинись,

Пізнай цей світ і себе.

 

Бо у постійній метушні

Прекрасне забуваєм.

А час летить… Себе самі

Від щастя позбавляєм.

 

Ну звісно ж, будем працювать.

Давайте пам’ятати:

Природа нам дала життя

Й про неї треба дбати.

 

2005

 

Як гарно ліс буяє навесні,

Коли навкруг усе цвіте й радіє.

Здається, ліс всміхається мені

І сонце моє серце ніжно гріє.

 

Птахи радіють приходу весни,

Дзвінкоголоса пісня скрізь лунає,

Травичка стелить дивовижні килими,

Душа засніжена із ними оживає.

 

Ті анемони, всі, неначе зірочки,

Укрили землю, ніби маревом повиту.

Порозпускали дивовижні пелюстки,

Неначе чудо-перлами покриту.

 

Як гарно й хороше у лісі навесні!

Весну люблю я над усе на світі,

І не забути вже повік мені

Казкової пори – цієї миті…

2004

 

 

 

Молитва за Україну

Україно моя, моя люба Вкраїно!

Тебе повік у серці я ношу

Й для тебе долі в Бога я прошу,

Для мене ти – як матір, Батьківщино.

 

О Боже, Ти Вкраїну порятуй

Й для України щастя подаруй!

Хай завжди манить золота пшениця,

Щоб джерелом іскрилася водиця.

 

Птахи у мирнім небі хай кружляють

І радісні пісні усім співають.

Про те незламне українське слово

Та нашу рідну, материнську мову.

 

Цвіти ж навіки, Ненько моя мила,

Ти наче диво калинове, Батьківщино.

Для мене світ широкий ти відкрила,

Низький уклін тобі від мене, Україно!

2002

***

Про життя…

Звичайно, що життя у нас одне,

Проте не знаєм, як його прожити,

А вже тоді, коли воно мине,

Нам треба щось корисне залишити.

 

Пливе так швидко, мов бурхлива річка,

Кудись далеко свою течію несе.

Надіємось, що кожна мить незвична

Нам щастя, радість, втіху принесе.

 

Та краще цих ілюзій не плекати,

Старатись труднощів не уникати,

А добре працювати над собою,

Тоді вже й успіх буде лиш з тобою.

 

Наше життя – немов широка нива,

В якій є безліч ще не пройдених стежок,

Й коли приходить вибору хвилина –

Ми боїмось зробити хибний крок.

 

Доводиться ще й часто помилятись,

Тоді ми починаємо боятись.

Від страху того іноді здається,

Що у житті чомусь все не вдається.

 

Та треба мати добру силу волі

Для того, щоб не підкорятись долі.

Можливо, буде ще колись і тяжче,

Проте надіятись завжди на краще!

 

В саду вишневім, зелененькім,

Де нісся аромат від квітника,

В куточку квіточок гарненьких

Троянди полонили будяка.

 

Він ріс там сам, єдиний і самотній,

Ні сонця він не бачив, ні тепла,

І скаржився на долю ту скорботну,

Яка йому нічого не дала.

 

Навіщо я живу на цьому світі?

Для чого ж біль мені оцей терпіти?

То краще б взяти та й умить померти,

Ніж мучитись мені у цьому пеклі!

 

І серце защеміло в будяка,

Що доля з ним – жорстокая така.

А потім – він лиш жалісно зітхнув,

Забув про все на світі, та й заснув…

2002

 

 

Сутеніє… Нічка землю огортає

І швиденько ніжне сонечко сідає.

Все заснуло: і поля, й ліси, й діброви,

Вже не чути їхньої розмови.

 

Літнє небо зірочками вкрилось,

Над рікою верболози вже схилились.

Квіточки покрилися росою,

Не милуються своєю вже красою…

 

Соловейко в тихім гаю не співає

І ніхто вже в ньому більше не гуляє.

Тільки зіроньки поміж собою

Щось шепочуть і милуються красою.

 

Ця краса – немов би дивовижа,

Це ж вона – ота нічная тиша,

Що нічною млою землю вкрила

І солодким сном всіх покорила.

 

…Люди вже давно відпочивали,

Адже за весь день напрацювались.

А не спав лиш місяць золотавий

Й зірочки на небі щось шептали.

2002

 

Акровірш

Присвячую

Справжнього друга усі хочуть мати,

Тепер і я хорошу подругу знайшла:

Енергійна, весела, любить допомагати,

Радість та втіху дарує вона.

Енергія ласки над нею кружляє,

Неначе круг неї усе розквітає.

Чарівна та мудра, ще й дуже кмітлива,

Уважна, розумна, завжди справедлива.

Коли я сумую, чи навіть радію,

 

На неї покластися можу завжди.

А слово її прокладає надію,

Тому нашу дружбу я вік берегтим.

А горю – зарадить, розділить усе,

Ласкаве слово її – заспокоїть.

Ціную я дружбу її над усе

І не забуду її я ніколи!

2001

Свято мами

Лине сонечко весняне,

Скоро буде свято мами:

Скільки клопоту багато,

Та й терпіння треба ж мати!

 

Адже скоро в мами свято –

В найдорожчої людини,

Щоб її нам привітати,

Ми чекаєм щогодини.

 

Ой, матусенько рідненька,

Щиро я тебе вітаю.

І сьогодні,  моя ненько,

Все найкраще я бажаю!

2001

Акровірш «Моя бабуся»

Маю у світі прекрасну людину –

Одна вже вона, та її не покину.

Я так поважаю її та люблю –

 

Бабусю, найкращую милу свою.

А коли згадаю розповідь її,

Боляче на серці стане вмить мені.

У який важкий, раніше, час жила.

Сумує вона, бо уже постаріла.

Я ж хочу, щоб вічно жила й не марніла.

2001

Сніжинки

Як гарнесенькі сніжинки,

Срібно-білі ці пушинки

Кружляють, літають,

Нічого не знають,

Що прийде весна-смерічка,

І тоді вони, мов свічка,

Всі розтануть в одну мить,

Як на вогні воск горить?!

 

Перетворяться в струмки

Й потечуть десь до ріки.

А пізніше, ніби пара,

Піднімуться у хмарки.

Згодом стане знов зима

А в зими часу нема:

Треба знов униз летіти –

Землю ковдрою зігріти.

2001

Ялинка

У нас під вікном ялинка росте.

Вона мені радість і втіху несе.

Я був ще малим, як її посадив,

Увесь свій рід я цим звеселив.

 

І кожного року тепер уже я

Вкрашаю ялинку і сяє вона,

Вогнями іскриться на весь наш двір,

Палає красуня з-за сніжених гір…

 

Якби я ялинку ось-цю не садив,

А кожного року все іншу возив,

То скільки ялинок загинуло б так?!

Якби ж усі люди робили ось-так!..

Тоді б не загинуло стільки дерев

І радість була б на землі скрізь тепер!

2000

Рідна школа

Мій другий дім –  це рідна школа,

Розправила крила в широкі світи:

Я все пізнаю, що бачу довкола

І маю любити усе й берегти.

 

Ти вчиш мене, як маю в світі жити,

І для душі корисне щось творити.

З тобою зможу цілей досягти,

Бо даєш змогу далі й далі йти.

 

Я вчусь усе прекрасне – шанувати

І прагну результат хороший мати.

Мені навчання в школі – до душі,

І я дійду до задуманої межі.

2000

Мій рідний край

Твоя Батьківщина – це твій рідний край:

Люби, бережи, і не забувай.

Ріки, озера, ліси і поля –

Усе це наша рідна земля.

 

Моя, твоя, його і її –

Наш рідний край – це пісні солов'їв,

Батьківська хата, стежка крилата,

Люба матуся і пісня її,

Це тихі й чудові наші гаї.

Наш рідний край, оця Батьківщина,

Це рідна моя і твоя родина,

Це наша прекрасна Україна!

1999

Зима завітала

Ось і зима завітала до нас;

Тепло й затишно в оселі у нас,

А за вікном - така завірюха,

Що вже не вийдеш ніде без кожуха.

 

Крига на річці сильна уже

Й в хаті тепер не сидиться нам вже.

Валянки, шубки берем, рукавиці

Швидко знімаємо ми із полиці.

 

І стрімголов вибігаєм на двір

Та й біжимо до засніжених гір.

Всі веселяться, всі так радіють,

Щічки рум'яні у всіх червоніють.

1999

Акровірш «Моя  матуся»

Матусю, найкращая ти на землі,

Одна ти даруєш стільки лаки мені.

Як сильно та палко тебе я люблю.

 

Молиш ти Бога за долю мою.

А як ти старанно повчаєш мене,

Трудитися завжди, любити усе.

У ласці й турботі мене сповивала,

Старанно мені колискову співала.

Я, рідная, завжди любитим тебе.

1999

 

Каламбур

В нашого Юрасика – з горбинкою ніс,

Цілий збанок ягід він додому ніс.

Йшов скоріш додому – бачить, росте бабка,

І помітив, що на ній сидить гарна бабка.

 

Зігнав комаху-бабку, зрізав гриба-бабку,

Та й прийшов додому в підобідню пору.

Цілий збанок ягід показав він мамі,

А вони – пахучі, корисні, рум’яні.

 

А ще на додачу – гарну струнку бабку,

Яка мала смуглявеньку невеличку шапку.

Мама як побачила красеня-гриба,

На обід принесла бабку-пирога.

2000р.

 

В ліс – по гриби!

Вчора я ходила в ліс,

бо сусіда мій приніс

 

Грибів повную корзину ;

Я й собі швидше на віз - 

Вирушаю я у ліс!

 

Цілий день лиш проходила,

Тільки горло застудила.

Вийшла я вже до дубів,

От і думаю собі:

 

Я уже ось-тут ходила,

Але ще разок піду.

Може, щось тут загубила,

Може, так ще щось знайду?!

 

Та нічого не згубила

І нічого не знайшла.

За гіллячку зачепилась,

Що наледь додом дійшла!

1999 (7-й клас)

 

(під мелодію)

Сьогодні 8 Березня –

Таке чудове свято,

Й тебе, моя коханая,

Я хочу привітати.

 

Нехай же в цей день збудуться

Усі твої таємні мрії.

Ніколи не втрачай в житті

На краще все – надії,

Бо чарівнішої від тебе

В світі ще немає!

 

Осінь

Осінь вже до нас прийшла,

Різні дари принесла:

Великі й маленькі,

Молоді й старенькі.

А які ж смачненькі

Всі плоди мої!

А там, під хмаринкою,

Летять солов’ї…

День вже став маленьким,

Ніч – вже холодніє.

Навіть дуб старенький

Хилиться, темніє.

Осінь! Ти веселая,

 Водночас і сумна,

Хмура, загадкова,

Чарівна як весна.

1998

Осінь

Скінчилося літечко – тепле, ясне.

Зібрали вже житечко. Сонце вже не те.

Хоч воно і гріє, але вже не так.

Це тому, що осінь подає нам знак.

 

Листя вже жовтіє, день лиш холодніє,

Вітер холоднішає, все навкруг сумнішає.

Небо потемніло, дощі часто йдуть.

А ось там, із поля, урожай везуть.

Зависли в повітрі тонкі ниточки.

А вгорі, високо, вже летять пташки.

Те «бабине літо» швидко так кінчається,

А холодна осінь уже починається.

 

Коси розпустила, гай позолотила,

У лісах гуляла, фарби розкидала.

Осінь золотава, чом така сумна?

-А тому, що після мене настає зима.

1997

Настала довгожданная весна

Давно уже пройшла лютущая зима.

І снігу скрізь було багато, поколіна.

Але він вже розтав, його більше нема, -

Це значить, що настала довгожданная весна.

 

Радіють всі навкруг, співають, веселіють.

Луги і береги давно вже зеленіють.

Всміхаючись, працюють дорослі у полях,

Весну встрічаєм радо у селах та містах.

1996

Зима

Прийшла до нас зима, навкруг все замела.

І оком де не кинь – повсюди біло-біло.

Будинки і поля, дерева та земля –

Усе периною сріблястою встелила.

Замерзли навкруги річок всіх береги,

Скрізь снігу намело вже по коліна.

 Хурделиця-зима засипала луги.

На полі не зосталось навіть сіна.

1996

Рак-неборак

Я – усім відомий рак,

Як вщипну – то буде знак.

Хоч такий маленький,

Та дуже гарненький.

Полюбляю плавати,

У воді побавитись.

Та найбільш понад усе

На дно пірнаю річкове.

Там добренько живеться,

Хоч сонечко і не сія…

Та треба берегтися

Зажерливої щуки,

Бо раптом  попадися –

Приречений на муки.

ЇЇ смертельні зуби

Женуть у глухий кут.

Ковтне. І вже немає.

А щойно був я тут.

1996

Весела зима

Ну й зима у нас, зима,

Веселіш пори нема:

Ті на санках, ті на лижах,

Інші вже на ковзанах.

Друзі тут усі зібрались:

І сміялись, і катались,

Кожен щось розповідав,

Подарунків вже чекав.

 

Ну й весела в нас зима,

Веселішої нема.

Всі сюди ми вже зібрались

Розважатись, посміятись,

Новий Рік наш зустрічати,

Щастя й радості бажати.

1995

Прийшла зима

Прийшла зима біловолоса,

Така холодна, та не боса.

Катаються діти на ковзанах,

Уже у теплих чобітках.

Усі пустують, веселяться

І хочуть так завжди сміяться.

Охоче граються у сніжки,

Хоча померзли руки й ніжки.

Ось побігла дітвора до річки,

В них – червоні носики і щічки.

Так весело узимку разом гратись,

Бо  можна всім гуртом порозважатись.

1995

Гілочка верби (на мотив мелодії)

Ось і зустріли ми вже весну.

Сніг ще лежить, але вже не до сну.

Квіти й дерева всі оживають,

Птахи летять і весело співають.

 

А я візьму гілочку верби

І поставлю у склянку води.

Гілка буде розквітати,

Свої бруньки розпускати.

1994

Прийшла весна

Ось настала весна-красна,

Первоцвітна, тепла, ясна.

Зацвірінькали пташки,

Усі квіти ожили.

Зазеленіла вся травичка,

А з нею зашуміла й річка.

Порозцвітали квіточки,

Немов маленькі діточки.

1994

 

 

Звернення до комісії 2016

Комісіє шановна, у вас справа нелегка,

Відповідальна, і серйозна, і важка,

Адже потрібно мати сили і терпіння,

Увагу, єдність і взаєморозуміння.

Тому бажаю вам здоров’я, сил, наснаг,

Аби ніколи не підвів обраний фах.

Некомпетентність професійну – вибачайте

І мудрими порадами надалі нас навчайте.

Якщо між нами завжди буде лад,

То матимемо спільний позитивний результат!

 

 

 

docx
Додано
14 березня
Переглядів
116
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку