Батьківські збори "Дитина і комп'ютер", "Шкільні конфлікти", "Як допомогти дитині в навчанні"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Дитина і комп’ютер
2. Як допомогти дитині в  навчанні
3. Шкільні  конфлікти

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дитина  і  комп’ютер

Мета: ознайомити   батьків  з  історією  виникнення  комп’ютера, правилами  користування  комп’ютером  та  використання  техніки  під  час  навчання  їхніх  дітей.

  Ми живемо в час небувалого злету інформаційних технологій. Ми отримуємо інформацію завжди, коли читаємо книжки, слухаємо радіо, дивимось телевізор, спілкуємося між собою. Завдяки технічному прогресу виникли нові засоби комунікації, тобто засоби спілкування, а разом з ними – і нові цінності. Першим проривом у цьому напрямку стала книга, пізніше – періодичні друковані видання, потім – телеграф, радіо, телебачення і, нарешті, Інтернет. Сьогодні світ заполонили комп’ютери. Даний матеріал містить цікаву інформацію про комп’ютер, його позитивний та негативний вплив на людину і дитину, зокрема.

   Комп’ютери почали активно застосовуватися після Другої світової війни. До 1960 року в усьому світі використовувалося не більше 7 тис. комп’ютерів. У 1993 році настав історичний перелом, коли вперше обсяг виробництва персональних комп’ютерів перевищив обсяг виробництва легкових автомобілів і досяг 35,4 мільйона одиниць.

   Де застосовується комп’ютер? В установах, банках, школах, лікарнях, у побуті. Сучасний комп’ютер пише музику і вірші, малює, грає у шахи, розмовляє. Наприкінці ХХ століття створюються комп’ютери, які вміщуються на долоні і дуже прості в користуванні. Нині найрозумніший комп’ютер в світі називається „Стимулятор Землі”. Його створили японські спеціалісти з м. Йокогама. За його допомогою моделюють процеси, які відбуваються на Землі, зокрема передбачають природні катастрофи.

   Число користувачів Інтернету в Україні щомісячно збільшується на 200 тис. Адже Інтернет – це оперативність. Дані тут оновлюються кожні 5-15 хвилин, що неможливо ні в яких інших засобах інформації.

  Сьогодні у високорозвинених країнах світу є можливою купівля-продаж за допомогою електронних засобів, не виходячи за поріг домівки. Стали реальністю освіта з дистанційним управлінням, комп’ютерна діагностика та хірургія, транспорт та зв’язок з миттєвим замовленням квитків тощо.

   В Японії увійшли в моду домашні кішки-комп’ютери. Вони можуть муркотіти будь-які мелодії відповідно до настрою господаря, робити масаж лапками і лікувати. Кішка-робот сама поставить діагноз, замовить необхідні ліки, складе лікувальну дієту.

   Ви, мабуть, знаєте про існування електронних книг. У Франції створено книгу, зовні схожу на традиційну, але під її обкладинкою розміщено екран розміром 16 х 21 см. Електронну книгу можна покласти до сумки чи рюкзака, і працює вона на батарейках протягом 5 годин. Це водночас і книга, і бібліотека, і віртуальний книжковий магазин. Її пам’ять зберігає біля 30 книг по 500 сторінок кожна. Маючи мобільний телефон чи телефонну розетку, ви підключаєтеся до Інтернету і можете гуляти по віртуальному магазину, вибирати і замовляти книги. Досить провести по екрану пальцем, щоб підібрати книгу чи газету, збільшити розмір букв, знайти незрозуміле слово у словнику.

 Останнє досягнення комп’ютерних технологій – „жива” книга. За допомогою комп’ютера можна не лише читати текст і переглядати малюнки, а й чути голоси персонажів, „оживляти” ілюстрації, грати у цікаві ігри. Навіть є такі електронні книжки-ігри, які надають можливість не тільки познайомитися з авторським варіантом твору, а й самому вплинути на хід сюжету.

   На сьогоднішній день основний принцип роботи з комп’ютером – самостійний пошук інформації. Для користувачів тут є свої плюси і мінуси. Позитивною є можливість самостійної праці. Користувачі навчаються орієнтуватися в мережевому просторі, відбирати потрібні документи з величезного інформаційного масиву. Але читання тексту з комп’ютера має багато незручностей: ви не бачите, скільки прочитали і чи багато ще залишилось, не можете перегорнути сторінки, щоб порівняти різні розділи книги або прочитати навмання обрані уривки. Не вийде захопити екран із собою в ліжко або на пляж. Екрани не можна колекціонувати і розставляти на полицях.

  Вміння знаходити інформацію за допомогою комп’ютера – це справжнє мистецтво. І ним потрібно навчитися володіти. Адже діти повинні відрізнити потрібну інформацію від непотрібної, глибоку від поверхневої, корисну від беззмістовної та шкідливої. Досить часто діти обмежуються переглядом в комп’ютері детективів, бойовиків, фільмів жаху та трилерів, використовують його для сумнівних ігор. Дуже багато дітей та підлітків проводять майже весь свій вільний час у віртуальному світі, нехтуючи навчанням, друзями, здоров’ям. У них виникла нова форма залежності – комп’ютерна.  Як же впливають комп’ютерні ігри на світогляд дітей? Багато хто вважає, що позитивно, інші – негативно.

    Перша комп’ютерна гра „Зоряні війни” вийшла у світ 1962 року. Її завдання полягало в тому, щоб відбити астероїди і напади ворожих космічних кораблів. Згодом було створено багато інших ігор. Це пригодницькі ігри, ігри-головоломки, стратегічні ігри та ігри „екшн”. Багато ігор імітують різні види спорту. Чимало з них здобули високу оцінку громадськості, оскільки вони дуже цікаві й допомагають у навчанні. Однак ігри „екшн”, як і ті, що їх називають „шутерами” (стрілялками), часто критикують через їхній агресивний характер. Зазвичай мета цих ігор – вибрати зброю і знищити всіх ворогів: людей та інших істот.

   Стає дедалі популярнішим онлайновий вид комп’ютерної гри. Що особливого у ньому? Її персонажами керує не комп’ютер, а гравці, які через Інтернет одночасно беруть участь у грі. Їх можуть бути тисячі. Популярність таких забав пояснюється можливістю поспілкуватися з іншими. Гравці „розмовляють” одні з одним і відчувають себе частиною всесвітньої родини.

 Багато ігор пропагують насильство, секс, брутальну мову. І коли з’явилася гра для ігрових автоматів „Смертельні гонки”, то пролунав протест громадськості проти насильницьких ігор. Адже суть її в тому, щоб переїхати пішоходів. Вигравав той, на чийому рахунку було найбільше жертв.

   У грі „Автоармагедон” гравець пройде усі рівні тоді, коли переїде або уб’є 33 тисячі чоловік. Жертв можна не лише чавити колесами, забризкуючи їхньою кров’ю вітрове скло, їх можна поставити на коліна й змусити просити помилування або ж довести до самогубства. Чи шкідлива така імітація насильства? Так! Під час таких ігор підвищується агресивність гравців. Насильство, зображене в комп’ютерних іграх, може бути ще небезпечнішим, ніж телевізійне, оскільки гравець відчуває себе в ролі персонажів, що чинять насильство. Телебачення робить дітей спостерігачами жорстокості, а комп’ютерні ігри – учасниками. У нових он-лайнових іграх час, котрий гравець витрачає, обмірковуючи свою роль, стає його особистим вкладом, його досягненням, а це заохочує грати далі. Тож для декого ігри стали справжнім наркотиком, і це одна з причин, чому в них грають місяцями або навіть роками.

   Багато дітей зізнається, що нерідко грають в ігри довше, ніж планували. А це негативно позначається на навчанні. Вчені виявили, що комп’ютерні ігри стимулюють лише певну частину дитячого мозку, тому діти повинні більше читати, писати й займатися математикою. До того ж дітям корисно бавитися на вулиці та якомога більше спілкуватися з іншими дітьми.

  Існує ще одна небезпека для здоров’я від того, що діти довго вдивляються у монітор – від цього псується зір. Під час роботи з комп’ютером шкідливими факторами є електромагнітне випромінювання і статична електрика. Виміри, які зробили експерти Російської академії наук показали, що вона є такою ж, як і радіаційний фон землі. Електромагнітне випромінювання від якісного комп’ютера відповідає нормативам. Однак із бокових і задніх стінок комп’ютера низької якості рівень електромагнітних випромінювань може бути підвищеним. Також у приміщенні, де працює комп’ютер, змінюється рівень вологості повітря. Діти можуть болісно реагувати на такі зміни: у них може з’явитися сухість в горлі, покашлювання. А тому при роботі з комп’ютером необхідно дотримуватись таких правил безпеки:

 • комп’ютер потрібно розташовувати в кутку чи задньою стінкою до стіни;

 • у приміщенні, де працює комп’ютер, необхідне щоденне вологе прибирання;

 • до і після роботи на комп’ютері слід протирати екран спеціальними серветками;

 • вважають, що наші зелені друзі – кактуси – також допомагають зменшити негативний вплив комп’ютера;

 • під час грози обов’язково вимикайте комп’ютер;

 • не забувайте частіше провітрювати кімнату.

 

   У Японії вчені досліджували наслідки багатогодинного перебування дітей у віртуальному інформаційному просторі, зокрема під час багатогодинної комп’ютерної гри. Результати цих досліджень вражають:

 • у дітей, які грають у комп’ютерні ігри, можуть виявлятися хронічні зміни у розвитку головного мозку;

 • комп’ютерні ігри стимулюють лише ті частини головного мозку, які відповідають за зір та пересування і не допомагають у розвитку інших його важливих ділянок;

 • у дітей, які довго грають у комп’ютерні ігри, не розвиваються лобні долі мозку, що відповідають за поведінку, тренування пам’яті, емоції, навчання. Ці частини мозку повинні розвиватися до досягнення дорослого віку.

 

  В ігрових залах немає фахівців, здатних керувати заняттями дітей, адже підприємці не ставлять перед собою таке завдання. Найчастіше вони самі добирають для дітей „розклад навчання”: жорстокі ігри та віртуальні розваги. Популярність ігор онлайн зростає в цілому світі. Відкривається дедалі більше Інтернет-кафе, обладнаних комп’ютерами, на яких можна за відповідну плату пограти у мережеві ігри. Тож ігрова індустрія процвітає. І неможливо заперечити небезпеку, яку вона криє в собі. Чи може людина піддавати ризику своє здоров’я, викидати на вітер багато часу й грошей та призвичаюватися до жахливого насильства і при цьому не зазнавати жодних серйозних наслідків? Звичайно ж, ні. Тому це неправда, що комп’ютерні ігри завжди навчальні, що це – лише невинні забави.
   Більшість гравців, потерпаючи від комп’ютерної залежності, „надмірно дратівливі”, „запальні”, емоційно нестійкі. Але в процесі гри настрій покращується, з’являються позитивні емоції. Та після закінчення гри настрій знову погіршується, швидко повертаючись на початковий рівень, залишається до наступного „входження” у віртуальний світ. Для гравця реальний світ нудний, нецікавий і повний небезпеки. Тому він намагається жити в іншому світі – віртуальному, де все дозволено, де він встановлює правила гри. А вихід із гри може навіть спричинити депресивний стан. Та якщо знати міру, то негативний вплив комп’ютерних ігор буде мінімальним.

     Не можемо ми сьогодні не згадати і про мобільні телефони: їх користь і шкоду. Ми звикли ставитися до мобільного телефону як до цілком безпечної речі, тому й носимо його в кишені, сумочці чи на шиї. Виявляється, це дуже небезпечно. Не так давно відразу кілька фатальних випадків сталися внаслідок вибуху мобільних телефонів. Це шокувало мільйони їх власників. Ось деякі приклади таких випадків:

 • У Китаї внаслідок вибуху мобільника загинув підліток, який мав звичку носити апарат у кишені сорочки.

 • 59-річний каліфорнієць дістав опіки половини тіла внаслідок самозаймання мобільного телефону в його кишені.

 • Ще одна американка постраждала від вибуху мобільника – обпечені обличчя і руки.

 • Через займання акумулятора мобілки сталася пожежа в одній з московських квартир.

 • У Дніпропетровську внаслідок самозаймання телефону, який був підключений до зарядного пристрою, загинуло подружжя.

 • Кілька випадків вибуху мобільних телефонів зафіксовано в Київській області.

   А нещодавно в редакції газети „Експрес” (м. Львів) серед білого дня в одного з журналістів вибухнув мобільний телефон. А сталося ось що: мобільний, який годину тому було під’єднано до зарядного пристрою, раптом вибухнув. І таких випадків багато. Більшість з них трапляються саме вночі. Хоча в цей час заряджати апарат і справді зручно, задля безпеки потрібно змінити свої звички. Удень, принаймні, більше шансів вчасно зреагувати на ситуацію. Крім того, йдучи у сауну чи на пляж, залишайте мобільник удома. Ризик вибуху акумуляторного пристрою під впливом температури понад 30° збільшується втричі.

   Про заходи безпеки з мобілками говорять уже давно: краще носити апарат у спеціальних чохлах, аби уникнути контакту з тілом. Не варто класти його до кишені, особливо нагрудної. Зовсім неприпустимо носити телефон на шийному шнурочку, коли він звисає у ділянці сонячного сплетіння. Не можна залишати трубку заряджатися на легкозаймистих предметах (папір, килим) і не ставити телефон на зарядку вночі, адже більшість апаратів вибухає саме під час заряджання. А ще – не купуйте батареї невідомих виробників, які декларують величезну електричну ємність. Крім того, несумлінні виробники, аби здешевити свою продукцію, не обладнують її вмонтованими схемами захисту. І ще. Недавні дослідження британських вчених підтвердили, що випромінювання мобільників і справді пришвидшує реакцію головного мозку, тому збільшується ризик розвитку онкологічних хвороб. А також, як бачимо, небезпека може чатувати на нас ще й у вигляді травмування. Навряд чи застереження медиків приведуть до того, що хтось відмовиться від цього зручного засобу спілкування. Адже для дітей – це оперативний зв’язок з батьками. Нині мобільний телефон дає можливість своєчасно повідомити батькам, що діти закінчили навчання, і взагалі де вони знаходяться на протязі дня.

   Проте на уроці використання телефонів може заважати проводити повноцінний навчальний процес. До того ж під час виконання самостійних, контрольних робіт в учнів часто виникає ідея використати мобільний телефон як джерело списування. Більшість школярів користується телефоном з відеокамерами, доступом до Інтернету. Діти хочуть бути оригінальними, щоб когось принизити чи самому похизуватися. Таким чином пропагується жорстокість і розпуста. Поява подібних тенденцій в учнівському середовищі викликає занепокоєння і стурбованість. В зв’язку з цим міністр освіти видав наказ Міністерства освіти і науки України від 24.05.07 № 420 „Про використання мобільних телефонів під час навчального процесу”. Цим наказом забороняється користування з 1 вересня 2007 року мобільним телефоном у школі. Учні мають користуватися мобілками лише як засобом зв’язку і не під час уроків.

„Книга чи комп’ютер: в сучасному і майбутньому?”

Орієнтовні питання для диспуту:

 1. Що на вашу думку: книга чи комп’ютер є основним джерелом інформації в сучасному світі?

 2. Чи однаково важлива роль книги і комп’ютера в духовному розвитку людини?

 3. Як ви гадаєте, у майбутньому друкована книга залишиться чи її замінить комп’ютер?

 4. Чи можна бути освіченою людиною, якщо не знаєш комп’ютера?

 5. Чи можна бути сучасною людиною, якщо не читаєш книг?

 6. Чи потрібна бібліотека в майбутньому?

 7. Чи припускаєте ви виникнення нових носіїв інформації, які колись витіснять комп’ютер?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ В НАВЧАННІ

 

Мета:  Поглибити  знання  батьків,  щодо  допомоги  дітям  під  час  навчання, визначити  значення  батьків  у  вищезазначеному  питанні, способи  досягнення  учнів  до  навчання.

 

 Учасники : батьки учнів, класоводи, педагог – психолог, заступник  директора.

ПЛАН

1. Дитина – це  індивідуальність, неповторна  від  народження.
2. Як  допомогти  дитині  в  навчанні?
3. Звернення  дитини  до  батьків.
4. Анкетування  батьків.

 

«Якими діти народжуються, не зале­жить ні від кого, але щоб вони шляхом правильного виховання стали гарними — нам під силу»                                                                                                          Плутарх

    1.     Основна проблема багатьох батьків полягає в тому, що вони не знають, як виховувати дитину, бо їх ніхто  цього не вчив. Вони виховують своїх дітей так, як ко­лись виховували їх, або ж як вони вважають за потріб­не. Щоб бути добрими батьками, необхідно постійно вчитися: щогодини, щохвилини, починаючи від появи дитини на світ, а краще — ще раніше.

      Насамперед, батьки мають пам'ятати, що дитина — це індивідуальність, неповторна ще від народження. Тому те, що добре для однієї дитини, може виявитися неприйнятним для іншої. Тільки батьки можуть пов­ністю знати свою дитину. Вони вивчають її з перших днів існування й разом із нею знаходять найсприят­ливіші способи виховання.

       Для багатьох батьків найважчий період почина­ється тоді, коли дитина йде до школи. Щоправда, де­хто вважає, що нині школа відповідає за виховання й навчання малюка, адже в школі працюють фахівці, які зобов'язані навчати. Проте найбільшого успіху в навчанні досягають ті діти, батьки яких усвідомлю­ють, що для того, щоб рівень знань, умінь, навичок дитини був високим, вони зобов'язані брати актив­ну участь у навчальному процесі. Вони знають, що їм потрібно робити, щоб допомогти дитині «вине­сти» зі школи максимальну користь, а якщо не зна­ють, то прагнуть осягти навички виховання й на­вчання. Якщо дитина бачить активну участь батьків  у навчанні, їх зацікавленість в її успіхах, вона намага­ється працювати ще більше.

    2.   Отже, що потрібно знати, щоб допомогти дитині навчатися в школі?

     У жодному разі нічого не можна робити замість неї. Необхідно навчити її правильно вчитися, прищепити їй необхідні навчальні навички й після цього скеро­вувати й організовувати дії малюка.

      Насамперед, батьки мають спрямовувати увагу на виховання в дитини почуття відповідальності за її ро­боту, адже це запорука успіху в навчанні й житті. По­просіть дитину щось зробити. При цьому намагайтеся, щоб доручення звучало не як наказ, а як прохання.

-   «Зроби, будь ласка...»;

-   «Я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

-   «У мене дуже багато роботи, мені важко, я хочу, щоб ти мені допоміг...»;

-   «Допоможи мені виконати роботу. Я зможу рані­ше звільнитися й приділити тобі більше уваги...».

     Звичайно, не слід сподіватися, що дитина відразу почне робити все добре, так, як вам хочеться. Спо­чатку її рухи можуть бути незграбними. Це природно, вона ж навчається. Головне, підбадьорити:

-   «Бачиш, як добре тобі вдається. Ще трішки по­вчишся — і все буде чудово. Ти мій помічник»;

-   «Ти все правильно робиш. Але я тобі покажу, як це зробити ще краще. Ось так. Спробуй».

    Частіше намагайтеся зробити акцент на тому, що дитині вдалося, підкреслюйте кожен успіх.

    Це додасть дитині відчуття відповідальності, вона розумітиме, що на неї сподіваються, що її дії потрібні й важливі, що без її допомоги не обійтися. Не скупіть­ся на похвалу після завершення роботи, навіть якщо  не все вдалося. Якщо ж у вас вихопиться щось на зразок «Тобі нічого не вдається, дай я сама зроблю», у дитини ніколи не буде бажання займатися цим по­вторно. Більше того, вона вважатиме, що її праця не­важлива й непотрібна, і дорослі можуть чудово обі­йтися й без неї.

    Так само й у навчанні. Контролюйте виконання до­машніх завдань, а не сидіть із дитиною годинами, за­кликаючи виконати завдання.

-  «Давай подивимося на твоє домашнє завдання. Треба розв'язати задачу. Добре, розв'язуй, а потім по­кажеш — мені теж цікаво, як вона розв'язується».

-   «Ти не можеш зараз іти гуляти, бо не закінчив робити уроки. Підеш тоді, коли все завершиш».

 -   «Ти не розумієш, навіщо тобі це потрібно? Да­вай разом подумаємо».

-    «Давай спершу закінчимо завдання з цього пред­мету, а потім перейдемо до наступного. А то ми може­мо й забути, що не закінчили це завдання».

     Спробуйте своїм прикладом пояснити дитині, що важливо доводити справу до кінця. Наприклад, ви го­туєте обід і раптом вирішуєте, що вам це не цікаво, залишаєте його недовареним і починаєте дивитися те­левізор або займатися іншою справою. Чим таке закін­читься? Тим, що сім'я залишиться без обіду.

      Постійно підкреслюйте, як важливо завершувати кожну справу. Наприклад, дитина, виконуючи завдан­ня з математики, відволікається й починає вам роз­повідати про події в школі. Ви маєте, звісно, показа­ти, що вам це дуже цікаво, але ви готові її вислухати тільки після виконання завдання: «Давай спочатку закінчимо це завдання, а потім я із задоволенням ви­слухаю твою історію».

       Після закінчення завдання ви обов'язково маєте вислухати дитину. До того ж якщо вона про це забуде, нагадайте їй. Так ви підкреслите, що це була не від­мовка, а що дуже важливо спочатку завершити одне, а потім починати інше.

   Уважно прислухайтеся до думок і почуттів дитини.

      Часто батькам здається, що оскільки дитина ще мала нічого важливого вона сказати не може — отже, не варто гаяти час. Виробіть собі звичку уважно ви­слуховувати дитину. Нехай вона обговорює з вами всі проблеми, що виникли в школі. До того ж якщо ди­тина ділиться тим, що її найбільше хвилює, не лайте її за якісь помилки й невдачі, не додавайте пережи­вань дитячому серцю. Наприклад, син розповідає вам, що в класі біля дошки не зміг правильно написати за­вдання, бо почув неправильну підказку. Не слід реа­гувати так: «Якщо щось тобі буде незрозуміло, будь ласка, запитуй мене. А я поки що займатимуся свої­ми справами». Обговоріть ситуацію, зробіть висновки разом з дитиною.

      Виховання почуття відповідальності поєднане з умінням завершувати розпочату справу.

      Більшість дітей мають звичку залишати розпочаті справи, не довівши їх до кінця, і це вважається нор­мальним. Багато дорослих мають таку саму звичку. Ди­тина починає виконувати домашнє завдання, раптом перестає й починає займатися чимось іншим: грати­ся, дивитися телевізор, збирається гуляти або просто сидить без діла. Ви її запитуєте: «Чому ти не робиш уроки?». У відповідь можна почути таке:

-   «Я втомився»;

-   «Мені нічого не вдається»;

-   «По телевізору мультфільм показують. Я подив­люся, а потім зроблю уроки»;

-   «Я піду погуляю»;

-  «Мені не хочеться це робити. Навіщо воно вза­галі потрібне? Я хочу відпочити від уроків. Вони мені набридли»;

-   «Я спочатку зроблю уроки з іншого предмета. Там легші завдання».

      Як діяти батькам у такій ситуації? Головне, не зму­шувати дитину робити незавершене. Не треба кричати на неї, не треба погрожувати:

-  «Якщо зараз не сядеш за уроки, взагалі гуляти не відпущу»;

-  «Я тобі взагалі не дозволю телевізор дивитися, якщо ти зараз же не сядеш за уроки».

    Спробуйте поговорити мирно й довірливо. Але най­головніше — потрібно погодитися з доказами дити­ни, показати, що ви розумієте її проблеми й готові допомогти:

-   «Я розумію, що ти втомився. Відпочинь і про­довжуй»;

-  «Тобі не вдається? Давай разом подивимося. Може, я зможу тобі допомогти»;

-  «Подивися мультфільм, але потім обов'язково завершиш  уроки»;

-  «Ти ніколи сам не думаєш. Постійно сподіваєш­ся, що хтось думатиме за тебе»;

-  «Ти не зробив уроки, бо ледар. Тому й не зміг відповісти в класі».

   Перша реакція неправомірна, бо якщо ваша дитина не вміє мислити самостійно, отже, ви її цього не на­вчили. У такому разі також не можна звинувачувати дитину. Можливо, вона не зробила домашнє завдан­ня через те, що не зрозуміла матеріалу. Змушувати її при цьому робити уроки даремно, краще допомогти дитині розібратися.

   Не залякуйте дитину:

-  «Якщо не зробиш уроки, не підеш гуляти».

   Іноді це звучить навпаки:

-  «Якщо зробиш уроки, куплю тобі жуйку».

     Не треба ставити жодних умов. Це привчає дити­ну займатися тільки задля чогось. Бажання навчатися має стати її нагальною потребою. Навчання зі страху бути покараним призводить до того, що в дитини ви­робляється відраза до навчання й до школи.

      Якщо дитина не хоче робити уроки або говорить, що їй нецікаво вчитися, це означає, що треба шукати проблеми, які в неї виникли й заважають їй розумі­ти навчальний матеріал. Якщо вчасно не допомогти, то проблеми тільки накопичуватимуться і якоїсь миті жодні погрози не змусять її сісти за уроки.

Дитина має постійно відчувати, що ви в неї вірите й завжди можете їй допомогти.

      Не сваріть дитину за погані оцінки. Дуже важливо гідно оцінювати знання. Часто шкільна оцінка не від­творює реальних знань учнів. Підкреслюйте, що важли­вим є рівень знань, що ви любите і поважаєте дитину незалежно від того, яку оцінку вона отримала.

       Буває так, що учень забуває зошит й одержує за це «двійку». Даремно його сварити. У чому провина дити­ни? Якщо ви не довіряєте їй складати свої речі й по­стійно перевіряєте, чи вона все взяла, виходить, що це й ваш недогляд — ви погано перевірили. Якщо ж вона  це робить сама, отже, у неї не розвинене почуття від­повідальності. У цьому знову винні батьки, які не при­щепили їй почуття відповідальності.

       Іноді діти одержують гарні оцінки за те, що, не ро­зуміючи матеріалу, просто завчають його напам'ять. Якщо ваша дитина не завчила матеріал, а одержала «двійку» за те, що не відповіла, бо нічого не зрозумі­ла, її теж не можна сварити.   Це  не її провина. Дитині треба допомогти засвоїти матеріал.

      Якщо дитина одержує погані оцінки за помилки, які вона робить у письмових роботах, їй теж треба до­помогти зрозуміти матеріал до кінця й дати можливість більше попрактикувати в ньому.

      Коли дитина навчається, вона, звісно, робить по­милки. Навчання без помилок не буває, адже не все відразу вдається. Дорослі також навчаються. Однак їх за помилки не сварять, нікому навіть на думку таке не спаде. Напевно, доросла людина сприйняла б таке як образу. Помилки просто слід виправляти, щоб більше не повторювати.

   Чомусь прийнято дорікати дитині за помилки, сва­рити. Усі її прорахунки походять від нестачі знань і вмінь, а також від нерозуміння. Якщо в неї не виста­чає знань — необхідно цю прогалину заповнити. Якщо вона чогось не розуміє — у цьому винні дорослі, які не змогли продумати процес навчання дитини.

      Знайдіть спосіб зацікавити дитину в навчанні, не­хай він приносить їй радість.

         Процес навчання може бути успішним, якщо учень одержує від нього задоволення. Якщо змушувати ди­тину вчитися, то це ні до чого доброго не призве­де. Часто можна спостерігати картину, коли батьки, не знаючи, як змусити дитину робити уроки, просто кричать на неї:

-   «Ти будеш робити уроки чи ні? Я не знаю, що зараз із тобою зроблю!»;

-   «Читай виразно, тобі кажуть. Як ти читаєш? Ви­разно!!!»;

-   «Що ти тут написав? Ти будеш думати чи ні? Пиши ще раз!».

    Найчастіше таке закінчується слізьми. Потім важко дитину заспокоїти і, як наслідок, — уже не залиша­ється часу на уроки.

      Спробуйте для початку уникати наказового тону в спілкуванні з дитиною щодо уроків. Батьки, які взя­ли командний тон за норму, припускаються великої помилки. Дитина — не підлеглий. Вона рівноправний член сім'ї разом із батьками. Просто в неї ще мало знань і життєвого досвіду. Вона ще маленька, вона навчається.

     Отже, ми маємо зацікавити дитину навчанням. Дуже корисно розмовляти з нею, як із рівною, наче радя­чись.

     Закликайте дитину міркувати з приводу домашніх завдань і їх можливого виконання. Тоді в неї з'являєть­ся бажання випробувати свої можливості, тобто вона виконуватиме домашнє завдання. Якщо дитина укла­дається в терміни, які ви визначили, або зробила са­мостійно якесь завдання, то, природно, у неї виникає бажання закріпити цей успіх і спробувати домогтися нового. А це вже інтерес до навчання!

      Хваліть дитину, якщо вона цього заслужила. Пока­зуйте їй, що вона багато може і що ви вірите в її сили. Це надихатиме її на нові досягнення.

     Вилучіть зі свого спілкування з дитиною образли­ві слова на зразок «нетяма». Інакше вона вам може повірити.

   Запам’ятайте, що батьки найкраще знають свою дитину, а отже, здатні швидше прийти на допомогу в разі виникнення проблем із навчанням. Батьки ма­ють постійно вдосконалювати знання про свою дити­ну. Це запорука успіху.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шкільні конфлікти: позиція батьків

      Кожен з батьків колись був дитиною і ходив у школу, тому батьки не з чуток знають, що таке шкільні конфлікти. Навіть якщо дорослий, будучи дитиною, не брав участь в конфлікті активно, а тільки був спостерігачем цього конфлікту, все одно переживання були досить великі, і впоратися з ними було непросто. Саме тому, коли батько дізнається, що у дитини в школі конфлікт, то в душі виникає буря почуттів і переживань. Іноді це страх і нерозуміння, іноді це злість і бажання всіх покарати. Як же діяти правильно, так щоб допомогти дитині, а не нашкодити?

 

Коріння шкільних конфліктів - в сім'ї

Конфлікти можуть бути дуже різними, це може бути конфлікт з учителем або з дітьми, дитина в конфлікті може бути надмірно агресивною або, навпаки, відчувати себе жертвою ситуації. Однак коріння всіх проблем дитини завжди будуть лежати у сімейних відносинах. Батьки можуть мені заперечити: як же так, у нас в родині все добре, ми любимо свою дитину, і ось вона іде в школу, і в неї починається конфлікт, хіба не школа винна в цьому?

     Школа, безумовно, несе частину своєї відповідальності за те, що відбувається, однак зверну вашу увагу на те, що не у 100% дітей в одних і тих же умовах виникають конфлікти. Залежить це насамперед від того, наскільки дитина вміє адаптуватися до нових умов, наскільки у дитини досить внутрішнього ресурсу для того, щоб не руйнуватися від шкільного стресу, а навпаки тренуватися і ставати сильнішими, тобто збагачувати свій досвід з подолання важких ситуацій.

    Отже, якщо у вашої дитини конфлікт в школі, перш за все зверніть увагу на те, що відбувається у вас вдома. Якщо вам вдасться зрозуміти, яка домашня ситуація може травмувати дитину, і по можливості змінити її, то конфлікти в школі припиняться.

Втручання батьків

    Чи варто йти в школу? Звичайно, варто. У будь-якому випадку важливо з'ясувати, що відбувається, вислухати різні точки зору і по можливості захистити дитину. Пам'ятайте, що коли ми йдемо в школу, то нам складно зберігати нейтральну позицію. Адже ми колись були учнями, і тому фігура вчителя часто сприймається нами неадекватно. Однак ваша задача розібратися з тим, що відбувається в школі. Важливо дізнатися позицію школярів, замішаних у конфлікті, і позицію вчителя, можливо, позицію шкільного психолога. Це допоможе вам скласти найбільш адекватну картину того, що відбувається.

     Якщо ви помічаєте, що ваша дитина розповідає вам про проблему зовсім не так, як говорять про це інші діти і вчителі, не поспішайте звинувачувати когось у брехні, цілком імовірно, що кожен з учасників конфлікту бачить ситуацію по-своєму. Немає сенсу виводити когось на чисту воду.

Як правильно допомагати

Розмовляючи зі своєю дитиною, пам'ятайте, що ваші рекомендації про те, як треба чинити в тій чи іншій ситуації, дитина не зможе використовувати, тому що в ситуації конфлікту ми діємо так, як відчуваємо. Тому набагато корисніше поговорити про почуття дитини. Якщо вчинки ми схильні розцінювати як правильні чи неправильні, то почуття не можуть бути неправильними. Почуття - це те, що ми в даний момент переживаємо, це наша реальність, наше буття. Тому якщо ви зможете розділити з дитиною її почуття, то ви дуже їй допоможете, вона відчує, що ви її розумієте, отримає вашу підтримку, а отже, у неї з'явиться ресурс на те, щоб справлятися з подібними ситуаціями.

    Дітям також допомагає, коли ми, дорослі, ділимося з ними своїми дитячими труднощами. Якщо ви розповісте, що у вас у школі був теж якийсь конфлікт або складності у взаєминах, то це допоможе дитині відчути, що вона не одна така «неправильна», що конфліктні ситуації трапляються і з іншими дітьми і навіть з її батьками. Те, що ви пройшли через це, дасть дитині впевненість у тому, що і вона впорається з цією непростою ситуацією.

    Важливо пам'ятати, що досвід вирішення конфліктів дуже корисний і в майбутньому обов'язково стане в нагоді вашій дитині. Тому немає сенсу берегти дітей від конфліктів, важливіше навчити їх вирішувати ці конфлікти.