До розіграшу
залишилось:
10 днів
Конкурс розробок «Вчительська десятка»
Розробки додавай – подарунки вигравай!

Батьківські збори на тему "Байдужість до навчання — проблема дитини чи дорослих?"

Про матеріал

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В 4-класників ж розумова активність набуває дещо інших дуже характерних рис. Як ви вже помітили: з кожним роком інтерес до навчання падає. Крок за кроком ми доходимо до тієї межі, коли починаються оті великі проблеми, пов'язані з навчанням дітей. Причин тут можна назвати багато, які залежать не тільки від самого учня. Сьогодні ми поговоримо про те, що залежить від вас, батьків.

Перегляд файлу

ОТИНІЙСЬКА ЗОШ І-ІІІ СТУПЕНІВ

 

 

Батьківські збори

Байдужість до навчання — проблема дитини чи дорослих?

 

 

 

 

 

 

                                             Підготувала:

                               Угринчук Мирослава Василівна

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                           2018 р.

 

 

Мета: Виявити причини негативного ставлення учнів до навчання, обговорити шляхи спільного рішення цієї проблеми, виробити лінію поведінки батьків у випадку емоційного зриву учня, викликаного надмірним навчальним навантаженням, анкетування  батьків; розповісти батькам про ставлення школярів до навчання, формування у них схильностей та інтересів у навчанні, визначення ними улюбленних дисциплін; обговорити з батьками прояви у дітей факторів, що заважають правильній організації виконання домашніх завдань; визначити роль батьків у прищепленні учням зацікавленості до навчання та самоосвіти.

На класній дошці написано вислови: «Вся сім’я вмісті, так і душа на місці» «Не потрібен і клад, коли в родині лад» «Не буде добра, коли в родині ворожнеча»

Хід зборів

Байдужість до навчання — проблема дитини чи дорослих?

Кожна дитина у будь-якому віці допитлива і розумна по-своєму. В 4-класників  ж розумова активність набуває дещо дуже характерних рис.  Як ви вже помітили: з кожним роком інтерес до навчання падає. Крок за кроком ми доходимо до тієї межі, коли починаються оті великі проблеми, пов’язані з навчанням дітей. Причин тут можна назвати багато, які залежать не тільки від самого учня. Сьогодні ми поговоримо про те, що залежить від вас, батьків.

  Інтерес до навчання може з'явитися у дитини лише, якщо з першого дня дорослі створять умови для формування у неї прагнення пізнавати, а також почуття обов'язку, відповідальності тощо.Важливе значення у формуванні у дітей цінностей і мотивів мають запитання дорослих. Діти легко переймаються їхнім емоційним ставленням до речей і явищ. Якщо дитина побачить, що тато, такий сильний і розумний, цікавиться й розпитує, що писали в класі, тоді й сама повірить: навчання — це справді дуже важливе й необхідне заняття, й ніколи не нудьгуватиме на уроках.

Якщо ж одразу після повернення дитини зі школи бабуся насамперед запитує: «Чим вас сьогодні годували?», дитина, не бажаючи того, поставить навчання на друге місце.

Коли батьки учня запитують: «Ти відповідав сьогодні?»; «Які оцінки одер-

жав?»; «Тебе похвалила вчителька?», то у дитини, відповідно, формується інтерес до оцінки, похвали, а не до навчальної праці. З такою мотивацією перші невдачі у неї викличуть негативне ставлення до школи, оскільки школа не змогла за­довольнити її амбіцій. Отже, першими і найголовніши-

ми запитаннями батьків, які хочуть сформувати у дитини інтерес до навчання, мають бути: «Що ви сьогодні вчили на уроках?»; «Що ти нового дізнався?»; «Що  найбільше сподобалося?»; «А що виявилося складним?» тощо. Такі бесіди поставлять на перше місце навчальну діяльність як найважливішу в школі.

При індивідуальних розмовах з більшістю з вас я прийшла до висновку: деякі батьки, констатуючи, що їх син або донька перестала навчатися, змирилися з цим і зробили висновок- не всім же бути вченими, високоосвіченими. Ще інші дали зрозуміти своїм чадам, що усе сьогодні купується- і вуз, і диплом, і робота. Та це не так….

                 Внаслідок такої позиції батьків падає інтерес до навчання. Отак поступово наш учень починає нехтувати домашнім завданням, певний час ще тримається на тому,що запам’ятав на уроці, а далі вже і на уроці неуважний. Власне, правильніше говорити про перебування такого учня у школі, ніж про його навчання. І найстрашніше те, що його батьки, бачачи як ледащіє їхня дитина, не звертають увагу. У небажанні навчатися таїться велика небезпека.

                По-перше, всім відома аксіома, що природа не терпить пустоти. Отже, коли дитина не бере в голову розумного і доброго, лихе й нерозумне само знаходить його й заповнює порожнечу. Саме ті учні, які байдикують, найчастіше зазнають негативного впливу вулиці, потрапляють у сумнівні компанії, привчаються до шкідливих звичок.

               По-друге, навчання- це не лише здобуття певної суми знань. Це постійний розвиток інтелекту. Осмислюючи суспільні та природні явища, розв’язуючи задачі,учень удосконалює свої розумові здібності, піднімається на щабель вище у своїх розумових можливостях.

           Нехай ваш син чи донька не прагне стати науковцем, а буде простою людиною, добрим господарем або господинею дому. У жодних джерелах народної творчості не знайдеш схвалення ледарства, неуцтва,а навпаки,-«наука в ліс не веде, а з лісу виводить». А хто сказав, що господареві дому не потрібні освіченість, кмітливість,працьовитість, відповідальність за сім’ю,

наполегливість у досягненні своєї мети і  врешті-решт повага до людей?! А для цього, погодьтеся, треба навчатись долати труднощі, треба вміти працювати. Це треба розвивати з малечку. Отже, потураючи своїм дітям у їх небажанні вчитися, ми привчаємо їх жити легко, безтурботно,паразитуючи на праці батьків. Таким чином, нібито бажаючи дитині добра ми приносимо їй зло, бо не розвиваємо здатності і бажання протистояти випробуванням, які готує їм життя. 

  «Люби дитину, як душу, а тряси, як грушу»- говорили наші діди та прадіди. Цим вони не проповідували жорстокість, чи,недай, Боже, насильства над дитиною. Але під цим розуміли поєднання любові з вимогливостю, привчаючи дітей до відповідальності.

                 Великий український письменник і вчений І.Я.Франко писав:

     «Хто в першій чвертині життя знання не здобув,

    А в другій чвертині життя добра не здобув,

    А в третій чвертині життя хто чесним не був,

    Той скаже в четвертій: «Бодай би я в світі й не був».

        НашІ діти у тій чвертині життя, коли їм потрібно здобувати знання. І це їхній обов’язок, без виконання якого повною мірою вони не стануть такими повноцінними людьми, якими могли би стати. Лінуючись учитися,вони не розвинуть у собі всіх можливостей,закладених творцем людини.

       «Лінощі,недбалість,бажання швидше звільнитися від тягаря навчання- це небезпечні близнюки, матір’ю яких є вузькість, обмеженість духовного життя в роки дитинства,отроцтва і ранньої юності»,писавВ.Сухомлинський.        Придивіться і подумайте, чи працюють ваші діти в силу своїх природніх можливостей.  Деякі батьки допускають помилку, потураючи дітям ще й у виборі улюблених і не улюблених предметів. Деякі з вас припускаються величезної помилки: обговорюючи з дітьми вчинки та поведінку деяких вчителів, що просто недопустимо та некоректно. А потім ми дивуємося, чо-му наші діти такі безвідповідальні. Зараз ми з вами попробуємо подивитися на проблему байдужості навчання з різних сторін.

Робота в групах ( Всі присутні батьки розділені на три групи:)

                             Діти

                           Батьки

                         Вчителі

Завдання: ваша задача: подивитися на проблему байдужості навчання. Скласти перелік причин і перелік заходів, які допоможуть виправити  цю ситуацію.(Обговорення)

    І так, ми з вами з’ясували, що бажання вчитися утверджується у дитини, яка любить читати. Чи не найбільше лихо сьогоднішнього виховання-безкнижковість духовного життя. Тепер книжці доводиться змагатися з іншими джерелами інформації – телевізором,комп’ютером тощо.Отже, навіть там, де є в сім’ї хороші книжки, вони, на жаль, стоять на полицях непрочитаними.

«Читання,-писав В.Сухомлинський,- це, образно кажучи, вітрила, завдяки яким корабель думки пливе вперед, і вітер, що надимає ці вітрила. Нема читання- нема ні вітрил, ні вітру.»

Наша з вами основна задача на сьогодні посприяти, щоб наші діти зазнали щастя того плавання, відчули себе сміливцями, які стали віч-на-віч із безмежним морем людської мудрості.

     Поступово ми з вами наблизились до ще однієї проблеми: виховання потреб. Розумні потреби людини, якій властива культура бажань,- один із найскладніших відтінків тієї складної речі, яку ми називаємо моральним смислом життя. Тільки людина, яка вміє по-людськи бажати, розуміє і відчуває, що таке важко, дозволено і що не дозволено.

Якщо ваша донечка або синок, вимагаючи нових модних речей, не помічає, що мати давно вже не купувала собі обновки, вважайте, що ви припустилися суттєвої помилки у вихованні. Культура бажань, на думку В.Сухомлинського,-«зворотний бік повинності… виховуючи високоморальні, благородні бажання й утримуючи від бажань недопустимих і недозволених, ми тим самим запобігаємо великому лиху- розкдаданню і розбещенню внаслідок невтримного задоволення примх».

Найтиповішими причинами зниження інтересу у дітей до навчання є:

        завищені вимоги батьків;

         неадекватне оцінювання діяльності, догани в сім'ї та школі;

         часті конфлікти з приводу навчання дитини.

 

Великі надії щодо своєї дитини є природними: всі батьки бажають, щоб їхня дитина вчилася тільки на «відмінно», тим більше що й здібності має, і до школи добре підготовлена. Помилкою є те, що багато хто з батьків намагається навіяти дітям свої неабиякі сподівання: «Я в школі була відмінницею, тато вчився відмінно, і ти повинен бути відмінником!» Що приховує у собі така помилка?

Слід пам'ятати, що самі тільки здібності та знання ще не гарантують шкільних успіхів. У дитини можуть бути не виховані працелюбність, уміння переборювати труднощі — навчання даватиметься їй нелегко. На фоні навіяних учневі великих сподівань будь-який бал, нижчий за «10», змусить її зненавидіти навчання, опустити руки, адже сприйматиметься як несправедливе покарання: «Я працював, старався, мені „9" поставили». Такий настрій заважає дитині поступово підвищувати успішність, тому що вона зорієнтована тільки на негативний успіх, якого чекають її батьки.

Друга типова причина зниження інтересу до школи в молодших школярів зумовлена тим, що багато батьків мають неправильне уявлення про можливості дітей цього віку і схильні надто високо оцінювати успіхи своєї дитини. Те, що одна й та сама робота вдома викликає захоплення, а в класі оцінюється «задовільно», звісно позначається на ставленні до школи. Дитина дуже швидко робить висновок, що вчитель навмисне занижує їй оцінки, що до неї несправедливо ставляться в школі, її не люблять... Таким чином, батьки самі виробляють у дітей негативне ставлення до школи замість того, щоб своєчасно дізнатися про критерії оцінювання роботи учнів і скоригувати свої вимоги з вимогами педагога. Скоригувати вимоги — не означає припинити хвалити дитину за найменші успіхи. Якщо учень виконав завдання хоч трішки краще, ніж учора, його варто похвалити за це і водночас потрібно запевнити: «Бажану оцінку я тобі все-таки поставлю». Така «невідповідність» викликатиме в учня лише позитивні емоції, отже, формуватиме в нього позитивне ставлення до навчальної діяльності.

 Часті конфлікти з приводу шкільних невдач чи домашніх завдань не тільки завдають невиправної шкоди взаєморозумінню в сім'ї, не лише привчають дитину до сварок, псують її характер, негативно впливають на нервово-психічне здоров'я малюка, а й безпосередньо позначаються на навчальній діяльності.

 По-перше, навчання, що стало причиною домашніх сварок, втрачає привабливість в очах дитини; по-друге, страх перед невдачею (докорами, погрозами, покараннями) різко знижує вірогідність успіху в навчальній роботі. Конфлікти з приводу домашніх завдань виникають, якщо:

     дитина зволікає з виконанням домашніх завдань: «Дві години йому можна довбати, що час сідати за уроки, а він і вухом не веде»;

     невиправдано великі витрати часу на виконання домашніх завдань: «Годинами сидить, чим завгодно займається — тільки не уроками»;

     незадовільна якість виконання завдань: «По сто разів змушую переписувати, й умовляю, і караю, а все робить будь-як. Йому бракує старанності».

 Цих конфліктів можна уникнути, якщо відразу встановити час початку виконання домашніх завдань і будь-що дотримуватися його. Тоді замість того, щоб боротися з невдоволеною дитиною і підкоряти її собі, дорослий може навіть виступати на її боці, разом із нею «підкорятися часові», розуміти дитину, співчувати їй, змушеній та­кого чудового дня йти не на прогулянку, а вчити уроки.

 

Унаслідок такої зміни позицій стосунки батьків і дитини помітно поліпшаться, адже дитину розуміють, їй співчувають, просто нічим не можуть допомогти — вона сама призначила цей час! А головне — дотримання такого режиму занять протягом місяця допомагає виробити відповідне психологічне ставлення до часу: готовність до занять, яка виявляється в тому, що ігрова діяльність гальмується, а пізнавальні процеси активізуються.

 Значні витрати часу на виконання домашніх завдань пов'язані з тим, що учні ще не вміють зосереджено працювати, часто відволікаються, вико-нують багато зайвої роботи. Але якщо в цьому віці не привчити дитину економити свій час, працювати на повну силу, то в майбутньому, коли обсяг домашніх завдань зросте, вико­нати їх буде просто неможливо.

Для того щоб навчити працювати дитину продуктивно, потрібно створити такі умови, за яких вона якнайменше відволікатиметься. Це позбавить учня необхідності повертатися до найважчого психологічного етапу роботи — етапу, на якому необхідно налаштовувати себе знову розпочати заняття. Адже чим частіше дитина відволікається, тим більше психічних сил вона витрачає на виконання уроків, тому що змушена переборювати себе.

 А щоб увага відволікалася якнайменше, необхідно організувати дитині постійне місце для занять — без ілюстрованих календарів, картинок і листівок під склом та іграшок на столі. Краще, щоб вона не сиділа біля вікна, з якого добре видно, як у дворі граються товариші.

Найголовніше: дитина намагатиметься швидко та якісно виконати домашні завдання тільки тоді, коли на неї після виконання уроків чекатимуть улюблені заняття. Важливо, щоб малюк мріяв про ту хвилину, коли він завершить готувати уроки. А тоді вже — конструктор, настільний теніс, шахи, футбол у дворі... Обов'язковою умовою стосунків у системі «батьки — дитина» є взаємна повага й довіра. Дорослим варто бачити в дитині самобутню особистість, а не об'єкт виховних дій, шанобливо ставитися до неї, розвивати в собі вміння підійти до дитини з позитивною настановою.

 

     Виховуючи ви повинні дотримуватися певних правил:

Правило перше. Ніколи не беріться за виховання у поганому настрої.

Виховання дітей — це одне з найпрекрасніших занять людини і його, безперечно, повинні супроводжувати хороший настрій, спокій, схильність до спілкування.

Щоб переконатися у цьому, ви самі повинні дати відповідь на ряд запитань: де вам краще — в компанії друзів, прихильних до вас, чи в компанії певних суб'єктів, де кожен займається своєю справою? Чи подобається вам, коли на вас кричать, чи ви надаєте перевагу нормальному тону розмови? Звичайно, будь-яка людина на ці питання дасть однозначну відповідь. Але, на жаль, чомусь не всі батьки пам'ятають ці прості істини в щоденному спілкуванні з дітьми.

Правило друге. Ясно визначте, чого ви хочете від дитини (і поясніть їй це), а також дізнайтеся, що вона сама думає з цього приводу.

Діти не народжуються «готовими людьми». І якщо ви хочете, щоб ваші діти були розумними, сміливими, веселими, сильними, мужніми і т.д. — виховайте їх такими. При цьому деякі батьки чітко не уявляють собі, чого вони хочуть від дітей; вони лише знають, що в дітях їх дещо «не влаштовує». Головне — переконати дитину в то­му, що ваша виховна мета — це її мета. Але мета може бути досягнута й іншим шляхом, не так, як ви пропонуєте. Діти живуть своїм життям, а не просто життям батьків.

Правило третє. Надавайте дитині самостійність. Виховуйте та не  нав'язуєйте готові рішення. Діти — це ті ж люди, і ніщо людське їм не чуже. Але діти — люди недосвідчені. І хоча вони хочуть, як правило, до всього дійти самі, зробити це вони зможуть лише з до­помогою дорослого, але з допомогою тактовною. І це повинна бути лише допомога, а не підміна дій дитини діями дорослого.

Правило четверте. Не підказуйте готового рішення, а показуйте можливі шляхи до нього і час від часу розбирайте з дитиною його правильні й хибні кроки на шляху до мети.При цьому важливе емоційне стимулювання: не тільки позитивний фон, але і негайне реагування на кожне досягнення дитини.

Правило п'яте. Не пропустіть того часу, коли досягнуто першого успіху. Ніколи не чекайте особливого випадку хвалити дитину за кожен вдалий крок. Дуже важливо хвалити не взагалі, а конкретно. Не «ти у мене молодець», а обов'язково «ти вчинив добре, тому що...», і ще дайте відчуги свій настрій — у даному випадку це радість успіху дитини.

 

 

Правило шосте. Якщо дитина робить щось не правильно потьрібно своєчасно зробити їй зауваження. Відразу дати оцінку вчинку і зробити паузу — дати усвідомити почуте. Будь-яке зауваження потрібно робити відразу після помилки.

 Правило сьоме. Оцінювати вчинок, а не особистість! На жаль, якраз в цьому пункті закладена найпоширеніша і груба батьківська помилка. «Ти — поганий» (оцінка особистості) звучить замість більш вдалого у цій ситуації «ти вчинив погано» (оцінка вчинку). І необхідно конкретно пояснити, в чому, власне, помилка, чому в даному випадку дитина вчинила неправильно. Оскільки критикується конкретна помилка, а не особистість, то у дитини нема потреби захищатися, не виникає страху, побоювання бути покараним. З того суворого, навіть жорстокого, але спокійного аналізу вчинку випливає віра в справедливість вихователя, в його послідовність і не зникає віра у свої сили.

 

Правило восьме. Після зауваження обов'язково доторкніться до дитини і тим самим дайте відчути, що співчуваєте її помилці, вірите в неї, що ви хорошої думки про неї, не дивлячись на помилки.

Сутність людини і її вчинки — не одне і те ж. І потрібно вести себе відповідно: нема нічого гіршого, коли батько або мати ображаються на своїх дітей.

Не піддавайтеся хибній думці, згідно з якою діти поділяються на талановитих і не талановитих, хороших і поганих. Кожна дитина може досягнути достатньо багато. Але для цього вона повинна бачити кінцеву мету.

 

Правило дев'яте. Виховання повинно бути поетапним.

Якщо ви приведете високу, молоду людину в сектор для стрибків у висоту, вкажете їй на планку з відміткою світового рекорду і скажете — стрибай! — то нічого з цього не вийде. Планку потрібно піднімати поступово. Так само поступово, рухаючись від першої висоти -до наступної, штурмує свої планки людського росту дитина. Завдання батьків і вихователя — своєчасно і точно піднімати планку, керуючись системою перспективної мети дитини.

 

Правило десяте. Виховання повинно бути жорстким, але добрим.

 

У цьому і полягає суть своєчасності вихователя. Не потрібно мучитися хибним вибором — який спосіб виховання кращий: жорстокість або доброта, авторитарність або лібералізм — і те, й інше рівно віддалене від суті ефективного сучасного виховання дітей у сім'ї. Все добре у свій час, і потрібно вміти застосувати різні методи у відповідності з конкретною ситуацією. Тоді й виховання буде своєчасним.

 

Звичайно, можна ще багато називати правил виховання. Але найголовніше — щоб і батько, і мати у вихованні дітей, виступали в єдності.

В. О Сухомлинський у книзі «Сто порад учителеві» писав: «Ми повинні турбуватися, щоб у матері й батька було єдине уявлення про те, кого вони разом зі школою виховують, а звідси і про єдність їхніх вимог, передусім — до самих себе. Прийти до того, щоб батько і мати, як вихователі, виступали в єдності — це означає навчити мудрості материнської і батьківської любові, гармонії доброти і суворості, ласки і вимогливості. З великим тактом, не доторкаючись до особистого, часто болісного, ми прагнемо запобігти помилкам батьків у цій найтоншій сфері духовного життя. Там, де немає мудрості батьківської педагогіки, любов матері й батька калічить дітей».

 

Психологічний практикум для батьків

ТЕСТ «ВИ І ВАШІ ДІТИ».

1.     Якщо дитина одержить двійку в школі, ваші дії?

а) задам доброї прочуханки, змушу сісти вдома і зубрити – (2);

б) допоможу дитині розібратися з новою темою і вивчити урок – (3);

в) одержав двійку, одержить і трійку. Нічого страшного – (1);

г) піду в школу і влаштую вчителям прочуханку – (4).

 

2.     Якщо дитина візьме без дозволу гроші й усі витратить, якими будуть ваші дії?

а) шкуру з неї спущу! – (2);

б) проведу бесіду, постараюся усе пояснити – (3);

в) нехай бере, для неї й працюю – (4);

г) мої гроші де не слід не валяються – (1).

 

3.     Скільки часу на день ви спілкуєтеся з дитиною?

а) необхідний мінімум – (2);

б) вдень і вночі – (4);

в) весь вільний час – (3);

г) у мене немає вільного часу для спілкування – (1).

 

4.     Ви читали своїй дитині в дитинстві перед сном книги?

а) систематично – (3);

б) зрідка – (1);

в) ніколи – (0);

г) ні до чого дитині перед сном забивати голову різними дурницями – (2).

 

5.     Як ваша дитина проводить літній відпочинок?

а) тато – на захід, мама – на південь, діти – у табір – (1);

б) намагаємося бути завжди разом: і вдома. І в походи, і на море – (3);

в) відправляємо дітей гостювати до родичів або в табір – (2);

г) куди дитина побажає, туди й поїде – (4).

 

6.     Як часто ви даєте дітям поради?

а) щохвилини – (2);

б) на дай Боже радити. Діти самі все знають – (4);

в) за необхідністю – (3);

г) раджу всім ніколи нікому не радити – (1).

 

7.     Після сварки з дитиною хто першим йде на примирення?

а) той, хто першим усвідомлює свою неправоту – (3);

б) ніхто і ніколи – (1);

в) звичайно, дитина, адже вона молодша – (2);

г) завжди я, бідне дитя – (4).

 

8.     Чи довіряє вам дитина свої секрети?

а) у хвилини щирості – так – (3);

б) про всі секрети довідуюся від сусідів і знайомих – (4);

в) її секрети мені ні до чого – (1);

г) нікуди не дінеться, натисну – довірить – (2).

         9.Чи намагаєтеся ви  виконати всі бажання дитини?

а) безумовно, всі до єдиного – (4);

б) так. Якщо дозволяють засоби і час – (3);

в) бажання – так, капризи – ні – (2);

г) діти повинні виконувати бажання батьків – (1).

10.Чи здатні ви передати свою дитину на тривалий термін ( більше місяця) на виховання казенній установі або родичам?

а) тільки якщо змушують обставини – (3);

б) саме так я і роблю – (2);

в) ні в якому разі – (4);

г) нехай живе, де хоче – (1).

Відзначте ваші відповіді і підрахуйте суму отриманих балів.

Від 10 до 15. Ви байдужий, вважаєте дітей побічним продуктом свого життя, небажаним додатком, що звалився казна-звідки. Ви живете своїм життям, у якому дитині не знаходиться місця. Прохолодне відношення до дитини з вашого боку не породжує в неї відповідного почуття прихильності. З кожним роком ви все далі віддаляєтесь один від одного. Повсякденні зустрічі не несуть теплоти і радості від спілкування. Матеріальне – єдине, що вас ще пов’язує. Після відокремлення цієї частини життя відбудеться остаточний розрив тендітної сполучної нитки, і, треба думати, ваші зустрічі стануть небажаними обопільно.

         Від 16 до 25. Ви – деспот, цілком перебуваєте в упевненості, що ви – глава родини і тому дитина повинна неодмінно слухатися вас і беззаперечно виконувати всі ваші вимоги. Думка дитини, її інтереси і проблеми вас цікавлять мало. У вас є чіткий план дій у відношенні виховання і навчання дитини. Опір дитини у вашому шаленому напорові тільки підливає масла у вогонь. Не в силах протистояти, дитина намагається відійти вбік від постійного конфлікту, замикаючись в собі і мовчки вислуховуючи моралізування шаленого батька чи матері. Не виключено, що в майбутньому, вирвавшись з-під вашого невсипущого нагляду, буде робити все навпаки тому, чому ви його невпинно вчили довгі роки. Просто так! На зло…

         Від 26 до 34. Ви – друг. У вас довірчі відносини з дитиною. Ви в курсі всіх її маленьких нещасть і радостей. Дитина вважає вас найближчим другом і намагається не засмучувати вас ні словом , ні ділом. Але якщо таке трапляється, то ви швидко знаходите шляхи примирення, і конфлікт не перетворюється на затяжну міжусобну війну. Ви впевнені в діях своєї дитини і здатні вгадати її поводження в тій чи іншій ситуації. Дитина бачить у вас надійну опору і захист.

Від 35 до 40. Ви – прислуга. Ваша дитина відверто помикає вами. За власним бажанням ви прийшли до неї в служіння, потураючи з малих років усім її капризам. Підростаючи, вона все частіше перестає рахуватися з вашою думкою. Ви в розпачі думаєте:» Що сталося з моїм ласкавим малям?». А воно думає, що весь світ крутиться навколо нього.

А зараз я перевірю чи добре ви знаєте своїх дітей.

 

 А зараз я перевірю чи добре ви знаєте своїх дітей.

 

Анкета для батьків «Чи знаю я свою дитину?»

1.Улюблений колір Вашої Дитини?

2.Улюблене свято?

3.Скільки Вашій дитині років?

4.До якого знаку зодіаку належить Ваша дитина?

5.Скільки грошей Ви даєте дитині на кишенькові розходи?

6.Якому стилю Ваша дитина віддає перевагу в одязі?

7.Скільки друзів у Вашої дитини?

8.Яка улюблена група (співак/співачка) Вашої дитини?

9.Чи пише Ваша дитина вірші?

10.Чи веде Ваша дитина щоденник?

Після заповнення батьками анкети, класний керівник роздає їм анкети їхніх дітей. Батьки порівнюють свої відповіді з відповідями дітей.

Підсумки зборів.

                 І наостанок нагадаю вам, шановні батьки, слова відомого американського педіатра Бенджаміна Спока: «Любіть вашу дитину такою, якою вона є, і забудьте про риси, яких у неї немає... Результат виховання залежить не від ступеня суворості чи поблажливості, а від ваших почуттів до дитини й від тих життєвих принципів, які ви прищеплюєте їй».

 

 

 

 

Шановні батьки, пам'ятайте!

  • У дітей, які не знають, що їм робити у час дозвілля, псуються і голова, і серце, і мо­ральність. Допоможіть своїй дитині вибрати ко­рисне заняття.
  • Турбуйтеся про те, щоб дитяче серце не стало грубим, злим, холодним, байдужим і жорстоким в результаті «виховання».
  • Батьки, пам'ятайте! Фізичне покарання — це показник не тільки вашої слабкості, розгуб­леності, безсилля, а й педагогічного безкуль­тур'я. Ремінь та тумак вбивають у дитячому серці витонченість і чутливість, розбещують людину. Одурманюють її отрутою брехні.
  • Не ставте вашу дитину в становище, коли вона змушена оборонятися брехнею.
  • Говоріть з дитиною так, щоб не залишило­ся ніякого сумніву в тому, що ви керуєтеся тур­ботою й тривогою за неї, а не бажанням відмах­нутися, образити.
  • Будьте, навіть у дрібницях, до кінця правди­вими і чесними зі своїми дітьми. Незначну домішку брехливості, штучності дуже добре помічають діти.
  • Не забувайте поділитися зі своїми дітьми досягненнями й невдачами, тоді вони відкрива­тимуть вам свої таємниці чекатимуть вашої по­ради, підтримки.
  • Батьки, пам'ятайте! Вашу дитину виховує кожна хвилина життя, кожний куточок землі, кожен ваш крок, слово, справа, з якими її особистість стикається ніби випадково, мимо­волі.
  • Враховуйте основні методи виховання й пе­реконання, справи, стимулювання.
  •  

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Залишити відгук до розробки

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Середня оцінка розробки
Структурованість
4.0
Оригінальність викладу
4.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
4.3
Всього відгуків: 2
Оцінки та відгуки
  1. Черняк Леся Анатоліївна
    Загальна:
    4.3
    Структурованість
    4.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
  2. Бражко Дар'я
    Загальна:
    4.3
    Структурованість
    4.0
    Оригінальність викладу
    4.0
    Відповідність темі
    5.0
Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
docx
Додано
9 лютого
Переглядів
617
Оцінка розробки
4.3 (2 відгука)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку