батьківські збори на тему : "Інтернет залежність дорослих людей"

Батьківські збори на тему:

Інтернет залежність дорослих людей

Добрий день, дорогі домосіди. Нова реальність нашого життя – інтернет залежність дорослих людей від соціальних мереж і бажання бути публічним. Чи добре це?

1. Продав гусей п'ятнадцять штук…

Купила бабка ноутбук

И проклиная интернет,

Голодной смертью умер дед!

2. Дома бардак, голодные дети –

Мама часами сидит в интернете.

3. Я помню чудное мгновенье –

Мне подключили интернет.

И после этого мгновенья

Меня в реальной жизни нет!

Перегляд відеоролику. « Інтернет дорожчий від доньки»

 

Мозковий штурм:

1. Інтернет це добре чи погано?
2. Які переваги інтернету ?
3. Які недоліки інтернету ?
4. Який вихід із ситуації ?
5. Ваші пропозиції ?

Припадають пилом на полицях старі альбоми з пожовклими фотографіями – таких зараз вже немає. Зараз вони, ці альбоми, виглядають інакше – невеличка піктограма, назва і обкладинка – все вміщається в екран комп’ютера, телефону, планшета.

Колись альбоми акуратно клеїли, відбирали вдалі знімки. Зараз завантажують все підряд. Старі фотографії показували рідним, берегли їх, передавали з покоління в покоління.

Тепер будь-хто може заглянути в приватне життя іншої людини. Втім, не така вона вже і приватна. Наше покоління не знає, що це таке. Більше того – всіляко тягнеться до публічного способу життя.

Зміст заходу:

Інтернет залежність дорослих людей

Інтернет залежність від реаліті – шоу

Приватності немає

Як бути?

Реальність. Вона є. Нова цифрова, чудова. А головне – реальна. Вона вже не стільки в нашому житті, скільки ми в ній. Ця нова реальність наскрізь прошила стару, банальну і неактуальну. І ми вдячно полізли в її нетрі без страху заблукати. Створили свої віртуальні образи, і понеслося.

Облікові записи та блоги найбільше ваблять у свої Інтернет – глибини користувачів, і саме вони стали наріжним каменем Інтернет – залежності. У 2008 році її офіційно визнали хворобою, визначили симптоми, критерії діагностики та методи лікування.

 

За статистикою, половина користувачів всесвітньої павутини не уявляє повноцінного життя поза «онлайну». 54% опитаних у віці від 13 до 23 років проводять в мережі від 1 до 3 годин щодня, 31% – від 4 до 6 годин.

З кожним роком у соціальних мережах реєструються все більше молоді користувачі, які проводять перед монітором дитинство.

Якщо вдуматися, то сучасність починає нагадувати сюжет так і ненаписаної антиутопії. Інтернет залежність дорослих людей і нова реальність стає все більш реальною.

Ми вже її не тільки бачимо в різнокольорових пікселях на екранах моніторів. Ми можемо до неї доторкнутися на сенсорних пристроях. Електронні книги замінюють паперові. І нехай вони економлять місце в рюкзаку і на полиці, і гроші, і дерева не вирубують, але… вони не пахнуть…

Ця нова інтернет залежність дорослих людей – реальність така реальна, така солодка, така прекрасна. Це бункер, де затишно, цікаво і весело. Там можна бути щасливим і реалізованим.

Можна бути черепашкою, не вилазячи з броні, щоб не піддавати себе небезпеці зовнішнього світу. Ця реальність – наша утопія. Хоча і «анти».

Інтернет залежність від реаліті – шоу

Телевізійні проекти з позначкою «реаліті» завжди користувалися винятковим успіхом у глядачів. Чи не в кожному будинку прикипали очима до екранів телевізорів, щоб підгледіти за життям інших.

Те, про що колись тільки здогадувалися, випадково бачили у вікно або підслуховували, зараз стало цілком очевидним. Глядачі, здається, свято вірили у правдивість того, що їм показують, що сценарію немає, а програми пише саме життя.

Деякі з старшого покоління досі так думають: їм показують записані судові справи з захоплюючим сюжетом, ворожки розслідують загадкове вбивство, а холостяк знаходить любов всього свого життя.

Робочого матеріалу для цих проектів завжди вистачало: спочатку манили легкі гроші, а згодом – банальне бажання слави. І хоча реаліті – шоу ще тримають свої позиції, можна припустити, що вони вже дихають на ладан.

Нова реальність виховала нове покоління, якому потрібні нові шоу. Телевізійний формат не зможе вгамовувати апетити аудиторії. Їм уже мало просто спостерігати за життям незнайомої людини. Їм хочеться підглянути за знайомими, та ще й себе показати. Пасивного спостереження недостатньо, кожен хоче бути в гущі подій.

І ось вона, панацея – її дарує нова реальність – соціальні мережі. Новий формат реаліті – шоу. Тільки от якого він формату – неясно. Американські журналісти розглядали теорію, що Facebook був ідеєю ЦРУ. Адже навіщо збирати інформацію про людей, якщо ті самі принесуть на блюдечку.

Втім, більшість сприймає соціальні мережі в розважальному ключі, не замислюючись про небезпеку і наслідки, не думаючи що розвивають  інтернет залежність дорослих людей.

Нова реальність має шалений ритм, вона оновлюється з кожним кліком, за нею не встигнути, якщо хоч на хвилину поміняти статус на «оффлайн». Тому багато хто постійно намагається бути в мережі, вдома – з ноутбука, в дорозі – з телефону, на роботі чи в університеті – з планшета. Головне – не зникати з нової реальності.

Соціальні мережі породили нове явище в інформаційному просторі – зараз чи не кожен Інтернет-користувач став репортером, новим журналістом, який не ставить метою прожити життя, а намагається зафіксувати її на фотографії або короткій текстівці.

На музичних концертах іноді доходить до абсурду – значна частина слухачів не дивиться на сцену, а тицяє в кнопки, твіти, постить фото в Facebook.

Це хворобливе бажання закарбувати все, що нас оточує, і стає основою для роздумів, що утворюється новий вид реаліті – шоу, де кожен з нас – його учасник.

У Twitter ми пишемо про свої думки, Вконтакте або Facebook легко простежити наші особисті дані, друзів і родичів, фотографії, захоплення, місця роботи, навчання тощо.

Туди ж або в Instagram ми охоче заливаємо особисті фотографії, читаємо під ними коментарі, ставимо  лайки – ну чим вам не привід відчути себе публічною особою, популярним учасником нового шоу.

У Ask.fm нас засипають питаннями – ось вам і нова форма прес-конференції. На Youtube постійно заливають свої відеорепортажі любителі. Блогери пишуть свої суб’єктивні нежурналістські репортажі – так звані зразки нових медіа.

Часто офіційні видання поширюють неправдиву інформацію, посилаючись на пости в соціальних мережах. Є навіть ресурси, що спеціалізуються виключно на фейкових новинах.

Все це частини великої, найбільшої у світі нової програми, нового реаліті – шоу, де сховатися майже неможливо, де розгорнуті всі книги, де стіни зі скла  де, щоб дізнатися про людину особисту інформацію, потрібно кілька кліків.

 

Інтернет залежність дорослих людей не усвідомлюється в повному форматі. Ми всі граємо в цю гру, не знаючи ім’я ні режисера, ні сценариста.

 

Приватності немає

Існує міф про анонімності в Інтернеті. Це породило навіть цілу поведінкову реакцію серед користувачів мережі – безвідповідальність за свої дії, впевненість у своєму віртуальному всемогутність і вседозволеності.

В Інтернеті кожен може бути як ангелом, так і демоном, міняти маски, образи, погрожувати кривавою розправою або обіцяти золоті гори, інкрустовані діамантами. Мережа створила свій специфічний гумор, сленг, героїв і навіть цілий міфологічний світ з тролями та іншими цікавими істотами.

Але найважливіше те, що серед цих, зазвичай молодих, користувачів атрофується відчуття відповідальності за свій «базар». Образити кого-то в мережі – раз плюнути за попутним вітром. Мало хто вірить в наслідки за свої дії в мережі.

Ніхто не цікавиться правилами користування, елементарної безпекою. До нас, як і багато іншого, уявлення про Інтернет – павутині доходить в спотвореному вигляді, і ми занадто просто в ній плутаємося, і не віримо, що існує загроза у вигляді отруйних павуків – вбиває інтернет залежність дорослих людей.

Зараз більшість соціальних мереж під час реєстрації вимагають номер мобільного рахунку. В анкеті користувачі вказують не тільки свої ім’я та прізвище, а також інші особисті дані.

Скласти досьє на людину, зареєстрованого в соціальній мережі не складно. Можна дізнатися, де він найбільш часто буває, з ким спілкується, з ким зустрічається або заміжня. Приватності немає. Немає і  анонімності, в яку досі наївно вірять багато Інтернет-користувачів.

Соціальні мережі – просто рай для шахраїв, злочинців та збоченців. Спам, розширення неправдивої інформації, віруси, пропаганда і реклама, викрадення кодів і паролів – це лише дрібка з переліку того, чим займаються кібер – злочинці.

Самий елементарний приклад: ви пишете, що їдете на відпочинок в своєму блозі, і грабіжник знає, що ваша квартира порожня. Педофіли в соціальних мережах і на сайтах знайомств отримують взагалі повну волю для дій.

Втім, ті ж шахраї неодноразово обчислені міліцією за допомогою соціальних мереж.

 

Реаліті – шоу, в яке перетворилася наше життя, дало багато козирів і правоохоронним органам, і злочинцям. Питання в тому, хто швидше витягне картку.

 

Як бути?

Інтернет залежність дорослих людей і нова реальність поступово витісняє стару. І ми забуваємо, що вона – єдина справжня. Втім, якщо ми рано чи пізно все таки навчимося безпечно користуватися Інтернетом, щоб не потрапити на чийсь гачок, то повернути відчуття справжньої неповторною життя, швидше за все, буде пізно.

Просто не буде сил насолоджуватися моментом – рука потягнеться, щоб запам’ятати його і опублікувати на своїй сторінці.

 

Не потрібно робити зі свого життя реаліті – шоу!

Заради чого? Щоб відчути себе щасливим?

Комусь потрібним, значущим, цікавим?

Щоб не відчувати себе самотнім, тому що завжди серед тисячі друзів хтось буде світитися онлайн?

Навіщо ж так болісно виставляти своє життя напоказ, коли його потрібно просто прожити.

Підсумок.

1. Чи була корисною інформація на батьківських зборах?
2. Що для вас було новим?
3. Що не сподобалося?
4. Які питання хотіли б обговорити на наступних батьківських зборах?
5. З яких питань бажаєте виступипи на батьківських зборах?

 

 

 

Будьте щасливі!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Будьте щасливі!

 

 

 

 

Батьківське ставлення до дитини.

Поняття батьківського ставлення має найбільш загальний характер і вказує на взаємний зв'язок і взаємозалежність батьків і дитини.

 Оптимальна батьківська позиція відповідає вимогам адекватності, гнучкості й прогностичності.

 Адекватність батьківської позиції може бути визначена як уміння батьків бачити і розуміти індивідуальність своєї дитини, помічати зміни, що відбуваються в її душевному світі.

 Гнучкість батьківської позиції розглядається як здатність перебудови, впливу на дитину впродовж її життя.

 Прогностичність батьківської позиції означає, що не дитина повинна вести за собою батьків, а навпаки, стиль спілкування дітей має випереджати появу нових психічних і особистісних якостей дітей.

 У дисгармонійних сім’ях, там, де виховання дитини набуло проблемного характеру, досить чітко виявляється зміна батьківських позицій.

 Існує спроба описати виховання в сімї через ті ролі, які виконує дитина.  Роль- це набір шаблонів поведінки по відношенню до дитини в сімї, сполучення почутті, очікувань, дій, оцінок адресованих дитині дорослими.

 Найпоширеніші ролі дітей:

• «цап-відбувайло» (об’єкт для прояву взаємного невдоволення подружжя-батьків);
• «мазунчик» (турбота і любов надмірно перебільшені);
• «примиритель» (дитина змушена відігравати роль дорослого, усувати подружні конфлікти);
• «бебі» (з обмеженими правами);
• «дитина-тягар»;
• «дитина-раб»;
• «дитина-коханець» (самотня мати заплутує дитину в тенетах своєї любові);
• «дитина як зброя» (у боротьбі із чоловіком);
• «заступник чоловіка» (від дитини вимагають постійної уваги).