"Бенчмаркінг – основа забезпечення конкурентоспроможності підприємства"

Тема 5. Бенчмаркінг – основа забезпечення конкурентоспроможності підприємства.  1. Методики оцінки конкурентоспроможності продукції2 Методики оцінки конкурентоспроможності підприємства3. Методи оцінки конкурентного положення підприємства на ринку

Термін “конкуренція” з лат. concurrentia означає - змагання, суперництво. Дослідження проблеми конкуренції й конкурентноздатності до 90-х років минулого століття в Україні не мало необхідності. Термін “конкуренція” не застосовувався в радянській економіці. Це поняття сполучалося з анархією, хижацькими методами, і важкими соціальними наслідками.

Перші найбільш цілісні теоретичні положення про рушійні сили конкурентної боротьби з'явилися лише у середині XVIII сторіччя. У цілому, до середини XX в. сформувалися загальні уявлення про суть конкуренції і її основних рушійних сил, що виразилися в постулюванні чотирьох класичних моделей: досконалої (чистої) конкуренції; монополістичної конкуренції; олігополістичної конкуренції; чистої монополії.

Модель досконалої конкуренції, теоретичні засади якої заклав А. Сміт, повністю виключала будь-який свідомий контроль над ринковими процесами. Координуючим елементом в його теоретичних положеннях постає цінова система в абсолютно децентралізованій економіці. Подальший розвиток теорії абсолютної переваги здійснив Давид Рікардо, який побудував модель досконалої конкуренції та описав як функціонує така система в довгостроковій перспективі. Для умов, які розглядав вчений, принциповим є те, що ціни складаються лише під дією попиту та пропозиції в результаті конкурентної боротьби. Представники неокласичної політекономії, намагаючись повніше розкрити економічні механізми функціонування ринку, створили більш адекватні реальній дійсності моделі монополістичної, олігополістичної конкуренції та чистої монополії.

Згідно Закону України «Про захист економічної конкуренції», “економічна конкуренція – це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку” .

Наукові підходи до визначення сутності поняття “конкуренція”Вчений. Визначення поняття “конкуренція”Азоєв Г. Л., Зав'ялов П. С., Райзберг Б. А.  Економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між виступаючими на ринку підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різноманітних потреб покупців. Кіперман Г. Я. Процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби виробників і постачальників при реалізації продукції, економічне суперництво між відособленими товаровиробниками або постачальниками товарів (послуг) за найбільш вигідні умови збуту. Макконнел К. Р.,Брю С. Л. Наявність на ринку більшої кількості незалежних покупців і продавців, та можливість для них вільно входити на ринок і залишати його. Маршалл А. Змагання однієї людини з іншими, особливо при продажу або купівлі чого-небудь. Спірідонов І. А. Економічний процес взаємодії, взаємозв'язку й боротьби між виступаючими на ринку підприємствами з метою забезпечення кращих можливостей збуту своєї продукції, задоволення різних потреб покупців й одержання найбільшого прибутку. Перцовський Н.І. Процес управління суб'єктом власними конкурентними перевагами для досягнення своїх цілей у боротьбі з конкурентами, за задоволення об'єктивних або суб'єктивних потреб у межах законодавства або в природних умовах. Фатхутдінов Р. А. Змагання господарюючих суб'єктів, коли їхні самостійні дії ефективно обмежують можливість кожного з них односторонньо впливати на загальні умови обігу товарів на відповідному товарному ринку. Юр'єва Т. В. Змагання між товаровиробниками за найбільш вигідні сфери вкладання капіталу, ринки збуту, джерела сировини.

Відмітними рисами сучасного трактування економічної конкуренції є:цивілізований, легалізований характер цієї боротьби;подібність (взаємозамінність) товарів, виробники яких втягнені у конкурентну боротьбу;обмеженість можливостей кожної з конкуруючих сторін впливати на умови обігу товарів на відповідному ринку внаслідок самостійних дій інших сторін;ідентичність або наближеність потреб цільових груп споживачів, стосовно яких точиться конкурентна боротьба;спільність, тотожність мети, заради якої виникає це суперництво.

Конкуренція як економічна категорія

Методи оцінки конкурентоспроможності продукції використовуються для обґрунтування різних поточних рішень: комплексного вивчення ринку і вибору напрямів діяльності підприємства;розробки заходів щодо підвищення конкурентоспроможності продукції;оцінювання перспектив продажу конкретних виробів і формуванні структури продажів;контролю якості продукції;установлення цін на продукцію;атестації продукції.

В економічній науці для оцінки конкурентоспроможності продукції використовуються різні методи та підходи: диференціальний метод; комплексний метод; змішаний метод.

де qi – одиничний параметричний показник конкурентоспроможності по і-му параметру (і = 1,2,3, ...,N);Pi – величина і-го параметра для продукції, що аналізується;Рi0 – величина і-го параметра, при якому потреба задовольняється повністю;п – кількість параметрів. Розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності ведеться за формулою:

де qi, qi − одиничні показники конкурентоспроможності по і-му технічному параметру. Розрахунок одиничного показника конкурентоспроможності проводиться за формулами:

де Інп − груповий показник конкурентоспроможності за нормативними параметрами;qні − одиничний показник конкурентоспроможності за і-м нормативним параметром Розрахунок групового показника за нормативними показниками проводиться за формулою:

де Ітр − груповий показник конкурентоспроможності за технічними параметрами;аі − вагомість і-го параметра в загальному наборі з п технічних параметрів Розрахунок групового показника за технічними параметрами (окрім нормативних) проводиться так:

де 3 − повні витрати споживача на придбання та використання товару;Зс − одноразові витрати на придбання продукції;Сі − середні сумарні витрати на експлуатацію продукції, що відносяться до і-го року її служби;Т − строк служби;і – рік. Повні витрати споживача визначаються:

де Сj − експлуатаційні витрати за j-ю статтею;п − кількість статей експлуатаційних витрат.

де ІЕП - груповий показник за економічними параметрами;В, В0 – повні витрати споживача відповідно до продукції, що оцінюється, та прикладу. Розрахунок групового показника за економічними параметрами проводиться за формулою:

Розрахунок інтегрального показника конкурентоспроможності за формулою: де К − інтегральний показник конкурентоспроможності продукції, яка вивчається по відношенню до виробу-прикладу.

До таких факторів можна віднести: Ступінь новизни товару. Символічні фактори, які розглядаються в розрізі суспільних норм. Додаткові фактори, які безпосередньо не відносяться до продукту.

інтегральний показник конкурентоспроможності, з погляду маркетингового підходу, за формулою: де І мн.п − інтегральний показник конкурентоспроможності аналізованої продукції щодо виробу-зразка;b − нормативно-кон’юнктурний коефіцієнт, що враховує відповідність нормативним параметрам, дотримання авторських прав і законодавчих рамок;І т.п − груповий показник технічних параметрів продукції;І е.п − груповий показник економічних параметрів продукції;f(t)− часовий фактор;f(s) − стимулюючий фактор.

Нормативно-кон’юнктурний коефіцієнт за нормативними параметрами обчислюють за формулою: де Qni − одиничний показник конкурентоспроможності за і−тим нормативним параметром. Часовий фактор f(t) відображає залежність рівня конкурентоспроможності від життєвого циклу товару, зміни переваг споживачів у випадку появи на ринку можливих нововведень. Стимулюючий фактор f(s) − функція відносини обсягу продажів у грошовому вираженні до витрат на стимулювання збуту.

Основні ідеї цієї моделі: орієнтація підприємств на створення і розвиток ключових факторів успіху, відсутніх у конкурентів;підприємство може і повинне створювати та підтримувати попит на продукцію з унікальними властивостями, які можуть формуватися як на стадії виробництва, так і на стадії розподілу та обслуговування; конкуренції щодо продуктів, які відзначаються використанням слабкості конкурентів та примхів споживачів, потрібно уникати через ненадійність та короткостроковість існування конкурентних переваг такого типу.

Км = Я : Ц, де Км − показник конкурентоспроможності товару;Я − показник якості товару;Ц − показник ціни товару.

Декілька підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємства, основними з яких є:метод, що заснований на теорії ефективної конкуренції;підходи до оцінки конкурентоспроможності підприємства, які пов’язують її рівень з показниками якості (конкурентоспроможності) продукції, що випускається;методи, засновані на теорії конкурентної переваги;метод бенчмаркінгу;методи, що засновані на методиках комплексної оцінки фінансово-господарської діяльності підприємства та ін.

Вчений М. Портер виділяє два види конкурентних переваг: зовнішню і внутрішню.

Розрахунок частки ринку виконують за допомогою такої методики: де Чік (Чів) − частка ринку і-го підприємства, розрахована за кількістю (загальною вартістю) реалізованої продукції;Кі і Ді. − відповідно кількість і ціна продукції, реалізованої і-го підприємством;Пі − обсяг продажу і-го підприємства;п − кількість підприємств, які функціонують на цьому ринку.

Для оцінки рівня протидії конкурентів у боротьбі за ринкові ніші використовують показник концентрації, який характеризує рівень концентрації виробництва в галузі та визначається таким чином:де П1 = max {Пі}, для всіх і = 1− п ;П2= max Пі {Пі / П1}, для всіх і = 1 −(п−1);П3 = {Пі / П1, П2}, для всіх і = 1− (п−2);П4 = max {Пі / П1, П2, П4}, для всіх і = і − (п−3);п − кількість організацій, які реалізують продукцію заданого асортименту.

Індекс Херфіндала як суму квадратів ринкових часток конкурентів:де Іх − індекс Херфіндала (0<І <1);Чів − частка і-го підприємства в загальному обсязі продажу продукції заданого асортименту.

Індекс Розенблюта Ір: Він враховує номер підприємства, отриманий на основі ранжування часток від максимуму до мінімуму (і).

Метод, заснований на теорії ефективної конкуренції. В основі методу лежить оцінка 4-х групових показників або критеріїв конкурентоспроможності.

Перша група − показники, що характеризують ефективність управління виробничим процесом, економічність виробничих затрат, раціональність експлуатації основних фондів, досконалість технології виготовлення товару, організацію праці на підприємстві. Друга група − ефективність управління оборотними коштами, незалежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, здатність підприємства розплачуватися за свої борги і можливість стабільного розвитку підприємства в майбутньому.

Третя група − показники, які дають уяву про ефективність управління збутом і просуванням товару на ринку засобами реклами і стимулювання. Четверта група − показники конкурентоспроможності товару.

Розрахунок критеріїв і коефіцієнтів визначається за формулами середньозваженої арифметичної: Кп/п = 0,15 Еп + 0,29 Фп + 0,23 Ес + 0,33 Кт ,де Еп − значення критерію ефективності виробничої діяльності підприємства;Фп − значення критерію фінансового стану підприємства;Ес − значення критерію ефективності організації, збуту і просування товару на ринку;Кт − значення критерію конкурентоспроможності товару.

Еп = 0,З1 В + О,19 Ф + 0,40 Рт + 0,10 П ,де В − відносний показник витрат виробництва на одиницю продукції;Ф − відносний показник фондовіддачі;Рт − відносний показник рентабельності товару;П − відносний показник продуктивності праці. Фп = 0,29 Ка + 0,20 Кп + 0,36 Кл + О,15 Ко, де Ка − відносний показник автономії підприємства;Кп − відносний показник платоспроможності підприємства;Кл − відносний показник ліквідності;Ко − відносний показник оборотності оборотних коштів. Ес = 0,37 Рп + 0,29 Кз + 0,21 Км + 0,13 Кр,де Рп − рентабельність продажів;_Кз − затовареність готовою продукцією;Км − завантаження виробничих потужностей;Кр − ефективності реклами і засобів стимулювання збуту.

Алгоритм розрахунку коефіцієнта конкурентоспроможності організації передбачає три поступові етапи. Етап 1. Розрахунок одиничних показників конкурентоспроможності організації та переведення показників у відносні величини (бали). Етап 2. Розрахунок критеріїв конкуренто-спроможності підприємства за формулами, наведеними вище. Етап 3. Розрахунок коефіцієнта конкуренто-спроможності підприємства.

Для аналізу конкурентоспроможності будується матриця виду:  де n – кількість підприємств;m – кількість показників;аij – показник j, що характеризує підприємство i.

У даній методиці використовуються такі показники: рентабельність активів; рентабельність інвестицій; рентабельність основних виробничих фондів; рентабельність продукції (робіт, послуг); фондовіддача; коефіцієнт оборотності оборотних засобів; коефіцієнт концентрації власного капіталу; коефіцієнт маневреності; коефіцієнт абсолютній ліквідності як найбільш твердий критерій платоспроможності.

Такою оцінкою може слугувати кут a між векторами, знаходиться з формули:  де `Ao. `Ai − скалярний добуток векторів. Що менше a, то ближче значення функції cos a до 1. Таким чином, якщо вектори спрямовані однаково, то cos a дорівнює 1.

Вони розраховуються таким чином: якщо зміни Aij відбуваються в більший бік і розглядаються як позитивне явище, тоді:rij = pj - kij (2.25),  якщо зміни Aij відбуваються в менший бік і розглядаються як негативне явище, тоді: rij = kij - pj (2.26),Що менше значення показника rij, то краще характеризує підприємство і показник j.

на основі матриці визначаємо показники конкурентоспроможності підприємства за формулою:   де Lij – оптимальний показник j по підприємству-лідеру. Величина Σ(bi) по підприємству і дасть показник конкурентоспроможності цього підприємства (Si). Що він менший за своїм значенням, то рівень конкурентоспроможності вищий.

Рейтинг підприємств за рівнем конкурентоспроможності розраховується таким чином:

Підприємства можуть сформувати такі групи:· орієнтовані на задоволення всього комплексу потреб і вимог споживача до товару (послуги);· спеціалізовані на задоволення специфічних потреб окремого сегмента («нішева спрямованість»);· нових конкурентів, що запланували вихід на ринок зі своєю аналогічною продукцією;· можливих конкурентів, що нині обслуговують інші ринки аналогічною продукцією, але поки що не планують освоювати досліджуваний ринок;· виробники товарів-замінників, що мають змогу витіснити основні продукти з ринку.