Беніто Муссоліні - біографія

БЕНІТО МУССОЛІНІБрунько Ярослав

Хто такий Б. Муссоліні?італійський політичний та державний діяч, фашистський диктатор Королівства Італія з 1922 по 1943 роки. Керував Національною-фашистською партією. Дуче Італійської соціалістичної республіки та Дуче італійського фашизму від запровадження Італійського союзу боротьби (італ. Fasci italiani di combattimento). У період правління Муссоліні було обмежено частину прав і свобод населення, установлено авторитарний режим у формі персональної диктатури. За його наказом на Сицилії була практично розгромлена мафія. Він сконцентрував значну частину влади у своїх руках як провідник, «дуче» (il duce) Фашистської партії, та спробував створити Італійську імперію (фактично — відродити давню Римську), яка була б у військовому союзі з Третім Рейхом. Поразка Італії у Другій світовій війні призвела також до втрати влади Муссоліні. У 1945-му його стратили італійські партизани. Як диктатор Італії та засновник фашизму, Муссоліні надихав та підтримував міжнародне поширення фашистського руху в міжвоєнний період.

Народився поблизу Форлі, в Предаппіо. Його батько Алессандро був ковалем, мати Роза — шкільною вчителькою. Його назвали на честь трьох відомих лівих діячів — мексиканського революціонера Беніто Хуареса, італійського соціаліста Андреа Коста та Амількаре Кіпріані. Як і його батько, Беніто став переконаним соціалістом, а пізніше марксистом. Мав брата Арнальдо, який став визначним теоретиком фашизму. Отримавши у 1901 році освіту вчителя початкових класів, 1902 року він емігрував у Швейцарію. Не маючи можливості знайти там постійну роботу, був арештований на 24 години за бродяжництво. Розпочинає навчання в університеті, захоплюється вченнями професора-соціолога В. Парето. Вивчає Ніцше, Шопенгауера, Штірнера та Жоржа Сореля. Згодом влада виселила його з кантону Женеви як небезпечного та політично підозрілого. Переїжджає в місто Анемас, де заробляє лекторською діяльністю.

Муссоліні порвав з соціалістами через їхню позицію щодо неприєднання Королівства Італія до Першої світової війни, що і стає початком його відходу від пацифістських позицій.

Спочатку він користувався підтримкою парламентських лібералів. З їхньою допомогою він запровадив жорстку цензуру та змінив виборчі методи так, що протягом 1925–1926 років зміг зібрати в своїх руках диктаторські повноваження та розпустити всі інші партії. Вміло використовуючи свій абсолютний контроль над пресою, він поступово побудував собі імідж «Провідника», людини, яка завжди має рацію та може вирішити всі проблеми політики та економіки. Італія швидко перетворилася на поліційну державу. З тими, хто намагався чинити йому опір, як, наприклад, соціаліст Джакомо Маттеотті, Муссоліні був безжалісний. Але його пропагандистський талант був настільки великим, що опозиції до нього майже не існувало.

Муссоліні й Гітлер в Мюнхені у 1940

У зовнішній політиці Муссоліні швидко перейшов від пацифістського антиімперіалізму до крайньої форми агресивного націоналізму. Одним із перших прикладів цього було його бомбардування Корфу 1923 року. Після того він успішно встановив маріонетковий режим в Албанії та завоював Лівію. Його мрією було зробити Середземне море mare nostrum («нашим морем»).1935 року на конференції у Стрезі він допоміг створити антигітлерівський фронт, щоб захистити незалежність Австрійської республіки. Але його успішній війні проти Ефіопської імперії чинила опір Ліга Націй, і він був змушений шукати союзу з Третім Рейхом, який вийшов із Ліги 1933 року. Його активне втручання в Громадянську війну в Іспанії у 1936—1939-х рр. на боці генерала Франсіско Франко виключило будь-яку можливість примирення з Французькою республікою та Великою Британією. В результаті цього він мусив змиритися з нацистським аншлюсом Австрійської республіки та розділом Чехословацької республіки 1939 року. На Мюнхенській конференції у вересні 1938 року він виступав як поміркований політик, що прагне до миру в Європі. Але його «вісь» з Третім Рейхом отримала фактичне підтвердження у вигляді «Сталевого пакту» з Гітлером у травні 1939 року. Явно будучи підпорядкованим партнером, Муссоліні після 1938 р. вслід за нацистами запровадив расову політику, яка призвела до переслідування євреїв та створення системи апартеїду в Італійській імперії.

25 квітня 1945 року Муссоліні погодився на переговори з лідерами італійського партизанського руху, за посередництва архієпископа Міланського. Партизани заявили Муссоліні, що як він визнає свою поразку, то зможе розраховувати на справедливий суд, але не визнали за ним права виставляти будь-які попередні умови. Дізнавшись у той же час, що німці погодились на капітуляцію своїх військ в Італії навіть не повідомивши його, Муссоліні перервав переговори.25 квітня Комітет Національного Звільнення ухвалив остаточне рішення щодо Муссоліні та віддав наказ стратити його відразу після схоплення. Разом із Бомбаччі та Кларою Петаччі 26-го Муссоліні прибув до Комо, де затримався на якийсь час, що мало фатальні наслідки. Саме за час затримки італійська прикордонна охорона перейшла на бік партизан. Муссоліні спробував пройти партизанський кордон переодягнувшись у нацистську форму. Але за кілька хвилин, поблизу Донго, колона нацистів була зупинена 52-ю гарібальдійською партизанською бригадою. Муссоліні був упізнаний і затриманий.28 квітня, безпосередньо перед тим, як війська Альянсу досягли Мілана, Муссоліні разом зі своєю коханкою Клареттою Петаччі був страчений комуністичним партизанським загоном. Їх розстріляли на місці разом з 16-особовим ескортом. Розповідали, що Кларі Петаччі партизани запропонували свободу, але вона з гордістю відповіла, що хоче розділити долю коханого. Тіла страчених були вкинуті у вантажівку та доставлені до Мілана. Наступного дня тіла були вивішені в Piazzale Loreto (Мілан) разом з тілами інших фашистів, на плюндрування натовпові. Після того тіло Муссоліні було перевезено до Предаппіо та поховане у фамільній каплиці.