"Бережи українське – носи вишиванку!"

Бережи українське – носи вишиванку!

Україна                               

Народе мій, краяни і краянки!

Плекаймо паросток зелений навесні,

Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки

І стоголосо лине пісня, по землі.

 Діти

1. Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю

Вишиванками прославляють.

 

2. Україно, вдягни вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Ії гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

 

3. Україно, носи вишиванку,

В будні і свята носи.

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси.

 

4. Я рідний край та мову солов’їну

У вишивку свою вплела, в нитки.

Я прославляю рідну Україну,

Яскраві вишиваючи квітки

 

5. Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

 

6. Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.

 

7. Вишиванка – писанка чудова,

Звізда ясна, співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

8. Моя вишиванко, червона калино,

Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.

Моя вишиванка – душа України

І зірка яскрава для дочок – синів.

 

Пісня «Вишиванка»

Ведуча і Україна

    Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну й порядок, поляки – здатність до торгівлі, італійські діти – хист до музики… Обдарувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

• Хто ти? І чому така сумна?

• Я – Україна, а сумна, бо стогне моя земля…

• Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю, чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла йти, але Бог зупинив її.

• Зачекай. Є в мене неоцінений дар, який прославить твій народ на цілий світ. Відсьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш плуг – і заколоситься на ваших полях жито – пшениця. У хаті твоїй буде панувати краса й затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Усе це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили й бажанню працювати заради власного добробуту.

Прийняла з вдячністю дівчина божий дар і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, котрі присвятили себе мистецтву народної вишивки.  

Дівчина

Вишиванка — краля!

Пишна, загадкова.

Означає кожна

Ниточка в ній слово.

 

Перша вам розкаже

Про тепло долоні,

Що стелила рясно

Хрестики червоні.

 

Друга нитка — чорна

Жалібно озветься

Про дівочі сльози,

Материнське серце.

 

А зелена скаже

Про долю-стежину,

Що проклала мати

Голкою дитині.

 

Жовта проголосить

Про величність сонця,

Про життя багатство,

Про рясне колосся!

 

Голубий моточок

Стиха прошепоче

Про волошки в полі

Та кохані очі.

 

Не важливий колір —

А важливе слово.

Вишивай не хрестик,

Вишивай розмову.

 

Мама і син

Син

Вишийте, мамо, сорочку,

В рідній моїй стороні.

Гори там виший рядочком,

Вишні рясні при вікні.

Хрестиком виший, матусю,

Рідні сади і поля.

А я і у сні повернуся

Вранці стрічать солов'я.

 

Вишийте, мамо, сорочку,

Вишийте в ріднім краю

Згадку про ласкаві очі,

Спогад про ніжність свою.

 

Будуть роки пролітати

Вдаль за життєву межу.

Вишиту шовком сорочку

Я у душі збережу.

Мама

Вдягни, дитино, рідну вишиванку

І українцем йди у білий світ.

Дивуйся світу в росянім серпанку

Й люби цю землю вже з дитячих літ.

А щире й рідне українське слово

Ти гордо через все життя неси.

Живи активно, гідно, веселково

І милостиню в ката не проси.

Вдягни, дитино, рідну вишиванку

І з чистим серцем в білий світ іди.

Вона зігріє сонцем на світанку

І оберегом стане від біди.

 

Пісня «А сорочка мамина»

 

Дівчина

Сорочку-вишиванку

До самого світанку

Вишивала дівчина в сиву давнину.

Схрещувались ниточки,

Розквітали квіточки:

Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Стало все барвистеє.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

Барви кольорові:

Зелень – то діброви,

Молодість, надія, злагода і мир;

Жовтий – то колосся,

Й плодовита осінь,

І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

 

Дівчина

       Довгими осінніми та зимовими вечорами збирались дівчата на вечорниці і вишивали. Скільки дум передумалось за ті вечори, скільки разів мріяли про того, хто носитиме ту сорочку.

        Сидячи над сорочкою чи хустинкою протягом кількох днів або й тижнів, дівчина чи жінка багато передумували про того, хто її носитиме, про нього і про своє життя. Ось чому ці вироби мають не лише ужиткове, а й символічне значення: їх вишивають і дарують не будь-кому, а людині особливо близькій.

Юнак і дівчина

Юнак

Виший, кохана, сорочку

Хрещеним барвінком зеленим.

В гарячих вечірніх загравах

Виший сорочку для мене.

Дівчина

Вишию, милий, сорочку

Свіжим прозорим світанком,

Білим вишневим суцвіттям,

Зоряно-квітним серпанком.

Юнак

 Виший, кохана, сорочку

 Небом блакитним весняним,

 Цвітом очей своїх синіх,

 Заходом сонця багряним.

Дівчина

Вишию, милий, сорочку

Квітами маку й калини,

Плетивом чорно-червоним,

Духом моєї Вкраїни.

Вишию, милий, сорочку.

Ти її будеш жаліти?

І у холодній розлуці

Душу у ній свою гріти?

Юнак

Виший, кохана, сорочку,

Бо як у світ я полину,

Буду її зберігати —

Пам'ять про тебе єдину.

 

Пісня «Вишиваночка»

Дівчина

Якби я вміла вишивать,

Розшила б я дніпрові зорі,

Щоб їх тобі подарувать —

Якби я вміла вишивать!

Якби я вміла малювать,

Намалювала б ніжні маки,

Щоб їх тобі подарувати —

Якби я вміла малювать!

Благословенні ми життям,

Козацький маєм хист і вдачі.

Під кольоровим вишиттям —

Серця нескорені, гарячі.

Дівча розчісує косу,

Є святість в ніжнім силуеті.

Ми українці — і красу

Несемо по земній планеті.

Ми, українці, нація прадавня,

На цій Землі — багато тисяч літ.

Культурою й традиціями славна,

І багатющий в нас духовний світ.

В нас звичаї свої, неписані закони,

По них пізнає українця вся земля.

Своє світосприймання й заборони

Як і свої ліси, річки й поля...

Свої казки, легенди і повір’я,

Дотепні жарти і слова ясні,

Своя хатина біла і подвір’я,

І неповторні, трепетні пісні.

Усе, що є в нас, в праці здобували,

Пройшли дорогу в світі нелегку.

Та завжди хлібом друзів зустрічали

На вишитому шовком рушнику...

Народ цінує землю цю єдину,

В якій коріння наше з правіків.

Вітчизну любить і свою родину,

Бо тут народжений й життя прожив.

 

Пісня «Україна Вишиванка»