Бесіда на тему: "Наше рідне місто"

Наше рідне місто- Шепетівка

У кожної людини рідний край - місце, де вона на­родилась, живе і працює. Для нас рідний край - Шепетівщина, прадавня слов’янська земля.

Мальовничий цей куточок розташований у північній частині нинішньої Хмельниччини на відро­гах Волино-Подільської височини.

Існує кілька переказів та легенд щодо походжен­ня назви нашого міста Шепетівки. Можливо від першого поселення Шепота, а може від шепотін­ня довколишніх борів, а може від шипіння води в мінеральних джерелах, які знаходились на тери­торії міста.

В XIV-XV ст. територія теперішнього Шепетівського району переходить під владу литовських князів. Існує версія, що назва міста походить від литовського слова «шепот», яке перекладалося як «болото», що більш характерно для даної місце­вості. Є і ще одна версія. Польський історик Тадеуш Отецький у своїй праці «Волинь у відношенні' статистичному, історичному та археологічному» висловлює припущення, що це містечко колись було власністю родини Шепетівських, але своє припущення не підтверджує конкретними даними.

На території міста Шепетівки знаходили давньо- історичні пам’ятки епохи міді і бронзи, які відно­сяться до н.е. Поблизу залізничної станції, де те­пер зіп’ялися в небо міцноплечі опори електропе­редач, ще височать кургани, насипані людьми тих давніх часів. Підчас дослідження курганного мо­гильника в урочищі Гусецькому знайдено скарб доби бронзи.

Починаючи з І тисячоліття до н.е., у межах розта­шування Шепетівки жили землеробські племена, які вступили в смугу раннього залізного віку. Про це свідчать кургани скіфо-сарматського періоду. В І-ІV столітті н.е. територію сучасної Шепетівки населяли племена південно-західної групи східних слов’ян. Осідали наші предки на схилах берегів річок або озер. Сліди пожеж та руйнувань схиля­ють до думки, що тутешні ранньослов’янські по­селення знищені пришельцями-аварами - наро­дом тюркського походження.

У давньоруський період Погориння, до якого вхо­дило і стародавнє поселення, що започаткувало Шепетівку, вже було густо заселеним. У ХІІ-ХІІІ сто­літтях воно досягло значного економічного розвит­ку, але у 1241 році на наші землі ринули татаро- монголи і на кілька століть відкинули життя сло­в’ян назад.

Визволення українських земель від монголо-та тарського ярма розпочалося відносно рано. Його очолили князі Литовської держави.

Перша згадка про Шепетівку датується 27 черв­ня 1594р. в «Отрывке из кременецких городских и земских книг 1593-1597 гг. хранящихся во Вре­менной комиссии для разбора древних актов» (№449, лист 17). В кінці XVI ст. Шепетівка належить Андрію Ждярському і входить до Кременецького повіту Волинського воєводства. Друга письмова згадка датована 1 вересня 1594 р. (Архив Юго-Западной  России, т. 1,46. Акты об экономических и юридических отношениях крестьян в ХУІ-ХУІІ вв, 1488-1795 гг, д.241). У XVI ст. Шепетівка нічим не відрізнялась від інших волинських містечок. В ньо­му існувала община, був млин. В 1629 році податки сплачували 128 димів (будинків), а в 1631 році вже 168. Ремісників, об'єднаних у цехи, чоботарів, бочкарів, кушнірів, гончарів налічувалось 22 чоловіки.

У 1650 р. село Шепетівка стає містечком і належить князю Володимиру Домініку Заславському. Це вид­но із акта від 1650 року; в якому вказані дані, взяті із присяжних свідчень про кількість міст і сіл, які підля­гають до оплати «подимного» податку. «В числе сих поселений указана и Шепетовка...» (Архив Юго-За­падной России т.2 и 7, ст. 480). Як свідчать деякі джерела XVI ст. Шепетівці було надано Маг­дебурзьке право (документами це не підтверджуєть­ся).

Невтішними сторінками значаться в історії Шепе­тівки ті часи. Не раз її спустошували татарські роз­бійники, а в 1649 р. у попелище перетворили місто польсько-шляхетські загони белзького воєводи. Тут залишилося, як значиться в податних описах за 1650 рік, всього три будинки. Для міста настав період занепаду.

На протязі 50-60-х років XVII століття, після захоп­лення турками Кам’янець-Подільського воєводства, турецько-татарські розбої на Південній Волині зно­ву почастішали. Ординці хижими зграями никають по краю, виловлюють в ясир людей. В результаті Шепетівка зовсім зникає як поселення і відрод­жується лише в кінці XVII- на початку XVIII століття.

Саме в той час змінюється власник Шепетівки .Ним стає князь Любомирський, що одружився на княжні Теофілі Заславській, рідній сестрі князя Олександ­ра.

Музей М.Островського

Візитка міста – краєзнавчий, відомий в усьому світі, музей письменника М.О. Островського. Музей має оригінальну конструкцію. З зовнішньої сторони відсутні гострі кути, так як самий верхній поверх будівлі, третій, має вигляд надзвичайно великого червоного кільця, яке стоїть на п’яти стовпах, ніби висячи у повітрі. Середній поверх, другий знаходиться назовні і являється звичайним оглядовим майданчиком. Нижній поверх, перший заглиблюється у штучний насип, на якому і стоїть цей музей. Насправді зовнішність музею вражає своєрідністю, тому, краще за все, кожному туристу побачити його на власні очі.

А всередині, музей Островського, похмуріший і сумніший, аніж ззовні, так як відображає і нагадує страшні і сумні радянські часи. Інтер’єр виповнено з чорного базальту.

Музей було відкрито 16 червня 1979 року. Його, як унікальну архітектурну споруду, у 1989 році було внесено до міжнародного каталогу «Музеї світу». Хоча тут і проводиться безліч виставок, місцевих свят, зборів юнацьких об’єднань, тематичних вечорів, та унікальна споруда досі не втратила свого першопризначення – збереження пам’яті про видатного радянського письменника Миколу Островського, автора безсмертної, відомої у всьому світі книги «Як гартувалась сталь». Саме йому присвячений увесь круглий зал третього поверху. Відвідувачі рухаються по колу, проглядаючи незвичну експозиційну виставку, побудовану у хронологічному порядку. Вона поєднує у собі детальну біографію письменника разом з трагічною історією СРСР. Частина експонатів розташована в оригінальних вітринах, що мають форму куба. Решта підвішені до стелі. Загалом, музей Миколи Островського нараховує близько 25 тисяч експонатів.

Ще однією пам’яткою міста Шепетівки є насаджений на стовп паровоз. «У м. Запоріжжі на одному з оборонних заводів у тупику знайшли списаний «паровик». Ним виявився танк-паровоз промислового типу серії 9П – 610 1949 року випуску. Але терміни підганяли, паровоз 9П – 610 терміново доставили в Шепетівку і одночасно з колієукладальником поставили на п’єдестал, знаючи заздалегідь, що паровоз і технічно, і історично не дійсний для користування, та й випущений заводом набагато пізніше описуваних у книзі подій».