бібліотечний урок на тему "Поетична екологія"

Юлія  Анатоліївна Тютюнник

Бібліотекар Моринського навчально-виховного комплексу

«Дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа                                   І-ІІІ ступенів» ім. Т.Г.Шевченка                                                             Звенигородської районної ради Черкаської області

 

«Поетична екологія»

( виховний захід для учнів середніх класів)

 

 

Мета: навчити дітей любити та поважати природу, виховувати бажання охороняти та примножувати її багатства і красу художніми творами письменників.

 

/ У класі, де проходить захід, столи поставлені півколом. На кожному з них ваза з квітами та свічка в підсвічнику/

 

 

/ звучить музика П.Чайковського «Вальс квітів»/

 

 

Світ прекрасний навколо тебе –

Сонце ясне і синє небо,

Птахи і звірі, гори і ріки –

Нехай він буде таким навіки.

Нехай людина добро приносить,

Бо світ навколо любові просить.

     А.  Потапова

Бібліотекар:

   Рідна природа… Мабуть, немає в світі іншої теми, що так хвилювала б людські душі. Людина – дитя природи. Людина і природа… Філософи, поети, художники усіх часів і народів віддали данину цій вічній і актуальній темі. Та ніколи вона не стояла так гостро, як у наші дні, коли загроза екологічної кризи, а може й катастрофи, нависла над людством і проблема екологізації матеріальної і духовної діяльності людини стала життєвою необхідністю.

         Немає в світі кращої землі, ніж наша Україна! Ми любимо її родючу землю, води Чорного моря, зелені верховини Карпат, тихі озера, розлогі ниви, темні діброви, швидкі річки. Любимо тебе, Україно, наш тихий земний раю!

      Любі діти! Кожну хвилину, кожну мить ви спілкуєтесь з навколишнім світом. І. мабуть, встигли помітити; все, що вас оточує, перебуває в нерозривному взаємозв’язку; живі організми повністю залежать від неживої природи. Та й у самій живій природі все пов’язане одне з одним.    Природа, як поранений птах, кричить, благає нас допомогти їй. «Берегти природу – означає берегти життя», - у цих словах закладено глибокий зміст, адже кожен із нас – це часточка всього живого на Землі, бо вона – наш спільний дім.

Учень 1 :

Всією душею, всім своїм серденьком

Люблю тебе, рідний край, земленько рідненька,

І вас люблю, гори, ліси та гайочки,

І вас, ріки повноводні, маленькі струмочки…

Бо в тих ріках і струмочках – в чистій тій водиці –

Бачу тебе, рідний краю, дорога землице!

  Бібліотекар.

        Всі ми пам’ятаємо дорогий серцю куточок природи; бабусин вишневий садок, безкрає поле з волошками,  ставок з качками, пахощі скошеної трави, лелечине гніздо, лісову галявину. Велику радість завжди викликає у людини спілкування з природою. Вона – джерело натхнення і місце відпочинку, вона лікар і розрадник у тяжкі хвилини, вона дає все, що потрібно людині для життя.

   Тема краси природи здавна хвилювала художників і композиторів, учених і письменників і, мабуть, немає жодного поета, який не оспівував би красу квітки, річки, неба, дерева, птаха, гір, долин, усього того що є у храмі природи.  Тож сьогодні ми познайомимося з лірикою, в якій звучить гімн красі природи, - екологічною поезією. Любов до рідної землі, її природи є тим глибинним корінням, яке живить душу поета, читача, кожної людини. Сила, краса, неповторність і довговічність природи в непорушній гармонії її складових уражають багатьох поетів, викликають захоплення, яке вони й передають нам у своїх поетичних творах.

     Так чудово про красу України написав наш земляк, поет  Т.Г.Шевченко

Учень 2:

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

 Між ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна

повита красою,

Зеленіє, вмивається

дрібною росою.

Споконвіку вмивається,

Сонце зустрічає…

І нема тому  спочину

І краю немає.

      / лунає запис пісні у виконанні В.Толкунової «Ах, если бы Земля умела говорить»/

Учень 3: / читає вірш  Л.Костенко/

Цей ліс живий. У нього добрі очі.

Шумлять вітри у нього в голові.

Старезні пні, кошлаті поторочі,

літопис тиші пишуть у траві.

Дубовий Нестор дивиться крізь пальці

на білі вальси радісних беріз.

І сонний гриб в смарагдовій куфайці

дощу напився і за день підріс.

Багряне сонце сутінню лісною

у простір хмар показує кіно,

і десь на пні під сивою сосною

ведмеді забивають доміно.

Малі озерця блискають незлісно,

колише хмара втомлені громи.

            Поїдемо поговорить із лісом,

            а вже тоді я можу і з людьми.

   Учень 4:  / читає вірш М.Сингаївського/

Родинне

Якби не ви, мої ліси і луки,

Якби не ви, джерела поміж трав,

Я б мучився від ніжності й розлуки,

Я б від черствої спраги умирав.

         Хвала життю! Хвала джерелам чистим!

         Зеленим лукам, травам і лісам,

         Що гомоніли наді мною листом,

         Що цвіт землі давали небесам!

Що дарували голоси і тіні,

Що колисали душу і слова,

Що поруч з нами в помислі єдинім

Душа і пісня споконвік жива!

Бібліотекар. Поет підкреслює, що природа дає йому силу та натхнення, бентежить розум, збагачує душу.

Учень 5 . /читає вірш Оксани  Сенатович/

У сльоту, і в час негоди,

І в погоду, друже мій,

Серцем слухати зумій

Звуки рідної природи,

Звуки – дивні голоси

Незвичайної краси.

Чуєш, друже мій, розмови?

З вітром листя гомонить,

З сонцем – ниви і діброви,

І з озерами – блакить.

Розмовляють доли, води…

Стань, послухай, роздивись.

Мову рідної природи

Розуміти серцем вчись.

 

Учень 6.  /читає фрагмент із композиції Степана  Жука «Заглянь в природу»/

Безмежно з дитинства кохаю

Красу свого рідного краю –

Дніпра глубінь неозору,

Сосну в надвичір’ї прозорім.

І місяць у хмарках сріблястих,

І свіжість весняного рясту,

І синій промінчик волошок

В пшеничному морі колосся.

/ лунає запис пісні у виконанні Н.Яремчука «Найкраща музика – жива природа»/

Учень 7 / читає вірш   Петра Осадчука /

Послухай, як струмок дзвенить,

Як гомонить ліщина,

З тобою всюди кожну мить

Говорить Україна.

Послухай, як трава росте,

Напоєна дощами,

І як веде розмову степ

З тобою колосками.

Послухай, як вода шумить, -

Дніпро до моря лине,-

З тобою всюди кожну мить

Говорить Україна.

Учень 8 /читає вірш Я. Щоголіва/

В діброві

Колись від скрути й гаму я

Пішов в зеленую діброву

Послухать пісню солов'я

І древ таємную розмову.

Я сів під явора і став

В задумі тихо дочуватись,

Як мир перистий починав

Помалу з дупел підійматись.

Он чорний шпак співа в горі,

Зозуля голосно кукука,

Скриплять червоні снігирі,

В дубову кору дятел стука.

Щебече зяблика сім'я,

І сиза горлиця воркує;

Чудова ж пісня солов'я

Над всіми співами царює.

І не хотілося мені

Із царства тиші і покою

Вертатись в улиці курні

Й стрічатись з гамом і юрбою.

Бібліотекар. Вслухайтесь в рядки поетичних творів про красу природи, ми також зачаровуємося співом іволги, тихою березою над річкою чи почорнілим від осінніх дощів очеретом. Усе це неповторна краса України.

Учень 9 / читає вірш М.Братана/

Зачарування

Засинаю – івалга співає, прокидаюсь – іволга співа.

Не скажу. Що часто так буває. А протее хоч інколи бува.

Крізь будення з ношею свинцевою,

Крізь його марнот шумливий плин

Повіває запах чебрецевий

З подніпровських сонячних долин.

Світе красний,жадібно співаю, барви, звуки, пахощі слова.

Прокидаюсь – івалга співає, засинаю – іволга співа.

Бібліотекар. А тепер давайте послухаємо вірші українських поетів, у яких звучить тривога за стан довкілля, занепокоєння байдужістю деяких людей щодо ставлення до проблеми безпечного життя на Землі.

Учень 10 /читає вірш К.Піки/

Як тихо над краєм, а серце стривожено б'ється,

Земля промовляє, як їй нелегко живеться.

Від горя і болю давно перестала,

Бо в'їлися бомби, снаряди впилися, як жала.

      Виходить в дорогу в чудовім весільнім цвітінні,

       Збиває босі ноги посипане ядом каміння.

        Чудове повітря отруйним насичене газом,

         І дихати грудям все важче і важче щоразу.

Сплюндрована врода водою гнилою і сміттям,

Ледь видно природу під порваним сірим лахміттям.

В покраянім тілі пластами лежать хімікати,

Рубці затверділи, а їй же ще жить і кохати.

    Що буде – не знає, в тривозі заламує руки,

     Скрізь горе безкрає і всюди Чорнобиля муки.

     Напевне, загине, як зміни на краще не буде.

     Ви, мужні і сильні, під захист візьміть її, люди!

Учень 11 / читає вірш Л.Паниченко/

Природа просить: «Захистіть мене!»

Не з хомута підкова, а з дуги,

Усе на світі ясновидець бачить…

Тоді виходять ріки з берегів,

Коли Нептун в своїм безсиллі плаче.

В журбі зеленій завмирає ліс,

Як браконьєр націлиться на лося.

Благають верби сиві: «Зупинись!..».

Відвести чорну руку не вдалося,

З морської піни (наче бірюза)

Вже не виходить юна Афродіта, -

Потвора у мазуті виповза,

Багном і тванню рясно оповита.

Загроза в небі – в розпачі земне,

Тривожно стогнуть ріки, океани.

Природа просить: «Захистіть мене!», -

В надії до людини руки тягне.

       / звучить фонограмма пісні «Діти землі»/

Учень 12 / читає вірш В.Соколова/

Земля

Земля від роду і до роду

У спадщину передається.

Шануймо ж все на ній, що зветься

Так просто й коротко – природа:

І буйні трави, й тихі води,

І кожну квіточку в росі…

Щоб світ у всій своїй красі

Дістався і новому роду.

 

Бібліотекар. Спершу, аби зрозуміти, як важливо берегти природу, потрібно навчитися нею милуватися. любити її. Придивляйтесь до природи, прислухайтесь до її звуків, і вона відкриє вам чарівний і дивовижний світ, подарує надзвичайну красу. Краса природи має здатність робити людину доброю, співчутливою, турботливою. Завдяки красі серце людини стає м'якшим, добрішим.

Учень 13

Краса природи – справжнє диво,

Все неповторне і живе.

Де не поглянь – скрізь так красиво,

По небу сонечко пливе.

Навколо височіють гори,

Між горами дзюрчить вода.

А ліс зелений, наче море,

І всюди казка ожива.

    Бібліотекар. І цю красу нам з вами необхідно берегти, дарувати їй тільки любов і доброту. Людина, яка любить світ, ніколи не скоїть здочину, ніколи не образить і не скривдить. Творити добро можна тільки з душею, сповненою любов'ю.

Творіть добро скрізь і завше,

Бережіть природу, любі діти.

Я до цього все життя вас закликаю.

Хай байдуже ставиться до неї,

Той у грудях серденька не має.

Якщо його немає в грудях,

До природи він байдужим буде.

Пам'ятаймо це і я, і ти,

Маймо в серці зерна доброти.

Ці зернята будуть проростати,

Спів почуєте душі своєї.

Про природу станете ви дбати,

Вірним другом будете для неї.

    Цими рядками ми закінчуємо наш виховний  захід, Дякуємо за увагу.