виховний захід на тему " Пам'яті жертв Голодомору"

Бібліотекар

Тютюнник Ю.А.

 Пам’яті жертв Голодомору

 ( вмикається фонова мелодія М.Скорика «Свіча»)

1 В. :  82 роки минуло відтоді, як мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені голодомором. Наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс чималі страждання та смерть.

Читець:   

Голодна смерть, напевно, найстрашніша,

Вона повільна, довга і тяжка,

Жахлива і пекельна, найлютіша,

Бо зводить з розуму й така тривка…

А це ж було… і ніде правди діти,

Що заподіяли цю смерть більшовики.

Дорослі мерли, старики і діти –

Це геноцид кривавої руки.

Щоб наш народ, нескорений здолати,

Що прагнув волі і в борні стояв,

Його рішили в чорнозем загнати,

Щоб голову вже більше не підняв.

Вмирали сім’ї, вимирали села…

Бо все забрали, що народ зростив.

Статистика доволі невесела…

Мільйони більшовицький кат згубив.

А ті, хто вижив, будуть пам’ятати,

Як голодом морили чесний люд.

Бо ж пам’ять у народу не забрати…

Й не знищити, не змити, наче бруд.

Вона передалась нам генетично

Й живе у нас завжди, з маленьких літ.

І буде жити в Україні вічно,

Тож хай про це почує цілий світ!

( мелодія затихає)

2 В. : Очевидці говорять, що голод обмежувався українською територією, голодуючим українським селянам не дозволяли переходити або переїжджати до Росії. На кордоні з Росією стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України. Так само розстрілювали селян, які намагались врятуватися втечею через польський або румунський кордони.

   Радянське керівництво тривалий час не вживало заходів для полегшення долі мільйонів голодуючих. Купи зерна та картоплі, зібрані на залізничних станціях для вивезення до Росії, гнили просто неба. Але охорона не підпускала до них голодуючих селян. В окремих випадках люди, яких ще не зовсім залишили сили, наважувалися на штурм зерносховищ. Їх розстрілювали, щасливіших після арешту відправляли на ув’язнення, там принаймні, можна було поїсти! Часто навіть і сільських активістів, які допомагали реквізувати хліб, залишали помирати разом із іншими.

  Всю тактику штучного голодомору в усіх напрямках було детально продумано наперед, адже на той час, коли мільйони українців помирали з голоду, харчі інтенсивно викачували з України, насамперед, зерно, яке вивозили на експорт за кордон.

( звучить «Тривожна мелодія» «Смерть Валіде» із «Роксолани»)

1 В.: 1932-й рік… Того року урожай хліба був чималий, але прийшло розпорядження, що хліб роздали незаконно та почали забирати

з домівок усе, що знаходили. Шукали хліб усюди – розривали підлоги, печі, розкидали скирти соломи… Поступово насувався голод… Найбільшого розмаху голод сягнув після завершення роботи хлібозаготівельної комісії весною та влітку 1933 року. Першими, як правило, гинули чоловіки, пізніше – діти, і останніми – жінки. Але, перш ніж померли, люди часто божеволіли, втрачали своє людське єство. У багатьох місцевостях було зафіксовано випадки канібалізму. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей, і ще не народжених – у лонах матерів.

2 В.: Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові та не впізнало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Читець:                   Жила Вкраїна. Плакала, стогнала.

В селі весна повзе на ліктях,

Повзе по мертвих і живих,

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає зі стріх.

І  п’ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

(  «Тривожна мелодія» із «Роксолани» затихає)

( звучить мелодія М.Скорика «Свіча»)

1 В. : Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей – вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання та фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур’яном поросли подвір’я.

2  В.:

О діти, діти, ангели невинні!

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні

Своїх сердець і душ не віддасте.

Ви, не розцвівши, згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор.

Я ж бачу, як важкий достиглий колос

Схилився над голодними дітьми.

1 В. : Хто безневинно убитим зведе тепер смертельний лік? Їхня кривда кричить і ридає, і стогне. Вони гинули в муках – сотні тисяч, мільйони.

Читець:

Вплетіть, матусю, свічку в колосся

І запаліть, поставте на вікні…

Може, в цю пізню перемерзлу осінь

Сюди вернутись випаде й мені…

Може, і я в холодному тумані

Свою стежину в дім наш віднайду…

І зажевріють кетяги багряні

Калини, що зосталась у саду.

І запеклась кровавою росою,

Неначе спалах східної зорі,

Коли мене смертельною косою

Підняв безжальний голодний рік…

Насипте, мамо, пригорщу пшениці

І залишіть яріти на вікні.

Цей запах хліба… він і досі сниться,

Колоссям проростає у мені…

Я ним ніяк насититись не можу,

Крізь темний морок в розпачі кричу!..

Згадай про нас, заморених, мій Боже,

І запали вселенськую свічу…

( мелодія М.Скорика «Свіча» затихає)

( презентація на пісню «Молитва» О.Білозір )

1 В. :             Ця житня хлібина просолена зливами сліз,

Ці очі застигли, мов зорі в морозну погоду –

Земля кровоточить під пресом іржавих коліс,

Що тягнуть на цвинтар стареньку прогнилу підводу,

Притиснуту купою мертвих знекровлених тіл.

Ще дехто між ними ворушить сухими вустами…

Мороз роз’їдає зап’ястки, немов чистотіл,

На свіжих могилах ніяк не затягнуться шрами.

Скорбото моя нездоланна, мій жалю гіркий!..

Ніяк не загою тебе і ніяк не відмолю..

Потрошать вітри обважнілі тугі колоски,

Зерно засівають по кров’ю омитому полі.

Малесенька свічко, сльозися теплом і молись

За плач убієнних, за крики живих покаянні..

Заморені душі полями углиб розбрелись,

Немов поторочі, розтали у кволім ячанні.

Осквернена земле, в тобі наш почин і кінець,

І радощів тихих, і диких плачів суголосся!..

А місяць у небі парує, як теплий хлібець,

І пальці кістляві до нього шепочуть колосся.

2 В. : Світ мов би розколовся надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля – перевернутися від того, що це було на землі. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами та надіями. Ми, єдині спадкоємці всього, що було.

( звучить мелодія Моцарта  «Реквієм» )

1 В. : Життя людське – найсокровенніший дар Божий і кожне – дорожче над усі цінності землі та небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішніх, і грядущих, бо ми – люди. Ніколи не пізно покаятися і стати на шлях істини та любові, бо голоси мучеників із 33-го, що померли насильницькою жахливою смертю, волають до наших сердець і розуму, щоб сказати пекуче слово правди.

   Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдешнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

   Нехай в наших душах залишиться маленький вогник свічечки як спомин про тих, кого сьогодні немає серед нас, хто помер страшною смертю. Дай, Боже, щоб цього ніколи більше не повторилось!

Читець:

Щоб устав із могили Тарас

Й подививсь на Вкраїну навколо,

Заридав би, бо пекло у нас

Ще страшніше від пекла Миколи.

Скрізь голодної смерті коса

По містах лютувала і селах

Де поділася краю краса!?

Де поділася пісня весела?

У Кирилівці, де він зростав,

У обдертій, нетопленій хаті,

Похилилась, мов знята з хреста,

Над охлялими дітками мати.

В них забрали корову й воли,

Оборали город аж по хату,

Діда й батька на схід повезли,

Матір з дітьми лишили вмирати.

…. Погасила каганчик, лягла…

Не замкнула й на хвилю повіки,

У ту ніч, як уже півсела,

Усі троє заснули навіки.

( мелодія  затихає)

2 В. : Хай у кожному місті та селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед вічною пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед  образом Божим. Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла.

   На вшанування світлої пам’яті жертв голодомору в Україні 1932-1933 років оголошую хвилину скорботи.

( Хвилина мовчання. Звучить метроном)

1 В. : Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою та вільною долею нашого народу. Мільйони людей, які загинули у 1932-1933 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинитися у  часі та просторі. Про них пам’ятатимемо ми, хто вижив, їхні діти й онуки. Пам’ять про голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім живим на Землі.

( О.Гавриш пісня «Голодомор» з  відео )

   Дякуємо всім небайдужим, хто своєю присутністю вшанував пам’ять про мільйони безневинних жертв. Бажаємо всім вам здоров’я, душевного спокою та миру у великому домі, який зветься Україна!