Бінарний урок з алгебри та історії України для учнів 7-х класів з теми: "Від многочленів до перших київських князів "

Розроблено та проведено вчителями 

ЗОШ № 7 ім. В. В. Бражевського міста Житомира Володимиром Юхимовичем Радкевичем (вчитель історії) і Сергієм Олександровичем Сафонюком (вчитель математики) 

Тема: Від многочленів до перших київських князів

Мета уроку:

Навчальна: систематизувати та узагальнити знання з тем,  повторити основні положення тем, з’ясувати стан засвоєннянавчального матеріалу; продовжувати розвивати в учнів вміння встановлювати хронологічну послідовність, працювати з картою, складати історичні портрети, висловлювати особисте ставлення  до історичних постатей та історичних подій, знаходити числові значення многочленів та зіставляти їх з певними подіями; інтегрувати знання, вміння, навички з історії України та алгебри.

Розвивальна: розвивати образне і логічне мислення, пам'ять, увагу, спостережливість, 

уміння і навички робити презентації і захищати їх, уміння мотивувати власні думки, робити ґрунтовні висновки, формувати світогляд учнів, виховувати почуття поваги до історії рідної країни,  патріотичні почуття, любов до Батьківщини, народу його традицій. Розвивати креативність, вміння учнів аналізувати, виділяти головне, суттєве, обґрунтовано висловлювати власні думки.

Виховна: виховувати в учнів почуття власної гідності, патріотизму, поваги до історичного минулого рідного краю, Батьківщини.

Інтегруюча: інтеграція діяльності вчителів математики та історії з формування в учнів навчально-організаційних,       навчально-інформаційних, навчально-інтелектуальних умінь і навичок.

Обладнання:мультимедійнеу статкування, персональний комп'ютер, карта, ілюстративний матеріал, історичні анімації.

Форма роботи: групова.

Погасли кострища стоянок, У землю пішли племена. Забрали в холодні кургани сокири, мечі й письмена…

Ліна Костенко

Перебіг уроку:

І. Організаційний момент. Психологічненалаштування на урок

-  Вступне слово вчителя:

-  Епіграф

     ІІ. Повідомлення теми, мети та очікуванихрезультатів уроку

Очікуваннявід уроку:

•  Сьогодні на уроці я дізнаюся…

•  Мені буде цікаво …

•  Я навчуся …

•  Я зможу …

•  Я спробую …

ІІІ. Актуалізаціяопорнихзнань, умінь, навичок Перегляд анімації «Звичаї слов’ян».

Бліц опитування

Викресліть зайве /вчитель історії/.

Вчитель математики.

1.  Серед запропонованих виразів виберіть многочлен: 

𝒂

а)  

б) 𝒂(𝒂 − 𝒃)

в) 𝒂^𝟑 − 𝟏

г) (𝒙 + 𝟐)^𝟑

2.  Вкажіть многочлен стандартного вигляду

а)𝟐 + 𝒂 + 𝒂^𝟐𝒃 + 𝟕,

 б) 𝒄^𝟐𝒄 + 𝒄^𝟓 − 𝟖

в) 𝟕𝒙^𝟐 + 𝟐𝒙 − 𝟑𝒙^𝟐,

 г) 𝒑^𝟐 − 𝟏𝟗

3.  Де правильно відкрито дужки?

а) −(−𝒙 + 𝟐𝒙^𝟐 + 𝟑) = 𝒙 + 𝟐𝒙^𝟐 − 𝟑

б) −(𝒙^𝟐 − 𝟑𝒙 − 𝟓) = −𝒙^𝟐 + 𝟑𝒙 + 𝟓

в) −(𝒙^𝟑 − 𝟕𝒙 + 𝟒) = 𝒙^𝟑 + 𝟕𝒙 + 𝟒

г) −(−𝒙^𝟒 + 𝟖𝒙 − 𝟗) = −𝒙^𝟒 − 𝟖𝒙 + 𝟗

4.  Де правильно зведені подібні доданки?

а) 𝟕𝒙 − 𝟏𝟓𝒙𝒚 − 𝟖𝒙𝒚 = −𝟏𝟔𝒙𝒚

б) 𝒂^𝟑 − 𝟐𝒂^𝟑 + 𝟑𝒂^𝟑 = 𝟐𝒂^𝟗

в) 𝒃^𝟒 − 𝟐𝒃^𝟒 + 𝟐𝒃^𝟒𝒂 = 𝒂𝒃^𝟒

г) 𝟗𝒂^𝟒 − 𝟓𝒂 + 𝟕𝒂^𝟐 − 𝟗𝒂^𝟒 + 𝟓𝒂 = 𝟕𝒂^𝟐

Вчитель історії.

Перегляд анімації «Русь».

Вправа «Асоціативний кущ»

-       Які асоціації виникають у вас  зі словосполученням північні народи?

-       Покажіть на карті торгівельний шлях, який проходив через територію України - Русі

-       Які асоціації виникають у вас з реченням слов’янська теорія походження України - Русі?  

-       Які асоціації виникають у вас зі словосполученням

«Повість минулих літ»?

ВПІЗНАЙТЕ ІСТОРИЧНУ ОСОБУ ЗА ОПИСОМ

   Народився близько 1056 року у Києві,; преподобний київський літописець та письменник-біограф. З 1073року чернець Києво-Печерського монастиря. Автор «Житія святих князів Бориса і Гліба» та «Житія Феодосія Печерського». Вважається упорядником (за іншою версією автором «Повісті минулих літ»). Помер близько 1114року і похований у Києво-Печерському монастирі. У церковному календарі день вшанування пам'яті преподобного припадає на 9 листопада. У цей день в Україні, починаючи з 1997року, відзначають  День української писемності та мови. 

Вчитель математики.

   Знайти значення виразів та зв’язати отримані  числа з відомими вам історичними постатями  і подіями, які могли відбутися в період їх правління

𝟐𝒎𝒏 − 𝟖𝒏 + 𝟑𝒎𝒏 − 𝟐𝒏 = 𝟓𝒎𝒏 − 𝟏𝟎𝒏 якщо 𝒎 = 𝟔, 𝒏 = 𝟒𝟑; 𝟓 ∙ 𝟔 ∙ 𝟒𝟑 − 𝟏𝟎 ∙ 𝟒𝟑 = 𝟖𝟔𝟎

Відповідь: 860 рік, похід князя Аскольда на Візантію.

Подати многочлен в стандартному вигляді  та знайти його значення при 𝒙 = 𝟑, 𝒚 = 𝟓.  

𝟑𝒙 ∙ 𝒙^𝟐 + 𝟐𝒙 ∙ 𝟓𝒚^𝟐 + 𝟒 ∙ 𝟗 = 𝟑𝒙^𝟑 + 𝟏𝟎𝒙𝒚^𝟐 + 𝟑𝟔

𝟑 ∙ 𝟑^𝟑 + 𝟏𝟎 ∙ 𝟑 ∙ 𝟓^𝟐 + 𝟑𝟔 = 𝟖𝟏 + 𝟕𝟓𝟎 + 𝟑𝟔 = 𝟖𝟔𝟕

Відповідь: 867 рік, поширення християнства на  Україні Русі.

Вчитель історії.

-       Визначте яке це століття? 

-       Яка його половина?

-       Скільки років минуло з того часу?

ГРУПА№1 / КНЯЗЬ АСКОЛЬД/.

Походження Аскольда досі викликає запитання. Одна з версій виводить його ім'я з давньоскандинавського Haskuldrчи Höskuldr, що пояснюється і його можливе скандинавське походження. Ян Длугош стверджував, що Аскольд походив з князівської династії, започаткованої князем Києм, за руськими літописами — варяг. Наразі обмеженість інформації не дає підстав для будь-яких переконливих стверджень чи припущень.

Робота з документом.

   З «Повісті минулих літ». І було в нього [Рюрика] два мужі, Аскольд і Дір, не його племені, а бояри. І відпросилися вони [в Рюрика піти] до Цесарограда з родом своїм, і рушили обидва по Дніпру. Ідучи мимо, узріли вони на горі городок і запитали, кажучи: «Чий се город?» А вони, [тамтешні жителі], сказали: «Було троє братів, Кий, Щек [і] Хорив, які зробили город сей і згинули. А ми сидимо в городі їхньому і платимо данину хозарам». Аскольд, отож, і Дір зостались удвох у городі цьому, і зібрали багато варягів, і почали володіти Полянською землею. А Рюрик княжив у Новгороді.    До часів Аскольда належать повідомлення арабських письменників про три центри Русі. Це — автори так званої групи ал-Бахді (ал-Істахрі, Ібн-хаукаль, пізніший твір Ідрісі). За свідченнями цих джерел, на початку-середині ІХ століття у       Східній           Європі            існували         три      об'єднання східнослов'янських племен, що у нашій транскрипції іменуються: Куявія, Славія, Арсанія (Артанія). Куявія — держава з центром у Києві, держава Аскольда. Головне територіальне ядро — Середня Наддніпрянщина,  об'єднання полян, деревлян, дреговичів, сіверян.     Славія — об'єднання північних слов'янських і деяких неслов'янських племен — ільменські словени, чудь, весь, меря, з центром у Ладозі. Арсанія — землі теперішнього південного сходу України, Надазовщина, східний Крим, частина північного Кавказу (Тмутороканське князівство). Між Славією та Куявією лежали землі кривичів, що до 872 року зберігали свою незалежність. Землі в'ятичів, радимичів та більшої частини сіверян захоплені хозарами у VIII ст. З Хозарією, що була заслоном    проти кочових племен, Аскольд

підтримував дружні стосунки. Лояльними були відносини Русі з мадярами, які утворили політичне об'єднання в басейні Дону — Леведію. Ватажок мадярів Алмош був спільником і можливо особистим другом Аскольда. Головні інтереси Аскольдової Русі були на півдні та південному сході, особливо Візантії. Походи проти Візантії, та договори укладені з імперською адміністрацією знайшли відображення у численних джерелах. Головний політичний зміст походів склало дипломатичне визнання держави Русі, як контрагента імперії.

   Робота з документом.    З «Повісті минулих літ». У рік 6374 (866). Рушив Аскольд і Дір на Греків, і прийшов [туди] в чотирнадцятий рік [після першого походу Русі на] Михайла-цесаря. А цесар [Михайло тоді] був у поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море вмочили [її] полу . Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до поході на агарян. І коли дійшов він до Чорної ріки, єпарх [Орифа] послав йому вість, що русь іде на Цесароград. І вернувся цесар. А ці, [руси], в середину Суда увійшовши, вчинили убивство багатьох християн і Цесароград двомастами кораблів оточили. Цесар же ледве в город увійшов, і з патріархом Фотієм у церкві святої Богородиці, що є у Влахернах, всю ніч молитву творили. А тоді, божественну ризу святої богородиці зі співами винісши, у море вмочили [її] полу . Була тиша, і море заспокоїлось. [А тут] одразу знялася буря з вітром, і знову встали великі хвилі, і кораблі безбожної русі розметало, і до берега пригнало, і побило їх [так], що мало їх вибавилося з такої біди і до себе повернулося».

    У 860 році Аскольд очолив перший задокументований похід Русі на Константинополь. На світанку 18 червня 360 руських ладей з 8-ма тисячами вояків на борту несподівано з'явилися у Босфорській протоці й взяли столицю Візантії в облогу. Незабаром наспіла й піша рать. Патріарх Фотій I емоційно передав почуття й страх обложених при появі небаченого раніше грізного ворога: «Народ (руси) від країни північної…, і племена піднялись від країв землі, тримаючи лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх шумить, мов море».

Облога Константинополя тривала цілий тиждень, і за словами Фотія «місто ледве не було підняте на спис», як у давнину називали здобуття фортець приступом. Імператор Михаїл III в цей час воював з арабами в Малій Азії і змушений був терміново вирушити додому. Війна завершилася мирною угодою. Штурм русами Царгорода мав величезний резонанс у тогочасному світі і, рятуючи своє становище та престиж імперії, імператор поспішив назад. Венеціанський хроніст Лев Диякон стверджував, що ті, хто облягав візантійську столицю, повернулися додому «з тріумфом».

За деякими здогадками частиною угоди з Візантією стало хрещення Аскольда і принаймні частини його вояків. За реконструкцією Михайла Брайчевського сам князь отримав при хрещенні ім'я Миколи, одразу ж після походу русів патріарх створив нову митрополію і до Києва спрямував єпископа Михаїла, першого очільника Руської церкви. Саме тому за точку відліку вітчизняної історії Повість временних літ взяла 860 рік, не позначений більше жодними видатними подіями: «Коли почав царювати (імператор Візантії) Михаїл III, стала так прозиватися Руська земля. Дізнались ми про це тому, що за цього царя приходила Русь (війною) на Царгород, як пишеться про це в літописанні грецькому (візантійському). Ось чому з цієї пори почнемо (розповідь) і число (лік рокам) покладемо». Насправді Михаїл III зійшов на трон ще у 842 році. Плутанину у літописі Брайчевський пояснює подальшими фальсифікаціями. Він також вказує, що після чотирьох походів на Візантію, для підсилення свого політичного реноме, Аскольд прийняв титул кагана, що є рівним імператорському. І ще довго з того часу, титул використовували в означенні київських князів. Так він зустрічається у мусульманського географа Ібн Руста в письмовій формі між 903 і 913 роками. Цю традицію продовжував в XI столітті Іларіон, звертаючись до Великого князя Володимира Великого (978-1015) і великого князя Ярослава Мудрого (1019-1054) за титулом «каган».

Аскольд воював не лише з візантійцями. У літописі є відомості про його походи проти уличів і печенігів.

      Ібн-ель-Хасан розповів,     що     після 862 року    руси     здійснили     рейд    до    південних

берегів Каспійського моря і взяв в облогу місто Абесгун. Лише в останній, сьомій, битві, війська володаря Табаристану абу-Зейда завдали русам поразки і змусили їх повернутися додому.

З Никонівського літопису відомо ще про два походи Аскольда на Візантію. Останній —  874 року — був невдалим. «… Море було спокійне, та тут раптом здійнялася буря з вітром, і великі хвилі розкидали кораблі язичників-русів, і прибило їх до берега і переламало так, що небагатьом із них пощастило уникнути цієї біди й повернутись додому…» Повернулися додому лише мала частина дружин, і в Києві «був плач великий».

За повідомленням літопису Аскольда вбив князь Олег, який перевдягнувся торговцем і підступом виманив князя з Києва. Не виключено, що перемогу Олега забезпечила підтримка київських язичників, невдоволених наверненням Аскольда до християнства.

За літописом, Аскольда поховали на місці загибелі, на правому березі Дніпра в урочищі Угорське, де був стан мадяр, з «двором» ватажка Олмоша («Ольмин двір»).

У своїй енцикліці (окружному посланні) 866 чи 867 року, Фотій написав про навернення Русі: «І в них (тобто Русі) запалала така жага віри, що вони прийняли пастиря і виконують християнські обряди». Інше візантійське джерело, так званий Продовжувач Порфирогенета, пише «Скоро після того (обологи Константинополя у 860 р.) прийшло від них посольство, яке просило зробити їх речниками божественного хрещення, що було і зроблено». Про запровадження християнства на Русі часів Аскольда засвідчив життєпис Констянтина Багрянородного, Хроніки Зонари, Михайла Гліки, Густинський літопис, Київський Синопсис і твори арабських письменників — Ібн-Хордадбега, ал-Масуді і ін. Так Ібн-Хордадбег характеризував Русь як країну суцільно християнську, а Ніконівський літопис помістив статтю «Про князя руського Оскольда», спеціально присвячену запровадженню нової віри на Русі. Навіть у Церковному уставі Володимира Св'ятославича є твердження, що Русь хрестили за часів патріарха Фотія. Таким чином йдеться про офіційний акт запровадження християнства на Русі як державної релігії. Звідси — прагнення всіляко підкреслювати, що хрестилася вся країна, попри те що звичайно існувало тут чимало язичників. У Києві створили єпархію, залежну від Константинопольської патріархії. Це засвідчив Фотій, повідомляючи, що Русь «прийняла пастиря», тобто єпископа. Констянтин Багрянородний, Скилиця, Зонара та Михайло Гліка писали про архієпископа. У «Василіках» — церковному уставі імператора Лева VI (886—912), що містить списки кафедр Константинопольського патріархату, та аналогічний реєстр, якого уклали за часів Констянтина

Багрянородного (912—959) є свідчення про існування Київської єпархії. У першому списку під номером 61, у другому — під номером 60.

Щодо дати прийняття християнства Руссю, існують протиріччя. Частина документів віднесли цей акт до часів імператора Михайла та патріарха Фотія (раніше 867 р.), та назвали першим єпископом київським Михайла. Автором другого варіанта є Констянтин Багрянородний, який відтермінував християнізацію Русі та заснування Київської єпархії до врядування свого діда — Василя I, і патріарха Ігнатія та назвав першим єпископом київським Левона. Цілком імовірно, що після смерті Михайла ІІІ відбулося оновлення кадрів. Таким чином запровадження християнства на Русі відбулося між 860 та 867 роками. До більш ранньої дати схиляє згадка у так званому Панонському життії — біографій Кирила Філософа, про Євангеліє і Псалтир «руськими письменами писані», які великий просвітник бачив у Херсонесі взимку 861 року, та запровадження відліку років Аскольдом з 860 року — особливої Руської ери.

Робота з картою. Покажіть на карті напрямок походу князя Аскольда на Візантію.

Висновки групи:             Окрім дипломатичного      визнання держави України-Русі за часів правління князя Аскольда, наслідком походів на Візантію було запровадження у державі християнства.  

Вчитель математики.

РОЗВ’ЯЗАТИ РІВНЯННЯ

1.𝟐𝒙 + 𝟐𝒙^𝟐 − (𝟐𝒙^𝟐 − 𝟏𝟎) = 𝟏𝟕𝟕𝟒,

𝟐𝒙 + 𝟐𝒙^𝟐 − 𝟐𝒙^𝟐 + 𝟏𝟎 = 𝟏𝟕𝟕𝟒,

𝟐𝒙 + 𝟏𝟎 = 𝟏𝟕𝟕𝟒,

𝟐𝒙 = 𝟏𝟕𝟔𝟒,

𝒙 = 𝟖𝟖𝟐

Відповідь: 882 рік, прихід до влади в Києві князя Олега.     Знайти значення виразів та зв’язати отримані  числа з відомими вам історичними постатями  і подіями, які могли відбутися в період їх правління

𝟐𝒎𝒏 − 𝟖𝒏 + 𝟑𝒎𝒏 − 𝟐𝒏 = 𝟓𝒎𝒏 − 𝟏𝟎𝒏 якщо 𝒎 = 𝟔, 𝒏 = 𝟒𝟑; 𝟓 ∙ 𝟔 ∙ 𝟒𝟑 − 𝟏𝟎 ∙ 𝟒𝟑 = 𝟖𝟔𝟎 𝟐𝒎 − 𝟑𝒎𝒏 + 𝟏𝟐𝒎𝒏 + +𝟑 ∙ 𝟏𝟕 + 𝟑𝒎 = 𝟓𝒎 + 𝟗𝒎𝒏 + 𝟓𝟏, якщо 𝒎 = 𝟏𝟎, 𝒏 = 𝟗

𝟓 ∙ 𝟏𝟎 + 𝟗 ∙ 𝟏𝟎 ∙ 𝟗 + 𝟓𝟏 = 𝟗𝟏𝟏

Відповідь: 911 рік, похід князя Олега на Візантію.  Доведіть, що значення виразу  не залежить від значення змінної

(𝟒𝟖𝒃^𝟑 + 𝟐𝟒𝒃^𝟐 − 𝟖𝒃 + 𝟐𝟏𝟐) − (𝟑𝟎𝒃^𝟑 + 𝟐𝟒𝒃^𝟐 − 𝟑𝒃 − 𝟑𝟎𝟎) +

+(−𝟏𝟖𝒃^𝟑 + 𝟓𝒃 + 𝟒𝟎𝟎) = 𝟒𝟖𝒃^𝟑 + 𝟐𝟒𝒃^𝟐 − 𝟖𝒃 + 𝟐𝟐 − −𝟑𝟎𝒃^𝟑 − 𝟐𝟒𝒃^𝟐 + 𝟑𝒃 + 𝟑𝟎𝟎 − 𝟏𝟖𝒃^𝟑 + 𝟓𝒃 + 𝟒𝟎𝟎 = 𝟗𝟏𝟐 Відповідь: 912 рік,  рік смерті князя Олега. 

Вчитель історії.

-       Визначте яке це століття? 

-       Яка його половина?

-       Скільки років минуло з того часу?

ГРУПА№2 / КНЯЗЬ ОЛЕГ/.

Згідно Повісті врем'яних літ отримав Олег прізвисько «Віщий» — бо був поганин і невіглас. Норманська версія. Олег — слов'янська форма скандинавського імені Гельґі (норв. Hailaga, Helgi). Висувається думка, що Олег був одним із ватажків варягів-вікінгів, який вступив у союз з Рюриком, скріпивши його шлюбом Рюрика зі своєю сестрою.

Слов'янська версія. Відомі слов'янські слова «льгк», «ольгчити»,     «ольгчатися»,            «льгота», «вольгота», «вольготний».

•     У слов'янських мовах зафіксовані імена Oleg (Oley) (чеськ. в 1088 році), Olek (Welek), топоніми Ologast, Wolegast, Wolgast та ін.

•     У руських билинах згадується ім'я Вольга чи Волх.

•     Не відомо про жодний випадок, коли хтось із численних руських Олегів звався б у будь-якому джерелі «Гельґі», чи, навпаки, якийсь відомий у джерелах Гельґі був відомий у руських літописах як «Олег».

•     Жодне іноземне джерело нічого не знає про Віщого Олега.

Данська версія. Олег/Гельґі був онуком данського правителя Гельґи, який наприкінці ІХ ст. емігрував на Полаб'я. Одружившись з донькою східнослов'янського правителя Будимира, Олег отримав у володіння землі сучасного українського Прикарпаття зі столицею у Пліснеську (тепер с. Підгірці на Бродівщині). Тут у нього народилась донька Ольга/Гельґа, майбутня правителька Русі і свята. Загинув Олег у прикаспійському м. Берді 943 р. У давньому європейському епосі широко відомий як Ож'є Данець та Гольґер Данске.

Арабська версія. У Аль-Масуді є Дір і Ольванг, вони сучасники і обидва правлять країнами слов'ян: «Далі за ним (Діром), слідує цар ал-Олванг, у якого багато володінь, великі будови, велике військо і рясне військове спорядження. Він воює з румом, франками, лангобардами та іншими народами. … За цим царем знаходиться з країн слов'ян цар турків».

Під турками (пор. з даними Костянтина Багрянородного) слід розуміти угорців, локалізуючи царство Ольванга на південному заході від Києва, найімовірніше на Прикарпатті.

Балтська версія. У Литві є річка Ольга / Alga і деякі імена: Ольгерд / Algirdas; Ольгімунт / Ольгімунд / Ольгімонт, які, в основі мають ту ж оригінальну форму цього імені — Ольгъ, що першим згадується у Повісті минулих літ: В лъто 6387. Умършю же Рюрикови, предастъ княжение свое Ольгови, отъ рода ему суща… В лъто 6390 Поиде Ольгъ, поемъ вои свои многы... Основою цих балтських імен є відомий власно литовсько-латиський корінь: «alga / algas» — винагорода / дар, не пов'язаний, втім, з германським коренем heilagr (святий).

Вся політика Олега була орієнтована на захист економічних інтересів. Скорочення східної торгівлі і початок занепаду Волго-Балтійського шляху загрожували обірвати процвітання Новгорода, перетворити його на другорядний лісовий край. Торгівля стала основним джерелом збагачення князя. Лише повноцінний обмін північних товарів і реекспорт східних товарів могли забезпечити процвітання самої Ладоги і виживання жителів краю, оскільки місцеві продовольчі ресурси були невеликими, а для закупки їх, найперше хліба, потрібні були кошти. І тоді Олег взявся оволодіти ключовими позиціями вздовж шляху «з варягів у греки», що в IX ст. відтіснив давній Волго-Балтійський шлях. Але головні пункти цього шляху контролював Київ. Дуже правдоподібною виглядає здогадка Г. Маргера про союз Олега з уграми (мадярами), який забезпечив успіх його політики.

882 Олег здобув Київ, попередньо зайнявши Смоленськ (Гніздово) та Любеч. При взятті

Києва він убив київського князя Аскольда. 883 Олег змусив платити данину древлян, у 884— 885 — сіверян, 885 вів війну з тиверцями. Можливо, що у цих війнах йому

допомагали угорці. Вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств.

Об'єднавши землі вздовж шляху «з варягів у греки», Олег зіткнувся з Хозарським каганатом, який контролював шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій («срібний шлях»).

Робота з документом.

   З «Повісті минулих літ». І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю.

   Сей же Олег почав городи ставити і встановив данину словенам, і кривичам, і мерям. І встановив він варягам данину давати від Новгорода, — триста гривень на рік заради миру, - до смерті Ярославової давали [новгородці] варягам. 

   У рік 6391 [883]. Почав Олег воювати проти древлян і, примучивши їх, став із них данину брати по чорній куниці.

   У рік 6392 [884]. Пішов Олег на сіверян, і побідив сіверян, і наклав на них данину легку. І не велів він їм хозарам данину давати, сказавши: «Я їм противник, і вам нічого давати».

   У рік 6393 [885]. Послав Олег [послів] до радимичів,

питаючи: «Кому ви данину даєте?» Вони ж сказали: «Хозарам». І мовив їм Олег: «Не давайте хозарам, а мені давайте». І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. І володів Олег деревлянами, полянами, сіверянами, радимичами, а з уличами й тиверцями мав рать.

Ім'я Олега не назване жодним східним істориком при описі подій того часу. Як і за часів Аскольда, у той час погляди Русі спрямовані були на південний схід. Морський похід руських військ історія зафіксувала в 905—910. Східний історик Табаристануібн-ель-Хасан описує похід флотилії Русі в Каспійське море на Абесгун. Спочатку похід

складався досить успішно. 909 флотилія із 16 лодій (близько 800 дружинників) прорвались через хозарські землі в Каспійське море, підплила до острова Абесгуна в Табаристані і спалили торговельний флот, що стояв там. Русь встигла захопити кілька міст на каспійському узбережжі, але об'єднані війська намісника Табаристану Абуль-Абаса та начальника міста Сарі розбили руську дружину, а частину воїнів поневолили.

Наступного року відбувся похід на Каспій. 910 руси захопили Сарі. Але, за істориком ібнель-Хасаном, під Гілянами вони знову зазнали невдачі і надалі напрям своєї військовополітичної діяльності перенісли на південь, у бік могутньої Візантійської імперії. Можливо, в такий спосіб йшлося про зближення з Візантією і ослаблював позиції халіфату.

Десь після 912/13 за даними Аль Масуді руський флот на 500 човнах (по 100 людей у кожному) через Керченську протокуввійшов в Азовське море. Це був величезний ледунґ в 15-20 тис. дружинників. Підпливши до гирла Дону, руси послали послів до кагана, прохаючи його пропустити їх у Каспій, обіцяючи за це каганові половину здобичі. Хозари дозволили русам пройти через Дон, звідки волоком лодії були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. Каган саме воював з печенігами, крім того руси обіцяли йому половину здобичі. Руси спустошили й розграбували Ширванд, Азербайджан, Гілянд, Табаристан. Було придушено опір місцевих жителів Ширвана, що були озброєні і посаджені на купецькі судна правителем Ширвану Гайтамом. («тисячі мусульман було вбито і затоплено»). Результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію. Повертаючись із походу, ввійшовши в гирло Волги, руси надіслали каганові, за договором, половину здобичі. Але мусульманська гвардія кагана збунтувалась і почала вимагати помсти над Русами за смерть одновірців. Не маючи змоги протистояти вимогам гвардії Каган скорився, але попередив русів. 15 тисяч мусульманської кінноти відправились на човнах по Волзі шукати Русів. Побачивши одне одного обидві армії вийшли з човнів і між ними зав'язалась люта битва, що тривала три дні і закінчилась катастрофічною поразкою русів. В битві на Волзі загинуло

30 тисяч русів. Решта 5 тисяч на кораблях втекли по Волзі, де були перебиті буртасами і волзькими болгарами. Можливо тоді й загинув Олег. Отже всі спроби Олега закріпитись на Каспії, якщо такі були, результатів не дали.

Вершиною його політики вважають похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 року, проте не згадану у жодному візантійському чи іншому історичному джерелі, окрім древньоруських (Повість врем'яних літ, Новгородський літопис).

907 року руська дружина на 2000 лодіях, за даними Нестора-літописця, на чолі з князем Олегом вирушила в похід на Константинополь. Русичі оточили місто і перетягнули волоком човни суходолом в затоку, оминувши натягнутий ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір русинам, місто здалось, і князь Олег у знак своєї перемоги прибив свій щит на ворота міста. Руські дружинники були обдаровані великими дарами. Однак угоду про пільги для руських купців з візантійцями вдалося підписати лише 911 року, коли пригрозили другим походом проти Константинополя.

Реальну картину про встановлення взаємовідносин Олега з Візантією засвідчує додаткова умова від 2 вересня 911 року. Вона цінна тим, що вперше встановлює правові відносини русинів з греками, визначає правила взаємовідносин в грецьких і руських містах, покарання за їхні порушення, викуп невільників, взаємодопомогу у війні тощо.

У першому договорі Олега говориться про утримання двору русинів у Царгороді та забезпечення їхніх кораблів при поверненні на Русь. У другому договорі Олега цікавими є пункти про кораблі, які зазнали лиха в морі. «Коли велика буря викине лодію на чужу землю, а знайдеться там хто від Русі, то має рятувати лодію з вантажем і відіслати її до грецької землі та провести її через усяке небезпечне місце аж дійде в місце безпечне. Коли така лодія від бурі або через мілину не може дістатися до свого місця, ми, Русь, допоможемо гребцям цієї лодії й допровадимо їх здорових із купівлею — якщо це трапиться близько грецької землі. Як така пригода трапиться лодії руській — проведемо її в руську землю». Коли ж було неможливим доставити корабель до порту його призначення то греки і русини взаємно зобов'язувалися вантаж продати, а гроші відіслати власнику корабля.

       Таким    чином     укладені    Олегом     договори     з     Візантією    започаткували     руське

(давньоукраїнське) морське право.

У листуванні кордовського міністра Хасдая ібн Шапрута з хозарським каганом Йосифом є розповідь про спробу візантійського імператора Романа I Лакапіна (920-944) підбурити проти хазар «царя Русії» Хальгу. Але останній ніби-то розпочав війну з Візантією, зазнав поразки і пішов морем у Персію чи Тракію. Це могла бути реакція на похід Олега в 911 році: успіхи противника виставлялися його поразкою. Насправді хозари вважали Олега союзником Візантії, що логічно випливало з угоди 911 чи давнішої угоди Аскольда 874 року, порушувати яку Олегу не було потреби.

У той період Русь виступала союзником Візантії. 912 року Візантійська імперія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 році на кордонах Русі з'явились печеніги, і з ними було укладено мир, спрямований проти Симеона.

У хроніці арабського хроніста Масуді є розповідь про морський похід київського флоту з 500 лодій з 50-ма тисячами воїнів через Дон і Волгу на Каспійське море в 913році. Під час цього походу руси розбили військо саманіїдів і протягом кількох місяців опанували всім Каспійським узбережжям. Як стверджує Масуді, лише на зворотній дорозі на обтяжене здобиччю військо русів напали хозари і «побили його велику кількість».

Повість временних літ відносить смерть Олега до 912 року, вказуючи на його могилу на Щекавиці. Там же наведено і відому версію про смерть князя від укусу змії. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 року від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований.

У норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди-саги про смерть Олега. Взагалі смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка, і понуре віщунство співзвучні з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну-Одіну) смерті від власного меча.

Питання про смерть Олега залишається дискусійним.

Необхідно відмітити, що цей документ не має до літописного Олега жодного стосунку, бо описує події середини Х ст. Кембрижійський документ, також відомий під назвою «лист хазарського єврея», згідно з яким війні Русі на Візантію передувало зіткнення у Чорному морі якогось Гельґу (H-l-g-w), Руського правителя, з хозарами у Чорному Морі, де цей правитель Гельґу програв, і мусив з соромом тікати до Персії. Згідно з іншими свідченнями, Гельґу захопив у 943 місто Бердау, де все його військо як і його самого було вбито, що ставить під сумнів традиційну хонологію Олегововго правління. щоправда, і Ігор, яким його зображують літописи, стає активним руським державним діячем лише з 940-их, а його спадкоємець Святослав народився        близько 938 року, тобто у 60-63-річного батька, що не виглядає правдоподібно,

тому, можливо, Ігор мав би бути внуком, або й правнуком Рюрика, що теж цілком можливо. А от якщо Олег і справді був опікуном Ігоря, то й початок його правління припадав би на 909-910 роки. Щоправда, така версія збиткова і сам Войтович пише стосовно неї:

Популярною залишається версія про тмутараканського князя Хельгу, яка останнім часом була підкріплена аргументацією В. Первухіна. Справедливо вважаючи, що немає жодних підстав для перегляду хронології правління Олега, російський дослідник вирішив, що так само немає жодних підстав для ототожнення Хельгу з хазарської переписки з Олегом Віщим. Хельгу-Олег з хазарської переписки — це представник династії Рюриковичів, який був найбільш активним на хазарському напрямку. Такий князь міг правити у Чернігові. Частковий розгляд матеріалів розкопок знаменитої Чорної могили у Чернігові у 1996 р., зокрема заклепки від лоді, як і сам обряд поховання у лоді, вказують на скандинавські традиції: в центрі ритуального простору знаходився котел з м'ясом жертовної тварини, над ним доспіхи — ритуал повторював обстановку Вальгалли — воїнського раю, куди потрапляли тільки герої. Чернігівський князь Хельгу-Олег міг у 941 році здійснити самостійний похід на Тмутаракань, а звідти у 943/944 р. — на Берда. В останньому поході брав участь і знаменитий полководець Ігоря та Святослава — Свенелд.

Тож Войтович відкинув будь-які інтерпретації Гельґу з Віщим Олегом, і дотримувався думки, що останній є Чернігівським князем.

Робота з документом.

   З «Повісті минулих літ».

   У рік 6415 [907]. Пішов Олег на Греків, Ігоря зоставивши в Києві. Узяв же він множество варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверян, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців, котрі є пособниками. Ці всі називалися «Велика Скіфія». І з цими усіма вирушив Олег на конях і в кораблях, і було кораблів числом дві тисячі. 

   І прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять. 

   І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города. 

   Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: «Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш». І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: «Не Олег се, а святий Дмитрій, посланий на нас богом». 

   І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі. 

   «[Коли] приходять руси, нехай посольське беруть, скільки [посли] хотять. А якщо прийдуть купці, хай беруть місячину на шість місяців: і хліб, і вино, і м’яса, і риби, і овочів. І нехай дадуть їм митися, скільки вони хотять. А коли йтимуть руси додому, нехай беруть у цесаря нашого на дорогу їжу, і якорі, і канати, і паруси, і [все], скільки треба». 

   І згодилися греки, і сказали обидва цесарі і боярство все: «Якщо прийдуть руси не для торгу — хай місячини не побирають. Хай заборонить князь людям своїм, русам, які приходять сюди, щоб не творили вони капості в селах і в землі нашій. Руси, що прибувають, нехай живуть коло [церкви] святого Мами. А [коли] пошле цесарство наше [своїх мужів], хай ті перепишуть імена їхні, і тоді [хай] візьмуть вони місячину свою: спершу [ті, що] від города Києва, а тоді з Чернігова, і [з] Переяславля, і [з] інших городів. І нехай входять вони в город одними воротами, з цесаревим мужем, без оружжя, [по] п’ятдесят чоловік, і хай торгують, як ото їм треба, не платячи мита ні від чого». 

   Отож, цесар Леон з Олександром мир оба вчинили з Олегом, згодившись на данину і присягнувши межи собою. Цілувавши самі хреста, Олега і мужів його водили вони до присяги по руському закону. Клялися ті оружжям своїм, і Перуном, богом своїм, і Волосом, богом скоту. І утвердили вони мир. 

   І сказав Олег: «Ізшийте паруси паволочані русам, а словенам — шовкові». Так і вчинили. І повісив [Олег] щита свого на [Золотих] воротах, знаменуючи побіду, і пішов од Цесарограда. І напнули руси паруси паволочані, а словени — шовкові, і роздер їх вітер. І сказали словени:

«Візьмемось за свої грубі. Не дано словенам [напинати] паруси шовкові». 

   І прибув Олег до Києва, несучи золото, і паволоки, і овочі, і вина, і всяке узороччя. І прозвали [кияни] Олега — «Віщий», бо були люди [ці] поганами і невігласами. 

   У рік 6419 [911]. З’явилася звізда велика на заході, подібна до списа. У рік 6420

[912]. Послав Олег мужів своїх налагодити мир і укласти договір межи Греками і Руссю. І послав він, мовлячи: «Згідно з другою угодою, що відбулась при тих же цесарях, Льві й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського — Карл, Інгельд, Фарлоф, Вермуд, Рулав, Гуди, Руальд, Карн, Фрелав, Руар, Актеву, Труан, Лідул, Фост, Стемид, — послані від Олега, великого князя руського, і всіх, що є під рукою його, світлих бояр, до вас, Льва, і Олександра, і Костянтина, великих за волею божою самодержців, цесарів грецьких, для збереження і на засвідчення дружби, яка од багатьох літ була межи християнами і руссю, за бажанням наших князів і за [їхнім] велінням, і від усіх, що є під рукою його, [Олега], сущих русів. Наша світлість, більше від інших за волею божою хотячи зберегти і засвідчити таку дружбу, яка бувала межи християнами і руссю, багато разів насправді прагнули не лише просто на словах, а на письмі і з клятвою твердою, клявшись оружжям своїм, дружбу таку засвідчити і утвердити по вірі і по закону нашому. 

   Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі: 

По першому слову замирімося з вами, греки, дружімо один з одним від усієї душі і призволення, а ми не дамо, наскільки наша воля, статися ніякому обману чи злочинові од тих, що перебувають під рукою наших світлих князів, і подбаємо, наскільки [наша] сила, щоб зберегти з вами, греки, на подальші літа і назавжди дружбу немінливу | й бездоганну, яку ми засвідчуємо проголошенням і написанням з клятвою. Так само й ви, греки, бережіте таку ж дружбу, незвабливу й непорушну, до князів світлих наших руських і до всіх [людей], що є під рукою світлого князя нашого, завжди і в усі літа. А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так: [Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судді] мали віру до цих доказів; а коли вони йому, [доказові], будуть не йняти віри, нехай не клянеться та сторона, яка прагне, щоб [доказові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй — буде [такою] кара, якою й виявиться провина. 

   Про це: якщо хто уб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону; якщо ж той, що вчинив убивство і втік, є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре. 

   Якщо ж ударить [хто кого] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літр срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки може, і хай зніме із себе [потерпілому] навіть ту саму одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай поклянеться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину хай [більше] не стягують. 

   Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, навпаки, християнин у русина, і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, тим, хто втратив що-небудь, [та] якщо опиратиметься він, крадіжку чинячи, і буде вбитий, хай не карають за смерть [його] ні християни, ні руси, але ще | нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо віддасться в руки крадій, нехай буде він узятий тим же, у кого буде украдено, і зв’язаний буде, і оддасть те, що посмів украсти, однак оддасть потрійно. 

   Про це: якщо ж хто, чи русин християнинові, чи християнин русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, хай верне потрійно.     Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю Християнську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною задержаний, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі Грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в Греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого, то ми, [греки], пропустимо з честю їх проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари. 

   Про цих: якщо полоняник з обох країн задержується чи русами, чи греками, проданий в ту [їхню] країну, і якщо знайдеться чи русин, чи гречин, що викуплять і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вважається на торзі на [той] день ціною  челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі. 

   Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотять віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схочуть вони остатись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там]. 

   Про полонення русами [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають в Християни, а також іще й про полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих, і хай прибудуть вони в Греки. 

   Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвердиться це челядином,нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщовони втратили челядина і жаліються, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, — хай буде він винуватим. 

   Про русів, що служать у Греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, хай верне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт, — той візьме спадок його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в Греки і надовго [тут] залишаються. 

   Якщо злочинець [не] повернеться в Русь, — хай жаліються руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повернуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме]. 

   На підтвердження ж  і непорушність [миру, що має] бути межи вами, християнами, і [нами], руссю, цей мирний договір учинили ми, [руси], і ви, оба [цесарі], новим написанням  на двох хартіях , — цесаря вашого і своєю рукою, [а цесар] присягальним чесним хрестом і святою єдиносущою трійцею єдиного істинного бога вашого  засвідчив [свій договір] і дав нашим послам . Ми ж клялися цесарю вашому, од бога сущому, яко божому створінню, по закону і за звичаєм народу нашого не переступати ні нам, ні іншому [кому] із країни нашої встановлених глав договору про мир і дружбу. І це написання дали ми обом цесарямвашим для підтвердження, що договору цьому бути на укріплення і засвідчення існуючого межи нами миру, місяця вересня в другий [день], а в індикт п’ятнадцятий, у рік [від] сотворіння світу 6420». 

   Цесар же Леон, вшанувавши послів руських дарами — золотом, і паволоками, і фофудіями, — приставив до них мужів своїх показати їм церковну красу, і палати золотії, і багатство, що було в них: золота безліч, і паволоки, і каміння дороге, і страждання господні — вінець, і гвоздіє, і багряницю, і мощі святих, повчаючи їх віри своєї і показуючи їм істинну віру. І тоді одпустив він їх у свою землю з честю великою. 

   Послані ж Олегом посли прийшли до Олега і повідали всі речі обох цесарів, як учинили мир і уклали договір межи Грецькою землею і Руською і як [дійшли згоди] клятви не переступати ні грекам, ні русі. 

   І жив Олег, мир маючи з усіма землями князюючи в Києві. 

   І приспіла осінь, і спом’янув Олег коня свого, якого поставив був годувати, [зарікшись] не сідати на нього. Бо колись запитував він був волхвів і віщунів: «Од чого мені прийдеться померти?» І сказав йому один віщун: «Княже! Кінь, що його ти любиш і їздиш на нім, — од нього тобі померти». Олег же, взявши це собі на ум, сказав: «Ніколи тоді [не] сяду на коня [сього], ані гляну більше на нього». І повелів він годувати його, але не водити його до нього. І, проживши декілька літ, він не займав його, поки й на Греків пішов. 

   А коли вернувся він до Києва і минуло чотири роки, на п’ятий рік спом’янув він коня свого, що од нього, як прорекли були волхви, [прийдеться] померти Олегові. І призвав він старшого над конюхами, запитуючи: «Де е кінь мій, що його я поставив був годувати і берегти його?» А він сказав: «Умер». Олег тоді посміявся і вкорив віщуна, кажучи: «Неправдиво то говорять волхви, і все те — лжа єсть: кінь умер, а я живий». І повелів він осідлати коня: «Дай-но погляну я на кості його». І приїхав він на місце, де ото лежали його кості голі і череп голий, і зліз він з коня, посміявся, мовлячи: «Чи од сього черепа смерть мені прийняти?» І наступив він ногою на череп, і, виповзши [звідти], змія вжалила його в ногу. 

   І з того розболівшись, він помер. І плакали по ньому всі люди плачем великим, і понесли його, і погребли його на горі, що зветься Щековицею. Єсть же могила його й до сьогодні, називається могила та Олеговою. А було всіх літ його княжіння тридцять і три . 

   Се ж не  дивно є, що від волхвування збувається чародійство, як ото було в цесарювання [у Римі] Доміціана. Відомо, що був [тоді] один волхв, на ім’я Аполлоній Тіанський, який ходив і творив усюди в городах і селах бісівські чуда. Якось, коли він із Риму  прийшов у Візантій, упросили його тутешні жителі вчинити оці [чуда]: він вигнав безліч зміїв і скорпіонів із города, щоб вони не вадили людям, [а] коли зійшлися бояри, приборкав роз’ярених коней. Так само, коли він і в Антіохію прийшов, і впросили його вони, — бо антіохійців мучили скорпіони й комарі, — він зробив мідного скорпіона і закопав його в землі. І поставив він над ним невеликий мармуровий стовп, і звелів людям узяти палиці і ходити по городу кричати, потрясаючи палицями: «Без комара [бути] городу!» Так іщезли з города комарі й скорпіони. Запитали його також і про землетрус, що загрожував городу. Він зітхнув і написав на дощечці оці [слова]: «Горе тобі, нещасний городе, бо потрусить тебе багато, охопить тебе вогонь, оплачуть же тебе й при березі Оронта!». 

   Про нього ж і великий Анастасій [із] божого города [Єрусалима] сказав: «[Зображення], зроблені Аполлонієм, навіть і донині в деяких місцях існують. Стоять викувані [ним зображення], що відганяють четвероногих [і] птиць, які можуть вадити людям, другі ж — щоб удержувати потоки річок, які ринуть нестримно, а деякі інші стоять, щоб запобігати людській згубі і каліцтву. Бо ж не тільки за життя його таке й подібне вчинили біси завдяки йому, але й по смерті його, перебуваючи коло гробу його, вони чуда творили на його честь і на спокусу нещасним людям, яких особливо на таке ловить диявол». 

   А хто що скаже про спрямовані проти Нерона чаклунські діла, який сам таким умілим був на чародійську облуду? Він завжди явно глузував з Аполлонія, що той не мав властивого чародіям філософського досвіду. «Треба було б йому, — говорив [Нерон], — як ото і я, словом тільки творити те, чого він хотів, а не чаклунством досягати того, що він здійснював». 

   А все те за допустом божим і дією бісівською буває. Такими речами [має] випробовуватися наша православна віра: чи тверда вона єсть [і] кріпка, пробуваючи [в] господеві, чи не зваблює її враг оманливих ради чудес і сатанинських діл, які чинять раби і слуги зла.     А ще [бувало, що] іменем господнім пророкували декотрі, як Валаам, і Саул, і Каіафа, і бісів навіть вигнали, як Іуда і сини Скева. Бо й на недостойних часто діє благодать [божа], щоб іншим учинити благодать. Хоча Валаам далекий був од обох, — од [праведного] життя і віри, — а проте проявилася в нім благодать заради дбання про інших. І фараон таким був, але й тому [бог] будучину показав. І Навуходоносор законопереступником [був], але й цьому також одкрив [бог], що станеться через багато поколінь, являючи цим, що многі, котрі мають хибні думки, [ще] до пришестя Христа чинять знамення іншим способом на спокусу людям, які не розуміють добра. Такими ж були Симон Волхв, і Менандр, і інші, з приводу яких істинно сказано: «Не чудесами спокушати...»

Робота з картою. Покажіть на карті напрямок походу князя Олега на Візантію. 

Висновки групи: Князь Олег, прозваний літописцями Віщим, став одним знайулюблениших героїв давньоруських фольклорних творів. Народ запам’ятав його не лише як великого і талановитого полководця, а й як чудодія, що вмів творити справи надлюдські. З плином часу за образом казкового чудотворця майже зник дійсний, правдивий образ володаря, що утворив могутню державу, княжив в Києві, тримав в остраху сусідні народи.

Вчитель математики. Знайдіть значення виразу 𝒎^𝟐 − 𝟐𝒎𝒏 − 𝒏^𝟐 + 𝒎^𝟐 + 𝒏^𝟐 = 𝟐𝒎^𝟐 − 𝟐𝒎𝒏 якщо 𝒎 = 𝟖, 𝒏 = −𝟓𝟏

𝟐 ∙ 𝟖^𝟐 − 𝟐 ∙ 𝟖 ∙ (−𝟓𝟏) = 𝟗𝟒𝟒

Відповідь: 944 рік,  Ігор підтвердив договір Олега з Візантією. 

Розв'язати рівняння

𝟓 − 𝒙^𝟑 − (𝟐𝒙 + 𝟖 − 𝒙^𝟑) = −𝟏𝟖𝟗𝟑,

𝟓 − 𝒙^𝟑 − 𝟐𝒙 − 𝟖 + 𝒙^𝟑 = −𝟏𝟖𝟗𝟑,

−𝟐𝒙 − 𝟑 = −𝟏𝟖𝟗𝟑,

−𝟐𝒙 = −𝟏𝟖𝟗𝟎,

𝒙 = 𝟗𝟒𝟓

Відповідь: 945 рік, загибель князя Ігоря.

ГРУПА№3 / КНЯЗЬ ІГОР/.

   Ігор Рюрикович, або Ігор Старий (IngvarRöreksson; 878 - 945) — князь Київський (915 -945). За деякими даними основоположник київської династії князів, що їх пізніше назвали Рюриковичами.

   Повість временних літ називає Ігоря сином Рюрика I, що є

однією            з           підвали норманської             теорії виникнення східнослов'янської державності. Хоча   викладену у Повісті версію біографії         Ігоря   після   досліджень академіка Шахматова більшість істориків вважає за штучну легенду, але у питанні про походження Ігоря одностайності

немає. Є такі версії, що він таки був сином Рюрика, або одним з воєвод Олега, або нащадком Аскольда, або просто чоловіком Ольги, яка у свою чергу була спадкоємницею князів-київичів. Заступивши на княжий стіл, князь Ігор продовжив політику свого попередника, в якій княжому флоту відводилася чи не головна військово-дипломатична місія.

   Морські походи князя Ігоря мали широкий міжнародний резонанс, про них писали його сучасники — візантійські хроністи Симеон Логотет, Григорій і Ліудкранд та арабський хроніст Масуді. За їхніми розповідями 941 року князь Ігор розпочав війну з Візантією. Причини цієї війни залишилися невідомими. Найімовірнішою вважають версію, що Візантія знову почала обмежувати Русь в торгівлі та намагалася колонізувати Чорноморське узбережжя русичів.   

   Робота з документом. Пішов Ігор на Греків. І хоча послали болгари вість цесареві [Роману], що йдуть руси на Цесароград — десять тисяч суден,— вони і прийшли, і

припливли, і стали пустошити Віфінську землю. І грабували вони по [узбережжі] Понту до [города] Іраклії і до Пафлагонської      землі, і             всю      землю Нікомідійську пограбували, і [обабіч затоки] Суд усе попалили. А їх, [греків], полоненими взявши,— тих розтинали, а | других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали. А скільки

ратників [грецьких] схоплювали, [то], руки назад зв’язавши, гвіздки залізні посеред голів вбивали їм. Багато ж і святих церков вони вогневі оддали, і майна немало [по] обох сторонах [Босфору] взяли, і монастирі ж і села всі вогневі оддали.

   Достовірно відомі походи Ігоря на Константинополь (Царград) у 941 та 943 роках. Посадивши на 1000 лодій 40-тисячну дружину (в інших літописах називається нереальна цифра у десять тисяч кораблів), князь вийшов з Дніпра і безперешкодно увійшов до Босфорської протоки. Проте перший з них був невдалим. Спочатку чисельна руська ескадра успішно пройшла південно-західним узбережжям Чорного моря, але біля самого Константинополябула спалена грецьким вогнем.

   Час для походу князь вибрав зручний: він знав, що візантійський флот і більшість імператорського війська знаходилися на війні з сарацинами. Однак візантійський імператор, завчасно попереджений херсонеським стратегом про вихід в море флоту русичів і навчений досвідом попередніх війн з ними, встиг повернути свій флот до столиці. Тож, коли лодії з десантом русичів увійшли до Босфору, подальший шлях їм перекрив візантійський флот під командуванням патриція Теофана. На озброєнні грецьких брандерів був «грецький вогонь», якого не мали русичі. І це давало грекам велику перевагу в бою. Та князь Ігор бій прийняв. У Босфорі чи на підході до нього відбулася велика морська битва, в якій греки взяли верх над княжим флотом.

  Відступивши в море, князь Ігор повернув свій флот до берегів Малої Азії і почав пустошити береги Бітинії і Пафлягонії. Поки десантні загони князя там господарювали, візантійський імператор стягнув туди всі свої сухопутні й морські сили. Македонська кавалерія розбила десантні загони русичів, а флотилія Теофана блокувала княжий флот з моря. У вересні відбулася повторна морська битва двох флотів, в якій княжий флот знову зазнав відчутної поразки. Греки своїм «ясним вогнем» (горюча суміш, що нагадувала напалм і не гасилася водою) спалили багато княжих лодій. Вночі князь Ігор зумів з залишками свого флоту прорватися крізь блокаду і направився до Керченської протоки — «Батьківщини русів». Весь перехід до Керчі русичі відбивалися від переслідування візантійського флоту і втратили в боях ще багато своїх лодій і воїнів.

   Полонених русичів греки привезли до Царгорода де, як засвідчують літописці-очевидці, їм відрубали голови.

   У 944 році між Києвом і Царгородом було досягнуто згоди і укладено союзну і торговельну

угоду, та вже з більшими обмеженнями для Русі ніж це було обумовлено при Олегові. Русь зобов'язувалася допомагати імператорові військами та не посягати більше на його володіння у Криму.

  Робота з документом. Ігор тоді призвав послів грецьких [і] сказав: «Говоріте, що вам повелів цесар!» І сказали посли цесареві: «Се послав нас цесар. Рад він єсть мирові і хоче мир мати з князем руським і дружбу. А твої посли водили вже цесаря нашого до присяги, і нас послали водити до присяги тебе і мужів твоїх». І обіцявся Ігор так учинити. І на другий день призвав Ігор послів і прийшов на пагорби, де стояв Перун. І поклали [руси] оружжя своє, і щити, і золото, і присягнув Ігор, і мужі його, і скільки [було] поган-русів. А християнрусів водили присягати в церкву святого Іллі, що є над ручаєм кінець Пасинчої бесіди, бо це була соборна церква, а багато варягів і хозар були християнами. Ігор тим часом, утвердивши мир з Греками, відпустив послів; одаривши хутром, і челяддю, і воском, він одпустив їх. А посли прийшли до цесаря [свого Романа] і повідали всі речі Ігореві і [розповіли про] дружбу, яку [він виявляє] до Греків. 

   Та невдача в поході на Царгород не зупинила військових дій князя Ігоря. У вересні 943 року він проводить великий похід на Каспійське море. Союзниками русичів виступили алани (черкеси) та лезгини. Як описав азербайджанський поет Нізамі, русичі, діставшись берегом до Дербента, завантажились на кораблі і з моря увійшли в гирло ріки Кури. Рікою їхня флотилія досягла середини Албанії (території нинішнього Карабаху).

Розбивши мусульманські війська, князь Ігор зайняв столицю Карабаху — велике і багате місто Бердау і в ньому розмістив свою ставку. За короткий час він фактично опанував всю країну. Через півроку епідемія дизентерії у війську, викликана надмірним вживанням субтропічних фруктів, примусила таки його повернутися на Русь. З багатою здобиччю Русь, як свідчить літопис, «попливла назад, і ніхто не смів перейти їй дорогу».

   Другий похід на Візантію, у якому окрім полян взяли участь загони варязьких найманців, печенігів, словен, крівичів, тіверцівтощо, завершився укладанням вигіднішої угоди з Візантією, яка значно розширила торговельні можливості слов'ян у Візантії.

   В останні роки князювання Ігор вів війну з деревлянами. Причиною невдоволення деревлян владою князя була велика данина, яку збирав із них Ігор за допомогою варягів.

   Як прийде місяць листопад, — оповідає Костянтин VII Багрянородний, — князі з усією Руссю виходять з Києва у землі підвладних словян на полюддя. Перебувають там цілу зиму і вертаються у квітні і тоді споряджають човни в дорогу до Візантії.

   Таке «полюддя» було дуже докучливе для місцевого населення. Не тільки треба було доставити тяжку дань — хутра, шкури, мед, віск, чи чого там чекав Київ, — але й удержувати цілу зиму військо, яке певно не поводилося на селі спокійно. Тому слов'янські племена не раз противилися проти цих важких обовязків. 

     Дань у деревлянській землі Ігор відступив зразу своєму воєводі Свенельдові. Країна була багата і воєвода мав з неї великі доходи. Але тоді дружина самого Ігоря почала нарікати, що їй так добре не діється: «Свенельдові вояки приоділися у зброю і одяги, а ми голі! Ходи, княже, з нами по дань, і ти добудеш, і ми». Ігор рішився збільшити дань деревлянам і пішов з дружиною на деревську землю. Почалися звичайні «примучування», — силою взяли Ігореві вояки те, що хотіли. Коли вже верталися, Ігор роздумався і сказав дружині: «Ідіть з даниною до дому, а я вернуся і ще походжу». Думав іще більше для себе зібрати. Як деревляни дізналися, що він вертається, сказали: «Як внадиться вовк

між вівці, то повиносить усе стадо, поки його не уб'ють. Так буде і з нами, як його не вб'ємо, то нас вигубить». І під городом Іскоростенем зробили засідку й убили Ігоря разом з його товаришами. Візантійський хроніст другої половини X ст. Лев Диякон змалював докладнішу картину розправи над Ігорем. Що прив'язали його до стовбурів двох нагнутих дерев, відпустили, й дерева роздерли його тіло на дві частини. Існують, по суті, й перекази про це. Літопис подає смерть Ігоря у 945 році.

Робота з картою. Покажіть на карті напрямок походу князя Ігоря на Візантію. 

Висновки групи: Князь Ігор підписав  з Візантією договір який приносив користь не лише купцям, а й князівсько – дружинній верхівці, яка збагачувалася, продаючи у візантію здобуту в підлеглих данину.

Вчитель математики. 

Розв'язати рівняння

−𝟑𝒙 + 𝒙^𝟐 − 𝟑 − (𝒙^𝟐 − 𝟒𝒙 − 𝟕) = 𝟗𝟓𝟎,

−𝟑𝒙 + 𝒙^𝟐 − 𝟑 − 𝒙^𝟐 + 𝟒𝒙 + 𝟕 = 𝟗𝟓𝟎,

𝒙 + 𝟒 = 𝟗𝟓𝟎,

𝒙 = 𝟗𝟒𝟔

Відповідь: 946 рік, княгиня Ольга спалила Іскоростень. 

Знайти значення виразу

(𝟔𝒎 + 𝟓𝒏) − (𝟑𝒎 − 𝟓𝒏) = = 𝟔𝒎 + 𝟓𝒏 − 𝟑𝒎 + 𝟓𝒏 = 𝟑𝒎 + 𝟏𝟎𝒏 якщо 𝒎 = 𝟏𝟗, 𝒏 = 𝟗𝟎 𝟑 ∙ 𝟏𝟗 + 𝟏𝟎 ∙ 𝟗𝟎 = 𝟗𝟓𝟕

Відповідь: 957 рік, княгиня Ольга прийняла християнство.  

ГРУПА№4 / КНЯГИНЯ ОЛЬГА/.

   Святославу було лише чотири роки, коли вбили його батька Ігоря, тому правління у свої руки взяла його  мати - княгиня Ольга. Це, була перша в руській історії жінка, яка керувала державою. Княгиня походила зі знатного роду, мала власний окремий двір у Вишгороді, ще за владарювання Ігоря долучалася до державних справ. Воєводи та дружинники покійного князя визнали право Ольги на престол.  

   Древляни прагнули позбутися влади Рюриковичів й твердити в Києві свою княжу династію і, саме тому запропонували Ользі вийти заміж за їхнього князя Мала. Але Ольга перехитрила їх, закопавши живцем перших послів, сама ж послала гінця в Іскоростень, щоб запросити осіб більш знатного роду. Коли в Київ до Ольги прийшли вдруге, то вона запросивши в баню гостей, сказала, що невдовзі повернеться, лише справить тризну над чоловіком і підпалила баню разом з гостями. Потім княгиня пішла на Іскоростень. Древляни, злякавшись, сховалися в місті, але

Ольга повідомила, що прийшла лише для того, щоб зібрати невелику данину – по три голуба і по три горобця з кожного двору. Древляни здивувалися її намірам, проте зробили все як хотіла княгиня і сплатили їй данину. Ольга прив’язала до кожної пташки по одному підпаленому джгутику і відпустила їх. Птахи полетіли назад в Іскоростень і підпалили місто. Ось так згідно з Нестором Літописцем Ольга помстилась древлянам за свого  чоловіка .

Робота з документом.

   З «Повісті минулих літ». «У РІК 6454 [946]. Ольга з сином Святославом зібрала воїв, багатьох і хоробрих, і пішла на Деревлянську землю. І вийшли древляни

насупротив. І коли зійшлися обидва війська докупи, кинув списом Святослав на деревлян, а спис пролетів між ушима коня і вдарив під ноги коневі, бо був [Святослав] зовсім малим. І сказав [воєвода] Свенельд і [кормилець] Асмуд: «Князь уже почав. Ударимо, дружино, вслід за князем». І перемогли вони деревлян. Деревляни ж побігли й заперлися в городах своїх. А Ольга кинулася з сином своїм на Іскоростень-город, бо ті [городяни] вбили були мужа її, і стала довкола города з сином своїм. А деревляни заперлися в городі і кріпко боролися з городських стін, бо знали вони, що самі вбили князя і на що [довелося б їм] здатись. 

   І стояла Ольга літо ціле, і не могла вона взяти города. І намислила вона так: послала [послів] до города, кажучи: «Чого ви хочете досидітись? Адже всі ваші городи здались мені, і згодились на данину і обробляють ниви свої і землю свою. А ви хочете з голоду померти, не згоджуючись на данину?» Деревляни ж [їй] сказали: «Ми раді б згодитись на данину, але ти будеш мстити за мужа свойого». І сказала їм Ольга, мовляв: «Я вже одомстила за мужа свойого, коли прийшли ви до Києва, і вдруге, і втретє тоді, коли чинили тризну мужеві моєму. Тому я вже не буду помсту чинити, а хочу взяти потрохи данини і, помирившися з вами, піду назад». Запитали тоді древляни: «Чого ти хочеш од нас? | Ми раді дати і медом, і хутром». Вона ж сказала їм: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра. Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, тож дайте мені се мале».

   Деревляни ж раді були [цьому]. Зібрали отож вони од двора по три голуби і по три горобці і послали до Ольги з поклоном. Ольга тоді сказала їм: «Се вже покорились ви єсте мені й моїй дитині. Ідіть-но в город, а я завтра відступлю од города і піду в город свій».

Деревляни ж раді були [цьому], увійшли в город і розповіли [про все] людям. І обрадувалися люди в городі.

   Ольга тим часом, роздаючи воям кому ото по голубові, а другим по горобцеві, звеліла [їм] кожному голубові й горобцеві прив’язати трут, обгортаючи [його] в маленькі платочки [і] ниткою  прив’язуючи до всіх голубів і горобців. І звеліла Ольга, коли смерклося, воям своїм пустити голубів і горобців.  В Іп. і Хл. «клЂти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору. Голуби ж і горобці полетіли в гнізда свої, — ті в голубники свої, а горобці під остріхи, — і тоді загорялися голубники, а од них хижі і стодоли ¹. І не було двора, де б не горіло, і не можна було

гасити, бо всі двори загорілися. І побігли люди з города, і повеліла Ольга воям своїм хватати їх. А як узяла вона город, то спалила його. І старійшин же города спалила, а інших людей — тих побила, а других оддала в рабство мужам своїм, а решту їх зоставила платити данину. І наклала вона на них данину тяжку, і дві частини [її] ішли  Києву, а третя — Вишгороду, до Ольги, бо Вишгород був Ольжиним городом. І пішла Ольга по Деревлянській землі з сином своїм і з дружиною своєю, встановлюючи устави і уроки. І [донині] є становища її і ловища її».

   Княгиня розуміла: щоб запобігти новим повстанням, потрібно встановити чіткі розміри данини – «уроки». Систему полюддя Ольга змінила новим порядком стягнення данини. Вона започаткувала спеціальні укріплені місця – «погости», куди відряджали представників князівської адміністрації, що й приймали від населення данину. 

   Прагненням Ольги централізувати владу на Русі були зумовлені і спроби замінити язичництво християнством, яке мало об’єднати все населення єдиною вірою. З цією метою  у 946 році княгиня здійснила поїздку до Константинополя. До о цього часу східні слов’яни ходили на Константинопіль військовими походами. Уперше було послане мирне посольство понад 100 осіб, яке урочисто прийняв візантійський імператор Константин

Багрянородний.Княгиня сама прийняла хрещення. Багато християн було і серед її оточення. 

Робота з документом.

З «Повісті минулих літ». «У РІК 6463 [955]. Вирушила Ольга в Греки і прибула до Цесарограда. А був тоді цесарем Костянтин, син Леонтів. І, побачивши її, гарну з лиця і вельми тямущу, здивувався цесар розумові її і розмовляв з нею, сказавши їй: «Достойна ти єси цесарствувати в городі сьому з нами». Вона ж, зрозумівши [його річ], мовила до цесаря:

«Я поганинка єсмь. А якщо ти хочеш мене охрестити, то охрести мене сам. Якщо ні — то я не охрещуся». І охрестив її цесар з патріархом [Полієвктом]. Просвітившись же, радувалась вона душею і тілом. І поучив її патріарх про віру [християнську], і мовив їй: «Благословенна  ти єси в руських князях, бо незлюбила ти світло, а тьму облишила. Благословлятимуть тебе сини руськії навіть в останньому поколінні нащадків твоїх». І дав він їй заповіді про церковний устав, і про молитву, і про піст, і про милостиню, і про додержання тіла в чистоті. А вона, схиливши голову, стояла, слухаючи поучення, вбирала [його], як губка, і, поклонившись патріархові, говорила: «Молитвами твоїми, владико, хай убережена буду я од сіті вражої». І було наречено її в хрещенні ім’ям Олена, як ото й колишню цесарицю, матір великого Костянтина. І благословив її патріарх, і відпустив її.  А по охрещенні призвав її цесар і сказав їй: «Я хочу взяти тебе за жону». Вона тоді мовила: «Як ти мене хочеш узяти, коли охрестив мене сам і назвав мене дочкою? Адже в християнах нема такого закону — ти ж сам знаєш». І сказав цесар: «Перехитрила ти мене єси, Ольго». І дав він їй дари многі — золото, і серебро, і паволоки, і начиння різного, і відпустив її, назвавши її дочкою своєю. 

   Вона ж, збираючись додому, прийшла до патріарха, благословення просячи для роду [свого], і сказала йому: «Люди мої — погани і син мій, — хай би уберіг мене бог од усякого зла». І мовив патріарх: «Чадо вірнеє! Ти в Христа охрестилася єси і в Христа втілилася. І Христос убереже тебе, як ото уберіг Єноха в найдавніші покоління, потім Ноя в ковчезі, Авраама од Авімелеха, Лота од содомлян, Мойсея од фараона, Давида од Саула, трьох отроків од [смерті в] печі, Даниїла од звірів, — так і тебе він ізбавить од врага і сітей його» . І благословив її патріарх, і пішла вона з миром у землю свою, і прибула до Києва. 

Се ж [усе] сталося [так], як при Соломоні: прийшла цариця ефіопська, хотячи почути мудрість Соломонову, [і] велику мудрість побачила , і свідчення [її]. Отак і ся блаженна Ольга шукала істинної мудрості божої. Але та, [цариця ефіопська], — людської, а ся — божої. «Бо ті, що шукають премудрості, — знайдуть [її]». «Премудрість на розпуттях волає, і на дорогах сміливо [голос] підносить, і на краях стін із заборолами проповідує, і в воротах городських одважно говорить: «Скільки ж літ ви, невігласи, [будете] держатися неправди?» . А ся ж блаженна Ольга з малих літ шукала мудрості, яка є лучче від усього на світі сьому, і знайшла вона перло многоцінне, що ним є Христос. Сказав бо Соломон: «Бажання благовірних насолоджує душу [їх]», і «прихили серце своє до розуму» , бо «тих, що люблять мене, [премудрість], — я люблю, і ті, що шукають мене, — знайдуть мене» . Бо господь сказав: «Того, хто приходить до мене, — я не вижену геть».

Жила ж Ольга [разом] із сином своїм Святославом, і повчала його мати охреститися, та не зважав він на це, ні до вух не брав. А якщо хто хотів [своєю] волею охреститися — [Святослав і його дружина] не боронили, але глумилися з того. «Адже для невіруючих віра християнська юродство єсть»; «не знали бо [її], ані розуміли ті, які ходять у тьмі, і не відали вони слави господньої», «бо одебеліли серця їх, і ушима ж важко вони слухали, [а] очима [не хотіли] видіти». Сказав бо Соломон: «Діла нечестивих далекі від розуму», «хоча я, [премудрість], кликала вас, та ви не послухали, і простерла я слова [мої], а ви не розуміли, і одкидали ви мої поради, а моїх же докорів не слухали», «зненавиділи бо ви премудрість і страху господнього не прийняли, не хотіли ви слухати порад моїх і зневажали мої викриття». Отак і Ольга часто [Святославові] говорила: «Я, сину, бога пізнала і радуюся. Якщо й ти пізнаєш бога, то радуватися станеш». Але він не слухав цього, кажучи: «Як я інший закон один прийму? Адже дружина моя з сього сміятись почне!» Вона тоді сказала йому: «Якщо ти охрестишся, — всі це саме вчинять». Та він не послухав матері і додержував поганських звичаїв, не відаючи, [що] коли хто матері не слухає, — у біду впадає. Як ото сказано: «Якщо хто отця чи

матері не слухає, — смертю хай умре». Сей же [Святослав] після цього гнівався на матір, бо Соломон сказав: «Той, хто повчає злих, — наживе собі безчестя; викриваючи нечестивого, він опорочить себе, бо викриття нечестивих — це страждання їм, [обличителям]; не викривай злих, щоб не зненавиділи вони тебе». Та, проте, любила Ольга сина свого Святослава, мовлячи: «Нехай буде воля божа. Якщо бог захоче помилувати, рід мій і землю Руськую, хай покладе їм на серце звернутись до бога, як ото і мені бог дарував». І, це сказавши, молилась вона за сина і за людей у всі дні і ночі, вирощуючи сина свого до змужніння його і до повноліття його».

Згодом за підтримки Ольги на Русі почали будувати церкви, одну з яких було зведено на місці поховання Аскольда.

Княгиня Ольга також установила дипломатичні відносини з Німеччиною. Вона обмінялась посольствами з німецьким

імператором Оттоном І. У 964 р. Ольга передала владу своєму синові Святославу, а чотири роки потому пішла з життя, залишивши по собі пам’ять вольової, мудрої правительки. Згодом княгиня Ольга була прилучена до лику святих, а з першої половини XI ст. її зображення з’явилися у Візантії та Київській Русі.

   Висновки групи:За час правління княгині Ольги помітно зріс авторитет Київської держави.

Вчитель математики.

Один з київських князів полюбляв ходити у військові походи. Так в походи на

Булгарію він подолав 𝟐𝒂 + 𝟎, 𝟓𝒃 км,  з Булгарії до Ітіля  𝒂 + 𝒃 + 𝟖𝟎 км,  з Ітіля до аланів 

𝟏, 𝟓𝒃 км, від аланів до Тмутаракані  (𝟐𝒂 − 𝟐𝒃 − 𝟏𝟓𝟎) км,  від Тмутаракані до в’ятичів - (𝟐𝒃 + 𝟎, 𝟒𝒂 − 𝟓𝟎) км,  від в’ятичів до Києва 𝒂 км.  Скласти числовий вираз та обчислити його значення, якщо 𝒂 = 𝟏𝟎𝟎, 𝒃 = 𝟓𝟎𝟎

𝟐𝒂 + 𝟎, 𝟓𝒃 + 𝒂 + 𝒃 + 𝟖𝟎 + 𝟏, 𝟓𝒃 +

+𝟐𝒂 − 𝟐𝒃 − 𝟏𝟓𝟎 + 𝟐𝒃 + 𝟎, 𝟒𝒂 − 𝟓𝟎 + 𝒂 =

= 𝟔, 𝟒𝒂 + 𝟑𝒃 − 𝟏𝟐𝟎 = 𝟔, 𝟒 ∙ 𝟏𝟎𝟎 + 𝟑 ∙ 𝟓𝟎𝟎 − 𝟏𝟐𝟎 = 𝟐𝟎𝟐𝟎

Вчитель історії.

Про якого з князів, на ваш погляд, іде мова в задачі.

Довести тотожність

(𝒙^𝟑 + 𝟐𝒙^𝟐) − (𝒙 + 𝟏) − (𝒙^𝟐 − 𝒙) + (𝟒 − 𝒙^𝟑) = 𝒙^𝟐 + 𝟑 𝒙^𝟑 + 𝟐𝒙^𝟐 − 𝒙 − 𝟏 − 𝒙^𝟐 + 𝒙 + 𝟒 − 𝒙^𝟑 = 𝒙^𝟐 + 𝟑

𝒙^𝟐 + 𝟑 = 𝒙^𝟐 + 𝟑

Знайти значення виразупри 𝒙 = 𝟑𝟏

𝟑𝟏^𝟐 + 𝟑 = 𝟗𝟔𝟏 + 𝟑 = 𝟗𝟔𝟒

Відповідь: 964 рік, Святослав підкорив в’ятичів. 

Знайти значення виразу

(𝟕𝒙𝒚 − 𝟑𝒙^𝟐) + 𝟗𝒙^𝟐 − (𝟔𝒙^𝟐 + 𝟐𝒙𝒚),  

якщо 𝒙 = 𝟏𝟗𝟑, 𝒚 = 𝟏

𝟕𝒙𝒚 − 𝟑𝒙^𝟐 + 𝟗𝒙^𝟐 − 𝟔𝒙^𝟐 − 𝟐𝒙𝒚 = 𝟓𝒙𝒚

𝟓 ∙ 𝟏𝟗𝟑 ∙ 𝟏 = 𝟗𝟔𝟓

Відповідь: 965 рік, Святослав розгромив хазар. 

−(𝟓𝒎 − 𝟒𝒏^𝟐) − (−𝟐𝒎 + 𝟑𝒏^𝟐 − 𝟐) =

−𝟓𝒎 + 𝟒𝒏^𝟐 + 𝟐𝒎 − 𝟑𝒏^𝟐 + 𝟐 =

= −𝟑𝒎 + 𝒏^𝟐 + 𝟐 якщо 𝒎 = −𝟐𝟑, 𝒏 = 𝟑𝟎

−𝟑 ∙ (−𝟐𝟑) + 𝟑𝟎^𝟐 + 𝟐 = 𝟗𝟕𝟏

Відповідь: 971 рік, битва під Дорогостолом. 

НОВИЙ МАТЕРІАЛ

Запис 𝒙𝒚𝒛̅̅̅̅̅ означає натуральне число, у якому 𝒙 сотень, 

𝒚 десятків, 𝒛 одиниць

Подайте у вигляді многочлена 𝒛𝒙𝒚̅̅̅̅̅ + 𝒛𝒙̅̅̅ + 𝒚𝒛̅̅̅̅ +

𝟏𝟕(𝒚 + 𝒛) = 𝟏𝟎𝟎𝒛 + 𝟏𝟎𝒙 + 𝒚 + 𝟏𝟎𝒛 + 𝒙 + 𝟏𝟎𝒚 + 𝒛 + 𝟏𝟕𝒚 +

𝟏𝟕𝒙 = 𝟏𝟏𝟏𝒛 + 𝟐𝟖𝒙 + 𝟐𝟖𝒚

Знайти значення цього виразу,  якщо𝒙 = 𝟐, 𝒚 = 𝟏, 𝒛 = 𝟖

𝟏𝟏𝟏 ∙ 𝟖 + 𝟐𝟖 ∙ 𝟐 + 𝟐𝟖 ∙ 𝟏 = 𝟗𝟕𝟐

Відповідь: 972 рік, загибель князя Святослава. 

ГРУПА№5 / КНЯЗЬ СВЯТОСЛАВ/.

   Святослав І́горович, також відомий як Святослав Хоробрий (935 — березень 972) — Великий князь Київський ( з 945, самостійно з 964-972) з династії Рюриковичів. Син князя Ігоря і його дружини, княгині Ольги. Проводив активну зовнішню політику, значно розширивши територію держави. Підкорив волзьких булгар, аланів, радимичів, в'ятичів. Спричинив занепад Хозарського каганату та Першого Болгарського царства. Батько Володимира Великого 

   Матір'ю Святослава була княгиня Ольга. Батьком княжича Святослава був київський князь Ігор Старий, який постійно воював з Диким полем, де кочували войовничі печеніги, і ходив у походи проти Візантійської імперії на її столицю Константинополь, що називався на Русі Царградом

(Царгородом). 

   Дата народження Святослава невідома. Щоправда, М. Брайчевський наводить декілька фактів на користь ранішої від 942 (Іпатіївський літопис) року дати 935 рік:     Якщо прийняти за рік народження Святослава 942-й, то виходить, що загинув він, не досягнувши й тридцяти років. Однак, від'їжджаючи в другий болгарський похід в 970 р, князь залишив правити на Русі своїх синів. Літописець повідомляє: «Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега у деревлян». Молодшого, Володимира, запросили до себе новгородці. Щонайменше, двоє з синів Святослава були повнолітніми або наблизилися до цього віку настільки, що могли самостійно правити.

    Якщо навіть припустити, що старший — Ярополк — народився у 15-річного батька, то виходило б, що функції

великого князя він почав виконувати, ледь досягнувши 13 років, а Олег став древлянским князем, будучи ще на пару років молодше. Прийнявши ж за дату народження Святослава 935 р, отримуємо цілком імовірну ситуацію: Ярополк, народившись на початку 50-х років, досяг би до моменту від'їзду батька віку 17-18 років, а Олег був на два-три роки молодший     У 964-966 роках дружини Святослава воюють на Оці і середній Волзі, підкорюють в'ятичів і завдають удару могутньому Хазарському каганату. Святослав взяв штурмом потужну хозарську фортецю Саркел, яка містилася на перешийку Дона та Волги. Слідом княжий десант направився в землі ясів і касогів. 

   У 964 році князь Святослав Ігорович здійснив свій перший похід на землі слов'янського племені в'ятичів, які платили данину хозарам. В'ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки і Волги. Пробувши в них усю зиму, Святослав домігся свого: вони перестали платити данину хозарам і підкорилися Києву.

   За Повістю минулих літ 965 року Святослав здійснив похід на Хозарський каганат.

Жодного іншого джерела, яке б говорило про те, що Святослав ходив на хозарів нема. Мусульманські джерела X ст. підтверджують похід русів на Хозарський каганат, але імені ватажка не називають і датують його 969 роком, коли Святослав був на Дунаї. На думку сучасного історика Олексія Толочка, Святослав, найімовірніше, не має жодного відношення до цього походу русів, і здійснювали його не київські руси, а волзькі. 

      За різними джерелами руси після Каганату пішли на Північний Кавказ, Саркел та Тмуторокань. Однак, як відзначають сучасні історики, автор Повісті врем'яних літ нічого не знає про дії Святослава в Поволжі і Дагестані, а Ібн-Хаукаль, в свою чергу, не знає про похід русів на Саркел, Тмуторокань, аланів і касогів. 

   Великий князь київський Святослав здійснив два походи на Болгарію протягом 968–971 років, відомі також як Грецько-болгарська кампанія. 967 або 968 року Святослав на прохання Візантії здійснив набіг на Болгарське царство, проте невдовзі повернувся до Києва, який взяли в облогу пече

   Після смерті матері Ольги, Святослав 969 року знову напав на Болгарію і цього разу підкорив собі східну частину Болгарського царства, ослабленого внутрішнім розколом, після чого напав на Фракію, що належала Візантії. 

Робота з документом.

З «Повісті минулих літ». 

   «У РІК 6479 [971]. Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: «Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!» А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв город списом, кажучи: «Се город мій!»

   Відтак у 970–971 роках візантійський імператор Іван Цимісхій провадив війну проти Русі та підкореної їй Болгарії, що призвело зрештою до відступу Святослава із Балкан. Під час повернення до Києва навесні 972 року Святослава вбили печеніги, а згодом східну частину Болгарського царства приєднала до своїх земель Візантія. 

   Робота з документом.

   З «Повісті минулих літ».  

   «У РІК 6480 [972]. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом, пили з нього. Свенельд же прийшов у Київ до Ярополка. І було всіх літ княжіння Святославового двадцять і вісім». 

   За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: «Чюжихъ желая своя погуби».

   Висновки групи: За час правління княгині Ольги помітно зріс авторитет Київської держави.

Вчитель історії.

 Вправа гранування. Складіть інформаційне гроно до образу князя Святослава.

V.Узагальнення та систематизація знань

Обговорення проблемних запитань

-    Які назви племенних союзів ви використовували в своїх проектах?

-    Покажіть на карті території на яких вони розташовувались. 

VІ. Підбиття підсумків уроку. Оцінювання навчальних досягнень учнів Рефлексія

1.        Сьогодні я дізнався…

2.        Було цікаво …

3.        Я зрозумів, що…

4.        Тепер я можу…

5.        Я відчув, що…

6.        Я набув…

7.        Я навчився…

8.        У мене вийшло…

9.        Я зміг…

10.    Я спробував… 

VІІ. Домашнє завдання

   Складіть порівняльну таблицю зовнішньої та внутрішньої діяльності перших київських      князів. Придумати та розв'язати подібні приклади для дат пов'язаних з Володимиром Великим.