Біографія Сергія Параджанова

Сергій Параджанов. Брунько Ярослав

“Я вірменин, який народився у Тбілісі й сидів у російській в’язниці за український націоналізм”, – так говорив про себе Сергій Параджанов.

Був третьою дитиною у сім'ї (сестри Рузанна й Аня) та першим хлопцем у родині. Батько — антиквар Параджанян Йосиф Сергійович, мати — Бежанова (Бежанян) Сірануш Давидівна.

Міжнародне визнання прийшло до Параджанова після екранізації 1964 року повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків». Прем'єра однойменного фільму відбулася 4 вересня 1965 року в київському кінотеатрі «Україна». Фільм був удостоєний спеціальної премії журі на Всесоюзному кінофестивалі у Києві (1966). Та все ж на Заході (там картина демонструвалася під назвою «Дикі коні вогню», «Вогняні коні») інтерес до нього був значно більшим, ніж на Батьківщині.

Журнал «Екран» (Польща), 1966 рік писав: «Це один з найдивовижніших і найвитонченіших фільмів, які траплялося нам бачити протягом останніх років. Поетична повість на межі реальності й казки, дійсності й уяви, достовірності й фантазії… Уяві Параджанова, здається, немає меж. Червоні гілки дерев, геометрична композиція усередині корчми з нечисленним реквізитом на фоні білих стін, Палагна на коні під червоною парасолькою і з напіводягненими ногами, грубість похоронного ритуалу з обмиванням померлого тіла і сцена оргіастичних забав у фіналі… Параджанов відкриває у фольклорі, звичаях, обрядах самобутній культурний ритуал, у межах якого дійсність реагує на турботу і трагедію особи».

Дві останні роботи Сергія Йосиповича — документальний фільм, присвячений Ніко Піросмані, і художня кінокартина «Ашик-Керіб», знята за мотивами казки М. Лермонтова про пригоди «мандруючого трубадура», який проходить через тисячу випробувань, щоб знайти свою кохану, й присвячена пам'яті Андрія Тарковського, чию творчість і дружбу високо цінував Параджанов. Кінофільм не випускали в широкий прокат, але Параджанов з ним побував на фестивалях у Нідерландах, Німеччині та Венеції. Газета «Монд» із цього приводу писала: «Кращої вітрини перебудови в радянському кінематографі, аніж фільми „Ашик-Керіб“ Сергія Параджанова і „Маленька Віра“ Василя Пічула, на фестивалі у Венеції важко було б знайти…» Після успіху в Європі, 6 грудня 1988 року, кінокартині «Ашик-Керіб» нарешті було видано посвідчення про дозвіл. Пам'ятник Сергію Параджанову в Тбілісі

ЦІКАВІ ФАКТИ: 2004 та 2024 роки були проголошені ЮНЕСКО роками Сергія Параджанова. На честь його названа зірка. У Росії існує кіностудія «Параджанов фільм», директором і генеральним продюсером якого є кінокритик і драматург Семенцова-Огієвська Марія Борисівна.Існував Міжнародний комітет з визволення Параджанова, яким керував Луї Арагон. В одній з колоній Параджанов відкрив школу живопису. Параджанов мріяв поїхати до Берліна, але не для участі в престижному кінофестивалі, а тому, що хотів розшукати на барахолці чашку Гітлера. Ходив Мюнхеном у халаті й торгувався в кожній антикварній лавці, відкладаючи товар до приїзду Іва Сен-Лорана або Франсуази Саган, які, начебто, повинні приїхати і заплатити за нього, і безбожно при цьому запізнювався на всі церемонії вручення нагород.2012 Пам'ятна монета Вірменії «Сергій Параджанов» — 100 грам — срібло 925