Конспект уроку літератури рідного краю із української літератури для 10-го класу на тему "О. Т. Петриченко. Життєвий та творчий шлях. Поезія"

Тема. Література рідного краю. Олександр Тихонович Петриченко. Життєвий і творчий шлях. Поетична збірка «Життєва нива»

Мета: ознайомити учнів із життям і творчістю митця слова рідного краю О. Т. Петриченка, розкрити ідейно-тематичне спрямування збірки поезій «Життєва нива»; розвивати в учнів читацький кругозір, навички виразного декламування віршів, вміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, робити висновки й узагальнення; формувати естетичні смаки учнів; виховувати любов до рідного краю, інтерес до творчого доробку поета, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрети О. Т. Петриченка, мультимедійна презентація, виставка поетичних збірок поета.

 

Епіграф:

 

А з неба – чистої блакиті

Проміння сонця сяє,

Дорожчого нема на світі,

Ніж цей куточок в ріднім краї.

              О. Т. Петриченко

Хід уроку

 

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Слово вчителя

Скільки  талановитих імен – письменників, художників, скульпторів і композиторів в Україні! Кожен історичний період багатий на видатних осіб. Та й наша Монастирищина має ким пишатися. Діти, кого ви знаєте із видатних людей нашого краю?

Відповідь учнів

Монастирищенський район є батьківщиною багатьох відомих людей області і країни. Серед талановитих уродженців Монастирищини український композитор  П.О.Козицький (с.Летитчівка), митрополити УАПЦ Василь Липківський (с.Попудня) та Микола Борецький (с.Сарни), брати Захар і Яків Гончаруки (поет і прозаїк із с.Коритня), художник-графік Григорій Інгер (с.Сарни), борець-богатир Василь Дзюба (с.Тарнава), багато вчених – докторів і кандидатів наук. Також на території району народились:

Герої Радянського Союзу:

Іван Арсентійович Пахолюк (Цибулів);

Михайло Якович Дзигунський (Цибулів);

Фуковський Олександр Васильович (Зарубинці);

 

      Михайло Кутинський — творець унікального дослідження «Некрополь України» — хронологія імен славетних українців (Зарубинці);

      Бергельсон Давид Рафаїлович — член Української Центральної Ради, письменник. (Сарни);

Олександр Тихонович Петриченко — поет (Половинчик);

В. Кутинська — художник;

І. Кутинський — іконописець (Зарубинці);

А. Бондар — науковець (Цибулів);

М. Грицай — науковець (Бачкурине);

О. Пархомовська — перекладач (Монастирище).

ІІІ. Оголошення теми, мети

Слово вчителя. Серед названих вами відомих людей Монастирищини прозвучало ім’я Олександра Тихоновича  Петриченка. Ця людина – наш земляк,  поет, який народився в с. Половинчик. Проживав у м.Чигирині. Саме з його життям та творчістю ми познайомимося на сьогоднішньому уроці.                                              ІV. Мотивація навчальної діяльності

Слово вчителя. Хто не знає історії рідного краю та людей, які творили і творять цю  історію, чи може осягнути минуле всієї держави? Тож, ми сьогодні почнемо із малого – вивчення літератури рідного краю. Саме такі уроки мають на меті познайомити з творчістю поетів-земляків, які найбільш дієво впливають на зміцнення духу українства.

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Робота з портретами О. Петриченка

Завдання. Уважно розгляньте фотографії митця. Використовуючи прийом «Намисто», розкрийте внутрішній світ поета, особливості його характеру:

інтелігентний, проникливий погляд, щирий, задумливий…

2. Розповідь вчителя про життя та творчість О. Т. Петриченка. Учні конспектують важливі відомості про літератора.

Олександр Тихонович  Петриченко народився 15 червня 1923р. в селі Половинчик Монастирищенського району Черкаської області в сім’ї селянина. Навчався в Попуднянській 7-річній школі. Саме цій школі Олександр Тихонович присвятив свій вірш «Жаль, що не зустрілись».

Учень декламує вірш напам’ять

«Жаль, що не зустрілись»

З пошаною ПРИСВЯЧУЮ колишнім та нинішнім педагогічним та учнівським колективам Попуднянської середньої школи Монастирищенського району, школи, яка дала мені знання і любов до поезії.

Чим далі течія життя несе мене –

Відходять дні вже літні посивілі,

То все частіше бачу я життя шкільне,

Як жаль, що більше з друзями не стрілись.

 

Пригадую не раз і їх й свій кожен крок,

Із щемом в серці в клас наш сьомий лину,

Де Харитоній Якович веде урок

Цікавий про Сосюру і Тичину.

 

І ось вже на перерві у дворі шкільнім

Є мрії в кожного й свої турботи,

Не раз Борис Примчук за садом вдалині

Казав, що бачить він себе пілотом.

 

Із Федею Бровком в нас таємниці теж,

Мені читав свою цікаву прозу,

Іще в житті не знали ми війни пожеж,

В моїх всіх віршах не гриміли грози.

 

Була жура у всіх і радості блакить,

І в’янув сад життя та квітнув цвітом,

О, як хотів би я хоч на єдину мить,

Далекі милі друзі, вас зустріти!

Вірші почав писати з 6-го класу. Навчався в Монастирищенській середній школі. Після закінчення цієї школи став учнем  школи ФЗН 6-го Київського шкіркомбінату. В Києві застала його Друга Світова війна. Разом із молоддю столиці був евакуйований в м. Маріуполь Донецької області, де працював на металургійному заводі. Потім був насильно вивезений на роботу  до Німеччини. Там працював на вугільній шахті. Про цей період свого життя Олександр Петрович розповів так у поезії «Юнь у неволі».

Учень декламує вірш напам’ять

«Юнь у неволі»

Уже тепер моя далека юнь,

Її ніколи неповторні дні,

Не в рідному залишились краю –

В зловіснім таборі на чужині.

 

У край чужий невільників везли,

Летів за ешелоном ешелон,

Ворожий дух витав чужинців злих,

І дихав смертю кожен перегон.

 

Тягла Вкраїна руку до чола,

Лились пекучі сльози із очей –

Вона дітей всім серцем берегла,

Не досипаючи важких ночей.

 

Її священий подих берегли

У муках і годину кожну, й мить,

Тому в чужій неволі і змогли

Ми до хвилини світлої дожить.

Вся творчість О. Петриченка просякнута любов’ю до рідного краю. Можливо, саме це почуття і допомогло пережити всі випробування, які випали на його долю. А писав поет про: те, що знав, те, що було йому рідним і близьким, про те, що його боліло все життя. Не одну поезію написав Олександр Тихонович про Другу Світову війну.

Учень декламує вірш напам’ять

«Травневий цвіт»

Нам обійшлися дорого дороги,

Що привели у сорок п’ятий,

Бо заплатили ми за Перемогу

Сльозами вдів, життям солдатів.

 

Свій кожен крок ми кров’ю окропляли

Жорстокість щоб спинить шалену,

Міцна нас дружба всіх благословляла,

На правий бій вела щоденно.

 

Той шлях далекий вкрився сивиною

Та в пам’яті він і понині,

Знов загорілась далина війною,

Де ллється кров людей невинних.

 

Щоб не бентежила тривога груди,

Й безхмарним було небо в краї,

Хай кожен з нас сьогодні й завтра – всюди

Травневий цвіт оберігає.

В 1947 р. повернувся на Україну. Працював у радгоспі. Закінчив училище культури в м. Олександрії Кіровоградської області.1950 – 1954 рр. був завідуючим клубу с. Укса в Карелії, головою Уксинської сільської ради. Про цей куточок землі пише у вірші «В карельськім краї».

Учень декламує вірш напам’ять

В карельськім краї

У мальовничому карельськім краї,

Яка природа дикої краса!

Там край села у Ладогу впадає

Ріка красуня з назвою Укса.

 

І тихо дзвонна її мова

Здіймається над скелями у вись,

А поруч шепчуть таїну-розмову

Могутні сосни, ніжно обнялись.

 

Неначе лебеді ширококрилі,

Спускаються над озером в цей час

Казково-фантастичні ночі білі,

Я милувався ними, і не раз.

 

Карелка відра понесла з водою,

Над річкою спинилася на мить.

Мені здалося: над Дніпром-рікою

Із України то дівча стоїть.

Починаючи з 1954 р. працював на культосвітній ниві Черкащини: завідуючим Дібрівського сільського клубу, методистом районного Будинку культури в Монастирищенському районі, завідуючим Медведівського сільського клубу, директором Краснопільського сільського Будинку культури, інспектором районного відділу культури на Чигиринщині.

Проживав в м. Чигирині. Був громадським кореспондентом районної газети «Чигиринські вісті» та районного радіо. Вірші друкував у районній та обласній пресі. Був членом клубу незалежних українських письменників “Оратанія”. Входив до Черкаської обласної організації Національної спілки письменників України (НСПУ). Не стало поета 21 листопада 2008 року.

В активі творчого доробку поета набралося майже два десятки поетичних збірок і основні з них, це:

«Життєва нива» — збірка віршів;

«Подих древності» — поезія;

«Земля мого роду» — поезія;

«Тебе не забува моя родина» — поезія;

«Шляхами козацької слави» — поема, вірші;

«А молодість не вернеться» — вибрані поезії;

«Безсмертний лицар духу і волі» — художньо-історична поема;

«Стежками Чигиринщини іду» — поезія.

Слово вчителя. Вірші, які ви вже почули входять до збірки «Життєва нива». Це перша книга літератора, надрукована за його кошти 1995 року в Чигирині. Саме цю збірку ми спробуємо проаналізувати.

До збірки входить лірика:

•  патріотична  («Земля мого роду», «Коліївщина»);
•  пейзажна («Ранок», «Осінній етюд», «Прошкує осінь»);
•  інтимна («Квітуй ти, Мальво і дівчино», «Іду назустріч»);
•  філософська («Життєва нива», «Який залишиш слід»);
•  вірші-спогади («Незабутнє», «Юність кличу»)

3. Опрацювання ідейно-художнього змісту поезій О. Петриченка

Вашим домашнім завданням було ознайомитися із поезіями збірки «Життєва нива» і сьогодні кожна група має презентувати свою роботу. Отже, слово вам, діти.

Робота першої групи

Учень декламує вірш напам’ять

«Життєва нива»

Іще життєва нива колоситься,

Де радість і жура зійшлися звідусіль.

Буває інколи шумить пшениця,

То часом пророста бур’ян – кукіль.

 

Дорогами через мости квітучі

Роки мої розгнуздано вперед летять,

Мости ці часто з терену колючі,

Та не встигаю я оглянутись назад.

 

Зійшлися дні і нинішні, й вчорашні,

І наш увесь єднається за мною рід,

Ні, помирать тоді не страшно,

Як залишився за тобою добрий слід.

Збірка «Життєва нива» починається однойменним віршем, який належить до філософської лірики. Ліричний герої розповідає нам, що його «життєва нива колоситься», але роки «розгнуздано вперед летять». Можна зрозуміти, що він немолодий, тому що за ним уже єднається рід. Предки уже, напевно, чекають нашого ліричного героя. А він і не боїться смерті, бо за собою залишив добрий слід, хоча життєва дорога героя була всипане не тільки квітами, а й колючим терном. Коли людина творила все своє життя тільки добро, добром жила, то, звичайно, «помирать тоді не страшно».

Мотив: розповідь ліричного героя про своє життя.

Ідея: не дивлячись на складнощі життя, треба бачити навколо себе добро і робити добрі вчинки.

Основна думка: «Ні, помирать тоді не страшно,

                             Як залишився за тобою добрий слід».

Жанр: філософська лірика.

Віршовий  розмір: хорей.

Художні засоби: метафора (роки летять, зійшлися дні), епітет (мости квітучі, добрий слід).

Робота другої групи

У своїй збірці Олександр Тихонович висвітив питання екології, згубного впливу людини на природу у віршах «Мене хвилює», «Була криниця».

Учень декламує вірш напам’ять

Мене хвилює

Їм майбуття яке гряде?

Всім тим, хто прийде поза нами.

Чи радість кожен там знайде,

Чи сум ітиме їхніми шляхами?

 

Хвилює це мене й болить

Ще доки я живу на світі:

Чи ж буде променем світить

Їм щасно сонце у зеніті?

 

Чи подаруємо ліси,

Родючі землі й славні ріки,

Дзеркальну чисту неба синь,

Чи знищимо усе на віки?

Мотив: ліричний герой хвилюється за екологічне майбутнє прийдешніх поколінь.

Ідея: жити не одним днем, а й турбуватися про наступні покоління; залишити їм хороші екологічні умови.

Основна думка: необхідно раціонально використовувати природні ресурси.

Жанр: громадянська лірика.

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби: риторичні запитання (Чи сум ітиме їхніми шляхами? Чи знищимо усе навіки?), метафора (сум ітиме), епітет (славні ріки, дзеркальна синь).

Робота третьої групи

Поет у своїй збірці приділив увагу жінці та матері. Нас дуже схилював вірш «Її надія – втіха», у якому розповідається про те, що чоловік залишив жінку із немовлям. Адже тема порушена автором, актуальна і в наш час. Незважаючи на зраду, жінка не опустила руки, всю свою любов віддала синові, недосипаючи ночей «благає в Бога долі» своїй дитині. І тепер «як найдорожчі вчула рідні кроки», то в неї ринули з очей сльози радості, за словами автора – «материнська радість бризнула з очей».

Учень декламує вірш напам’ять

«Її надія – втіха»

Шепоче і шепоче мальві вітер –

Пелюстки ніжно доторкаються до скронь.

І перед жінкою спинилось літо

Та сипле різнобарв’я із своїх долонь.

 

Як найдорожчі вчула рідні кроки,

То материнська радість бризнула з очей,

Бо скільки серце й душу рвав неспокій,

А скільки сліз серед недоспаних ночей.

 

Не було ні прохання, ні моління,

Хоч з немовлям її назавжди залишив,

Лише сльозами вмився день осінній,

Немов чужий вже вийшов суджений, без слів.

 

І вся надія – втіха лиш єдина,

Для неї наймиліша сокровенна мить,

Вона благає в Бога долі сину,

Немов пелюстка мальви – серце тріпотить.

Мотив: розповідь про покинуту жінку, її материнські почуття.

Ідея: возвеличення жінки, материнських почуттів.

Основна думка: «вона благає в Бога долі сину».

Жанр: громадянська лірика.

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби: метафора (шепоче вітер, сльозами вмився день), епітет (сокровенна мить, день осінній), порівняння (немов пелюстка мальви – серце тріпотить; немов чужий вже вийшов суджений, без слів).

Робота четвертої групи

Через всю свою поезії проніс Олександр Тихонович любов до своїх рідних, товаришів, земляків, до рідних сіл Половинчика, Попудні, куди ходив до школи і де написав перші свої вірші, до мальовничої Черкащини.

Учень декламує вірш напам’ять

«Черкаський край»

За ключ у небі журавлиний

І за полів твоїх красу,

Черкащино – Землі перлино,

Тобі тепло в душі несу.

 

І ниву ту, що плідно родить,

Іще з дитинства я люблю

Та древню працю хлібороба

В моєму рідному краю.

 

Про волю Кобзареве слово,

У боротьбі Богдана клич –

Єднаються в епоху нову,

Де світлий день долає ніч.

 

В гарячі корсунські години

Солдат-земляк в огні поліг,

Щоб вільним завтра був і нині

Наш край оцей – домівка всіх.

 

А поле золотом іскриться,

То жданий зріє урожай,

Ти – будь щодень міцним, як криця,

Наш розквітай козацький край.

Мотив: розповідь про рідний край.

Ідея: оспівування і возвеличення краси Черкаського краю.

Основна думка: «Черкащино – Землі перлино,

         Тобі тепло в душі несу».

Жанр: патріотична лірика.

Віршовий розмір: ямб.

Художні засоби: метафора (поле іскриться, день долає), епітет (древня праця, вільний край), порівняння (будь міцним, як криця), звертання (Черкащино – Землі перлино; наш розквітай козацький край).

VI. Підсумок

Слово вчителя. Отже, ми з’ясували, що збірка Олександра Петриченка “Життєва нива» – це його перша поетична книга. З неї ми дізнаємося про дорогий і рідний його серцю край, особливо два куточки Черкащини – Монастирищина, де народився, і Чигирин, де пройшла значна частина його життя, і славна героїчними земляками історія. Через все життя проніс він найтеплішу згадку про своїх шкільних товаришів та вчителів, про рідне село Половинчик та Попудню, куди ходив до школи і де почав писати перші вірші. Всі твори збірки пройняті любов’ю до життя. Звучать у віршах і туга за пройденими роками, за тим, що вже ніколи не повернеться  – молодими літами.

Одним із домашніх завдань було порахувати кількість літер у віршах, які  ви самостійно опрацьовували, наприклад: а – 16, б – 20, т – 16 і т. д.

Перша група . У вірші «Життєва нива» найбільша кількість букв: о та і – 23, н – 21, т – 18.

Друга група. У творі «Мене хвилює» ми нарахували такі літери: и – 18, е – 16, а – 13.

Третя група. У поезії «Її надія – втіха» найбільше автор використав: о – 33, н – 33, и – 26.

Четверта група. А в нашому ліричному творі «Черкаський край» найбільша кількість таких літер: о – 38, а – 29, і – 27.

Слово вчителя. Діти, кожна буква має певне значення. Перед вами є таблиця «Значення літер». Подивіться, що означають, ті букви, яких автор використав найбільше.

Значення літер

А, Я – біль, жінка, земля, чорний, кров	Л – вода
Б – моторошний, високий, піднесений	М – голова, головний
В – великий, головний	Н – небо, небесний
Г – найвищий	О – обрій, синь, світло
Д, Т – твердий, доблесний, жорстокий	П, Ф, Х – вогонь
Е, Є – світло	С – земля, суть
Ж – життя, тіло	У – великий, зелений
З – рух	Ц – висока, суть
И – люди	Ч – людина
І – кров, спадковий, червоний	Ш, Щ – тиша, милість, спокій
Й, Р – воїн	Ь – знак жіночого роду
К – суть, синь

Слово вчителя. То який ми можемо зробити висновок, про що поезії О. Петриченка?

Відповіді учнів. Вірші Олександра Тихоновича світлі: на це вказують літери «О» та «Е». А буква «И» повідомляє, що його твори про людей і для людей. За літерою «Н», вони сповнені небесної величі та чистоти.

2. Робота з епіграфом

- Поясніть, як ви розумієте слова О. Петриченка?

        - Як цей вислів стосується нашого уроку?

Слово вчителя. Людина, яка себе поважає, повинна знати історію не тільки рідного народу, а й рідного краю. Я надіюся, що після сьогоднішнього уроку ви ще більше будете пишатися нашою Монастирищиною і краще вивчатимете історію рідного краю.

VII. Мотивація оцінювання

VIII. Домашнє завдання

• за конспектом вивчити про життя і творчість О. Т. Петриченка;
• вивчити вірш поета, який найбільше сподобався;

- написати твір за творчістю Петриченка «Людина – частинка рідного краю» ( за бажанням).

 

Література

 

1. Фостенко Т. І. «Ви бачили, як річка завмирає…» Поетична творчість Василя Мисика // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2012. – № 13. – с. 22 – 25.
2. Життєва нива/ Авт. О. Т. Петриченко. – Ч.: облредвидав «Сіяч». – 1995. – с. 36
3. Новіцкас Л. І. Презентація «Письменники рідного краю. «З царства вічної любові».»
4.   http://uk.wikipedia.org/wiki/Головна_сторінка