БІОСФЕРА — НАЙБІЛЬША ЖИВА СИСТЕМА . ЛЮДИНА І БІОСФЕРА

БІОСФЕРА — НАЙБІЛЬША ЖИВА СИСТЕМА

 

ТЕМА. ЛЮДИНА І БІОСФЕРА

 

Мета уроку: навчальна — розкрити суть і наслідки негативного впливу людини на біосферу, підкреслити взаємозв'язок людини й біосфери, підвести школярів до думки про необхідність охорони біосфери; розвиваюча — розвивати екологічне мислення, розкрити можливі безпечні шляхи взаємодії людини й біосфери; виховна — виховувати любов до природи, відповідальність перед слабшими істотами.

Основні поняття: двоякий характер, парниковий ефект.

Методи уроку: словесний (бесіда), наочний (робота з таблицями й рисунками).

Обладнання: фізична карта півкуль, таблиці й рисунки до теми «Біосфера».

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Структура уроку

І. Перевірка домашнього завдання

II. Повідомлення теми, мети й завдань уроку

III. Актуалізація опорних знань учнів, їхнього попереднього досвіду

IV. Викладення основного матеріалу

1. Приклади позитивного впливу людини на біосферу.

2. Приклади негативного впливу людини на біосферу.

3. Акція «Година Землі».

V. Підбиття підсумків уроку

VI. Домашнє завдання

 

Хід уроку

I. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

1. Складіть кругообіг речовин та енергії, поєднавши між собою такі організми: гриби опеньки, дуб, білка, бактерії, куниця, дощовий черв’як. (Це завдання учень виконує письмово на дошці).

Додаткове запитання: Як називають найбільшу екосистему на Землі?

2. Дайте визначення біосфери. Яке значення для біосфери має озоновий екран?

Додаткове запитання: Чому дощового черв’яка називають « королем біосфери»?

3. Охарактеризуйте межі біосфери. Чим пояснюється існування меж у біосфері?

Додаткове запитання: Хто й коли розробив учення про біосферу?

II. ПОВІДОМЛЕННЯ ТЕМИ, МЕТИ Й ЗАВДАНЬ УРОКУ

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ, ЇХНЬОГО ПОПЕРЕДНЬОГО ДОСВІДУ

Вплив людини на біосферу до початку XX ст. був незначним.

— Чому він зріс у XX ст.? (Тому що збільшилася кількість населення Землі й зросли технічні можливості людей.)

На сьогодні господарську діяльність людей за силою впливу на природу можна прирівняти до природних процесів планетарного масштабу (на зразок світового кругообігу води). На Землі майже не залишилося куточків біосфери, які б не зазнали впливу людини.

IV. ВИКЛАДЕННЯ ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ

Вплив людини на біосферу має двоякий характер. Що це означає?

Існують як негативні приклади впливу людини на біосферу, так і позитивні.

Складність полягає в тому, що природа неначе мститься за кожну перемогу над нею й за першими позитивними результатами, на які розраховувала людина, видає їй другі й треті результати, яких вона не передбачала і які часто перекреслюють перші позитивні результати.

1. Приклади позитивного впливу людини на біосферу

1). Розселення в райони колишнього перебування й на інші материки рослин і тварин.

Перший приклад двояких результатів впливу людини на природу такий. У 1859 році колоністи привезли в Австралію 24 кролики (5 кроликів з’їдають стільки корму, скільки потрібно одній дорослій вівці). Уже за кілька років від безконтрольного розмноження вони стали «об’їдати» овець і подекуди повністю знищили трав’янистий покрив. Справа в тому, що в Австралії в кроликів не було ворогів-хижаків, які полюванням регулюють чисельність цього виду в екосистемах інших материків. Лише в 1950 році за допомогою ризикованих заходів (поширення вірусу однієї із хвороб кроликів) удалося вирішити «кролячу проблему».

2). Заповідування територій. Про це більш докладна розмова вестиметься через урок, наприкінці вивчення теми «Біосфера».

3). Лісорозведення.

2. Приклади негативного впливу людини на біосферу

1). Забруднення атмосфери, гідросфери й ґрунту.

— Чим забруднюється ґрунт? (Отрутохімікатами та мінеральними добривами, які вносять у ґрунт у надто великій кількості.)

2). Із 1986 року почали відкрито говорити ще про один вид забруднення.

— Який? (Про радіаційний.)

— Яким чином радіаційні елементи потрапляють в організми рослин і тварин? (Із водою, повітрям та рослинною масою.)

3). Теплове забруднення. Вуглекислий газ та деякі інші гази, які в результаті господарської діяльності людини потрапляють в атмосферу, спричиняють так званий «парниковий ефект».

Парник, на відміну від теплиці, не має штучного підігріву. Парник — це ділянка ґрунту, накрита заскленими рамами або поліетиленовою плівкою. Скло або плівка не пропускають тепло, що йде від землі, в атмосферу й, затримуючи його, сприяють підвищенню температури повітря всередині парника.

Подібним чином «працює» і вуглекислий газ — затримує атмосферне тепло, не випускаючи його в космос. Підвищення теплового фону, тобто підвищення температури повітря порівняно із сусідніми територіями, спостерігається у великих містах і поблизу від промислових підприємств.

4). Шум як порушник середовища проживання.

— Яка частина біосфери миттєво реагує на незвичний звук: рослини чи тварини? (Тварини.)

5). У результаті видобутку корисних копалин, будівництва й розорювання ґрунту чимало екосистем зникли назавжди. Як бачимо, людська діяльність призводить до прямого знищення території існування окремих видів.

— Чому необхідне міжнародне співробітництво в справі охорони біосфери? (По-перше, багато природних об’єктів (річки, ліси, моря) та їхніх мешканців перебувають на території кількох держав. По-друге, завдяки кругообігу води та речовин вплив на один район Землі не зрідка викликає планетарні результати.)

3. Акція «Година Землі»

У 2007 році в місті Сідней (Австралія) була вперше запропонована й проведена акція, зміст якої полягав в одночасній за місцевим часом відмові від використання електроенергії впродовж однієї години. Під час цієї акції у 2007 році 2,5 млн. будинків Австралії поринули в пітьму на одну годину.

У 2008 році австралійську акцію підтримали на інших материках.

У 2010 році в ній узяли участь 125 країн світу, зокрема й Україна. На 60 хвилин було вимкнене підсвічування на таких відомих архітектурних та історичних об’єктах, як Ейфелева вежа в Парижі, статуя Христа Спасителя в Ріо-де-Жанейро (Бразилія), Бранденбурзькі ворота в Берліні (Німеччина), єгипетські піраміди тощо.

Питання приєднання окремих громадян до цієї акції є добровільним рішенням. У разі відмови на одну годину від такого блага цивілізації, як електроенергія, пропонується влаштувати прогулянку по нічному місту, пікнік при світлі зірок або вечерю вдома при свічках. Головне — замислитися про нашу матір-Землю, про її проблеми та охорону навколишнього середовища.

V. ПІДБИТТЯ ПІДСУМКІВ УРОКУ

— Чому вплив первісної людини на природу був незначним? (Тому що людей було небагато і вони використовували прості механізми.)

— Чому втручання людини в біосферу в одному районі Землі може викликати зміни умов існування організмів в іншому місці? (Тому що біосфера — цілісна екосистема. Її частини пов’язані кругообігом речовин та енергії.)

VI. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Дати відповіді на запитання після параграфа.

 

ДОДАТКОВИЙ МАТЕРІАЛ ДО УРОКУ

Біологія та етика

Історія людства — це історія використання й перетворення благ, які виробляє довколишній світ. Рослинам і тваринам люди зобов’язані їжею та одягом, із надр Землі вони добувають руду й паливо, одержуючи від природи те, що необхідно для життя. Однак у світі все взаємопов’язане, і прогрес цивілізації оплачений значними природними втратами: похмурі пустирі заступають тінисті ліси, пустелі «атакують» поля, отруєно силу-силенну рік та озер, зникли сотні видів рослин і тварин.

Здавалося б, що зміниться в житті людини, якщо зникне вінценосний журавель або білий ведмідь? Яке взагалі місце людини серед інших істот? Які її права й обов’язки перед природою? Саме з таких питань і народилася біоетика (від грец. bios — життя та etos — звичай, правило) — вчення про моральне ставлення людини до всього живого.

«Людина — вінець природи». Гордовиті слова... Але ж вони означають, що людина вважає себе єдиною важливою істотою на Землі й протистоїть усім іншим її мешканцям. Така настанова наперед визначає: ніхто й ніщо, крім людини, не має самостійної цінності, прав, почуттів і бажань. А якщо й має, то ця проблема в жодному разі не має турбувати людей.

Ідею винятковості людського роду, його «законного» права на всі блага Землі в загальному вигляді сформулював ще грецький філософ Ксенофонт (430-355 або 354 р. до н. е.), а в XIII ст. вона була оформлена в богословських працях середньовічного філософа Фоми Аквінського. Ця система поглядів одержала назву антропоцентризм (від грец. antropos — людина і kentron — центр, зосередження) і дотепер визначає світогляд більшості людей, особливо в західних країнах.

Однак історія людства знає й інші приклади. У ранніх цивілізаціях людина визнавала єдність світу й походження всього живого. Племена носили імена звірів і птахів, від яких, згідно з поглядами стародавніх людей, вони вели свій рід. Убиваючи на полюванні оленя або антилопу, первісні люди за допомогою особливих обрядів просили в їхніх душ прощення за вимушене лиходійство.

У багатьох країнах Сходу й дотепер люди, які сповідають такі релігії, як індуїзм, буддизм і джайнізм, вірять, що після смерті людини її душа може переселятися в тіло звіра, птаха,

комахи. Основою моралі тут є принцип: не завдавати шкоди тварині. У Біблії або Корані, головних книгах християн і мусульман, теж є заклики до милосердя й шанобливого ставлення до всіх живих істот.

У XX ст. до людства стала поступово повертатися стародавня мудрість, підкріплена сучасними науковими знаннями. Чим більше людина дізнається про тварин, тим швидше руйнується уявлення про бар’єр, який відокремлює людство від інших біологічних видів. Одночасно із цим тане міф про винятковість людини, її унікальну цінність та беззаперечні права на всі блага світу. На зміну антропоцентризму приходить біоцентризм (від грец. bios — життя і kentron — центр), що визнає рівні права на існування всього живого.

У 60-х роках XX ст. кілька філософів — випускників Оксфорда, одного з найвідоміших університетів Великобританії, уперше висунули ідею прав тварин, що обурило багатьох. Але ж стверджувалася, здавалося б, очевидна річ: тварини мають права внаслідок їхньої самостійної цінності (незалежної від зацікавленості в них людини). Тому до них не можна ставитися як до засобів задоволення людських потреб. Яке б не було місце людини на Землі, не можна вважати, що все інше існує тільки для її користі.

Лише на початку XX ст. з’явилися закони про захист тварин від жорстокості людей. Перший такий документ був прийнятий у Великобританії, так само з’явилося перше у світі товариство захисту тварин.

Дотепер тривають експерименти над тваринами. Тільки в США внаслідок них щорічно гине 65-100 млн. безневинних істот. Можливо, без цих дослідів людство набагато менше знало б про природу, не навчилося б боротися з багатьма хворобами, не створило б багатьох сучасних ліків. Але чи завжди необхідні такі жертви?

Ставлення до всіх живих істот, а не тільки до людини — це ділянка моральності. Обов’язок людини — захищати все живе. Цю думку висловив на початку XX ст. видатний філософ-гуманіст і лікар Альберт Швейцер (1875-1965). У 1913 році на вершині своєї кар’єри він полишив роботу в німецькій клініці й виїхав із Німеччини в екваторіальну Африку, де прожив багато років. Там він створив лікарню для африканців і присвятив своє життя рятуванню їх від недуг. У лікарні, яку збудував Швейцер в Африці, знаходили притулок не тільки люди, але й хворі тварини: лань, мавпа, пелікан. Біографія лікаря — це історія подвигу в ім’я стражденного людства. У 1952 році йому була присуджена почесна Нобелівська премія миру.

У шотландському місті Единбурзі стоїть невеликий чавунний пам’ятник: маленький, у натуральну величину пес, піднятий на широку колону. Напис говорить: «Вірному Боббі». Собаку підібрав на вулиці поліцейський, три роки вони прожили разом, а коли хазяїн помер, Боббі 14 років жив біля його могили на монастирському дворі. Щовечора пес повертався на свій пост. Після смерті Боббі уражені такою відданістю городяни поставили пам’ятник вірному псові.