Богдан - Ігор Антонич.Творчий шлях аполітичного митця. Заборона та визнання. Лемківська етнічна традиція як джерело художнього світу поета та авторського стилю

Творчий шлях аполітичного митця. Заборона та визнання. Лемківська етнічна традиція як джерело художнього світу поета та авторського стилю. «Зелена євангелія» – нерозривна єдність природи й людини, ідея життєствердження. Поєднання язичницьких мотивів із християнськими («Різдво», «Коляда»). Особливості фольклоризму у літературі минулих часів та творчості Антонича. Богдан-Ігор Антонич

Творчий шлях аполітичного митця. Заборона та визнання. Лемківська етнічна традиція як джерело художнього світу поета та авторського стилю Богдан-Ігор Антонич(1909-1937)Перший блок

Богдан-Ігор Антонич – український поет-містик, якому ще в 20-річному віці вдалося досягнути широкого визнання та написати твори, які поставили його в один ряд із класиками української поезії. Але, як говориться, найяскравіші зорі згорають найшвидше. Так сталося і з Антоничем. У 28-річному віці поет помирає і Слава не принесла на його могилу букет квітів – на твори аполітичного поета чекали десятки років заборон і забуття. Інтерес до Антонича в Україні почав відроджуватися з кінця ХХ ст. Сьогодні його поезії можна читати вільно, проте відсутність тривалої уваги важко було надолужити. Попри те, що поезії автора входять до шкільної програми з літератури, нині мало українців повною мірою знайомі зі своїм містичним генієм.

У найвіддаленішій частині України є куточок – Лемківщина. Ця багатостраждальна західноукраїнська земля, віками переслідувана і принижена, подарувала хлопчика, якому судилася доля стати поетом – Богданом-Ігорем Антоничем. Сталося це 5 жовтня 1909 року в селі Новиця, Горлицького повіту (нині це територія Польщі).

Новиця Новиця - мальовниче гірське село. Пасовища, поля й городи на схилах гір, темно-сині смерекові ліси, дзвінкі ручаї, звори й потоки – краєвиди, оспівані Антоничем, тут є реальністю.

Тут, у Новиці, побачив світ поет, і той світ був йому прекрасним, допоки очі не доглянули людської убогості, яка на тлі розкішних пейзажів здається страшнішою, ніж на фоні одноманітного рівнинного овиду.

Лемківщинаhttps://www.youtube.com/watch?v=Wjn. Wm. FHt. Gz. IСпівачка Христина Соловійдопоможе нам познайомитися із лемківською говіркою.

Хата Антоничів не збереглась. Але біля того місця, де вона стояла, коло церкви, у центрі села, збудовано скромний пам'ятник, бронзовий барельєф на бетонній стелі - досить гарне зображення обличчя поета. Пам'ятник поставлено 1989 року заходами львівських письменників за ініціативи Романа Лубківського і завдяки його організаційній наполегливості.

Його батько — греко-католицький священик Василь Кіт — змінив прізвище незадовго перед народженням єдиного сина, бо «не було воно достатньо поважним для сільського священника».  Нове прізвище утворилося від імені Василевого батька — Антона. Мати майбутнього письменника – Ольга Волошинович – походила із села Липовець Сяноцького повіту. Хлопчик народився слабеньким, хворобливим, але вважав своє дитинство сонячним ранком життя, яке почалося із лемківськими колисковими няньки.

Зі спогадів, які записала від родини Антоничів наречена поета Ольга Олійник, довідуємося…Робота з підручником. Ст. 76 Вже в дитинстві майбутній поет виявляв великі здібності. Спокійний, вдумливий слухав, а як подобалось щось із прочитаного, просив ще раз і ще раз повторювати собі, доки не навчився напам'ять, а часом навіть сам говорив «вершами», як це звала няня.

 Тут сиве небо й сиві очіу затурбованих людей. Сльота дуднить і шиби мочить,розмови стишені веде. Під сивим небом розстелиласьземля вівса та ялівцю...

Як же повелася із майбутнім поетом доля? https://www.youtube.com/watch?v=akpn. R9_x. VK8

1914 року родина Антоничів змушена була тікати до Відня із рідного села, бо воно лежало на теренах воєнних операцій. Хто знає, можливо, доля біженців залишила маленькому Богданові назавжди ту печаль, про яку згадує його гімназіальний учитель Л. Гец: «В класі Антонич нічим спеціально не відрізнявся, але не був таким веселим, як його товариші».

Урбаністичні мотиви й образи з його останньої книжки «Ротації», напевне, пов'язані з тими враженнями, які витис на дитячій душі похмурий в ті часи Відень – столиця конаючої Австро-Угорщини. Ольга Олійник, наречена Антонича, згадує: «Оповідав мені про те, як манджав вулицями Відня, орієнтуючись тільки за кіновими фоторекламами, які дуже докладно пам'ятав. А щоб не потрапити під колеса авто, увесь час ішов хідником попід самими мурами».

1919 року брат матері поета, Олександр Волошинович, був засуджений до смерті режимом Пілсудського за те, що домагався приєднання галицької Лемківщини до Чехословаччини. Знову родина Антоничів тікає із Новиці. Тепер уже від переслідування польської жандармерії. Деякий час Антоничі з десятилітнім Богданом жили на Львівщині. Труднощі війни відбилися на здоров'ї хлопця. Він часто і тяжко слабував. Тому спершу йому найняли приватну домашню вчительку, а в 11 років віддали до Сяноцької гімназії.

«Все тихий, скромний, на перерві сидів спокійно і читав. Його усмішка була якоюсь милою, чарівною, що не можна було його не любити. Сам Антонич був невеличкий на зріст, білявий, з коротко стриженим волоссям, завжди дуже чистенько та дбайливо вдягнений. У розмові був несміливий, дуже поважний як на свій вік. Намагався говорити літературною мовою. Він розмовляв, як на наші умови, гарно по-українськи, з легким лемківським наголосом».«Наука не справляла труднощів і надто поважний, як на свій вік, вдумливий хлопчик горів і нетерпляче вичікував того дня, коли буде складати вступний іспит до гімназії».

Упродовж 1920–1928 років Антонич навчався у гімназії гуманітарного типу імені Королеви Софії у Сяноку. Вибрали саме її не тільки тому, що тут раніше вчилися його батько і дядько, але, очевидно, й тому, що «На цілу Лемківщи-ну це була одинока гімназія, де вчили також і української мови». Сяноцька гімназія була класичного типу: головна увага на латинську і грецьку мови. Навчання тривало 8 років. Із 400 учнів українців було 80. Із першого і до останнього класу Антонич відзначався як найкращий учень. Але, як пише Ольга Олійник, «не любив вириватися вперед». Саме в цій єдиній на всю Лемківщину польській гімназії (українських тоді там взагалі не було) дві години на тиждень відводили українській мові, основний наголос за вісім років навчання робили на грецьку та латину.

У 1923—25 pp. Б.-І. Антонич почав писати твори. Два останні роки навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Гец осучаснив смаки Антонина, й мав на учня великий вплив. Навчаючись в університеті та по його закінченні, Богдан-Ігор надсилав учителеві свої книжки, які той оцінював дуже високо, сприймаючи їх «з нестримним захопленням». Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом. Лев Гец

У 1928р. Б. І. Антонич закінчив гімназію і записався на гуманітарний факультет Львівського університету (спеціальність — слов'янська філологія); із 1931 р. почав друкуватися в періодиці. Писати вірші Антонич почав рано – у польській гімназії, польською мовою. «Навернення» до української поезії відбулося після вступу у Львівський університет.

«Антонич був у гурті цих, які пішли шляхом не Гоголя, а Шевченка... Талановитий молодик під час навчання у гімназії вивчив українську літературну мову настільки добре, що міг нею писати вірші і вже на першому курсі Львівського університету, куди поступив осінню 1928 року, читав їх перед неформальним гуртком україністів, зразу отримуючи позицію найкращого з поетів-початківців, але у розмові тоді ще почувався непевно».«... Правду казавши, у Львові тоді ще мало хто говорив по-українськи, бо мало хто знав добре сучасну літературну мову. Студенти здебільша теж говорили по-галицьки, а то й своїми, принесеними з рідних сторін, говорами. (...) Галицька інтеліґентська верства загальноукраїнської мови не знала та й, треба сказати, не дуже і хотіла знати». Гурток студентів-україністів у Львові, червень 1931 р. 2 ряд знизу, перший зліва— Б. І. Антонич, поряд — Ірина Пеленська.

Будинок у Львові (Городоцька, 50), де Антонич мешкав із 1928 до 1937 р. У Львові Антонич жив у своєї тітки на вулиці Городоцькій, 50 (сучасна нумерація). Часто їздив до батьків у село Бортятин, що поблизу Судової Вишні, в 40 км від Львова. Там наприкінці 20-х років минулого століття батько поета отримав парафію. Успенська церква, збудована стараннями отця Василя

Музей-садиба Антоничів в БортятиніЕкспонати музею. Бортятин: село, де Антонич «був хрущем». До батьківської оселі Антонич часто навідувався зі Львова, тепер тут функціонує родинний музей-садиба.

Антонич«на схилі гір, неначе лата, пришите до лісів село»

Українська мова - свідомий вибір. Нам уже відомо, що малою батьківщиною одного з найвідоміших українських поетів став край, який нині входить до складу Польщі. Близькість до цієї країни, її культура та мова багато в чому визначили ранню творчість поета. Писати вірші він почав ще дитиною, але через перебування в іноземному середовищі, всі вони були написані польською. Восени 1928 року Богдан-Ігор Антонич переїхав до Львова і вступив до Львівського університету. Саме на цьому етапі життя стався переломний момент у визначенні творчої особистості Антонича. Адже хоча університет був польським, значна частина студентів складалась з інтелігентів-україністів. Спілкування з ними спонукали Антонича вивчити українську мову, а згодом - і писати українською. У 1931 році вийшла перша збірка Богдан-Ігора Антонича «Привітання життя». І написана вона українською мовою.

Почалось так: упився явід перших власних строф похмілля. Був тільки місяць дружбоюна мому з піснею весіллі. Як сталось те, як задзвеніло,сказать не вмів оцього вам би, Перший свій вірш поет опублікував 1931 року у пластовому журналі «Вогні».коли б так серце не горіло. Так народились перші ямби. Слова не тесані в гамарні,слова, осріблені в вогні. Складають радісні піснів весни заквітчаній друкарні.

За своє життя поет видав всього 3 збірки, одна з яких отримала літературну премію Товариства українських письменників і журналістів ім. Івана Франка.

Робота з підручником. Ст. 77-78 Вже після його смерті вийшла друком книга віршів «Зелена Євангелія», а Ольга Олійник упорядкувала видала збірку «Пісня про незнищенність матерії». Окрім поетичної діяльності Антонич займається наукою, пише прозу, музику та малює… У 1934 році він познайомився з Ольгою Олійник, спалахує до неї коханням та пропонує одружитися. Але, союзу Ольги та Богдана-Ігора так і не відбулося.

Після приєднання Західної України до УРСР Богдан-Ігор Антонич потрапив під офіційну заборону. Слідкували навіть за тим, щоб могилу поета на Янівському цвинтарі  ніхто не відвідував, тож із часом її вже було неможливо знайти. Аж поки львівські поети Ірина та Ігор Калинці не розшукали її. Цікавість до поета-містика відроджувалася поволі. Спершу інтерес поновився в середовищі української діаспори, а згодом - і в самій Україні. Повернення із забуттяІгор Калинець про Богдана Антонича (2009)

Пам’ятник у ЛьвовіСьогодні вірші Антонича перекладають багатьма мовами, кладуть на музику та вивчають у школі. За своє коротке життя митцю вдалося залишити глибокий слід у душі української поезії та стати її великим надбанням. Люди що знали Антоничаhttps://www.youtube.com/watch?v=K99_-Fp. AVCIУ жовтні 2011 року на телеканалі ТВі було зроблено ексклюзивний запис кількох пісень проекту «ТЕЛЬНЮК: Сестри» для телепрограми «Вечір з Миколою Княжицьким».

Автор ресурсу. Ратушна Наталія Миколаївна -вчитель української мови та літератури Лукашівського навчально-виховного комплексу «Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І - ІІІ ступенів» Чорнобаївської селищної ради Черкаської області

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ: ЛІТЕРАТУРА: Слоньовська О. В., Марфин Н. В., Вівчарик Н. М. Українська література. Підручник для 11 кл.. закладів загальної середньої освіти (профільний рівень).-К.: Літера ЛТД - 2019.- 320 с.ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСІВ: Google картинки. Режим доступу: http://images.google.uа -URL: https://uk.wikipedia.org/wiki. URL: http://dovidka.biz.ua/vislovi-pro-kotsyubinskogo/URL: https://www.google.com/search?q. URL: https://vseosvita.ua/news/bogdan-igor-antonic-poet-akij-zive-za-zoreu-2524.html. URL: http://finenews.info/kulturne-nadbannya/literatura/item/26929-istoriia-odnoho-zhyttia-bohdan-ihor-antonych-chastyna-1 URL: http://www.kray.org.ua/9472/mandrivky/bortyatin-selo-de-antonich-buv-hrushhem/URL: https://zno.if.ua/?p=4881