«Булінг (цькування) в закладі освіти як явище»

Вовчицька гімназія Зарічненської селищної ради Вараського району Рівненської області

Виступ на педагогічному засіданні на тему:

«Булінг (цькування) в закладі освіти як явище»

2010

Насильство в освітньому середовищі має різний характер і природу. Воно може проявлятися як у формі одноразових, так і в вигляді систематичних дій. Але ці дії завжди завдають шкоди психічному та фізичному здоров’ю всіх учасників/учасниць цього процесу.

Виявити випадки насильства в закладі освіти достатньо важко. Передусім тому, що насильство відбувається переважно в місцях, де відсутній контроль і нагляд дорослих. До того ж і потерпілий, і спостерігачі воліють не повідомляти нікого про випадок, щоб їх не вважали «ябедником/ябедницею» або через страх зізнатись.

Найнебезпечнішим є повторюваність випадків насильства в освітньому середовищі. Саме систематичні насильницькі дії є булінгом або цькуванням. Термін «булінг» походить від англійського слова «bully», тобто хуліган, забіяка, задира.

Булінг (цькування) – це діяння (дія або бездіяльність) учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу, внаслідок чого могла бути чи була заподіяна шкода психічному або фізичному здоров’ю потерпілого

Варто пам’ятати, що булінг (цькування) відрізняється від сварки або конфлікту між дітьми кількома типовими ознаками:

По-перше, це систематичність (повторюваність) діяння - вчинення різних формах насильства (фізичного, економічного, психологічного, сексуального, в тому числі за допомогою засобів електронної комунікації) двічі і більше разів стосовно однієї і тієї ж особи;

По друге, булінг (цькування) майже завжди має злий умисел, коли метою дій кривдника є умисне заподіяння психічної та/або фізичної шкоди, приниження, страху, тривоги, бажання підпорядковувати потерпілого своїм інтересам та/або спричинення соціальної ізоляції потерпілого;

По-третє, для булінгу (цькування) характерний дисбаланс сил - владний дисбаланс між кривдником і потерпілим (асиметричні відносини), різниця у

фізичному розвитку, рівні соціально-психологічної адаптованості, соціальному статусі, стані здоров’я (наявність інвалідності чи особливих освітніх потреб), ментальному розвитку тощо;

По-четверте, відсутність розкаяння у кривдника.

Варто пам’ятати, що булінг (цькування) ніколи не припиняється самостійно – потрібно втручання сторонніх осіб, захист і допомога потерпілому, кривднику та свідкам.

Конфлікт - це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною потреб, інтересів, соціальних установок, планів тощо у свідомості окремої особи, яке виникає в міжособистісних взаємодіях окремих осіб чи груп.

Для конфлікту як способу взаємодії характерним є:

По-перше, його не регулярність та випадковість (відсутністю злого умислу);

По-друге, баланс (рівність) сил між його учасниками, владний баланс (симетричні відносини), що характеризується здатністю кожної зі сторін однаково впливати на процес конфлікту, відносною рівністю фізичних сил, соціально- психологічної адаптованості, соціального статусу, стану здоров’я, ментального розвитку тощо;

По-третє, спостерігається розкаяння сторін конфлікту та спрямованість зусиль сторін конфлікту на його вирішення.

Найчастіше булінг (цькування) відбувається в місцях, де контроль або нагляд дорослих найменший або взагалі відсутній. Це можуть бути коридори, вбиральні, роздягальні, подвір’я, сходи, їдальня тощо. Іноді дитина може піддаватися булінгу (цькування) й поза територією закладу освіти. Такі випадки можуть трапитися по дорозі додому, у дворі дому, під час шкільних екскурсій тощо. Крім того, за умови віртуалізації сучасного соціального простору закономірно, що і прояви опосередкованої агресії та булінгу (цькування) перемістилися в зону он-лайн, в якій діти перебувають повсякчас незалежно від місця їх фізичного перебування. Булінг (цькування) за допомогою електронних засобів комунікації називається кібербулінгом.

Булінг (цькування) розвивається за певною схемою і має декілька фаз розвитку, які можна зобразити як «Драбину булінгу (цькування)» - від моменту зародження до найвищої фази.

Кожна сходинка цієї драбини відповідає певному етапу розвитку булінга (цькування), емоційному стану потерпілого та певним діям кривдника.

Проте булінг (цькування) може відбуватися й за іншою схемою – не включаючи певні стадії цього процесу.

Втручання або переривання цього процесу можливе на будь-якій зі сходинок, тому важливо вчасно розпізнати булінг (цькування) в освітньому середовищі та зупинити цей процес на більш ранніх стадіях, коли ситуація не дійшла до найвищої сходинки.

Для своєчасного реагування та припинення ситуації булінгу (цькування) необхідно знати його ознаки.

Форми та види булінгу (цькування)

Булінг (цькування) проявляється через різні форми насильства, які вчиняються систематично по відношенню до однієї і тієї ж особи.

Це можуть бути прояви:

1.     фізичного насильства, що включає штовхання, зачіпання, підніжки, бійки, стусани, ляпаси, удари та інші дії, які завдають біль і тілесні ушкодження тощо;

психологічного насильства, що включає образи, поширення неправдивих чуток, глузування, залякування, ізоляція, ігнорування, бойкот, відмова від спілкування, погрози, маніпуляції, шантаж тощо;

2.     економічного насильства, що включає дрібні крадіжки, пошкодження або знищення особистих речей, вимагання грошей, їжі тощо;

3.     сексуального насильства, що включає образливі жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток, обмацування сексуального (інтимного) характеру та/або змісту тощо.

З розвитком сучасних електронних технологій насильницькі дії (передусім прояви психологічного, сексуального насильства) при булінгу (цькуванні) часто вчиняються за допомогою електронних засобів комунікації, що має назву – кібербулінг, який може проявлятись в різному вигляді:

-         перепалки, або флеймінг – обмін короткими гнівними репліками в чатах, форумах, дискусійних групах тощо;

-         нападки – повторювані образливі СМС-повідомлення, в меседжери, постійні дзвінки тощо;

-         обмовляння – це розповсюдження принизливої неправдивої інформації

через текстові повідомлення, фото, відео з використанням засобів електронного зв’язку;

-         самозванство або перевтілення в певну особу, використовуючи її акаунт в

соціальних мережах, блогах, пошті, системі миттєвих повідомлень тощо;

-         ошуканство або видурювання конфіденційної інформації (текстів, фото,

відео) та її передача в Інтернеті або поштою тим, кому вона не призначалась;

-         сталкінг або кіберпереслідування – це дії з прихованого вистежування, зазвичай зроблені нишком, анонімно, з метою нанесення психологічної або фізичної шкоди;

-         знімання на відео реальних нападів з метою їх поширення в інтернет мережі або хепіслеппінг;

-         використання інтернет-спілкування для подальшого вчинення дитиною

певних дій, зокрема використання її у сексуальних цілях (кібергрумінг) або доведення до самогубства («спільноти смерті»).

Постійно з’являються нові прояви кібербулінгу, що потребує особливої уваги до інтернет безпеки дітей з боку дорослих, формування навичок безпечної поведінки в мережі у дітей, особливо, якщо інтернет мережа використовується в закладі освіти під час навчання.

Передумови та причини виникнення цькування.

Причинами виникнення булінгу (цькування) у міжособистісних взаєминах можуть бути різні чинники, які можна поєднати у чотири групи: особистісні, сімейні, соціальні, оточення (середовище).

Чинники середовища

Несприятливий соціально-психологічний клімат в закладі освіти, стрес від навчанням внаслідок перевантаження, відносини з однолітками та вчителями/вчительками, відсутність належної уваги з боку вчителів/вчительок, сприяють появі сварок, конфліктів, проявів насильства та їх перехід в булінг (цькування). Найбільш розповсюдженими чинниками, які провокують появу булінгу (цькування) в закладі освіти є:

-         авторитарний стиль навчання. Іноді вчителі/вчительки самі можуть бути ініціаторами булінгу (цькування), коли учень/учениця розглядається

як об'єкт педагогічного впливу, а не рівноправний партнер. Вчитель особисто приймає рішення, без врахування думок учнів/учениць, встановлює жорсткий контроль за виконанням своїх вимог, внаслідок чого учні втрачають активність, характеризуються низькою самооцінкою та агресивністю. При авторитарному стилі навчання сили учнів/учениць спрямовані на психологічний самозахист, а не на засвоєння знань та особистий саморозвиток. Коли вчитель/вчителька використовує систему групового покарання, коли карається вся група (клас) за провину окремого учня/учениці, це збільшує ризик виникнення агресивної поведінки серед учнів/учениць.

-         виокремлення вчителем/вчителькою будь-якого учня/учениці як позитивного або негативного прикладу для інших часто провокує суперництво, яке у майбутньому переростає у булінг (цькування) цієї дитини.

-         ігнорування проблеми на рівні закладу освіти. Іноді педагогічний персонал закладу освіти відмовляється визнавати випадки булінгу (цькування) в групі (класі) або закладі освіти в цілому, просто ігнорує це явище. Це, в одному випадку, може сприйматися дітьми як норма поведінки, і вони будуть моделювати цю поведінку на інших дітей. В іншому випадку - це провокує почуття безкарності та безнадійності та нерідко призводить до загострення ситуації з булінгом (цькуванням) в закладі освіти.

-         відсутність контролю з боку педагогічного персоналу за поведінку дітей під час перерв, а особливо в таких місцях, як їдальня, роздягальні, сходи тощо.

До того ж сексуальні стосунки, які виникають серед учнів та учениць у старшому віці, також іноді стають підставою для виникнення булінгу (цькування).

Учасники булінгу (цькування).

Ситуація булінгу має колективний характер. В школі діти утворюють певну ієрархічну соціальну структуру, яка, як правило, має три основні елементи, а саме:

-         кривдник (булер);

-         потерпілий або мішень булінгу;

-         спостерігачі.

Кривдник (булер) – це той, хто безпосередньо вчиняє булінг (цькування). Кривдниками(цями) найчастіше стають ті, хто росте без заборон та авторитету дорослих. Їм дуже часто не вистачає уваги з боку дорослих і поваги до їх особистості, через що їм весь час доводиться самостверджуватися за рахунок інших. У більшості таких дітей яскраво виражені нарцисичні та лідерські риси характеру.

Авторитет кривдника піднімається не за рахунок особистих досягнень, а шляхом приниження інших, демонстрації своєї сили та переваги над слабшими. Вони нечутливі до страждань інших і можуть сприймати булінг (цькування) по відношенню до інших як розвагу, ніколи не розкаюються у вчиненому. Кривднику можуть бути притаманні садистські нахили, що проявляється в отриманні задоволення від процесу цькування.

У разі, якщо булінг (цькування) вчиняється групою осіб, то зазвичай серед кривдників(ниць) виділяється лідер(ка), а також один або кілька послідовників(ниць). Послідовники(ниці) позитивно ставляться до знущань та беруть активну участь в них, але зазвичай не є їх ініціаторами(ками) та не грають провідну роль. Вони можуть отримувати задоволення від того, що когось на їх думку «справедливо» покарано, коментувати те, що відбувається, знімати на відео, поширювати це в Інтернеті.

Також, на боці кривдника(ниці) можуть виступати спостерігачі(чки)- прихильники(ниці) – вони підтримують дії лідера(ки), але самі в його діях активну участь не беруть.

Серед прихильників(ниць) виділяють:

-         активних – це ті, хто активно та відкрито підтримує знущання, наприклад,

-         -пасивних – це ті, яким подобаються знущання, але вони не демонструють явних ознак підтримки.

Потерпілий (жертва) або мішень булінг

Треба зазначити, що об’єктом булінгу (цькування) може стати будь-хто.

Найчастіше в розряд потерпілого (жертви) булінгу (цькування) потрапляють діти, які чимось відрізняються від своїх ровесників: фізичними даними, особливостями розвитку (гіперактивні, з синдромом дефіциту уваги, заїканням тощо), успіхами в навчанні, матеріальним становищем, навіть просто запальним чи спокійним характером, заниженою самооцінкою, вираженим почуттям провини та невдоволенням собою тощо. У зоні ризику стати жертвою булінгу стають діти, у якої немає довірливих відносин з батьками, дитина надана здебільшого сам собі і вулиці.

На боці потерпілого (жертви) також є спостерігачі(чки), які поділяються на три категорії:

-         активні спостерігачі(чки)-захисники(ці), які не сприймають цькування, допомагають або намагаються допомогти учневі/учениці, якого/яку цькують. Як правило, вони діляться тим, що відбувається в групі (класі) з батьками, переживаючи майже ті самі почуття, що і потерпілий (жертва) булінгу (цькування);

-         пасивні спостерігачі(чки)-захисники(ці), які не сприймають цькування і вважають, що повинні допомогти жертві, але не наважуються на активні дії;

-         байдужі спостерігачі(чки), які не залучаються до процесу цькування та не займають чітко визначеної позиції.

Варто зазначити, що булінг (цькування) може відбуватись і без спостерігачів. Отже, навколо потерпілого (жертви) утворюється так зване «коло булінгу (цькування)», яке свого часу описав норвезький психолог Ден Олвеус, відомий своїми працями в області агресивної та асоціальної поведінки дітей.

Це коло демонструє, що спостерігачі(чки), які знаходяться              на              початку              процесу              на нейтральних або протестуючих позиціях, мають властивість зсуватися вліво, в сторону кривдника(ці). Це відбувається за законами психологічного захисту. Коли допомога ззовні не приходить, дитина захищається, відкидаючи власні людські якості – співчуття і жалість. Тому розірвати «коло булінгу» може тільки дорослий

Наслідки булінгу (цькування)

Булінг (цькування) в закладі освіти призводить до значних соціальних і психологічних наслідків для всіх сторін цього процесу: кривдника (булера), потерпілого (жертви), спостерігачів. Наслідки булінгу можуть виходити далеко за межі закладу освіти та впливати на найближче оточення дитини, на її майбутнє життя.

Ці наслідки можуть виявлятися, як одразу (так звані «прямі»), так і через довготривалий час («віддалені»).

Найважче наслідки булінгу (цькування) позначаються на потерпілому (жертві). До прямих наслідків для потерпілого (жертви) булінгу (цькування) відносяться: фізичні травми та ушкодження; гострі психічні порушення (страх, тривога, гнів), які можуть проявлятися у прагненні кудись тікати, сховатися, у зовнішній байдужості тощо. Віддаленими наслідками булінгу є серйозні порушення фізичного, психічного та соціального стану дитини, які неминуче позначаються на її подальшому житті.

Наслідки булінгу (цькування) для потерпілого (жертви) відображаються на якості навчання та успішності. Знижується пізнавальна спроможності, може з'явитися відчуття страху відвідувати заклад освіти.

Учень/учениця, які потерпали від булінгу (цькування), можуть стати агресивними по відношенню до слабших (молодших дітей, братів (сестер), тварин тощо. Через недостатню соціалізацію у потерпілого від булінгу (цькування) може відчуватись брак комунікативних навичок, несформованість суспільних цінностей, і, як наслідок, вони часто залишаються самотніми.

Потерпілі (жертви) булінгу (цькування) постійно відчувають підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози. Вони більше за їхніх однолітків схильні до нервово-психічних розладів та депресій, що може призвести до самогубства.

Іноді у них проявляється фізичне нездужання психосоматичного походження (проблеми з серцем, анорексія, булімія, розлади сну, втрата апетиту тощо).

Для потерпілих (жертв) булінгу (цькування) також властивою стає занижена самооцінка, комплекс неповноцінності, беззахисності, втрата поваги до себе.

У дітей, які стали мішенню булінгу, може проявлятись девіантна поведінка – схильність до правопорушень, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності.

Наслідки булінгу для потерпілого (жертви) можуть бути:

-         Зниження якості навчання

-         Підвищення агресії та перенесення її на інших

-         Відсутність друзів, відсутність комунікативних навичок, усамітнення

-         Схильність до нервово-психічних розладів та депресії

-         Фізичне нездужання психосоматичного походження

-         Занижена самооцінка

-         Прояви девіантної поведінки

Досвід булінгу (цькування) деструктивний і для кривдника(ниці). Вони не рідко потрапляють у ситуації, де проявляється насильстиво та порушуються закони, що має негативні наслідки в дорослому житті та гальмує їхню соціалізацію. Цей досвід призводить до огрубіння почуттів, відрізання можливостей для тонких і близьких відносин, у кінцевому підсумку – до деструктивних, асоціальних рис особистості. Наслідками для кривдників можуть бути прояви асоціальної поведінки: зловживання алкоголем, наркотиками, паління або інша небажана поведінка.

Наслідки булінгу (цькування) для кривдника(ниці):

− проблеми у стосунках з однолітками та дорослими

− надмірна агресія

− прояви асоціальної поведінки

− неблагополучне майбутнє

− недостатня соціалізація

− асоціальні риси особистості

Щодо наслідків булінгу (цькування) для спостерігачів, то такі діти також зазнають значних психічних травм. Спостерігачі отримують досвід безсилля перед владою натовпу або сильнішого, сорому за свою легкодухість, оскільки не наважуються заступитися і підтримували цькування зі страху виявитися наступною жертвою. У тих, хто стає свідками булінгу, нерідко виникає переконання, що насильство – це нормально. Спостерігачі страждають від відчуття безпорадності, часто потерпають від депресивних станів чи перезбудження. Іноді намагаються менше відвідувати заклад освіти.

Наслідки булінгу (цькування) для спостерігачів (свідків):

− досвід безсилля перед владою натовпу чи сильнішого, сорому за свою легкодухість

− відчуття безпорадності

− депресивний стан чи перезбудження

− небажання відвідувати заклад освіти

Наслідки булінгу (цькування) також є для закладу освіти. Коли булінг (цькування) продовжується, і керівництво закладу освіти та педагогічний персонал не вживає заходів, то наслідки впливають на все освітнє середовище. Учням/ученицям важко навчатися, вони не люблять відвідувати заклад освіти. Вони почуваються незахищеними в закладі освіти – формується середовище страху та неповаги.

Комплексний підхід до попередження та протидії булінгу (цькуванню) у закладах освіти.

Від того, в якій атмосфері перебувають діти, залежить їхній настрій, їхнє здоров’я, їхнє бажання вчитися, приходити до закладу освіти. Безпечна, доброзичлива атмосфера, заснована на довірі і повазі є найкращою основою, щоб запобігти булінгу (цькуванню) в закладі освіти. В цій лекції ми розглянемо комплексний підхід до попередження та недопущення булінгу (цькування).

Прояви насильства, в тому числі булінгу (цькування), можуть статися внаслідок різних причин. Щоб такі прояви траплялися якомога рідше і не переростали в системне явище, кожен заклад освіти має розробити комплекс заходів для протидії булінгу (цькуванню). Якщо булінг (цькування) все таки стався, дуже важливо допомогти всім учасникам/учасницям знайти шлях до примирення, щоб вони могли надалі продовжувати навчання в одному колективі.

Головне правило – діяти системно, спільно і злагоджено. Навіть найбільш небайдужий вчитель/вчителька не зможе подолати проблему булінгу (цькування) самотужки. Це завдання для командної роботи, в якій кожен може зробити свій внесок, щоб його заклад освіти став простором безпеки і поваги як для дітей, так і для вчителів/вчительок.

У комплексному підході можна відзначити два ключові напрямки: управлінський і просвітницький.

Управлінський підхід організовує та реалізує керівник/керівниця закладу освіти. Він включає в себе:

-         здійснення аналізу ситуації у закладі освіти (фізичного та емоційно- психологічного середовища), зокрема шляхом опитування учнів/учениць та працівників/працівниць щодо відчуття себе в безпеці під час роботи та навчання;

-         вироблення офіційної позиції закладу освіти щодо булінгу (цькування) та інформування про неї всіх учасників освітнього процесу;

-         розроблення правил поведінки для всіх – учнів, батьків, вчителів та інформування про них;

-         визначення обов’язків та відповідальності учасників освітнього процесу щодо створення та дотримання безпечної поведінки в закладі освіти;

-         проведення інструктажів працівників/працівниць, учнів/учениць та батьків.

Просвітницький підхід – це інформування, пояснення, формування навичок толерантної та ненасильницької поведінки, спілкування та взаємодії всіх учасників/учасниць освітнього процесу.

Розглянемо детальніше управлінський підхід або що може зробити керівник/керівниця закладу освіти.

Для оптимізації своєї роботи керівник/керівниця закладу освіти може призначити уповноважену особу з числа своїх заступників, яка буде відповідати за організацію та реалізацію заходів з протидії та попередження булінгу (цькування) в закладі освіти.

Дуже важливо також налагодити належну роботу психологічної служби закладу освіти, переконатися, що практичний психолог та соціальний педагог, як і решта працівників закладу освіти, мають необхідні компетентності, щоб попередити, виявити та протидіяти булінг (цькування). Варто пам’ятати, що булінг (цькування) негативно впливає на психічне здоров’я всіх сторін цього явища, тому психологічна служба повинна надати необхідну підтримку, психологічну допомогу та супровід усім учасникам/учасницям випадку. Для цього можна запровадити консультаційні години у практичного психолога, соціального педагога, розмістити скриньки довіри та інформацію про телефони довіри.

Телефони довіри (на екран)

− Дитяча лінія 116 111 або 0 800 500 225 ( з 12.00 до 16.00);

− Гаряча телефонна лінія щодо булінгу 116 000;

− Гаряча лінія з питань запобігання з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації 116 123 або 0 800 500 335;

− Уповноважений Верховної Ради з прав людини 0 800 50 17 20;

− Уповноважений Президента України з прав дитини 044 255 76 75;

− Центр надання безоплатної правової допомоги 0 800 213 103.

Потрібно зробити так, щоб вся необхідна інформація була у відкритому доступі, а також була написана простою і зрозумілою мовою. Її потрібно розмістити на веб-сайті закладу, дошці оголошень, поширити під час батьківських зборів.

Всі вчителі/вчительки, представники/представниці адміністрації та інші працівники/працівниці закладу освіти, батьки, учні/учениці мають пройти інструктаж і бути поінформованими про:

− правила поведінки в закладі освіти

− план заходів закладу освіти, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню);

−  порядок реагування в закладі освіти на випадки булінгу (цькування);

− порядок подання та розгляду заяв про випадки булінгу (цькування) або підозру про їх вчинення;

−  діяльність комісії закладу освіти з розгляду випадків блінгу (цькування);

−  відповідальність осіб, причетних до булінгу (цькування).

Другий і рівноцінно важливий напрямок комплексного підходу – просвітницька робота. Принципи дотримання прав людини, толерантної поведінки, недискримінації, співробітництва та взаємоповаги рекомендовано зробити наскрізними темами для уроків, тематичних заходів, зустрічей, бесід, консультацій. Шляхом залучення до просвітницької діяльності громадських організацій, працівників органів ювенальної превенції, шкільних офіцерів поліції таку роботу можна зробити більш різноманітною і цікавою для дітей. В результаті просвітницької роботи всі учасники/учасниці освітнього процесу мають знати про свої права, обов’язки, відповідальність за булінг (цькування), а також про те, як реагувати на випадки булінгу (цькування).

Також потрібно здійснювати постійний моніторинг результативності програм та заходів в закладі освіти, щоб перевірити їх дієвість і, за потреби, вчасно вносити корективи.

Доцільно нагадувати учасникам освітнього процесу про встановлені правила і процедури у випадках булінгу (цькування) в рамках настановних та надихаючих зустрічей на початку кожного навчального року.

Розробка плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти.

Якщо колектив закладу освіти немає чіткої спільної колективної позиції щодо проблеми булінгу (цькування), існує ризик, що кожен учасник освітнього процесу буде чинити відповідно до своїх уявлень та переконань. Адже дуже часто, коли трапляється булінг (цькування) серед дітей, педагоги чи й самі батьки обирають позицію «невтручання». Іноді конфлікти в дитячому колективі вважають нормальним явищем, необхідним для самоствердження. Зазвичай такий підхід призводить до булінгу (цькування) не тільки слабких і непопулярних учні/учениць, але вчителів/вчительок.

Тільки спільно з усіма учасниками освітнього процесу можна протистояти цьому явищу. Важливо, що запобігання булінгу (цькуванню) в закладі освіти має бути постійним системним процесом.

Обов’язки щодо протидії та попередження насильства та булінгу (цькування) в закладі освіти потрібно включити до посадових інструкцій педагогічних працівників закладу освіти.

План заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу (цькуванню) в закладі освіти буде планом реалізації задекларованої в статуті позиції.

Ці заходи мають сформувати переконання учасників освітнього процесу щодо неприпустимості насильства та булінгу (цькування) в міжособистісних стосунках та мати прикладний (практичний) характер, тбто формувати не лише свідоме неприйняття булінгу (цькування), а й активну (дієву) позицію кожного.

План заходів має відповідати потребам і враховувати реальні ресурси закладу освіти. План складають на основі вивчення соціально-психологічного клімату в закладі освіти та обговорення його результатів з всіма учасниками освітнього процесу. Якщо немає можливості провести таке дослідження у масштабах всього закладу освіти, можна опитати учнів/учениць, батьків та вчителів/вчительок тих класів (груп), де найчастіше спостерігаються серйозні порушення дисципліни, конфліктні ситуації та випадки насильства.

Важливо також проаналізувати зібрану інформацію: які трапляються конфліктні ситуації; коли це трапляється: під час навчальних занять, перерви, у позанавчальний час; де саме вони відбувалися: в приміщенні закладу освіти, на території закладу чи поза її межами; що найчастіше є причиною конфліктних ситуацій; які найбільш вразливі категорії осіб є в закладі освіти; як бачать цю проблему діти, батьки, педагоги, інші працівники закладу освіти тощо.

Заплановані заходи мають бути спрямовані на досягнення конкретних результатів. Тобто, при плануванні кожного заходу важливо вирішити, яку проблему він має вирішити та визначити чіткий критерій його ефективності. Метою проведення заходів має стати не їх кількість, а рівень зменшення булінгу (цькування) та покращення загальної психологічної атмосфери в закладі. Чіткий вимірюваний критерій значно полегшить подальший моніторинг ефективності запланованих заходів та дасть можливість оперативно коригувати план в залежності від потреб. Також важливо визначити відповідального за організацію та проведення окремих заходів.

У план заходів можна включити: тренінги, тематичні зустрічі та заняття, круглі столи, бесіди, консультації, спільні перегляди та обговорення тематичних відеосюжетів всіма учасниками освітнього процесу щодо ненасильницьких методів поведінки та виховання, вирішення конфліктів, управління власними емоціями та подолання стресу, симуляційні ігри, театральні постановки тощо.

Узгоджений документ затверджують на загальних зборах учасників освітнього процесу (педагогічній раді). Протягом навчального року можна вносити зміни в план за результатами проведеного моніторингу.

Важливо, щоб цей документ був у відкритому доступі і всі знали, де з ним можна ознайомитися.

Підходи до профілактики булінгу (цькування) в закладах освіти

Важливою є робота з профілактики цькування та конфліктів в закладах освіти. Що ж робити викладачу/викладачці та адміністрації аби запобігти виникненню подібних випадків? Які навички потрібно мати самим та чому навчати дітей? Як сформувати дружню та привітну атмосферу в групі (класі) та в усьому закладі освіти?

Насамперед, необхідно розуміти, що способи профілактики булінгу (цькування) в закладі освіти бувають різні. Все залежить від ситуації, можливостей закладу освіти та його вибору.

Профілактика булінгу (цькування) та створення дружнього освітнього середовища це не просто процес. Це перебудова свідомості кожного – дітей, вчителів, батьків та інших учасників освітньої спільноти.

Важливою складовою профілактики є формування дружньої атмосфери в групі (класі) та в усьому закладі освіти. Існує два підходи до профілактичної роботи з учнями/ученицями - дисциплінарний (до якого також входить політика “нульової толерантності” до насильства) та відновний.

Дисциплінарний підхід це те, до чого ми традиційно звикли: коли в закладі освіти відбувається правопорушення, винних у ситуації викликають до директора/директорки, який/яка визначає, яке правило було порушено, хто його порушив та яке покарання, відповідно до правил закладу освіти ця дитина має нести.

Таким чином, поведінка дитини визначається як порушення правил, а обговорення з директором фокусується на звинуваченні та встановленні провини в минулому. Такий підхід формує змагальні та суперницькі стосунки, в яких кожен/кожна, хто вчиняє правопорушення, думає лише про те, як «не попастися».

У випадку покарання та встановлення винних директором/директоркою або викладачем/викладачкою у дитини не виникає усвідомлення своєї відповідальності та розуміння шкоди, що була заподіяна. Профілактичний ефект дисциплінарних заходів мало ефективний.

Загальні засади протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти

Булінг (цькування) є груповим явищем, і впливає на поведінку і почуття кожного із сторін. Булінг не має стати нормою поведінки в групі (класі) і не має залишитись поза увагою. Протидія булінгу (цькування) полягає в плануванні та реалізації ряду заходів, способів, методів, спрямованих на відновлення та нормалізацію психологічного клімату у колективі після випадку булінгу (цькування) та уникнення повторення випадку в окремій групі/класі та в закладі освіти в цілому. До завдань у сфері протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти належать:

-         створення безпечного освітнього середовища в колективі, де стався випадок, що включає емоційно-психологічну та фізичну безпеку;

-         підвищення рівня поінформованості учасників освітнього процесу про форми, прояви, причини та наслідки булінгу (цькування);

-         формування в учасників освітнього процесу нетерпимого ставлення до насильства, усвідомлення булінгу (цькування) як порушення прав людини, навичок насильницької поведінки;

-         заохочення всіх учасників освітнього процесу до активного сприяння протидії булінгу (цькуванню).

Головними, на чому ґрунтується вся робота з протидії булінгу (цькуванню) в закладі освіти, є ряд тверджень:

− всі учасники групи/класу, де виявлений булінг (цькування), потребують формування емоційних та соціальних компетентностей, тобто отримання таких знань, умінь та навичок, які допомагають пізнати свої емоції та управляти ними, особливо негативними емоціями (гнівом, роздратуванням тощо), розуміти емоції і почуття інших, створювати та підтримувати позитивні взаємовідносини, відчувати і демонструвати піклування про інших (емпатію), приймати відповідальні рішення. Часто діти бачать ситуацію лише з своєї точки зору. Вони можуть робити образливі речі через веселощі, не розуміючи, що таким чином травмують почуття інших. Необхідно звертати увагу дітей на почуття та емоції інших у відповідь на образливі слова або дії. Чи хотів би учень/учениця, щоб так ставились до нього/неї тощо;

− діти мають вчитись толерантності. У загальнопедагогічному контексті толерантність трактується як готовність прийняти інших такими, якими вони є, і взаємодіяти з ними на засадах згоди і порозуміння. Коли у колективі є дитина, яка вирізняється своєю поведінкою, інші діти можуть відчувати роздратування та прояви агресії. Так прояви агресії діти можуть пояснювати тим, що «жертва» булінгу просто «дратує їх» та “сама провокує” або “сама винна”. Необхідно пояснювати дітям, що не можна образити іншого лише тому, що ти роздратований. Замість реагувати на роздратування агресивними нападками, діти мають вчитись казати «ні»,

«припини», якщо їм неприємно. Вчитель/вчителька, батьки є прикладом для дітей, тому варто спостерігати, як ви реагуєте на тих, хто вас дратує, особливо у присутності дітей;

− в заходах з нормалізації та відновлення психологічного клімату в колективі після випадку булінгу (цькування) має брати участь вся група/клас. Якщо булінг (цькування) все ж таки, це означає, що треба працювати над правилами міжособистісної взаємодії. Насамперед, вчитель/вчителька мають з'ясувати, які правила існували до цього в колективі і чи дотримувались їх діти. Чи застосовувались санкції за порушення цих правил.

− діти мають знати, яка саме поведінка є неприпустимою в міжособистісних стосунках. Більшість дітей розуміють, що ображати інших — це погано, але не завжди можуть оцінити власні вчинки як такі, що ображають інших. Діти часто мимоволі створюють пояснення «я вдарив, тому що він мене дратував», “він перший почав” або «він мені заважає» тощо. Тому не завжди пошук, хто саме є «ініціатором» або «провокатором» булінгу (цькування) допоможе вирішити ситуацію. Варто разом з усією групою/класом виробити спільні та обов'язкові правила міжособистісної взаємодії. А також разом запропонувати визначити покарання за їх порушення. Така причетність до вироблення правил додатково стимулює їх дотримуватись. Вироблені правила слід вивісити на видноті. Зобразити їх можна у вигляді малюнків або простої інфографіки, візуальна інформація сприймається легше. Для вироблення правил варто використовувати практичні кейси з описом конкретних ситуацій, аби діти самостійно вибирали прийнятні варіанти поведінки та доходили висновку про норми поведінки. Лише через приклади конкретних ситуацій діти можуть зрозуміти, як можна, а як не варто поводитись. Під час таких обговорень варто враховувати вікові особливості дітей та підібрати відповідні ситуації (Додаток 1). Під час подібних обговорень варто робити акцент на тому, що: булінг (цькування) неприпустимий, бо це порушує честь і гідність, і такого ставлення ніхто не хотів би до себе; у кожної людини є особисті межі, ніхто не має права їх порушувати; кожний має право на індивідуальні особливості і інші повинні приймати їх такими, якими вони є; коли трапляється ситуація булінгу (цькування), діти не мають мовчати, адже вони мають право на захист, а дорослі зобов’язані реагувати на такі випадки.

Правила роботи або як не слід працювати з випадком булінгу (цькування)

Після того, як випадок булінгу все ж таки стався в колективі, комісія з розгляду випадків надає рекомендації вчителям, як працювати в цій групі/класі, на що звертати особливу увагу для відновлення та нормалізації відносин в колективі та створення сприятливого для навчання та роботи освітнього середовища. Ця робота має бути системною та послідовною. Варто пам'ятати про основні правила такої роботи та поширені помилки.

Правила роботи:

1.     Залучайте батьків до вирішення проблеми, адже діти завжди наслідують способи поведінки дорослих, особливо батьків. Важливо, аби батьки розуміли і притримувались сформованих правил взаємодії з дитиною (у додатку 2 наведені основні правила взаємодії з батьками). Плануйте спільні заходи.
2.     Перед початком роботи доцільно провести анонімне опитування, (паперове чи онлайн). До цієї роботи можна залучити психолога, який допоможе сформувати необхідні питання та проаналізувати отримані результати. Варто також до опитування залучити і батьків та запропонувати їм описати наявні проблеми в спілкуванні з дітьми та потреби, які вони бачать (приклад такої анкети представлений у додатку 3). За результатами опитування плануються необхідні заходи для роботи з групою/класом.
3.     Варто також взаємодіяти з усіма працівниками закладу освіти, аби з'ясувати, що саме могло спровокувати випадок, яке із правил було порушене, чого не вистачає для формування сприятливої атмосфери в закладі в цілому. Ці питання можна обговорювати на педагогічній раді. Необхідно з'ясувати: чи помічали інші педагоги булінг (цькування) в цьому колективі і який саме; чи не траплялось ігнорування проблемних ситуацій; чи визначені в закладі освіти правила поведінки для всіх учасників освітнього процесу, хто і яким чином контролює їх дотримання; чи не існує у закладі подвійних стандартів (наприклад, дітям не можна булити інших, але педагоги можуть ставитись до дітей зневажливо, або навпаки, діти або батьки систематично порушують права педагогів); чи дозволено говорити в колективах про власні емоції — педагогам та учням/ученицям, чи можуть вони висловити те, що їм подобається або не подобається щодо спілкування у межах закладу; чи всі працівники закладу і учні/учениці знають, яка їхня відповідальність у випадку булінгу тощо. Якщо в закладі освіти наявні подібні речі, то вони стають суттєвою перепоною для протидії булінгу (цькування) (поради щодо оцінки готовності закладу освіти протидіяти булінгу наведені у додатку 4).
4.     Заходи відновлення та нормалізації відносин в колективі мають забезпечити: дотримання прав та інтересів всіх сторін булінгу (цькування) -

булера, жертви,спостерігачів; необхідну корекцію поведінки; соціальну та психолого-педагогічну допомогу.

5.     До реалізації заходів варто залучати необхідних фахівців із надання правової, психологічної, соціальної та іншої допомоги, в тому числі служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, громадських організацій тощо.
6.     Заходи повинні відбуватись у різних формах, аби підтримувати інтерес дітей: зустрічі, бесіди, консультації, лекції, круглі столи, тренінги, тематичні заходи, конкурси, спільні перегляди та обговорення тематичних відеосюжетів, літературних творів, матеріалів ЗМІ, особистого досвіду, метод запрошених гостей, кейс стаді, рольова гра, метод проектів та інші організаційні форми.
7.     Необхідно визначити разом з дітьми основні позиції по відношенню до булінгу:

-         булінг — це неприйнятно, адже може призвести до непередбачуваних наслідків;

-         в ситуації булінгу немає єдиного винного, а всі учасники своїми діями або бездіяльністю можуть впливати: підтримувати, зупиняти або ігнорувати;

-         не можна мовчати, якщо ви потерпаєте від булінгу або спостерігаєте його по відношенню до інших.

8.     Необхідно раз на тиждень говоримо з дітьми про те, що їх турбує щодо спілкування у групі/класі та у закладі в цілому, аби моніторити ефективність роботи.
9.     В роботі слід уникати оціночних суджень про особистість дітей та пам'ятати, що діти можуть не усвідомлювати в повній мірі наслідки своїх вчинків.
10.            Варто заохочувати дітей брати участь в заходах, даючи можливість кожній дитини проявити себе.

Перелік цих правил не є вичерпним. Його можна розширювати. Проте їх достатньо, аби сформувати рамки для роботи з відновлення та нормалізації психологічного клімату в колективі.

Варто також не забувати про типові помилки та уникати їх під час роботи з групою/класом.

Як не варто діяти, працюючи з випадком булінгу (цькування):

− залякувати, («якщо ще раз побачу, тобі буде...», «твоїм батькам буде ...» тощо). Дітям треба повідомити про наслідки, але повага до прав інших має бути сформована не через страх, а через розуміння та прийняття. Інакше діти не вмітимуть справлятись із роздратуванням, і є ризик, що булінг стане прихованим;

− викликати батьків з метою покарання дитини. Батьків важливо інформувати, спілкуватися з ними, залучати до співпраці, але не

для того, аби вдома дитину покарали. Це не змінить поведінку кривдників/кривдниці, лише змусить їх робити це потайки або «на зло»;

− не втручатись, чекати, що діти «самі розберуться». Булінг ніколи не припиняється самостійно. Через недостатній розвиток самоусвідомлення та відсутність досвіду діти не у всіх випадках можуть розібратись самостійно. Вміння ненасильницьким шляхом вирішувати конфлікти — це навичка, яка формується цілеспрямовано. Важливо, що вчителі/вчительки, батьки часто виступають моделлю, зразком для наслідування. Якщо дорослі втамовують власне роздратування, принижуючи інших, то діти будуть повторювати цю поведінку. Якщо педагог не показує на практиці, як діяти, коли тебе образили, тоді навичка вирішувати конфлікти не формується. Діти наслідуватимуть приклади з оточення.

− шукати «винного» і з’ясовувати «хто першим почав». Булінг (цькування) є груповим явищем. Можна використати метафору психолога Людмили Петрановської, що булінг – це «хвороба», погана звичка, яка закріпилась у групі/класі. Зазвичай, діти, учасники і так звані глядачі ситуацій булінгу (цькування) відчувають, що ця ситуація неприйнятна. Але не знають, як саме діяти або не наважуються протистояти більшості. Тому треба розуміти, що допомоги потребує вся група/клас, де є булінг (цькування), з метою сформувати нові правила міжособистісної взаємодії;

− замовчувати ситуацію «в інтересах дітей» або щоб «не зіпсувати репутацію» закладу освіти. Виникнення булінгу (цькування) зумовлене повсякденною взаємодію між людьми, яка не була врегульована належним чином. Тому освітній заклад має оцінюватись не за наявністю булінгу (цькування), а за тим, наскільки ефективно вирішуються ці ситуації.

Заходи з протидії булінгу (цькуванню) для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку (4-8 років)

Плануючи роботу з протидії булінгу (цькуванню) з групою/класом, варто враховувати вікові особливості дітей. Адже особливості перебігу психофізіологічних процесів і реакцій значною мірою визначають способи поведінки дітей в різних ситуаціях.

Психологічні особливості дітей 4-8 років

У цьому віці діти мають особливості саморегуляції, мають труднощі з тим, щоб контролювати свої вчинки, схильні до емоційних проявів та реакцій. Також у дітей лише формується вміння розуміти причини власних дій та реакцій інших. Булінг (цькування) в середовищі менших дітей виникає як спосіб виразити роздратування, образу, показати зверхність. Якщо такі прояви не забороняються, то така поведінка може стати систематичною. І навпаки, якщо діти чують лише заборони, а натомість не навчаються по-іншому виражати свою злість прийнятним способом, то цькування стає прихованим.

Основні прояви булінгу (цькування) у дітей цього віку: фізична кривда, глузування, псування речей, виключення з гри.

Робота з молодшими школярами

Більшість випадків булінгу (цькування) в молодшому шкільному віці серед дітей відбувається на шкільному подвір'ї, на перервах у шкільних коридорах, їдальнях тощо. Як можна допомоги групі молодших школярів і школярок протидіяти булінгу (цькування):

− розказати дітям, чому така поведінка є неприйнятною;

− розказати дітям про їх права.

− показати, що цькування не можна терпіти, дитина має право піти або сказати «стоп». Важливо зупинити свої дії щодо іншої дитини, якщо вона просить.

− звертати увагу на кожен прояв булінгу (цькування) та реагувати вчасно, зупиняти відверто насильницьку поведінку;

− допомогти дітям не бути поза групою, познайомитись і потоваришувати одне з одним;

− давати творчі завдання, де кожна дитина може проявити себе, призначати різних дітей лідерами підгруп;

− домовитись про загальне правило, що про будь-які випадки, коли дитина в небезпеці або їй заподіяно шкоду, треба негайно повідомити вчителя/вчительку або батьків.

Робота з дітьми середнього віку (9-15 років)

В підлітковому віці (особливо 13-15 років) діти найбільше схильні до булінгу (цькування). Його прояви стають більш різноманітні. Найпоширенішою причиною булінгу в цьому віці є прагнення до подолання почуття неповноцінності, яке дитина переживає досить довго, а в результаті починає самостверджуватись через насильство.

Психологічні особливості дітей 9-15 років

У цьому віці для дітей стають більш важливими стосунки з однолітками. Вони гуртуються за вподобаннями, з’являються перші закоханості та антипатії. Водночас діти розвиваються нерівномірно, тому зовнішні відмінності (зміни фігури, зросту, ваги) викликають у дітей цікавість. Якщо діти не отримують пояснень про відмінності та розвиток власного тіла, це може спровокувати глузування та булінг (цькування). В цей період триває статеве дозрівання, зміни настрою, гормональні зміни, які можуть впливати на поведінку дітей. Також діти звертають увагу на економічну нерівність у групі (різні фінансові можливості), якість одягу та особистих речей, якими користуються однолітки. Учні та учениці схильні слідкувати за модою, намагаються бути «крутими» у власному розумінні. Формування  правильних  цінностей,  які  стоять  за  ролями  «крутий»,

«популярний», «модний» – це той місток, який може поєднати розуміння дітей і наші прагнення врегулювати ситуацію.

Основні прояви булінгу у дітей цього віку: фізична кривда, шантаж, економічний булінг (вимагання коштів), бойкот, соціальна ізоляція, глузування, поширення пліток, налаштування інших дітей проти тощо.

В цьому віці, щоб залучити дітей до співпереживання, утримати їхню увагу, важливо організувати інтерактивну роботу. Головними компонентами такої роботи мають стати:

Обговорення правил взаємодії під час навчання та на перервах. Якщо булінг стався, то старі правила або були не чітко сформовані, або ніхто їх не притримувався. Тож варто формувати нові правила. Наприклад, коли ми на занятті, ми слухаємо одне одного, не вмикаємо гаджети, піднімаємо руку, тощо. Обов’язково запитати дітей, які саме правила взаємодії для них важливі. Правила краще підготувати у вигляді малюнків- піктограм заздалегідь, та запропонувати дітям дописати або домалювати власні. Правила, які були доповнені дітьми, важливо вивісити у групі/класі, як візуальну підтримку і нагадування. Через 1-2 тижні важливо поговорити з дітьми, чи є якісь труднощі у тому, щоб дотримуватись правил, чи завжди на звернення дітей реагують дорослі. Якщо домовленості не дотримуються, обговорити причини. Зазвичай на цьому етапі можна виявити приховані конфлікти між членами групи. У разі ігнорування дітьми правил, треба розробити обмеження для тих, хто їх порушує, наприклад відсторонення на 10 хвилин від занять групи, узгодивши їх з батьками, адміністрацією освіти та дітьми.

Формування розуміння що таке булінг і як його розпізнати, до чого він може призвести, дати однозначну оцінку цьому явищу.

Варто використовувати реальні історії для обговорення або історії із незавершеним кінцем для продовження їх підлітками. Далі провести обговорення, використовуючи запитання: до чого може призвести така ситуація; як ми почуваємось, якщо нас ображають; як почуваються діти, які бачили це, але не могли нічого вдіяти; як сприйматимуть в групі того, хто булить або того, кого булять тощо. Покажіть дітям малюнки, що саме є боулінгом.

Визначити булінг як проблему групи/класу та причетність кожного до булінгу.

Головне завдання - актуалізувати моральне почуття і сформулювати вибір, вивести учнів зі «стайного» азарту в усвідомлену позицію, сформувати моральну оцінку того, що відбувається. Можна запропонувати дітям оцінити, який внесок вони зробили у “хворобу” групи/ класу під назвою «цькування». Для цього можна використати вправу “Пальці”. Це завдання спрямоване на те, щоб діти самі позначили, як кожен причетний до ситуації цькування. Важливо, щоб група довіряла ведучому. Можна запропонувати три варіанти, з яких кожен обирає властивий собі: “Як ти поводишся у ситуації булінгу?”

роблю це час від часу, але шкодую;

робив, роблю і буду робити;

ніколи не робив.

Можна провести цю вправу, одночасно піднявши руки. Кожен показує своє ставлення кількістю пальців — 1, 2 або 3. Або можна включити це питання у анонімне опитування.

За допомогою такої вправи ми робимо причетність кожного до булінгу наглядною. Діти можуть розуміти, що цькування - це погано, але можуть не помічати, що їхні власні вчинки мають ознаки цькування, аж допоки ми не запитаємо в них і не допоможемо подивитись на ситуацію під цим кутом. Важливо робити це не для визначення винних, а для того, щоб діти самі визначили власну поведінку. Не є поганим, що діти обирають “ніколи не робив”, тому що вони таким чином позначають цю поведінку, як погану, а для формування самосвідомості дітей це дуже важливо. Якщо дитина показово обирає “робив і буду робити”, то для цієї дитини треба провести індивідуальне психологічне консультування, залучити батьків, та всю освітню команду, щоб оцінити, що саме в оточенні дитини в освіті та позашкільному середовищі впливає на її поведінку, чому дитина має таку установку, що відбувається.

Можна пояснити дітям, що булінг - це погана звичка, як “хвороба” групи. Це вчинки, до яких всі звикають, але які неприємні для групи і заважають навчатись разом. Кожна людина має почуття і право на повагу. Ніхто не хоче бути ображеним, тому важливо дотримуватися правил, рівних для кожного.

В цьому віці діти прагнуть бути “крутими”, важливо прояснити, чи дійсно це “круто” кривдити інших? Як самі діти до цього ставляться?

Треба вчити дітей говорити про те, що їм не подобається. Для цього необхідно досягти спільних домовленостей щодо того, як діти будуть говорити одне з одним, коли їм щось не подобається; до кого із дорослих в діти будуть звертатись, якщо на їхні проханні припинити не реагують; яким чином будуть вирішуватися ці ситуації: бесіди з учасниками, залучення батьків, психолога, інших служб тощо.

Встановити довірливі стосунки між членами колективу.

Необхідно сформувати позитивні загальноприйняті норми взаємодії. Помилкою буде не навчити дітей конструктивному спілкуванню. Для цього варто проводити спільні навчальні ігри, тренінги для налагодження особистої взаємодії, спільного виконання завдань.

Моніторинг і підтримка позитивних змін.

Важливо щоб дорослий (дорослі), який взявся виправляти ситуацію, працював систематично. Варто регулярно робити моніторинг ефективності проведених заходів - як вони вплинули на нормалізацію психологічного клімату в колективі, як себе поводять сторони булінгу тощо. Для цього можна застосовувати анонімні опитування. В залежності від отриманих результатів слід коригувати заплановану роботу, аби попередити виникнення рецидивів. Необхідно регулярно проводити бесіди, задавати питання: «як справи, що вдається, що важко, як допомогти». Можна зробити

«лічильник цькування», якусь коробку або дошку, куди кожен, хто сьогодні став жертвою, або побачив щось, що було схоже на булінг, може покласти камінчик або увіткнути кнопку. За кількістю камінчиків визначається, чи гарний сьогодні був день, краще на цьому тижні, ніж на минулому. Рекомендується ставити спектаклі, складати казки і робити колажі про

«хроніку одужання», зробити« графік температури »тощо.

Суть в тому, що група постійно отримує точну інформацію від авторитетного дорослого і вважає перемогу над цькуванням своєю спільною справою.