Через віки з любов'ю

Літературний вечір до дня св. Валентина

Звучить музика. Виходить ведуча сама, і розшукує ведучого. З’являється ведучий з подарунками в руках (валентинка, м’яка іграшка, цукерки, квіти) і в задумі.

Ведуча. Доброго дня, усім гостям нашого свята. Що трапилося? Для кого ці подарунки?

Ведучий. Привіт усім. Ти знаєш, завтра велике свято для усіх закоханих, а я ще для своєї єдиної не вибрав подарунок.

• А ти справді закоханий? Звідки тобі це відомо? Чи це для Тебе дань традиціям? Що таке кохання?
• Це початок, середина і кінець, альфа і омега….А ти відаєш звідки до нас прийшло свято?
• Знаю, що був якийсь монах чи священик Валентин, який допомагав закоханим побратися.
• 17 сторіч поспіль закохані всього світу відзначають найромантичніше свято року.

А з чого, власне, усе розпочиналося?

Мудрець повідав істину людині:

«Кохання й миле серце – річ одна,

Як душі мудрі з розумом єдині,

Отак і їх ніщо не роз’єдна.»

Святий Валентин.  Я жив за часів імператора Клавдія II Готського у III ст. від народження Христа. Служив Богу  й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною. Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім'я заважає солдатам воювати за імперію і видав наказ, яким забороняв воїнам одружуватися. Та, попри цей указ,  я продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це мене заарештували й ув'язнили під охороною офіцера, донька якого була сліпою. Через молитви я оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти мені голову, що й сталося 14 лютого. Вважають, що було троє святих Валентинів, які були римськими мучениками і проповідували у своїх проповідях християнську любов.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в'язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають з 1777 року.

Ведучий. Кохання - це і є велике божевілля чоловіка й жінки. Пауло Коельо пише: «Коли ти кохаєш, весь світ у твоїх очах стає рожевим». Ще жоден мудрець, філософ або учений не дав чіткого визначення коханню. Що таке кохання і як вивести його точну формулу, не знає ще ніхто. Адже ціла вічність знадобиться для того, щоб розкрити головну таємницю. Ця тема хвилювала не одне покоління людства. У Святій книзі, в розділі «Пісні пісень» оспівується взаємна любов пастуха і пастушки. На таких глибоких почуттях і ми маємо вчитися любити, бути доброзичливими, чуйними, милосердними. Тут розкрито суть християнської Любові як основи вчення Христа і найбільшої моральної сили у світі.

Сценка «Пісня пісень» Шолом-Алейхема

Шимек. Скажіть мені, будь ласка, чому, коли дивишся на Бузю, мусиш згадати "Пісню пісень?" Чому, коли вивчаєш "Пісню пісень", спадає на думку Бузя?  Я дивлюсь на Бузю і згадую "Пісню пісень", яку вивчав перед пасхою з учителем у школі: "Прекрасна ти, подруго моя, — о, яка ж ти гарна! Очі твої, як у голубки, волосся — мов стадо кіз, що зісковзують з гори Галаадської, зубки в тебе — мов отара білих ягнят, що з річки виходять, одно в одно, губки — пурпурова стрічка, мова твоя, як мед, солодка". (Підходить до Бузі.) Підемо? Мати не пошкодувала нам горіхів. Проте вона наказала нам, щоб ми тепер, перед пасхальною вечерею, не сміли лузати горіхи. Гратися в горіхи — скільки душі завгодно Вгадай, що я можу зробити, коли схочу?

Бузя. А що ти можеш зробити?

— Коли схочу, всі твої горіхи перейдуть до мене.

— Ти їх у мене виграєш?

— Ні, ми навіть не розпочнемо гри.

— Що ж тоді? Ти їх у мене забереш силоміць?

— Ні, вони самі перейдуть до мене. Ти гадаєш, певно, що я жартую? Я знаю, дурненька, таке чарівне слово... Тільки скажу це слово... Ми, хлопці, можемо геть усе. Знаєш, що таке кабала?

• Ні.

— Кабала, дурненька, це така річ, що може стати в пригоді. За допомогою кабали можна зробити так, щоб я тебе бачив, а ти мене ні. За допомогою кабали можна дістати вино з каменя і золото із стіни. За допомогою кабали можна зробити так, щоб ми вдвох, як сидимо оце, знялися аж до хмар і ще вище хмар!.. Знятися з Бузею за допомогою кабали у височінь, до хмар і ще вище хмар, і полетіти з нею ген-ген далеко за океан — це була одна з моїх улюблених мрій. Там, за океаном, починається країна карликів, що походять від богатирів часів царя Давида. Карлики дуже добрі людці. Грають цілі дні на маленьких сопілках, співають і ведуть всі разом танок. Вони дуже гостинні. Коли хтось із нас приїздить до них, вони дають йому їсти й пити, а перед від'їздом напихають йому повні кишені діамантів, що валяються у них, як, приміром, у нас сміття на вулиці.

— Як сміття на вулиці? Невже?

— Не віриш?

— А ти віриш?

— А чом ні?

— Де це ти чув?

— Як то де? У хедері.

— Ах, у хедері...

— Ти, може, не віриш мені?              (Бузя сміється.)

— Думаєш, може, що я вихваляюсь? Що я вигадую?

— Ти не знаєш, що таке кабала, шкода! Знала б ти, що таке кабала, ти б не сміялася. За допомогою кабали я можу, якщо схочу, привести сюди твою матір. Так, так!

Шимек (до глядачів). Вона перестає сміятися. Хмаринка насунула на її гарне, ясне личко, і мені здається, що нема сонця. Немає дня. Боюсь, що трохи перебрав міру. Не треба було мені згадувати її матір. Мені шкода. Треба з нею помиритися. Хочу сказати їй мовою "Пісні пісень": "Повернися, повернися, Суламіф, вертайсь до мене, Бузю!"

Голос із-за сцени: — Шимек! Шимек!

Бузя і Шимек виходять.

Ведучий. Найкращі вірші, найчарівніша музика, найдовершеніші полотна, найвеличніші храми, найпахучіші троянди – все велике й довершене, народжене з любові. Кажуть, від любові до жінки народилося й найпрекрасніше на землі. Це воістину так.

Ведуча. В усі часи, в усі епохи поети і мислителі оспівували це найдивовижніше з почуттів.

Ведучий. Я промінять ніколи б не хотів Твою любов на славу королів. Слава, гроші, золото? Все тлінне і скороминуще. Лише кохання – безсмертне.

Сценка Петрарка і Лаура (мелодія італійського сонету)

Петрарка.

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль спечаленої ночі

І лук Амура, що в безоболоччі

Пускав у мене стріл ясний потік!

У рік 1327, у квітні, о першій годині шостого дня, ввійшов я в лабіринт, де виходу нема… Я зустрів її в той час, коли за гріхи мої послана мені кара.

Лаура. Хто ви такий? Що вам потрібно?

Петрарка. Я – Франческо Петрарка, канонік і збирач витонченої словесності. Як вас звуть, прекрасна Донно?

Лаура. Моє ім’я – Лаура, я – заміжня дама. І забороняю вам надалі говорити або шукати зустрічі зі мною!

Петрарка. Який погляд ніжний, який чарівний вид;

Яка постать горда, яка струнка постава,

Яка мова та бентежна й величава,

Що завдає негідникові встид?

Я вами дихаю, для вас палаю,

Я народивсь для вашого єства,

Без вас мені нема й не треба раю.

Ви являєтесь мені уві сні, як наяву, у чарівній сукні з яскраво-червоною стрічкою у волоссі. Коралові губи, оливкові очі, на щоках – світло вранішньої зорі. Ваші уста вимовляють слова, які я так мріяв почути.

Лаура. Я кохаю вас, але уникаю зустрічей заради нашого порятунку.

Лаура виходить.

Петрарка (до глядачів). На тому ми розлучилися. Зі мною залишилося тільки її ім’я – Лаура. Лаура – вітер, ніжне дихання. Лаура – лавр, що вінчає володарів і поетів…

Ведучий. Кохання приходить раптово і несподівано, коли у шаленому галопі час раптом зупиняється, коли в калюжах повсякденного життя відбиваються промені невловимої, тріпотливої радості, коли душа спалахує іскорками мрій і лине у світ Ромео і Джульєтти.

Romeo: It is may lady. O, it is my love.

O, that she knew she were. –

She speaks, yet she says nothing: what of that?

Her speaks lye discourses, I will answer it. –

I am too bold; t’is not to me she speaks.

She, how she leans her cheer upon her hand.

O, if I were a glove upon that hand.

That I might tough her ehhek.

Juliet:    Ah, me.

Romeo:  O, speak again, bright angel!

Juliet:    O, Romeo, Romeo. Wherefore art thou Romeo?

Or, if I’ll no longer be a Capulet.

Romeo:  Shell I hear more, or shall I speak atthis?

Juliet:   T’is but thy name that is my enemy: -

O, be some other name.

What’s in a name. That which we call a rose

By any other name would smeet;

Romeo, doff thy name;

And for that name, which is not part of thee, gake all myself.

Вальс.

Ведуча. Кохання Ромео і Джульєтти, світле, чисте та жертовне, розквітло у часи феодальної ворожнечі. За тих умов воно було викликом усьому суспільству, без перебільшень його можна назвати навіть героїчним.

Ведучий. Кохання – незбагненне почуття. На жаль, іноді трапляється так, що воно наділяє своєю милістю обох, а потім зникає. Поет Генріх Гейне створив збірку віршів «Книга пісень» під впливом глибокого почуття до Амалії. Це кохання не було взаємним.

Чому троянди немов неживі,

Кохана, скажи мені?

Чому, скажи, в зеленій траві

Фіалки такі мовчазні?

Warum singt denn mit so kläglichem Laut

Die Lerche in der Luft?

Warum steigt denn aus dem Balsamkraut

Hervor ein Leichenduft?

Warum scheint denn die Sonn auf die Au

So kalt und verdrießlich herab?

Warum ist denn die Erde so grau

Und öde wie ein Grab?

Чому мене, мов безумця, в пітьму

Моя печаль жене?

Скажи, кохана моя, чому

Покинула ти мене?

Ведуча. Поети стверджують, що не буває нещасливої любові. Це завжди щастя та насолода.

O my Luve's like a red, red rose,

That's newly sprung in June:

O my Luve's like the melodie,

That's sweetly play'd in tune.

As fair art thou, my bonie lass,

So deep in luve am I;

And I will luve thee still, my dear,

Till a' the seas gang dry.

Till a' the seas gang dry, my dear,

And the rocks melt wi' the sun;

And I will luve thee still, my dear,

While the sands o' life shall run.

And fare-thee-weel, my only Luve!

And fare-thee-weel, a while!

And I will come again, my Luve,

Tho' 'twere ten thousand mile!

Моя любов — рожевий квіт

В весінньому саду,

Моя любов — веселий спів,

Що з ним я в світ іду.

О, як тебе кохаю я,

Єдиная моя!

Тому коханню не зміліть,

Хоч висхнуть всі моря.

Нехай посхнуть усі моря,

Потануть брили скал,

А ти навік любов моя,—

Аж згасне сонця пал,

Прощай, прощай, мій рідний край,

Прощай, моя любов,

Та де б не був я, мила, знай —

Прийду до тебе знов!

Пісня «Любов»

Ведучий. Коли ти востаннє писала справжнього паперового листа, чи бодай листівку? А чи, може отримувала?

Ведуча. У сучасному світі і паперовий лист – ти жартуєш!!! Ми ж пишемо лише СМС і то скорочуємо слова.

Ведучий. А от їх листування тривало 17 років. Можеш собі уявити, що з цих листів можна надрукувати багатотомник. 28 лютого 1832 року був відправлений перший лист до Парижу з України. Перший лист від Евеліни прийшов 28 лютого 1832 року з Одеси з підписом «Іноземка». Авторка листа вихваляла талант Бальзака і злегка критикувала його. 7 листопада прийшов другий лист. «Іноземка» все ще не відкривала свого імені, але обіцяла писати регулярно. Трохи згодом, 7 листопада, відсилається другий лист:

(Голос із-за куліс) Ганська. ...Коли я читала ваші твори, серце моє тріпотіло; ви показуєте істинну гідність жінки, любов для жінки – дар небес, божественна еманація; мене захоплює в вас чудесна чутливість душі, вона-бо й дозволяє вам вгадувати душі жінки...

Виходить Оноре де Бальзак з дорожнім портфелем і читає лист.

Бальзак. П’ята година ранку. Кінцева зупинка - станція «Броди». Ось уже тиждень минув, як я вирушив у дорогу з рідного міста до коханої. Справжня подорож для мене має розпочатися лише в Бродах, бо я упевнений, що куди важче здолати сто льє, що відокремлюють Броди від Бердичева, ніж сімсот льє, що відокремлюють Париж від Бродів. Незабаром вже шістнадцять літ, як я кохаю шляхетну й доброчинну жінку. Я одружуся на єдиній жінці, яку любив, яку люблю ще більше, ніж раніше, і буду любити до самої смерті. Союз цей, думається мені - нагорода, послана мені Богом за багато мінливості моєї долі, за роки праці, за випробувані і подолані труднощі. У мене не було ні щасливої юності, ні квітучої весни, зате буде саме блискуче літо і найтепліша осінь».

Ведуча. Від першої зустрічі вона стала в житті Бальзака ідеалом любові, який він собі створив уявою і в можливості якого сумнівався. Вона з першого дня віддала йому серце й пообіцяла руку, покохала його так, що в 1833 році, в першому пориві кохання хотіла все кинути, щоб іти з ним. А далі, незважаючи на відстані, роки, вистояла в своїй любові. Якщо й цього не досить, якщо й це не називається "кохати", то чого ж вам іще треба?

Ведучий. Сам Оноре де Бальзак про кохання говорив так : «Кохання – єдина пристрасть, що не визнає ні минулого, ні майбутнього». Справжнє кохання трапляється у житті не часто. У коханні можуть поєднуватися найбільш різноманітні почуття: страждання й насолода, радість і смуток, страх і сміливість. Навіть гнів та ненависть.

Пісня «Залишусь».

Ведуча. М. Булгаков вважав, що життя — це любов і ненависть, відвага й азарт, уміння цінувати красу і доброту.. Булгаков писав героїню свого роману з Олени Сергіївни — коханої жінки, яка була його дружиною. Незабаром після їхнього знайомства вона прийняла на свої плечі, можливо, більшу частину його, Майстра, страшної ноші, стала його Маргаритою..

Ведучий. Боги, боги мої! Що ж треба було цій жінці?! Що ж треба було цій жінці, яка прикрасила себе тоді весною мімозами, в очах якої завше горів якийсь незбагненний вогник!? Не знаю. Не відаю. Мабуть, вона казала правду, їй потрібен був він, Майстер, і аж ніяк не готична вілла, і не окремий сад, і не гроші. Вона кохала його, вона казала правду.

Вона несла в руках огидні, тривожні жовті квіти. Біс його знає, як їх називають, але вони перші чомусь з’являються в Москві. Й ці квіти дуже чітко вирізнялися на чорному її весняному пальті. Вона несла жовті квіти! Недобрий колір. І тут озирнулася. Мене вразила не так її врода, як надзвичайна, ніким не бачена самотність в очах!

Корячись цьому жовтому гаслу, я пішов її слідами. Ми йшли безмовно, я з одного боку, вона з другого. І не було, уявіть собі, ані душі. Я карався, бо мені здавалося, що з нею необхідно говорити, і бентежився, що не вимовлю й слова, а вона піде, і ніколи більше я її не побачу. Несподівано заговорила вона:

Маргарита. Подобаються вам мої квіти?

Майстер. Ні!...Вона поглянула на мене здивовано, а я нагло, цілком несподівано, збагнув, що все життя кохав саме цю жінку!

— Ви взагалі не любите квітів?

— Ні, я люблю квіти, лише не ці, — сказав я.

— А які ж?

— Я троянди люблю. (Маргарита викидає за сцену квіти).

Майстер. Я тепер Ніхто. Нічого більше не хочу в житті. Окрім того, щоб бачити тебе. Але тобі вкотре раю — кидай мене. Ти пропадеш зі мною.

Маргарита. Ні, не покину. Прошу знову повернути нас у підвал у провулку на Арбаті, і щоб лампа засвітилася, і щоб все стало, як було.

 (Голос із-за сцени): Майстер і Марґарита побачили обіцяний світанок. Він почався тієї ж миті, безпосередньо після опівнічного місяця. Майстер йшов зі своєю подругою в сяйві перших ранішніх променів через кам’яний замшілий місток. Вони перейшли його. Струмок залишився позаду незрадливих коханців, і вони простували піщаною дорогою.

Маргарита. Слухай безгоміння, — слухай і втішайся тим, чого тобі не давали в житті, — тишею. Дивись, он попереду твій вічний дім, яким тебе винагороджено. Я вже бачу венеційське вікно і виткий виноград, він піднісся до самого даху. Ось твій дім, твій вічний дім. Я знаю, що ввечері до тебе прийдуть ті, кого ти любиш, до кого лежить твоя душа і хто не скаламутить твою рівновагу. Вони будуть тобі грати, вони будуть співати тобі, ти побачиш, яке світло в кімнаті, коли горять свічі. Ти будеш засинати, ти будеш засинати з усміхом на вустах. Сон міцнитиме тебе, тебе огортатиме мудрість. А прогнати мене ти вже не зумієш. Берегти твій сон буду я.

Ведучий. Віками про кохання складали вірші, оспівували це почуття у музичних творах, воно надихало на героїчні подвиги та штовхало людей на неймовірні вчинки.

Ведуча. Одначе, мабуть, уже тепер ти знаєш ,що кохання - це коли холонуть долоньки, в грудях тріпоче серденько. Багато хто чекає на нього, шукає знаходить, потім втрачає і знову шукає. Але ж на те вона і мрія, щоб до неї йти.

Грей. Тепер, коли мої вітрила жаріють, вітер добрий, а в серці моєму  більше щастя, ніж у слона, який угледів невелику булочку, я спробую налаштувати вас своїми думками. Більшість із вас чуєте  голоси всіх немудрих істин крізь грубе шкло життя; вони волають, але ви не чуєте. Я роблю те, що існує як старовинне уявлення про прекрасне - те, що не збувається, і що, по суті, так само збувається і можливе, як прогулянка за місто. Незабаром ви побачите дівчину, яка не може, не повинна інакше вийти заміж, а тільки в такий спосіб, який розвиваю я на ваших очах. Ви бачите, як тісно сплітаються тут доля, воля і властивість характерів; я приходжу до тієї, котра чекає й може чекати лише мене, а я не хочу нікого іншого, крім неї, може, якраз тому, що завдяки їй я зрозумів одну немудру істину. Вона в тому, щоб робити так звані дива своїми руками. Коли для людини головне - отримати дорогесенький п'ятак, то легко дати цей п'ятак, але коли душа таїть зернину полум'яної рослини - дива, зроби їй це диво, якщо ти у змозі. Нова душа буде в нього й нова в тебе. Коли начальник в'язниці сам випустить в'язня, коли мільйонер подарує письмаку віллу, опереткову співачку і сейф, а жокей бодай раз притримає коняку заради іншого коня, якому не щастить, - тоді всі зрозуміють, як це приємно, як це невимовно чудесно. Та є не менші дива: усмішка, веселощі, прощення і... вчасно сказане, потрібне слово. Володіти цим - значить володіти всім. Що ж до мене, то наш початок - мій і Ассоль - залишиться нам назавжди в ясно-червоному відблиску вітрил, створених глибиною серця, котре знає, що таке любов. Зрозуміли ви мене? 

Грей підходить до Ассоль, яка сміливо всміхнулася його сяючому обличчю й, захекавшись, мовила: 
- Твоє. (тримаючи у кулаці каблучку) Ось я прийшов. Чи впізнала ж ти мене? 

Вона кивнула, тримаючись за його пояс, з новою душею і трепетно заплющеними очима.

Ведуча. Як я заздрю героїні, адже вона зустріла свою казку і мрію.

Ведучий. Можливо, хтось на завтра лагодить пурпурові вітрила саме для тебе.

Ведуча. Але як зрозуміти, що це справді любов? Чи можна бути певним, що це справжнє почуття? Хто дасть відповіді на ці численні питання, що виникають у нашого покоління? Можливо, час,… життєвий досвід…, і, головне серце…?!

Ведучий. Швидко плине час. Сторіччя за сторіччями. Разом із ними змінюємось і ми. Любов жива і ніколи не зникає, доки існує життя. Адже кохання і є життя.

Ведуча. В любові сила людини. Тож кожну хвилину даруйте один одному радість, надію і любов. Хай завжди сяє у вашому житті зірка кохання.

Ведучий. Повірте у диво і казка стане реальністю.

Вихід.

Слово вчителя.