Читання мочки. Н.Баклай "Чоботи"

                                              Українська література . 

                                                  Читання мовчки   

Чоботи

   Останній вибух прогримів за селом опівночі. Уляся вилізла з погреба, як уже засіріло над Сулою чи то молодим туманом, а чи останньою пилюгою від вибуху.

- Слава Богу, втихло, - проказала про себе, поглянула в той бік, де уночі вирував бій, прислухалася до запаморочливої тиші, зітхнула з полегкістю і поволі зайшла в хатину. На ослінчику маленькою купкою лежали згорнуті латані мішки. Уляся для чогось перебрала їх, взяла найміцніший і вийшла за поріг. - Піду. А що мені втрачати? Мертвяків я не боюся, гріха великого в тім не буде. Не вбивати ж іду. Зніму чоботи з першого-ліпшого солдата і бур'янами додому. Все одно однорукий Василь хоронитиме загиблих, то чи тому Василеві не все одно, хто в чоботях, а хто босий?! І чи мертвим уже неоднаково, в чім їх Василь до однієї ями відтягне?!

...Уляся налаштувала себе на цей похід іще сидячи в погребі. Драні калоші, в яких сиділа цілу ніч, убирали підземну вологу, віддавали аж у кістки холодом, і злидні та Улясина жадоба підштовхнули її на дармове добро, якого за селом, мабуть, удосталь.

•     Може, комусь і гріх. У кого батьки чи брати на фронті, а у мене - ніде нікого, - втішала себе Уляся.
•     Мертві не побачать, а живі, дасть Бог, не взнають, - заспокоювала себе молода жінка, пробираючись через межі та бур'яни до поля бою.

   Уляся вибрела з бур'янів. Земля під ногами стала пухкою, насипало від снарядів та розірваних мін.

…хазяйка стояла посеред поля.Понівечені зенітки перекошено виглядали із окопів, якісь ящики та гільзи від снарядів валялись як непотріб поряд, і двоє убитих бійців мертвими очима благословляли прихід нового дня. Улясі стало страшно, а раптом хтось із них живий, що тоді робити, куди його тягти, до кого і що йому казати? Однак вона нахилилась і доторкнулася до молоденького солдата, взявши його за холодну руку. Він не озвався. Уляся залюбувалася блідим шляхетним обличчям юнака, вузькими, мов у дівчини, бровами і дивними очима, терново-синіми, як перестиглий терен у неї в саду. Їй аж під серцем обпекло від жалю — такий красень, -міг би ще жити та жити. Вона обережно закрила очі солдату, поспіхом перехрестилася і підійшла до старшого. - Не буду роздивлятись, щоб не снився, - подумала Уляся і заходилася стягувати чоботи. Чоботи були майже новими, ніде ані латочки, ні подряпини, тільки в пилюзі, що в'їлася уже намертво.

…чоботи вона стягла швидко і стрімголов кинулася тікати. Уляся бігла, не оглядаючись, відчуваючи услід погляд мертвого, рудого командира, який наздоганяв її, хапав будяками за спідницю, жалив її литки кропивою і роздирав колючою ожиною руки. Вона, мов навіжена, вбігла в сіни, тремтячи всім тілом, злякано заперла двері. Чоботи кинула під ноги і безсило впала на долівку. її трясло, наче в лихоманці.

   Не так-то просто красти в мертвого, не так-то й просто...

   Зуби цокотіли молитву, слова складалися в розгублені речення, і вуста ледь проказували в сінешні двері: "...Прости мене, грішну..." Потім ці слова Уляся не раз повторить, коли хворітиме, коли довгими зимовими вечорами моститиметься спати , вночі, коли вві сні приходитиме рудий чоловік і казатиме: "Віддай мені чоботи".Вона їх так і не взула жодного разу…

   Оті чоботи були їй, наче кара Божа. Вона ховала їх у повітку від мишей, бо шкода було б як миші з'їдять, вона переховувала їх і від людей. Бо ще живий був однорукий Василь. Отой, що хоронив бійців у братській могилі, який казав селянам: "Якась падлюка зняла чоботи з командира, і це ж хтось із наших..."

   Пролежали ці чоботи в Улясі довгих сорок років, і всі чотири десятки літ снився бабі Улясі небіжчик …

   А то якось хлопчик із сусіднього двору до неї унадився. Вже цілий тиждень Славко яхту робить..

•     Бабо Улясю, а чи немає у вас якоїсь цупкої старої клейонки чи шматка драного плаща? Мені аби дно на яхті обшити.
•     Зараз піду щось знайду, — проказала Уляся і поволі пішла до повітки.    Уляся витерла об фартух злежані, чорно-сірі від часу і пилюги халявки.
•     Оце вже я від вас здихаюсь, оце вже ви мені більше не снитиметеся…

Славко радо вхопив чоботи…

  А ввечері забіг захеканий, очі аж горять, як ліхтарики темно-зелені: "Бабо Улясю! Бабо Улясю! Дивіться. Я в чоботях знайшов лист зашитий, якийсь чудний. Ось читайте..."  (648слів)

 Наталя Баклай 

                                        Виконайте тестові  завдання

1.Яка річка згадується у тексті ?

А.Дніпро 

Б.Ворскла

В.Сула

Г.Десна

2.Кого не боялась Уляна?

А.Вовків

Б.Чортів

В.Вовкулаків

Г.Мертвяків

3.Яка думка заспокоювала її?

А.НЕ вбивати ж іду

Б.У мене немає іншого виходу

В.Так роблять усі
Г.Це не гріх робити

4.Чому Улясі стало страшно? 

А.Раптом її побачать односельці

Б.Раптом хтось із бійців живий

В.Раптои побачить мертвого знайомого

Г.Якщо хтось живий, що робити?

Дайте відповіді на питання

5.Якого кольору були очі в молодого солдата?

6.Що говорив рудий чоловік, який приходив до неї уві сні?

7.Чиї це слова: «Якась падлюка зняла чоботи з командира, і це ж хтось із наших..."

8.Назвіть учасників діалогу:

-Бабо , а чи немає у вас якоїсь цупкої старої клейонки чи шматка драного плаща? Мені аби дно на яхті обшити.

-Зараз піду щось знайду, — проказала  і поволі пішла до повітки.

9.Які художні засоби вжито в уривку:

Уляся залюбувалася блідим шляхетним обличчям юнака, вузькими, мов у дівчини, бровами і дивними очима, терново-синіми, як перестиглий терен у неї в саду.

10.Що, на вашу думку, було написано в листі, зашитому в чоботях?Напишіть лист або передайте його зміст.(3б.)