«Чорнобиль був і є, і завжди буде…»

Сценарій лінійки - реквієм

«Чорнобиль був і є, і завжди буде…»
 

Мета: Чорнобиль – це вже історія України, тому дітей треба навчати вболівати за минуле своєї держави, сприймати її такою, яка вона є, до того ж формувати загальнорозвинену людину, що буде протистояти злу, насильству, несправедливості та руйнуванню навколишнього світу;

* розвивати в учнів потребу будувати, створювати, відроджувати заради України;

* виховувати почуття сприймання чужого болю як свого, загальнонародного горя – як особистого, почуття любові до людини, до землі, до держави;

* виховувати почуття поваги і пам’яті до трагічних сторінок України.

Хід заходу:

Звучить 7 частина «Реквієм» В. Моцарта. Учениця під музику читає уривок із вірша А. Багряної«Малиновий дзвін»:

Ви чули, як плаче спустошена Прип'ять,

За скоєний гріх розіп'ята живцем,

Прип'ята до неба, щоб вічності випить,

Щоб вмити від бруду змарніле лице?

Регочуть іони малиновим дзвоном,

Вбиваючи блиск нерозкритих очей,

Ридає вночі божевільна мадонна,

Приймаючи з лона холодних дітей

В бездонність ночей.

І тихо ступає життя у полин,

І лине Чорнобильський дзвін.
 

(Лунає звук дзвонів)

Ведуча 1:
Сьогодні ми зібралися в цьому залі щоб згадати події, які відбувалися в квітні 1986 року в місті Чорнобиль. 
 

Лунає мінорна музика.

Учень 1 

Здавалось, квітень землю чарував,
Раділо сонце весняній роботі,
Ніхто ще не підозрював, не знав,
Що станеться вночі, що буде потім.

Учень 2 

А в місті, що жило своїм життям,
Слова кохання чулися відверті...
Та час мине – і буде небуття,
Чорнобиль буде, мов синонім смерті...

Ведуча2: 

26 квітня! В пам’яті українського народу це день чорнобильського лиха, болю, суму, і забути це й викреслити із нашої пам’яті – неможливо.

 

Учень 3 

А трагедія кожну мить наростала,

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І, немов з Хіросіми, з безодні повстала,

Перед людством відкривши свою таїну.

 

Ведуча 1:

Чорнобиль. Це назва невеличкого районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва. Заснований ще за часів Київської Русі, стародавній Чорнобиль дав свою гірку назву потужній атомній електростанції.Але в історію Чорнобиль увійде назавжди, як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

 

Учень 4 

 

Мій біль, мій жаль, моя біда,
Моя ти пам’ять вічна.
Земля покинута й не та,
Отруєна й незвична.
Зелений край, колишній рай,
Краси шматки роздерті,
Отруйний дощ на чорний гай,
Тепер - це зона смерті.
 

Ведуча 2: 

Для України, для всіх, хто прямо чи побічно причетний до трагедії Чорнобиля та її наслідків, час ніби розділився на дві частини: до 26 квітня 1986 року і після нього.

 

Учень 5

(вірш В.Сташука « Атомний диптих»)
 

Жорстокий, ніжний і свавільний світе,
Скажи скоріш, що діяти мені,
Тебе чи ненавидіти, а чи любити
У міражах чорнобильських вогнів?
Мовчиш... А серце жде і прагне слова,
Немов земля обвуглена — тепла
Людських долонь, котрі не пахнуть кров'ю,
Бо маками у полі проросла.
О, світе мій, твоя палає врода,
І полум'я шалено гоготить,
Обпалює епохи і народи,
І в мене мисль...
А час іде — не спить.
Не спить і серце, відповіді хоче
За всіх, хто жив, живе і буде жить...
Допоки нам дивитиметься в очі
Зловісний стронцій атомних страхіть?

Ведуча 1: У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року о 1 год. 23 хв. 40 с, коли всі спали безтурботним сном, над четвертим реактором Чорнобиль­ської атомної електростанції несподівано розірвало нічну темряву велетенське полум'я. Почався новий відлік українського часу. Болісний. Гіркий. Печальний...

Ведуча2: Смерть понад 35 тисяч людей пов'язана з аварією на Чорнобильській атомній електростанції та її на­слідками.

     Чорнобиль... Раніше це слово асоціювалося зі спокоєм і красою, а тепер — зі смертю, скаліченими долями, з табличками біля криниці: «Пити воду — заборонено», «Радіація».

Учениця читає вірш Ліни Костенко:

Стоять озера в пригорщах долин,

Луги цвітуть у придорожній смузі.

І царствений цибатий чорногуз

Поважно ходить в ранній кукурудзі.

Дівча козу на вигоні пасе,

Машини мчать, баранки крутять аси.

Малина спіє.. І на все, на все

Лягає пил чорнобильської траси.

Жоржини на чорнобильській дорозі

Вже другий рік, як струшують біду,

Прозорий жах обмацує ворота —

Чи можна людям в хату увійти?

Роса — як смертний піт на травах, на горіхах.

Але найбільше стронцію — у стріхах.

Хто це казав, що стріхи — традиційні?

У нас і стріхи вже радіаційні.

Летючі крони голубих дерев.

Із року в рік дожити до неділі.

Ріка. Палатка. Озеро. Курінь.

Аборигени острова Надії.

Босоніж дітки бігають малі.

Пройшла гроза і не була озонною.

А де тепер не зона на землі?

І де межа між зоною й не зоною?
 

Ведуча 1: Поміж тих, хто брав участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній електростанції були жителі нашого села. Ризикуючи власним здоров’ям і навіть життям ці  люди, в ті дні не спасували перед труднощами.. Це завдяки їхній і інших ліквідаторів мужності та звитязі вдалося нарешті приборкати смертоносну стихію, врятувати рідну землю від радіаційного спустошення.
 

Ведуча 2: Вони були серед перших, і першими пішли із життя. Коли їм у 1986 році сказали: "Треба”, вони нічого не питали, зібрали наспіх свої речі і поїхали в "радіаційну зону". Працювали. Кожен з них поруч з тисячами інших робив там свою звичну справу. Сьогодні зрозуміло: наслідки аварії на Чорнобильській атомній електростанції  могли б бути значно більшими, якби не самопожертва і мужність тих, хто був там у перші тижні після лиха... Ці троє теж були там... Нині їх вже нема серед живих: Це Шовкун Анатолій, Лихопій Іван, Зуб Микола

Учень6 

Сьогодні нас зібрав загальний біль –

Біль пам’яті про 26 квітня.

Минуло стільки літ, а звідусіль,

Відлуння драми нашого століття.

Я знаю, серце в кожного щемить

По чистих душах у святій печалі.

Вклонімося ж їх пам’яті в цю мить.

Єднаймося в скорботному мовчанні.

 

Ведуча 1: Давайте вшануємо пам'ять про тих, хто віддав своє життя хвилиною мовчання. Хай пам'ять про них буде вічна.

 

(Хвилина мовчання.Звук метронома).

 

Ведуча 2: Все далі й далі відходить від нас та страшна весна 1986 року. Та не стираються з пам’яті ті події.

 

Учень7 

За днями дні минув повільно рік,

За днями дні – і другого немає.

Нехай же лихо наше проминає

 І в світі не повториться повік.

Хай стане мир найміцнішим стократ,

Хай над землею чисте небо буде.

Чорнобиль – попередження, набат

Його уроків людство не забуде.

 

Ведуча 2: Відзначення річниці Чорнобильської трагедії – це не свято. 26 квітня – це день, коли кожна людина повинна поставити перед собою питання:

« Хто я! Для чого живу на цьому світі? Як живу? Чим я можу допомогти іншим людям?»

 

Ведуча 1: Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо усе, щоб ніколи не падала на Землю гірка зірка Полин.

 

Учень 8:

Не Чорнобиль бруднить наші душі,

Хоч його «подарунки»   страшні.

Бруд в повітрі, на морі і суші,

Хворі діти і очі сумні.

 

Учень 9:

Скільки зламаних доль, скільки втрати,

Сліз і горя, нездійснених мрій!

Так приходить до людства розплата –

Чорний смерч, хижий птах-суховій.

 

Учень 10:

Але є щось страшніше, гріховне,

Те, що душу і совість гнітить.

Коли в серці чорнобиль духовний –

В’яне, гасне воно і болить.

 

 

Ведучий 2: Чорнобильська аварія - перший дзвінок у XXI століття. Нехай у цей день, День Національної скорботи, тяжкі дзвони Чорнобіля відгукнуться в думах кожного з нас співчуттям і милосердям.
 

(Дзвонять дзвони)

(Виходять 2- і учениці в українських костюмах зі свічками, читають молитву)

Учениця 11:

Пречиста Діво, збережи цей світ, 

А в ньому нашу рідну Україну. 

Сади і гори, ріки і моря, 

І пташинку, і звірину, і  людину. 

Усім хто є, усім, хто буде, 

Даруй здоров'я, чистоту і вроду. 

Щоб їх ім'я, а в імені - любов 

Передавалися від роду і до роду.


Учениця 12:

І лишилась вірності присяга -

Батьківщині! Матері! Народу!

Щоб наша дума і дорога

Єднали глибину і вись -

Вола Чорнобильська пересторога:

Людство! Зупинись!

(Звучить пісня "Молитва" 0.Білозір)
 

Ведуча 1: Сама природа зробила нам застереження .  «Люди, не будьте байдужими, жорстокими, безпечними! Пам’ятайте, що доля планети, доля всього людства, наше майбутнє – у ваших руках!»

 

Учень 13:

Світ з посивілим житом
З цвітом і гроном калини,
З вічним дитячим сміхом
Ще на вустах Батьківщини.
Світ – з лугами, лісами,
З ріками і зорею
З чистими небесами
Над скупаною землею…
І віддали все, що мали
Життя – що одне в людини
Вірю, що всі рятували
Долю моєї країни.

 

Ведуча 2: На цьому лінійка – реквієм оголошується закритою