Цикл уроків з літератури рідного краю "Наша поезія - теж зброя" ) /поети Харкова про російське вторгнення в Україну/
Тема. Урок 3. Література рідного краю. "Наша поезія — теж зброя" /поети Харкова про російське вторгнення в Україну/
Мета: познайомити учнів з поетичними творами поетів-харків’ян про російське вторгнення в Україну; звернути увагу на їх тематику, ідейну спрямованість; розвивати вміння сприймати написане авторами і висловлювати власне розуміння почутого, усне і писемне зв’язне мовлення, творчі здібності, образно-художнє мислення; формувати національну та громадянську свідомість і самосвідомість, виховувати патріотичні почуття, любов до рідної землі, почуття справедливості, людяності.
Обладнання: мультимедійна дошка, Інтернет-ресурси, портрети авторів, тексти творів, аудіозаписи поезій, виставка фотоальбомів, індивідуальні завдання для окремих учнів.
Інтерактивні методи: бесіда, діалог, виразне читання та обговорення поезій, перегляд та аналіз відеороликів.
Випереджувальні завдання:
- збір відомостей про життєвий та творчий шлях поетів- земляків;
- підготовка зразків поезій про російське вторгнення в Україну;
- виразне читання або читання напам’ять поезій;
- створення виставки "Наша поезія — теж зброя".
Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу, урок-портретна галерея .
Міжпредметні зв’язки: з історією, музикою, образотворчим мистецтвом, мовою.
Цілі:
Учні знатимуть: поезії сучасних поетів Харкова про російське вторгнення в Україну , їх тематику та художні особливості,
Учні вмітимуть: виразно читати самостійно обрані вірші, висловлювати свою думку з приводу прочитаного, відрефлексовувати свої враження, відчуття.
Хід уроку
Тримайся, моя рідна Україно!
Хоч зболена, хоч зранена — живи!
Н. Паснак
І. Повідомлення теми та мети уроку
ІІ. Емоційне налаштування.
1.Бесіда за епіграфом до уроку.
2. Звучить пісня "Обійми". Харків (Obijmy by Okean Elzy for Biennale di Venezia 2022)
ІІІ. Вступне слово вчителя
Спеціальна версія пісні "Обійми" гурту "Океан Ельзи" знята для відкриття українського павільйону на Венеційській бієнале-2022 під назвою «Це Україна: захищаючи свободу». Help for Ukraine tour 2022. Зйомка пройшла 14.04.2022 в Харкові у дворі відомого Палацу праці, зруйнованого російськими бомбардуваннями. Цей будинок 1916 року вистояв у дві Світові війни та зазнав значних руйнувань під час російського вторгнення в Україну у 2022 році.
Мій Харкове! Моє улюблене, найкраще місто на землі! Місто працьовитих, відважних і таланових людей. Сьогодні ми продовжуємо знайомство з молодими поетами Харкова. Хтось із них волонтерить, хтось захищає Україну, комусь довелося покинути рідне місто, але всі вони харків’яни. Їх твори – це їх зброя.
ІV. Робота з навчальним матеріалом
Учень
Наталка Моринчак
Наталка Маринчак — поетеса. Харків’янка. Вона пише оригінальні вірші і перекладає. При цьому має насамперед справу з дуже складним сегментом поезії: піснями і лібрето, ширше – з саунд-поезією. Скажімо, вона є авторкою перекладу лібрето опери «Медіум» Менотті, що стала помітною подією в харківський «Схід Опера». А ще Наталка Маринчак – це потужний проєкт авторської колискової пісні «Новітня Українська Колискова». У межах проєкту пані Наталка написала мистецький нонфікш «Колискова 21 століття Vol.1: що тебе заколисує?», де подала цікавезні розвідки з фольклорних і авторських колискових. Нині пані Наталка працює над продовженням проєкту.
Учениця
Наталка Маринчак дома зараз — в своєму будиночку в приватному секторі Харкова: «У мене взагалі спокійний район. Нам повезло: у нас є світло, є вода. Можемо хоч щодня мити голову. Зранку сміттєвоз приїздив. Зараз от водовозка проїхала», — хвалиться наче. І це уже дуже харківська якась новітня звичка: з ким би звідки не говорила, всі в один голос запевняють: «У мене спокійний район, не звертайте, тут тихо».
Учениця 1
- …Страшно було перші три дні, не тепер. Не можна ж весь час боятися. Є багато способів, щоби уникати страху, бо де найлипкіший страх, там найгірше. Не можна дозволити страху нас руйнувати. (Фізична реакція тіла нікуди не дівається, тебе трусить під обстрілами, але то інше).
…………………………………………………………………………………………………………….
Перший день був дивним. У мене був вимкнений телефон, я випила пігулки і міцно заснула, тож початок вторгнення проспала. Не чула вибухів. А коли побачила в телефоні стоси повідомлень, зрозуміла: щось не те. Сіла — подивилася наліво — подивилася направо — ясно, що бігти нікуди не буду.
А тим часом зідзвонювалися всією сім’єю і вирішували, хто, що, коли, як робитиме. … Це наша земля, ніхто нікуди не біжить. Батьки мене в цьому переконувати і не намагалися, знають, яка я вперта. А на другий день до мене переїхала контужена подруга, якій прилетіло просто в хату, на кухню. То я її разом із кицькою забрала до себе.
Піклування — це людяність, просто: людяність. Піклування викликає у нас сльози розчулення, коли підбираємо кота на вулиці, коли телефонуємо мамі: «Мамо, я тебе люблю», … Піклування – це спитати «як ти?». …Піклування — це принести хліба, привезти води. Піклування — це просто обійняти…
………………………………………………………………………………………………………………..
Так часто не встигаємо і забуваємо сказати: «Спасибі за те, що ти робиш. Дякую за те, що ти є».
… Зустрічаю випадково людину в церкві — хлопця, з яким із другого курсу університету не бачилися. Я майже не плачу, а тут обійняла і ридаю тихо. Що свій, що тут, що поруч, що живий…
… Пробиває, звісно: читаю пости Сергія. Жадан — бігає по Харкову, допомагає — і от уже реву: над містом майорять наші прапори, і виявляється, що для нас це найважливіше.
… Ми націлені на перемогу більше, ніж на шкоду ворогу. Але особисто я побажала уже до сьомого коліна. … Пишу колискові ворогу, не одну уже склала. Наші композитори творять до пісень музику… Приспаймо воріженьків. Ця магія — вона звільняє від внутрішньої руйнуючої сили: відправила зло до зла і сидиш хороша. Зараз війна. Зараз все, щоби ти не зробив — це нормально, для тебе це нормально, це правильний твій вибір. Без того не вірша не напишеться, ні йогурту не скваситься, ні зерна посіється, ні виживеться.
Учитель
Наталка Маринчак оприлюднила на днях на своїй сторінці в фейсбуці нові поезії. Нереальної туги і потужності вірш-замовляння. Ви ж тільки послухайте! Точніше: почуйте.
Учениця
Наші вишивки,
Наче насічки червоні на білому тілі,
Наче рани, посічені склом,
Уламками залізяччя,
Шматками бетону.
Ось тут бачиш: пташечка є
Червона.
Це мені прилетіло,
і пам’ятає про це моя прабабця.
Ось тут чорна риска,
Довга така боріздка
Чорного опіку, чорної посівної,
Чорної туги моєї прапращурки.
За моєю тугою,
А отут каже моє коріння
Над червоним посіченим,
Над чорним обпеченим.
Як над тілом понівеченим і вбитим
Висадимо найкращі,
Найболючіші квіти.
І я опираюсь недовго,
Беру до рук нитку і голку
і вишиваю:
Ось земля моя,
Ось довга моя дорога,
Ось пагорб у квітах,
Ось вода, якої треба було не згубити,
Ось талий сніг, який ми пили,
Ось вогонь, який дав нам житии,
Ось кров моя
Долилась до старого світу,
Ось тіло моє
Схилилось.
Господи!
Я буду й надалі
Вишивати,
Всі болі мого народу
Проживати.
На цю нитку ми всі нанизані:
Ось слід червоний моєї нескореності,
Ось слід чорний моєї сили
І всі мої переможні квіти,
Що зможуть і землю, і серце вкрити
Ніжними пелюстками,
Тонкими пагонами, гнучкими стеблами,
Прозорими покривалами,
Міцними ребрами.
/вірш надрукований без розділових знаків, розстановка розділових знаків - учителем/
Прослухування віршів у виконанні автора
« Доброго дня, війнонько…» поезія Наталки Маринчак
https://www.google.com/url? +
« В моєму саду…» поезія Наталки Маринчак
« Ось, ось мої дні»- поезія Наталки Маринчак
https://www.google.com/url? +
«Щодень додається і тихих справ…» поезія Наталки Маринчак
https://www.google.com/url? +
Учитель
28 жовтня у Харкові відбулася вистава-діалог поезії та музики «Треті діти». На сцені об‘єднали зусилля українська поетка Наталка Маринчак та композитор і піаніст Сергій Давидов.
«Діалог двох сучасних геніїв генерує сенси та лікує душі, перетворюючи біль на спокій, а ненависть — на любов. За ними і за нами спостерігають покоління тих, хто ще не народжений і тих, хто вже пішов. Чи готові ми до свідомого прийняття себе в світі, де кожне покоління після Адама і Єви, так чи інакше, є дотичним до війни, а всі ми — треті діти?», — описали подію організатори.
Учень
Марко Терен
Марко Терен (справжнє ім'я та прізвище Мар'яна Козуліна, 4 березня 1987, Харків, Україна) — українська письменниця, поетка, громадська діячка, волонтер. Учасниця літературного об’єднання «Networчі». Член спілки письменників України. Авторка трьох поетичних збірок.
Народилася в родині бібліотекарки та автомеханіка. З дитинства цікавилася музикою і літературою. З 2004 до 2009 року здобувала вищу освіту в Харківському національному університеті ім. Каразіна, на кафедрі української мови ти літератури (філологічне відділення), отримала кваліфікацію викладачки української мови та літератури.
Почала друкуватися з 2004 року і зараз є авторкою трьох поетичних збірок. Пише вірші, нариси, оповідання. Працює над великою прозою. Учасниця харківського літературного процесу з 2005 року (під дівочим прізвищем Даниленко). У 2016 році взяла творчий псевдонім Марко Терен. Того ж року стала учасницею харківського літературного угрупування NETWORчі та членом Національної спілка письменників України.
Із березня 2014 року провадить активну волонтерську діяльність, допомагаючи українським військовим в зоні проведення бойових дій.
Одружена, має двох доньок.
Учні читають поезії Марка Терна
Гіркими там були слова і жовтими свічки.
Там плакав віск, там день минав. І сліз річки …
Там спорожнілі од утрат серця людей земних.
І вечір був. І «Отче наш…». І я за них.
Там на усіх був спільний плач і горе всім одне.
І знали всі, і знала я: щем не мине…
Важке повітря, як свинець, і гори на плечах.
Там капав дощ, там падав сніг … І біль в очах …
Там ми … Беззбройні, та незламні … Рівніше спини!
Там «Ще не вмерла України…» — світом лине…
***
Від краю і до тебе — трава зелена.
І я стою на роздоріжжі — не йдеш до мене.
Весна, зі снігом і дощами, дійшла до літа.
І я не знаю, що із нами …
І як зуміти…
Зелений ліс, зелені шати …
Зелені очі …
Як перейти оту межу? Душа ж не хоче …
І як забути ту весну дощу зі снігом?
Коли під мамин «Отче наш…» шукаю збігів?
Коли країна у вогні і не до того:
просити миру для людей, просити б в Бога!
А я вишукую слова і тихо плачу.
Могилу свіжу заквітчали.
Спочинь, козаче.
***
Там пісню співають щасливі
а ми, як чужі
Он коси квітчають вродливі,
а ми — на ножі.
Там море солоне, далеке,
нерідне таке.
А вдома на стрісі лелеки …
І пір’я м’яке.
А вдома … А дому немає,
немає і «ми»…
Як спів розливається гаєм,
так сум між людьми.
І буде дорога легкою,
бо віра жива.
До скла притулися щокою,
нехай зажива.
***
Просто вигадуй всі своі дні од цього.
Білим туманом грудень обійме сина.
Все що тобі залишилось після нього:
фото в альбомах. Горе і старість сива.
Просто пригадуй, дивлячись на онуку:
очі і брови (тата вві усні покличе).
Наче минуле тягне тебе за руку,
щоб показати рідне його обличчя.
Вигадай, мила, всі свої дні з учора.
Наче, живий він, просто живе далеко.
Тільки зніми ту кляту хустину чорну.
В царстві небеснім хай йому буде легко.
Вічна пам'ять і слава нашим воїнам !
/Хвилина мовчання/
Учениця
Лія Алтухова
Лія Алтухова – сучасна поетеса, філолог, актриса, тренер та організаторка поетичних марафонів. З 2018 року амбасадор проекту «Почути». Мандрівниця, яхтсменка та творча людина, закохана у море.
Її поезія – це відображення світу таким, яким він є, завжди актуальна та максимально чесна. Орудує римою, як хірург скальпелем: спочатку боляче, а потім добре.
Народилась у Харкові, де й закінчила факультет іноземної філології. Крім того, навчалась у театрі-студії імпровізації «Чорний квадрат».
Лія Алтухова – сучасна поетеса, філолог, актриса, тренер та організаторка поетичних марафонів. З 2018 року амбасадор проекту «Почути». Мандрівниця, яхтсменка та творча людина, закохана у море.
Її поезія – це відображення світу таким, яким він є, завжди актуальна та максимально чесна. Орудує римою, як хірург скальпелем: спочатку боляче, а потім добре.
Народилась у Харкові, де й закінчила факультет іноземної філології. Крім того, навчалась у театрі-студії імпровізації «Чорний квадрат».
Учениця
- Першу ніч обстрілів ми провели в бомбосховищі з друзями, а на ранок вирішили виїздити. Було нелегко, на одній дорозі російські танки, на іншій зруйновано міст, але люди координували один одного, і за три доби нам вдалося дістатися кордону і потрапити в Угорщину. Потім я близько місяця перебувала в Європі, чекала, що мама теж наважиться виїхати, але вона вирішила залишитись з коханою людиною, і я полетіла до чоловіка у Штати. Я родом із Харкова, під час нападу майже вся моя родина була там, у наш будинок на північній Салтівці влучила ракета, наразі в Харкові ми втратили майже все, що надбали за життя. Усе зруйновано.
Наша мета – доносити до іноземців, що насправді відбувається в Україні, тому що коли інформація надходить не з медіа, а безпосередньо від жінки, яка чекає на чоловіка з полону, від біженців, які тікали від обстрілів, від людей, які бачили руйнацію українських міст на власні очі, це працює і має результат. Наприклад, коли я оповідала свою історію, мої батьки були ще в Харкові під обстрілами та спали в підвалі. Кожен голос у цій війні – важливий.
Поезії у виконанні автора
https://youtu.be/G1Zpf3XaxAg
Театралізоване читання вірша декількома учнями /за бажанням/
Голоси
- Я хотів будувати мости.
- А я лікарем бути хотів.
- Хтось же має мене донести?
- А я так полюбляю котів!
- В мене школа на завтра була…
- Я ходила весь рік на балет!
- Я не знав, що багато так зла…
- Я купив моїй мамі букет.
- Хто підкаже, де моя рука?
- Я не бачу нікого тепер…
- Пам’ятаєте смак молока?
- Це було, мабуть, десь у четвер…
- Ми ходили колись в цей театр,
З дідусем, він у нас генерал!
- Так багато палає тут ватр.
- Я не знав, що тут теж є підвал.
- Люди, люди! Ми тут! Ми тут є!
- Нас повинні почути! Ми тут!
- Мамо, сонечко рано встає?
- Тату, підемо знов на батут?
- Мені страшно й темно, де всі?
- Де я? Мамо! Куди ти? Не йди!
- Мені 3, брату вже майже 7…
- Принесеш мені на ніч води?
- Я заснув, мабуть. Солодко так..
- В мене більше немає ноги…
- Мене вбив той російський літак…
- Я застряг, стільки тіл навкруги…
- Мені 5, я так мрію про світ…
- Може ми в чомусь винні? Скажіть?
- В мене наскрізь пробитий живіт…
- Мамо! Маааамо! Допоможіть!...
- Знаєш, проліски йдуть навесні..
- Мамо, в тебе тут крапля сльози…
Хай до смерті тепер уві сні
Їм приходять оці голоси.
29 бер. 2022 р.
Учитель
Поетеса про свій твір: «У цьому вірші звучать голоси українських дітей, перед написанням я дивилась багато відео про дітей, постраждалих від цієї війни. Декламуючи його під час поетичних читань, ледь тримаюся, щоб не заплакати. Автор може ридати всередині, але не назовні, бо має донести почуття. «Голоси» перекладені кількома мовами, це можливість передати біль українських дітей іноземцям, які ще не розуміють, що таке російська агресія. Спочатку мною був зроблений переклад англійською, а переклад італійською і німецькою переклали читачі й розповсюджують у мережі. Цей вірш звучав на День Пам’яті в Лос-Анджелесі.
Це також була можливість розповісти про війну через вірш, який я написала, побачивши світлини зруйнованого Маріуполя, автор цих фото загинув. Це те, що відбувається просто зараз: майже немає цього міста і людей, які пам’ятають, яким гарним воно було, і від цього моторошно. Це знищення нашого українського світу. Так само я розумію, що не повернусь у той Харків, який я пам’ятаю, рашисти розбомбили мою школу, мій двір, де я виросла, і де ми були наївними, щасливими і сповненими планів. Усього цього немає, і ці втрати носить кожен у собі. Ми ніби втрачаємо опори. Моєю опорою лишилась поезія».
Учень
Артем Якович Полежака
Артем Якович Полежака— український поет. Автор поетичних збірок «Стіхи о жизні» (2016) та «Навісні пісні» (2018). Твори пише українською й російською мовами.
Народився 24 вересня 1975 року в Харкові, де провів своє дитинство. 2000 року закінчив Харківський інститут інженерів комунального будівництва за спеціальністю «архітектор». Під час студентських років активно виступав у «КВН».
Наприкінці 2000-х років Артем починає часто виступати з особистими віршами і стає відомим, як переможець численних поетичних слемів (в Києві, Хмельницькому, Миколаєві, Харкові й інших містах). Є активним учасником різноманітних акцій громадянської непокори, зокрема проти законопроєкту «Про мови в Україні» 2010 року.
2011 року з гуртом «Барабас» записав та випустив диск «Весна, Любов, Полежака». Полежака і гурт «Барабас» здійснили всеукраїнський тур (Київ, Житомир, Львів, Донецьк, Дніпро, Харків), після чого проєкт «Полежака+Барабас» успішно саморозпустився.
З 2014 року Артем регулярно їдить у зону АТО виступати перед українськими воїнами.
2016 року нарешті побачила світ його перша повноцінна поетична збірка «Стіхи о жизні» видавництва «Люта справа».
Автор текстів пісень таких виконавців, як «Kozak System», Орест Лютий, «Телері», «Бумбокс».
1 березня 2018 року у світ вийшла друга поетична збірка Артема «Навісні пісні».
Нагороди: Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Олеся Ульяненка за порно-поему «Jenna». Переможець конкурсу «Стоп цензурі!» 2014 року в номінації «Вірш».
Учитель
Зараз в Україні воюють тисячі людей різних професій і представники творчих серед них не рідкість. У кожного з них є своя історія. Так, наприклад, український поет, автор збірок віршів та текстів пісень для таких виконавців, як Kozak System, Орест Лютий, «Бумбокс» та інші Артем Полежака згадує, як війна застала його у рідному Харкові.
«Підскочив з ліжка, як і решта моїх співвітчизників, десь о п'ятій ранку з першою думкою в сонній голові: це не феєрверк. Хочу подивитись новини — Інтернету нема. Почав обдзвонювати друзів, ну і так, це був не феєрверк – згадує Артем – Пам’ятаю, як випив кави, зібрався й пішов до воєнкомату».
Там поетові сказали, що зараз потрібні люди з досвідом, записали його телефон і сказали: «Вам в разі потреби зателефонують». Тоді йому так і не перетелефонували, проте Артему таки вдалося потрапити на війну і тут у нагоді стали його зв’язки:
«В ТрО теж відмовили. Отже, це довга історія. Але через особисті знайомства й хитрий блат врешті решт все вдалося. Хіба шо хабаря не платив (сміється). Це сталося 1 квітня. І це був найкращий першоквітневий жарт в моєму житті. В хорошому сенсі цього слова, звичайно».
За час перебування на захисті держави у Артема навіть народилося декілька невеличких віршів.
«Там нема ніякого пафосу, це або дуже інтимна лірика, або іронічна. Писалося в «окопний період», коли були на передку. Як з'ясувалося, під обстрілами непогано віршується. Ну бо, а що ще робити під обстрілами, як не вірші складати? Скоро знов виїжджати «на нуль», подивимось, що там мені муза приготувала», - зізнається поет.
Поезія у виконанні автора
Учитель
Саме сьогодні і саме в цей час свідомо хочеться уникати, так би мовити, «аналізу» болючих воєнних поетичних творів. Тобто, пригадуючи великого Арістотеля, свідомо не хочеться «розтинати гармонію». Поетичну гармонію трагічного часу.
Може, згодом ці та інші воєнні вірші і розберуть на епітети, метафори та ямби з хореями? Може. Згодом. Але не сьогодні. Сьогодні варто тільки чути голос поета.
Я щиро сподіваюся, що сьогодні поезії, що прозвучали на уроці, торкнулися струн ваших юних душ, і змусили їх зазвучати по-новому. Лише в такому разі мети нашого уроку досягнуто.
Звучить пісня «Я-Україна»
V. Домашнє завдання.
За бажанням. Один із віршів вивчити напам’ять.
1. Джерело педагогічний інновацій. Українська мова та література. Науково-методичний журнал. – Випуск № 1(33). Харків: Харківська академія неперервної освіти, 2021. – 192с.
Інтернет-ресурси
2.« В моєму саду…» поезія Наталки Маринчак // Режим доступу :
3.« Доброго дня, війнонько…» поезія Наталки Маринчак // Режим доступу :
https://www.google.com/url? +
4. «Звірства росіян- це їхня реакція на те, що вони в країні…»// Режим доступу :
5.«На кожне покоління припадає своя війна»: поезія проти війни // Режим доступу :
6. Наталка Моринчак // Режим доступу :
7.Наталка Моринчак // Режим доступу :
8.« Ось, ось мої дні»- поезія Наталки Маринчак// Режим доступу :
https://www.google.com/url? +
9. Пісня про Харків // Режим доступу :
10. NK – Я – Україна [Save Ukraine - #StopWar] // Режим доступу :
11.Поезія під час війни (ІІІ) – Збруч // Режим доступу :
12.«Приречені на перемогу»: поетичний вечір у Харкові (Олег Каданов)// Режим доступу :
13.Російсько-українська війна // Режим доступу :
14. Степан Гіга «Яворина» // Режим доступу :
15.У кожному вірші цієї війни – долі українців // Режим доступу :
16.«Щодень додається і тихих справ…» поезія Наталки Маринчак// Режим доступу :
https://www.google.com/url? +
Матеріал підготувала:
ПІБ: Геращенко Зоя Григорівна
Посада: Учитель української мови та літератури
Місце роботи: Харківський ліцей № 183
Email zoya52gr@gmail.com
-
Щиро дякую за матеріал. Якісно, доступно, актуально
про публікацію авторської розробки
Додати розробку