Давня українська література (матеріал для інтеграції) Ренесанс (Відродження) — доба в історії мистецтва і культури, яка започаткувалася ще в Італії такими письменниками, як Данте, Петрарка, Бокаччо, а дійшла повного розвою в ХІV-ХVІ століттях. Яскравими представниками європейського відродження були Рабле, Сервантес, Шекспір,Леонардо де Вінчі, Рафаель, Мікеланджело. У цей час в літературах європейських країн відбувалися якісні зміни: письменство замість латини звернулося до національних мов, виявило інтерес до народної творчості при одночасному зацікавленні античними, щойно відновлювальними зразками. В основу поетики покладалися принципи мімезису (наслідування - як греко- римського мистецтва, так і природи). Україна зазнала впливу ренесансних віянь, втілених у творчості латиномовних поетів (Ю. Котермак, П. Русин, С. Кленович, С. Оріховський), а також у конфесійній полеміці кінця ХVІ - початку ХVІІІ століття - Христофор Філарет, Стефан Зизаній. Бароко — від італійського слова “химерний”, “дивний”- напрям у мистецтві й літературі, який утвердився в ХVІІ — ХVІІІ століттях. Для бароко в літературі характерна складність, мінливість, поліфонічність, поєднання релігійних і світських мотивів, тяжіння до контрастів, алегоризму, емблематичності, метафоричності, прагнення вразити читача барвистим стилем та риторичним оздобленням твору. Його розквіт в українській літературі припадає на кінець ХІ - ХІІІ століття і простежується в різних жанрах, зокрема поезії, ораторській прозі, шкільній драмі та козацьких літописах. Андрусівський договір- укладений між Річчю Посполитою і Московією в селі Андрусові, поблизу Смоленська, 13 січня 1667 року мир на тринадцять з половиною років. Цим миром закінчилася війна, яка тривала протягом 1654-1667 років. Андрусівське перемир'я гарантувало Москві Смоленськ, Сіверську землю, Лівобережну Україну, а також Київ з околицями. Правда, стосовно Києва йшлося всього про два роки, але в угоді містилися застереження, які давали можливість Москві залишити за собою Київ назавжди. Запорожжя мало перебувати під владою обох сторін. Петро Скарга- справжнє прізвище Павенський- 1536-1612 — політичний польський діяч, монах-єзуїт, письменник і проповідник, один з ініціаторів Брестської церковної унії. Велику популярність мав його твір “Про єдність церкви Божої під єдиним пастирем”, написаний у 1577 році і присвячений Костянтину Острозькому. Костянтин(Василь) Костянтинович Острозький- 1526-1608- князь, київський воєвода, найвпливовіший український магнат і відомий культурний діяч, власник великих маєтків на Волині, Київщині, Поділлі та Галичині, прибутки від яких щороку давали мільйон злотих. Міг стати претендентом на польський трон, але не вважав для себе королівську корону необхідністю. За його ініціативи були засновані школи в Турові, Володимирі -Волинському, а в Острозі, крім школи, ще й друкарня, в якій працював Іван Федоров. На Брестському соборі К. Острозький спочатку виступав категорично проти, але згодом підтримав церковну унію. Негативно ставився до народних повстань, а тому збройно придушував заворушення під проводом К. Косинського і С . Наливайка. Свята гора Афон вважається незалежною чернечою державою з 972 року. Перший її Статут, засвідчений грецьким імператором Циміскієм. Нині Афон підлягає Міністерству закордонних справ Греції адміністративно, а духовно - Патріархії Константинополя. Афонські монастирі - не лише місце паломництва прочан, а й потужний осередок духовності й культури. Загалом на Афоні зберігається понад 12000 рукописів, починаючи з ІХ століття. Серед скарбів є рукописні книги з бібліотеки Ярослава Мудрого. Богдан Хмельницький - народився близько 1595 - помер 6 серпня 1657 року - видатний політичний діяч і полководець, гетьман України. Народився в Чигирині в сім'ї українського шляхтича. Коли Богдан був юнаком, батько обіймав посаду чигиринського підстарости. Майбутній гетьман здобув освіту в Єзуїтській колегії у Львові. Вільно володів польською, латинською і турецькою мовами. У 1620 році разом зі своїм батьком Богдан Хмельницький брав участь у поході польського війська під керівництвом польського гетьмана С. Жолкевського на Молдавію. У битві під Цецорою в жовтні 1620 року батько загинув, а Богдан потрапив у турецький полон, де відбув два роки. Повернувшись на Україну, поновився в реєстрових козаках, разом з Черкаським полком брав участь у походах на Крим і Туреччину. Був учасником козацько - селянського повстання у 1637 році і разом з козацькими старшинами, вже в ранзі військового писаря, мусив підписати акт про капітуляцію повстанського війська. У 1638 — 1647 роках займав посаду чигиринського сотника. У 1638 році в складі делегації їздив до Варшави подавати петиції на захист прав українських козаків. У квітні 1646 король і його наближені почали переговори з козацьким керівництвом про набір козаків для походу на Крим, але козацька старшина завагалася. Формувати козацькі загони взявся Б. Хмельницький. Насправді він виношував план повстання проти Польщі. Про це здогадався чигиринський староста О. Конєцпольський, він послав свого підстаросту Д. Чаплинського зруйнувати хутір Хмельницького і знищити господаря. Та Хмельницького не виявилося вдома, тому Чаплинський зігнав свою злість на малолітньому синові Богдана, який від побоїв помер. У травні 1647 року Хмельницький поїхав зі скаргою на Чаплинського до короля, але під час таємної зустрічі не лише скаржився, але й добивався від правителя Польщі на певні військові дії. Проте, повернувшись в Україну, Хмельницький вирішив дбати про інтереси свого краю, а не короля, восени 1647 року під Чигирином скликав своїх прихильників і відверто заговорив про повстання проти Польщі. Хмельницького заарештували польські урядовці, але вже в грудні випустили на поруки. Недовго думаючи, він з невеликим козацьким загоном утік на Запорозьку Січ. У 1648 році під керівництвом Богдана Хмельницького на Запоріжжі спалахнуло антипольське повстання, ватажка обрали гетьманом. Він заручився підтримкою кримського хана і з двома тисячами козаків рушив з Січі на Чигирин. До повстанців вливалися все нові й нові загони. У битві на Жовтих Водах Б. Хмельницький розгромив польську шляхту, якою керували Потоцький і Шемберк. Під Корсунем цього ж року повстанці розгромили основні сили польського коронного війська. Під кінець 1648 року Лівобережна і майже вся Правобережна Україна скинула багаторічний польський гніт. Проте становище України в світі ще не було визнаним, тому Б. Хмельницький кілька разів звертався до московського царя з пропозицією добросусідських стосунків. Цар і його уряд злякалися, що повстання перекинеться на їхню територію, а тому поставилися до такої пропозиції дуже обережно. Інша річ, що до Богдана Хмельницького з власних міркувань примкнули донські козаки та окремі втікачі- кріпаки, які сподівалися розбагатіти на воєнних трофеях і поселитися на Україні вільними людьми. Хмельницький прекрасно усвідомлював, що до справжнього миру в Україні ще далеко. Треба було ліквідувати всі польські укріплення на українській території. В кінці червні 1649 року війська Хмельницького взяли в облогу Збараж. Довідавшись, що на допомогу оточеним йде польська армія з королем Яном ІІ Казимиром, гетьман Богдан розділив свої сили. Частину війська залишив під Збаражем, аз іншою й загонами кримського хана Іслам -Гірея рушив на Зборів. У битві під цим містом польська армія опинилася на грані катастрофи, але у вирішальний момент Б. Хмельницького зрадив Іслам -Гірей. Фортуна повернулася до козаків спиною. Хмельницький змушений був підписати невигідний для України Зборівський договір. Незважаючи на військову невдачу, Хмельницький почав формувати основи української державності, створив адміністративно - територіальне управління, велику увагу приділяв війську, налагоджував дипломатичні стосунки з сусідніми державами. Хмельницького вітав натхненник англійської буржуазної революції О. Кромвель, підтримки в українського гетьмана шукав трансільванський князь Юрій Ракоці, угоду з Україною прагнула укласти Туреччина. Це був великий політичний успіх Хмельницького. Та Зборівський договір давав можливість Польщі взяти реванш. Козаки зазнали поразки у битві під Берестечком, а Хмельницький потрапив у полон до кримського хана Іслам - Гірея. Тим часом литовське військо зайняло Київ. Ситуація ставала трагічною. Було підписано Білоцерківський договір, за яким козацькою територією вважалося тільки Київське воєводство, а кількість реєстрових козаків скоротилася до 20000. Те, що український гетьман активізував переговори з московським урядом, було виправданим і стратегічно розумним рішенням. Земський собор у жовтні 1653 року прийняв рішення про союз з Україною і оголошення Польщі війни. А невдовзі після довгих переговорів у Москві, у Переяславі було підписано угоду між двома державами. Переяславська рада дійсно могла відіграти позитивну роль в історії двох братніх народів, але дуже швидко Росія відступила від дуже багатьох пунктів договору, знехтувала в ньому найважливішим, а під час Андрусівського перемир'я, підписаного між Росією і Польщею без участі України фактично зрадила козацьку державу. Почалися страшні часи Великої Руїни на Україні. Павло Полуботок - наказний гетьман України. Після бою під Полтавою Петро І поставив завдання розправитися з українськими патріотами й покінчити з останніми проявами незалежності України. Кандидатура П. Полуботка на гетьмана після І. Мазепи Петром І була категорично відхилена, оскільки цар прямо заявив, що з Полуботка “може вийти другий Мазепа”, а тому віддав булаву слабохарактерному І. Скоропадському. Коли Скоропадський помер, на булаву почав претендувати миргородський полковник Апостол і чернігівський Полуботок. Утім Полуботок мав надто багато прихильників, щоб цар силою міг зробити гетьманом Апостола. Отже, саме Полуботкові судилося стати на чолі Генеральної військової канцелярії, що мала заміняти посаду наказного гетьмана. Костомаров натякає, що “Дєло” супроти Полуботка було відкрито через те, що він підтримував стосунки з Пилипом Орликом. Проте факти свідчать і про інші “неблагонадійності” стосовно царя. Наприклад, Полуботок постійно конфліктував з президентом сумнозвісної Малоросійської колегії Степаном Веньяміновим, адже ця колегія і її президент безсоромно обдирали український народ і чинили численні неправі суди, а до того ж колегія вважалася рівною гетьманській владі. Веньямінов втручався в усі українські справи, зокрема фінансові та адміністративні. Полуботок же вимагав від царя скасувати російські податки, якими була обкладена Україна, дозволити українським козакам обирати гетьмана - сам він був тільки наказним. Але у відповідь на це, переконавшись, Павло Полуботок дійсно неухильно веде лінію за незалежність України, в серпні 1723 року цар наказав заарештувати гетьмана, його генерального суддю Івана Чарниша та генерального писаря Семена Савича і доставити їх у Петербург. Усіх трьох жорстоко катували. Павло Полуботок помер під час слідства в другій декаді грудня цього ж року, а через місяць помер і Петро І. Існує кілька легенд про стосунки Полуботка і Петра І у Петербурзі. В одній ідеться про те, що коли Полуботок захворів, цар прислав лікаря, але український гетьман відмовився від його послуг зі словами: “Нащо мені життя, коли я не можу бути корисним своєму народові”. В іншій легенді розповідається про те, що перед своєю смертю П. Полуботок сказав Петрові І: ”Скоро ми обидва станемо перед Генеральною Суддею — Господом Богом нашим, і Він розсудить Павла з Петром, Україну з Росією”. Дніпро - найбільша ріка в Україні, третя після Волги і Дунаю в Європі. Повна довжина Дніпра - 2285 км, з них на території України -1205 км. Греаи називали Дніпро Борисфеном. У козацькі часи на ньому були пороги: Козацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовнизький, Будило, Лишній, Вільний і Кам'яні забори. Внаслідок побудови Дніпрогесу вони пішли під воду. Нижче нинішньої греблі Дніпрогесу ріка розділяється на два русла. Між ними знаходиться колишній козацький острів Велика Хортиця. Острів Мала Хортиця, де першим українським гетьманом Дмитром -Байдою Вишневецьким була закладена перша українська Запорозька Січ, так само після будівництва Дніпрогесу так само опинився під водою. Дніпро в народі ще називають Славутою і Славутичем. “Головній артерії України” присвячено багато пісень, віршів, прозових і драматичних творів. Квінт Горацій Флакк - римський поет, який жив у 65-8 роках до нашої ери. Був сином колишнього раба, народився в місті Венусії. Брав участь у громадянській війні на боці республіканців. Після поразки під Філіппінами повернувся до Риму і став придворним поетом імператора Августа. Написав збірку віршів “Еподи”, дві книги сатир, чотири книги од, три книг “Послань”. Мав великий вплив на поетів Відродження. Українському читачеві Горацій відомий насамперед віршем “Я пам'ятник собі створив нерукотворний”. Слово “Горацій” в переносному значенні часто вживається як “великий поет”. Сократ жив у 469 — 399 роках до нашої ери- давньогрецький філософ - ідеаліст. Вічними чеснотами людини Сократ вважав поміркованість, хоробрість і справедливість. Головною тезою філософа стала думка про тотожність знання і доброчесності. Сократ вважав, що діяльність і самовдосконалення людини починається з розуміння нею поняття доброчесності. Афінська влада визнала вчення Сократа небезпечним для держави. Його засудили до смертної кари. Філософ вибрав смерть від отрути і сам випив смертельний напій. У переносному значенні слово “Сократ” вживається як “великий мудрець”. Харківський університет - заснований у 1805 році за ініціативою В.Каразіна. Як свідчить статут цього освітнього закладу за 1804 рік, у складі цього університету тоді існувало 4 факультети: історико — філологічний, фізико - математичний, юридичний, медичний. Харківський університет із самого початку свого функціонування став великим центром освіти. Його випускниками були видатний математик В. Остроградський, філологи О. Потебня, І.Срезневський, М.Сумцов, історики М.Костомаров, Д.Баглій, композитор М. Лисенко, біолог І.Мечников. Зараз Харківський університет один з найпрестижніших освітніх закладів України. Байка -коротке, переважно віршоване, алегоричне оповідання повчального змісту. Легендарний еллін Езоп вважається батьком байки і творцем багатьох “мандрівних сюжетів” - “Вовк та Ягня”, “Лисиця й Виноград”,- які використовували й використовують досі інші байкарі. Від його імені утворився термін ” езопівська мова”. Для байки такі риси, як алегорія - під образами звірів, тварин, рослин і т.п. впізнаємо людей - і мораль - афористично сформульований висновок. Байка має фабулу, тобто в ній описано якийсь випадок чи подію. Публій Овідій Назон- народився 20 березня 43 року до н.е. - помер у 18 років - римський поет. Народився в м. Сульмоні. Автор збірки “Любовні елегії”, жартівливо - пародійних поем “Мистецтво кохання”, “Косметичні засоби”, в яких іронічно трактував любовні теми. Найвидатніший твір Овідія - “Метаморфози”. Це своєрідна обробка греко- римських міфів про перетворення богів і героїв. У 8 році до н.е. за наказом імператора Августа був засланий у м.Томи- тепер це м.Констанца на території Румунії. Найвизначніші твори періоду заслання - “Скорботні елегії”, “Листя з Понту”. Творчість Овідія, завдяки своїй щирості й високій поетичності, мала великий вплив на всі європейські літератури. Твори Овідія українською мовою перекладали І.Франко, Олена Пчілка, Ф.Прокопович, О.Маковей, М.Зеров. Марк Тулій Цицерон народився 106 року - помер43 року до н.е.- видатний давньоримський філософ, письменник і політичний діяч. Народився в м.Арпініумі. Навчався в Римі та Греції. За професією був адвокатом. Спочатку відстоював переваги демократії, але згодом став прихильником республіканської аристократії. У63 році до н.е. був обраний консулом. Визначився палкими промовами проти Катиліни і Марка Антонія. Ідеальною державою вважав Римську рабовласницьку республіку. Здобув славу геніального оратора. Як філософ Цицерон був противником матеріалізму й атеїзму. Розробив латинську філософську термінологію Кращими зразками латинської прози вважаються такі твори Цицерона: “Про державу”, “Про закони”, “Оратор”, “На межі добра і зла”. Цицерон мав великий вплив на письменників Відродження. Думки і стилістичні ораторські засоби Цицерона на Україні використовували І.Вишенський, Г.Сковорода Ф.Прокопович. Григорій Савич навіть переклав тодішньою книжною мовою твір “Про старість”. Лев Толстой - 9 вересня 1828 - 20 листопада 1910 — класик російської літератури, автор повістей “Дитинство”, “Отроцтво”, “Юність”, “Ранок поміщика”, “Смерть Івана Ілліча”, “Крейцерова соната”, драм “Плоди освіти”, “Влада темряви”, “Живий труп”, роману “Анна Кареніна”, роману - епопеї “Війна і мир”. ∞∞∞ ∞∞∞