Детальний аналіз поезії Д.Павличка "Я стужився,мила,за тобою"

                                   Аналіз  вірша

                                                1. Назва

Я СТУЖИВСЯ МИЛА ЗА ТОБОЮ
 

Форма назви – довга , цікава .

Зміст назви – доступний,багатий,цікавий ,емоційний, передає  зміст твору.

Ознаки назви –традиційність.

Функції назви – розкриває зміст ,вказує на тему твору ,готує  до роздумливого ,емоційного сприймання твору; зацікавлює читача тощо.

Сутність назви – вказує на тему твору.

Висновок про назву : вдала , вказує на тему твору,передає його зміст , зацікавлює та готує до роздумливого, емоційного сприймання .

2.Епіграф

відсутній

                                                    3.Форма твору

Зовнішній вигляд твору  - друкований,  текст  розчленований на строфи ,  не ілюстрований .

Внутрішня будова ( структура) твору: 

Композиція вірша чітка, виразна, це підкреслює про­зорість думки, довершеність емоційного малюнка:

вихідний момент - сум ліричного героя за коханою (1-й рядок);

роз­виток почуття — ліричний герой стає явором, що росте й співає яворині, мріє про її кохання;

кульмінація — смерть явора (передостанній рядок);

резюме — яворова туга пе­ревтілюється у Скрипку (останній рядок).

 Тип мовлення і вид літератури :

Поезія

Розмір і система віршування

Віршовий розмір: п’ятистопний хорей:

я стужився, мила, за тобою,

З туги обернувся мимохіть

В явора, що, палений журбою,

Сам-один між буками стоїть.

Вид строфи: катрен( чотиривірш).

Тип римування перехресне: абаб

(тобою \ мимохіть \ журбою \ стоїть).

Висновок про зовнішній вигляд і внутрішню будову ( структуру) твору :  проста ; довершена; відповідає змістові

                      4. Засоби творення – мовні , мовно –поетичні

           Виразний звуковий, музичний супровід емоційного ма­люнка створює фоніка вірша. Так, у 2-й строфі,  вісім разів повторюється звук [с] (що передає шум вітру у кроні дерева, символізує сум, смерть), а також у 4-й строфі, де звук [р], повторений сім разів, посилює суворість, трагізм зображуваного (алітерація).

          Піднесено-трагічна історія кохання розгортається в по­етовому рідному краю. Здогадуємося про це завдяки гірським, лісовим та лicoрубівським мотивам, а також діалектизмам ( поодинокі — не перевантажують текст і влучно вжиті):

 «трина» — тирса, колюча остюкувата поло­ва;

 «бескиди» — гірські урвища, провалля.

        Авторський задум увиразнюється різно­манітними тропами і синтаксичними фігурами.

Поруч з паралелізмом наскрізним художнім засобом у творі є пер­соніфікація: явір набуває прикмет людини ( «яворові сниться яворина»),

 У такий спосіб увиразнюється думка про одухотвореність, здатність усього сущого почувати.

   Тугу самоти, розлуки з коханою, силу почуття підкреслюють метафори: (явір «палений журбою», «згорає від сльози роса»),

 ме­тафоричний епітет «кохання молоде» розкриває безсмертя, красу, свіжість, цноту й пристрасть цього почуття в душах ге­роїв;

просте двочленне порівняння («А в душі печаль, як небеса», «Сніг летить колю­чий, ніби трина»),

метонімічний епітет («печальні груди»),

інверсія («І згорає від сльози роса» — саме згорає).

Риторичне звертання («мила»), літота («яворонька») промовисто увираз­нюють ніжність ліричного героя у ставленні до коханої .

Найбільше смислове навантаження падає на останній ря­док вірша.

Символ «скрипка» остаточно розкриває мотив тво­ру: скрипка — це краса тужливої мелодії, краса рукотворна, уможливлена людською творчістю, чий ширше — просто кра­са душі людини, але саме краса, народжена, вигранена шляхетним почуттям кохання, хай навіть, нещасливого.

Інверсія ще раз виділяє серцевинний символ твору.  Останній рядок є чіткою логічною крапкою, цілком вичерпує тему, після нього не можна додати до сказаного жодного слова.

            Форму вираження авторської свідомості "ліричний герой" опосередковує легенда, при цьому ліричне "я" не  зникає. Ліричне "я" навіть лунає у слові "я-вір". Легенда не затінює повністю постать ліричного героя. Його обережну присутність реалізовано через найдавніший фольклорно-пісенний прийом психологічного паралелізму (співставлені два мотиви, один підказує другий, вони виясняють один одного, при цьому перевага на боці того, який сповнений людського змісту.

           Сумно яворові серед темного букового лісу. Всіма думками явір з яворинкою. Яворина – сенс його життя. І на веснянім сонці він росте й співає для неї, і взимку яворові сниться яворина. (Так би мовити, "весняну" інтонацію, градаційне її зростання, піднесення: Він росте й співає… змінює "зимова" інтонація – зворотня градація – уповільнення темпу додатковою паузою, ще однією "перешкодою" взимку: Сніг лежить колючий, / ніби трина…).
         Читаючи легенду, ми занурюємося у барви пейзажної лірики. Інтонаційний малюнок стає складним і привабливим, неначе той вітер-листоноша розхитує гойдалку: то виносить інтонацію на сторону явора, то – яворинки. Забезпечити такий своєрідний симетричний малюнок здатний прийом синтаксичного переносу. Саме за його законами розділяється на початку легенди поетичний матеріал. Перенос думки з другого рядка на третій – показовий:

"З туги обернувся мимохідь /

В явора…"

У третьому та четвертому рядках прийом повторюється:

"В явора, що, палений журбою, /

Сам-один…"

 Перетворення "я" в  явора і все суттєве, пов’язане з цим образом: "сам-один між буками", протиставлене печалі "грає листя на веснянім сонці…" і, нарешті, за кільцевою композицією, слово "скрипка" як символ творчої наснаги – винесене на одну сторону, на початок рядків. Зображуване, пов’язане з образом яворинки, – послідовно: журба, печаль, трина (тирса) як символ втрати – потрапляє під увагу з протилежного боку рядка:
"Він росте й співає // яворонці…"

"Яворові сниться // яворина…"

             Завдяки такому інтонаційному малюнку в тексті визначається два ліричні центри: явір і яворинка. Між ними – психологічні паузи.

            Визначальною  видається  метафора, винесена переносом у кульмінацію ліричного очікування: "І згорає від сльози роса…" Тільки так автор здатний передати гіркоту, сум, біль. Стає наявною, прозорою серед емоційної напруги твору присутність ліричного "я": І // згорає від сльози роса… Саме цей рядок накопичує смислову й емоційну кульмінацію твору.
Я стужився, / мила, / за тобою, //

З туги обернувся мимохідь /

В явора, // що, палений журбою /

Сам-один // між буками стоїть. //

Грає листя на веснянім сонці, / А в душі – // печаль, як небеса.

 // Він росте й співає // яворонці /

І // згорає від сльози роса. //

Сніг лежить колючий, / ніби трина,

/ Йде зима / й бескидами гуде,

/ Яворові сниться // яворина, /

           І нарешті, наприкінці легенди, уві сні явора місток перекидається з боку яворинки через бескиди. Зрозуміло, що це – хвилююче слово кохання:
Та її кохання молоде. //

             Інтонація схвильованості сприяє зануренню в підтекстовий план поезії, яка сприймається в заключних рядках як лірика філософська:

Він не знає, / що надійдуть люди,

/ Зміряють його на поруби,

/ Розітнуть йому печальні груди,

/ Скрипку зроблять із його журби. ///

             Логічний аналіз висвітлює ще один аспект підтексту цієї поезії. Варто звернути увагу, з якого слова починається твір і яке слово, винесене кульмінаційною напругою в центр уваги, завершує образотворчий ряд: "ліричний герой" – "явір" – "музичний інструмент". Тут повністю реалізовано принцип кільцевої композиції: ліричне "я" – "скрипка". Весь текст сприймається як одна цілісна метафора.

                                                5.Рід літератури

За жанром перед нами зразок інтимної (конкретніше — любовної) лірики з елементами пейзажної

              6. Найвиразніші образності ,образи природних  явищ

Система образів вірша будується на основі фольклорного паралелізму: герой і героїня - явір і яворина.

                                    7. Тема, проблема,ідея твору.

Я стужився, / мила, / за тобою … //

У першому рядку заявлена тема (туга нездійсненного кохання). Стужився – суттєве слово, яке відповідає за визначення теми і за створення образу ліричного героя, тому акцентоване злиття двох лексем у фонетичне слово видається змістовно виправданим. Логічний наголос помітно посилюється синтаксичною конструкцією рядка: паузи навколо звертання мила в середині фрази мінімізовані. Увага  насамперед зосереджена на ліричному "я" і на ліричному почутті. Композиційно зміст теми в процесі  читання твору відокремлено психологічною паузою.

             Варто перекласти на мову прози розказану автором стародавню легенду Карпатських гір про сум і кохання двох юних дерев – явора і яворинки. Не доля деревам зустрітися. Між ними темні урвища взимку, між ними весняна повінь гірської річки. Тільки вітер – листоноша, тільки орел – спостерігач. Явір на вікових кільцях деревини назбирує сум і спів кохання, яким переймається тендітний музичний інструмент. "Я стужився, мила, за тобою…". Чому неможлива зустріч? Це залишається загадкою. Автор уникає натяків на реальні обставини. Самотність, туга за коханою, сум від неможливості її побачити розгортаються в роздуми про стародавню гуцульську легенду, перевтілюються в потребу творчості та філософського її осмислення.
              Проблема  твору - туга нещасливого кохання, що спонукає до творення краси, мистецтва.

             Тужливо звучить остання строфа поезії, бо яворові загрожує знищення: люди «розітнуть печальні груди, скрипку зроблять із його журби». Він свого існування не припиняє, просто йде в нову естетичну якість: стане поетичним джерелом натхнення. Яворова туга за коханою перелилася в сумну мелодію для скрипки, що вражає серце слухача:

Він не знає, що надійдуть люди,
Зміряють його на поруби,
Розітнуть йому печальні груди,
Скрипку зроблять із його журби.

                                       8. Цінність твору

               У вірші розповідається про справжнє, глибоке й водночас неземне кохання, яке від конкретного ліричного героя («Я стужився, мила, за тобою») переростає в символ, а, можливо, навіть в ідеал, який має бути в житті кожної людини. Краса і сила почуття, виражені в поезії, вражаючі. Журба перетвориться в скрипку. Захоплює не тільки сила почуття, а і його трагізм, нерозділене кохання:

З туги обернувся мимохіть
В явора, що, палений журбою,
Сам-один між буками стоїть.

            Ці рядки підкреслюють стан ліричного героя. Він тому «сам-один», що хоче побути наодинці зі своїм нещасливим коханням. Явір «сам-один» стоїть між буками тому, що він у чужому для нього оточенні, яке не може зрозуміти його кохання – кохання до явороньки. Та й чи може бук зрозуміти явора?!

             Явір і яворина – це дві долі. Це символічні образи, що уособлюють юнака і дівчину. Це туга за коханням, прагнення кохати й бути коханим. Прийшов час кохати, й почуття полонило душу ліричного героя настільки, що з туги він перетвориться в дерево. Це кохання – мрія, той ідеал, який, мов зірка, світить йому. Вражає висока поетичність і образність цієї поезії. Панує атмосфера чистого, красивого, все спопеляючого кохання. Воно настільки сильне, що вивищує його над іншими.

            Поезія Дмитра Павличка дещо сумна, мінорна, сповнена печальних передчуттів. Своєю ліричністю, мелодійністю схожа на народну пісню.  Доцільне підкреслити два моменти:1) гуцульське походження письменника, а відтак відображення, переосмислення в його творі природи, характерів, мови карпатського краю; 2) риса стилю Д. Павличка, як пісенність лірики, досконале уміння відтворювати дух, атмосферу поетику народної пісні. Слова поезії покладені на музику О.Білашем під назвою «Явір і яворина».

                                             ЛІТЕРАТУРА
1. Гинзбург Л.Я. О лирике/ Л.Я.Гинзбург. – М.: Сов. писатель, 1974. – 408 с.

2.Козлов А.В. Азбука літературознавства / А.В.Козлов, Р.А.Козлов.-

3. Павличко Д.В. Твори: в 3 т./ Д.В.Павличко. – К.: Дніпро, 1989 – Т. 2: Поезії. – 542 с.