Дидактична гра "Що означає любити?"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета гри: розвивати внутрішні етичні інстанції, совість як регулятор взаємин, формувати засвоєнню моральних цінностей, формувати комунікативні вміння, вправлятися в умінні адекватно поводитися з рідними, формувати вміння протистояти егоїзму, несправедливості, виховувати любов до членів родини, виховувати етично цінні способи спілкування, вчити виявляти любов до інших.

Інструкція

Розвивальна гра «Що означає любити» складається з 17 карток. Для гри також необхідні дві маленькі іграшки та кубик з крапками, який кидають для відрахування кількості ходів.

На початку гри практичний психолог кладе перед дитиною картку 1 та картку 2. Малюк обирає «героя» (іграшку), яким він буде грати, а іншою іграшкою буде «подорожувати» психолог. Зачитуються віршовані рядки та кидається кубик. Коли гравці наближаються до краю картки 2, докладається картка 3. Після картки 3, по ходу гри, докладається картка 4. Аналогічно докладаються картка 5 та картка 6. Під час знаходження на картці 6 дитина постає перед вибором: засміятися (картка 6.1), покритикувати (картка 6.2), підтримати (картка 6.3). Усі картки зачитуються почергово:

•                                                 якщо дитина обирає перший варіант, то пройшовши картку 6.1 та картку 6.1.1, вона має повернутися на кружечок «Вибір». Після чого картка 6.1 та картка 6.1.1 прибираються. Гра продовжується доки дитина не обере картку 6.3;
•                                                 якщо дитина обирає другий варіант, то пройшовши картку 6.2, картку 6.2.1, картку 6.2.2 та картку 6.2.3  вона також повертається на кружечок «Вибір». Після чого картки 6.2, 6.2.1, 6.2.2 та 6.2.3 прибираються. Гра продовжується доки дитина не обере картку 6.3;
•                                                 якщо дитина обирає картку 6.3 гра продовжується (докладається картка 7 і так далі) до кінця (до картки 10) способом докладання карток по ходу гри.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гра у нас тут особлива:

Ти герой в ній – не забудь!

Кидай кубик бережливо,

Йди вперед! Уважним будь!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ось історія цікава,

Яка трапилась колись.

Тож, герою, будь ласкавим,

В ній сьогодні опинись!

 

 

м

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ясне сонце посміхалось…

На герой давно вже встав.

І тепер йому здавалось –

Час прогулянки настав!

 

Тож він, дочекавшись друга,

Пішов на подвір’я грать.

Стали м’яч вони по кругу

У ворота забивать!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Було весело всім дітям,

Які грались із м’ячем…

Доки м’ячик через віти

Полетів комусь в плече.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Всі на хвильку зупинились:

Куди ж м’ячик їх подівсь?

В усі сторони дивились:

Куди ж круглий закотивсь?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І побачили картину

Недалеко ось таку:

Пеньок, м’ячик те дівчина –

Лежить, плаче на боку…

 

 

Що робити? М’яч – не зброя!

Але впала дівчинка –

Меншенька сестра героя,

Ще не ходить до садка!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Хвилька тиша, потім гамір:

Хтось почав сміятись вслух,

Хтось казав, що це не табір

Для маленьких непослух…

 

«Тож, хай дивиться, де гратись,

Та не лізе до м’яча!

І жаліти не збирайтесь…» -

Так кричали згаряча.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наш герой теж розгубився:

Як вчинити в цей момент?

Тож від групи він відбився,

Став, неначе вгруз в цемент.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перше, що прийшло на думку –

Розсміятись, як хлопці.

Тож він вирішив – «Ні смутку!

Посміюсь я як усі!»

 

Щоб «своїм» вважали друзі

Вирішив він так вчинить.

Ти теж хочеш тут на лузі

Сміх з героєм повторить?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тож крокуй на ці кружечки.

Кубик знову ти кидай,

Та як плаче там малеча

Коло пня не забувай.

 

Себе на її ти місці

Зараз, любий, уяви:

Впав ти, плачеш, ну а хлопці –

Всі сміються залюбки!

 

Не приємно? Що ж робити?

Може грі уже кінець?

Ні! Є спосіб все змінити!

Стань на «ВИБІР»! Молодець!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В думці наш герой зазначив:

До сестрички підійде,

Скаже, хай вона не плаче,

Сама винна! Все пройде!

 

Ти ж герой наш! Не забув ще?

Що ж ти будеш тут робить?

До сестри підходь ти краще

Й не забудь її сварить!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

«Тато ж з мамой говорили:

«Не ходи до хлопців ти!

Вже ж не раз чим-небудь били,

Знов не обійдеш біди!»

 

«Тож чого ти знов приперлась?

Знов схотіла вавки? Знов?

На пеньок чого ти дерлась?

Тож не плач! Все! Я пішов!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ну а вслід герою мова:

«Не сердись на мене, брат!

Я хотіла ближче знову

Біля тебе тут пограть!

 

 

Пам’ятаєш, як ти з татом

В телевізорі колись,

На якесь недавнє свято,

Гру футбола подививсь!

 

Уявила, що ти граєш:

Ти найкращий футболіст,

Гол в ворота забиваєш,

А ми плескаєм із місць!..»

 

«Потім м’ячик ненароком

Полетів через кущі,

Влучив в мене, і я боком

Впала.. Боляче мені…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тож тепер як почуваєш

Ти, горобчик мій, себе?

Мабуть сором відчуваєш?

мХочеш виправить усе?

 

Шанс ще є! Тож ти швиденько

На знак «ВИБІР» повертай

Та ніколи більш бездумно

Так ти більше не вчиняй!

 

Перш ніж щось робить, подумай,

Правильно це так чи ні?

А за більшістю не слідуй,

Щоб не статися біді!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Все ж таки, що мав зробити

Наш герой тоді, коли

Він побачив через віти

Біль маленької сестри?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Наш герой подував ще раз:

Якби раптом це його

З ніг м’яч збив враз…

Що б відчув він від того?

 

 

А якби це від удару

Було боляче, хоч плач?..

Ну а хлопці ще й на пару

Посміялись: «Оце м’яч!»

 

 

Або хтось, хто найрідніший,

Присоромив біль твою?

І сказав, що ти сам винен, 

Тож не плач і йди в сім’ю?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Та хіба від цього, друже,

Краще б стало тобі? Ні?

От й герой рішив, що дуже

В час потрібен цей сестрі!

 

Тож вчинив герой наступне:

Підійшов він до сестри,

Посадив її на руки

І сказав: «Слізоньки втри!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допоміг їй це зробити.

«Тобі боляче? А де?

Давай спробуєм ходити»

Ось додому вже веде…

 

 

«Я люблю тебе, маленька!

Якщо хочеш у м’яча

Ми пограєм біля неньки,

Ну а хочеш у квача!»

 

 

«Я люблю тебе, не плач лиш,

Більш не буду ображать…

І коли ти відпочинеш,

Будем разом в дворі грать!»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ось і казка вже скінчилась!

Що сподобалось тобі?

Що найбільш запам’яталось?

Що б узяв в життя собі?»